Цивільні процесуальні правовідносини: поняття, підстави виникнення, елементи

Предметом регулювання норм цивільного процесуального права виступають суспільні відносини.

Цивільні процесуальні правовідносини — це суспільні відносини, які регулюються нормами цивільного процесуального права.
Суспільні відносини — це різноманітні зв'язки, що виникли між соціальними групами, класами, націями, а також всередині їх у процесі економічного, соціального, політичного, культурного життя й діяльності. Головною специфічною особливістю суспільних відносин є їх зв'язок з соціальною діяльністю.
Правові відносини — це суспільні відносини, урегульовані правом.

Цивільне процесуальне право не регулює суспільні відносини взагалі, воно діє безпосередньо на поведінку суду, сторін, третіх осіб, прокурора та інших суб'єктів у сфері цивільного судочинства.

Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин — це обставини процесуально-правового характеру (юридичні факти), наявність (відсутність) яких є необхідною для реалізації права на звернення до суду за захистом порушеного або оспорюваного суб'єктивного матеріального права чи охоронюваного законом інтересу, тобто для порушення справи в суді першої інстанції, в стадіях апеляційного і касаційного провадження, по перегляду рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами.

Передумови реалізації права на пред'явлення позову були широко розроблені в науці цивільного процесу, їх систему становлять обставини, передбачені ст. 136 ЦПК: правоздатність сторін, підвідомчість справи судові; відсутність рішення, що набрало законної сили, у справі між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав або ухвали суду про прийняття відмови позивача від позову чи про затвердження мирової угоди сторін; відсутність договору між сторонами про передачу даного спору на вирішення третейського суду; додержання встановленого попереднього позасудового порядку розгляду спору; відсутність у провадженні суду тотожної справи; підсудність справи судові; дієздатність особи, яка подає заяву; наявність повноваження у представника на подачу заяви від імені заінтересованої особи. Включаються додатково такі передумови, як процесуальна заінтересованість сторін, правовий характер вимоги, наявність спору про право цивільне, відсутність прямої заборони на судовий захист. Остання передумова охоплюється підвідомчістю справи, а попередні три характеризують наявність приводу для виникнення цивільних процесуальних правовідносин.

Передумови реалізації права на порушення в суді справ з адміністративно-правових відносин і окремого провадження, а, отже, — і виникнення цивільних процесуальних правовідносин не були предметом самостійного і глибокого дослідження. В своїй основі вони збігаються з обставинами, передбаченими ст. 136 ЦПК, за винятком передумови — відсутності договору про передачу даної справи на вирішення третейського суду, оскільки третейські суди не компетентні розглядати такі справи.

Зовсім інші передумови для виникнення цивільних процесуальних правовідносин у стадії провадження справ у касаційній інстанції. Ними будуть: подача касаційної скарги, подання в письмовій формі відповідного змісту, передбаченого ст. 322 ЦПК; подача скарги, подання право-дієздатною особою, яка брала участь у справі в суді першої інстанції, або її представником; подача скарги, подання її за підсудністю — до суду, рішення якого оскаржується, в межах трьох місяців з дня про оголошення рішення; відсутність встановленої законом заборони в оскарженні рішень, постановлених по даній категорії справ (статті 320, 321, 323 ЦПК).

Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин у стадії перегляду в зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами рішень, ухвал суду необхідними є такі передумови: подача заяви особою, яка брала участь у справі, або прокурором (ст. 34?з ЦПК); подача заяви, до суду рішення, ухвала, якого переглядаються (ст. 347 ЦПК); подача заяви у межах трьох місяців з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду рішення, ухвали, постанови цим способом (ст. 347 ЦПК).

Різним складом передумов характеризується виникнення цивільних процесуальних правовідносин не тільки в окремих стадіях процесу, а й між судом і окремими учасниками цивільного процесу. Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин з третіми особами без самостійних вимог необхідною є наявність у провадженні суду справи, тобто існування процесуальних правовідносин між судом і сторонами; наявність заяви про вступ чи притягнення до участі в справі, правоздатності третьої особи, а для особистої участі — також дієздатності. Отже, склад і зміст передумов для виникнення цивільних процесуальних правовідносин у справах різного виду провадження, різних стадіях розвитку судочинства і між різними учасниками процесу не збігаються.

