Забруднення повітря та заходи щодо його охорони

Забруднення атмосферного повітря та води, яке розпочалося у великих містах і промислових центрах, поступово стало набувати регіонального характеру. Для місцевостей, розміщених поблизу великих промислових центрів, особливо чорної та кольорової металургії, характерний високий рівень забруднення повітря, води і ґрунту речовинами, які викидають промислові підприємства. В багатьох містах, де розміщені великі металургійні заводи, в приґрунтових шарах повітря концентрація сірчанистого ангідриду часто перевищує санітарну норму, значні викиди окису азоту, двоокису вуглецю, сірководню, важких металів.

Забруднення атмосфери з центрів концентрації поширюється на розміщені поблизу масиви сільськогосподарських культур і населені пункти, що негативно впливає на продуктивність рослин і умови життя сільського населення.

Ще більше промисловому забрудненню піддаються території при випаданні „кислотних дощів”. „Якщо сьогодні йде дощ, то це означає, що з неба падає майже чиста кислота”, – з гіркотою констатував X. Грегор із служби охорони природи Берліна.

Повітряний басейн не має меж, маси повітря рухаються в різних напрямах на великі відстані. Отже, забруднення повітряного, а відтак і водного басейнів перетворюється в глобальну проблему сучасності. Антропогенний вплив вносить дисонанс у атмосферні процеси, а деякі речовини, що потрапляють у повітря (свинець, ртуть, сірка, миш'як тощо), порушують його природний стан, що в свою чергу негативно впливає на здоров'я людини, сільськогосподарську та природну рослинність, і навіть клімат планети.

Нині вже проводиться розрахунок економічних втрат від забруднення навколишнього середовища. Наприклад, у зоні дії підприємств кольорової металургії врожайність пшениці на 40 – 60 %, а вміст білка в зерні – на 25 – 30 % нижчі, ніж за її межами.

Атмосферне повітря належить до категорії невичерпних ресурсів, однак господарська діяльність людини впливає на атмосферу і змінює склад повітря. Ці зміни можуть бути настільки суттєвими, що виникає потреба охорони повітряного басейну.

Атмосфера являє собою повітряну оболонку земної кулі, яка складається із суміші різних газів. Вміст азоту в повітрі – 78,08 %, кисню – 20,9, аргону – 0,93, вуглекислого газу – 0,03 %. На частку інших газів (неон, гелій, ксенон, родон тощо) припадає приблизно 0,01 %.

Для життєдіяльності людини повітря найбільш необхідне. Без їжі людина може жити 5 тижнів, без води – 5 днів, без повітря – 5 хв. Для нормальної життєдіяльності людей важливими є не тільки наявність повітря, але і його певна чистота. Однак починаючи з XIX ст. в міру розвитку промисловості, енергетики, транспорту газова рівновага в атмосфері починає порушуватися, в першу чергу неухильно збільшується вміст вуглекислого газу, а кисню – зменшується. Процесом, який порушує стабільність вмісту вуглекислого газу в повітряному середовищі, є головним чином спалювання різного виду палива.

Підраховано, що на спалювання різного виду палива за рік витрачається 23 % кисню, що утворюється при фотосинтезі. Відомий приклад, який ілюструє інтенсивність витрати кисню: реактивний лайнер, перелітаючи за 8 год з Європи в Америку, витрачає його 50 – 75 т, така кількість кисню виробляється за той же час на території 25 – 50 тис. га лісу.

Збільшення вмісту в атмосфері молекулярного і зв'язаного азоту в основному відбувається за рахунок щорічного надходження в повітряне середовище окислів азоту, що утворюються при спалюванні мінерального палива у теплових двигунах, а також молекулярного азоту в процесі денітрифікації хімічних добрив у ґрунтах. У країнах з розвинутою промисловістю щорічно викидається в атмосферу близько 50 млн. тонн окису азоту.

