Розірвання контракту

У разі розірвання з ініціативи роботодавця з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством звільнення провадиться за пунктом 8 статті 36 КЗпП України, з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством і контрактом.

У разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов'язань, передбачених у контракті його може бути достроково розірвано з попередженням відповідної сторони за два тижні.

Контракт піддягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за контрактом, порушення роботодавцем законодавства про працю, невиконання чи неналежного виконання робо­тодавцем зобов'язань, передбачених контрактом, та з інших поважних причин.

За два місяці до закінчення строку чинності контракту за уродою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк.

У контракті можуть визначатися додаткові, крім встановлених чинним законодавством, підстави його розірвання.

Контракт повинен передбачати зобов'язання роботодавця щодо компенсації моральної та матеріальної шкоди, заподіяної працівникові у разі дострокового розірвання контракту:

працівником - з причин невиконання чи неналежного виконання робо­тодавцем зобов'язань, передбачених контрактом;

роботодавцем - з підстав, не передбачених чинним законодавством та контрактом.

Контрактом може бути встановлено додаткові гарантії працівникові на випадок дострокового припинення контракту з незалежних від працівника причин.

9. Зміна трудових правовідносин: переміщення, переведення працівника.

10. Розірвання трудового договору з ініціативи працівника: підстави і порядок.

11. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу: підстави порядок.

12. Підстави розірвання трудового договору з ініціативи органів, що не є стороною договору. Порядок звільнення.

13. Правове регулювання робочого часу: тривалість, режим, облік.

14. Ненормований робочий день. Робота в нічний час. Надурочні роботи.

15. Правове регулювання часу відпочинку: поняття та види.

16. Трудова дисципліна: поняття і зміст.

Трудова дисципліна - це встановлений нормами права порядок взаємовідносин учасників труд.процесу, що визначає точне і неухильне виконання ними своїх труд.функцій.

Трудова дисципліна - багатоаспектне явище, а тому в галузевій літературі дїї розглядають як: правовий принцип галузі права; правовий інститут труд.права; елемент труд.правовідносин; фактичну поведінку учасників таких правовідносин.

Об'єктивно-правовий зміст категорії «трудова дисципліна» співпадає з визначенням її як інституту труд.права. Це сукупність норм, які встановлюють обов'язки сторін труд. договору, режим їх виконання, внутрішній труд.розпорядок, засоби заохочення та відповідальності, що складають механізм забезпечення виконання цих зобов'язань.

Труд.дисципліна як елемент труд.правовідносин відображає суб'єктивно-правову сутність цього поняття. Вона полягає у зобов'язанні працівника як суб'єкта конкретних труд.правовідносин виконувати обов'язки, що складають зміст цих правовідносин.

Рівень дотримання суб'єктами труд.правовідносин нормативно-правових актів та обов'язків, передбачених труд.договором, визначають поняття труд.дисципліни як фактичної поведінки учасників труд.процесу.

Дисциплінарна відповідальність - це один із видів юр. відповідальності.

Дисциплінарна відповідальність за труд.правом полягає у обов' язку працівника відповісти за вчинене ним порушення труд.дисципліни перед роботодавцем і понести дисциплінарні стягнення, передбачені нормами труд.права.

Труд.правопорушення як підстава дисциплінарної відповідальності - це винне, протиправне невиконання чи неналежне виконання працівником труд.обов'язків і полягає в застосуванні до порушників дисциплінарних стягнень.

За порушення труд.дисципліни, згідно ст. 147 КЗпП, до працівника може бути застосовано тільки один з таких видів стягнень:

догана;

звільнення;

стягнення, які передбачені статутами або положеннями про дисципліну.

Догана – це офіційно виражена негативна оцінка ставлення до роботи, результатів праці окремих осіб. Догана тягне за собою негативні наслідки для працівника: моральні (втрата довіри з боку адміністрації, труд.престижу, авторитету) та матеріальні (позбавлення премії або її зниження, зняття надбавки по оплаті праці)

Звільнення – це припинення дії труд.договору за ініціативою працівника, власника або уповноваженого ним органу, або за ініціативи третіх осіб, які не є учасниками труд.правовідносин.

