Для дорослих

Р.

Вашій увазі пропонується концепція проекту Закону України «Про освіту», викладена у вигляді короткого змісту та новацій розділів цього законопроекту. Також у додатках подані загальна структура проекту Закону, текст окремих розділів, таблиці щодо структури освіти, розподілу повноважень в сфері освіти та очікуваних результатів реформування оплати праці освітян. Концепція проекту Закону України «Про освіту» підготовлена робочої групою за участі широкого кола освітян, науковців, представників громадськості та за ініціативою Комітету з питань науки і освіти.

ЗМІСТ

1. Резюме розділів проекту Закону України «Про освіту» Стор. 3 – 28

2. Додаток 1. Структура проекту

Закону України «Про освіту» Стор. 29 - 35

3. Додаток 2. Структура освіти Стор. 36

4. Додаток 3. Розподіл повноважень у системі управління Стор. 37

5. Додаток 4. Очікувані результати реформування

системи оплати праці в освіті Стор. 38 - 39

6. Додаток 5. Окремі розділи проекту

Закону України «Про освіту»

(розділи 2, 3, 4, 6, 7, 11, 12, 15, 20) Стор. 40– 78

ЗАКОН УКРАЇНИ

«Про освіту»

Освіта - головний державний пріоритет і основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку особистості, суспільства і держави.

Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Основні терміни та їх визначення

Стаття 2. Мета освіти та принципи освітньої діяльності

1. Метою освіти в Україні є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її задатків і нахилів, розумових і фізичних здібностей, засвоєння особою суспільних цінностей та виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних і готових до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого і культурного потенціалу Українського народу, забезпечення сталого розвитку суспільства, держави, підготовка кваліфікованих фахівців для всіх сфер суспільного життя.

2. Принципами освітньої діяльності є:

1) верховенство права;

2) конституційність;

3) визнання для кожної особи права на освіту упродовж усього життя;

4) визнання права на освітню діяльність;

5) рівний доступ до якісної освіти;

6) недискримінація у сфері освіти;

7) рівноправність закладів освіти різних типів і форм власності;

8) науковість;

9) інтеграція з наукою і виробництвом;

10) єдність, наступність та різноманіття освіти;

11) гуманізм;

12) світський характер освіти в державних і комунальних закладах

освіти;

13) державно-громадське партнерство;

14) конкурентність;

15) академічна свобода;

16) автономія навчальних закладів;

17) забезпечення державно-громадських форм управління у сфері

освіти;

18) визнання та заохочення неформальної освіти та інформального

навчання;

19) єдність навчання, виховання та розвитку;

20) відкритість;

21) відповідальність та підзвітність;

22) поєднання національної ідентичності та засад Європейського

освітнього простору.

Стаття 3. Державна політика у сфері освіти

1. Державну політику у сфері освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки та органи місцевого самоврядування.

2. Державна політика у сфері вищої освіти ґрунтується на принципах освіти, визначених законом.

4. Розроблення та реалізація державної політики у сфері освіти здійснюється на основі науково обґрунтованих передбачення напрямів розвитку освіти України з урахуванням індикаторів розвитку освіти світового співтовариства та країн Європейського Союзу.

5. Головним об’єктом державного прогнозування і стратегічного планування розвитку освіти є суспільні відносини у сфері освіти, пов’язані із забезпеченням права громадян України на освіту та досягнення мети освіти у майбутньому.

6. Документами державного прогнозування і стратегічного планування розвитку освіти є прогноз розвитку освіти України, стратегія розвитку освіти України, державні цільові програми у сфері освіти, регіональні та місцеві цільові програми у сфері освіти, плани діяльності центрального органу виконавчої влади у сфері освіти, закладів освіти державної і комунальної форм власності.

6. Держава сприяє розвитку закладів освіти усіх форм власності та забезпечує рівноправність.

Стаття 4. Мова освіти

1. Мовою навчання є українська мова.

2. Громадянам, які належать до національних меншин, гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних закладах освіти.

3. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування, зокрема англійської мови, освіти шляхом:

обов’язкового зазначення в стандартах освіти іншомовної компетентності як складової переліку нормативних компетентностей випускника та її обсягу;

встановлення вимог до рівня іншомовної компетентності на кожному рівні освіти;

забезпечення за кошти державного і місцевого бюджетів набуття та розвитку іншомовної компетентності педагогічних і науково-педагогічних працівників.

4. Особливості використання мови навчання на певному рівні освіти визначаються відповідним законом.

5. За бажанням здобувачів професійної та вищої освіти заклад освіти створює можливості для вивчення ними мови національної меншини в обсязі, що дає змогу провадити професійну діяльність у вибраній галузі з використанням цієї мови.

Стаття 5. Законодавство про освіту

1. Законодавство України про освіту базується на Конституції України і складається з цього Закону як базового у сфері освіти, спеціальних законів (для рівнів освіти) та інших нормативно-правових актів, прийнятих на їх виконання.

2. Зміни до цього Закону вносяться виключно законами про внесення змін до Закону України «Про освіту» і не можуть вноситися шляхом включення змін до перехідних і прикінцевих положень інших законів.

3. Якщо міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом – застосовуються правила міжнародних договорів.

4. Заклад освіти має право вирішувати питання, не врегульовані актами законодавства України, в межах своїх автономних прав, визначених цим Законом та статутом відповідного закладу освіти.

5. Підзаконні нормативно-правові акти не можуть звужувати зміст та обсяг конституційного права на освіту, а також автономних прав закладів освіти, академічних свобод учасників освітнього процесу та наукової діяльності, визначених цим Законом.

6. Листи, інструкції, методичні рекомендації, інші документи органів виконавчої влади, крім наказів, зареєстрованих в органах Міністерства юстиції України, та документів, які регулюють внутрішню діяльність органу, не є нормативно-правовими актами і не можуть запроваджувати правові норми.

Розділ 2. ПРАВО НА ОСВІТУ

Стаття 6. Зміст права на освіту

Стаття 7. Право на рівність умов доступу до освіти

Стаття 8. Право на безоплатне здобуття освіти

Стаття розділу розкривають зміст конституційного права на освіту в системному розумінні з іншими конституційними правами і гарантіями.

Основні новели законопроекту в цій частині такі:

1) Гарантування права на освіту упродовж життя;

2) Передбачено шляхи забезпечення державою права на освіту, які крім формування мережі державних та комунальних закладів передбачають також гарантування рівноправності форм власності закладів освіти, різних форм здобуття освіти;

3) Розкриття конституційного поняття «безоплатна освіта» як освіти, що оплачується за рахунок видатків державного чи місцевих бюджетів; передбачено можливість надання безоплатної освіти особі за рахунок інших джерел фінансування;

4) Урівнювання у правах різних форм власності закладів освіти;

5) Урівнювання у правах на освіту громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які проживають на території України на законних підставах;

6) Передбачено можливість позитивної дискримінації осіб у здобутті освіти залежно від її особливих потреб, освітніх програм тощо.

