Глава 26. Цивільне судочинство України з іноземним елементом § 1. Правове регулювання цивільного судочинства з іноземним елементом

Розвиток людського суспільства викликає об'єктивну необхідність налагодження зв'язків і співробітництва в різних галузях суспільного життя між усіма державами, народами, націями і національностями. Україна будує відносини з іншими державами на основі поваги їх суверенітету і демократичних засад міжнародного співробітництва, виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права, з необхідності забезпечення непорушності прав і свобод людини.

В сучасних міжнародних відносинах беруть участь різні державні органи, господарські організації, окремі громадяни, діяльність яких виходить за межі територій країн, де визначений їх особистий, громадський і державний статус, їх діяльність за межами своїх країн матиме плідний характер за умови створення такого правового режиму, який сприяв би виконанню покладених на них завдань, захищав інтереси громадян і юридичних осіб на території іншої держави.

Україна поширила на іноземців та осіб без громадянства національний правовий режим (ст. 26 Конституції України), в тому числі й у сфері цивільного судочинства (статті 423, 424 ЦПК) але з особливостями при вирішенні окремих питань правового регулювання. Такі особливості закріплені в законодавстві України та міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і які належать до джерел міжнародного цивільного процесу.

До внутрішнього законодавства, в якому закріплені норми міжнародного цивільного процесу, належать ЦПК України (розділ VI, статті 423-428); Закон України від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців»; Закон України від 24 грудня 1994 р. «Про біженців»; Тимчасове положення про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволів на працевлаштування в Україні, затверджене наказом Міністерства праці від 5 травня 1993 р. № 27 (зі змінами, внесеними наказом від 9 вересня 1996 р. № 73); Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затверджене Указом Президента України від 16 червня 1993 р.5; закони України: від 12 вересня 1991 р. «Про правона-ступництво України», від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України», від 22 грудня 1993 р. «Про міжнародні договори України»; постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР», якою встановлено, що в Україні можуть застосовуватися нормативні акти СРСР з питань, що не врегульовані законодавством України, і якщо вони не суперечать Конституції і законам України. До таких, зокрема, належить Указ Президії Верховної Ради СРСР від 21 червня 1988 р. «Про визнання та виконання в СРСР рішень іноземних судів і арбітражів».

До міжнародних угод, якими врегульовані правила міжнародного цивільного процесу, належать двосторонні та багатосторонні договори з участю України, які можна поділити на дві групи: угоди колишнього СРСР, які зберігають юридичну силу для України; угоди, підписані Україною.

Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів від 23 серпня 1978 р. (ст. 24) передбачає, що двосторонній договір, який на момент правонаступництва держав мав силу стосовно території, яка є об'єктом правонаступництва держав, вважається таким, що має силу між новою незалежною державою та іншою державою — учасницею, коли вони явно про це домовилися, або якщо в силу своєї поведінки вони повинні вважатися такими, що висловили таку домовленість. Відповідно до Закону України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України» наша держава є правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки (ст. 7). До них належать договори СРСР: про надання правової допомоги у цивільних, сімейно-шлюбних і кримінальних справах з Албанією (ЗО червня 1958 p.), Болгарією (19 лютого 1975 p.), Угорщиною (15 липня 1958 p.), В'єтнамом (10 грудня 1981 р.), КНДР (16 грудня 1957 p.), Кубою (28 листопада 1984 p.), Монголією (25 серпня 1958 p.), Румунією (3 квітня 1958 р.), Чехо-словаччиною (12 серпня 1982 p.), Югославією (24 лютого 1962 р.); про взаємне надання правової допомоги з Алжиром (23 лютого 1952 р.) та Іраком (22 червня 1973 р.); про правову допомогу у цивільних і кримінальних справах з Йеменом (6 грудня 1985 p.), Кіпром (19 січня 1984 p.), Грецією (21 травня 1981 p.), Тунісом (26 червня 1984 р.); про правовий захист і правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах з Фінляндією (11 серпня 1978 p.); Конвенція про правову допомогу в цивільних справах з Італією (25 січня 1979 р.); угоди з питань цивільного процесу з Австрією (11 березня 1970 p.), Бельгією (шляхом обміну нотами 27 листопада 1945 p., 18 квітня, 3 і 5 травня 1946 р.) та СІЛА (шляхом обміну нотами у 1935 p.); про передачу судових і нотаріальних документів та виконання судових доручень у цивільних і торговельних справах з Францією (11 серпня 1936 р.); про взаємне виконання судових доручень у цивільних справах з ФРН (шляхом обміну нотами 4 грудня 1956 р. і 5 серпня 1957 р.).

