Загальна характеристика господарського розвитку Стародавнього Сходу

До країн Стародавнього Сходу відносяться Стародавній Єгипет, державні утворення Межиріччя (Шумер, Вавилонське царство), Стародавню Індію, Китай та інші.

Історія стародавніх цивілізацій охоплювала період з IV тис. до н. е. до падіння Західної Римської імперії у V ст. н. е. Склалися два типи господарської організації — східне і античне рабство. Проте їм були властиві спільні риси: ручна технологія з індивідуальними та спільними знаряддями праці, провідна роль землеробства і натурального гос-ва, позаекономічний примус як засіб організації та привласнення суспільної праці.

Східне рабство виникло в IV тис. до н. е. в Стародавньому Єгипті. Особливості східного рабства можна узагальнити так:1.воно не володіло суспільним вир-вом. Головна сфера економічного життя — с/г — залишилось поза рабовласницьким вир-вом. 2.раби належали в основному державі. Головними джерелами рабства були війни, піратство, боргове рабство. 3. використання рабської праці було однобоким і непродуктивним. Рабів використовували для обслуговування рабовласників, вони брали участь у будівництві пірамід, каналів тощо. 4.східне рабство не було класичним, у ньому перепліталися громадські та рабовласницькі елементи.

Також швидко розвивалося землеробство. Другою важливою галуззю гос-ва було тваринництво, яке відтіснило мисливство. Єгиптяни винайшли соху, навчилися виливати з

міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Проте найбільшим їхнім господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства. Поступово фараони, жерці, державні чиновники присвоювали общинні землі, перетворивши вільних селян на залежних від себе виробників. Особливо високого рівня в єгиптян розвитку досягла обробка каменю. І сьогодні дивують своєю величчю і таємничістю єгипетські піраміди.

Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між цими областями виникла жвава торгівля. У країні існували рабські ринки. Однак головною продуктивною силою були селяни — члени громад. В 525 р. до н. е. Єгипет завоювали перси. Землеробство високого рівня, а також тваринництво були основними видами господарської діяльності в Стародавньому Китаї та Індії. Тут зрошувальне землеробство зародилося вже у IV тис. до н.е. На високоврожайних полях землероби збирали по два урожаї в рік. Високого рівня розвитку досягли ремесла — ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа тощо. По всьому Стародавньому Сходу бурхливо розвивалася торгівля, яка мала регіональну спеціалізацію. Зростання с/г стимулювало розвиток ремесел та торгівлі. Основне населення— селяни, які, втративши власність на землю, працювали за частку врожаю на храмові гос-ва. З ремісничих професій поширеними були каменярі, теслярі, ковалі, пекарі, металурги.

2. Господарство античної Греції.

Новий період, відомий під умовною назвою античний хронологічно охоплював першу половину І тис. до н. е.— першу половину І тис. н. е. Рабовласництво досягло повного розквіту. Переважало боргове рабство, була знищена община, використання рабської праці стало більш різнобічним і продуктивним. Рабство перетворилося на класичне.

У І тис. до н. е. біля Греції життя звело народи трьох континентів — Європи, Азії та Африки, і це сприяло взаємодії різних культур. У Греції були зручні бухти, природні багатства, будівельні матеріали. Це сприяло ранньому розвитку ремесла і торгівлі. Греки стали ремісниками і крамарями в період, коли народи інших країн ще займалися полюванням, скотарством або, у кращому випадку, землеробством.

У VIII — VI ст. до н. е. прогрес у землеробстві привів до відокремлення ремесла від сільського господарства та розвитку торгівлі між окремими районами Греції. Розвиток обміну зумовив появу грошей, торгового капіталу, купців.

Греки виплавляли залізо та інші метали. Розвивалося будівництво жител, ткацтво, кораблебудування. У спеціальних майстернях по всій країні виготовляли кераміку. Зростали міста. Нові споруди будувалися з каменю, а не з дерева, як раніше.

Повільніше розвивалось сільське господарство, в якому панувало двопілля. Розвиток ремесла призвів до спеціалізації виробників. З'явилися художники, різьбярі, малярі, ливарники. Окремі міста-держави стали спеціалізованими. У результаті відокремлення ремесла від сільського господарства, диференціації у розвитку виробництва виникла потреба в обміні товарами. Широко застосовувалися гроші. Швидко розвивалися мореплавство і кораблебудування. Грецькі малоазіатські міста стали великими центрами середземноморської торгівлі.

Два стани суспыльства — вільних громадян і невільників.

Значне місце в господарстві Греції займало виплавляння металів. Надзвичайною якістю славилася грецька кераміка. Ці вироби експортувалися в інші країни. Славилися й грецькі тканини, які виготовляли вільні жінки і рабині.

Широкого розвитку набули в грецьких містах грошовий обіг і товарне виробництво. Зовнішня, морська торгівля, на відміну від внутрішньої, набула значного розвитку. Товари у паках на ослах і мулах доставлялися з великими труднощами.

Але нескінченні війни між грецькими містами, боротьба між демосом і аристократією, рабами і рабовласниками паралізували економічне життя країни — сільське господарство, ремесла, торгівлю.

3. Розквіт та занепад господарства античного Риму.

В економічному житті Стародавньої Італії вирішальна роль належала с/г. Юридичним власником землі виступала держава. Проте з часом відбувався процес передачі її у приватну власність — патриціям, а також вершникам. Форми земельної власності пройшли складну еволюцію від вілли до величезних латифундій з десятками тисяч гектарів землі і на початку н. е. трансформувалися у невеликі ділянки землі (парцели), які надавалися колонам - землеробам, вільновідпущеним рабам та іншим дрібним власникам на основі оренди. Право приватної власності на землю гарантувалося римським законодавством та державою.

С/г було багатогалузевим. Провідна роль належала виноградарству, городництву, садівництву. Розвивалося тваринництво, птахівництво, вирощувалися зернові та технічні культури.

Впродовж існування Стародавнього Риму сільськогосподарські знаряддя праці та агротехніка постійно вдосконалювалися і досягли високого рівня. Успішно розвивалася агротехнічна наука.

Значних успіхів було досягнуто в ремеслі. Відомими далеко за межами Римської держави були зброярі, які виготовляли найсучаснішу зброю. Славилася будівництвом та утриманням доріг, які зв'язували Рим із провінціями.Розвивалося суднобудування. Високого рівня досягла технологія виплавки металів, виготовлення різних предметів з міді, бронзи, заліза та благородних металів. Обробка каменю, граніту, мармуру, а також різьба по них були предметом гордості римських майстрів.

Ремесло Стародавнього Риму мало географічну та галузеву спеціалізацію. Рим був відомий текстильними та шкіряними товарами.

В місті була велика кількість майстерень, в яких виготовляли вовняні тканини, лампи з бронзи і глини, залізні та скляні вироби тощо. Виявили ювелірні, парфумерні, скульптурні майстерні. Колегіальне об'єднання майстрів-виробників за професіями.

Успішно розвивалася торгівля, яка приносила більше прибутків, ніж ремесло. Добре розвинутою була внутрішня торгівля, зосереджена в містах на місцевих ринках, які згодом стали спеціалізованими. Поступово сформувалися великі ярмарки. Після об'єднання під владою Риму всього Середземномор'я успішно розвивалася зовнішня торгівля. Надзвичайно активною морська та караванна торгівля з провінціями. Товари привозились з багатьох країн: з Сірії, Єгипту, Північної Африки, Іспанії, Галлії, Германії, Британії. Незважаючи на піратські напади, розбій, успішно розвивалася торгівля Риму з Індією та Китаєм. Торгівля сприяла впливу високо розвинутої римської культури на тогочасний світ.

