Зростає особистість

Дошкільний вік — це початок фактичного становлення особистості. Закладаючи її основи, вихователь орієнтується на такі ознаки особистісного розвитку дитини цього віку:

свідомість дитини. Вона ставиться до всього розсудливо, зважено, виявляє критичність, здатна до вибірковості, вміє надавати перевагу комусь чи чомусь, виявляє довільну поведінку. Вона не приймає на віру необгрунтовані, незрозумілі завдання і оцінки, вимагає від дорослих однолітків пояснень, доказів;

активність дитини, яка прагне до самостійної дії, до певної незалежності, до творчої ініціативи. Вона ніколи не лишається байдужою до подій, результатів праці, вчинків людей. Це — діяч, а не споглядач;

розвинене почуття «іншого» у дитини. Вона відчуває свою причетність до навколишнього середовища, спільність з ним, розуміє, що вона — одна з багатьох. Вона здатна відчути стан, настрій, вимоги інших і відповідно поводитись, бути чесною та «співзвучною» оточуючим людям;

своєрідність дитини, з характерними індивідуальними властивостями, з власним психологічним обличчям. ЇЇ відмінності можуть виявлятися в особливостях розуму, волі або почуттів. Така дитина всіляко намагається відстояти траво бути самою собою;

компетентність дитини, сформована на основі опанування рядом часткових компетенцій, що виявляється у здатності дитини жити і діяти певним чином - свідомо, відповідально, активно, своєрідно, самостійно, наполегливо, творчо. Компетентність дитини виявляється у провідних видах діяльності через різні форми активності та залежить від особистісних властивостей.

Особистість — це дитина з позитивним образом «Я», усвідомленням своєї динамічності («Я росту, змінююсь, але залишаюсь самим собою»), що дозволяє дитині не лякатись помилок, бути вільною в прийнятті рішень, прагнути оволодівати складнішими нормами поведінки, відповідними віковим можливостям компетенціями.

Виховання, навчання і розвиток дитини як особистості від­бувається в діяльності. Тому у навчально-виховному процесі необхідно створювати всі умови для різних видів діяльності і особливо турбуватись про своєчасне оволодіння дитиною провідною для даного віку діяльністю.

У віці від народження до року провідною діяльністю дитини є емоційне спілкування з матір'ю, батьком, усі­ма оточуючими її людьми. У дитини виникає потреба в спілкуванні з близькими людьми, емоційне ставлення до них, починають формуватись перцептивні дії, що до­помагають їй пізнавати різні речі, предмети та явища.

Від року до трьох провідною стає предметна ді­яльність, у процесі якої дитина пізнає різні властивості предметів і вчиться використовувати їх за призначенням. У процесі цієї діяльності дошкільник уже зацікавлений не тільки в емоційному, а й у діловому спілкуванні з дорослими, у співробітництві з ними. В цей період він оволодіває мовленням, наочно-дійовим мисленням, починає усвідомлювати власне «Я», що стає основою подальшого виникнення самосвідомості.

Після трьох років і до школи провідною діяльністю дитини є гра, у процесі якої розвиваються символічна функція, уява, фантазія. Дитина використовує один предмет як символ іншого (паличку як ложку, олівець або термометр), сама обирає собі ролі. У грі дошкільник за­своює норми відносин між людьми (хто як себе пово­дить у сім'ї, дитсадку, в яких умовах, від кого залежить, які обов'язки виконує). Розвиткові особистості сприяють різні продуктивні види діяльності - художня, конструкторська, трудова та учбова. Саме участь дитини у цих та інших видах діяльності стає передумовою для розвитку особистісних якостей, які закладають основу життєвої компетентності малюків- самостійності, працелюбності, цілеспрямованості, відповідальності, наполегливості, винахідливості, самостійності, активності, креативності тощо.

Завдання вихователя полягає в тому, щоб не при­гасити, а розвинути самостійність, активність до­шкільнят, надати їм права на здійснення власного вибору і збільшити міру їхньої свободи; так організувати діяльність, щоб діти змогли гнучко і варіативно використовувати простір, відчувати себе володарями ігор та іграшок, виявляти власні інтереси, займатись улюбленою справою, за влас­ним розсудом використовувати свій вільний час. Доки дитина лишається об'єктом зовнішніх впливів, доки вона лише приймає турботу, опіку, увагу інших, про особистість говорити рано.

Поява довільної поведінки, самовладання д итини свідчить про те, що її внутрішній світ уже не є точним відображенням зовнішнього світу, а власні дії — простим копіюванням дій дорослих. Дошкільник починає усвідомлювати різницю між зовнішнім і внутрішнім, дорослим і дитячим, словом і ділом, власним і чужим, бажаним і необхідним. Якщо до трьох років правило було для нього лише прикрою перешкодою на шляху до бажаного, то пізніше воно має перетворитись на внутрішню реальність.

