Додаток б

Кількісна теорія грошей — це не якась окрема концепція, а загально методологічний підхід в економічній теорії, згідно з яким гроші впливають на економіку лише своєю кількістю і тому функціонування економічних систем вивчається у взаємозв'язку зі зміною маси грошей в обороті (кількісним фактором).

Залежно від того, як прибічники кількісної теорії поясню­ють механізм впливу маси грошей на сферу реальної економіки, виділяється кілька її напрямів:

• класична кількісна теорія;

• неокласична кількісна теорія;

• кейнсіанський напрям;

• сучасний монетаризм;

• кейнсіансько-монетаристський синтез.

Класична кількісна теорія грошей зміну цін пояснює лише зміною кількості грошей в обігу. При цьому вплив кількості гро­шей на ціни є безпосереднім, прямо пропорційним і загальним, тобто, однаково дійсним для всіх товарів. Сам механізм впливу кількості грошей на ціни та наслідки зміни цін у сфері виробниц­тва ця теорія не вивчає.

Сутність неокласичної кількісної теорії грошей полягає в тому, що вона, вивчаючи механізм впливу кількості грошей на ціни, а цін — на виробництво, визнає, що цей вплив не є прямо пропорційним, що він не однаковий на різних часових інтерва­лах, що залежить він від багатьох чинників, які повинні врахову­ватися при розробленні рекомендацій для практики грошово-кредитного регулювання.

Кейнсіанський напрям у кількісній теорії грошей має ту особливість, що, принципово не заперечуючи значення кількісного чинника впливу на ціни і реальну економіку, зовсім по-іншому трактує механізм цього впливу і його значення. Дж. М. Кейнс виходив з того, що ринковій економіці внутріш­ньо властива розбалансованість та нерівномірність (циклічність) відтворювального процесу, який зумовлює низьку ефективність монетарних факторів економічного регулювання, особливо на коротких часових інтервалах, і вимагає більш прямого і потуж­ного втручання держави в економічні процеси, зокрема, через механізм фіскально-бюджетної політики. У самому механізмі впливу кількісного фактора на економіку Кейнс на перше місце ставив не зміну цін, а динаміку процентної ставки та пов'язаний з нею інвестиційний процес.

Представники сучасного монетаризму відновили ключову ідею класичної теорії про здатність ринкової економіки до само­регулювання і на цій підставі в центр уваги знову поставили кількісний чинник і монетарну політику. У «передатному механі­змі» впливу грошей на економіку вони повернулись до прямого зв'язку між кількістю грошей і цінами й істотно конкретизували механізм цього зв'язку через зміну попиту і пропозиції на гроші та зміну структури активів. Практичні рекомендації представни­ків сучасного монетаризму зводяться насамперед до

- впровадження жорсткої монетарної політики, в основу якої слід брати сформульоване М. Фрідманом «грошове правило»;

- максимального обмеження прямого, адміністративного втру­чання держави у процеси суспільного відтворення, лібералізації ринку, цін, підприємницької діяльності тощо.

Загальноекономічна та грошово-кредитна політика, що проводилась в Україні в перехідний період, поступово транс­формувалася від суто кейнсіанського спрямування до монетаристського та кейнсіансько-монетаристського синтезу. На першому етапі (1991-1994 рр.) у ній переважали настрої недооцінки сталості грошей та монетарної політики, пріоритетності прямого державного регулювання економіки, перебільшення значення фіскально-бюджетної політики тощо. На другому етапі (1994-2000рр.) був проголошений курс на прискорене формування ринкового механізму, проведення жорсткої антиінфляційної політики, стимулювання розвитку підприємництва, посилення стимулюючих властивостей податкового механізму та на підвищення ролі монетарної політики в системі економічного регулювання. Подібна переорієнтація адекватна ідеям сучасного монетаризму. Проте більш-менш послідовно і повно вона була реалізована лише у сфері монетарної політики.

Фахівці зробили спробу чітко сформулювати взаємозв’язок різноманітних ключових факторів грошової і негрошової сфер щодо кількісної теорії грошей.

Американский економіст І.Фішер запропонував таку версію:

MV = PQ,

де M- маса грошей, що знаходяться в обігу потягом певного періоду;

V- швидкість обігу грошової одиниці;

P- ціна індивідуального товару, реалізованого за вказаний період;

Q- загальна маса товарів (фізична), що реалізується у вказаному періоді.

