Глава 14 Наказне провадження

Наказне провадження — це спрощений вид цивільного судо­чинства, в порядку якого розглядаються справи про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Судовий наказ ви­дається за спрощеними правилами цивільного судочинства без розгляду справи по суті, без заслуховування пояснення сторін. Введення спрощеного провадження, як зазначає Н. Чечіна, має на меті забезпечити швидкий розгляд судом значної кількості цивільних справ і тим самим сприяння ефективному захисту порушених прав та інтересів, що охороняються законом. Під­стави для видачі судового наказу перелічені в ст. 96 ЦПК. Це — вимога, яка ґрунтується на правочині, вчиненому в письмовій формі; вимога про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати; вимога про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. Судовий наказ може бути виданий і в інших випадках, установлених законом. Вимоги, на підставі яких може бути видано наказ, повинні мати формально безспірний характер. Як зазначає В. Аргунов, спрощена правова процедура з видачі судового наказу (наказне провадження) ціл­ком обумовлена природою матеріально-правових вимог, що підля­гають захисту. Можна визначити її як специфічну форму захисту прав та інтересів кредитора як особи, що опирається на безспірні документи, проти сторони, яка не виконує зобов'язань.

§ 1. Заява про видачу судового наказу

Заява про видачу судового наказу має бути подана в письмовій формі. У заяві має бути зазначено:

1) найменування суду, в який подається заява;

2) ім'я (найменування) заявника та боржника, а також ім'я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;

3) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;

4) вартість майна у разі його витребування;

5) перелік документів, що додаються до заяви.

Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників. До заяви, поданої представ­ником заявника, має бути подано документ, що підтверджує його повноваження.

Заява про видачу судового наказу має бути подана до суду першої інстанції, тобто до місцевого районного або до місцевого міського суду за місцем проживання боржника, якщо боржник — фізична особа, або за місцезнаходженням юридичної особи — боржника. У разі неналежного оформлення заяви про видачу су­дового наказу до нього застосовуються наслідки, вказані в ст. 121 ЦПК. При цьому треба враховувати особливості подання та розгляду заяви про видачу судового наказу, тобто якщо заява не відповідає вимогам ст. 98 ЦПК щодо форми та змісту або не сплачено судовий збір, або не оплачені витрати на інформацій­но-технічне забезпечення розгляду справи, суддя постановляє ухвалу, в якій указує підстави залишення заяви про видачу судового наказу без руху, про що повідомляє заявника і надає строк для усунення недоліків. Якщо заявник відповідно до визна­ченого судом строку виконає вказані в ухвалі суду вимоги, заява вважається поданою в день первинного її подання до суду. Крім того, заява про видачу судового наказу повертається заявнику, якщо: вона подана недієздатною особою; заява від імені заявника подана особою, не уповноваженою на ведення справи; справа не підсудна цьому суду. Про повернення заяви суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про повернення заяви заявнику може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 3 ч. 1 ст. 293 ЦПК), а у тому разі, якщо апеляційний суд відхилить апеляційну скаргу і залишить указану ухвалу без змін (п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК), ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви і ухвалу апеляційного суду про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали суду першої інстанції без змін може бути оскаржено в касаційному порядку (ч. 1 ст. 324 ЦПК). Заявниками про видачу судового наказу можуть бути фізичні та юридичні особи, які є кредиторами за вимогами, на підставі яких може бути видано судовий наказ. Заявником про видачу судового наказу може бути прокурор, якщо кредитором за вказаними вимогами є держава, а також якщо кредиторами за вказаними в ст. 96 ЦПК вимогами є гро­мадяни, які внаслідок своєї неспроможності через фізичний або матеріальний стан, похилий вік чи з інших поважних причин са­мостійно не можуть захистити свої порушені або оспорювані пра­ва або реалізувати свої процесуальні повноваження (ч. 2 ст. 36-1 Закону від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру»). При по­данні заяви про видачу судового наказу йдеться про реалізацію матеріальних і процесуальних прав указаних осіб, а не про за­хист оспорюваних чи порушених прав їх захист здійснюється у позовному провадженні. Тому суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, якщо із заяви та поданих документів вбачається спір про право (п. 2 ч. 1 ст. 100 ЦПК).

Можливе також відкриття провадження у справі про видачу судового наказу за заявою органів місцевого самоврядування (наприклад, органів опіки та піклування в тих випадках, коди кредиторами у вказаних в ст. 96 ЦПК випадках є діти, а також недієздатні та обмежено дієздатні особи). Частина 2 ст. 99 ЦГЇК проголошує, що в разі відмови в прийнятті заяви про видачу су­дового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника в порядку позовного провадження ця сума зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву.