Дисциплінарну від-ть за статутами про дсципліну несуть працівники залізн.мор.річ.транспорту, цив.авіації, органів внутрішніх справ. За одне порушення труд.дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

17. Дисциплінарна відповідальність. Дисциплінарні стягнення, порядок їх накладання.

18. Поняття, підстави, умови, види матеріальної відповідальності.

19. Трудові спори: поняття, класифікація, органи, що розглядають, порядок розгляду.

20. Поняття державного управління (здійснення виконавчої влади).

21. Поняття, предмет, метод, система, джерела адміністративного права.

22. Адміністративні правовідносини, поняття, елементи.

адміністративні правовідносини - це частина суспільних відносин, які регулюються нормами адміністративного права шляхом впливу на поведінку суб'єктів у сфері державного управління, що приводить до виникнення між такими суб'єктами правових зв'язків державно-владного характеру.

Основні ознаки адміністративних правовідносин:

1) вони виникають на основі адміністративно-правових норм;

2) характеризуються наявністю сторін, що іменуються суб'єктами адміністративного права;

3) за змістом включають в себе адміністративні права владного характеру і юридичні обов'язки;

4) є видом суспільних відносин державних органів, фізичних або юридичних осіб, організацій і спільностей;

5) здійснення суб'єктивних прав або додержання юридичних обов'язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.

Групувати адміністративні правовідносини можна за різними підставами:

а) залежно від кількості суб'єктів - прості та складні;

6) залежно від дії в часі — довготривалі та короткотривалі;

в) за змістом поведінки зобов'язаної сторони - пасивні та активні дії чи бездіяльність;

г) залежно від функціонального призначення - регулятивні и охоронні; за галузевою належністю - матеріальні та процесуальні;

д) за сферами управління окремими галузями - соціально-культурною, адміністративно-політичною, економічною та ін.

Адміністративні правовідносини мають складну будову і включають такі елементи, як суб'єкти, об'єкти, зміст правовідносин.

Підставами виникнення, зміни чи припинення адміністративних правовідносин є юридичні факти.

Суб'єктами адміністративних правовідносин називають державні органи, фізичних та юридичних осіб, які наділяються адміністративно-правовими нормами певним обсягом повноважень у сфері державного управління (державної виконавчої влади).

Необхідно розрізняти суб'єкт адміністративного права і суб'єкт адміністративних правовідносин. Названі поняття близькі, але не тотожні. Суб'єкт адміністративного права може існувати абстрактно, але ніколи не вступатиме у правовідносини. А от суб'єкти адміністративних правовідносин завжди конкретні. Для того щоб суб'єкт адміністративного права став суб'єктом адміністративних правовідносин, необхідні такі три умови: а) наявність адміністративно-правової норми, що передбачає адміністративні права і обов'язки; б) наявність адміністративної правосуб'єктності (право-дієздатності); в) наявність адміністративного юридичного факту.

Адміністративно-правові норми містяться в джерелах адміністративного права.

Суб'єкти адміністративних правовідносин повинні володіти правосуб'єктністю, тобто здатністю бути носіями прав і обов'язків, здійснювати їх від свого імені і нести юридичну відповідальність за свої дії.

Суб'єктами адміністративних правовідносин можуть бути: а) Президент України; б) державні органи виконавчої влада; в) державні службовці; г) громадяни України; іноземці й особи без громадянства; д) система місцевого самоврядування; е) об'єднання громадян та ін.

Об'єктом адміністративних правовідносин є сама управлінська діяльність у сфері державного управління.

