Структура виховного процесу

Процес виховання не можна вважати стихійним, хаотичним явищем. Він підпорядкований певним діалектичним закономірностям і має свою структуру, компоненти якої між собою тісно пов´язані. Схематично її можна подати так (рис. 24).

Рис. 24. Структура виховного процесу

Зазначені компоненти діють не лінійно, а перебувають в діалектичному взаємозв´язку. По-перше, практична діяльність особистості є, з одного боку, спонукальним чинником до вияву зусиль на оволодіння нормами поведінки (дій), уміннями і навичками, а з іншого — через практичну діяльність можна перевірити рівень володіння вміннями поводити себе в конкретній ситуації.

На певному етапі виховання життєві обставини потребують від людини володіння відповідними нормами поведінки. Колишні учні, а нинішні студенти перших курсів розпочинають свою життєдіяльність у новій для них ситуації (нова форма організації навчання, зміна місця мешкання, нове оточення, особливості спілкування та ін.). За допомогою педагога-куратора вони мають своєчасно і безболісно засвоїти нормативні правила, яких доведеться дотримуватися в нових умовах. З цього має розпочинатися виховна робота на початку кожного нового етапу

Важливе місце у структурі виховання займають почуття. Почуття — це стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, що відображає значення цих явищ у зв´язку з її потребами і можливостями, вищий продукт розвитку емоційних процесів. "Почуття людини, — за висловом С.Л. Рубінштейна, — найбільш яскравий прояв природи, яка стала людиною, і з цим пов´язана та велика чарівність, яка випливає з будь-якого справжнього почуття"

Почуття є джерелом багатства і глибини поведінки людини. Вони сприяють трансформації певних дій особистості зі сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що робить їх стійкими, сприяють активізації психічних процесів. Згадаймо, як поезія, музика, образотворче мистецтво, впливаючи на емоційну сферу людини, сприяють формуванню почуттів і благородних діянь.

Почуття є суттєвою передумовою переконань, що виражають інтелектуально-емоційне ставлення суб´єкта до будь-якого знання як до істинного (чи неістинного) через єдність доведення й віри.

Формування переконань — тривалий і складний процес, що потребує зусиль. Справа в тому, що в процесі формування переконань постає чимало перешкод: система стереотипів (чутки, упередження, забобони, звички); пласт знань (істинних, неістинних); шар власних інтересів. Трапляється так, що чим доросліша людина, тим цих перешкод більше, вони стійкіші, а тому і долати їх важче, складніше "добиратися" до центру кори головного мозку, де відбувається усталеність переконань

Переконання, які ґрунтуються на істинних знаннях, виступають з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, з іншого — стрижнем поведінки особистості. Висловлюючись образно, питання справжнього виховання людини і є питанням формування у неї "психологічного хребта". Немає його — і перед нами безвільна особистість, яка позбавлена власного "Я", легко піддається стороннім впливам. Тому відомі педагоги-практики А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський не задовольнялися зовнішніми показниками вихованості особистості, а проникали в глибину, домагаючись виховання "психологічного хребта".

Рис. 25. Процес формування переконань

Якщо сформовані почуття і переконання, то через систему вправ, спеціально організовану діяльність формуються уміння і навички поведінки. І хоча значна частина умінь і навичок має бути сформована в дитинстві, проте і в студентські роки варто приділяти увагу цьому компоненту виховного процесу. Передусім, на цьому етапі йдеться про формування низки професійних умінь і навичок. Наприклад, уміння спілкуватися на різних рівнях (учні, колеги, батьки та ін.), уміння в сфері психотехніки, педагогічної техніки (зовнішність педагога, володіння своїм тілом, мовленнєва культура, жести, міміка та ін.).