В Стародавньому Римі існувала досить розвинута грошова система. Римляни відливали мідні монети. Поруч з римськими використовувалися срібні монети драхми грецької чеканки з римською печаткою. Найпоширенішою грошовою одиницею був сестерцій. В останній період існування Римської держави в обіг були введені золоті монети. Рим поступово перетворився у світовий центр грошових операцій. Розвивалася банківська справа. Розвиток товарно-грошових відносин сягнув найвищого рівня в І-ІІ ст. н.ери. Фінансова система Риму була добре розвинена. Причини, що зумовили розквіт античного Риму. Багатство та сила Римської імперії були зумовлені ходом історичного розвитку. Рим підкорив собі Грецію, Єгипет, успадкував їх культурну спадщину. Важливе значення мали внутрішні фактори: тривале існування правової системи, республіканського устрою, сильної держави, які гарантували права і свободи значної частини населення, перш за все право приватної власності. Велике значення в житті античного Риму мала освіта та наука.

У ІІІ-ІV ст. н. ери господарство Стародавнього Риму починає занепадати. Вичерпала себе рабовласницька система господарювання, відбувалися масові повстання рабів. Знизилася продуктивність праці. Дешева, разом з тим малоефективна праця рабів стримувала технічний прогрес.

Зазнала краху завойовницька політика Риму, припинилося регулярне поповнення гос-в рабами. Римська імперія об'єднувала різні народи, поступово почав проявлятися сепаратизм провінцій, ними ставало дедалі важче управляти, збирати податки і т. ін. Римська імперія втрачала свою економічну єдність. Постійно посилювався натиск варварів. Стародавні римляни залишили людству величезну спадщину, якою уміло скористалися перш за все європейські народи.

4. Землеволодіння та розвиток феодальних відносин в країнах Західної Європи в середні віки.

Європи в епоху Середньовіччя пройшов три періоди:

V – X ст. Тоді сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального господарства;

XI – XV ст. Це період зрілості феодального господарства;

XVI – перша пол. XVIII ст. Зароджується ринкові форми виробництва, з’являються ознаки індустріальної цивілізації.Процес феодалізації в Європейських країнах мав свої особливості. В Італії, Франції, Іспанії, Візантії він відбувався на основі спадщини Римської імперії. В Англії, Німеччині, скандинавських та слов’янських країнах перехід до феодальних відносин відбувався на основі родоплемінних і общинних відносин.

Найбільш повно формування феодальних відносин просліджується в історії Франкського королівства (V – IX ст.).

У V – початку VI у Франкському королівстві відбувався процес перетворення землеробської общини на сусідську. У VI – VII ст. еволюціонує порядок успадковування землі. Спадковий наділ перетворюється на алод. У VIII - IX ст. відбувається переворот в аграрних відносинах. Виникає бенефіціарна система землеволодіння.

У IX ст. васальна служба стала спадковою. Бенефіцій перетворився в феод (лен), який передавався у спадок. Виникає феодальна система землеволодіння. Зростає крупне землеволодіння в вигляді королівського, феодального і церковного. Одночасно посилюється залежність селянства. Орг. формою феодального господарства був маєток-сеньйорія, який складався з домену (господарства феодала) і селянських господарств. Селяни відбували панщину від одного до трьох днів на тиждень, різну примусову роботу і платили натуральну ренту. Зрілі феодальні відносини (X – XV ст.) практично у всіх країнах Європи мали класичну форму і майже не відрізнялися. У XI – XIII панувала феодальна земельна власність у трьох видах: королівська; світська; духовна.

В XIV – XV ст. відбувається новий аграрний переворот, який пов’язаний з завершенням освоєння вільних земель у Західній Європі, демографічною кризою і розвитком товарно-грошових відносин. Епідемії чуми зменшили кількість населення. Виникає необхідність переходу на нові форми господарювання. Відбувається товаризація господарств, звільнення селян, перехід на грошову ренту, скорочення доменіального господарства. Однак на схід від Ельби, де вільних земель вистачало, розвиток господарства поставив завдання залучення цих земель до господарського обороту ій забезпечення їх робочою силою. Тому тут навпаки – посилилась особисто-спадкова залежність селян, зміцнилось панщинне господарство.

5..Розвиток ремесел та міст в середні віки.

Разом із розвитком феодальних відносин у Європі поетапно здійснювався і розвиток ремесла. На ранніх стадіях панувало натуральне господарство – ремесло задовольняло власні потреби общини та потреби феодала. Поступово сформувалась домашня промисловість – систематичне виготовлення певної частини продукції на продаж. Існувало три організаційно-виробничі центри селянського ремесла: замок сеньйора, господарства окремих селян і село. Ремісників-професіоналів було небагато.

Унаслідок аграризації і натуралізації виробництва європейські міста занепали. У VIII -IX ст. торгові та ремісничі функції міст зростають. У XI ст. в Західній Європі почалася урбанізація – відродження античних міст і утворення нових, зростання їх господарського значення, збільшення чисельності міського населення. Економічне піднесення призводить до виділення ремесла із селянських і феодальних господарств. Ремісники переводилися на оброк, селилися на перехресті доріг, у торгових містечках, біля стін замків і монастирів. Так розвивалися міста. З кінця XI ст. розвитку міст сприяли хрестові походи.

Спочатку міста залежали від феодалів, які захищали їх. Проте у XI ст. зовнішня небезпека зникає. У XI - XIII ст. проходять комунальні революції. Міста вивільняються з під влади феодалів. Створюються міста-комуни. Вони управляються виборними органами-муніципалітетами на чолі з мером, мають власний суд, ополчення, фінанси, міське і ринкове право. Всі повноправні міщани вважаються вільними і набувають політичних і майнових прав.

Міста мали привілеї, існували гарантії купецької власності. Королі, намагаючись обмежити свавілля феодалів і заручитися підтримкою серед міщан, підтримували самоуправління міст.

У XII – XIII ст. сформувався цеховий лад у міському ремеслі. Цехи об’єднували ремісників за професійною ознакою і складався з майстерень, які розташовувалися по всьому місту. Кожен цех мав свій статут, який регламентував виробничі, моральні, духовні засади життя членів цеху. Головною функцією цеху була виробнича, але важливого значення цехи мали і у військовій, оборонній справі. Цехи мали свою ієрархію. Повноправними членами цеху були майстри. У пригнобленому становищі знаходилися ремісники і підмайстри. Щоб стати майстром потрібно було пройти стаж учнівства (3 – 7 років) і скласти складний екзамен. Цехи мали сувору регламентацію й обмежували виробництво, щоб уникнути конкуренції, встановлювали параметри продукції, що сприяло виробництву якісної продукції.

Цехи у XIII — XV ст. відіграли прогресивну роль, але потім почали стримувати розвиток продуктивних сил, гальмуючи нововведення у виробництво, увіковічуючи дрібне виробництво.

Особливо бурхливого розвитку ремесла набули у XIII ст. У XIV – XV ст. в Європі виникла нова, більш прогресивна форма організації промислового виробництва – мануфактура. На зміну кустарям-ремісникам прийшли більш організовані великі робітничі майстерні.

6.Осн. аспекти гос-го розвитку країн Зх.Європи І США в 16-18ст.

Розвиток товарних відносин, розширення ринків збуту сприяли поширенню такої організаційної форми виробництва як мануфактура. Мануфактура – підприємство на якому ще вик-ся ручна, реміснича техніка вир-ва, проте уже запроваджено поділ праці. XVI – XVIII ст. можна охарактеризувати як мануфактурний період розвитку промисловості. Мануфактура стала передумовою переходу до крупного машинного вир-ва.

Існували два типи мануфактур: розсіяна і централізована. Централізована утвердилась у XVII ст. Вперше мануфактури виникають в суконному виробництві, металургії, суднобудуванні. Зародження мануфактур відбувалося у двох напрямках:

- торговий капітал підпорядковував виробництво;

- виробник ставав і підприємцем і купцем.