У процесі участі дитини у різних видах діяльності виховується працелюбність — одна з важливих особистісних якостей, що обумовлює готовність дошкільника до нормального переходу в наступний період дитинства, де основною стане учбова діяльність. Виховання працелюбності не зводиться до прищеплювання малюкам трудових умінь і навичок. Слід потурбуватись про розвиток у них по­зитивного ставлення до будь-якої праці, готовності добровільно братись за її виконання, домагатись якісних показників кінцевого виробу (малюнка, конструкції, до­глянутої ділянки, розв'язаної задачі, прибраного приміщення тощо).Особливу роль у вихованні працелюбності дошкільнят відіграє оцінка вихователем результату праці та вкладених зусиль кожної дитини.

У грі, продуктивних видах діяльності дошкільникам потрібно надавати можливість виявляти креативність, власну ініціативу, творчість, обирати один з кількох запропонованих варіантів виконання завдання, дозволяти давати різні відповіді й рішення, обговорювати, рекон­струювати і варіювати умови задачі, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, пропонувати оригінальні рішення.

Важливе значення має розвиток відповідальності, цілеспрямованості, організованості. У навчально-виховному процесі потрібно створити такі умови, щоб дошкільнята ставали спроможними діяти морально, відповідально, цілеспрямовано не тому, що за ними спостерігають дорослі, а тому, що мають таку внутрішню потребу, звичку діяти саме так, а не інакше. У продуктивній діяльності в дітей виховується спря­мованість на отримання результату, до якого схвально поставляться батьки, вихователь, однолітки, який доз­волить дитині відчути себе вмілою, кмітливою, старанною. Важливо, щоб кожний вихованець досягав кінцевого результату своєї праці чи будь-якого заняття, долав труднощі на шляху до нього, переживав приємні почуття, пов'язані зі своїм досягненням, не задовольнявся одним лише процесом. Педагог удосконалює вміння старших дошкільнят контролювати власні дії та вчинки — співвідносити мету із засобами діяльності, аналізувати проміжні та кінцеві результати праці, виправляти помилки, вносити в роботу зміни, перевіряти її без нагадувань, переробляти або покращувати кінцевий виріб у разі потреби. У процесі різних видів діяльності виховується здатність дитини довести розпочате до кінця, відмовитись від приємного заради належного, виявити бажання добровільно взяти на себе відповідальність за щось чи когось. Так виховується почуття обов'язку.

Усе життя та спілкування дошкільника, його виховання та навчання має бути націлене на формування людяності, справедливості, товариськості, чесності. Під час ігор, спілкування з дорослими і однолітками, в процесі спільної діяльності створюються умови, що спонукають дошкільнят до вияву людяності, гуманного ставлення до інших. За допомогою зрозумілих словесних пояснень і наочних прикладів важливо виховувати у дітей уявлення про те, що кожна людина — цінність, яка має право на власну думку, несхожість, здійснення своїх потреб, на власні почуття.

Вихователь вправляє дітей у виявах чуйності, доброзичливості, турботливості, навчає розпізнавати стан інших і емоційно на нього відгукуватись, разом радіти, співчувати. У старшому дошкільному віці помітно посилюється увага до формування спроможності дітей тримати своє слово, справедливо розподіляти іграшки та ролі в грі, поступатись, за власним бажанням допомагати слабшим, домовлятись між собою, обґрунтовувати свою думку, утримуватись від грубощів. Вихователь сприяє розвитку в дошкільнят потреби бути чемною людиною. Вихователь підтримує прагнення дошкільнят до спільної діяльності з однолітками, встановлення з ними контактів, заохочує бажання хлопчиків та дівчаток обмінюватись іграшками, робити один одному послуги і приймати їх. Важливо також допомогти дошкільнятам усвідомити свою статеву приналежність, навчити статевої ролі відповідно до загальноприйнятих стереотипів: хлопчик — сміливий, витриманий, дужий; дівчинка — ніжна, чуйна, добра.

Удосконалюються особистісні контакти дорослого з дітьми. У дітей виникає потреба в обміні враженнями думками не лише заради узгодження дій або спільного подолання труднощів, а й заради отримання емоційної підтримки, співчуття, схвалення.