Розділ 3. СИСТЕМА ОСВІТИ

Стаття 3.2. Види освіти

Стаття 3.3. Рівні формальної освіти

Стаття 3.4. Неформальна освіта

Стаття 3.5. Інформальне навчання

У розділі закладено норми, які дозволять розвинути систему освіти задля забезпечення освіти впродовж усього життя відповідно до можливостей і потреб кожного (див. Додаток 2).

Система освіти включає формальну (дошкільна освіта, середня освіта, професійна освіта, вища освіта), неформальну (позашкільна освіта, післядипломна освіта, підвищення кваліфікації тощо) та інформальне навчання (навчання в родині, самостійне навчання на робочому місці, навчання через суспільну діяльність, самоосвіта тощо).

Таким чином, формальна освіта передбачає здобуття за освітніми програмами визнаних державою кваліфікацій, що дають право доступу до наступного рівня освіти, а неформальна освіта та інформальне навчання не передбачають надання визнаних державою кваліфікацій за рівнями освіти та є додатковими до формальної освіти.

Передбачається, що кваліфікації як результати неформальної освіти та інформального навчання можуть бути підтверджені у системі формальної освіти або уповноваженою установою відповідно до законодавства.

Формальна освіта здобувається на таких рівнях:

дошкільна освіта (здобувається дітьми віком до 6 років у закладі освіти за місцем проживання дитини, в сім’ї або за участю фізичних осіб, які здійснюють освітню діяльність);

професійна освіта:

1) базова професійна освіта забезпечує підготовку кваліфікованого робітника (триває 1-3 роки);

2) спеціалізована професійна освіта забезпечує підготовку молодшого спеціаліста (триває 2-4 роки);

вища освіта (відповідно до Закону України «Про вищу освіту»).

Обов’язкова повна загальна середня освіта передбачає завершення трьох рівнів освіти: початкової освіти, базової середньої освіти, повної середньої освіти.

Навчальні досягнення випускників після завершення базової і повної загальної середньої освіти повинні обов’язково підтверджуватися державною підсумковою атестацією у формі зовнішнього незалежного оцінювання.

Повна середня освіта включає дві складові: загальну середню освіту (передбачає уніфікований/стандартизований зміст освіти) та профільну освіту (передбачає два напрями профілізації: академічний і професійний).

Тобто, після здобуття базової середньої освіти є два шляхи – в закладах загальної середньої освіти здобувається поглиблена академічна освіта, а повна загальна середня разом із професійною освітою – в закладах професійної освіти.

Таким чином, професійна освіта здобувається на основі базової середньої освіти або повної загальної середньої освіти і може поєднуватися із здобуттям повної середньої освіти та відповідної освітньої і професійної кваліфікації кваліфікованого робітника або молодшого спеціаліста.

Також, особа, яка здобула повну загальну середню освіту та освітню і професійну кваліфікацію молодшого спеціаліста, може продовжити навчання у межах відповідної спеціальності у вищому навчальному закладі за скороченим терміном навчання, який визначається з урахуванням визнання результатів навчання за професійно орієнтованими навчальними дисциплінами. Рішення щодо такого визнання приймає вищий навчальний заклад.

Розділ 4. ОСВІТНІ ПРОГРАМИ

Стаття 4.1. Поняття та зміст освітньої програми

Стаття 4.2. Класифікація освітніх програм

Стаття 4.3. Порядок розроблення та затвердження освітніх програм

Стаття 4.4. Освітні програми та кваліфікації

У проекті відповідно до міжнародного досвіду, Міжнародної стандартної класифікації освіти пропонується запровадити поняття освітньої програми як основного документа, що визначає зміст освіти на відповідних рівнях чи видах освіти.

Зокрема, освітня програма визначає:

1) вимоги до осіб, які можуть розпочати навчання за програмою;

2) обсяг навчального навантаження;

3) перелік навчальних предметів (дисциплін) та логічну послідовність їх вивчення;

4) логічну послідовність видів освітньої діяльності;

5) очікувані результати навчання (компетентності) випускника.

На підставі освітніх програм закладами освіти складаються навчальні плани, навчальні програми предметів(дисциплін).

МОНУ затверджує типові освітні програми середньої освіти. Всі інші освітні програми складаються закладами освіти.

Освітні програми (крім типових) можуть підлягати акредитації, яка передбачає перевірку програми на дотримання стандарту освіти та спроможність досягти заявлених у ній результатів навчання. Акредитація є обов’язковою для освітніх програм, навчання за якими фінансується з бюджету. Навчання за акредитованою програмою дає право на видачу документа про освіту державного зразка.

Відповідно до МСКО програми класифікуються на освітні та професійні.

Успішне виконання освітньої програми передбачає визнання освітньої або професійної кваліфікації.

Розділ 5. КВАЛІФІКАЦІЇ ТА ДОКУМЕНТИ ПРО ОСВІТУ

Стаття 5.1. Національна система кваліфікацій

Стаття 5.2. Національна рамка кваліфікацій

Стаття 5.3. Галузеві рамки кваліфікацій

Стаття 5.4. Поняття і види освітніх та професійних кваліфікацій

Стаття 5.5. Документи про освіту

У розділі відповідно до Міжнародної стандартної класифікації освіти (2013 р.), Європейської рамки кваліфікацій (2008 р.), інших міжнародних документів з визнання кваліфікацій унормовуються поняття та система освітніх і професійних кваліфікацій, інструменти їх класифікації та кодифікації, зокрема на основі національної та галузевих рамок кваліфікацій. Здійснено системне розмежування повноважень, а також визначено механізми взаємодії сфер освіти і праці щодо розроблення, затвердження, реєстрації та присудження освітніх і професійних кваліфікацій.

Визначено перелік документів про освітні кваліфікації (документів про освіту), що надаються на всіх рівнях формальної освіти, а також зміст інформації, яка повинна міститися в цих документах та додатках до них, суб’єктів освітньої діяльності, уповноважених за видачу документів про освіту та зміст уміщеної в них інформації. Унормовано, що відомості стосовно виданих документів про освіту вносяться до Реєстру документів про освіту, а документи, відомості про які не внесено до Реєстру, є недійсними.

Розділ 6. УЧАСНИКИ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ, ЇХ ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ

Стаття 6.1. Права і обов’язки осіб, які здобувають освіту

Стаття 6.2. Права і обов’язки батьків, законних представників дітей, які здобувають освіту

Стаття 6.3. Права і обов’язки осіб, які здійснюють освітню діяльність

Мають право на психологічний та соціально-педагогічний супровід, який здійснюється, відповідно, практичним психологом та соціальним педагогом закладу

У розділі перелічено основні права та обов’язки учасників освітнього процесу: здобувачів освіти, батьків дітей та осіб, які їх замінюють, та педагогічних і науково-педагогічних працівників.

