Дослідження Івановського – важливий етап становлення вірусології 4 page

2. метод серійних розведень – його використовують при необхідності одержання кількісних даних для проведення регульованої антибіотико терапії, переважно при тяжкому перебігу інфекційних процесів. Принцип методу полягає у попередньому приготуванні різних концентрацій протимікробного препарату у поживному середовищі, в які надалі вносять стандартну кількість завису мікроорганізмів. Метою дослідження є визначення мінімальних бактерицидних і бактеріостатичних концентрацій протимікробного препарату для конкретного штаму мікроорганізмів, по яким судять про чутливість даного мікроорганізму до даного антимікробного препарату. Отримання результату можливе через 24 -48 год.

3. сучасні прискорені методи, які передбачають отримати результати через 3- 10 год. – еліпс-тест, алямар- тест та ін.

Бактерицидна дія - це концентрації, які викликають інактивацію мікроорганізмів. Бактеріостатична дія – це концентрації, які гальмують розмноження мікроорганізмів. Їх визначають за допомогою методу послідовних двократних розведень, внаслідок якого визначають мінімальну бактеріостатичну і бактерицидну концентрації протимікробного препарату для конкретного штаму мікроорганізмів.

5.6. Хіміотерапевтичні протимікробні засоби. Їх класифікація за хімічною структурою. Хіміотерапевтичний індекс.

Хіміотерапевтичні протимікробні засоби – лікарські засоби, які безпосередньо або після певних перетворень в організмі людини чинять згубну дію на збудників інфекційних захворювань. В основі дії ХТПЗ лежить принцип фізіологічної імітації молекул сполук мікроорганізмів які приймають участь в метаболізмі клітини. ХТПЗ повинен: проникнути в клітину, зв’язатися з відповідною мішенню і модифікувати її, зберегти свою структуру або утворити активний метаболіт, включитись в метаболізм клітини але не відтворити його.

Класифікація за хімічною структурою

1. Похідні важких металів

• Похідні миш’яку(сальварсан, міарсенол,осарсол)

• Похідні вісмуту(біохінол,бісмоверол)

• Похідні сурми (сурмин, стібозан, солюсурмін)

2. Сульфаламіди (стрептоцид, норсульфазол, салазолірідозан, сульфален)

3. Діамінопіриміди (триметаприм, піритамін)

4. Нітрофурани (фуразолідол, фуразолін, солафур)

5. Імідазоли, триазоли (метронідазоли, тінідазол, міконазол, кетоконазол)

6. Хіноксоліни та 4,8-оксіхінолони (діоксидини,ентеросептол)

7. Похідні ізонікотинової кислоти (ізоніазид, фтивазид, тубазид)

8. Похідні хіноліну (хінгамін, хлорохін, примахін)

9. Фторхінолони (ципрофлоксацин, офлоксацин, спарфлоксацин)

10. Антибіотики

В наш час хіміотерапевтичний індекс використовують для оцінки будь-якого хіміотерапевтичного препарату. Він являється часткою від ділення терапевтичної дози препарату, знищуючої збудника, на максимально переносимо організмом дозу. Якщо індекс менше одиниці препарат може бути практично використаний для подальшого випробування. Якщо індекс менше 1, то введення препарату в організм супроводжується токсичними явищами. Такий препарат не можна використовувати для лікування відповідних інфекцій.

Змістовний модуль 6

6.1.Інфекція та інфекційний процес. Фактори,які обумовлюють виникнення інфекційної хвороби. Поняття патогенезу інфекційної хвороби.

Інфекція (від лат.зараження)-активне проникнення патогенного мікроорганізму в макроорганізм,наслідком чого є розвиток інфекційного процесу.Умови виникнення 1.Наявність чутливого макроорганізму(на поверхні клітин є специфічні рецептори здатні до взаємодії з молекулою мікроорганізму) 2.Наявність вхідних воріт(первинне місце локалізації збудника після проникнення) 3. Наявність потенційно патогенного мікроорганізму.

Інфекційний процес –сукупність фізіологічних,адаптаційно-пристосувальних і потологічних процесів які виникають і розвиваються в організмі при потраплянні в нього патогенних мікробів, які викликають порушення постійності його внутрішнього середовища і фізіологічних функцій. Виникнення,перебіг та кінець і.п. визначають 3 фактори

• Кількість та властивість мікроорганізму

• Ступінь сприйнятливості мікроорганізму

• Фактори зовнішнього середовища.

