Антинорманізм

Наукову критику норманської теорії (антинорманізм) започаткував у другій половині 18 ст. Михайло Ломоносов. У першій половині 19 ст. проти неї виступили історики-декабристи, слов'янофіли, пізніше — відомі російські вчені С. Гедеонов, Д. Іловайський, В. Васильєвський. На противагу норманістам вони висунули ряд теорій (балтійсько-слов'янська, литовська, готська), що спричинило розгортання дискусії на новому рівні. У радянській історіографії спочатку відчувався значний вплив норманської теорії. Одночасно розпочалася її наукова критика з боку провідних істориків. Значний внесок у спростування постулатів норманізму зробили Борис Греков, М. Тихомиров, Б. Рибаков, Л. Черепній, В.Мавродін, В. Пашуто, Д. Лихачов, I. Шаскольський, польський учений Г. Ловм'янський.

Помітно менший вплив мала норманська теорія на українську історіографію. Автор «Історії Русів» вважав, що назва Русь, як і держава східних слов'ян, постала на місцевому ґрунті. М. Костомаров, виступаючи з критикою норманської теорії, обґрунтовував литовське походження Русі. Не надавали значення норманізмові Володимир Антонович та представники його школи. Видатний український історик Михайло Грушевський відстоював думку про «істнованє Руси в полудневих краях тоді ще, коли першого скандинавсько-руського князя, Ігоревого батька з його братами не могло бути й на світі» (Історія України-Руси, т. 1, с. 624). Учений доводив, що норманська теорія є непотрібною для висвітлення питання про походження Київської Русі. Грушевський допускав лише певний вплив варязької військової організації на об'єднавчий процес давньоруських земель під владою Києва. Учні та послідовники Грушевського поділяли його погляди, однак, окремі історики «державної школи» в західноукраїнській історіографії 1920-30-х років 20 ст. — С. Томашівський, М. Кордуба, М. Чубатий, Б. Крупницький — погоджувалися з окремими положеннями норманської теорії. Українські історики Д. Багалій, В. Пархоменко, що працювали в наукових установах УРСР, стояли на позиції антинорманізму.

Сучасна українська історична наука, репрезентована працями учених П. Толочка, М. Брайчевського, М. Котляра, В. Барана та інших, доводить, що норманська теорія як проблема походження Київської Русі втратила наукове значення. Доведеним фактом вважається існування протодержавних утворень у Подніпров'ї, Галичині та Волині задовго до літописного повідомлення про покликання варягів. Ряд сучасних російських істориків (Д. Мачинський, Г. Лебедев, 0. Мельникова) поділяють погляди норманізму і доводять північне походження Русі.

Норманська теорія походження Русі є основною в європейських наукових історичних колах.