Економісти Кембріджу запропонували таку формулу зв’язку маси грошей та цін:

M = k RP,

де M – касовий залишок (маса) грошей у економічних суб’єктів;

R – виробництво продукції у фізичному вираженні за певний період;

P – середня ціна одиниці виробленої продукції;

k - частина RP.

Кембріджські економісти зробили висновок, що між M і P існує зв’язок і на цей зв’язок діє k.

Внесок у розвиток кількісної теорії грошей зробив і Дж.Кейнс. У теорії Дж.Кейнса обгрунтовано, що маса грошей пов’язана з масою доходу і нормою процента:

M = L1(q) + L2 (j),

де M – маса грошей;

q – загальний доход;

j - дохід, який сформувався у зв’язку з нормаю процента;

L1, L2 – попит на гроші.

2. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-КРЕДИТНІ УСТАНОВИ ТА ФОРМИ ЇХ СПІВРОБІТНИЦТВА.

Міжнародні та регіональні валютно-кредитні установи з’явились у ХХ ст. Вони створені та діють на основі міждержавних угод та покликані регулювати міжнародні економічні відносини. Їх мета – сприяти розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримувати рівновагу платіжних балансів країн, що входять до них, регулювати курси їхніх валют, надавати кредити цим країнам і гарантувати приватні позики за кордоном.

Міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації мають свої цілі, вирішують різні завдання та діють на глобальному рівні. Їх діяльність є важливою складовою світового та регіонального співробітництва й інтеграції. Україна, розвиваючи співробітництво з багатьма із них, намагається інтегруватися у світову економічну систему.

Найважливішу роль серед названих міжнародних організацій відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який є головною установою Групи Світового банку. Окрім МБРР, до структури Групи Світового банку входять Міжнародна фінансова корпора­ція (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатосто­роння агенція гарантування інвестицій (БАГІ), а також Міжнаро­дний центр урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК).

МВФ — міжнародна наднаціональна валютно-кредитна ор­ганізація, що має статус спеціалізованої представницької устано­ви 00Н. МВФ сприяє міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, підвищенню ступеня їх конвертованості, підтримує рівновагу платіжних балансів країн—членів Фонду, надає короткострокові кредити країнам—членам Фонду для по­криття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів, на лікві­дацію валютних обмежень, організовує консультативну допомогу з фінансових і валютних питань.

МБРР — одна з найбільших і найвпливовіших у світі міжна­родних фінансово-кредитних установ, яка надає довгострокові по­зики під державні програми тільки урядам і центральним банкам країн-членів. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ. Ос­новна різниця між МВФ та МБРР полягає в тому, що МВФ більше концентрує свою увагу на питаннях короткострокової фінансової стабільності в країнах, тоді як МБРР зосереджується переважно на середньо - та довгострокових проектах структурних та галузевих перетворень в економіках країн-членів. Якщо з якихось причин МВФ призупиняє свої програми в будь-якій країні, це призводить до припинення програм кредитування з боку МБРР.

Регіональні міжнародні кредитно-фінансові установи ство­рюються поступово, відповідно до певних етапів розвитку світогодарських зв'язків та інтенсивності інтеграційних процесів. Во­ни мають схожі цілі — це розвиток економіки, економічного співробітництва та інтеграції у регіоні. У них однотипний порядок формування пасивів, однакова форма правління, ідентичні об’єкти кредитування – переважно інфраструктура, сільське господарство, добувна промисловість. Кредити надаються лише країнам-членам.

До найвідоміших регіональних кредитно-фінансових установ належать Міжамериканський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку. У межах європейського економічного співробітництва діють кілька регіональних міжнародних валютно-кредитних установ, основними з яких є Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд валютного співробітництва та ін. Для сприяння країнам Центральної та Східної Європи у становленні ринкової економіки європейськими країнами було створено у 1991р. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Країнами Чорноморського басейну засновано Чорноморський банк торгівлі та розвитку. Україна є однією з країн-засновниць цього банку. Його створено з метою поглиблення інтеграції та зміцнення зв’язків між країнами Чорноморського економічного співробітництва.