Зміст адміністративних правовідносин характеризується синтезом фактичного та юридичного. Юридичний зміст - це адміністративні суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин, тобто можливості імперативних дій уповноважених суб'єктів і необхідність відповідних дій зобов'язаних суб'єктів. Фактичний зміст - це сама поведінка суб'єктів адміністративних правовідносин, їх діяльність, у якій реалізуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін.

Зміст адміністративного суб'єктивного права включає такі можливості: а) діяти відповідно до своїх повноважень; б) вимагати певних дій від зобов'язаної сторони; в) впливати на об'єкт управління; г) використовувати форми й методи контролю, заохочення та примусу.

Адміністративні юридичні обов'язки - це закріплена нормами адміністративного права міра необхідної, найбільш розумної і доцільної поведінки суб'єкта, спрямована на задоволення інтересів носія адміністративного суб'єктивного права і забезпечена можливістю державного примусу.

Зміст юридичних обов'язків полягає в необхідності: а) здійснення певних дій; б) утримання від здійснення дій, що протирічать інтересам інших осіб; в) вимагати здійснення або нездійснення тих чи інших дій від інших осіб; г) нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених нормою адміністративного права необхідних варіантів поведінки.

Адміністративні юридичні факти — це конкретні життєві обставини, передбачені гіпотезою адміністративно-правової норми, що породжують виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Залежно від підстав розглядають різні види юридичних фактів:

1) за юридичними наслідками - правоутворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі;

2) залежно від форми їх прояву - позитивні та негативні;

3) за характером дії розрізняють юридичні факти одноразової та безперервної дії;

4) за характером дій - активні та пасивні;

б) за галузевою ознакою - матеріальні та процесуальні;

6) за розподілом прав і обов'язків - односторонні та багатосторонні;

7) за функціями в механізмі правового регулювання - регулятивні та охоронні;

8) залежно від кількості суб'єктів - прості та складні;

9) за наявністю волі - юридичні дії (життєві обставини, що характеризують вольову поведінку адміністративних суб'єктів, їх зовнішнє вираження волі та свідомості) та юридичні події (життєві обставини, що виникають, розвиваються і припиняються незалежно від волі суб'єктів адміністративних правовідносин).

Юридичні дії, у свою чергу, поділяють на правомірні та неправомірні. Правомірні юридичні дії (вчинки та результати діяльності) завжди відповідають нормам адміністративного права (наприклад, подання скарги, звернення організації за реєстрацією, подання проекту документа на експертизу та ін.).

Неправомірні юридичні дії - правові аномалії, зловживання правом (що не є правопорушенням) та адміністративні правопорушення.

До юридичних подій відносять народження чи смерть людини, стихійні лиха, хворобу тощо.

23. Поняття, підстави адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність — це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення.

Адміністративна відповідальність характеризується двома видами ознак. 1.ознаки, властиві юридичній відповідальності (основні); 2.ознаки, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні).

Основні ознаки адміністративної відповідальності полягають у тому, що вона:

1)є засобом охорони встановленого державою правопорядку;

2)нормативно визначена і полягає в застосуванні санкцій правових норм;

3)супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння;

4)пов'язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками;

5)реалізується у відповідних процесуальних формах. Похідні ознаки адміністративної відповідальності визначаються її юридичною природою.

Підставою адміністративної відповідальності вважається протиправна винна дія або бездіяльність, що порушує встановлене адміністративно-правовою нормою правило, але за своїм характером і наслідками не тягне за собою кримінального покарання. Отже, порушення правил поведінки, встановлених адміністративно-правовою нормою, тягне за собою адміністративну відповідальність. Але вона настає, по-1, при порушенні не всіх, а тільки певної групи адміністративно-правових норм, і, по-2, при порушенні норм не тільки адміністративного права. Це пояснюється специфікою адміністративного права, яке регулює суспільні відносини, які виникають у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави.

Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення найменшої частини адміністративно-правових норм, а саме за порушення фізичними особами деяких обов'язків у сфері державного управління, тобто за вчинення адміністративних правопорушень. Щодо основної маси норм адміністративного права, то порушення встановлених ними правил тягне дисциплінарну відповідальність.