Крім газового забруднення спостерігається неухильне „запилення” повітряного середовища – збагачення його аерозолями. За останні 30 років запиленість атмосфери зросла в десятки разів за рахунок дисперсних забруднювачів антропогенного походження. Маса аерозолів, яка надходить протягом року в атмосферу внаслідок діяльності людини, становить від 1 до 6 млн. т, що в середньому дорівнює 10 – 20 % загальної кількості аерозольних часток, які потрапляють у повітряне середовище. Основні джерела забруднення атмосфери аерозолем – газопилові викиди промислових підприємств і вихлопні гази автомобілів. До складу аерозолю входять сполуки азоту, сульфати, свинець, цинк, миш'як, ртуть, фтор, мідь, молібден, марганець.

До особливого виду забруднювачів належать радіоактивні речовини, які надходять в атмосферу з димовими газами теплових електростанцій при газопилових викидах деяких виробництв, при аварійних випадках на атомних електростанціях, експериментах з ядерною зброєю. В атмосфері радіоактивні речовини знаходяться протягом 3 – 9 років, у тропосфері – декілька місяців і повертаються вони Землю в основному з атмосферними опадами.

Масштаби локальних забруднень атмосфери газоподібними продуктами і аерозолем залежать від маси викидів у повітряне середовище забруднювачів, їх фізичних і хімічних властивостей, режимів викидів, а також метеорологічних умов і топографії місцевості. Забруднювачі у повітряному середовищі розподіляються так: над промисловими районами – 87,0 %, над містами – 12,9 %, над сільською місцевістю океанами – 0,1 %.

Внаслідок природних процесів у атмосферу протягом року надходить близько 70 млрд. т СО₂; при спалюванні твердого, рідкого і газоподібного палива додатково утворюється ще близько 15 млрд. т СО₂, внаслідок чого його вміст в атмосфері досить інтенсивно зростає. Встановлено, що за 100 років (з 1860 р. по 1960 р.) вміст СО₂ в атмосферному повітрі зріс із 0,027 до 0,032 %; за 10 наступних років концентрація СО₂ збільшилася приблизно до 0,033 % і нині перевищує 0,034 %, зростаючи на 2 – 4 десятитисячних відсотки за рік. У XXI ст. можна чекати збільшення надходження СО₂ в атмосферу на 80 %.

Підвищення концентрації СО₂ в атмосфері може, на думку багатьох учених, викликати глобальні зміни клімату Землі у зв'язку з так званим парниковим ефектом повітряної оболонки планети. Суть цього ефекту полягає у тому, що повітря, збагачене СО₂, добре пропускає сонячну радіацію і в той же час затримує довгохвильове теплове випромінювання Землі. Відбите земною поверхнею сонячне світло (інфрачервоне випромінювання) поглинається в тропосфері і нижніх шарах стратосфери, призводячи до підвищення їх температури. Розрахунковим шляхом було встановлено, що збільшення вмісту СО₂ в атмосфері вже нині повинно підвищити глобальну температуру повітря на поверхні Землі в середньому на 0,3 – 0,4 °С. Температура повітря в найближче десятиріччя за рахунок парникового ефекту може збільшитися на 0,5 °С, що призведе до танення полярних льодовиків, підняття рівня океанів, катастрофічного затоплення великих регіонів земної поверхні.

Серйозні наслідки можуть бути від забруднення атмосферного повітря фреонами. Під час викидів і випаровування в атмосферу щорічно надходить близько 0,8 млн. т фреонів. Встановлено, що протягом року їх вміст у повітряному середовищі збільшується майже на 10 %. Основні негативні наслідки забруднення ними атмосфери – розклад озону.

Підраховано, якщо фреони в атмосферу будуть надходити з такою інтенсивністю, як до 1995 р., то за наступні п’ять років концентрація озону в стратосфері знизиться на 10 %, внаслідок чого ультрафіолетове випромінювання буде шкідливо впливати на живий світ.