3. Елементи цивільних процесуальних правовідносин
Цивільні процесуальні правовідносини, як і будь-які інші правовідносини, мають визначену внутрішню будову. До них входять три елементи: зміст, суб'єкти і об'єкти.
У правовідносинах треба виділити матеріальний та юридичний зміст. Юридичний зміст — це суб'єктивні права та обов'язки, а матеріальний — реальна поведінка, яку правомочний може, а правозобов'язаний повинен звершити. Зміст правовідносин є єдиним, не можна виключати із змісту процесуальних правовідносин суб'єктивні права та обов'язки, оскільки вони визначають взаємовідносини між суб'єктами. Не можна також виключати із змісту правовідносин і дії, в результаті яких відбувається реалізація суб'єктивних прав та обов 'язків.

Суб'єктний склад цивільних процесуальних правовідносин досить широкий.
Першу групу суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин становлять судові органи та їх посадові особи. В процесуальних правовідносинах, за загальним правилом, одним із суб'єктів завжди виступає суд.
До посадових осіб судових органів належать: судді — в суді першої інстанції, головуючий — у апеляційній та касаційній інстанціях. Але слід мати на увазі, що відповідно до закону, коли судді чи головуючому надається право вирішувати окремі питання одноособово, то і в цьому випадку він діє від Імені суду.
До другої групи суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин належать особи, що беруть участь у справі: сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи інтереси інших осіб (ст. 26 ЦПК). Для осіб, що беруть участь у справі, характерно те, що вони мають юридичну заінтересованість у кінцевому результаті справи, захищають у процесі свої суб'єктивні права чи інтереси, права та інтереси інших осіб, державні інтереси. Для осіб, які беруть участь у справі, характерно також те, що вони своїми діями можуть вчиняти вплив на рух цивільного процесу.
Третя група суб'єктів цивільних правовідносин — це особи, які сприяють здійсненню правосуддя. До них належать: секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідки, експерти, перекладачі, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу. Для цієї групи осіб характерно те, що вони не мають юридичну заінтересованість у кінцевому результаті справи
Об'єкт правовідносин — це те, заради чого виникають певні правовідносини, це явища матеріального і духовного світу, на які спрямовані суб'єктивні права та обов'язки. Іншими словами, об'єкт правовідносин — це різноманітні матеріальні і нематеріальні блага, які здатні задовольнити потреби правомочних суб'єктів.
До загального об'єкта відносять спір про право між учасниками матеріально-правових відносин, який повинен вирішити суд, а до спеціальних — блага, на досягнення яких спрямовані будь-які правовідносини чи суб'єктивні права та обов'язки учасників процесу, чи порядок судочинства, чи фактичні дані, повідомлення й інші докази, потрібні для здійснення правосуддя.
Перш за все не може бути об'єктом цивільних процесуальних правовідносин процесуальна діяльність, оскільки в ній реалізуються права й обов'язки, які в нероздільній єдності становлять зміст процесуальних правовідносин. З цих же причин не можна вважати об'єктом процесуальних правовідносин суб'єктивні права й обов'язки.
Система цивільних процесуальних правовідносин, розвиваючись на основі фактичного динамічного складу — процесуальних дій суду та учасників цивільного процесу, спрямована на один загальний об'єкт. Таким об'єктом виступає мета цивільного судочинства (ст. 1 ЦПК)
Для окремих процесуальних правовідносин можна виділити спеціальні об'єкти.
У правовідносинах позивача, відповідача та третіх осіб з судом об'єктом є захист заінтересованими особами суб'єктивних прав та інтересів, які охороняються законом.
Спеціальний об'єкт зустрічається і в процесуальних правовідносинах суду з прокурором та органами державного управління. Участь прокурора та органів державного управління в цивільному судочинстві спрямована на охорону державних, громадських інтересів та інтересів громадян, що охороняються законом.
Свій спеціальний об'єкт мають і правовідносини за участю свідків та експертів. Об'єкт цих правовідносин —- наведення суду фактичних даних, які мають значення для правильного вирішення справи.
При теоретичному аналізі будь-яких правовідносин можуть бути визначені спеціальні об'єкти. Однак абстрактним аналізом проблема об'єкта цивільних процесуальних правовідносин не може бути вичерпана. З практичної точки зору проблема загального об'єкта цивільних процесуальних правовідносин має суттєве юридичне й соціально-політичне значення, проблема ж спеціальних об'єктів цивільних процесуальних правовідносин прикладного, практичного значення не має.
Науково-практичне значення загального об'єкта цивільних процесуальних правовідносин виявляється в тому, що його законодавче закріплення по суті визначає компетенцію судів при вирішенні цивільних справ, називає ті блага, заради яких функціонує цивільне судочинство. Так, в ст. 1 ЦПК відображається функція правосуддя в цивільних справах. У ній закріплено необмежені можливості його використання для захисту прав громадян у будь-яких сферах правового регулювання, крім кримінально-правових деліктів.
Питання про практичне значення спеціальних об'єктів цивільних процесуальних правовідносин вирішується по-іншому. Якщо, наприклад, у цивільному праві вони вимагають особливої уваги, оскільки законом передбачений специфічний правовий режим об'єктів цивільних правовідносин (речі, основна річ та належність речі, результати дій, відокремлені від поведінки обов'язкової особи, продукти духовної творчості тощо), то в цивільному процесуальному праві об'єкти правовідносин невіддільні від самої процесуальної діяльності і не можуть розглядатися ізольовано від їх матеріального змісту. С. С. Алексєєв має рацію, коли говорить, що в тих галузях права, де результат діяльності правозобов'язаної особи невіддільний від самої діяльності, немає й спеціальної проблеми об'єкта правовідносин. У цих випадках при висвітленні матеріального змісту правовідносин одночасно в достатній мірі розглядається і їх об'єкт, тобто результат діяльності правозобов'язаних осіб.
Таким чином, проблема об'єкта цивільних процесуальних правовідносин у науці цивільного процесуального права відзначається певною специфікою.