Таким чином, не всяке порушення правил, встановлених адміністративно-правовою нормою, спричиняє адміністративну відповідальність. Адміністративну відповідальність тягне порушення тільки тієї норми адміністративного права, що охороняється адміністративними санкціями.

Похідними ознаками адміністративної відповідальності будуть такі:

1. Її підставою є не тільки адміністративне правопорушення, а й порушення норм інших галузей права, у випадках, прямо передбачених чинним законодавством.

2.Вона полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень.

3. Право притягнення до адміністративної відповідальності надано багатьом державним органам та їх посадовим особам (органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування)

4. Законодавством встановлено особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності 5. Адміністративна відповідальність урегульована нормами адміністративного права, що містить переліки адміністративних стягнень та органів, уповноважених їх застосовувати.

Система правових норм, які регулюють застосування адміністративних стягнень, є нормативною основою адміністративної відповідальності. За змістом їх можна поділити на три види: 1.матеріально-правові, що закріплюють загальні питання адміністративної відповідальності; 2. адміністративно-процесуальні, що закріплюють провадження у справах про адміністративні правопорушення; 3.організаційні, що закріплюють порядок створення суб'єктів адміністративної.

Чинний на сьогодні КпАП визнає суб'єктом проступку тільки фізичну особу. Про це свідчать закріплені нормативно його ознаки (є встановлений вік, з досягненням якого настає адміністративна відповідальність (16 років); при накладенні стягнення враховувати особу правопорушника; відомості про особу правопорушника, а також зобов'язує правопорушника підписати протокол; особа, що скоїла проступок, має право виступати рідною мовою). Перелічені норми розраховані на фіз.. осіб, а не на юридичних осіб.

24. Види адміністративних стягнень та їхній зміст.

Адміністративне стягнення — це захід відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, а також попередження вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Види адміністративних стягнень:

1) попередження — письмове або в іншій формі офіційне застереження уповноваженою посадовою особою громадянина про недопустимість вчинення ним адміністративних правопорушень;

2) штраф — майнове стягнення, або вилучення у порушника певної грошової суми на користь держави;

3) конфіскація предмета, що був знаряддям вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, виявляється в примусовому невідшкодовуваному вилученні цього предмета у власність держави;

4) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові, на певний строк за грубе порушення порядку користування цим правом (стосується права керувати транспортними засобами та права полювання);

5) виправні роботи призначаються на певний строк з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, з утриманням певного % її заробітку у власність держави;

Попередження застосовується як самостійна міра покарання за вчинення незначних адміністративних порушень, а також щодо осіб, які вперше вчинили проступок і при цьому мають добрі характеристики. Воно розраховане на виховний ефект і не зачіпає ні майнових, ні інших прав порушника.

Суть попередження як запобіжного заходу полягає в тому, що порушнику роз'яснюють протиправний характер його дій, зобов'язують їх припинити, усунути допущені порушення і застерігають щодо можливості застосування більш суворих примусових заходів.

Штраф— це грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках, установлених законодавством України. Штраф — адміністративне стягнення накладається на правопорушників або в адміністративному порядку, або в судовому. Це грошове стягнення, це захід впливу на психіку і майнове становище правопорушника, це компенсація матеріального збитку, що заподіяний внаслідок порушення договірних зобов'язань.

Оплатне вилучення застосовується тільки до предметів, які стали знаряддям вчинення або безпосереднього об'єкта адміністративного правопорушення. Воно полягає у примусовому вилученні предмета, його наступній реалізації і передачі колишньому власнику вирученої суми з відрахуванням витрат по реалізації.

Мета оплатного вилучення — виключити володіння предметом, забороненим до використання або ж використовуваним з порушенням установлених правил.

Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави.