Вперше в законодавстві України пріоритет надається здобувачам освіти. Зокрема, пропонується закріпити за ними право вибору: закладів освіти, освітніх програм, в розумних межах – педагогів. Ця норма відповідає вимогам ст. 2 Першого Протоколу Європейської конвенції про дотримання прав людини та основоположних свобод.

Вперше пропонується покласти на здобувачів освіти обов’язок дотримання принципу академічної доброчесності (academic integrity), що не допускає списування, обману і фальшувань в освітньому процесі.

Батькам гарантується право на отримання повної інформації про діяльність закладу, участь дитини в різноманітних обстеженнях, право на відвідування занять за узгодженням з керівництвом закладу тощо.

Для педагогів поруч із традиційним набором прав і обов’язків передбачено також право на академічну свободу, в т.ч. вибір методик, підручників тощо, вибір форм підвищення кваліфікації, право на неоплачувану творчу відпустку один раз на 10 років. Педагогічні і науково-педагогічні працівники зобов’язані дотримуватися принципу академічної доброчесності.

Важливою є норма, за якою на осіб, які здійснюють освітню діяльність з надання дітям дошкільної і середньої освіти поза закладом світи, покладаються обов’язки педагогічних працівників.

Розділ 7. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ОСВІТИ

Стаття 7.1. Якість освіти.

Стаття 7.2. Система забезпечення якості освіти

Стаття 7.3. Стандартизація

Стаття 7.4. Стандарти освітньої діяльності

Стаття 7.5. Ліцензування освітньої діяльності

Стаття 7.6. Стандарти освіти

Стаття 7.7. Акредитація освітніх програм

Стаття 7.8. Зовнішнє незалежне оцінювання результатів навчання

Стаття 7.8. Моніторинг якості освіти

Підключити до розробки ЗНО психологів-науковців, практичних психологів тощо – необхідно враховувати індивідуальні особливості дітей – для декого варіант ЗНО, який наразі існує не підходить, не дає можливість розкрити усі свої можливості – обмеження в часі, письмові відповіді тощо. Має враховуватися, що ми впроваджуємо інклюзивну освіту.

Стаття 7.10. Регіональні комісії із забезпечення якості освіти

Стаття 7.11. Експертний інститут

З метою забезпечення конкурентоспроможної якості освіти та відповідно до міжнародного і європейського досвіду, зокрема у сфері вищої освіти (Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти), у законопроекті цим та іншими розділами запроваджується модель вимірюваної, порівнюваної, вірогідної якості освіти.

Для цього застосовуються сучасні інструменти, а саме:

- компетентнісний підхід;

- Національна рамка кваліфікацій як інструмент вимірювання і порівнювання здобутих освітніх і професійних кваліфікацій;

- Європейська кредитна трансферно-накопичувальна система;

- стандартна класифікація рівнів, спрямувань, галузей освіти;

- стандарти освітньої діяльності і стандарти освіти;

- ліцензування освітньої діяльності та акредитація освітніх програм;

- зовнішнє незалежне оцінювання результатів навчання;

- моніторинг якості освіти;

- система забезпечення якості освіти, що включає внутрішнє (інституційне) забезпечення якості освіти, зовнішнє забезпечення якості освіти і забезпечення якості в діяльності органів і установ, що здійснюють оцінювання якості освіти.

Унормовуються відповідні основні поняття:

- освітні програми та освітні кваліфікації (ступені, досягнення);

- компетентності, результати навчання;

- кваліфікації, ступені як стандартизовані сукупності компетентностей;

- кредити як показники трудомісткості та відповідної тривалості навчання.

Запроваджуються незалежні органи забезпечення якості освіти: крім Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, також регіональні комісії із забезпечення якості освіти.

Організація роботи експертів у сфері освіти покладається на установу, засновану центральним органом виконавчої влади у сфері освіти - Експертний інститут. Відповідна стаття передбачає також порядок формування реєстру експертів.

Розділ 8. ПЕДАГОГІЧНІ І НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНІ ПРАЦІВНИКИ

Стаття 8.1. Основні посади педагогічних і науково-педагогічних працівників.

Психологічна служба системи освіти. В усіх закладах системи освіти діє психологічна служба, яка складається з практичних психологів і соціальних педагогів навчальних закладів, методистів районних, міських, обласних кабінетів (центрів) психологічної служби. Працівники психологічної служби системи освіти мають статус педагогічних / науково-педагогічних працівників і мають подвійне підпорядкування: адміністративно – керівнику навчального закладу, методично – керівнику (методисту) районного, міського, обласного кабінету (центру)

Пояснення: статті 21 і 22 нині діючого Закону України «Про освіту»; Положення про психологічну службу системи освіти України (Наказ МОН України № 616 від 02.07.2009 р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.07.2009 за № 687/16703).

Психолого-медико-педагогічні консультації. «В системі освіти діють психолого-медико-педагогічні консультації для виявлення, психолого-педагогічного вивчення, визначення освітніх потреб дітей з особливими освітніми потребами, консультативної допомоги їхнім батькам, особам, які їх замінюють, та педагогам навчальних закладів

Пояснення: п. 1.2. Положення про центральну, обласні, Київську міську, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації (Наказ МОН України, НАПН України від 23.06.2011 № 623/61, зареєстровано в Міністерстві юстиції 06.12.2011 за № 1407/20145.

Стаття 8.2. Підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників.

Стаття 8.3. Атестація педагогічних і науково-педагогічних працівників.

Атестація працівників психологічної служби проводиться за участю виключно спеціалістів даного профілю (психологи оцінюють психологів, соціальні педагоги – соціальних педагогів). Для цього створюються або окремі комісії, до яких залучаються фахівці вищої кваліфікації, або експертних груп при атестаційних комісіях різних рівнів акредитації, до яких також яких залучаються фахівці вищої кваліфікації.

Стаття 8.4. Кваліфікаційні категорії педагогічних працівників.

При визначенні кваліфікаційного рівня працівника психологічної служби системи освіти беруть участь керівники (методисти) районних, міських, обласних кабінетів (центрів) психологічної служби. До визначення кваліфікаційного рівня працівників психологічної служби можуть долучатися виключно фахівці вищої кваліфікацію даного профілю (психологи оцінюють психологів, соціальні педагоги – соціальних педагогів)

Стаття 8.8. Вчені звання науково-педагогічних працівників.

Стаття 8.6. Робочий час і навантаження педагогічних та науково-педагогічних працівників.

Працівники психологічної служби (практичні психологи і соціальні педагоги) мають навантаження на ставку – 20 годин практичної діяльності на тиждень.