Одним з наслідків збільшеного запилення атмосферного повітря є інтенсивне танення гірських вікових снігів і льодників через осідаючий на них пил, який знижує здатність снігів відбивати сонячну радіацію.

Концентрація забруднення антропогенного характеру в місцях їх надходження в атмосферу може бути надто значною. Внаслідок цього в повітряному середовищі утворюються вогнища дуже забрудненого повітря, яке негативно (у великих масштабах) впливає на природу і продуктивність сільськогосподарських культур.

Основними джерелами забруднення атмосфери є газопилові викиди підприємств хімічної, металургійної й машинобудівної промисловостей, теплових електростанцій і транспортних засобів.

Усі викиди можна розподілити на такі групи: сполуки сірки (сірчаний ангідрид, сірководень, органічні сполуки), сполуки азоту (аміак, окиси азоту), сполуки вуглецю (окис і двоокис вуглецю, ціанисті сполуки), гаплоїди і їх похідні (хлор, фтор, бром та їх сполуки), отруйні аерозолі (дим, пар і туман сірчаної, азотної, соляної кислот, ртуті, органічних сполук, радіоактивний пил тощо). Найбільш масовими викидами є окиси сірки та інші сірковмісні сполуки, окиси азоту і сполуки вуглецю.

У промислових газах є три групи сірчаних сполук – кисневі (сірчанистий і сірчаний ангідриди), водневі (сірководень), органічні (сірковуглець, сіркоокис вуглецю, меркаптани тощо). Металургійні, хімічні й енергетичні підприємства є найбільш великими джерелами викиду сполук сірки. В Україні валові викиди сірчанистого ангідриду становлять 20 млн. т за рік.

Одним із головних джерел забруднення повітряного середовища є окиси азоту, які викидаються в атмосферу різними підприємствами, що виробляють, наприклад, азотну й сірчану кислоти, суперфосфат, аміачну селітру, нітроамофос та інші добрива на основі азотної кислоти, а також ті, що застосовують процеси нітрування органічних сполук при вибухових роботах. Такі підприємства викидають в атмосферу понад 150 млн. м³ окисів азоту за рік.

Негативний вплив двоокису азоту на живі організми помітний при концентрації його навіть 0,008 мг/л.

Окиси азоту знищують рослинність. Встановлено, що в лісі в'яз живе до 300, липа до 150 років, а на вулицях міст – відповідно 45 і 50 років.

Традиційно вважається, що підприємства, які переробляють сільськогосподарську сировину, порівняно з промисловими об'єктами багатьох інших галузей народного господарства у невеликій мірі негативно впливають на повітряний басейн. Однак це далеко не так. Стічні води харчової промисловості, які скидаються на поля фільтрації, в яри і відкриті водойми, швидко загнивають, виділяючи при цьому сильні неприємні запахи. Ці забруднення поширюються в межах повітряного басейну дуже нерівномірно, а в деяких районах їх концентрація у повітрі досягає розмірів, що загрожують здоров'ю населення. Крім того, від підприємств харчової промисловості надходять в атмосферу органічний пил, двоокис вуглецю, бензин та інші вуглеводи, а також викиди від спалювання палива.

Шкідливі домішки повітря можуть викликати отруєння і загибель домашніх тварин.

У ветеринарії відомі отруєння овець і великої рогатої худоби викидами алюмінієвих заводів, що містять багато фтористих сполук. Надходячи в повітря, вони потрапляють на траву. Худоба, яка на ній пасеться, хворіє фтористою кахексією.

У ряді місць Франції та Італії з постійно задимленою атмосферою вміст фтору у листках шовковиці в 20 разів перевищує норму. Згодовування шовковичним черв'якам листків з високим вмістом фтору призводить до атрофії залоз, що виділяють шовковичну клейковину.

Фтористі і миш'якові сполуки, що містяться в промислових викидах, викликають велику смертність бджіл і знижують збір меду.