Вихователь сприяє формуванню у дошкільнят самолюбності, почуття власної гідності, вдоволення собою, вчить пов'язувати успіх своєї діяльності не лише з бажаною або звичною оцінкою авторитетної людини, а й з об'єктивними (якісними і кількісними) показниками кінцевого результату. В дітей формуються почуття гордості, самоповаги, уважного ставлення до думки про них оточуючих людей. Варіюючи оцінні судження, дорослий віддає перевагу позитивним, надаючи дітям можливість самоствердитись, досягти успіху. Під час ігор, на заняттях, у процесі спілкування ви­хователь стимулює бажання дітей розповісти про свій емоційний стан (біль, радість, страх, жаль), про свої прагнення і наміри, почуття і переживання. Він заохочує дітей бути уважними до емоційних станів інших, поважати їх переживання, бажання. Дорослий повинен моделювати уважність до потерпілого невдачу, до скривдженого. Це підтримує в малюків довіру до дорослого, готовність звернутися до нього за допомогою. Оскільки єдиною формою самоствердження молодшого дошкільняти є перемога, педагог схвалює будь-які, навіть незначні, його досягнення, підтримує в дітях радісне переживання значущості своєї особи, відчуття своєї цінності, чемності, вправності.

Напередодні шкільного навчання вихователь сприяє тому, щоб діти мали досконаліші уявлення про себе, свої риси і властивості, про те, як до них ставляться у зв'язку з цим оточуючі; заохочує до самоаналізу, розповідей про себе, свою сім'ю, дім, рідних і близьких, друзів, виховує елементарну самокритичність. Поряд із займенником «я» старші дошкільнята час­тіше вживають займенник «ми», складають оповідання на теми: «Ми всією групою», «Ми — хлопчики (дів­чатка)», «Я і ми», «Моя родина», «Мої друзі» тощо. За допомогою бесід, спостережень, аналізу реальних життєвих ситуацій вихователь формує розуміння того, що з окремих «я» складається почуття єдності з рідними і друзями, народжується почуття відповідальності за тих, хто знаходиться поруч.

Допитливість, пізнавальна активність- важливі характеристики особистісного розвитку дошкільника. Пізнання різноманітних якостей предметів, явищ природи, зв'язків між ними, виховання інтересу і дбай­ливого ставлення до навколишнього світу, природи, увага до народних традицій, прикмет, пов'язаних з природними явищами, є основою навчання та виховання дитини, принципово важливою часткою загальної культури підростаючої особистості. З ві­ком ставлення дитини до подій, явищ, до себе, до занять стають вмотивованими, складаються в системи, набувають стійкості. На їх основі виховуються пізнавальні інтереси, нахили, здібності. Здійснюючи таку роботу, вихователь не тільки вводить дитину в навколишній світ, допомагає пізнати його багатогранність, збагачує сис­темними уявленнями про нього, а й виділяє при цьому змістовні опорні моменти, що служать для дитини орі­єнтирами. На основі таких орієнтирів у неї формуватиметься відповідне ставлення до предметного оточення, створеного руками людини, до природи, до людей — рідних, друзів, незнайомих, стареньких, маленьких, до різних явищ суспільного життя і, що надзвичайно важливо, до самої себе. Адже саме у ставленні до того чи іншого явища проявляється особистість

Протягом усього часу перебування дітей у дошкіль­ному закладі вихователь створює умови для розвитку у них самосвідомості, розсудливості, привчає аналізувати свій внутрішній світ, виділяти в ньому певні властивості, визначати свої позитивні й негативні якості. Оскільки самосвідомість утворюється на основі успішного пізнавального, емоційно-ціннісного, почуттєвого, вольового, соціально-етичного розвитку особистості, дорослий сприяє розвиткові елементарного самопізнання, позитивного ставлення до себе, здатності регулювати власні дії і вчинки. При цьому він, спираючись на законо­мірності психічного розвитку дітей кожної вікової групи, заохочує прагнення молодших дошкільнят активно утвер­джувати себе, доводити, що багато чого вони можуть робити самі; з розумінням і повагою ставиться до дитячого «Я сам!».

Особливої ролі набуває оцінка вихователем дій, вчинків, якостей дошкільнят. У зв'язку з тим, що у молодших дошкільників немає стійкої самооцінки, вони приймають на віру всі позитивні та негативні судження вихователя. Саме тому він має відповідально ставитися до своїх оцінних суджень, до форми вияву емоційних оцінок, оцінювати доброзичливо дії та вчинки, але не особистість.

Вихователь з розумінням ставиться до переоцінки молодшими дошкільнятами себе, своїх умінь і можливостей, якостей, виявляє терпимість навіть тоді, коли діти в категоричній формі хвалять себе, приписують собі неіснуючі достоїнства, перебільшують успіхи. Це вікова риса, тому педагог розуміє недоцільність вказівок малюкам на їхню некритичність, не називає їх вигадниками і тим більше неправдивими, не намагається привернути їхньої уваги до власних недоліків. Водночас вихователь сприяє виявам хай поки що нестійкого, ситуативного, але переживання сорому за свій вчинок, не нагадує малюкам про минулі помилки, а оперує переважно теперішнім часом.