СРСР був учасником Гаагської конвенції з питань цивільного процесу від 1 березня 1954 р. На території України вона діяла з липня 1967 р. і до прийняття Закону України «Про правонаступництво України». Відповідно до статей 17 і 22 Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів (Україна приєдналася до неї 17 вересня 1992 р.) нова незалежна держава може шляхом повідомлення про правонаступництво встановити свій статус як учасниці будь-якого договору, який на момент правонаступництва держав був у силі щодо території, яка є об'єктом право-наступництва держав. Повідомлення про правонаступництво робиться в письмовій формі і підписується головою держави, головою уряду або міністром закордонних справ. Україна такого повідомлення не зробила. Тому вона не є учасницею Гаагської конвенції.

До джерел міжнародного цивільного процесу належать'Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. та Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 p., учасником якої був СРСР.

До підписаних Україною міжнародних угод, в яких передбачені норми цивільного процесу, належать договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах з Литвою (7 липня 1993 p.), Латвією (23 травня 1995 р.); про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах з Грузією (9 січня 1995 p.), Китаєм (31 жовтня 1992 p.), Естонією (15 лютого 1995 p.), Молдовою (13 грудня 1993 p.), Польщею (27 травня 1993 р.); про правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах з Монголією (27 червня 1995 p.).

Норми міжнародного цивільного процесу передбачені в консульських конвенціях, укладених Україною з Угорщиною (29 жовтня 1992 p.), Китаєм (5 лютого 1993 p.), Польщею (14 липня 1993 p.), Румунією (17 грудня 1993 p.), Російською Федерацією (4 лютого 1994 p.), Казахстаном (27 липня 1994 p.), В'єтнамом (9 грудня 1994 p.), Молдовою (1 листопада 1996 p.), Литвою (1 листопада 1996 p.).

Україна є учасницею Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладеної між державами — членами СНД в м. Мінську 22 січня 1993 рА її учасниками є також Азербайджан, Вірменія, Беларусь, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Узбекистан. При її ратифікації 10 листопада 1994 р. Верховна Рада України зробила застереження, що Україна не бере на себе виконання зобов'язань щодо визнання і виконання виконавчих написів нотаріусів.

З питань цивільного процесу діють численні Гаагські конвенції, в яких Україна не бере участі, а саме:

Конвенція про вручення за кордоном судових і несудових документів у цивільних і торговельних справах від 15 листопада 1965 p.;

Конвенція про збирання за кордоном доказів у цивільних і торговельних справах від 18 березня 1970 p.;

Конвенція про полегшення доступу до правосудця за кордоном від 25 жовтня 1980р.;

Конвенція про компетенцію властей і право, яке підлягає застосуванню в галузі захисту неповнолітніх, від 5 жовтня 1965 p.;

Конвенція про компетенцію властей і право, яке підлягає застосуванню, та про визнання рішень у галузі усиновлення від 5 листопада 1965 p.;

Конвенція про визнання і виконання рішень у справах про аліментні обов'язки щодо дітей від 15 квітня 1958 p.;

Конвенція про визнання і виконання рішень, які належать до аліментних обов'язків, від 2 жовтня 1973 p.;

Конвенція про визнання і виконання іноземних судових рішень у цивільних і торговельних справах від 1 лютого 1971 p.;

Конвенція про звільнення іноземних публічних документів від легалізації від 5 жовтня 1961 р..

Date: 2015-07-27; view: 361; Нарушение авторских прав