2. Суд як суб’єкт цивільних процесуальних правовідносин.

Склад суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин не є незмінним та постійним. Він залежить від обставин справи, предмета судового розгляду, від характеру спірного матеріального правовідношення, що має місце між сторонами, від стадії (етапу) процесу та характеру процесуальних дій, які вчиняються в ході розвитку процесу, та інших факторів. Проте один суб’єкт при цьому залишається незмінним – це суд.
Особливий статус суду як суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин визначається, в першу чергу, конституційними принципами, якими закріплено, що цей орган влади є єдиним, який наділений компетенцією здійснювати правосуддя в Україні. Саме суд перевіряє наявність або відсутність підстав для порушення конкретної цивільної справи, створює умови для її розгляду та своїм владним актом вирішує спір між сторонами, тим самим здійснюючи захист порушеного чи оспореного суб’єктивного цивільного права та/або охоронюваного законом інтересу. Тому суд є обов’язковим суб’єктом всіх процесуальних правовідносин, що виникають в цивільному процесі.
Правосуб’єктність суду. Правовий статус суду визначається його правосуб’єктністю, структурними компонентами якої є юрисдикція та чисельні повноваження, які суворо визначені законом. Кожен суд наділений тільки йому притаманною юрисдикцією та комплексом повноважень.
Юрисдикція як елемент цивільної процесуальної правосуб’єктності суду визначає сферу діяльності органів судової влади. Так, відповідно до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі.
Особливість прояву правосуб’єктності суду полягає в тому, що на відміну від інших учасників процесу (сторін, третіх осіб) йому не притаманна праводієздатність. Оскільки суд, як орган влади, вже наділений комплексом прав та обов’язків та не може своїми діями набувати нових, стосовно його правосуб’єктності доцільно говорити про компетенцію як про комплекс повноважень визначених законом.
Якщо юрисдикція визначає сферу впливу, то компетенція визначає спосіб впливу на суспільні відносини. Своєю чергою компетенція судів різних ланок також різниться. Владні повноваження суду проявляються у сукупності передбачених законом повноважень, для виконання яких суд через службових осіб вчиняє комплекс процесуальних дій.

3. Сторони у цивільному процесі.

Для того, щоб суд прийняв цивільну справу до свого провадження, розглянув її і постановив рішення, необхідно, щоб заінтересована особа реалізувала своє право і звернулася до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.
Такою заінтересованою особою є громадянин чи юридична особа, яка має юридичний інтерес у справі, прагне захистити своє юридичне становище, примусити іншу особу виконати певну дію на свою користь або утриматись від такої, захистити право чи законний інтерес інших осіб у передбачених законом випадках. Заінтересовані особами, між якими виник спір про право, що переданий на розгляд суду, називаються сторонами.
Отже сторонами (partes) у цивільному процесі будуть юридичне заінтересовані особи (громадяни і організації), матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення в цивільному судочинстві. Вони є головними особами, які беруть участь у цивільній справі позовного провадження, без яких неможливий сам процес. Поняття сторони в цивільному процесі має безпосередній зв'язок з матеріальними правовідносинами. Ними виступають переважно його суб'єкти: покупець і продавець, кредитор і боржник, подружжя (розірвання шлюбу, поділ спільно нажитого майна, визначення місця проживання дітей та ін.) — внаслідок порушення чи оспорювання їх суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу.
Сторін примушує шукати захисту в суді спірність та невизначеність матеріальних правовідносин. Але спір може мати місце при відсутності таких відносин у дійсності, тому правосуб'єктність сторін можуть мати особи, які лише вважають, що між ними існують матеріально-правові відносини. Становище сторін у процесі тісно пов'язане з правопорушенням. Але може бути і без нього, внаслідок помилки про наявність між ними спірних правовідносин. Крім того, особа може вимагати від суду усунення умов, які створюють реальну загрозу порушення. Таким чином, сторони мають у переданій на розгляд судові справі особистий юридичний інтерес, який буде протилежним за матеріальним і процесуальним характером. Матеріально-правовий — визначається спірними цивільними, трудовими, іншими матеріальними правовідносинами сторін. Процесуально-правовий — наслідками розв'язання матеріально-правового спору, одержання певного за змістом рішення суду.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ст. 102 ЦПК). Позивач (actor) — особа, на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої порушується цивільна справа в суді і розпочинається цивільний процес. Вона може заявити про це вимогу судові особисто або в її інтересах, у передбачених законом випадках, можуть звернутися із заявою до суду прокурор, органи державного управління, профспілки, інші особи (ст. 5 ЦПК). Відповідач (reus — особа, яка обороняється) — особа, котра на заяву позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорен-ня його права і охоронюваних законом інтересу.
У справах з трудових правовідносин та відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з їх роботою, незалежно від того, хто звернеться до суду, позивачем буде працівник або утриманці померлого, а відповідачем — організація, яка оспорює ці вимоги. В основу визначення таких сторін покладена обставина, хто первісне порушив вимогу про захист права в комісії по трудових спорах і хто за цією вимогою притягається до відповідальності. Звернення працівника з вимогою про розв'язання спору до комісії по трудових спорах заздалегідь визначає їх можливу правосуб'єктність у цивільному процесі в цій справі, оскільки спірна правова вимога, передана спочатку на розгляд даного органу, переноситься на вирішення суду. На думку окремих авторів, при пред'явленні і прийнятті судом зустрічного позову сторони набувають подвійної правосуб'єктності1, але це не так — кожна з них не стає позивачем і відповідачем, оскільки згідно зі ст. 140 ЦПК зустрічним позовом буде заявлена в процесі розгляду справи вимога відповідача до позивача.
Сторони в цивільному процесі характеризуються таким ознаками: ними є особи, між якими виник спір про право цивільне; вони ведуть процес у справі від свого імені; з приводу їх справи постановляється судом рішення; на них поширюються всі правові наслідки законної сили судового рішення; вони несуть судові витрати; їх правосуб'єктність допускає процесуальне правонаступництво. Процесуально-правове становище сторін визначається принципом рівноправності.
Для забезпечення виконання процесуальних функцій сторони наділяються численними цивільно-процесуальними правами, які можуть бути класифіковані на такі групи:
1. Права, які характеризують повноваження на порушення провадження в справі — права на пред'явлення позову (ст. 5 ЦПК), зустрічного позову (ст. 140 ЦПК), вимоги про виправлення недоліків рішення судом, який його постановив (статті 213-215 ЦПК); права апеляційного, касаційного оскарження судових рішень і ухвал (статті 290, 320 ЦПК), про перегляд рішення, ухвали, що набрали законної сили, за нововиявленими обставинами (ст. 3473 ЦПК), на пред'явлення вимоги про поворот виконання (ст. 421 ЦПК).
2. Права на зміни в позовному спорі — права позивача на зміну підстави або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову; права відповідача на повне або часткове визнання позову; права сторін на укладення мирової угоди (ст. 103 ЦПК); доповнення, зміна апеляційної і касаційної скарги або відмова від них (статті 298, 327 ЦПК).
3. Права на подання і витребування доказів та участь в їх дослідженні — права сторін подати до суду свої пояснення (ст. 40 ЦПК), подавати письмові та речові докази (статті 46,52 ЦПК), вимагати залучення у справу свідків і призначення експертизи (статті 41, 57 ЦПК). При розгляді справи — ставити питання один одному, свідкам, експертам (статті 180, 182, 190 ЦПК), представникам органів державного управління і громадськості (статті 191, 192 ЦПК); знайомитися з письмовими і речовими доказами, брати участь в їх огляді на місці (статті 186, 188, 189 ЦПК). Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, що є в справі, подавати свої доводи, міркування та заперечення тощо (ст. 99 ЦПК).
4. Права, пов'язані із залученням до справи всіх заінтересованих осіб — права вимагати від суду залучення до справи співучасників, третіх осіб, органів державного управління, прокурора (статті 104, 105, 108, 121 ЦПК).
5. Права, пов'язані із забезпеченням законного складу суду, об'єктивності розгляду справи і виконання судових постанов — права сторін заявляти клопотання про відводи суддів (ст. 18 ЦПК), прокурора, експертів, перекладача і секретаря судового засідання (ст. 19 ЦПК).
6. Права на участь у судових засіданнях по розгляду справи і в здійсненні окремих процесуальних дій в суді першої інстанції, в провадженні справи в апеляційній і касаційній інстанціях та в стадії перегляду справи за нововиявленими і винятковими обставинами (статті 99,159,213-215, 300,303,330, 3476 ЦПК); на особисту участь і ведення справи або за участю чи через представника (ст. 110 ЦПК), на пояснення, заяви і виступи в суді рідною мовою і користування послугами перекладача (ст. 9 ЦПК); на одержання виклику та повідомлення про участь у судовому засіданні чи виконанні окремих процесуальних дій (ст. 90 ЦПК).
7. Інші права, що забезпечують захист у процесі по справі: вибір підсудності (статті 126-129 ЦПК), забезпечення доказу і позову (статті 35, 149 ЦПК), приєднання співучасників до апеляційної і касаційної скарги сторони (статті 297, 326 ЦПК), передання справи на вирішення третейського суду (ст. 25 ЦПК) та ін. Права сторін можна класифікувати залежно від змісту реалізованих у них принципів: диспозитивності, змагальності, державної мови судочинства, гласності, усності та ін. На сторони покладаються також процесуальні обов'язки — загальні й спеціальні. Загальні полягають у добросовісному користуванні належними їм процесуальними правами (ст. 99 ЦПК). Спеціальні — у виконанні певних процесуальних дій: суд може визнати обов'язкову участь відповідача у справах про стягнення аліментів (ст. 74 ЦПК); кошти на оплату свідків, експертів, проведення огляду на місці вносить наперед сторона, яка порушила відповідне клопотання (ст. 73 ЦПК); повідомляти суд про зміну своєї адреси під час провадження справи (ст. 95 ЦПК); позивач зобов'язаний подати копії позовної заяви, сторони як скаржники — копії апеляційних і касаційних скарг (статті 293, 322 ЦПК) та ін.