Для рослин шкідливі такі забруднювачі повітря, як сполуки сірки, окис вуглецю, хлор і вуглеводи. Встановлено, що до сірчанистого ангідриду із зернових культур найбільш чутливі ячмінь і овес, з овочевих – шпинат, капуста, салат, редиска. Внаслідок забруднення атмосфери помітно знижується врожайність таких культур, як картопля, цукрові буряки, помідори, боби, виноград, табак, люцерна, соняшник.

Відмічено випадки загибелі рослин поблизу цементних заводів. Проникаючи у продихи і всередину листків, цементний пил утруднює їх функції, руйнує хлорофіл і ніби „спаює” тканини рослин.

Забруднення повітря найбільш характерне для міст. При взаємодії забруднювачів і кисню повітря, під впливом ультрафіолетового випромінювання, утворюється токсичний туман, що називається „фітохімічним смогом”, що особливо небезпечний для здоров'я людей. Над великими містами спостерігається також локальне теплове забруднення атмосфери: температура повітря тут на 1 – 6 °С вища навколишнього, причому тепловий потік поширюється на висоту в декілька кілометрів.

Інтенсивність запилення повітря міст може бути такою, що на віддалі 100 – 150 км від міста осідання пилу становить 5 – 15 кг на 1 км² на добу, на території міст вона збільшується до 500 – 1500 кг.

З промисловими газопиловими викидами в атмосферу надходить значна кількість різних забруднювачів у вигляді СО₂ і чадного газу СО, вуглеводів, сполук сірки і азоту, великої групи металів та інших речовин, що впливають на здоров'я людей і рослинність.

Забруднення повітря супроводжується утворенням стійких аномалій забруднювачів у ґрунтах, воді та рослинах. Параметри вогнищ забруднення надто різні. Навколо коксогазових заводів і ТЕЦ формуються геохімічні аномалії радіусом 8 – 15 км. Такі аномалії є і вздовж автомобільних шляхів з інтенсивним рухом: ґрунти придорожніх територій забруднені свинцем, що міститься у вихлопних газах автомобілів.

За даними французького вченого Ж. Детри, вихлопні гази від бензинових і дизельних двигунів мають відповідно приблизно такий склад: вуглекислого газу – 9 і 0,9 %; окису вуглецю – 4 і 0,1; кисню – 4 і 9; вуглеводню – 0,5 і 0,2; водню – 2 і 0,03; альдегідів – 0,004 і 0,002; окисів азоту – 0,06 і 0,04; сірчистого газу – 0,006 і 0,02 % – всього близько 20 компонентів.

Особливу небезпеку для навколишнього середовища поряд з окисом вуглецю, сполуками сірки і азоту мають канцерогенні сполуки, зокрема, такі високотоксичні речовини, як 3,4-бенз(а)пирен і свинець. Підраховано, що з вихлопними газами в атмосферу потрапляє 25 – 27 % свинцю, що знаходиться у паливі. Причому біля 40 % часток свинцю у відпрацьованих газах мають діаметр менше 5 мкм і здатні тривалий час знаходитися в завислому стані, проникати з повітрям в організм людини.

У цілому ж в усіх країнах з продуктами відходів використаної сировини в атмосферу щорічно надходить вуглекислого газу понад 200 млн. т, вуглеводню – 50, двоокису сірки – 150, окисів азоту – 50, сірчанистого ангідриду – 60, попелу – понад 200 млн. т. Крім того, інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, зокрема, застосування зростаючих норм добрив, пестицидів, сучасної техніки, осушення і використання раніше заболочених масивів, поряд з поліпшенням умов розвитку рослин, сприяють надходженню в атмосферу з висхідними потоками повітря багатьох газів і пилоподібних речовин. Приземні шари атмосфери є одним з найважливіших ресурсів біосфери.

Забруднення повітря негативно впливає на здоров'я людини, стан сільськогосподарської й лісової (природної) рослинності, посилює корозію промислових конструкцій. Очищення атмосфери від домішок починається з утворення хмар і закінчується випаданням опадів на земну чи водну поверхню. З давніх пір опади називаються санітарами атмосфери. Це особливо справедливо для густонаселених районів з інтенсивною промисловістю.