У середньому дошкільному віці і надалі важливо дотримувати прагнення дітей до самоствердження, визнання, відповідності поведінки вимогам дорослих, моральним нормам, до перших спроб стримати себе від спокуси. Особлива увага надається підтримці вибіркового ставлення дітей до оточуючих, проявам дитячої симпатії і антипа­тії. Вихователь цікавиться мотивами, за якими до­шкільнята обирають собі друзів, усіляко підтримує дружні та товариські стосунки між дітьми, залучає дітей до різновікової взаємодії. Під час сюжетних ігор, малювання, конструювання педагог вправляє дітей у вмінні моделювати відносини між людьми, привчає заздалегідь прогнозувати сюжет, конструкцію, сприяє зародженню звички планувати на­ступні дії, знайомить з роботою за власним задумом, з іграми-змаганнями, вчить прагнути перемоги, вправляє в умінні будувати свою поведінку з урахуванням ігрових правил.

Старших дошкільнят учать аналізувати власні дії і вчинки, співвідносити їх з діями і вчинками інших, контролювати власну поведінку, розуміти, що вчинки можуть принести оточуючим як користь, так і шкоду, прикрість. У старшому дошкільному віці діти все частіше і більш свідомо порівнюють себе з однолітками, виділяють схоже і відмінне, виробляють уявлення про себе. Вони рідше, ніж раніше, вихваляються, стриманіші в оцінках власних умінь і якостей, частіше орієнтуються на реальний досвід своїх досягнень. Це повинно стати основою для самопорівняння, самоаналізу, становлення об’єктивної та критичної самооцінки. Сприяє виробленню об’єктивної самооцінки і те, що дорослий вказує на неприпустимість вчинку, на його невідповідність вимогам, моральним нормам. Діти цього віку здатні вирішувати проблеми спілкування не тільки з точки зору соціальних правил «по черзі», «по справедливості», але й з почуття симпатії, передбачення бажань та інтересів інших людей.

Організовуючи ігрову і практичну діяльність, вихова­тель має пам'ятати, що старші дошкільнята часто прагнуть до змагань з однолітками, до виграшу, до того, щоб бути першими. Тут особливої уваги слід надавати визначенню критеріїв «хорошого» результату, високого досягнення. Знання цих критеріїв сприяє вихованню у дітей свідомого ставлення до запропонованих завдань, до вироблення оцінних суджень. Час від часу педагог пропонує дошкільнятам робити власний звіт про свої досягнення і досягнення інших.

Вихователь з довірою і розумінням ставиться до прагнення старших дошкільнят всілякими засобами привернути до себе увагу дорослого — за допомогою запитань, звернень з проханнями, скарг на товаришів, розповідей про цікаві випадки з життя сім'ї, про свої таємниці.Дошкільнят підтримують у бажанні реалізувати свою потребу в любові: вихователь заохочує вияви приязні до товаришів, схвалює ласкаве і турботливе ставлення до рідних і близьких, стимулює готовність добровільно прийти на допомогу, вчить дорожити прихильністю оточуючих, радіти виявам їхньої довіри і симпатії, запобігає появі неправдивості, хвалькуватості, заздрощів.

Вихователь сприяє усвідомленню дітьми себе в ча­сі — навчає порівнювати себе вчорашнього (коли був маленький) з теперішнім, робити деякі прогнози на майбутнє, оперуючи високими і бажаними еталонами, намірами. Одним із найважливіших завдань навчально-виховної роботи в дошкільному закладі є розвиток у дітей потреби в реалізації власних здібностей як механізму саморозвитку дитини. Адже світ людської індивідуальності обумовлений не лише об'єктивними зовнішніми умовами, а й власною активністю особистості, її саморухом. Під час ігор і різних занять, у процесі спілкування з дорослими і однолітками вихователь спонукає старших дошкільнят до вияву елементів рефлексії — уміння роз­глядати і оцінювати себе, власні думки і вчинки мовби збоку, аналізувати свої судження з точки зору їх від­повідності задуму і умовам діяльності або конкретній життєвій ситуації. Таким чином, усе життя дітей дошкільного віку має бути насиченим такими ситуаціями, які спонукають до пізнання оточуючого світу, самопізнання, роздумів, міркувань, самоаналізу, творчості, розвитку дієвого та свідомого ставлення до оточуючого світу, що сукупно має ставати основою успішного формування життєвої компетентності дитини.