Позбавлення спеціальних прав— це обмеження правосуб'єктності громадянина в адміністративному порядку за адміністративні проступки. Якщо громадянин неправильно використовує надане йому право, орган державного управління тимчасово позбавляє його цього права.

Виправні роботи— стягнення майнового характеру, що триває. Воно застосовується на визначений термін і з відрахуванням % його заробітку в доход держави.

Виселення за межі України як міра адміністративного стягнення застосовується за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки України. Поширюється винятково на іноземців.

25. Органи, що розглядають справи про адміністративні правопорушення.

Система органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначена в ст. 213 Кодексу про адміністративні правопорушення. Ці органи можна поділити на колегіальні, тобто ті, що розглядають справи колегіально, й одноособові, де справи розглядаються одноосібно уповноваженими службовими особами.

До першої групи належать адміністративні комісії при міськрайвиконкомах, виконавчі комітети селищних та сільських рад, місцеві суди. Друга група органів численніша. До неї входять органи внутрішніх справ (міліція), органи державного пожежного нагляду, органи залізничного транспорту, органи морського транспорту, органи річкового транспорту, органи повітряного транспорту, органи держгіртех-нагляду, органи держатомнагляду, митні органи, органи Міністерства оборони, органи, які здійснюють державний пробірний нагляд, органи Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування, органи державної статистики. Від імені цих органів справи про адміністративні правопорушення розглядають уповноважені на це службові особи: начальники, заступники, державні інспектори, інспектори-ревізори.

Серед названих органів найширше коло справ підвідомче адміністративним комісіям, які, згідно з чинним законодавством, утворюються при виконавчих комітетах і діють на підставі положення про ці комісії від 9 березня 1988 р.

Повноваженнями розглядати справи про адміністративні правопорушення наділені виконавчі комітети селищних і сільських рад. Підвідомче їм коло справ визначається ст. 219 Кодексу про адміністративні правопорушення, а також Законом України “Про органи місцевого самоврядування".

Місцеві суди (судді), згідно зі ст. 221, розглядають справи, що межують з небезпечними діяннями, наприклад, про дрібне хуліганство, дрібне розкрадання державного та громадського майна. До компетенції місцевих судів віднесено також розгляд скарг і протестів на постанови інших органів (службових осіб) у справах про адміністративні правопорушення.

Особливе місце серед органів адміністративної юрисдикції займають адміністративні комісії. В той час, як інші органи (внутрішніх справ, державні інспекції, військкомати тощо) здійснюють свою юрисдикційну діяльність поряд з виконанням інших функцій управління – організацією, контролем, наглядом і т. ін., то головне призначення адміністративних комісій – розгляд справ про адміністративні правопорушення.

Адміністративні комісії утворюються районними державними адміністраціями, виконкомами міських, районних в містах, селищних і сільських рад у складі голови, заступника голови, відповідального секретаря та не менше 6-ти членів комісії. До них входять депутати, представники підприємств, установ, організацій, громадськості. Не можуть бути членами комісій працівники прокуратури, судді, адвокати, а також представники органів, посадові особи яких мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення.

Адміністративні комісії розглядають усі справи про адміністративні правопорушення, за винятком віднесених до компетенції інших органів (посадових осіб). Зокрема вони можуть розглядати справи про ряд правопорушень в галузі охорони праці та здоров’я населення, охорони пам’ятників історії та культури, в будівництві та в галузі використання електричної та теплової енергії, в сільському господарстві, в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства, благоустрою і т. ін.

Районні (міські) суди (судді) розглядають справи про найбільш серйозні адміністративні проступки, за які передбачено найсуворіші адміністративні стягнення та стягнення, які застосовуються виключно у судовому порядку, – штраф у підвищеному розмірі, оплатне вилучення транспортних засобів, конфіскація, виправні роботи та адміністративний арешт (дрібне розкрадання, порушення правил про валютні операції, дрібне хуліганство, злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, порушення правил адміністративного нагляду тощо), а також справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років (ст.221 КпАП) та про правопорушення, пов’язані з корупцією (Закон України "Про боротьбу з корупцією").

