Форми державного кредиту

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім.

Основні форми внутрішнього державного кредиту:

· державні позики, які одержують на підставі кредитних угод;

· позики, які залучаються державними органами управління шляхом емісії і розміщення державних боргових цінних паперів;

· державні гарантії, що надаються урядом підприємствам і установам з метою залучення останніми кредитних ресурсів

· використання частини вкладів населення в ощадних установах;

· грошово-речові лотереї;

· використання коштів державного позичкового фонду.

Рис. 1. Форми державного кредиту

Державні позики – це основна форма внутрішнього державного кредиту, характеризується тим, що тимчасово вільні кошти населення. Підприємств і організацій залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і реалізацію облігацій, казначейських зобов’язань та інших видів державних цінних паперів.

Державні гарантії за кредити підприємств і установ також включаються до державного кредиту. Вони не передбачають залучення коштів до державного бюджету. Проте їх раціональне використання сприяє стабілізації розвитку підприємницької діяльності і, тим самим, збільшення надходжень до державного бюджету. Державні гарантії можуть бути внутрішніми (вони надаються резидентам України) і зовнішніми - нерезидентам України. Неповернення гарантованих позик у строки, передбачені кредитними угодами передбачає їх погашення за рахунок коштів державного бюджету.

Вклади громадян в ощадні банки не завжди відносяться до державного кредиту. Такі кошти розглядаються як державний кредит тільки в тому разі, коли вони спрямовуються до державного бюджету. А ці явища мають місце лише у випадках, коли кошти ощадних банків використовуються для придбання державних цінних паперів. До інших форм державного кредиту відносяться грошові лотереї, які проводяться державними установами, фінансові зобов'язання, що оформлюються державними векселями (податкові векселі, казначейські векселі, векселі міністерств) та ін.

1. Класифікація державних позик і джерела їх погашення.

Державні позики, які одержують на підставі кредитних угод, можуть бути внутрішніми і зовнішніми. За строками погашення вони бувають короткостроковими (до 1 року), середньостроковими (від 1 до 5 років) і довгостроковими (понад 5 років).Під час економічних криз та інфляції переважають короткострокові і середньострокові державні позики.

Рис. 2. Структура державних позик

За забезпеченням позики поділяються на заставні (забезпечені заставою) та беззаставні. У якості застави виступають матеріальні цінності, грошові кошти, які знаходяться у власності держави, або будуть одержані в майбутні періоди та ін. Беззаставні позики не мають певного забезпечення. їх надійність гарантується фінансовою стійкістю держави

Розміщення державних позик може проходити на добровільних засадах (виключно так відбувається в умовах ринку) і примусовим шляхом. Примусові облігації і формально добровільні (по підписці) використовувалися в нашій країні в складні періоди війни і післявоєнного відновлення народного господарства. В цілому такі методи розміщення державних позик притаманні лише тоталітарним системам.

Формами випуску державних позик можуть бути готівка (емісія державних цінних паперів) і безготівка (шляхом записів на відповідних рахунках). Державні цінні папери бувають іменними і на пред'явника. Перші випуски облігацій внутрішньої державної позики 1995 року в Україні були проведені безготівковим шляхом. Коло власників, серед яких розміщуються державні цінні папери, визначається умовами випуску і ними можуть бути: лише юридичні або фізичні особи, чи юридичні і фізичні особи. Це можуть бути цінні папери, які пропонуються внутріпшім і зарубіжним інвесторам.

Обіг цінних паперів державної позики може мати обмеження, і тому позики бувають ринкові (вільно купуються і продаються), неринкові (мають обмеження по купівлі і продажу або без права обігу — не можуть змінювати свого власника).Виплата доходу по державних позиках може здійснюватися у вигляді процентів, виграшів. В 1990 році в СРСР була випущена цільова позика, погашення якої передбачалося провести через надання власникам облігацій товарів народного споживання довготермінового використання (автомобілів, телевізорів, холодильників тощо) (див. дидактичний матеріал). Погашення позик може проходити одночасно для всіх випущених позик (ординарні позики) або серійно (деякими частинами через певні проміжки часу). При наявності коштів держава може вдаватися до дострокового погашення державних позик.

Поділ державних позик в залежності від особливостей їх випуску, обігу, погашення показаний на рисунку 3.

Найбільшого розповсюдження серед державних цінних паперів у практиці ринкових країн набули облігації та казначейські зобов'язання, які є борговими цінними паперами, що засвідчують внесення їхніми власниками коштів, дають право на отримання доходу, а також на повернення коштів після визначеного строку. Відмінності між облігаціями і казначейськими зобов'язаннями зазначена у таблиці.

Рис. 3 Класифікація державного кредиту

Активне використання позик як форми державного кредиту розпочалося в Україні в 1995 році. Перша емісія облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) 1995 року була здійснена безготівковим шляхом — через записи на рахунках інвесторів. Облігації були випущені короткострокові — на 3-6 місяців, процентна ставка доходності — 140% річних, номінальна вартість однієї облігації становила 100 млн. крб. В наступних випусках ОВДП доходність облігацій зменшувалась у відповідності із зниженням ставки рефінансування НБУ. Пізніше ринок державних облігацій доповнився облігаціями, що випускаються на 9, 12 і 18 місяців.

В умовах становлення ринку цінних паперів, як свідчить досвід ринкових країн, доцільно випускати короткострокові державні цінні папери, що сприяє зміцненню довіри до держави і не приводить до знецінення грошових коштів власників облігацій.10 квітня 2000 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 2000 року". Згідно даного документу, облігації внутрішньої державної позики 2000 року випускаються на пре'явника загальним обсягом емісії 5170869 тис.грн. Термін погашення державних облігацій - 28, 63, 91, 182, 273 дні та 12, 18, 24 і 36 місяців і на визначену дату. Номінальна вартість однієї державної облігації становить 100 гривень, відсоток встановлюється по ним на рівні 0 відсотків. Погашення буде проходити у безготівковій формі. Державні облігації будуть реалізовуватись як фізичним, так і юридичним особам на добровільних засадах за ціною, нижчою від їх номінальної вартості. Кошти, які будуть одержані від реалізації даних цінних паперів, надходитимуть до Державного бюджету України. Крім випуску позик, держава використовує кошти населення, розміщені в ощадних установах. Це є ще однією, досить розповсюдженою формою державного кредиту, яка супроводжується випуском цінних паперів (ощадних сертифікатів) або безоблігаційних позик. Грошово-речові лотереї, як форма державного кредиту, мають тривалу історію. Вони досить активно використовувались в СРСР для поповнення доходів бюджетів. В Україні у 1998 р. була прийнята постанова Кабінету Міністрів України «Про сприяння розвитку державної системи лотерей в Україні», яка визначає умови і правила розповсюдження державних лотерей. Так, встановлено, що призовий фонд державних лотерей повинен бути не меншим ніж 50 відсотків від суми отриманих доходів. Крім того, до Державного бюджету України перераховується 30 відсотків доходів, що залишаються після виплат призового фонду у розпорядженні підприємств, установ чи організацій, які одержали право на проведення державної грошової лотереї. Лотерея може проводитися як із застосуванням лотерейних білетів, так і через електронне обладнання, використання якого дозволяє заміняти лотерейні білети іншими документами або в інший спосіб засвідчувати участь у грі та надавати право на одержання виграшу. Лотерейні білети виготовляються за ліцензією Міністерства фінансів України і є бланками документа суворої звітності. Білети розповсюджуються при дотриманні принципу добровільності. Розповсюджувачам забороняється обумовлювати продаж окремих товарів та надання послуг обов'язковим придбанням лотерейних білетів. Контроль за дотримання правил розповсюдження лотерей покладено на Міністерство фінансів України. В тоталітарних економіках поширеною формою державного кредиту є використання державою для фінансування своїх потреб коштів державного позичкового фонду. Але в результаті відбувається заміщення фінансових ресурсів кредитними ресурсами, що є економічно недоцільним, тому що сприяє загостренню фінансової кризи і посиленню інфляції. На жаль, в сучасних складних умовах розвитку України ця форма державного кредиту активно використовується урядом через гострий дефіцит державних фінансових ресурсів.

Джерелами погашення державних позик можуть бути:

· доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;

· додаткові надходження від податків;

· економія коштів від зменшення видатків;

· емісія грошей;

· залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).

Найбільш реальним джерелом погашення державних позик є доходи, отримані від інвестування позичених коштів.

Емісія грошей є фіктивним джерелом погашення боргу, оскіль­ки внаслідок неї інфляція знецінить повернені державою кредиторам кошти.

Рефінансування погашення старих боргів за рахунок випуску нових позик веде до постійного зростання державного боргу. Таке джерело може використовуватись тільки як разове. Якщо це постійна політика, то це не що інше, як так звана фінансова піраміда. Подібна фінансова політика є необґрунтованою і веде до фінансового краху, оскільки держава рано чи пізно стає неплатоспроможною. Ефективність державних кредитних операцій визначається за формулою:

де Н — надходження за системою державного кредиту;

В — витрати за системою державного кредиту.

1. Державний борг, його формування і обслуговування.

Функціонування і розвиток державного кредиту веде до утворення державного боргу, Державний борг — це сума заборгованості за всіма борговими зобов’язаннями держави, відсотки за нею і невиконані фінансові зобов’язання держави перед суб’єктами економіки

Загальна сума державного боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), і відсотків за ними, включаючи надані іноземним позичальникам гарантії за кредитами місцевим органам влади і державним підприємствам. Крім того, до державного боргу включаються неоплачені державні замовлення, заборгованість з заробітної плати перед бюджетниками, невідшкодований податок на додану вартість та ін., оскільки практично ця заборгованість являє собою некоректно оформлений державний борг, на який до того ж не виплачуються відсотки.

Державний борг складається з державного внутрішнього і державного зовнішнього боргу. Згідно із діючим законодавством, державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності. До складу державного внутрішнього боргу України входять позичання Уряду України і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм. Борг складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що знову виникає по боргових зобов'язаннях Уряду України. Борговими зобов'язаннями є:

— випущені Урядом України цінні папери (облігації і казначейські зобов'язання);

— інші зобов'язання в грошовій формі;

— одержані кредити.

Відомості про стан і розміри державного внутрішнього боргу України щорічно публікуються Міністерством фінансів у загальнодоступному виданні. Законом України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" встановлено граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1 січня 2001 року в сумі 25.710.517,1 тис. гривень. Управління державним боргом України покладено на Міністерство фінансів України, а в його складі — на казначейство. Діяльність по управлінню державним боргом охоплює:

— випуск нових позик, визначення умов їх випуску;

— виплату доходу за раніше випущеними позиками;

— погашення позик;

— зміну умов раніше випущених позик.

Контроль за утворенням та погашенням державного внутрішнього боргу України здійснює Рахункова палата України.

Особливістю сьогоднішньої ситуації в Україні є фактичне існування двох типів державного внутрішнього боргу:

· номінальний борг – це сукупність державних запозичень на кредитних і фондових ринках і передбачає погашення основної суми боргу з виплатою відсотків у визначені терміни;

· реальний борг - це номінальний + невиконані фінансові зобов’язання держави перед суб’єктами економіки(неоплачені державні замовлення, заборгованість по з/пл. перед працівниками бюджетної сфери, невідшкодований ПДВ)

Важливим елементом державного кредитування є амортизація і обслуговування позик. Під амортизацією позик розуміють погашення суми позики. Обслуговування позики - це виплата доходів за її використання. Амортизація та обслуговування позик, залучених за умов державного кредиту, здійснюється за рахунок таких джерел:

- доходів державного бюджету;

- доходів, одержаних від інвестицій, проведених за рахунок позик;

- кредитів, одержаних від центрального банку;

- коштів, одержаних від проведення додаткових емісій боргових цінних паперів;

- проведення реструктуризації позик.

Порядок проведення амортизації та обслуговування позик визначаєгься в період емісії цінних паперів або при укладені угоди про надання кредитів уряду. Такі операції проводяться згідно плану, який є додатком до умов позики, або кредитної угоди. Планом може бути передбачено проведення погашення позики одноразово, тобто в кінці строку використання. Амортизація може проводитись також частинами (ануїтетами).

Як правило, використовуються такі способи амортизації та обслуговування позик:

1. Погашення позик рівними строковими виплатами.

2. Амортизація шляхом проведення рівних виплат основного боргу.

3. Погашення позик змінними виплатами основного боргу.

Вибір способу амортизації проводиться з урахуванням умов угоди або емісії, інтересів кредиторів і заємників.

Розглянемо кожен зі способів.

1. Погашення позик рівними строковими виплатами передбачає проведення виплат з погашення виплат з погашення основного боргу і процентних платежів таким чином, що загальна їх сума в кожному розрахунковому періоді є величиною постійною. Виплати проводяться в кінці кожного періоду. З метою розрахунку плану амортизації позики спочатку визначається сума строкової виплати (Сн), яка включає суму, що направляється на погашення основного боргу (Дн) і величину процентних виплат (Пн) за кожний період.

Сн = Дн + Пн

Величина строкової виплати в кожному періоді не змінюється, тому

С1 = С2 = СЗ = … = Сн.

Розрахунок строкової виплати проводяться за формулою:

,

де Д - загальна сума боргу за позикою;

Р - ставка проценту за умовами позики;

Н - кількість періодів виплати.

Далі розраховується сума, яка виплачується кредитору у вигляді відсоткових платежів (Пн)

Пн = Дз • Р,

де Дз - сума залишку боргу.

Сума, яку направлено на погашення основного боргу (Дн)

Дн = Сн-Пн.

2. Другий спосіб погашення позики - це амортизація шляхом проведення виплат основного боргу рівними платежами. В такому випадку, по-перше, розраховується Дн (сума, яка направляється на виплату основного боргу в кожному періоді).

Умовою при використанні цього способу є те, що:

Д1=Д2 = ДЗ=…=Дн.

Залишок боргу на кожний розрахунковий період (Дз) визначається таким чином:

Дз = Д - Дн(К-1),

де К - номер розрахункового періоду.

А сума строкової виплати (Сн) розраховується таким чином:

Сн = (Д-(К-1))Р + Дн.

3. Третій спосіб - погашення позики змінними виплатами основного боргу. При цьому можливі два варіанта зміни: зростаючими платежами, або виплатами, сума яких зменшується. Крім того, такі зміни можуть проводиться як в арифметичній, так і в геометричній прогресії.

Розглянемо порядок проведення розрахунків при прийнятті змін в арифметичній прогресії. Спочатку визначається сума, яка направляється на виплату боргу в першому періоді (Д1) для зростаючої прогресії.

для прогресії, що зменшується:

де д - величина зміни суми виплати основного боргу.

Сума, яка направляється на погашення основного боргу в кожному наступному періоді, розраховується шляхом збільшення (зменшення)попередньої виплати на величину зміни суми виплати Дн = Д1+(Н-1)Д

За умови зміни сум, які направляються на погашення боргу, в геометричній прогресії розрахунки проводяться таким чином:

- для зростаючої прогресії,

, для прогресій, що зменшуються,

де К - коефіцієнт змін виплат з основного боргу.

Кожний з розглянутих способів має свої переваги і недоліки, які і враховуються при проведені амортизації позик. Для кожного кредиту складається план амортизації позики, який є підсумком розрахунків.

Обслуговування зовнішнього боргу здійснюється в процесі виконання державного бюджету. Розрахунки належних до сплати сум із погашення та обслуговування зовнішнього боргу виконуються в доларах США. Перерахунок у національну валюту проводиться за прогнозним курсом валют до гривні. Безпосередньо оплату здійснює державне казначейство.

Обслуговування державного внутрішнього боргу здійснюється Міністерством фінансів через банківську систему через проведення операцій з розміщення державних цінних паперів, їх погашення і виплати доходу.

Граничні розміри державного внутрішнього і зовнішнього боргу встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.

1. Управління державним боргом.

Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить від системи управління боргом. Управління державним боргом — це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави. В управлінні державним боргом України можна виділити такі принципи:

· безумовності — забезпечення безумовного виконання державою всіх зобов’язань перед інвесторами і кредиторами, які держава як позичальник взяла на себе, оформляючи договір запозичення коштів;

· єдності — урахування в процесі управління державним боргом всіх видів зобов’язань, емітованих як центральним урядом, так і місцевими Радами;

· зниження ризиків — розміщення і погашення позик у такий спосіб, щоб максимально знизити вплив коливань кон’юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов’язань;

· оптимальність структури — підтримання оптимальної структури боргових зобов’язань держави за строками обігу і погашення, пом’якшення «піків» платежів;

· збереження фінансової незалежності — підтримання оптимальної структури боргових зобов’язань держави між інвесторами-резидентами й інвесторами-нерезидентами, поступове заміщення зовнішнього запозичення внутрішнім;

· зниження вартості обслуговування державного боргу, в тому числі й за рахунок дострокового викупу боргових зобов’язань держави[1];

· прозорості — дотримання відкритості і повної прозорості запозичень, починаючи від розгляду їх доцільності до остаточного погашення, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічне становище у країні-позичальнику.