Стаття 8.7. Оплата праці педагогічних і науково-педагогічних працівників.

Стаття 8.8. Соціальні гарантії педагогічних і науково-педагогічних працівників

Законопроект передбачає:

1) з метою забезпечення мобільності та універсальності педагогічних працівників передбачається уніфікація професійних кваліфікацій та посад педагогічних працівників для різних типів навчальних закладів (дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх, професійних тощо). Вважається за доцільне зберегти посаду «вчитель»;

2) створення правових засад для особистої зацікавленості педагогічних і науково-педагогічних працівників у безперервному професійному розвитку та підвищенні рівня своєї кваліфікації;

3) підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників упродовж 5-річного циклу замість одного разу на п’ять років та можливість самостійно обирати програми підвищення кваліфікації та залучати різні джерела фінансування для оплати послуг з підвищення кваліфікації;

4) запровадження незалежної сертифікації педагогічних працівників, за результатами якої присвоюється вища кваліфікація, що в свою чергу веде до суттєвого збільшення заробітної плати;

Сертифікація працівника психологічної служби системи освіти здійснюється відповідними комісіями районних, міських, обласних і всеукраїнського кабінетів (центрів) психологічної служби

5) встановлення вищих тарифних розрядів для педагогічних і науково-педагогічних працівників. (див. таблиці в Додатку 4).

Стаття 9.1. Організаційно-правові форми закладів освіти.

Стаття 9.2. Державні і комунальні заклади освіти (навчальні заклади).

Стаття 9.3. Приватні заклади освіти (навчальні заклади).

Стаття 9.4. Взаємодія закладів освіти.

Стаття 9.5. Управління закладом освіти.

Стаття 9.6. Автономія закладу освіти.

Стаття 9.7. Відповідальність закладу освіти.

У законопроекті передбачено осучаснити перелік всіх суб’єктів цивільного права, що здійснюють освітню діяльність на території України, їх правовий статус та правові режими здійснення ними освітньої діяльності, зберігаючи основні кращі традиції національного освітнього права.

Освітня діяльність здійснюється закладами освіти (навчальними закладами), а у випадках, встановлених цим законом, організаціями (установами), що здійснюють навчання, а також індивідуальними підприємцями.

Передбачено перелік основних організаційно-правових форм закладів освіти:

· заклад освіти – бюджетна установа, що здійснює освітню діяльність;

· заклад освіти – неприбуткова (некомерційна) організація, що здійснює освітню діяльність як основний вид діяльності відповідно до цілей, заради досягнення яких ця організація створена. Заклад освіти створюється в організаційно-правовій формі, встановленої цивільним законодавством для неприбуткових (некомерційних) організацій.

· заклад освіти – господарське товариство;

· організація (установа), яка не є юридичною особою і здійснює освітню діяльність.

Неприбуткові організації не мають права розподіляти прибуток між засновниками чи працівниками і цілком або частково звільняються від сплати податків.

Уточнюються загальні права та обов’язки суб’єктів, що здійснюють освітню діяльність, їх повноваження, права та обов’язки, відповідальність, вимоги до статуту закладів освіти.

Формулюються загальні права та обов’язки засновників, органів управління та громадського самоврядування закладів освіти.

Уточнюється правовий статус об’єднань суб’єктів, що здійснюють освітню діяльність, їх види.

Передбачено автономію закладу освіти відповідно до рівня освіти.

Важливою новелою є запровадження відповідальності закладу освіти за якість освітніх послуг.

Розділ 10. УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ОСВІТИ

Стаття 10.2. Повноваження Кабінету Міністрів України

Стаття 10.3. Повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері освіти

Стаття 10.4. Повноваження державних органів, до сфери управління яких належать заклади освіти

Стаття 10.5. Повноваження місцевих органів виконавчої влади

Стаття 10.6. Повноваження органів влади Автономної Республіки Крим, обласних рад, Київської та Севастопольської міських рад у сфері освіти

Стаття 10.7. Повноваження районних рад, міських рад (міст обласного значення), районних у містах рад

Стаття 10.8. Повноваження міських рад (міст районного підпорядкування), сільських, селищних рад

Стаття 10.9. Повноваження засновника (засновників) закладу освіти

Стаття 10.10. Повноваження органів ліцензування та акредитації

Стаття 10.11. Громадське самоврядування у системі освіти

Стаття 10.12. Відкритість прийняття рішень і провадження діяльності у сфері освіти.

У розділі передбачається реалізувати засади децентралізації управління системою освіти та чітке розмежування повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (див. Додаток 3).

Так, у віданні МОНУ має залишитися вища освіта, затвердження стандартів освітньої діяльності та стандартів освіти, а також видача ліцензій на освітню діяльність.

Відповідальність за забезпечення доступності дошкільної, початкової та середньої освіти, професійної та позашкільної освіти, в т.ч. право заснування відповідних закладів має бути покладено на органи місцевого самоврядування:

1) територіальні громади сіл, селищ та міст відповідальні за дошкільну по початкову освіту;

2) районні ради, міські ради міст обласного значення відповідальні за надання базової середньої освіти;

3) обласні ради, міські ради міст Києва та Севастополя, ВР АРК і Рада Міністрів АРК відповідальні за надання профільної середньої освіти (нинішня старша школа) та професійної (професійно-технічної) освіти.
Ці повноваження можуть бути залишені міським радам великих міст.

За формування мережі закладів професійної освіти відповідає Кабінет Міністрів України.

Контрольні повноваження і повноваження щодо забезпечення якості дошкільної, загальної середньої та професійної освіти (ліцензійна експертиза, акредитація авторських освітніх програм) планується надати органам влади на рівні регіону.

Державна інспекція освіти має здійснювати також нагляд за виконанням органами місцевого самоврядування делегованих їм повноважень.

У разі проведення реформи адміністративно-територіального устрою можна буде розширити повноваження територіальних громад (об’єднаних), а частину повноважень рівня регіону передати в укрупнені райони.

Організація роботи експертів з питань стандартизації та змісту освіти покладається на окрему державну установу – Експертний інститут.

Стаття 11.3. Статус органів державного нагляду (контролю) у сфері освіти

Стаття 11.4. Повноваження органу державного нагляду (контролю) у сфері освіти

Стаття 11.5. Повноваження регіональних органів державного нагляду (контролю) у сфері освіти

Стаття 11.6. Способи здійснення державного нагляду (контролю) у сфері освіти

Стаття 11.7. Порядок проведення заходів державного нагляду (контролю) у сфері освіти

Стаття 11.8. Рішення за результатами державного нагляду (контролю)

Стаття 11.9. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного нагляду (контролю) у сфері освіти та їхніх посадових осіб

Призначення розділу – забезпечити діяльність Державної інспекції освіти у відповідності з нормами Конституції України, зокрема із ст. 19 Конституції, міжнародних зобов’язань України як члена Ради Європи, та європейської практики державного інспектування освіти. Норми розроблено на основі діючого Положення про інспекцію відповідно до загальних засад законопроекту.