Розвиток торгівлі і промисловості створив передумови індустріалізації с\г. Вони формувалися у трьох основних напрямках: створення буржуазних форм земельної власності, перетворення феодальної земельної ренти на капіталістичну, зростання товарності. Значну роль в процесі генези індустріального суспільства відіграли буржуазні революції в Нідерландах (1566 - 1609 р.р.), Англії (1640 - 1650), Північній Америці (1775 - 1783 р.р.); Франції (1789 - 1794 р.р.)

XVI - XVIII ст. - період завершення становлення національних ринків, їх поширення та зміцнення.

З кінця XVI ст. центром світової торгівлі став Амстердам. З 30-х рр. XVIII ст. перше місце в міжнародній торгівлі посіла Великобританія.

Розвиток торгівлі зумовив зростання ролі банківської справи та кредиту.

У XVIII ст. в світі почав панувати англійський фінансовий капітал. В 1694 р. був створений Англійський банк. Характерною ознакою господарств європейських країн був державний борг. Практикувалися примусові позики у населення. Розвивалася податкова система. Усі ці процеси: географічні відкриття і утворення колоніальної системи; зростання масштабів міжнародної торгівлі і перетворення її на світову; розвиток фінансових операцій та мануфактурного виробництва; сприяли процесу первісного нагромадження капіталу в Європі. Розвиток капіталізму потребує двох умов: концентрації засобів виробництва в руках окремих людей та наявності вільної робочої сили.

7..Еволюція аграрних відносин в Україні в XVI – першій половині XVII ст.
Господарство України на відміну від країн Західної Європи на початку XVI ст. розвивалося в умовах недержавності. Українські землі належали Великому князівству Литовському, Польському і Угорському королівствам, Молдавському князівству.
Внаслідок об'єднання Великого князівства Литовського і Польського королівства (Люблінська унія 1569 p.) утворилася держава — Річ Посполита. Чернігово-Сіверські землі, що в 1503 p. належали Московській державі, в 1618 p. були приєднані до Речі Посполитої.
У середині XVI ст. на Нижньому Подніпров'ї українські козаки заснували Запорозьку Січ, що стала зародком відновленої Української держави.
Протягом XVI — першої половини XVII ст. в господарстві Галичини та Правобережжя України відбулися значні зміни. Інтенсивно зростало велике феодальне землеволодіння, утвердилося та зміцніло фільварково-панщинне господарство.
В аграрному господарстві значного розвитку набуло шляхетське землеволодіння. У Великому князівстві Литовському оформлення шляхти як привілейованого стану та його остаточне відокремлення від "поспільства" (селянства) було завершено у середині XVII ст. У 1522 p. за сеймовою ухвалою "про вивід шляхетства" до шляхетського стану включалися лише нащадки тих землевласників, які належали до бояр з часів перших великих князів (Вітовта, Сигізмунда, Казимира). У 1528 p. було проведено перепис шляхти.
Оформленню шляхетського стану сприяла аграрна реформа (волочна поміра) 1557 p., під час якої перевірялися права на шляхетство. За Люблінською унією шляхта звільнялася від військової служби і державних повинностей. Вона в основному була польського походження або спольщена. Українські роди (Кульчицькі, Яворські, Чайківські, Витвицькі, Попелі, Ярмолинські, Сагайдачні та ін.) були дрібними власниками. Деякі з них володіли одним селом або його частиною. Зростанню шляхетського землеволодіння, так само як і магнатського, сприяли великокняжі й королівські дарування, придбання і продаж маєтків, насильне захоплення селянських земель. Часто шляхта орендувала землю у магнатів.
На початок XVII ст. в Україні налічувалося близько 1 тис. шляхетських і 250 магнатських маєтків.
Зростання феодального землеволодіння в Україні супроводжувалося перерозподілом земель на користь магнатів внаслідок скорочення землеволодіння середньої та дрібної шляхти. Поширене було захоплення магнатами шляхетських маєтків або примусовий їх продаж. Безземельна шляхта наймалася на службу до магнатів, отримуючи невеликі володіння за умови виконання різних обов'язків, в основному військової служби. У Руському і Волзькому воєводствах шляхті належало 1/5 поселень.
Неухильно зростала велика феодальна власність у Закарпатті та Північній Буковині. Після входження Сіверщини до складу Речі Посполитої (остаточно за Полянським договором 1634 p.) було проведено ревізію земельних володінь. Землі, права на які не було доведено, роздавали польським магнатам і шляхтичам. О. Песочинський заволодів Стародубщиною, канцлер Оссолінський — Батурином і Конотопом, Р. Потоцький — Ніжинським староством.
У Слобожанщині царський уряд здійснював політику так званих заказних городів, згідно з якою російським феодалам заборонялося купувати землі у південних повітах країни. Це сприяло зростанню землеволодіння служилих українських людей.
Отже, протягом XVI — першої половини XVII ст. на українських землях відбулися істотні зміни в аграрних відносинах. Розширення внутрішнього та зовнішнього ринків призвело до формування й утвердження фільварково-панщинної системи господарства. Зросло магнатськошляхетське землеволодіння. Завершилося юридичне закріпачення селян, які підпали в поземельну, особисту і судово-адміністративну залежність від феодалів. Найінтенсивніше ці процеси відбувалися в Галичині, Волині, Поділлі, північно-західних районах Київщини. В Наддніпрянській і Задніпрянській Україні, де вирувала народна колонізація, селяни були вільними, жили в слободах, залежність їх від феодала виявлялася у сплаті йому натуральної і грошової ренти. На цих землях формувалося козацьке землеволодіння як зародок землеволодіння фермерського типу. Наступ феодалів на права селян, прагнення покріпачити все населення України зумовили зростання чисельності козацтва і посилення національно-визвольної боротьби українського народу, найвищою точкою якої стала Визвольна війна середини XVII ст.

8..Передумови та суть промислового перевороту. Промисловий переворот в провідних країнах Заходу.

Промисловий переворот — це перехід від ручного, ремісничо-мануфактурного до великого машинного фабрично-заводського виробництва. Важливою складовою промислового перевороту було впровадження у виробництво і транспорт робочих машин і механізмів, які замінили ручну працю людей; парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі.

Промисловий переворот в Англії.

Батьківщиною першого промислового перевороту була Англія. Важливою передумовою промислового перевороту була буржуазно-демократична революція середини XVII ст., яка ліквідувала основні перепони розвитку підприємництва, розчистила шлях для становлення індустріального суспільства.Цьому сприяв і аграрний переворот ХVІ-ХVІІ ст., внаслідок якого прискореними темпами розвивалося високотоварне, базоване на фермерській основі, сільське господарство.

До другої половини XVIII ст. в Англії відбулося становлення єдиного національного ринку, який стимулював розвиток господарства в цілому.Зовнішньоекономічні передумови промислового перевороту в Англії полягали у безоглядному пограбуванні колоній.

.Важливим фактором промислового перевороту був вихід на якісно новий технічний рівень англійської бавовняної промисловості, що забезпечувався поступовим впровадженням у текстильне виробництво нових машин і механізмів.Застосування машин прискорило розвиток металургії, вугільної промисловості. Будівництво залізниць викликало корінні зміни в економіці Англії, створивши стабільні комунікації між різними районами та галузями промисловості.Промисловий переворот змінив економічну географію Англії. Виникли нові промислові райони, які спеціалізувалися на виробництві окремих видів товарів і продуктів. Значно зросли обсяги промислового виробництва. Англія перетворилася у «майстерню» світу, її винаходи знаходили застосування у багатьох країнах. Прискорилася урбанізація Англії.

Особливості промислового перевороту у Франції.

Вігі розпочався пізніше, ніж в Англії і був затяжним. Велика демократична революція 1789-1794 рр. негативно вплинула на хід економічного розвитку країни. Незважаючи на проголошені свободи, у країні тривалий час панував економічний хаос та дезорганізація.

