Тема. Зміст і основні поняття дисципліни

1. Місце і значення видавництва у видавничо-поліграфічному комплексі (ВПК).

2. Мета видавничої справи.

3. Принципи роботи видавництв у сучасних суспільно-економічних умовах господарювання.

4. Законодавство України про видавничу справу.

5. Державна політика у видавничій справі.

6. Мова у видавничій справі.

7. Основні тенденції видавничого бізнесу в сучасній Україні

Самостійне опрацювання:

1. Законспектувати основні визначення термінів закону України "Про видавничу справу".

Література:

1. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – 2-ге вид., стереотипне. – К.: Наша культура і наука, 2006, С. 11-45

2. Закон України "Про видавничу справу" від 5 червня 1997 року № 318/97-ВР

3. Теремко В.І. Основні засади видавничого бізнесу: навч. посіб. / В.І. Теремко. – К.: Академвидав, 2009. – 136 с.

1. Місце і значення видавництва у видавничо-поліграфічному комплексі (ВПК)

В умовах переходу Української держави від тоталітарної до демократичної форми розвитку видавнича справа, як сфера суспільних відносин, стала бурхливо розвиватися. Адже з недавньої "важливої ділянки ідеологічної та партійно-політичної роботи" вона поступово перетворювалася на об'єкт підприємницької діяльності. Отож, попит на друковане слово, кількість різноманітних видань і наклади стали визначати не партія влади чи держава, а ринок. Останній і спонукав до активного формування цілковито нової за змістом, надто розмаїтої за головними типологічними ознаками редакційно-видавничої системи.

Одна з характерних особливостей цієї системи полягає в тому, що поряд з існуванням у так званому чистому вигляді книжкових та газетно-журнальних видавництв, які донедавна чітко дотримувалися своєї вузької спеціалізації, у центрі й особливо на місцях активно почали утворюватися різноманітні редакційно-видавничі підрозділи з універсальними функціями. Цілий ряд редакцій газет та журналів, переслідуючи найперше економічні інтереси, взялися раптом готувати до друку супутні продукти своєї діяльності, передовсім книги та інші неперіодичні виданим. Натомість класичні книжкові видавництва, засновуючи власну періодику, почали активніше надавати послуги з підготовки до друку періодичних видань широкому колу замовників. Особливо помітна тенденція до суміщення цілого ряду функціональних обов'язків газетних, журнальних і видавничих працівників у невеликих за кількістю редакційно-видавничих підрозділах, які активно стали формуватися останнім часом при навчальних закладах, наукових, культурологічних, релігійних чи просвітніх установах, громадських чи політичних організаціях, фірмах та підприємствах різних форм власності.

За умов загального піднесення суспільного інтересу до друкованого слова раптовий наплив у видавничо-поліграфічну галузь значного числа працівників, малопідготовлених з професійної точки зору, породив одну із суттєвих негативних тенденцій новітнього часу: заниження рівня культури пропонованих видань. За цим явищем стоїть невміння або нездатність багатьох редакторів чи видавців створити самодостатню внутрішню і зовнішню конструкцію видавничої новинки, надати їй власного стилю, вміло поєднати зміст і оформлення, подбати, аби не загубилася вона у вируючому друкарському морі, швидко знайшла свого споживача.

З іншого боку, спостерігається і здорова тенденція до структурування українського видавничого ринку передусім на високопрофесійній основі. Як у центрі, так і в глибинці, проминає ера дешевої й невибагливої щодо читацьких смаків друкованої продукції, зростає попит на грамотно підготовлену та якісно випущену книгу, газету, журнал, брошуру тощо. В країні меншає дефіцит друкованого слова, проте залишається дефіцит висококваліфікованих фахівців, здатних його не лише створити, а й відповідно оформити та випустити в світ.

Головна мета — надання учасникам редакційно-видавничого процесу (авторові, редакторові, видавцеві) комплексу теоретичних і практичних знань, необхідних для підготовки до друку різних видів видань та для реалізації відповідних виконавських і управлінських функцій.

Предметом нашого розгляду є видавнича справа як сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційну, творчо-технічну, виробничо-господарську та промоційну діяльність фізичних і юридичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням та розповсюдженням видавничої продукції.

Видавнича справа — сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції.

Видавнича справа складається з трьох важливих частин, трьох своєрідних китів, без тісної взаємодії з кожним із яких вона просто не зможе існувати самодостатньо, — власне видавництва, друкарні (поліграфічні підприємства) та розповсюджувальні організації (пресові кіоски, книгарні, лотки тощо). Принциповим у цьому контексті є розрізнення видів, змісту та завдань діяльності представників видавничих професій, об'єднаних у вищезазначеному трикутнику.

Складовими частинами видавничої справи є:

видавнича діяльність — сукупність організаційних, творчих, виробничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції;

виготовлення видавничої продукції — виробничо-технологічний процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу поліграфічними чи іншими технічними засобами;

розповсюдження видавничої продукції — доведення видавничої продукції до споживача як через торговельну мережу, так і іншими способами.

В останні роки, із поступовим запровадженням новинок технічного прогресу, відбулися суттєві зміни в технології виготовлення друкарської продукції, що не могло не вплинути й на перерозподіл обов'язків, які віддавна формувалися, скажімо, між видавцями і друкарями. Процес складання та верстання (газети, журналу, книги), виготовлення художнього оформлення і навіть виведення на плівки оригінал-макета віднедавна перейшов від поліграфічного підприємства до видавництва. Додрукарським етапом редакційно-видавничого процесу, таким чином, став не придатний для складання в друкарні машинописний видавничий оригінал, як це було раніше, а виведений на плівки або записаний на електронному носії у видавництві оригінал-макет майбутнього видання.

Отож, функціональні обов'язки видавничих працівників значно розширилися — вони вийшли далеко за береги суто редакторського опрацювання тексту і концентруються нині в площині самостійної підготовки як змістової частини, так і матеріальної конструкції видання аж до створення його макета, готового до тиражування за заданими у тому ж таки видавництві художньо-технічними параметрами.