Особливістю ЄБРР є підтримка приватного підприємницького сектору, частка якого в інвестиціях ЄБРР повинна становити не менше як 60% від загального обсягу. Фінансування ЄБРР залежить від конкретних проектів, кредити надаються як прямо, так і опосередковано великим та дрібним компаніям.

Банк Міжнародних розрахунків є найдавнішою міжнародною організацією, основною функцією якої є регулювання платежів центральних банків та розроблення нормативних документів з банківського нагляду.

3. ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ ГРОШОВОГО РИНКУ

Фінансове посередництво — це специфічний вид діяльності на грошовому ринку, що полягає в акумуляції його суб'єктами в обмін на свої зобов'язання вільних грошових капіталів і розмі­щення їх від свого імені в дохідні активи. Унаслідок цієї діяльності:

- на ринку з'являються нові фінансові інструменти і загальний асортимент їх значно розширюється, що посилює стимули до формування вільних грошових капіталів;

- урізноманітнюється трансформація грошового капіталу, що сприяє кращій адаптації його руху до потреб розширеного від­творення;

- скорочуються витрати економічних суб'єктів на забезпечен­ня руху свого грошового капіталу;

- зменшуються ризики економічних суб'єктів, пов'язані з ви­користанням свого грошового капіталу.

Суб'єкти грошового ринку, які займаються фінансовим по­середництвом, називаються фінансовими посередниками. Вони поділяються на дві великі групи:

• банки;

• небанківські фінансові посередники.

Економічна відмінність між ними полягає в тому, що суб'єкти другої групи є чистими посередниками, вони не можуть розміс­тити в активи більше коштів, ніж самі акумулювали. Банки ж є не тільки звичайними посередниками, а й творцями кредиту, оскіль­ки виконують емісійну функцію.Тому правомірно розглядати банки не тільки як простих посередників, а й як підприємства кредитної сфери.

Указана економічна відмінність між банками і небанківськими фінансовими посередниками вимагає чіткого визначення сутності банку. Без цього законодавство не зможе забезпечити ефективне регулювання банківської діяльності.

Банк в економічному розумінні — це фінансовий посередник, що виконує комплекс базових операцій, які в сукупності станов­лять закінчений процес посередництва:

- акумуляцію грошових коштів економічних суб'єктів з пра­вом вільного розпорядження ними;

- вільне розміщення їх у дохідні активи від свого імені і під свою відповідальність;

- безумовне виконання розпоряджень власників акумульова­них коштів щодо їх використання — повернути власникові готів­кою, перерахувати на рахунки третіх осіб чи на власні рахунки інших видів у цьому чи іншому банках.

Банківська система — це не проста сукупність окремих банків, а свідомо побудована на законодавчій основі їх єдність з чітким визначенням місця, субординації та взаємозв'язків окре­мих її елементів і ланок. Вона виконує свої специфічні функції і роль в економіці, які хоч і пов'язані з функціями і роллю окремих банків, проте не повторюють їх і не зводяться до них, а мають самостійне значення.

Банківська система має багато спільних рис з іншими еконо­мічними системами, що ставить її в один ряд з найвищими ієрар­хічними структурами цілісної економічної системи країни. Проте вона має і свої специфічні риси, які виділяють її із ряду інших сис­тем і надають їй статусу самостійного економічного явища.

Україна досягла значних успіхів у формуванні своєї бан­ківської системи, особливо в інституційному та функціонально­му аспектах. Підтвердженням цього є прийняття в 1999 р. Закону “Про Національний банк України” та у 2000р. Закону “Про банки і банківську діяльність”, які замінили Закон 1991р. “Про банки і банківську діяльність”, що переважно вичерпав себе і відповідав новій економічній ситуації в країні.

Небанківські фінансові посередники – об’єктивно необхідне явище у ринковій економіці. Вони не тільки є потужними конкурентами банків у боротьбі за вільні грошові капітали, що саме по собі має позитивне значення, а й надають економічним суб’єктам такі фінансові послуги, виконання яких не вигідно чи законодавчо заборонено банкам. Тому всілякий розвиток небанківського посередництва є важливим економічним завданням уряду та центрального банку.

Загальна схема класифікації небанківських фінансових посередників:

1. Договірні фінансово-кредитні установи – це фінансові посередники, що

спеціалізуються на наданні страхових послуг.