Перші машини тут з'явилися ще в кінці XVIII ст., але не мали широкого застосування. Промислове піднесення відбулося у 1805-1810 рр. в часи правління Директорії та Наполеона, які активно підтримували промисловість і торгівлю.

Сільське господарство Франції страждало через припинення експорту зерна, вин та інших продуктів. Континентальною блокадою були невдоволені союзники Наполеона.

На другому етапі промислового перевороту (1815-1848 рр.) хід економічного розвитку Франції прискорюється. Зростають темпи механізації виробництва. Розвивалася текстильна, металургійна, поліграфічна, керамічна та інші галузі промисловості.

Вже на етапі промислового перевороту у Франції сформувалися фінансова буржуазія. Вона збагачувалася за рахунок лихварства, фінансових та біржових спекуляцій. Грошовий капітал зростав швидше, ніж промисловий.

Третій етап промислового перевороту у Франції відбувся після революції 1848-1849 рр. і тривав до кінця 60-их років. У цей період фабрично-заводське виробництво охопило більшість галузей промисловості. За прикладом Англії було проголошено свободу торгівлі, ліквідовано обтяжливі мита. Успішно розвивалася кредитна справа, а біржа, банки і акціонерні товариства досягли небувалої сили і значення. Такі успіхи у розвитку економіки країни були досягнуті завдяки мудрій ліберальній політиці Наполеона III та його уряду

Особливості промислового перевороту у Німеччині.

Німеччина вийшла на шлях капіталістичного розвитку пізніше, ніж Англія та Франція. Промисловий переворот тут розгорнувся лише в другій половині XIX ст. Найважливішою причиною такого відставання була наявність феодальних середньовічних порядків в сільському господарстві, збереження цехів у промисловості та політична роздрібненість країни.На відміну від Англії та Франції, становлення суспільства нового типу в Німеччині відбувалося не революційним, а еволюційним шляхом. Запізнення промислового перевороту було зумовлене ізольованістю країни від світових торговельних шляхів, відсутністю власного флотуУ Німеччині довгий час панувало середньовічне ремісниче виробництво, основною формою якого були цехи. Мануфактури появилися у кінці XVIII ст., і були розташовані, як правило, у сільській місцевості. Ремісниче виробництво було малоефективним. Промислова продукція не була конкурентоспроможною на зовнішньому ринку. Особливістю запізнілого промислового перевороту в Німеччині було те, що він базувався на основі вітчизняного машинобудування, на власних інженерно-технічних досягненнях. Господарському піднесенню та прискоренню промислового перевороту сприяв також митний союз німецьких держав (1867 р.), який очолювали союзна митна рада і митний парламент. Ця господарська організація немало спричинилася до пізнішого політичного об'єднання держави.

9.Індустріалізація.суть та фактори в провідних країнах світу.

Індустріалізація характеризується: структурними змінами в економіці;появою нових і модернізацією старих галузей;зміною долі галузей в ВВП;перемогою машинного виробництва в усіх галузях;мінами в організації і управлінні виробництвом;

монополізацію економіки;утворенням фінансового капіталу;

В основі індустріалізації лежить цілий ряд технічних винаходів.

Провідними галузями стали:виробництво електроенергії;хімічна;

добувна;металургійна;машинобудівна;транспортна промисловість;

сталеливарна;нафтодобувна.

У кінці XIX ст. високими темпами розвивалася економіка США. Вони вийшли на перше місце у світі за обсягом промислової продукції, обігнали Великобританію, яка втратила роль "фабрики світу".

В кінці XIX ст. США зайняли перше місце в світі за обсягами промислового виробництва.

В Німеччині індустріалізація проходить в.останній треті XIX - п. XX ст. Індустріалізація. вивела Німеччину на друге місце у світі (після США) та перше місце у Європі. Цьому сприяло ряд факторів, серед яких найголовнішим можна вважати перемогу у франко-прусськіи війні 1870—1871 рр. Після завершення війни відбулося об'єд­нання Німеччини навколо Пруссії, консолідація німецької нації. Було ліквідовано політичну роздрібненість, митні бар'єри, сфор­мувалася єдина грошово-фінансова система, прийнята загальнодержавна система міри і ваги, залізничного і поштового права

В останній третині XIX ст. в Англії почали знижуватися темпи промислового виробництва. Інтенсивний процес індустріалізації США, Німеччини, Росїї, Японії зумовив виникнення нових центрів промислового виробництву. Англійська промисловість почала втрачати іноземні ринки збуту. Водночас американські та німецькі товари, дешевші та кращі за якістю, потрапляли на внутрішній ринок країни.

Впродовж XIX ст. Франція займала друге місце у світі за рівнем промислового виробництва,, поступаючись лише Англії. Однак в кінці XIX ст. вона опинилася на четвертому місці.

Причиною цього була, перш за все, поразка у франко-пруській війні та її наслідки. Мирний договір 1871 р. був невигідним для Франції. Вона зобов'язана була сплатити Німеччині 5 млрд. франків контрибуції і як гарантію виплати віддавала частину своєї території — провінції Ельзас та Лотарінгію. Ці землі були економічно найрозвиненіші, багаті на залізну руду, вугілля, тут добре розвивалася текстильна та інші галузі промисловості. Втрата Ельзасу та Лотарінгії примусила Францію ввозити велику кількість залізної руди і чорних металів.

Відсталою у порівнянні із США та Німеччиною була й структура французької економіки. Скорочувалися потужності металургії, вугільної та інших галузей промисловості. Успішно розвивалася легка промисловість. Перед першою світовою війною Франція залишалася аграрно-індустріальною країною. Існування гострих проблем у сільському господарстві також не стримувало розвиток економіки.

10. Індустріалізація госп.україни в 19-20ст.

Упродовж XIX — на початку XX ст. Українські землі знаходились під владою Російської та Австрійської імперій, у складі яких вони перебували. Промисловий переворот започаткував епоху індустріалізації.у першій третині XIX ст. мануфактурне виробництво досягло значних успіхів. Зростали кількість мануфактур, число найманих робітників. Почали використовуватися механічні робочі машини, зросло зацікавлення поміщиків, купців у збільшенні виробництва. У цей же час виникає цукрова промисловість. Перший цукровий завод збудував польський поміщик граф І. Понятовський у 1824 р. в с. Трощин Київської губернії.

Поступово зростали обсяги виробництва машинобудівних і суднобудівних заводів. Та найкраще у пореформений період розвивався залізничний транспорт. У 1863 р. почалося будівництво першої залізниці від Балти до Одеси. Залізничне будівництво здійснювалося в різних напрямках. Від 1860 до 1890 рр. в Україні збудовано 10 тис. км залізничної сітки. Залізниці з'єднали найбільші міста і промислові райони України, сприяли розвитку націо­нального ринку, росту продуктивності праці, консолідації укра­їнської нації.

У другій половині ХІХ ст. в Україні розпочинається індустріалізація, яка супроводжувалась концентрацією та монополізацією виробництва. Значний поштовх одержали традиційні в Україні галузі промисловості, пов'язані з сільським господарством.

Незважаючи на надзвичайно високі темпи індустріалізації в Україні, завершити її до початку першої світової війни не вдалося. Україна, як і Російська імперія в цілому, залишалася аграрно-індустріальною.

Поштовхом до ліквідації панщини стали революційні події 1848 р. в Австрії та інших країнах Західної та Центральної Європи. 18 березня 1848 р. угорський сейм видав закон про скасування панщини в країні, у т. ч. і в Закарпатті. 17 квітня 1848 р. австрійський уряд оголосив про скасування панщини в Галичині. Рішенням уряду від 1 липня 1848 року цей закон було поширено на Буковину.

В Україні кріпацтво було важчим, ніж в інших регіонах Російської імперії, бо 95% панів-землевласників були чужин­цями, які ставилися до українців з презирством, а то й ненави­стю.