4. Треті особи у цивільному процесі.

Третіми особами називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену цивільну справу в суді сторін для захисту особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.
Як і сторони, треті особи заінтересовані в результатах розгляду судом справи. Це пояснюється тим, що на їх правове становище можуть вплинути наслідки розгляду судом спірної справи між сторонами. Так, автотранспортне підприємство, автомашина якого заподіяла шкоду громадянинові, і сам громадянин, котрий пред'явив про це позов до автопідприємства, насамперед, заінтересовані у результатах його розгляду, але заінтересованість у цьому має і водій автомашини, який перебував із заводом у трудових правовідносинах. У разі присудження із заводу збитків водій буде зобов'язаний відшкодувати заводові присуджене позивачеві. Заінтересованість у справі по спору між спадкоємцями матиме і банк, який видав позику померлому громадянинові на спорудження будинку, що входить до складу спадкового майна, і яку він не повернув. Заінтересованість третіх осіб має матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правовий полягає в тому, що рішення, яке буде винесено судом по конкретному спору, може порушити матеріальні права третьої особи або стати підставою для сторони вимагати відшкодування збитків від неї — пред'явити до третьої особи позов за правом регресу. Процесуально-правова заінтересованість третьої особи полягає в недопущенні постановлення судом несприятливого для себе рішення. Тому свої дії в процесі треті особи спрямовуватимуть на запобігання присудженню судом об'єкта матеріального спору позивачеві чи залишення його за відповідачем або ж виступити проти сторін, вимагаючи присудження об'єкта спору собі. Вони намагатимуться, щоб суд виніс таке рішення, яке відповідало б їх інтересам, обумовленим існуючими між ними і стороною правовідносинами, або ж зміною їх на свою користь.
Залежно від способу вступу в процес по справі треті особи поділяються на два види: треті особи, які заявляють самостійні вимоги (ст. 107 ЦПК); треті особи, які не заявляють самостійних вимог (ст. 108 ЦПК).