Інспекція матиме регіональні підрозділи. Між Інспекцією та регіональними підрозділами чіткий розподіл повноважень: регіональні підрозділи здійснюють нагляд за діяльністю закладів освіти окрім вищої. Нагляд за діяльністю закладів вищої освіти здійснює Інспекція. Інспектування освіти на рівні міст та районів законопроектом не передбачається.

Основні повноваження органів державного нагляду:

1) нагляд за дотриманням та однаковим застосуванням законодавства України про освіту закладами освіти;

2) контроль за реалізацією органами місцевого самоврядування делегованих повноважень щодо забезпечення доступності дошкільної, середньої, професійної та позашкільної освіти.

В разі потреби оцінювання результатів навчання у закладі освіти органи державного нагляду залучають установи зовнішнього незалежного оцінювання.

В розділі прописано процедури призначення і проведення перевірок, вимоги до державних інспекторів, варіанти рішень, які можуть прийматися за результатами проведення перевірок.

Передбачено можливість адміністративного та судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного нагляду та їхніх посадових осіб. Передбачено, що рішення за результатами перевірок може прийматися лише після завершення розгляду скарг.

Розділ 12. ДОШКІЛЬНА ОСВІТА

Стаття 12.1. Мета і завдання дошкільної освіти

Стаття 12.2. Дошкільний вік і структура дошкільної освіти

Стаття 12.3. Система дошкільної освіти

Стаття 12.4. Форми здобуття дошкільної освіти

Стаття 12.5. Норми і вимоги до розвитку дітей дошкільного віку (стандарт дошкільної освіти)

Стаття 12.6. Освітні програми дошкільної освіти

Стаття 12.7. Заклади дошкільної освіти

Стаття 12.8. Забезпечення якості дошкільної освіти

Стаття 12.9. Управління дошкільною освітою

Дошкільна освіта передбачає спеціально організований процес особистісного розвитку дитини, який спрямований на зміцнення її фізичного здоров'я, розкриття інтелектуальних здібностей і формування загальної культури поведінки, духовно-емоційне і моральне виховання, збагачення досвіду спілкування з урахуванням специфічних для дітей цього віку видів діяльності. Залежно від віку дитини та особливостей її психічного розвитку вона поділяється на освіту раннього дитинства (від народження до 3 років) і власне дошкільну освіту (від 3 до 6 років).

Дошкільна освіта може здобуватися у закладах дошкільної освіти або завдяки батьківському впливу та родинному вихованню у формі сімейної освіти, а також шляхом надання освітніх послуг, організованих батьками або їх законними представниками. Діти можуть здобувати дошкільну освіту за типовими або авторськими акредитованими освітніми програмами, які відповідають нормам і вимогам, визначеним для відповідного вікового рівня розвитку дітей дошкільного віку. Освітні послуги з дошкільної освіти у державних і комунальних закладах освіти оплачуються за рахунок видатків державного чи місцевого бюджету. Батьки або їх законні представники мають право на безоплатні консультації щодо розвитку їхніх дітей.

Освітні програми дошкільної освіти дотримуються наступності з освітніми програмами початкової освіти, але не можуть дублювати їх за змістом чи вимогами до навчальних досягнень дітей. Засвоєння освітніх програм дошкільної освіти не передбачає жодних видів поточної чи підсумкової атестації дітей. Усі види контролю за розвитком дитини мають моніторинговий характер.

Забезпечити психологічний та соціально-педагогічний супровід дітям, їхнім батькам, вихователям тощо. Ввести та укомплектувати посади практичних психологів та соціальних педагогів в усіх дошкільних навчальних закладах країни. Робота з сім’ями, допомога родинам із соціально незахищених категорій має бути покладена на соціальних педагогів ДНЗ. Організація охоплення дітей, які не відвідують ДНЗ вихованням – також соціальні педагоги ДНЗ. Важливу роль в організації інклюзивної освіти для дітей з особливими освітніми потребами в межах дошкільної освіти мають грати практичні психологи і соціальні педагоги ДНЗ. Оцінку рівня розвитку пізнавальної, емоційної сфер дітей, психологічної готовності дітей до навчання у школі покласти на практичних психологів ДНЗ.

Розділ 13. ЗАГАЛЬНА СЕРЕДНЯ ОСВІТА

Стаття 13.1. Мета і завдання загальної середньої освіти

Стаття 13.2. Структура і тривалість повної загальної середньої освіти

Стаття 13.3. Система загальної середньої освіти

Стаття 13.4. Форми здобуття загальної середньої освіти

Стаття 13.5. Державний стандарт загальної середньої освіти

Стаття 13.6. Освітні програми загальної середньої освіти

Стаття 13.7. Забезпечення якості загальної середньої освіти

Стаття 13.8. Заклади загальної середньої освіти

Стаття 13.9. Управління загальною середньою освітою

Загальна середня освіта є основою різнобічного розвитку і соціалізації дитини, формування готовності її до життя в суспільстві, свідомого життєвого вибору та самореалізації, трудової діяльності та навчання впродовж життя.

Повна загальна середня освіта складається з трьох рівнів: початкова освіта, тривалістю 5 років, базова середня освіта, тривалістю 4 роки, профільна середня освіта, тривалістю 3 роки, яка має академічне чи професійне спрямування. Тривалість повної загальної середньої освіти 12 років. Держава гарантує право на безоплатне здобуття повної загальної середньої освіти дітям до 18 років та особам, хто бажає її отримати, впродовж життя.

Забезпечити психологічний та соціально-педагогічний супровід усіх учасників навчально-виховного процесу. В кожному з типів шкіл передбачити 1 ставку практичного психолога і 1 ставку соціального педагога.

Загальноосвітні заклади освіти І і ІІ рівнів (початкова та основна школа) можуть функціонувати в комплексі, як єдиний заклад середньої освіти, або відокремлено, як самостійні заклади освіти. Заклади середньої освіти ІІІ рівня (старша школа) функціонують відокремлено від початкової й основної школи як самостійні заклади освіти. Управління закладами середньої освіти здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування залежно від підпорядкування, колегіальні органи та органи громадського самоврядування, повноваження яких визначені законом.

Заклади середньої освіти можуть бути різних типів: гімназії, ліцеї, колегіуми, спеціалізовані школи тощо, і різних форм власності.