11..Аграрні реформи в Україні в XIX ст.

Панщинна система господ.в Східній Галичині, Закарпатті та Буковині, що входили до складу Австрійської імперії, була так само, як і в Східній Україні, малоефективною, гальмувала розвиток господарства і вимагала ліквідації кріпацтва. Тому в 1781 —1782 рр. імператор Йосиф II проголосив свої­ми патентами ряд змін в аграрній сфері краю, які передбачали: звільнення селян від особистої залежності від поміщиків; суд над селянами мав здійснювати не пан, а спеціально призначений державний чиновник; чітко визначався розмір панщини — до 30 днів на рік; заборонялося збільшення поміщицьких землеволодінь за рахунок "прирізки" селянських земель; сільським лихварям (як правило, євреям), які

17 квітня 1848 р. австрійський уряд оголосив про скасування панщини в Галичині. Рішенням уряду від 1 липня 1848 року цей закон було поширено на Буковину.

Закон (патент) про ліквідацію панщини в Галичині було проголошено народові 22 квітня 1848 року на Великдень. Селяни оголошувалися вільними громадянами держави і звільнялися від панщинних повинностей.

Селянин, як і поміщик, ставав власником землі. Як компенсацію за ліквідацію панщини пани-дідичі отримували відшкодування з державної скарбниці.

Незважаючи на перелічені недоліки, аграрна реформа в цілому сприяла розвитку господарства, розчистила шлях для інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, формування індустріального суспільства.

Не випадково цар Олександр II саме у 1856 р. вперше офіційно заявив про необхідність його ліквідації.

. На його підставі Редакційна комісія підготувала "Положення", яке цар Олександр II підписав 19 лютого 1861 р. Водночас був проголошений офіційний Маніфест про скасування кріпацтва. Ці документи були обнародувані в Петербурзі і Москві 5 березня, а в містах і селах України — з 9 березня до 2 квітня.

Реформа повністю зберегла поміщицьке землеволодіння. Майже повсюди зменшилися селянські земельні наділи, якими селяни користувалися до реформи. Виділення землі та її межування реформа віддавала на розсуд місцевих поміщиків. Як правило, селянам віддавали землю гіршої якості, а іноді й взагалі непридатну для хліборобства. Крім того, селянський наділ роздрібнювався на кілька ділянок у різних місцях. Селяни були фактично позбавлені пасовищ, луків, лісів та інших угідь.

В Україні існувала численна група (майже 50%) державних селян, долю яких було вирішено спеціальним законом про поземельний устрій від 1866 р. Згідно з ним, селяни мали право викупити свій наділ, а до того часу вони повинні були сплачувати щорічний державний податок.

Разом з тим, реформа 1861 р. створила сприятливі умови для активізації господарської діяльності, перетворила селян-кріпаків у вільних людей.

Селянські реформи 1848 р. в Австрійській та 1861 р. у Російській імперіях створили сприятливіші умови для індустріального роз­витку. Земля стала об'єктом купівлі-продажу, розвивалося селянське підприємництво, розширювалися ринкові відносини. Водночас реформи мали і ряд недоліків. Зокрема, усі питання були розв'язані на користь поміщиків. Залишалася низка пережитків панщинно-кріпосницької системи господарвання: поміщицьке землеволодіння, незабезпеченість селян землею, викупні платежі тощо. Реформи не зрівняли селян у громадських правах з іншими суспільними верствами. Все це гальмувало господарську ініціативу і культурний розвиток селянства.

Найзначнішою в діяльності П. Столипіна була аграрна реформа. Указ від 9 (22) листопада 1906 р. скасовував обов'язкові "земельні общини" і надав кожному селянинові право вимагати виходу з общини і виділення йому землі в одному масиві, що отримав назву "відруб". Селяни могли переносити туди свої господарські будівлі і створювати "хутір" (найпоширеніший в Україні). Цей захід повинен був служити перебудові земельних відносин, створити стан заможних селян-фермерів.

Іншим важливим кроком аграрної реформи П. Столипіна було створення Селянського земельного банку і надання йому права давати селянам вигідні кредити для купівлі землі, реманенту тощо. Це сприяло також торгівлі поміщицькою зем­лею та придбанню ЇЇ селянами.

Ще один важливий напрямок реформи — переселення селян із густозаселених регіонів європейської частини Російської імперії у Сибір, за Урал та на Далекий Схід, де був надлишок вільної землі.

За неповних чотири роки четверта частина господарств в Україні, що входили до земельних громад, вийшла з них, а протягом 1916—1917 рр. селяни купили, головним чином у поміщиків, понад 7 млн. десятин землі. Внаслідок цього напередодні Лютневої революції 1917 р. в руках селян було вже 65% усієї землі, й на одне господарство припадало 8,6 га. У результаті реформи на Правобережній Україні й Полтавщині, де общинне землеволодіння було слабо поширене, майже вся селянська земля стала приватною.

У цілому столипінська аграрна реформа мала успіх в Україні. Нею скористалися, перш за все, селяни, які хотіли і вміли господарювати. Однак модернізація українського села здійснювалася повільно порівняно з країнами Західної Європи і була перервана війною 1914

. 12..Світове господарство в період Першої світової війни та подолання її наслідків.

По-іншому розвивалося в ці роки господарство США. Країна вступила у війну тільки у 1917 p. Вона торгувала практично з усіма воюючими країнами. Ця обставина допомогла США втричі збільшити виробництво промислової продукції. Надзвичайно зріс попит на американську сільськогосподарську сировину та продовольство. В кінці війни США перетворилися на провідну, економічно могутню країну. Американська валюта, потіснивши своїх конкурентів, посіла панівне місце у світовій фінансово-кредитній системі. Втричі зріс експорт США. У роки війни відбувався процес концентрації промисловості, банківської справи, фермерства. Великобританія, хоч і виграла війну, вийшла з неї знесиленою, значно відстаючи від США. Світова фінансова столиця з Лондона перемістилася в Нью-Йорк. Великобританія втратила третину національного багатства. Фабричне устаткування помітно відставало від США, зокрема у таких галузях, як гірничодобувна, сталеплавильна, текстильна, суднобудівна. Франція, як і Великобританія, була серед країн-переможниць. Однак у роки війни вона ще більше постраждала. Німеччина окупувала 13 найрозвиненіших департаментів Франції, більшість з яких були зруйновані. Нестача палива, сировини примушувала промисловців інтенсифікувати виробництво, впроваджувати механізацію, раціоналізацію, нові технології, стандартизацію. Колосальні витрати на війну дещо підірвали стабільність французької валюти. Країна перестала відігравати роль світового кредитора, особливо після того, як більшовики відмовилися повернути мільярдні інвестиції, вкладені Францією в Росії. Японія в роки першої світової війни, як і США, значно зміцнила свій економічний потенціал. Як член Антанти вона по суті не брала участі у війні. Скориставшись воєнними труднощами своїх європейських конкурентів, Японія нав'язала Китаю в 1915 p. кабальний договір. Вона одержала монопольне право займатися в Китаї промисловою та комерційною діяльністю, кредитуванням будівництва залізниць і промислових підприємств. У суднобудуванні вона зайняла третє місце у світі. Сільське господарство відставало від динамічно зростаючої промисловості. Зростання цін на рис (основний продовольчий про-дукт), з одного боку, збагачувало власників землі — самураїв, а з другого — погіршувало становище селян-орендарів. У післявоєнному економічному розвитку країн світу важлива роль належала Версальському договору, підписаному у 1919 p. 27 країнами-переможницями і Німеччиною. Країни Антанти одержали необмежені права проводити в Німеччині комерційну і господарську діяльність. На певної час Німеччина перестала бути економічним конкурентом Великобританії та Франції

.13.. Світова економічна криза 1929-1933 рр.