Відповідно до ст. 100 ЦПК суддя відмовляє в прийнятті заяви про видачу судового наказу, якщо: заявлено вимогу, не передба­чену ст. 96 ЦПК; із заяви та поданих документів вбачається спір про право. Про відмову в прийнятті заяви суддя постановляє ухвалу. Повернення заяви про видачу судового наказу у випадку, встановленому ч. 2 ст. 121 ЦПК, не є перешкодою для повторного звернення з такою ж заявою після усунення її недоліків. Заява повертається, коли вона подана недієздатною особою, подана від імені заявника особою, яка не уповноважена на подання такої за­яви. Якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви, тобто недієздатна особа, яка була заявником, буде визнана судом дієздатною або коли особа, яка подала заяву від імені заявника, одержала повноваження на подання заяви, можна повторно подати заяву (ч. 5 ст. 121 ЦПК).

Відмова в прийнятті заяви з підстав, указаних у п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 100, робить неможливим повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у такому разі має право звернутися з тими са­мими вимогами в позовному порядку (ч. 2 ст. 101 ЦПК).

§ 2. Порядок розгляду заяв та судового наказу

У разі прийняття заяви стягувача про видачу судового наказу суд у 3-денний строк видає судовий наказ по суті заявлених ви­мог. Видача судового наказу проводиться без судового засідання та виклику стягувача і боржника для заслуховування їх пояснень. У судовому наказі вказуються:

1) дата видачі наказу;

2) найменування суду, прізвище та ініціали су/їді, який видав судовий наказ;

3) ім'я (найменування) стягувача і боржника, їх місце про­живання або місцезнаходження;

4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задово­ленню заявлені вимоги;

5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню, а також розрахунковий рахунок боржника (юридичної особи) в установі банку, з якого повинні бути стягнуті грошові кошти, якщо такий повідомлений заявником, яке майно присуджено та його вартість;

6) сума судових витрат, що сплачено заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника.

Судовий наказ має відповідати вимогам, що висуваються до виконавчого документа та встановлені Законом від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження». Він складається та під­

писується суддею в 2 примірниках, один із яких залишається в справі, а другий скріплюється печаткою суду та видається стягувачу після набрання ним наказом законної сили. Після видачі судового наказу суд невідкладно надсилає його копію боржнику рекомендованим листом із повідомленням. Одночасно з копією судового наказу боржнику надсилається копія заяви стягувача з копіями доданих до неї документів та роз'яснюється його право в разі заперечення проти вимог стягувача протягом 10 днів з дня отримання судового наказу подати заяву про його скасування.

У разі ненадходження заяви від боржника протягом трьох днів після закінчення строку на її подання та за наявності даних про отримання боржником копії наказу судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання.

Заява боржника про скасування судового наказу, що подана в установлений строк, розглядається судом протягом 5 днів з дня її надходження без судового розгляду і виклику сторін, про що постановляється ухвала, якою скасовується судовий наказ. Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого ч. 2 ст. 104 ЦПК, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знай­де підстав для поновлення строку подання цієї заяви. В ухвалі про скасування судового наказу суд одночасно роз'яснює, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову. Копії ухвали надсилаються стягувачеві та боржникові не пізніше 3 днів після її постановлення.

Отже, наказне провадження — це спрощений вид цивіль­ного судочинства, у порядку якого розглядаються справи про стягнення з боржника грошових коштів та витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Спрощена правова процедура з видачі судового наказу обумовлена правовою природою вимог, що підлягають захисту шляхом видачі судо­вого наказу. Для розгляду справ про видачу судового наказу, як зазначалося, встановлений спрощений порядок судочинства: відкриття провадження, елемент стадії судового розгляду, видача судового наказу і можливі елементи стадії перегляду рішень і ухвал в апеляційному та касаційному порядку. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстан­ції щодо відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу чи скасуванні судового наказу. У тому разі, якщо апеляційний суд постановить ухвалу про відхилення апеляційної скарги про відмову в прийнятті заяви про видачу судового наказу чи скасу­вання судового наказу і залишить ухвалу суду першої інстанції без змін (її. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК), ухвалу суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду можна оскаржити в касаційному порядку (ст. 324 ЦПК).

Судовий наказ треба відрізняти від виконавчого напису но­таріуса. Стаття 18 ЦК передбачає, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на бор­говому документі. Це - не судовий вид захисту. Судовий же наказ є самостійним різновидом судової постанови, що завершує процес судової діяльності в наказному провадженні. Крім того, різняться підстави видачі судового наказу та вчинення виконав­чого напису нотаріуса. Підстави видачі судового наказу зазначені в ст. 96 ЦПК. Нотаріус же може вчиняти виконавчий напис лише у випадках, указаних у Законі від 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат» (статті 87 — 91, гл. 14) та в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженій наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р № 20/5 (пункти 282-293 розділу 32).

У разі відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування судового наказу внесена сума судового збору стя­гувачу не повертається. У разі пред'явлений стягувачем позову до боржника ця сума зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву (ч. 2 ст. 99 ЦПК).