І.П. може завершитись 1.нейтралізацією збудника в організмі 2.носійством у вхідних воротах 3.інфекційним захворюванням.

Інфекційна хвороба-крайній ступінь прояву і.п.,коли внаслідок переважання патологічних реакцій над компенсаторними,виникає порушення гомеостазу організму людини,що проявляється характерними клінічними ознаками,біохімічними,гістологічними та імунологічними змінами.

Для них характерні:

• Специфічність- кожна І.Х. викликається специфічним збудником.

• Контагіозність-здатне передаватися від хворої особи або носія до чутливого організму

• Періодичність та циклічність

Періоди Інфекційної Хвороби

1.Інкубаційний-від моменту зараження до появи перших клінічних ознак.

2.Продромальний-харакеризується появою симптомів загального типу, які не носять специфічного характеру.

3.Розпалу-характеризується появою специфічних ознак.

4.Розрішення

• Одужання-літичне(повільне),критичне(швидке)

• Носійство –гостре(до 3 міс.),хронічне(до 6 міс.)

• Персистенція(латентна,хронічна,повільна)

• Смерть-виникає внаслідок проникнення високо вірулентних збудників,недостатнього імунітету,інших соматичних захворювань,соціальних факторів

Умови виникнення І.Х.:сприйнятливість макроорганізму,інфекційна доза патогенна,соціальні умови та фактори зов.середовища.

Інфекційна доза- найменша кількість патогенну або його екзотоксину які викликають І.Х.

Патогенез інфекційної хвороби-це комплекс взаємопов’язаних стадійних пошкоджуючих реакцій з боку патогенна,та захисно-пристосувальних з боку макроорганізму,які проявляються ураженням і відновленням функцій органів чи систем, а також в зміні поведінки організму в цілому.

6.2.Патогенність та вірулентність мікробів,кількісне визначення вірулентності:LD50,DLM.

Патогенність- видова полідетермінантна ознака збудника, що позначає його потенційну здатність викликати інфекційний (інвазійний) процес у «хазяїна», тобто проникати в організм хазяїна, розмножуватися в ньому та уражувати його. Поняття П. поширюється на всі види мікроорганізмів (віруси, бактерії, гриби, найпростіші), гельмінти. П. збудника виявляється відносно особин одного виду або групи до чітко визначених хазяїв. П., як правило, контролюється сукупністю генів, які зумовлюють проникнення паразита в організм, адаптацію його там, пригнічення захисних сил організму, ушкодження клітин і тканин і перехід до нового хазяїна. Матеріальні носії П. називаються факторами П. Серед бактерій до них відносять адгезини, інвазини, агресини, екзотоксини, ендотоксини, ферменти-токсини, алергени. По відношенню до людини або інших хазяїв усі мікроорганізми поділяють на три групи: патогенні, непатогенні, умовно-патогенні.

Вірулентність- міра патогенності,яка визначає основні властивості патогенна. Про величину В. судять за тяжкістю захворювань, що викликаються мікробом чи вірусом, в експериментах на тваринах — за смертельною дозою інфекційного агента. В. визначається не тільки здатністю мікроорганізму проникати в сприйнятливий організм, розмножуватися і поширюватися в ньому, але й тим, що мікроб (чи вірус) виробляє отруйні продукти життєдіяльності — токсини. В. — не видова, а штамова ознака мікроба (вірусу) і може коливатися в широких межах у різних штамів. При порівнянні в суворо контрольованих умовах декількох штамів їх В. може мати кількісне вираження. Показниками В. є умовні величини — мінімальна летальна (DLM, dosis letalis minima — найменша кількість мікроорганізмів, що викликає загибель 95% заражених сприйнятливих лабораторних тварин певного виду стандартної маси) та 50% летальна доза (LD50 — мінімальна доза мікроорганізмів, що викликає загибель 50% експериментальних тварин).

6.3.Фактори патогенності мікробів та їх виявлення.

Адгезивність-здатність прикріплюватись до поверхні чутливих клітин.