Криза почалась з паніки на Нью-Йоркській біржі 24 жовтня 1929 p., коли за один день акції впали в ціні на мільйони доларів. Це був крах ринку цінних паперів. Так неодмінно мав завершитись спекулятивний бум і штучне завищення їх курсу. Але крах на біржі був лише зовнішнім проявом кризи в економіці. За крахом фондового ринку настав спад вир-ва. У провідних країнах падіння сягало 38%.Ця криза завершила історичну еволюцію типу господарювання, притаманного кінцю XIX - початку XX ст. Однією з головних причин економ. кризи, яка є неминучою і необхідною умовою економічного циклу, вважають невідповідність між вир-во (пропозицією) і попитом, тобто на ринку вироблених товарів було більше, ніж попиту на них. Це криза відносного перевиробництва і перенакопичення капіталу. Щоб звільнитися від затоварювання, виробники під час кризи занижують ціну, скорочують вир-во, звільняють робітників, припиняють капіталовкладення. Коли вир-во товарів і попит на них вирівнюються, починається вихід з кризи в новий економічний цикл. Це була типова картина другої половини XIX - початку XX ст. Але економічна криза 1929-1933 pp. була незвичайною. Циклічна криза перевир-ва збіглася з структурною кризою і з нижчим щаблем так званої довгої хвилі розвитку капіталізму. Під довгими хвилями маються на увазі періодичні коливання економічної активності тривалістю 40-60 років. Такі коливання фіксуються з кінця XVIII ст. і на 1929-1933 pp. приходиться, як вважають економісти, четверта хвиля в найнижчій фазі. В ці періоди з інтервалом у 50 років проходить зміна технічної і технологічної бази економіки і розширення її на всі галузі гос-ва. Нова техніка і технології, створені в 20-30-ті роки могли забезпечити масове вир-во, але цей процес оновлення не міг вийти на рівень піднесення без забезпечення умов масового споживання. Для масового вир-ва потрібен був масовий покупець. Інша гостра проблема, виявлена кризою, - його небувалий затяжний характер. Це свідчило про те, що традиційний ринковий механізм виходу з кризи повинен бути доповнений механізмами державного регулювання. Криза породила також небачене безробіття (у 1932 р. в 32 країнах зареєстровано 26,4 млн. безробітних), загрозу голоду для багатьох сотень тисяч людей, небезпеку стихійного виступу, повстання, тобто загострились соціальні проблеми, вирішення яких було можливе лише після зміни соціальних функцій держави. Криза 30-х років, на відміну від попередніх, охопила відразу всі країни світу і найбільшого удару зазнали країни, що були сировинними придатками індустріально розвинутих країн. Зрештою, це дало могутній поштовх до пошуку цими країнами шляхів забезпечення економічної незалежності. Єдина країна, якій вдалось уникнути руйнівних наслідків кризи, був СРСР, де саме в цей час розгорталась індустріалізація. Глибина і тривалість кризи визначались значною мірою тим ударом, якого завдали світовому гос-ву світова війна і держави-переможці після неї. Традиційні господарські зв'язки були порушені. Світова економіка була перевантажена борговими зобов'язаннями. Війна породила безпрецедентне зростання американської економіки і перетворила США у світового кредитора. Американські позики дозволяли Німеччині сплачувати репарації, які своєю чергою поверталися в США у вигляді платежів Англії та Франції за воєнними боргами. Вся світова економіка стала залежною від благополуччя американської економіки, але саме цього не було. Криза відбилась і на міжнародних відносинах. Країни Заходи віддали перевагу діям, які перекладали труднощі кризи один на одного, а не пошуку спільного шляху виходу з кризи. Митні І торговельні війни загострили відносини між провідними країнами і паралізували їх здібність підтримувати світовий порядок. Цим скористалися агресивні держави. В деяких країнах кінець кризи припадає на 1933 р, в інших пізніше, але для усіх країн, безсумнівно, 1929-1933 рр. запам’ятались, як одні з найважчих.

14...Ек.розвиток провідних країн в 30ті роки 20 ст.

Наступний циклічний спад виробництва на зламі 20—30-х років вилився у справжню ек. катастрофу, найбільшу в історії індустріального господарства. США. Криза розпочалася різким падінням цін акцій на нью-йоркській біржі наприкінці жовтня 1929 р. Біржовий крах розорив багато тисяч власників цінних паперів. Одразу почався спад пром.вир. і торгівлі. Так, випуск автомобілів, виплавлення чавуну і сталі скоротилися на 80%. У цілому пром.вир. і торгівля скоротилися вдвічі. Безробіття досягло астрономічної цифри — 17 млн. чол.

Німеччина. Для неї криза мала катастрофічні наслідки. Незважаючи на величезні економічні здобутки, зумовлені "дауесизацією", країна опинилася у глибокій кризі. Різко скоротилося пром.вир. з'явилася велика кількість банкрутств. Припинили свою роботу навіть окремі галузі (сталеплавильна). Катастрофічне зменшився експорт. Кількість безробітних у Німеччині досягла 8 млн. чол. Німеччина не мала змоги виплачувати репарації.Стурбовані катастрофічним становищем Німеччини, уряди США, Англії, Франції вирішили надати їй допомогу. розроблено новий репараційний план, названий іменем О. Юнга,. Затвердили його на Гаазькій конференції у січні 1930 р. План Юнга передбачав зменшення розмірів щорічних репарацій та платежів (на 20%), ліквідацію всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини.

Англія. Ек. криза розпочалася дещо пізніше (в кінці 1929 р.). Найбільші труднощі виникли у зв'язку з перевиробництвом, з реалізацією товарів. Існувала проблема кредитів. Зупинялися тисячі підприємств, зростала кількість безробітних. У 1932 р. пром.вир. скоротилося на 25% порівняно з 1929 р. Франці я у 1929 р. зуміла уникнути руйнівної дії світової економічної кризи. Проте у 1930 р. "велика депресія" торк­нулася її економіки.

Еко. криза у Франції була затяжною і тривала до 1936 р. Найбільшого удару зазнала легка промисловість. Вир. вовняних і шовкових тканин скоротилося вдвічі. Криза промисловості переплелася з аграрною кризою. Різко знизився (на 10%) рівень с\г виробництва. У цій країні особливо відчутними були "ножиці цін". Деякі галузі промисловості так і не вийшли із кризи, а їхній занепад продовжувався до другої світової війни.

США "Новий курс" Ф. Рузвельта. Економічна катастрофа початку 30-х років за своїми кількісними показниками була не менш глибока, ніж у Німеччині. Однак у США ресурси для відновлення і подальшого розвитку господарства виявилися більшими.

Ф. Рузвельт здійснив екстренну програму порятунку банківської системи, допомагаючи перспективним банкам.

Німеччина. Економічна криза призвела до кризи політичної і приходу до влади нацистів на чолі із А. Гітлером. Його уряд вже у перші роки свого правління пішов на нечуване для мирного часу розширення держ. регулювання господарського життя.

Із середини 30-х років основна увага була зосереджена на прискореному розвитку військової промисловості. Лозунг "гармати замість масла" став наріжним каменем внутрішньої політики фашистської Німеччини. За 1933—1938 роки військові витрати зросли з 620 млн. до 15,5 млрд. рейхсмарок. З метою стимулювання ек. росту вводилися податкові пільги.

15..Індустріалізація і колективізація в Україні та їх наслідки.*

Новий етап розвитку радянського суспільства – етап соціалістичної реконструкції народного господарства. Проголошено курс на індустріалізацію країни. Офіційно цей курс був спрямований на забезпечення економічної самостійності і незалежності СРСР.

Індустріалізацію планувалось проводити плановими методами, високими темпами. Кожний із планів був розрахований на 5 років і називався „п’ятирічкою”. На перше місце ставився розвиток важкої промисловості: металургії, енергетики, важкого машинобудування.

