Джерела цивільного процесуального права і межі його дії

Джерелами цивільного процесуального права є способи або форми вираження державної волі українського народу, щодо яких ця воля стає правом. Ними є нормативні акти, в яких закріплені правила, що врегульовують порядок організації і здійснення правосуддя в цивільних справах. Таким джерелом, насамперед, є Конституція України, якою встановлені основи організації і діяльності суду (розд. VIII), правовий статус громадян (розд. II), у тому числі і в цивільному судочинстві (статті 55, 59, 24, 29, 31, 31, 32).

До джерел цивільного процесуального права належить Закон України «Про судоустрій України», яким встановлені мета і завдання правосуддя, методи і форми його здійснення, система органів правосуддя, основні засади організації і діяльності органів правосуддя в Україні. Основним джерелом, яким врегульовано порядок судочинства в цивільних справах, виступає затверджений Законом України від 18 липня 1963 р. Цивільний процесуальний кодекс України. ЦПК складається з 50 глав, об'єднаних в шести розділах: Загальні положення; Особи, які беруть участь у справі; їх права і обов'язки; Провадження справ у суді першої інстанції; Перегляд судових рішень; Звернення судового рішення до виконання та поворот виконання; Цивільні процесуальні права іноземних громадян і осіб без громадянства, позови до іноземних держав, судові доручення і рішення іноземних судів, міжнародні договори.

До ЦПК включені також три додатки: Перелік видів майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення по виконавчих документах (№ 1) — (втратив силу у зв'язку зі встановленням такого Законом України від 22 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження»); Положення про третейський суд (№ 2); Порядок відновлення втраченого судового або виконавчого провадження (№ 3).

Джерелами цивільного процесуального права виступають інші закони України, де визначені окремі положення цивільного процесу. Цивільний кодекс встановлює правила допустимості засобів доказування в справах про визнання недійсними певних угод (статті 42-47), склад осіб, які мають право на порушення справи в суді про визнання угоди недійсною (ст. 57), підвідомчість цивільних справ судові (ст. 6).

Кодексом про шлюб та сім'ю визначені склад осіб, які мають право на порушення справи в суді про позбавлення батьківських прав, обов'язкова участь прокурора, органів опіки і піклування у деяких справах із сімейних правовідносин (статті 65,67, 71 та ін. ЦПК); Кодексом законів про працю — підвідомчість судові трудових справ (статті 227, 229, 240 та ін.).

Закон України № 2887-ХІІ від 19 грудня 1992 р. «Про адвокатуру» врегульовує види адвокатської діяльності в цивільному судочинстві.

Закон України № 1789-ХІІ від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру» регламентує питання участі прокурора в цивільному процесі (статті 33-42).

Закон України № 280/97-ВР від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні» надає право виконавчим органам сільських, селищних, міських рад та їх головам звертатися до суду про стягнення з фізичних осіб збитків, завданих інтересам населення, навколишньому середовищу, місцевому господарству та про припинення права власності на земельну ділянку.

Закон України № 509-ХІІ від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні» надає право податковій інспекції в судовому порядку стягувати з громадян до бюджету недоїмки з податків інших обов'язкових платежів.

Закон України № 4038-ХІІ від 25 лютого 1994 р. «Про судову експертизу» врегульовує принципи судово-експертної діяльності, її організацію та правовий статус експертів.

Джерелами цивільного процесуального права виступають також укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України, інструкції міністерств і відомств, міжнародні договори і угоди, які визначають порядок співробітництва між національними й іноземними органами юстиції. Ними є: Інструкція про порядок обчислення та справляння державного мита, затверджена наказом Головної державної податкової інспекції від 22 квітня 1993 р. № 15; постанова Кабінету Міністрів від 1 лютого 1995 р. № 78 «Про визначення розміру витрат, пов'язаних з розшуком відповідачів у цивільних справах» та ін.

Важливе значення для однакового розуміння і правильного застосування норм цивільного процесуального права мають роз'яснення, що даються постановами Пленуму Верховного Суду України, які не мають нормативного характеру, але є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, котрі застосовують норми права, щодо яких зроблені такі роз'яснення.

Цивільне процесуальне право діє стосовно осіб, у часі і просторі. Щодо осіб воно поширює свою дію на всіх громадян на засадах рівності (ст. 6 ЦПК), на юридичних осіб (ст. 100 ЦПК), на іноземців, осіб без громадянства, іноземні підприємства і організації (статті 423, 424 ЦПК). Дія в часі полягає в тому, що провадження в цивільних справах ведеться відповідно до цивільних процесуальних законів, які діють під час розгляду справи, здійснення окремих процесуальних дій. Зворотної сили цивільний процесуальний закон, як правило, не має, але допускаються винятки. Перехідні положення Закону № 2540-ІП від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» розповсюдили на цивільні справи, що перебували в провадженні, які до 29 червня 2001 р. надійшли для касаційного розгляду, — апеляційний порядок їх розгляду, а на справи з протестами у порядку нагляду — касаційний порядок їх розгляду (п.п. 2,3); на рішення суду, що набрали чинності, — касаційний порядок їх оскарження. В просторі — провадження в судах України ведеться за цивільними процесуальними законами України (статті 1, З ЦПК).