Зміст і результати навчання, вимоги до гранично допустимого навчального навантаження учнів за рівнями освіти визначають стандарти освіти, які розробляють експерти у сфері освіти і затверджує центральний орган виконавчої влади у сфері освіти. Реалізація вимог стандарту освіти здійснюється на основі типових освітніх програм, затверджених центральним органом виконавчої влади у сфері освіти чи авторських освітніх програм, акредитованих регіональними комісіями забезпечення якості освіти. Контроль за досягненням учнями результатів навчання відповідного рівня освіти здійснюється шляхом державної підсумкової атестації учнів у формі зовнішнього незалежного оцінювання, зміст і порядок проведення якої визначає центральний орган виконавчої влади у сфері освіти.

Порівняння чинної і запропонованої структури середньої освіти

Обґрунтування:

1. Подовження початкової ланки освіти до 5 років полегшує вирішення проблеми малокомплектних сільських шкіл.

2. Нова структура забезпечить зменшення навчального навантаження учнів з урахуванням їхніх вікових особливостей розвитку.

3. Трирічна старша школа дає можливість забезпечити якісну профільну освіту за академічним чи професійним спрямуванням, а також зменшити тривалість навчання на першому рівні вищої освіти.

4. Діти до свого повноліття (18 років) перебувають в умовах освітнього процесу за здібностями та інтересами, освітніми потребами і схильностями.

5. Урахування світових тенденцій розвитку освіти в умовах інтеграції до європейського освітнього простору: у ЄС нема жодної країни, в якій тривалість повної загальної середньої освіти, достатньої для доступу до вищої освіти, менше 12 років.

Розділ 14. ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА

Стаття 14.1. Мета і завдання професійної освіти

Стаття 14.2. Структура і система професійної освіти

Стаття 14.3. Стандарти професійної освіти

Стаття 14.4. Заклади професійної освіти

У главі розкриваються організаційні засади модернізації професійної освіти з метою задоволення потреб особистості у здобутті компетентностей у сфері професійної діяльності, формування кваліфікованого кадрового потенціалу країни.

Передбачається два кваліфікаційні рівні професійної освіти, базова професійна освіта («кваліфікований робітник») і спеціалізована професійна освіта («молодший спеціаліст»). Рівні професійної освіти узгоджені з рівнями Національної рамки кваліфікацій, з другого по п’ятий.

Професійна освіта здобувається у професійних коледжах, професійних ліцеях, центрах професійної підготовки, які функціонують на засадах автономії, самоврядування.

У багатопрофільних закладах професійної освіти реалізуються різнорівневі програми професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників, а також програми профільного навчання учнів старшої школи за технологічним напрямом (з одночасним отриманням повної загальної середньої освіти).

Зміст професійної освіти забезпечує формування професійної та загальної компетентностей і базується на професійних стандартах (кваліфікаційних характеристиках).

Професійні навчальні заклади підпорядковуються та фінансуються засновниками.

Управління професійними навчальними закладами здійснюється на принципах партнерства засновників, органів управління професійною освітою, органів місцевого самоврядування, організацій громадянського суспільства, організацій (об’єднань) роботодавців, органів батьківського та студентського самоврядування, інших осіб чи груп, які прямо чи опосередковано зацікавлені в результатах діяльності такого навчального закладу.

Професійні навчальні заклади державної, комунальної та приватної форми власності мають рівні права у провадженні освітньої та інших видів діяльності.

Забезпечити психологічний та соціально-педагогічний супровід усіх учасників навчально-виховного процесу. В кожному закладі професійної освіти передбачити 1 ставку практичного психолога і 1 ставку соціального педагога.

Розділ 15. ВИЩА ОСВІТА

Стаття 15.1. Мета і завдання вищої освіти

Стаття 15.2. Система вищої освіти в Україні

Стаття 15.3. Програми, рівні та ступені вищої освіти

Стаття 15.4. Стандартизація вищої освіти

Стаття 15.5. Забезпечення якості вищої освіти

Стаття 15.6. Заклади вищої освіти

Стаття 15.7. Наукова (дослідницька) діяльність закладів вищої освіти

У розділі планується системно викласти основні концептуальні засади, що передбачені новим Законом України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року:

Метою вищої освіти є всебічний розвиток людини як творчої особистості, активного і відповідального громадянина та конкурентоспроможного фахівця, що є основою забезпечення сталого, високотехнологічного та інноваційного розвитку суспільства, розбудови демократичної та європейської держави.

Вступ до вищих навчальних закладів громадян України Іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, осіб, яким надано статус біженця в Україні, осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, та особи, яким надано статус закордонного українця, здійснюється на конкурсній снові за результатами ЗНО та лише за умови наявності повної загальної середньої освіти.

Вища освіта здобувається за освітніми (освітньо-професійними та освітньо-науковими) і науковими програмами на чотирьох рівнях:

початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти, який відповідає 5-му рівню НРК;

перший (бакалаврський) рівень, який відповідає 6-му рівню НРК;

другий (магістерський) рівень, який відповідає 7-му рівню НРК;

третій (освітньо-науковий) рівень; який відповідає 8-му рівню НРК;

науковий рівень, який відповідає 9-му рівню НРК.

Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою відповідної освітньої (освітньо-професійної чи освітньо-наукової) або наукової програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти – молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук.

Стандартизація вищої освіти здійснюється державою шляхом затвердження стандартів освітньої діяльності («ліцензійні умови») та стандартів вищої освіти (що використовуються для акредитації освітніх програм і оцінювання якості вищої освіти).

Вищі навчальні заклади (університет, академія, інститут, коледж) реалізують свою діяльність на основі принципів академічної свободи, автономії та відповідальності за якість вищої освіти.

Забезпечити психологічний та соціально-педагогічний супровід усіх учасників навчально-виховного процесу. В кожному закладі вищої освіти передбачити 1 ставку практичного психолога і 1 ставку соціального педагога.

Розділ 16. ПОЗАШКІЛЬНА ОСВІТА

Стаття 16.1. Мета і завдання позашкільної освіти

Стаття 16.2. Система позашкільної освіти

Стаття 16.3. Форми здобування позашкільної освіти

Стаття 16.4. Освітні програми позашкільної освіти

Стаття 16.5. Заклади позашкільної освіти

Позашкільна освіта спрямована на розвиток здібностей і талантів дітей та забезпечує задоволення їхніх додаткових освітніх потреб згідно з виявленням інтересу і схильностей до певного виду діяльності чи галузі знань. Вона може надаватися в закладах позашкільної освіти різних форм власності, інших закладах освіти, що мають ліцензію на здійснення такого виду освітньої діяльності, або на договірних засадах юридичними чи фізичними особами, які здійснюють таку освітню діяльність на законних підставах.

Позашкільна освіта може здійснюватися за різними формами організації освітнього процесу (гуртки, культурно-освітні, спортивно-оздоровчі, науково-пошукові і художньо-мистецькі творчі об'єднання, клуби, студії, курси, школи тощо) і провадиться за різними напрямами діяльності. Допускається поєднання в одному закладі освіти різних напрямів діяльності.