Проголошений курс на індустріалізацію одразу наштовхнувся на низку об’єктивних труднощів: хронічний недостаток коштів, кваліфікованих кадрів, дефіцит обладнання. Розпочинався другий після політики „воєнного комунізму” штурм, який дістав офіційну назву „наступ соціалізму по всьому фронту”. Почалось згортання непу. Економіка з інтенсивного шляху була переведена на екстенсивний і приріст промислового виробництва досягався за рахунок будівництва нових підприємств. Для здійснення таких авантюристичних намірів, партія з 1929 р. як і в роки громадянської війни, переходять до примусової продрозкладки, забороняється торгівля, запроваджується карткова система постачання у містах, збільшується емісія грошей. Незважаючи на труднощі, за роки першої п’ятирічки був побудований фундамент соціалізму. Відбулася докорінна реорганізація економіки України. Практично заново було створено важку індустрію, включаючи машинобудування, оборонну промисловість, хімічне виробництво. Проте грандіозні плани першої п’ятирічки повністю не були виконані. З 1933 р. політика стрибкоподібного директивного нарощування темпів розвитку промисловості припиняється. На другу п’ятирічку (1933-1937 рр.) було запропоновано помірковані середньорічні темпи зростання промислового виробництва. Відбулися зрушення щодо ставлення до матеріального стимулювання праці. Інтенсивніше почала впроваджуватися нова техніка, більше уваги приділялося організації виробництва й підготовці кадрів. Хоч жодна з перших п’ятирічок не була виконана у повному обсязі, все ж індустріалізація вивела Україну на якісно новий рівень промислового розвитку, докорінно змінивши структуру господарства. ХV з’їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.), визначив курс на колективізацію сільського господарства. У сталінських планах передбачалося, що колективізація – це не тільки зручний засіб забезпечення зростаючого населення міст та армії продовольством, а й промисловості – сировиною і робочою силою. Цей процес мав здійснюватися поступово, на основі добровільного об’єднання одноосібних селянських господарств в колективи (комуни, артілі). 1929 рік був проголошений роком великого перелому. Пленум визнав недостатніми накреслені ХV з’їздом партії темпи колективізації і проголосив перехід до суцільної колективізації.

Колективізація передбачалась у формі артілі – із залишенням селянинові присадибного господарства. Починаючи з лютого 1930 р. почали масово усуспільнювати корів, дрібну худобу і птицю. Селян насильницьки заганяли до колгоспів. Це викликало протидію з боку заможного селянства, що отримало назву „куркулів”. Закономірно, що колективізація супроводжувалася „політикою ліквідації куркульства як класу”. Перша хвиля розкуркулювання прокотилася республікою з другої половини січня до початку березня 1930 р. Селянство чинило опір сталінській політиці. Вже у вересні 1930 р. ЦК ВКП(б) розіслав республікам директивного листа „Про колективізацію”. Україна, відповідно до директив, мала подвоїти рівень усуспільнення і протягом 1931 р. в основному закінчити суцільну колективізацію. Форсовані темпи і переважно адміністративні методи здійснення колективізації призвели до катастрофічних наслідків – дезорганізації і деградації аграрного сектора на початку 30-х років, його невпинного вповзання у кризу. Урожай 1932 р. був значно менший ніж попередніх років. До того ж селянство не бажало безоплатно віддавати державі плоди своєї праці. Під загрозою зриву опинився надзвичайно напружений план хлібозаготівель для України. В Україну було направлено хлібозаготівельну комісію на чолі з В. Молотовим. Хлібозаготівлі на селі з урожаю 1931 р. тривали до весни 1932 р. Після чого хліба в селі не залишилося. Почався голод. Проти колгоспників, які, щоб вціліти, приховували справжні розміри врожаю, почалися репресії. 7 серпня 1932 р. з ініціативи Сталіна було прийнято постанову, згідно з якою селян засуджували за кілька підібраних на колгоспному полі колосків до розстрілу або на 10 років ув’язнення. Вилучивши у селян хліб, за вказівкою В. Молотова, забирали все. За офіційними даними, голодомор 1932-1933 рр. в Україні забрав життя понад 5 млн. чоловік. Колгоспний лад, що виник внаслідок соціально-економічних перетворень 1929-1939 рр., являв собою одну з головних підвалин командної економіки, економічний фундамент тоталітарного режиму. Перетворення селянина на колгоспника означало, по суті, позбавлення його власності на засоби виробництва. Незважаючи на зовнішньо колективну форму колгоспної власності, здійснене у відповідності з комуністичною програмою усуспільнення виробництва в сільському господарстві, перетворило колгоспи на одержавлені підприємства, а колгоспників – у найману робочу силу.

16.. Економіка країн світу в роки Другої світової війни

Друга світова війна (1939—1945 pp.) була небаченим лихом в історії людства. Минуло вже 50 років після її закінчення, але й досі економісти та історики не можуть остаточно підрахувати матеріальних і людських втрат. У роки війни в більшості країн гос-во занепало або розвивалося, орієнтуючись на задоволення лише воєнних потреб. Єдиною державою, що не лише не зазнала краху, а навпаки, виявилася в 1945 p. сильною державою, були США. Обсяг промислового вир-ва США значно зріс Ніде в світі військова промисловість не розвивалася такими швидкими темпами, як у США. В усіх галузях застосовувалися новітні досягнення науково-технічного прогресу, механізація, автоматизація, стандартизація, спеціалізація. США — єдина країна, яка в роки війни, випускаючи воєнне спорядження, не припиняла вир-во товарів мирного призначення. Піднявся рівень с/г, технічний прогрес стимулював підвищення продуктивності праці. Дуже постраждала економіка Великобританії. Загальні втрати Великобританії близько 1/4 національного багатства країни. Була проведена майже повна мілітаризація вир-ва. Обсяги с/г скоротились в половину. Видобутки корисних копалин зменшились втричі. Великобританія, хоч і перемогла у другій світовій війні фашистську Німеччину, зберегти могутню імперію вже не мала сил, розвалилася, що було природно, закономірно. Франція до 1939 p. була однією з найрозвиненіших держав світу. Спираючись на високий промисловий потенціал, с/г, фінанси, уряд міг захистити країну від німецько-фашистських загарбників. Однак того не сталося. Не зрозумівши всієї складності ситуації, Франція майже не охороняла свою країну, що і стало причиною панування в ній фашистко-німецьких загарбників на протязі 4 років. Рівень промисловості в 1944 p. порівняно з довоєнним становив 38%. Вир-во продукції сільського господарства зменшилося в 2 рази. Велика кількість людей було вбита та вивезено до Німеччини. Франція втратила весь торговий і військовий морський флот. Розпадалася французька колоніальна система. Гітлерівці знищили майже 40 % національного багатства Польщі. Фашистська Німеччина зазнала більших втрат, ніж всі західноєвропейські країни разом узяті. У довоєнні часи Німеччина по рівню підготовки до війни, продовольчих запасів була попереду всіх світових лідерів. Спад у воєнній фашистській промисловості настав уже в 1942 p. Держави антигітлерівської коаліції набагато випередили супротивника у вир-ві різних видів озброєння. Поразки на фронтах, оголошення Туреччиною війни Німеччині, ізоляція Іспанії призвели до остаточного краху економіки фашистського рейху. У результаті другої світової війни зазнав серйозних руйнувань механізм міжнародних валютних відносин. Так, уже під час війни розподіл запасів золота в розвинених країнах набув ще більш нерівномірного характеру, ніж у довоєнні рр. Крім того, у деяких країнах за роки війни великою мірою зросла державна заборгованість. Друга світова війна завдала народам багатьох країн небувалих страждань, вони зазнали величезних людських жертв і матеріальних збитків.

17. Динаміка та структурні зміни господарського розвитку країн в другій половині ХХ ст.

