Глава 18. Постанови суду першої інстанції § 1. Поняття і види судових постанов

Провадження по розгляду і вирішенню цивільних справ у суді першої інстанції завершується постановленням рішення або ухвали (статті 197, 232 ЦПК). Суди, які перевіряють законність і обгрунтованість рішень і ухвал в апеляційному і касаційному порядку або у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами, результати перевірки втілюють відповідно в процесуальній формі ухвал і рішень (статті 305, 334, 347 ЦПК).

Рішення, ухвали, постанови судів виступають процесуальною формою вираження діяльності по застосуванню права і мають узагальнюючу назву — судові постанови.

Постанови суду першої інстанції з приводу вирішення по суті справ позовного провадження, з адміністративно-правових відносин і окремого провадження закріплюються в процесуальній формі рішення.

Постанови суду, якими вирішуються лише окремі питання, заявлені перед судом особами, котрі беруть участь у справі, в заявах і клопотаннях, і що виникли самостійно в процесі порушення, розвитку і припинення судочинства у справі, називаються ухвалами.

Судові рішення — акти правосуддя у справі грунтуються на встановлених в судовому засіданні фактах і застосуванні норм матеріального і процесуального права. Залежно від способу захисту права і правових наслідків, які вони викликають, судові рішення (як і позови) поділяються на види: про присудження — до виконання (або утримання від виконання) певних дій; про визнання — наявності (або відсутності) правовідносин (або юридичних фактів); конститутивні — про перетворення правовідносин.

Рішеннями про присудження будуть постанови суду, якими підтверджуються права, обов'язки та законні інтереси сторін, і одна сторона присуджується виконати на користь другої певні дії або утриматися від їх виконайня (про стягнення завданої шкоди, авторської винагороди, виселення з жилого приміщення).

Рішення про визнання — постанови суду, якими підтверджується наявність або відсутність між сторонами певних юридичних відносин, певних обставин чи юридичних фактів (визнання права власності, визнання факту родинних відносин громадян тощо).

Конститутивні рішення — постанови суду, спрямовані на зміну чи припинення правовідносин (ст. 6 Цивільного кодексу). Ними будуть рішення про виділ частки зі спільного майна, припинення договору найму жилого приміщення, розірвання шлюбу та ін.

В теорії цивільного процесу їх поділяють на: перетворювальні — виконують перетворювальні повноваження, тягнуть за собою правові зміни в сфері правового становища, зокрема, майні іншої особи незалежно від її згоди; рішення, що замінюють волевиявлення обох сторін в спорі або тільки боржника; рішення, в яких конститутивні дії виступають елементом рішення. Прикладом перших будуть рішення про розірвання договору купівлі-прода-жу, підряду, житлового найму; других — розірвання шлюбу, поновлення в правах члена кооперативу; третіх — про зміну періодичних платежів.

Питання про наявність конститутивних рішень, як і позовів, в науці цивільного процесу є дискусійним. На думку багатьох авторів, такі рішення можуть бути віднесені до рішень про присудження (зміна періодичних платежів — ч. 4 ст. 231 ЦПК) і про визнання (договору купівлі-продажу недійсним).

Рішення суду можуть бути поділені залежно від обсягу розв'язаних ними питань на завершальні (основні) і додаткові. Завершальними повністю вирішені всі правові вимоги, передані на розгляд суду. Додатковими — вирішуються окремі правові вимоги, з приводу яких сторони подавали докази і давали пояснення, котрі не були розв'язані основним рішенням (ст. 214 ЦПК).

В юридичній літературі з цивільного процесу виділяються альтернативні і факультативні рішення суду. Альтернативними називаються ті, якими встановлюється два можливих точно визначених способи його виконання, передбачені нормами матеріального права. Альтернативне виконання допускається тому, що норми цивільного права передбачають можливість виникнення альтернативних зобов'язань. Для захисту правовідносин з альтернативних зобов'язань можливе пред'явлення позову з альтернативним характером вимог і винесення альтернативного за змістом рішення суду

Постановлення альтернативного рішення можливе також тоді, коли позивач в процесі розгляду справи погодився замінити спірний предмет на інший або одержати його вартість. Факультативними називаються рішення, що зобов'язують відповідача до виконання певних дій і які у випадку неможливості їх виконання одночасно визначають інший спосіб це зробити. Наявність факультативних рішень підтверджується ст. 206 ЦПК, за якою суд, присуджуючи майно в натурі, повинен вказати в рішенні його вартість, котру належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна не буде в наявності.

Законодавству деяких зарубіжних країн, крім завершальних (основних) рішень, відомі інші їх види: заочні, часткові (окремі), проміжні і умовні. Заочним визнається рішення, постановлене судом у відсутності відповідача, який був викликаний в судове засідання і не з'явився та не надіслав письмової заяви про розгляд справи у його відсутності. Неявка відповідача, будучи підставою для постановлення заочного рішення, в законодавстві розглядається по-різному: за французьким — як визнання відповідачем тих фактів, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги; за англійським — не тільки фактів, а й самого права. Для захисту інтересів відповідача йому надається право подати відзив на заочне рішення і просити суд скасувати його, обґрунтовуючи свою неявку поважними причинами. Подача відзиву викликає новий розгляд справи тим же судом і постановлення нового рішення. ЦПК УРСР (3 вересня 1924 р.) допускався відзив на заочне рішення. За чинним ЦПК (ч. 2 ст. 172) суд може розглянути справу при неявці особи, яка бере у ній участь, якщо відомості про причини неявки відсутні або причини неявки будуть визнані неповажними, за наявності у справі достатніх матеріалів про права та взаємовідносини сторін та коли немає потреби заслуховувати пояснення особи, яка не з'явилася. Відзив на таке заочно постановлене рішення не допускається, але воно може бути оскаржено і переглянуто в апеляційному і касаційному порядках та у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Частковими (окремими) називаються рішення, якими вирішуються окремі правові вимоги, що були достатньо встановлені судом або визнані відповідачем. Щодо інших позовних вимог рішення не приймається до з'ясування необхідних обставин і подання необхідних доказів. У процесі у справі, в якій виступає декілька позивачів і декілька відповідачів, може бути винесено часткове рішення стосовно як окремих позивачів, так і окремих відповідачів. Отже, в одній справі може бути постановлено декілька рішень

Проміжним визнається рішення, яким вирішена спірна вимога про право, із залишенням невирішеної вимоги про її розмір. За законодавством Франції до постанов проміжного характеру належать попередні судові ухвали, котрими встановлені процесуальні заходи (допит свідка та ін.) та які покликані сприяти вирішенню справи по суті.

Умовним називається таке рішення, яким право позивача вважається визнаним тільки залежно від настання (ненастання) певних обставин, виконання (невиконання) певних дій, а також, коли його виконання залежить від зазначених умов. Законодавством України не допускається постановлення умовних рішень, оскільки вони можуть викликати спір з приводу настання чи ненастання таких обставин і перешкоджати його виконанню.