· Страхові компанії – це фінансові інститути, які утворюються для відшкодування можливих збитків у результаті стихійного лиха, інших неспрятливих умов.

· Пенсійні фонди – це державні чи приватні організації, що утворюються для забезпечення населення коштами на період після виходу на пенсію (виплата пенсій).

· Ломбарди – це кредитні установи, що надають кредити під заставу рухомого майна.

· Лізингові компанії – організації, які купують предмети довгочасного кредитування (машин, обладнання, транспортні засоби) і надають їх у довгострокову оренду фірмі-орендарю, яка поступово сплачує лізинговій компанії вартість взятого в оренту майна.

· Факторингові компанії – це організації, які купують дебіторську заборгованість клієнтів, пов’язану з постачанням товарів або надання послуг.

2. Інвестиційні фінансово-кредитні установи – це фінансові посередникі, що спеціалізуються на управлінні вільними коштами інвестиційного призначення.

· Інвестиційні фонди – це ріновид кредитно-фінансових інститутів, які випускають і продають власні цінні папери.

· Фінансові компанії – спеціальзуються на кредитуванні продажу споживчих товарів, а також надають комерційні кредити.

· Кредитні товариства – це установи, що утворюються для задоволення потреб їх членів у кредиті.

· Кредитні спілки – це громадські організації, створені на добровольних засадах з метою фінансового та соціального захисту їх членів через залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування.

4. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ:

4.1. Залученні ресурси комерційного банку становлять 1 млн. грн., а норма обов’язкового резерву – 15 %. Якими будуть у цьому випадку кредитні ресурси комерційного банку?

а) 1 мил. грн.;

б) 850 тис. грн.;

в) 150 тис. грн.

Відповідь: б) обов’язкового резерви у розмірі 150 тис.грн. повині знаходитися у НБУ, комерційний банк може роспоряжатися тільки сумою 850 тис.грн.

4.2. Як впливає ріст кількості грошей в обігу на вартість грошей і рівень товарних цін:

а) збільшення вартості грошей;

б) росту цін;

в) зменшення вартості грошей;

г) зниження цін.

Відповідь б, в) згідно з рівняням Фішера, якщо грошова маса збільшується, то виникає дефіціт товарної маси, що приводе до росту цін тазменшення вартості грошей.

4.3. На сучасному етапі розвитку світової економіки конвертованість валют визначається:

а) обсягом національного золотого запасу;

б) обсягом національного валютного запасу;

в) умовами обміну національної валюти на золото;

г) умовами спеціальних міждержавних угод;

д) конкурентноспроможністю національних товарів на світовому ринку.

Відповідь б, д) на сучаному етапі розвитку світової економіки діє золотовалютний стандарт

5. ЗАДАЧІ:

5.1. Як змінилась грошова потреба ринка, якщо вартість товарної маси, яка пропонується для реалізації збільшиться у 1,3 рази, а швидкість обороту грошей розросте у 1,1 рази. Пояснити з допомогою закону грошового обігу.

Рішення: Грошовий обіг підкоряється певному закону, який визначає кількість грошей (або грошову масу), необхідну у кожну певну мить для забезпечення товарного обігу в країні. Тобто грошова маса повинна балансувати з товарною масою, згідно рівняння Фішера

М*О = Р*Н,

Де М – грошова маса;

О – швидкість обігу;

Р - індекс цін;

Н – реальна величина ВНП.

1,3РН = 1,1МО

М = 1,3:1,1

М = 1,18

Таким чином при даних умовах грошова потреба ринка підвищиться 1,18 раз

5.2. Вкладник збирається покласти в банк 300 тис. грн. для того, щоб через 100 днів нагромадити 400 тис. грн. Визначити просту ставку відсотків по внеску при розрахунковій кількості днів у році, рівному 365.

Рішення: З формули визначення процентних грошей I = n*i*P можливо також визначити ставку процентів:

S- P

i = P* n

где і – ставка процентів;

S – сума боргу з нарахованими процентами (грн);

P - сума боргу (грн);

n – відносний период на який отримується кредит.

n = d:k

где d - строк боргу в днях;

k – кількість днів у році.

n = 100:360= 0,278