Органам внутрішніх справ (міліції) надано право розглядати справи про порушення громадського порядку, правил паспортної системи, правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України іноземців і осіб без громадянства, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, правил дозвільної системи та інші правопорушення, які посягають на громадянський порядок та громадську безпеку (ст.222 КпАП). Юрисдикційними повноваженнями в міліції наділено багатьох посадових осіб: начальників та заступників начальників відділів (управлінь) внутрішніх справ, начальників та заступників начальників органів внутрішніх справ на транспорті, інших органів внутрішніх справ, прирівнених до відділів (управлінь) внутрішніх справ, начальників лінійних пунктів міліції, а також інших працівників транспортної міліції, які здійснюють нагляд за додержанням відповідних правил, начальників відділень міліції, що є в системі органів внутрішніх справ, дільничних інспекторів (старших дільничних інспекторів) міліції, начальників та заступників начальників відділень (відділів, управлінь, Головного управління) Державної автомобільної інспекції, командирів та заступників командирів окремих підрозділів дорожньо-патрульної служби, інші працівники Державної автомобільної інспекції, які мають спеціальні звання.

Органи державного контролю та нагляду (державні інспекції) та деякі галузеві органи управління розглядають справи про порушення тих загальнообов’язкових правил, нагляд та контроль за виконанням яких на них покладено. Це органи державного пожежного нагляду, Міністерства праці та соціальної політики України, природоохорони, Міністерства оборони України, державної санітарно-епідеміологічної служби, державного ветеринарного контролю, залізничного, морського, річкового, повітряного, автомобільного і міського електротранспорту, зв’язку, Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації і т. ін. (ст.ст.223–244-8 КпАП).

26. Поняття, підстави і умови правомірності адміністративного примусу.

Адміністративний примус – це владне, здійснюване в односторонньому порядку та передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб’єктів правовідносин, по-перше, заходів попередження правопорушень, по-друге, заходів припинення правопорушень, по-третє, заходів відповідальності за порушення нормативно –правових установлень.

Ознаки адміністративного примусу:

якщо всі види державного примусу рівнозначні за своєю сутністю відповідному виду юридичної відповідальності, то АП і адміністративна відповідальність – різні правові явища. Адміністративна відповідальність є частиною АП.

Заходи АП встановлюються, змінюються, скасовуються актами управління залежно від потреби. Не існує єдиного акта, який би містив перелік примусових заходів.

Заходи АП застосовуються великою кількістю суб’єктів.

Заходи АП можуть застосовуватись як до правопорушників чи осіб, від яких можна чекати вчинення правопорушення, так і до осіб, які належать до категорії законослухняних, тобто не вчинюють і не збираються вчинювати будь – які проступки

Застосування АП заходів може бути звернене як до конкретних суб’єктів, так і до певної групи фізичних або юридичних осіб без їх персоніфікації.

застосування заходів АП передбачається різними за юридичною силою документами.

Заходи АП застосовуються як до фізичних, так і до юридичних осіб.

Усі заходи АП мають примусово- обов’язковий, державно – владний характер.

27. Поняття, предмет, система, джерела кримінального права.

Кримінальне п раво – галузь права, яка забезпечує охорону прав та свобод громадянина, власності, порядку та безпеки довкілля, конституційного ладу України від преступних посягань.

Предметом к римінального права є

- охоронні кримінальним правом відношення - вживання санкції кримінально-правових норм, звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, вживання примусових заходів медичного характеру.

- загальнопопереджувальні відносини - встановлення кримінально-правової заборони.

- регулятивні стосунки - наділення громадян правами на активну боротьбу з небезпечними для особи, суспільства і держави діяннями, направлені на необхідну оборону.

Завдання кримінального права (ст.1 КК):

правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Date: 2015-07-27; view: 441; Нарушение авторских прав