Показання підозрюваного обвинуваченого :поняття значення різновид

3. Показання підозрюваного. Підозрюваний дає показання з приводу обставин затримання або застосування запобіжних заходів. Дача показань – це його право, а не обов'язок. Відмова від дачі показань не може вважатися доказом вини.

Показання підозрюваного підлягають перевірці. Визнання підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.

4. Показання обвинуваченого. Особливістю показань обвинуваченого є те, що він найбільш зацікавлений і найбільше знає про події злочину (якщо він його вчинив). Як і підозрюваний, не несе відповідальності за відмову від показань або дачу неправдивих показань. Показання обвинуваченого ретельно перевіряються, навіть якщо він зізнався у вчинені злочину.

Причини зізнання обвинуваченого: 1) зізнається в одному злочині, аби приховати інший; 2) оговорює себе під впливом психічного стану; 3) розраховує на зменшення покарання; 4) як наслідок незаконних методів розслідування; 5) та інші.

Різновидами показань обвинуваченого, як і підозрюваного, є обмова, самообмова та алібі. По відношенню до обвинуваченого ці поняття вживаються втому ж розумінні, що й щодо підозрюваного.

Обмова- – це такі показання підозрюваного, в яких він викриває (правдивочи неправдиво) інших осіб (це можуть бути співучасники або ж сторонні

особи) у вчиненні інкримінованого йому або іншого злочину. Мотивами

обмови є бажання уникнути відповідальності або применшити свою вину,

помста, бажання сприяти розкриттю злочину, заслужити прихильність

працівників міліції і слідчих або ж незаконний вплив з їх боку.

Алібі – це твердження підозрюваного чи обвинуваченого про те, що він не

міг бути виконавцем інкримінованого злочину, бо в момент його вчинення

був в іншому місці. Обов'язок перевірки алібі лежить на органі дізнання,

слідчому, прокуророві та судді.

38.Особливості процесу доказування у окремих стадіях кримінального судочинства

На кожній стадії кримінального судочинства деякі елементи процесу доказування мають свої особливості, що обумовлено в основному завданнями тієї чи іншої стадії.

Основним завданням стадії порушення кримінальної справи є перевірка заяв і повідомлень про злочини з метою встановлення наявності чи відсутності достатніх даних, що вказують на ознаки злочину, а також передбачених у законі обставин, які виключають порушення кримінальної справи, і прийняття на цій основі рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи (статті 95, 97, 98, 99 КПК).

Щоб не допустити заміни цією стадією стадії досудово-го слідства кримінальної справи, законодавець забороняє провадження до порушення кримінальної справи слідчих дій, крім огляду місця події, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку, спрямованих на збирання і перевірку доказів та їх джерел, але передбачає можливість доволі широкого застосування інших процесуальних дій, за допомогою яких можна процесуально закріпити і перевірити заяву або повідомлення про злочин:

— складення протоколу усної заяви або явки з повинною (статті 95 і 96 КПК);

_— прийняття письмових заяв або повідомлень про вчи-ЙЯІ злочини або злочини, які пе-ребувають на стадії підго-їовкя (статті 95 і 97 КПК);

__ прийняття від громадян, підприємств, установ і поганізацій предметів і документів, що можуть бути дока-зами (ст. 66 КПК).

Усі перелічені процесуальні дії є способами збирання і перевірки документів і предметів як джерел доказів (статті 78 і 83 КПК), а відомостей, що в них містяться — як доказів, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність ознак злочину. Вони можуть бути використані й на інших стадіях кримінального процесу.