Позашкільна освіта здійснюється за типовими або акредитованими авторськими освітніми програмами, які спрямовані на поглиблення загальноосвітньої чи допрофесійної підготовки з певної галузі знань чи виду діяльності, формування певних професійних компетентностей, підвищення майстерності чи вправності з певного виду діяльності. Результати позашкільної освіти можуть ураховуватися повністю чи частково іншими закладами освіти в опануванні їхніх освітніх програм. Акредитовані освітні програми з певних напрямів позашкільної освіти (музичний, мистецький, спортивний тощо) можуть надавати певні кваліфікації тим, хто їх опанував. За результатами навчання за акредитованими освітніми програмами заклади позашкільної освіти можуть видавати документ, форма і зміст якого визначаються ним самим.

Фінансування позашкільної освіти здійснюється за кошти державного і місцевого бюджетів, батьків дітей або їх законних представників, з інших джерел, не заборонених законодавством. За кошти державного і місцевого бюджетів можуть фінансуватися лише акредитовані освітні програми.

Забезпечити психологічний супровід усіх учасників навчально-виховного процесу. В кожному закладі позашкільної освіти передбачити 1 ставку практичного психолога.

Розділ 17. ОСВІТА ОСІБ З ОСОБЛИВИМИ

ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Стаття 17.1. Забезпечення доступу до якісної освіти особам з особливими освітніми потребами

Стаття 17.2. Інтеграція осіб з обмеженнями життєдіяльності в загальноосвітній простір та інклюзивне навчання

Стаття 17.3. Спеціальні заклади та форми освіти осіб з особливими освітніми потребами

У розділі визначаються основні засади забезпечення доступу до освіти осіб з особливими освітніми потребами, що передбачають, окрім іншого:

1) створення правових, економічних, політичних, соціально-психологічних та інших умов для забезпечення особам з особливими потребами їхніх прав та можливості нарівні з іншими громадянами отримувати якісні освітні послуги;

2) максимальну інтеграцію цієї категорії здобувачів освітніх послуг до закладів освіти, у т. ч. шляхом: усунення перепон і бар’єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволення їхніх потреб у сфері освіти; забезпечення спеціальними засобами та приладдям для навчання, у т. ч. у закладах професійної освіти; створення спеціальних та інклюзивних класів (груп) для навчання; формування інституту супроводження для більш ефективного і якісного отримання особами з особливими потребами освітніх послуг; спеціальної підготовки викладачів, учителів та вихователів для інтеграції їхньої доступності до цієї категорії здобувачів освітніх послуг (сурдо-, тифлопереклад, основні засади фізичної, соціальної, психофізіологічної та трудової реабілітації) та ін.;

3) гарантування державою за рахунок коштів державного бюджету забезпечення осіб з особливими освітніми потребами засобами індивідуальної корекції, технічними засобами реабілітації, виплати стипендії та державної спеціальної допомоги інвалідам дитинства та дітям-інвалідам на весь період навчання у закладах професійної та вищої освіти, гарячим харчуванням протягом усього періоду навчання у загальноосвітньому закладі освіти, навчально-методичними та наочно-дидактичними технічними засобами навчання;

4) визначення переважного права за інших рівних умов на зарахування до вищих і професійних закладів освіти;

5) типи закладів освіти, у яких можуть навчатися діти з особливими освітніми потребами (з інклюзивною формою навчання, спеціальна школа (школа-інтернат), санаторна школа (школа-інтернат), навчально-реабілітаційний центр);

6) норми щодо педагогічного навантаження педагогічних працівників інклюзивних та спеціальних закладів освіти в розмірі 25 годин на тиждень.

Частина повноважень щодо забезпечення доступності освіти особам з особливими освітніми потребами, мають бути покладені на МОЗ, Мінсоцполітики та Мінмолодьспорту України, що потребуватиме внесення змін до відповідних законів України.

Психологічний та соціально-педагогічний супровід (створення соціально-психологічних умов, інтеграція дітей до закладів освіти, тощо) дітей з особливими освітніми потребами покласти на практичних психологів та соціальних педагогів закладів. Обов’язкова участь практичних психологів, психологів-науковців, дефектологів, консультантів ПМПК у розробці матеріалів науково-методичного забезпечення інклюзивної освіти для педагогічних працівників дошкільних, загальноосвітніх навчальних закладів та рекомендації для батьків дітей.

Розділ 18. ОСОБЛИВІ ВИДИ ОСВІТИ

Стаття 18.1. Освіта для особливо обдарованих дітей.

Стаття 18.2. Освіта, що надається в закладах освіти, створених релігійними організаціями (релігійна освіта)

Стаття 18.3. Військова професійна та вища освіта в інтересах оборони та безпеки держави, забезпечення законності та правопорядку (військова освіта)

У розділі викладаються правові норми, які є спеціальними для перелічених у назвах статей видів освіти.

Так, надання повної загальної середньої освіти, основ професійної освіти особливо обдарованим дітям та молоді з метою забезпечення доступності такої освіти всім особам зазначених категорій незалежно від місця проживання може здійснюватися в закладах освіти, заснованих центральним органом виконавчої влади у сфері освіти, органами місцевого самоврядування. Порядок заснування та фінансування таких закладів освіти визначається Кабінетом Міністрів України.

Музичні, мистецькі, спортивні заклади освіти можуть надавати певну професійну кваліфікацію (2-3 рівні Національної рамки кваліфікацій).

Релігійні організації, офіційно зареєстровані в Україні, мають право засновувати заклади освіти, в т.ч. і ті, які надають формальну або позашкільну освіту, відповідно до чинного законодавства. Забезпечується розмежування формальної освіти, яка надається закладом освіти, заснованим релігійною організацією, відповідно до державного стандарту, та релігійної освіти.

Передбачено особливості військової професійної та вищої освіти в інтересах оборони та безпеки держави, забезпечення законності та правопорядку, зокрема можливість здобуття професійної військової освіти одночасно із здобуттям повної загальної середньої освіти. Особливості регулювання вищої освіти у вищих військових навчальних закладах узгоджено із Законом України «Про вищу освіту».

Забезпечити психологічний супровід усіх учасників навчально-виховного процесу. В кожному закладі позашкільної освіти передбачити 1 ставку практичного психолога та 1 ставку соціального педагога.