Формування хімічного складу опадів починається з утворення найдрібніших зародкових крапель на ядрах конденсації різного хімізму, якими можуть служити і домішки атмосфери. Тривалість надходження молекулярних компонентів у приземній атмосфері становить для двоокису сірки, сульфатів, окису і двоокису азоту 5 днів, аміаку – 2 – 5, водяного пару – 10 днів, окису вуглецю – 0,1 – 3 роки, метану – 3, фреонів – 30 – 70 років, окису азоту – 100 років. Чим вища локальна (місцева) забрудненість атмосфери, тим більша мінералізація опадів у конкретній зоні. В цих умовах хімізм опадів являє інтерес для багатьох галузей економіки держави, однією з яких є сільське господарство. Дослідженнями І.С. Шабілова, А.І. Замараєва, Г.В. Чаповської (1979 р.) встановлено, що річна середньозважена мінералізація опадів (наприклад, у Підмосков'ї) становить 39,5 мл/л. Різниця в мінералізації опадів протягом року дуже суттєва, що пов'язано із спрямованістю переміщення повітряних мас. Висока концентрація домішок у опадах спостерігалася при русі повітряних мас у південному і східному напрямках, тобто через велику континентальну відстань. Найбільше в опадах містилося сульфатних іонів, їх кількість досягала 120 мг/л. Наявність хлору в опадах була до 88,04 мг/л. Концентрація гідрокарбонатів змінювалася від 1,74 до 7,99 мг/л. Аміачного азоту в окремі періоди в опадах було 3,85 мг/л, а нітратного – до 4,75 мг/л.

Надходження хімічних елементів на одиницю площі земної поверхні залежить не тільки від їх концентрації, але й від кількості опадів. При 559 мм опадів протягом року випадало: окисів сірки – 106,5 кг/га; хлору – 40,2; гідрокарбонату – 24,9; магнію – 17,03; кальцію – 12,23; натрію – 5,32; калію – 4,16; азоту (аміачного, нітратного і нітритного) – 10,24 і фосфору –0,148 кг/га земної поверхні.

У зв'язку з цим виникає проблема „кислотних дощів”. Проведеними в останні роки дослідженнями у нас і за кордоном встановлено, що вони в більшості випадків являють собою розчини сірчанистої, сірчаної або азотної кислот, що є наслідком викиду в атмосферу двоокису сірки і окисів азоту. В опадах виявляють також вуглеводи, аміак, важкі метали. Кислотність дощової води досягає критичних показників. Як правило, це рН 4,5, але відомі випадки і більш кислих опадів – рН 2,5.

Вважають, що внаслідок випадання кислотних дощів урожайність культур знижується на 3 – 8 %. За підрахунками спеціалістів США збитки, що завдають такі дощі, оцінюються в 15 тис. доларів за рік. Продуктивність рослин знижується внаслідок пригнічення процесів синтезу при проникненні в листки двоокису сірки і окисів азоту.

Потрапляючи в ґрунт, кислі опади (при стіканні вологи по стеблу кислотність розчину може збільшуватися в 10 разів) призводять до вилуговування кальцію, калію, магнію, що негативно впливає на розвиток рослин і викликає деградацію фауни та флори. Кислотні дощі ослаблюють рослини, що підвищує захворюваність їх кореневими гнилями.

Ми вже відзначали зниження врожайності ряду культур внаслідок забруднення атмосфери і випадання кислотних опадів. Нині є дані й про зниження якості сільськогосподарської продукції у зонах промислового забруднення.

