Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

16 липня 2014 року Суворовський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Гудиної Н. І.

при секретарі Мельніченко Г.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Одесі

справу за позовом

ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ «Платинум Банк», раніше ЗАТ «Агробанк» треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 звернулися до суду про визнання договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М. недійсним

Установив:

Позивач звернувся з даним позовом до відповідача в серпні 2013 року обґрунтування на які посилається позивач зазначені в позові від 08.08.2013 року Позивач є споживачем по Договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М. від 26 червня 2007 року, згідно п.1.2 Договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, п.23 ст. 1 Закону України «про захист прав споживачів».

26 червня 2007 Позивачами ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ПАТ «Платинум Банк», раніше ЗАТ «Агробанк» в особі начальника відділення ЗАТ «Агробоанк» Савінкіна В.О. укладено Договір про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М, на основі стандартної форми запропонованої банком. На час укладення цього договору ОСОБА_2 достовірно надав банку інформацію про своє фінансово-майнове становище, надав довідку про отримання доходу в національній валюті України за шість місяців, що сприяло отриманню кредиту.

Згідно п.1.1. даного договору кредит видається в іноземній валюті - доларах США, розрахунки позичальником здійснюються в доларах США.

За договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М. від 26.06.2007 банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді поновлювальної відкличної кредитної лінії окремими траншами з лімітом кредитування 114 000,00 (сто чотирнадцять тисяч) доларів США, строком з 26 червня 2007 року по 25 червня 2010 року зі сплатою 15 (п'ятнадцять) відсотків річних. Цей кредит носить споживчий характер, та іноземна валюта була видана на споживчі цілі, тобто для здійснення правочину з резидентами України.

26.06.2007 року на забезпечення цього договору укладено іпотечний договір № 23.840.07.29 1 М, від 26.06.2007 року, відповідно до п. 1 іпотечного договору іпотекодавець забезпечує вимоги іпотекодержателя - банку, що випливають з Договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, за умовами якого позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 114 000,00 (сто чотирнадцять тисяч) доларів США 00 центів. Іпотекодавець ОСОБА_2 передав в іпотеку квартиру, АДРЕСА_1., вартість предмету іпотеки складає 692 218,00 (шістсот дев'яносто дві тисячі двісті вісімнадцять) гривень 00 копійок.

26.06.2007 укладено договір поруки № 23.840.07.29.2.М між ПАТ «Платінум банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_2 про солідарну відповідальність поручителів перед банком за договором про надання кредитної лінії.

Виконання зобов'язань за спірним договором було почато 26.06.2007 року. На момент пред'явлення позову позивачем - позичальником було сплачено платежів на погашення кредиту у розмірі - 22 307 доларів США за квитанціями банку по рахунку за період з 26.06.2007 по теперішній час. Також позивачем сплачена банку комісія за надання кредиту.

Позивач вважає, що банк не мав право на видачу кредиту в іноземній валюті йому як резиденту України без індивідуальної ліцензії НБУ тому, що грошевою одиницею України є гривня єдиним законним способом платежу для проведення розрахунків між резидентами на території України служить гривня.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що при наданні банком позивачу кредиту у доларах США були порушені наступні норми чинного законодавства:

ст. 99 Конституції України, де зазначено, що грошовою одиницею України є гривня;

ст. 524 ЦК України де передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіційним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Проте, навіть у такому випадку, грошове зобов'язання виражається в договорі в національній валюті України - гривні, що повністю відповідає імперативним приписам ч. 1 ст. 524 ЦК України; ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Позивач зазначає, що стосовно зобов'язання в іноземній валюті, потрібно звернутись до норм Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19.02.1993 р. (надалі - Декрет), який з урахуванням приписів ст. 7 ГК України, ст. 4 ЦК України є одним із джерел регулювання правовідносин у цій сфері.

Відповідно до п. 1 ст. 5 Декрету Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з вищезазначеним Декретом.

