Поняття, завдання цивільного процесу. Поняття цивільного процесуального права, його предмет, система

КУ ст.55 “Права і свободи людини і громадянина захищаються судом”. Ст.6 ЦК України – захист прав здійснюється судом, арбітражним судом, третейським судом, товариським судом.

Захист цивільних прав здійснюється профспілковими та іншими громадськими організаціями. Також захист цивільних прав може здійснюватись в адміністративному порядку.

Відповідно до ст.1 ЗУ “Про арбітражний суд” на арбітражного суддю покладено всі господарські справи. Захист прав, що виникають з шлюбних та сімейних відносин здійснюються судом, органами опіки та піклування, органами реєстрації громадського стану. Ст.6 Кодексу про шлюб. Трудові відносини ст.221 КзПП. Земельні спори. Ст.103 Земельного кодексу. Ст.33 ЗУ “Про місцеве самоврядування”. Земельні спори розглядаються виконкомами селищ, міст, а саме утворюваною ними узгоджувальною комісією. Крім цього – арбітражним судом, третейським судом і в загальному судовому порядку.

Третейські суди вирішують будь-які спори, які виникли між громадянами за винятком спорів, що виникають з трудових та сімейних правовідносин (ст.1 ЗУ “Про третейській суд”).

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються адміністративними комісіями при районних державних адміністраціях, районними (міськими) комісіями у справах неповнолітніх, органами ВС, органами державних інспекцій, посадовими особами, уповноваженими на те, та в загальносудовому порядку.

Органи нотаріату також покликані сприяти захисту прав та свобод громадян.

^ Змістом цивільно-процесуального права є діяльність суду і учасників процесу (дії і правовідношення). Процесуальною формою є об‘єктивне закріплення і оформлення відповідної діяльності. Діяльність суду складається з послідовних дій. Всі дії повинні бути закріплені в відповідних процесуальних документах.

^ Цивільне процесуальне право – це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах. Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження в цивільних справах, який складається: з провадження по розгляду і вирішення справ по спорах з цивільних, сімейних, трудових, земельних та кооперативних правовідносин; справ, що виникають з адміністративно-правових відносин і справ окремого провадження. Все це є провадженням в цивільних справах.

^ Процесуальний порядок провадження в цивільних справах як предмет цивільно-процесуального права визначаються: системою процесуальних дій, які виконуються судом, органом судового виконання, учасниками процесу; предмет визначається змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою цивільно-процесуальних прав і обов‘язків суб‘єктів правовідносин; гарантіями реалізації цивільно-процесуальних прав і обов‘язків. Сукупність реалізації цивільно-процесуальних прав і обов‘язків становлять зміст процесуальної діяльності суб‘єктів цивільно-правових відносин, судів, органів судового виконання (примусове виконання судових і інших рішень), осіб, які беруть участь у розгляді справи, інших учасників процесу.

^ Метод цивільно-процесуального права – це сукупність закріплених в нормах цивільно-процесуального права способів і засобів спливу на відносини, які регулюють поведінку їх суб‘єктів. За своїм змістом метод є імперативно-диспозитивним і характеризується нормативним визначенням: імперативний метод впливу на поведінку суб‘єктів закріплений у нормах права, що встановлює зобов‘язання заборони і примушення. Зобов‘язання – обов‘язок конкретної активної поведінки (ст.195, 217 ЦПК). Заборона – виконання певних дій і бездіяльності (ст.135, 412 ЦПК). Примушування – вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм ЦП права (ст.172 ЦПК). Диспозитивний спосіб характеризується дозволянням і визначається правами суб‘єктів цивільно-процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених ЦПК (ст.99, 103 ЦПК). Імперативний спосіб стосується тільки становища суду (ст.142, 149, 222 ЦПК). Спосіб дозволення широко використовується в ЦП праві.

^ Система ЦП права – це сукупність норм та інститутів в галузі права, зумовлених предметом правового регулювання. Вона визначається структурою ЦПК і складається з 2 частин: загальної та особливої. Загальна – об‘єднує норми і інститути ЦП права, які мають значення для всієї галузі, всіх видів провадження і стадій цивільного процесу (розділ І та ІІ). До особливої частини включені норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення справ по стадії судочинства (розділи ІІІ та всі послідуючі).

^ Цивільне судочинство – це врегульований нормами ЦП права, порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов‘язаних цивільно-процесуальних прав і обов‘язків і цивільно-процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб‘єктами – органами судового виконання і учасниками процесу.

§ 2. Джерела цивільного процесуального права.

Джерелами ЦП права є нормативні акти, в яких закріплені правила, що врегульовують порядок організації і здійснення правосуддя в цивільних справах.

·
КУ розділ УІІІ, ІІ (статті відносно статусу громадян 24, 29, 31, 32, 55, 59);

·
Закони України, перш за все ЗУ “Про судоустрій” (1982);

·
ЦПК України;

·
ЦК України (правило про допустимість засобів доказування, ст.42-47 ЦК);

·
Кодекс про шлюб та сім‘ю (розкриває права і обов‘язки, склад осіб, визначає правила порушення справ в суді про позбавлення батьківських прав та в усіх спорах про дітей);

·
КЗпП (підвідомчість судових трудових справ, ст.221, 227, 229 КЗпП);

·
ЗУ “Про прокуратуру” (1991) (визначає права і обов‘язки прокурора в участі прокурора в цивільному судочинстві);

·
ЗУ “Про місцеве самоврядування” від 21.05.97.;

·
Укази Президента України та постанови КМУ, міжнародні угоди;

·
Керівні роз‘яснення, що даються постановами Пленуму ВС України (є обов‘язковими для виконання всіма судовими установами України, але такі постанови не мають нормативного характеру);

·
Декрет “Про державне мито”.

Date: 2015-07-27; view: 386; Нарушение авторских прав