Особливу актуальність ці питання набувають у зв'язку з тим, що забруднення середовища перешкоджає підвищенню поживної цінності сільськогосподарської продукції. Відомі багаточисленні дані про шкідливий вплив промислових забруднень на врожай і якість рослинної маси, насамперед відмічається підвищений вміст у рослинах попелу, фенолів, сульфатів, хлоридів, мінерального азоту, фтору. У сільськогосподарських культур, вирощених в умовах сильно забрудненої атмосфери, зменшується вміст білка, олії, а в насінних злаків знижується вміст і якість клейковини.

Погіршення якості продукції рослинництва завдає значних збитків господарствам. Наприклад, у зв'язку із зниженням вмісту клейковини і її якості, господарства промислово забруднених зон часто не одержують відповідних надбавок до цін на зерно, що продається державі. При зниженій поживній цінності кормів їх більше потребується для виробництва тваринницької продукції. Крім того, додаються збитки від вилучення сільськогосподарських угідь під промислове будівництво, а також можливі втрати від забруднення атмосфери новим підприємством.

Економічні втрати внаслідок прямого зменшення врожайності і зниження якості продукції рослинництва під впливом шкідливих промислових викидів залежать від таких факторів: видового та сортового складу вирощуваних рослин, структури і розмірів посівних площ у зоні забруднення; культури землеробства; кількості недозібраної корисної маси врожаю (цукру, білку, олії, крохмалю тощо).

Недобір продукції сільськогосподарських культур з урахуванням втрати якості визначають шляхом порівняння врожайності культур і якісних показників урожаю в господарствах забрудненої зони і їх аналогах – господарствах контрольної зони з однаковими ґрунтово-кліматичними, економічними і агротехнічними умовами. Поряд з тим бажано проведення експерименту (польових дослідів) у забруднених і контрольних зонах.

Порядок розрахунку економічних втрат від зниження величини і якості врожаю сільськогосподарських культур під впливом шкідливих промислових викидів в атмосферу передбачає таку послідовність операцій: встановлення зони поширення атмосферних промислових забруднень і вибір господарств забруднених та контрольних районів у досліджуваному регіоні; визначення недобору врожаю з урахуванням зниження якості продукції рослинництва в забрудненій зоні; розрахунки економічних втрат від недобору врожаю з урахуванням зниження якості рослинницької продукції.

Для визначення розміру втрат від прямого зменшення врожайності і зниження якості сільськогосподарської продукції в зонах промислового забруднення та їх економічної оцінки необхідні такі дані: обґрунтування порівняльної ефективності різних напрямків захисту навколишнього середовища від забруднення (будівництво очисних споруд, впровадження безвідходних технологій тощо); прогнозування раціонального розміщення промислових підприємств з урахуванням рівня розвитку і спеціалізації сільськогосподарських регіонів; науково обґрунтоване уточнення спеціалізації виробництва, структури посівних площ, темпів росту обсягів сільськогосподарського виробництва в промислово забруднених зонах тепер і на перспективу з урахуванням негативного впливу шкідливих викидів на врожайайність і якість різних видів рослинницької продукції; коректування цін на продукцію рослинництва на основі врахування якості й ступеня його відхилення від базисних меж. Підсумовуючи сказане, необхідно відзначити, що все людство становить мізерно малу частину від загальної маси живої речовини на планеті – десь близько 0,0002 %. Однак і ця „крупиця” виросла в наші дні в реальну геологічну силу, здатну радикально перебудувати біосферу з процесами, які в ній відбуваються. Так, техніка, що створена людиною, викидає в атмосферу в 100 разів більше вуглекислого газу, ніж його виділяє біота планети.

Щорічно на земній кулі в атмосферу викидається 75 – 100 млн. т сірки, тільки в Європі її осідає на 1 га площі 40 – 60 кг, а викид азоту становить приблизно половину викидів сірки.

Нині встановлено, що забруднення над сушею в сільській місцевості більше в 10 – 15 разів, у містах – у 150 – 250, у районах промислових підприємств – у 900 – 1500 разів, ніж над Океаном.