Розділ 19. ОСВІТА ДОРОСЛИХ

Стаття 19.1. Навчання протягом життя

Стаття 19.2. Освіта дорослих як складова навчання протягом життя. Мета і завдання освіти дорослих

Стаття 19.3. Структура освіти дорослих. Цільові групи освіти дорослих

Стаття 19.4. Заклади освіти, установи, організації, інші юридичні та фізичні особи, які надають освітні послуги у сфері формальної та неформальної освіти дорослих

Стаття 19.5. Освітні програми для дорослих

Стаття 19.6. Порядок реалізації та фінансування освітніх програм

для дорослих

У розділі визначено освіту дорослих як невід’ємну ланку системи освіти, мета якої полягає у сприянні адаптації до мінливих соціально-економічних умов і соціальному захисті дорослої людини шляхом реалізації освітніх програм та послуг, здійснення освітньо-інформаційної діяльності в межах та поза межами загальної середньої, професійної, вищої та післядипломної освіти.

Уперше освіта дорослих представлена як система, діяльність якої спрямована на задоволення потреб громадян у знаннях, уміннях і навичках для професійного та особистісного розвитку. Провідною метою системи є забезпечення органічної єдності з усіма іншими ланками освіти шляхом урахування особистісних потреб і потреб суспільства.

Структура освіти дорослих охоплює освітні програми формальної і неформальної освіти, які є диференційованими та розробляються з урахуванням специфіки освітніх потреб особи, окремих соціальних груп дорослого населення. Такі програми можуть реалізуватися за рахунок різних джерел фінансування.

Включення розділу «Освіта дорослих» у проект Закону України «Про освіту» дасть можливість: закріпити права людини на безперервне професійне і непрофесійне навчання у будь-якому віці; визнати суспільну корисність освіти дорослих;закріпити на законодавчому рівні вимоги щодо координації і взаємодії різних суб’єктів у сфері освіти дорослих; легітимітизувати термін «освіта дорослих»;забезпечить державну підтримку наукових досліджень у галузі освіти дорослих.

Розділ 20. ІНФРАСТРУКТУРА ОСВІТИ

Стаття 20.1. Склад освітньої інфраструктури

Стаття 20.2. Інформаційні ресурси для освіти

Стаття 20.3. Бібліотеки для системи освіти

Стаття 20.4. Інформаційні системи в освіті

Стаття 20.5. Освітня картка особи

Стаття 20.6. Освітня статистика

Стаття 20.7. Облік документів про освіту

Стаття 20.8. Забезпечення права приватності в освіті

До інфраструктури освіти віднесено:

- інформаційні ресурси;

- бібліотечні ресурси;

- підприємства, які виготовляють навчальне обладнання для освіти;

- видавництва, які випускають підручники та посібники для освіти.

Розділом передбачено важливі новели:

1) врегульовано використання в освіті інформаційних систем, у т.ч. систем дистанційного навчання, електронних бібліотек, освітньої статистики

2) передбачено запровадження освітньої картки особи як персонального електронного документа

3) передбачено ведення Державного реєстру документів про освіту

4) визначено зміст освітньої картки особи та порядок її використання з дотриманням українського та європейського законодавства про захист персональних даних; зокрема, картка в повному обсязі може зберігатися лише в закладі освіти, де особа навчається,

5) використання деперсоналізованих відомостей освітньої картки особи для проведення статистичних досліджень

6) передбачено можливість надання підприємствам, які виготовляють навчальне обладнання для освіти, та видають підручники та посібники для освіти, статусу неприбуткової організації

7) визначено структуру освітньої статистики, яка має включати:

- статистичні відомості державної служби статистики

- статистичні відомості, отримані шляхом обробки деперсоналізованих освітніх карток осіб

- статистичні відомості, отримані за результатами вибіркових обстежень системи освіти.

Розділ 21. ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ У СФЕРІ ОСВІТИ

Стаття 21.1. Особливості регулювання економічних відносин у сфері освіти

Стаття 21.2. Учасники економічних відносин у сфері освіти

Стаття 21.3. Освітня послуга як результат економічної діяльності

Стаття 21.4. Замовлення на освітні послуги

Стаття 21.5. Громадяни України – замовники і споживачі освітніх послуг

Стаття 21.6. Органи державної влади – замовники освітніх послуг

Стаття 21.7. Органи місцевого самоврядування – замовники освітніх послуг

Стаття 21.8. Інші замовники освітніх послуг

Стаття 21.9. Заклади освіти та фізичні особи – виконавці

замовлень на освітні послуги

Стаття 21.10. Економічна діяльність у сфері освіти

Стаття 21.11. Ціни і ціноутворення освітніх послуг

Стаття 21.12. Економічна конкуренція у сфері освіти

Стаття 21.13. Кредити на отримання освітніх послуг

Стаття 21.14. Захист прав споживачів і замовників освітніх послуг

Стаття 21.15. Захист прав виконавців замовлень на освітні послуги

Стаття 21.16. Захист прав засновників закладів освіти

Стаття 21.17. Участь громадських організацій в економічних відносинах у сфері освіти

Основним завданням розділу є регулювання економічних відносин у сфері освіти для забезпечення конституційного права громадян України на освіту та ефективної економічної діяльності суб’єктів господарювання у сфері освіти.

Концептуальною основою положень, визначень та засобів регулювання економічних відносин у сфері освіти, які використовуються у розділі, є п’ята (остання) версія Системи національних рахунків (СНР 2008), яка схвалена ООН, Європейською комісією, ОЕСР, МВФ і Світовим Банком, та впровадження якої Україна запланувала здійснити у 2015-2016 роках.

Сформульовано особливості економічних відносин у сфері освіти, серед яких зазначено, зокрема, безоплатність надання більшості освітніх послуг; некомерційний характер економічної діяльності більшості закладів освіти; заборона приватизації державних і комунальних закладів, що зумовлює обмеженість ринкових засад у цій сфері.

Перш за все, пропонується розширити можливості громадян України здобувати освіту безоплатно у закладах освіти незалежно від форм власності та місця їх знаходження, чи у фізичних осіб, що здійснюють індивідуальну діяльність щодо надання освітніх послуг у визначеному законом порядку. Наявність такої норми відповідатиме діючій практиці в країнах ЄС.

Пропонується встановити, що розмір видатків державного або місцевого бюджетів для оплати освітніх послуг визначається на одну особу, а не на утримання закладу освіти, що разом із правом обирати заклад освіти незалежно від форм власності та місця його знаходження надасть можливість впровадити принцип «гроші ходять за людиною».

Запропоновано визначення поняття «освітня послуга, як результат економічної діяльності».

Пропонується визначення поняття «некомерційна (неприбуткова) організація» для закладів освіти і надання права засновникам державних і комунальних закладів освіти обирати не лише організаційно – правовий статус «бюджетна установа», а й статуси «некомерційна (неприбуткова) організація» або «підприємство (корпорація)», що надасть їм фінансову автономію.

Розділ 22. НАУКОВЕ І МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСВІТИ

Стаття 22.1. Завдання наукового і методичного забезпечення освіти

Стаття 22.2. Здійснення наукового і методичного забезпечення

освіти
Стаття 22.3. Участь діячів науки