• пілії адгезії, капсула, пептидоглікан.тейхоєві кислоти,жирні кислоти.

Колонізація-процес розмноження мікроорганізмів на поверхні чутливих клітин до кількості яка здатна викликати розвиток патологічного процесу.

Інвазивність-здатність мікроорганізмів проникати через імунологічні бар’єри,шкіру,слизові оболонки всередину тканин і органів,розмножуватись в них і протистояти імунним силам макроорганізму. Інвазивність зумовлена:джгутиками,ферментами інвазії та агресії(речовини які сприяють руйнуванню структури клітини і поширенню збудника від місця первинної локалізації).

Ферменти патогенності

1. Гіалуронідаза- руйнує гіалуронову кислоту сполучної тканини.

2. Лецитиназа- руйнує лецитин клітинних оболонок.

3. ДНК-аза та РНК-аза.

4. Фібринолізин-руйнує фібрин кров’яних згустків.

5. Плазмокоагулаза- коагулює білки плазми,закриває власні рецептори.

6. Колагеназа- руйнує колаген.

7. Гемолізин- руйнує мембрани еритроцитів.

Токсичність-здатність патогенних мікроорганізмів продукувати екзо- та ендотоксини.

Ендотоксин-компонент клітинної стінки Гр- бактерій,що виділяється після бактеріолізу.Властивості ендотоксину: ліпополісахарид,має специфічну дію,зумовлює пірогенну реакцію,викликає ендотоксичний шок,підвищує проникність капілярів,діє у великих концентраціях,термостабільний,не переходить в анатоксин.

Екзотоксин-продукт життєдіяльності Гр+ та Гр- бактерій, що виділяються клітиною середовище. Саме дія екзотоксину визначає клінічні ознаки інфекційного захворювання. Властивості: представлений білками, має специфічну дію на поверхні клітин,діє в малих концентраціях,переходить в анатоксин, термолабільний.

6.4.Мікробні токсини та їх класифікація. Основні властивості та хімічний склад токсинів. Ферменти агресії та захисту.

Токсичні речовини, які синтезуються бактеріальною клітиною діляться на 2 групи- екзотоксини та ендотоксини. До токсинів білкової природи відносять екзотоксини, повністю чи частково секретовані бактеріями в зовнішнє середовище, а також зв’язані з певними структурами мікробної клітини. Ліпополісахаридними токсинами являються всі ендотоксини. Вони, як правило, локалізуються в ліпополісахаридному шарі клітинної стінки у Гр- бактерій.

В наш час відкрито більш ніж 50 токсинів, які синтезуються різноманітними бактеріями: патогенними клостридіями, стафілококами, стрептококами,кишковою паличкою, холерним вібріоном і др. По своїй хімічній природі токсини даної групи відносяться до білків різної молекулярної маси. Вони мають просту і складну структуру. Простими токсинами являються дифтерійний гістотоксин, Бутуліновий нейротоксин, столбнячий екзотоксин. Складні токсини: бацили сибірської язви, α-токсин CI.perfringens.

Екзотоксини, як правило, термолабільні, вони характеризуються органотропністю, ядовитістю, антигенністю, імуногенністю, має специфічну дію на поверхні клітин,діє в малих концентраціях,переходить в анатоксин,. Саме дія екзотоксину визначає клінічні ознаки інфекційного захворювання.

Ендотоксин-компонент клітинної стінки Гр- бактерій,що виділяється після бактеріолізу. Ендотоксини на відмінну від токсинів білкової природи більш стійкі до високої температури, менш ядовиті і мало специфічні. Різні ендотоксини при введенні в організм піддослідних тварин викликають більш-менш однотипову реакцію незалежно від того з яких бактерій вони виділені. Ендотоксини порівняно слабкі антагенни.

Ферменти агресії

• Гіалуронідаза- руйнує гіалуронову кислоту сполучної тканини.

• Лецитиназа- руйнує лецитин клітинних оболонок.

• ДНК-аза та РНК-аза.

• Фібринолізин-руйнує фібрин кров’яних згустків.

• Плазмокоагулаза- коагулює білки плазми,закриває власні рецептори.

• Колагеназа- руйнує колаген.

• Гемолізин- руйнує мембрани еритроцитів

Date: 2015-09-02; view: 575; Нарушение авторских прав