Три основні проблеми зв'язані із забрудненням атмосфери Землі: порушення збалансованості кругообігу кисню до кругообігу вуглецю, забруднення атмосфери (хімічне і дилове), вплив змін в атмосфері на клімат. Найбільшу проблему являє забруднення атмосфери хімічними сполуками (особливо сірчистим газом), пилове забруднення частками вуглецю та важких металів (свинець, берилій, мідь, хром, кадмій, барій, кобальт, нікель). Охорона атмосфери потребує немалих витрат. Вартість газо- і пилоочищення становить 10 а в окремих випадках – навіть до 30 % вартості основних фондів підприємства.

Вирішення проблем глобального і локального поліпшення повітряного середовища полягає у всесвітньому збільшенні зеленого покриву планети, у відновленні, відтворенні лісів, забезпеченні сприятливих умов для життєдіяльності фітопланктону в океанах, в озелененні міст, промислових підприємств, населених пунктів і автомобільних трас.

Зменшення промислових викидів в атмосферу забезпечує такий комплекс заходів: концентрація виробництва електричної і теплової (для міст) енергії на великих електростанціях з досконалою технологією очищення газів, що відходять від шкідливих компонентів, і попереднім вилученням з мінерального палива небажаних домішок (наприклад, сульфідів з вугілля); вдосконалення технології промислового виробництва з максимальною утилізацією паро-пилоґазових відходів, які викидаються в атмосферу; встановлення фільтрів та іншого обладнання, що знижує чи нейтралізує викиди у повітряне середовище; впровадження виробництв із замкненим циклом; зниження забруднення повітряного басейну автомобільним транспортом шляхом поліпшення технічного обслуговування автомобілів, застосування нейтралізаторів, вдосконалення конструкції двигунів, використання нових видів палива і малотоксичних присадок до них, виробництва газобалонних автомобілів; зниження запилення атмосфери переведенням ТЕЦ на рідке паливо і газ; встановлення обов'язкових санітарно-захисних зон при проектуванні промислових підприємств; поліпшення конструкцій очисних споруд (серед різних установок для очищення повітря найбільш досконалі електрофільтри, ефективність яких досягає 99,9 %); здійснення контролю за якістю повітря у великих містах.

Розроблені ГДК (гранично допустимі концентрації) того чи іншого елемента в атмосфері, затверджені для 446 шкідливих речовин і десятків їх комбінацій. Встановлені не лише ГДК, але й гранично допустимі викиди (ГДВ) для всіх основних промислових підприємств.

При оцінці стану атмосфери нині користуються прийнятим ще в 1980 р. Законом „Про охорону атмосферного повітря”, стосовно якого регламентуються газові викиди в атмосферу. Тепер у розвиток цього Закону вводять картку для всіх джерел забруднення атмосферного повітря.

Для визначення стану забруднення атмосфери проводять аналіз таких показників: фонове забруднення (місячне і річне); кількість і типи джерел забруднення (крапкові, лінійні, майданчикові тощо), в тому числі з очисними спорудами; сумарна кількість викидів – твердих, газоподібних, рідких; кількість очисних споруд та забезпеченість ними підприємств і джерел забруднення; обсяги викидів, що надходять на очищення, та ступінь очищення; розміщення викидів, що пройшли очищення, в атмосфері, утилізованих, виловлених і знешкоджених; викиди транспорту, обсяги і розміщення по території, місця і час найбільшої концентрації; динаміка забруднення атмосфери за певний період; аналіз викидів у атмосферу по компонентах (тверді частки, окис вуглецю, окиси азоту, вуглеводню тощо), по видах джерел (місцеві й загальнозабруднюючі).

У цьому ж законі визначено комплекс заходів по охороні чистоти повітря в усіх сферах суспільного життя, при розміщенні, проектуванні, будівництві та введенні в експлуатацію підприємств, очисних споруд, впровадженні винаходів, розробці корисних копалин та інших об'єктів, що впливають на стан атмосферного повітря. Тут же є вимоги по регулюванню гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин.