Народна селянська культура. Міська культура. Більшість населення середньовічної Європи складали селяни

Більшість населення середньовічної Європи складали селяни. Як співвідносилися між собою церковна, рицарська культура і культура народних мас? На це питання важко відповісти однозначно. Так, культуру феодалів буквально пронизує презирство до “мужиків”, у той же час руками останніх створюються і прикрашаються феодальні замки, храми і монастирі. Ще з варварських часів зберігаються і розвиваються народні усні епічні твори - “Пісня про Нібелунгів”, “Пісня про Роланда” - але записують й обробляють їх вже освічені люди. Серед селян, особливо з встановленням кріпосного гніту, постійно живе ненависть до гнобителів-землевласників, і в той же час користується повагою фігура рицаря - захисника християнства. У народному середовищі відбувається формування національних мов, пізніше вони витісняють латину з професійної літератури. Подібними контрастами багаті середні віки.

Селянське світосприйняття, безумовно, формувалося на основі християнського світогляду, але при цьому релігійні почуття простих людей значно відрізнялися від канонів офіційного богослов'я. Особливе співчуття викликали страждання Христа, в них бачили відгомони власної долі. Любимим, шанованим стає образ Богоматері, її вважали захисницею і заступницею. Навіть невдоволення селян своїм становищем, боротьба проти гніту осмислювалися в християнських образах. Виникали так звані “народні єресі” (єресь - релігійне вчення, яке відхиляється від офіційного, церковного). Проти таких рухів церква боролася дуже жорстоко. Одним з засобів боротьби стає інквізиція. Виникнувши в XII ст. як форма церковного суду, вона перетворилася у велику організацію і була підлегла особисто Папі римському.

Народна селянська культура послужила одним з найважливіших джерел прогресу середньовічної культури, який почався в XI ст. і виразився у формуванні міської культури. У XI ст. в Європі відбувається швидке зростання міст. Їх населення складалося з найбільш рішучих і бунтівних елементів суспільства: в міста бігли кріпаки - “повітря міста робило вільним”, міняли спосіб життя деякі збіднілі феодали. Нові види занять - торгівля, ремесло - вимагали активності, обачності, породжували раціоналістичний підхід до життя. Городяни об'єднувалися в комуни, які мали органи самоврядування. Вони й очолювали боротьбу за звільнення від феодала або монастиря, на землях яких стояло місто. Ця боротьба потребувала героїчних зусиль і зайняла чималий історичний період, але в результаті увінчалася успіхом. Міста стали опорою королівської влади в ході утворення централізованих національних держав (за винятком Італії, де переважали міста-держави).

Важливим елементом піднесення культури у XI-XIII ст. було розширення освіченості, вихід її за межі виключно духовенства. Організація міського життя диктувала потребу в письменних людях. Збільшується кількість шкіл, з'являються міські, єпископальні, а також приватні школи. Поступово виникає їх спеціалізація. Наприклад, в Болоньї були юридичні школи, в Солерно - медичні, визнаним центром філософії вважався Париж.

Якісно новий етап у розвитку системи освіти - виникнення вищих навчальних закладів. У XII-XIII ст. виникають університети (від латинського “універсум”- загальність, сукупність). Перші з них з'явилися в Італії. Багато в чому типова організація Паризького університету. Він отримав королівську грамоту в 1200 р. До його складу входили викладачі, учні, а також книгопродавці, посильні, аптекарі, навіть шинкарі. Викладачі об'єднувалися в особливі організації - факультети (від латинського “здатність”, тобто здатність викладати який-небудь предмет). У Паризькому університеті їх було чотири: один “молодший”, на якому навчали читанню, письму і вивчали “сім вільних мистецтв”, та три “старших” - медичний, юридичний і богословський. Викладачі вибирали голову факультету - декана (від латинського - десятник). Учні - студенти (від латинського “студере” - старанно навчатися) - слухали і записували лекції, брали участь у диспутах. На XV ст. в Європі було вже 60 університетів.

Пожвавлення інтелектуального життя в XI-ХIII ст. проявилося в розгортанні філософських дискусій. Хоч пануючою була теза “філософія - служниця богослов”я”, але треба враховувати, що для людей тієї епохи вона несла інше значення, ніж для нас. Адже тільки в Богові бачили вище значення всього земного. У порівнянні з багатовіковою відсутністю філософської думки це був безумовний крок уперед. Середньовічна філософія отримала узагальнене визначення - схоластика (від латинського “школа”). У схоластиці складаються і борються декілька напрямів. Однією з перших була дискусія між номіналістами і реалістами. Номіналісти вважали, що насправді існують лише одиничні речі, доступні відчуття, а загальні поняття - “універсалії” - тільки їх позначення. Реалісти відстоювали зворотне.

Найбільш відомим представником офіційної церковної схоластики був Хома Аквінський (1225-1274). Він істотно розвинув католицьке богослов'я, виробив загальні принципи його ставлення до природи і суспільства, що фактично збереглися до сьогоднішнього дня. При цьому він, зокрема, активно використав спадщину Арістотеля. Вчення Хоми Аквінського охопило буквально всі сторони життя. Висловлював він і економічні ідеї, наприклад, про “розумну ціну”, яка повинна відповідати кількості затраченої праці.

Все частіше звучали “вільні думки”, щоб їх відстоювати була потрібна велика особиста мужність. Тезі Августина, що панувала віками, “вірую, щоб розуміти” Пьєр Абеляр (1079-1142) протиставив тезу “розумію, щоб вірити”, утверджуючи пріоритет розуму. Його вчення було оголошене єрессю. Професор Оксфордського університету, францісканський чернець Роджер Бекон (1214-1494), відстоював важливість досвіду для отримання знань: “Уміння провадити досліди стоїть вище за всі знання і мистецтва”. За вільнодумство він був відданий церковному суду і провів в ув'язненні 14 років.

З літературних жанрів з міською культурою пов'язаний розквіт латиномовної літератури. Її яскраве явище - лірика вагантів (так називали мандрівних бідних студентів, школярів), вона відрізнялася вільнодумством, презирством до будь-яких, в тому числі церковних, авторитетів. Популярними були твори сатиричних жанрів народними мовами.

Date: 2015-07-27; view: 428; Нарушение авторских прав