Згідно із п.п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету, індивідуальної ліцензії потребують в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Надання банком грошових коштів (кредиту) та проведення позичальником дій, спрямованих на виконання зобов'язання в іноземній валюті (оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій, тощо), за своєю правовою природою є валютною операцією, а отже, потребує наявності у банку індивідуальної ліцензії.

Таким чином, отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником, а також використання іноземної валюти як засобу платежу.

Позивач зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 5 Декрету, п.1.10 Положення Національного банку України "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" № 483 від 14.10.2004 р. одержання індивідуальної ліцензії однією зі сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.

Позивач також посилається на те, що порушені права, як споживача, при укладенні спірного договору, відповідно до норм ст. 3 ЦК України, загальними основами цивільного законодавства є розумність, справедливість, сумлінність. Умови Договору є несправедливими, так як всупереч сумлінності його слідством є істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду споживача кредитних послуг - позивача.

Несправедливим є, зокрема умови кредитного договору погашення кредиту і сплати відсотків за користування кредитом в доларах США, що є способом зловживання правом, коли усі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач переводить на позивача - позичальника за кредитним договором і споживачем кредитних послуг, що є порушенням частини 3 ст. 13 ЦК України.

Використання банком долара США, як предмета кредитування, значно погіршує положення Позивача, як споживача порівняно з банком (представником фінансових послуг) у разі настання певних подій, що надає право для позивача, відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання кредитного договору в цілому недійсним. Спірний кредитний договір не містить відповідальності сторони, як того вимагає ч. 2 ст. 345 ГК України і зобов'язанням якої є надання кредиту, тобто вимоги чинного законодавства не виконанні. А згідно ст. 236 ЦК України договір визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його здійснення.

Позивач вважає необхідним повернення сторін в початковий стан для застосування розрахунку курсу іноземної валюти, який діяв на момент отримання кредиту. По причині того, що істотно змінилися обставини якими керувались сторони при укладенні договору, відносно виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. З підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно виросла, яку позичальнику необхідно платити, в зв'язку з чим значно погіршало фінансове становище позивача.

На судові засіданні представник відповідача не з'являвся, надавши зустрічну позовну заяву, вимогами якої є звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1.

Представник позивача ОСОБА_1 надала заперечення на зустрічну позовну заяву. В яких зазначається, що позивачі не згодні із зустрічною позовною заявою в повному обсязі, тому що, 03 червня 2014 року Верховна Рада України постановила Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». У п. 1 даного закону зазначено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави, згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Відповідно із приписами п. 2 даного Закону роз'яснюється, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки).

Третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, належним чином сповіщена, причин своєї неявки суду не повідомила.

Судом встановлено, що 26.06.2007 позивачем ОСОБА_2 та ПАТ «Платинум Банк», раніше ЗАТ «Агробанк» в особі начальника відділення ЗАТ «Агробоанк» Савінкіна В.О. укладено споживчий Договір про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М, на основі стандартної форми запропонованої банком. На час укладення цього договору ОСОБА_2 достовірно надав банку інформацію про своє фінансово-майнове становище, надав довідку про отримання доходу в національній валюті України за шість місяців, що сприяло отриманню кредиту.

Згідно п.1.1. даного договору кредит видається в іноземній валюті - доларах США, розрахунки позичальником здійснюються в доларах США.

За договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М. від 26.06.2007 банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді поновлювальної відкличної кредитної лінії окремими траншами з лімітом кредитування 114 000,00 (сто чотирнадцять тисяч) доларів США, строком з 26 червня 2007 року по 25 червня 2010 року зі сплатою 15 (п'ятнадцять) відсотків річних. Цей кредит носить споживчий характер, та іноземна валюта була видана на споживчі цілі, тобто для здійснення правочину з резидентами України.

26.06.2007 року на забезпечення цього договору укладено іпотечний договір № 23.840.07.29 1 М, від 26.06.2007 року, відповідно до п. 1 іпотечного договору іпотекодавець забезпечує вимоги іпотеко держателя - банку, що випливають з Договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, за умовами якого позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 114 000,00 (сто чотирнадцять тисяч) доларів США 00 центів. Іпотекодавець ОСОБА_2 передав в іпотеку квартиру, АДРЕСА_1., вартість предмету іпотеки складає 692 218,00 (шістсот дев'яносто дві тисячі двісті вісімнадцять) гривень 00 копійок.

26.06.2007 укладено договір поруки № 23.840.07.29.2.М між ПАТ «Платінум банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_2 про солідарну відповідальність поручителів перед банком за договором кредитної лінії.

Позивач стверджує, що у відповідача при укладенні спірного договору була відсутня індивідуальна ліцензія національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту, як засіб платежу при виконанні кредитного договору. Відповідачем до справи індивідуальної ліцензії додано не було.

Згідно ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язанням допускається у випадках і в порядку, встановлених законом.

У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 1 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що згідно з частиною першою ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця України - гривня. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземний валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадах і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 1593 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність" встановлює загальні вимоги до Здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функцій банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 даного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та е законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом, а також використання готівкою іноземної валюти на території України може бути за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка видається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного Банку України. Згідно п. «г» ч. 4 ст.5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції ст. 5 Декрету вказує, що ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам. Згідно ч.5 ст.5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями) у випадках, передбачених законами України.

Згідно п. 1.1 спірного кредитного договору банк здійснює видачу кредиту позичальнику в іноземній валюті в сумі 114 000, 00 доларів США.

З спірного договору кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів, без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним.

Отримувачем за валютною операцією на отримання кредиту позичальник ОСОБА_3 і ОСОБА_2, так як банк надає на користь позичальників суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник ОСОБА_3 і ОСОБА_2 має право використовувати іноземну валюту, як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено.

Крім того, згідно п.1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України, як засобу платежу. ОСОБА_3 і ОСОБА_2 в свою чергу, використовували готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу ПАТ «Платинум Банк».

Так, пунктом 4.3 спірного договору передбачено, що повернення відповідної частини кредиту - це 114 000, 00 доларів США здійснюється позичальником щомісяця, визначено у графіку платежів, шляхом сплати ануїтетних платежів в день сплати ануїтетних платежів Позичальник зобов'язується повернути суму кредиту та сплатити проценти, штрафи та інші платежі згідно умов договору на рахунок № НОМЕР_1, відкритий у Банку.

Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов'язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову Іноземну валюту, як засіб платежу.

Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою НБУ № 492 від 12.11.2003, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно п. 1.1 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.

Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі, сплати мита інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України сплати платежів за охорону та супроводження підакційних і транзитних товарів митними органами: оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам які виїжджають у приватних справах та в службове відрядження.

З урахуванням змісту кредитного договору, сторони повинні були отримати дві індивідуальні ліцензії: - індивідуальну ліцензію на видачу і отримання кредитних коштів у валюті згідно п. «в» ч.4 ст.5 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 р.

Перелік документів, які для отримання банківського кредиту позичальник надає банку містить ч.4 ст. 136 ГК України, тобто саме позичальник є ініціатором банківського кредиту.

Банк-відповідач, як агент валютного контролю, повинний здійснювати спостереження за тим, щоб резиденти України не здійснювали розрахунків в іноземній валюті один з одним через нього. Як кредитна установа, в тому не мав права надавати кредит в іноземній валюті для розрахунків резидентам України. Отже, укладання спірного Договору суперечить Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 р. тобто чинному законодавству України.