Процес управління державним боргом включає кілька етапів:

¨ залучення коштів;

¨ використання коштів;

¨ повернення боргу і виплата відсотків.

Державне управління залученням коштів, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, де законом «Про державний бюджет» на відповідний рік установлюються граничні розміри боргу і державні гарантії його повернення. Обсяг залучених зовнішніх позик для будь-якої країни визначається двома факторами: по-перше, скільки капіталу країна може поглинути, по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи платежів. Під час обчислення цих факторів повинні враховуватись як короткострокові, так і довгострокові характеристики державного боргу.

Мета політики управління боргом — одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управління боргом держави. Залучені кошти повинні використовуватися для фінансування зростання виробничих потужностей. При цьому повинно збільшуватися виробництво товарів не лише для внутрішніх потреб, а й експорт продукції, конче необхідний для одержання іноземної валюти на обслуговування та погашення зовнішнього боргу. Якщо цього не буде, то платежі з обслуговування боргу досягнуть неприпустимо високої частки експорту та вітчизняного виробництва. У результаті комерційні кредитори, побоюючись імовірних неплатежів, скорочуватимуть кредиту­вання країни.

З метою забезпечення платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів, застосовуються різноманітні методи коригування позикової політики.

Найпоширенішими є рефінансування боргу та реструктуризація заборгованості.

Рефінансування державного боргу — це погашення основної заборгованості й процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідна висока фінансова репутація країни-позичальника. На світовому фінансовому ринку репутація позичальників виражається в рейтингах, що присвоюються відповідній країні спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.

Реструктуризація заборгованості полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу. Зокрема, сьогодні використовується кілька варіантів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які відпрацьовані Паризьким клубом офі­ційних кредиторів.

Один із варіантів — це коли на певних умовах проводиться відстрочення виплати частки боргу терміном до трьох років. Існують також варіанти конверсії боргів на акції для вкладення їх у національну економіку.

У 90-х роках почала застосовуватись реструктуризація боргів комерційних банків на основі методу Брейді. Згідно з ним банки реструктуризують борг лише в тому разі, якщо уряд країни-бор­жника почне виконувати радикальну програму структурних перетворень. За формулою Брейді спочатку провадиться зменшення боргу на 50 %. Решта боргу обмінюється на спеціальні облігації Брейді.

Методи управління державним боргом конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення й анулювання позики.

· Конверсія — це зміна дохідності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають виплачуватися за позиками. Називають

· Консолідація -- Збільшення строків дії випущеної позики Консолідація і конверсія можуть провадитися також одночасно.

· Уніфікація позик — це об’єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики.

· Обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли кілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової. Цей метод економічних обґрунтувань не має.

· Відстрочення погашення позики, як правило, провадиться тоді, коли випуск нових позик є фінансово недоцільним, оскільки всі доходи від позик використовують на обслуговування раніше випущених позик.

· Анулювання боргу означає відмову уряду від його погашення. Анулювання боргів може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами.

Відстрочення погашення боргових зобов’язань, а також анулювання боргу може застосовуватися як до внутрішніх, так і зовнішніх позик.

Обслуговування зовнішнього боргу здійснюється в процесі виконання державного бюджету. Розрахунки належних до сплати сум із погашення та обслуговування зовнішнього боргу виконуються в доларах США. Перерахунок у національну валюту проводиться за прогнозним курсом валют до гривні. Безпосередньо оплату здійснює державне казначейство.

Обслуговування державного внутрішнього боргу здійснюється Міністерством фінансів через банківську систему через проведення операцій з розміщення державних цінних паперів, їх погашення і виплати доходу.

Граничні розміри державного внутрішнього і зовнішнього боргу встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.

Державні гарантії та умови їх надання (матеріал для виконання самостійної роботи)

В умовах переходу до ринкової економіки особлива роль в процесі кредитування підприємств і установ належить державним гарантіям. Гарантія надається з метою забезпечення кредиторів надійністю повернення кредитів. В ситуації, коли позичальник неспроможний виконати передбачені платежі, гарант зобов'язаний провести необхідні розрахунки за власні кошти. У разі, коли гарантом виступає держава, кредитування підприємств і установ значно розширюється.

Державна гарантія- це зобов'язання держави (в особі уряду) повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником зобов'язань за одержаними позиками. Надання державних гарантій за кредитами суттєво зменшує кредитний ризик, що супроводжується зниженням процентних ставок за кредитами. Та з іншого боку, механізм надання державних гарантій повинен бути зваженим, оскільки неповернення позичальником позик приводе до використання коштів державного бюджету. Формою надання державних гарантій є поручительство- це зобов'язання виконати передбачені платежі в разі невиконання їх позичальником (частково або в повному обсязі).

Надані державою гарантії можуть бути внутрішніми та ювнішніми. Внутрішні гарантії- це гарантії уряду перед резидентами країни. Зовнішні- перед нерезидентами. У разі невиконання боржниками своїх кредитних зобов'язань гарантія уряду, по суті перетворюється в дотацію підприємству. А в умовах наявності гарантій нерезидентам - такі дотації надаються в ВКВ, що є фактором зростання державного зовнішнього боргу. До того ж, внаслідок наявності бюрократичного механізму надання державних гарантій, далеко не завжди вони використовуються з метою фінансування найбільш ефективних проектів.

Прийняття рішення про надання державних гарантій в Україні передбачає проведення експертизи проектів. Вона здійснюється Кабінетом Міністрів України, зокрема, для експертної оцінки залучається Національне агентство реконструкції і розвитку; Валютно-кредитна рада, Міністерство економіки, Фонд державного майна України, Міністерство фінансів, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків. Остаточне рішення про надання державних гарантій затверджується постановою Кабінету Міністрів України. З метою забезпечення виконання державних гарантій уряд визначає банка-агента.

За розрахунками експертів з 1992 до 2000 рр. Уряд України сплатив іноземним кредиторам за боргами підприємств, біля 1 млрд. дол. Мається також заборгованість і резидентів перед державним бюджетом з гарантій за кредитами в сумі до 1 млрд. грн. Ці кошти повинні бути повернуті державі. При цьому враховуються такі зобов'язання позичальників: погашення суми заборгованості; виплата пені; оплата комісійних платежів уряду (для іноземних кредитів); сплата процентів Мінфіну за одержані позики; повернення відсотків за користування кредитами МБРР (рис. 2).

Урядом прийнято декілька конкретних способів повернення коштів державного бюджету, виплачених внаслідок надання державних гарантій за кредитами. До них, зокрема, відносяться:

1.Реструктуризація заборгованості.

2.Примусове відшкодування витрат держави за гарантійними зобов'язаннями:

а) стягнення заборгованості за рахунок продажу майна боржника (через арбітражний суд);

б) порушення справи про банкрутство позичальника.

3. Оформлення заборгованості перед державним бюджетом векселями і продаж їх на біржовому фондовому ринку.(Рис. 3)

Починаючи з 1999 р. з метою зменшення навантаження на Державний бюджет в Україні впроваджено нові умови надання державних гарантій. Згідно з прийнятими правилами державні гарантії можуть бути одержаними тільки за умов наявності зустрічних безумовних гарантій банків. Для цього комерційні банки-агенти уряду повинні надавати зустрічні гарантії за кредитами, гарантованими державою. За таких умовах договір застави позичальник укладає не з урядом, а з комерційним банком. Тоді банк несе відповідальність за кредитами, гарантованими урядом.

Схемою передбачено, що у разі настання гарантійного випадку податкова адміністрація уповноважена покривати збитки бюджету за рахунок активів банку-агенту. В такому разі більша частина роботи з проведення експертної оцінки проектів перекладається на банк. Разом з цим, з метою вдосконалення механізму надання державних гарантій також передбачено встановлення граничного розміру гарантій-протягом бюджетного року; проведення оцінки кредитоспроможності позичальників; визначення аудиторських фірм, що залучаються до проведення експертизи та ін.

Для впорядкування кредитних проектів, які фінансуються за рахунок іноземних кредитів передбачається відповідна система супроводження кредитів. Вона, зокрема, передбачає здійснення контролю за цільовим використанням кредитів; за фінансовим станом позичальника; за ефективністю використання іноземного кредиту. Такий контроль здійснюється банками-агентами КМУ, органами державної податкової служби, митними органами, Фондом державного майна України та іншими органами.

[1] Слід зазначити, що 1 грн, спрямована на дострокове погашення державного боргу протягом 2001—2002 рр., може забезпечити до 4 грн економії ресурсів у наступні чотири роки та до 11 грн за період до 2010 р.