Після другої світової війни світове господарство охоплювало три підсистеми: господарство економічно розвинених країн, держав так званого соціалістичного табору та країн, що розвиваються, утворених, головним чином, після розпаду колоніальної системи. Головною тенденцією в економічному розвитку всіх країн була індустріалізація. Змінювалася структура національних господарств. Важливими чинниками розвитку світового господарства були розвиток науково-технічного прогресу, подальше поглиблення всесвітнього поділу праці, інтернаціоналізація виробництва. Сформувалася світова інфраструктура — комплекс галузей, що обслуговували світові економічні відносини (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій тощо). Розширилися і набули нового змісту всі форми міжнародних економічних відносин. Для господарського розвитку характерним було посилення взаємозв'язків між усіма країнами та їхніми групами.

Економічно розвинені країни в другій половині XX ст. перейшли до якісно нового етапу економічного розвитку. Був здійснений різкий поворот в інвестиційній сфері на користь масового споживання і соціальної інфраструктури. Характерною особливістю було зростання у виробництві ролі НТП, за­проваджувалися механізація і автоматизація виробництва, нові технології. Це дало змогу звільнити значні людські ресурси з матеріальної сфери виробництва і використати їх у сфері послуг. На фоні структурних змін у виробництві спостерігалося підвищення життєвого рівня населення.

Найбільш динамічно розвивалася промисловість, провідна галузь господарства. При всій різноманітності її розвитку в різних країнах структурні зміни відбувалися переважно в одному напрямі. Вичерпування національних родовищ руд і вугілля, конкуренція імпортної нафти, підвищення ефективності використання палива зумовили повільні темпи розвитку, скорочення у ВВП частки добувних галузей. Зростало значення обробної промисловості. Випереджаючими темпами розвивалися виробництво електроенергії, газопостачання, хімічна промисловість. Розпочався перехід на нафтогазову сиро­винну базу. Друге місце за темпами розвитку посідала електротехнічна галузь. Провідна роль, як і раніше, належала машинобудуванню. Виникли нові галузі: аерокосмічна, радіоелектронна та ін.

Істотною ознакою сільського господарства в економічно розвинених країнах був перехід до машинного виробництва стандартизованої продукції землеробства, широке впроваджен­ня досягнень НТП. Зменшилася кількість населення, зайнятого в сільському господарстві. Посилилася концентрація виробництва. Сільське господарство перетворилося на індустріальну галузь.

У повоєнні десятиліття в економічно розвинених країнах склалася сприятлива ситуація для підвищення життєвого рівня населення. Збільшувалися доходи громадян. У 50-ті роки в країнах Європи реальна заробітна плата зросла вдвічі. Збільшення доходів населення спричинило зростання споживчих витрат і зміну самої структури споживання. Населення західних країн все менше грошей витрачало на харчування і все більше на товари тривалого користування: будинки, автомобілі, телевізори, магнітофони, пральні машини тощо. Бурхливий економічний розвиток давав змогу виділяти значні кошти на виконання соціальних програм. До середини 70-х років у всіх країнах Заходу були створені ефективні системи соціального забезпечення.

18. Економіка України в роки Другої світової війни.

Початок другої світової війни приніс Україні значні територіальні зміни. Західноукраїнські землі (Східна Галичина, Західна Волинь у 1939 р., а Північна Буковина і Південна Бессарабія у 1940 р.) були приєднані до Радянської України і СРСР в цілому.

Водночас радянська влада асигнувала значні кошти на реконструкцію промислових підприємств. Зі східних районів направили ешелони з верстатами, обладнанням, машинами. Особливо велику увагу приділяли підприємствам харчової, легкої, місцевої промисловості. На початок німецько-радянської війни 1941 р. у Західній Україні фактично було ліквідовано безробіття. Будівництво і реконструкція фабрик і заводів збільшили потребу в робочих місцях. Одночасно розпочалося переселення робітників у східні райони України.

У червні 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна. Господарство України з початку війни було переорієнтовано на потреби оборони. Почалася масова евакуація на Схід заводів, робітників та інженерів. Всього з України було вивезено в Росію, Середню Азію та інші регіони СРСР майже 1 тис заводів, понад 4 млн. осіб, відповідно з Києва — 197 підпри­ємств і 300 тис. чоловік. Крім цього, з України евакуйовано 30212 тракторів, більше ніж 6 млн. голів худоби, 1,6 млн. т шкур, хутра тощо. Майже все обладнання з українських електростанцій було вивезено і встановлено на нових станціях.

Фашистський режим, який встановився на українських землях, поставив перед собою завдання підкорити та колонізувати Україну, знищити її народ. Гітлер планував переселення в Україну в найближчі двадцять років 20 млн. німців. Українці, як й інші слов'яни, трактувалися як недолюди, їхнє історичне призначення полягало у тому, щоб слугувати вищій арійській расі.

Під час війни німці вивозили з України зерно, м'ясо, олію, масло, цукор і навіть чорнозем. Промислові підприємства, які залишились неушкодженими, німецька адміністрація оголо­сила власністю Німеччини і нещадно експлуатувала.

Відступаючи з України, фашисти, як і більшовики у 1941 р., вдавалися до тактики "спаленої землі", тобто знищували за собою все, що б міг використати противник. Як наслідок, Україна в ході другої світової війни зазнала більше руйнувань, ніж будь-яка інша європейська країна. На руїни було перетворено 720 великих і малих міст та 28 тис. сіл України, 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, майже 33 тис. колгоспів, радгоспів, МТС. 10 млн. чоловік залишилися без даху над головою.

19..Відбудова і розвиток господарства Українив після Другої світової війни..

Основу відбудови народного господарства України становив насамперед паливно-енергетичний комплекс. На кінець війни у Донбасі було відновлено 54 % шахтного фонду. В результаті видобуток вугілля становив 43,3 % довоєнного, а його частка у загальному видобутку колишнього СРСР зросла до 26,7 %. Уже в 1944 p. знову почали виплавляти сталь та виробляти прокат найбільші металургійні заводи України. Інтенсивні відбудовчі роботи велися в машинобудівній галузі, хоча держава виділила на ці потреби недостатню суму грошей. Справа ускладнювалася тим, що реевакуація майна підприємств, вивезених у тил в 1941—1942 pp., була визнана цілком слушно недоцільною. На Україну поверталися лише їхні колективи, та й то в неповному складі.

Проте загальна продуктивність праці залишалася невисокою. Однією з основних причин цього було вкрай незадовільне матеріально-побутове становище населення. Карткова система могла забезпечити лише найнижчий, напівголодний прожитковий рівень. Ще гострішою була житлова проблема. У республіці 10 млн людей залишилися без житла.

Україна стала, по суті, прифронтовою матеріально-технічною базою діючої армії. Проте сільське господарство, установи науки та культури, житловий фонд та комунальне господарство міст і сіл відбудовувалися повільно. Уряд СРСР виділив для відбудови економіки лише 18,3 млрд крб., що становило 24 % загальної суми, виділеної радянським територіям, що постраждали від німецько-фашистських загарбників. Разом з тим матеріальні збитки України оцінювалися 286 млрд крб., або 42% загальних втрат СРСР.

Отже, в роки другої світової війни Україна стала ареною жорстокої боротьби двох тоталітарних систем, які змагалися, боролися за володіння її багатствами.

Відбудова та розвиток господарства України в повоєнні роки відбувалися в умовах, коли всі українські землі (крім крайніх західних, що залишилися у складі Польщі) опинилися у межах однієї держави. Територія України на кінець 1945 p. розширилася і становила понад 580 тис. км2. У 1954 p. до України було включено Крим.

Складним було демографічне становище.

Після війни залишилося лише 17 % довоєнної кількості робітників, а весь промислово-виробничий потенціал становив 48 % проти 1940 p. У 1950 p. цей показник становив 81 %. Протягом 50—60-х років гострої нестачі робочої сили не відчувалося внаслідок відносного аграрного перенаселення, особлив