Харків -2013

Лекція № 1. (2 години)

Тема: Свята і обряди та їх місце в європейській народній культурі

Мета: визначити місце свят та обрядів в європейській народній культурі.

Література:

1. Авдеев А. Д. Происхождение театра. -Л. -М»,І959.
Асеев Б.Н. Русский драматический театр от его истоков до конца 18-го века. Учебник для студентов театровед. фак-тов театр. ин-тов. - М.: Искусство, 1977.

2. Афанасьев А.Н. Древо жизни:Избранные статьи.- М.:Современник,1982.

3. Авлов Г.А. Клубный самодеятельный театр: Эволюция методов и форм /Вступ. Статья А.Пиотровского. - Л.-М.,1930.

4. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневе-ковья и Ренессанса. - М.: Худож.лит.,1990.

5. Борисенко В.К. Весільні звичаї та обряди на Україні.- К.: Наук. думка, 1988.

6. Булашев Г.0. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. - К.:Довіра, І992.

7. Волькенштейн В.М. Драматургия. -М.: Сов. писатель,1969.

8. Воропай 0. Звичаї нашого на роду. Етнографічний нарис.- К.: 0беріг, І993.

9. Гаспаров М.Л. Занимательная Греция: Рассказы о древнегреческой культуре.- М.: Новое лит-ное обозрение, І996.

10. Генкин Д.М. Массовые праздники. - М.: Просвещение, 1975.

11. Евтушенко С.В. Народное художественное творчество. - X.:ХГИК, 1997.

12. Зеленин Д.К. Восточнославянская этнография. - М.: Наука, 1991.

План

1. Визначення обряду.

2. Витоки виникнення свят

Основний зміст

Визначення обряду[

Першооснову обряду етнографи вбачають у виробничій діяльності та соціальних відносинах. Це характерне як для вітчизняних, так і для зарубіжних дослідників. Французький етнолог Арнольд ван Геннеп указує, що головна мета обрядів — забезпечити людині перехід від одного певного стану до іншого й у символічних діях відзначити етапи людського життя. Ретельно й досконало символічну природу дій людини, що пов'язані із соціальними стосунками й мають обрядовий характер, розглядає англійський етнолог Дж. Дж. Фрезер. Про символічний характер обрядових дій і про їх соціальну природу писав Е. Тейлор.

У визначенні, що надає І.І. Фурсін, обрядовість розглядається як один «зі специфічних засобів відображення, закріплення та відтворювання соціальних і духовних цінностей». Н. М. Закович відзначає в обрядовості момент функціонування певних суспільних відносин.

На відміну від етнографічної, у філософській літературі переважає світоглядне пояснення виникнення обрядів. Підґрунтям для своїх роздумів щодо генези обрядовості В. Н. Горовий вважає знахідки неолітичних поховань. Вони свідчать, що вже за тих часів люди в певних ситуаціях відтворювали якісь конкретні символічні стереотипні дії, що відображували їх уявлення, у цьому випадку про життя та смерть.

Найголовніше місце в теоретичних міркуваннях щодо обрядовості посідає аналіз її символічної природи. Саме в символізмі обряду дослідники вбачають його найхарактернішу дефінітивну рису. Д. М. Угринович під обрядом розуміє «дії, що виступають як символи (знаки) певних соціальних ідей, цінностей і норм». Такої ж думки дотримуються В. Р. Корчагіна, І.В. Суханов та інші автори. Ще раніше символічну природу обряду, процес відокремлення в ньому символів від практично доцільних дій у матеріально виробничій практиці ґрунтовно розглядали у своїх численних працях відомі етнографи та філософи М. О. Косвен, С. О. Токарев, Ю. П. Францев. Саме символічний характер обряду становить ту специфічну особливість, що відрізняє його від таких близьких явищ, як традиції, свята та звичаї. Ці останні не зводять до обрядів, хоч можуть включати в себе обрядові елементи.

З метою поглиблення розуміння обряду ряд авторів вводить до своїх визначень додаткові ознаки обряду як соціального явища.

А. П. Пономарьов характеризує обряд як сукупність традиційних умовних дій, котрі в образно-символічній формі виражають установлені зв'язки людей з природою та поміж собою. Ю. В. Бромлей у характеристиці обрядів указує на стереотипні форми масової поведінки, що мають вираження в повторенні стандартизованих дій. Підкреслюючи символічний характер, він наголошує на позбавленості доцільності та вказує на соціальну функцію — прилучення до домінуючої системи нормативних вимог. На думку В. А. Руднєва, обряд — це «традиційна, загальноприйнята ігрова театралізована дія». В. Н. Горовий підкреслює, що особливістю обряду є синтез у ньому різних видів мистецтв, що дає можливість впливати не тільки на розум, але й на почуття учасників.

Р. Ф. Ітс підкреслює регламентацію дій в обряді, пов'язаних з найважливішими подіями соціального, сімейного та духовного життя етносу. Н. С. Романова вказує, що обряд — це стійка в часових межах система санкціонованих символічних колективних дій, що відбуваються при найважливіших подіях у житті індивіда, соціальної групи або суспільства в цілому та є засобом відтворення соціально значних ідей.

Витоки виникнення свят

Свято означало відзначення визначних подій, урочистих днів у митті людей. Крім цього, ознаками свята були набір особливих страв, носіння гарного одягу, зміст основних дій та рухів, що виконуються. Свято— найбільш давній елемент культури. Він є суттєвим компонен-том цивілізації, людяності.

Свято включало в себе обряд чи обряди, які надавали йому стійкості та стабільності. Тому кожне свято мало свою, характерну обрядову структуру, яка надавала йому оригінальності і неповторності. Свято не тільки акумулювало традиційні обряди, але й було своєрідною кален-дарною структурою духовного і фізичного життя людини.

Обряд — це соціальне явище, що представляє собою комплекс символічних, визначених традицією умовних дій, спрямованих на оформлення (обряжання) певних подій у житті людей, а також від-значення деяких пір року.

Термін «обряд» походить від слова обряжати, що означає приво-дити до належного вигляду, упорядкувати, прикрасити. Характерною особливістю обряду є символічність, умовність, образність та художнє оформлення дій. За винятком похоронних і-поминальних, всі обряди є радісними й святковими подіями. Мета обряду — за допомогою символів і символічних дій висловити, передати, закріпити тради-ційні для суспільства, соціально? групи ідеї, ідеали, норми, цінності, зразки життєдіяльності, викликати у його учасників відповідні почуття, настрої, переживання, створити у процесі його проведення морально-психологічну атмосферу, яка сприяла б засвоєнню соціального досвіду, що передається за допомогою даного обряду.

Українці належать до тих народів у світі, чия обрядовість є однією з найдавніших і найбагатших. Найкраще виражено багатство українсь-кої обрядовості в обрядовому фольклорі — піснях, побажаннях, віншу-ваннях, примовляннях, драматичних сценах, ганцях, хороводах, іграх, якими супроводжується те чи інше обрядове дійство.

В обрядовості українців розрізняють два види — родин-ну (чи сімейну) і календарно-побутову. Перший вид обрядів тісно пов'язаний з громадським осмисленням важливості події в житті людини чи родини. Другого виду обрядів дотримувалися під час урочистого святкування початку чи закінчення певних сезонів, природних циклів — зими, весни, літа, осені. У змісті стародавніх об-рядів головними були не пісня, не текст пісні, а рух. Цей рух піднімав настрій, будив енергію людей, стимулював до діяльності. Таким чином, свята і обряди були відносно самостійними явищами культури і най-більшими дієвими засобами передачі колективних знань і досвіду від покоління до покоління.

Календар язичницьких свят, на думку фахівців, складався з чо-тирьох сонячних фаз: зимове сонцестояння (святки від 24грудня до. 6 січня), весняне рівнодення (масляна, у старовину близько 24-25 березня), літне сонцестояння (Купала, зелені свята 23-29 червня). Осіннє рівнодення окремо не святкувалося, а приурочувалося до свят врожаю (8 вересня).

Обов'язковими елементами календарних свят стародавніх слов'ян були обрядовий стіл, господарська і сімейна магія, вшанування пред-ків, передбачення майбутнього, ритуальні обходи і поздоровлення, ряження і маскування, драматичні сцени, розваги, змагання. Свята супроводжувалися виконанням календарних пісень та рухливих ігор. У наших предків гра розглядалася як дія, що наділена сакральним змістом і значенням. Календарні ігри, які проводилися в певні пори року, літописці називали грищами. Тоді у нашого народу існували такі основні ігри: біги, скакання вгору, через огні, через воду, метання списів (копій), стрільби з лука, кулачні бої. гра в боротьбу родів, гра у війну — це у хлопців. У дівчат проводилися численні ігри, пов'язані з культом, гадання-ворожіння, з чаруванням, з мріями про майбутнє одруження, про щасливе майбутнє життя.

Пізніше у своїх найважливіших культових святах та ритуалах язичницькі вірування злилися з християнськими обрядами, що ста-ли офіційними: народження Сонця — з Різдвом Христовим, Масляна і закликання весни — із заговінням перед Великим постом, гаївки та весняні свята Красної горки — з Великоднем, свято Купала — з Івановим днем та ін.

Питання для самостійної роботи:

1. Визначення термінів: свято, обряд, ритуал.

2. Витоки виникнення свят

Лекція № 3. (2 години)

Тема: Реконструкція старовинних свят та обрядів. Їх стилізація»

Мета

Література:

1. Сумцов Н. Ф. Культурные переживания. Киев, 1890;

2. Беньковский И. Смерть, погребение и загробная жизнь по понятию и верованию народа // Киев. старина. 1896. № 54;

3. Шухевич В. Гуцульщина. Львов, 1899—1908. Т. 1—5;

4. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етногр. нарис: У 2 т. Мюнхен, 1958;

5. Весілля: У 2 кн. Київ, 1970;

6. Здоровега Н. І. Нариси народної весільної обрядовості на Україні. Київ, 1974;

7. Курочкін О. В. Новорічні свята українців: Традиції і сучасність. Київ, 1978;

8. Соколова В. К. Весенне-летние календарные обряды русских, украинцев и белорусов. Москва, 1979;

9. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. Вінніпег, 1981;

10. Бойківщина: Іст.-етногр. дослідження. Київ, 1983;

11. Борисенко В. К. Весільні звичаї та обряди на Україні. Київ, 1988;

12. Этнография восточных славян. Москва, 1987;

13. Зеленин Д. К. Восточнославянская этнография. Москва, 1991;

14. Супруненко В. П. Народный дневник. Днепропетровск. 1991;

15. Культура і побут населення України. Київ, 1991;

16. Українська минувшина: Ілюстр. етногр. довідник. Київ, 1993;

17. Успенский П. Д. Новая модель Вселенной. Санкт-Петербург, 1993.

План

1. Сімейні звичаї та обряди

2. Календарні звичаї та обряди.

Основний зміст