Таким чином, суд вважає обґрунтованим посилання на те, що видача банком - агентом валютного контролю - кредиту резидентові України в іноземній валюті для розрахунків цією валютою з іншим резидентом України є порушенням банком своїх обов'язків агента валютного контролю, тобто порушенням згаданого вище п. 2 ст.13 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993р., за що ст. 16 ч. 2 абзацом 4 ті ж Декрети КМУ №15-93 від 19.02.1993 р., передбачає відповідальність у вигляді позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних оперецій або штрафом в розмірі, що встановлюється Національним банком України. У зв'язку з тим, що згадані вище норми забороняють надання кредиту в іноземній валюті.

ОСОБА_3 і ОСОБА_2 законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь ПАТ «Платинум Банк» шляхом внесення доларів США в касу ПАТ «Платинум Банк».

Як вище вказано, єдиним законним засобом для проведення розрахунків між резидентами на території України служить гривна. Одночасно, сторонам в договорі надано право при визначенні розміру грошових зобов'язань в гривні вказати еквівалент в іноземній валюті,твідповідає нормам ч.1 ст. 524 ЦК України, де вказано, що ціна є істотною умовою господарського договору і відзначається в договорі в гривнах. У іноземній валюті можуть визначатися ціни в зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін.

Дана ліцензія у сторін відсутня, хоча вона була необхідною умовою для законності кредитної операції, незалежно від суми кредиту і терміну його повернення позичальником. Оплата позивачем боргу за час прострочення пені і штрафу, стягнення яких в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засоби платежу.

Проте, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого застосування долара США як платіжної одиниці за договором кредиту суперечить п. «г» ч.4 ст.5 Декрету KМУ і Положення НБУ № 275. Наявність генеральної ліцензії на валютні операції (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями), про що вказано в поясненнях і запереченнях кредитора - відповідача не звільняє кредитора і позичальника від обов'язку отримувати індивідуальну ліцензію згідно п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ, і не робить укладений кредитний договір законним.

Відповідачем не надані докази, що підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензії для надання - отримання резидентами України кредитних коштів у валюті, і використання такої іноземної валюти в Україні як платіжні засоби. Видана банку генеральна ліцензія не передбачає видачу кредитів в інвалюті юридичним і фізичним особам.

Згідно ст.49 Закону України про банки і банківську діяльність, операції з валютними цінностями (п.1 ч. 2 ст. 47 Закону) не належать до кредитних операцій. Як відмічено в «Положенні про порядок і умови торгівлі іноземною валютою», затвердженому Постановою Правління НБУ від 29.08.2006 р. № 281, - надання і отримання резидентами фінансових кредитів і позик є валютною операцією, що пов'язана з рухом капіталу (п.12 розд. І Положення).

Права позивача, як споживача, також порушені, при укладанні спірного договору. Відповідно до норм ст. 3 ЦК України, загальними основами цивільного законодавства є розумність, справедливість, сумлінність. Умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч сумлінності його слідством є істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду споживачів кредитних послуг - позивача. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в іноземній валюті - доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору, що є способом зловживання правом, є порушення частини 3 статті 13 ЦК України.

Таким чином, використання банком долара США, як предмета кредитування за споживчим кредитом, є внесенням до кредитного договору пункту, що значно погіршує положення позивача, як споживача порівняно з банком (представником фінансових послуг), у разі настання певних подій, що надає право для позивача, відповідно до п. 2 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. Одержувачем за валютною операцією - отримання кредиту в іноземній валюті є позивач. Умови кредитного договору про надання позичальникові споживчого кредиту в іноземній валюті - доларах США, не відповідають вимогам закону.

Кредитний договір є двостороннім договором. Спірний кредитний договір не містить відповідальності сторони, як того вимагає ч.2 ст.345 ГК України і зобов'язанням якої є надання кредиту, тобто вимога закону про обов'язковість внесення до умов кредитного договору умови про відповідальність сторін, і зокрема умова про відповідальність кредитора, не виконано.

Момент здійснення договору стороною (сторонами) вимог ч.1 ст.215 ЦК України, які встановлені ч. 1,3,5,6 ЦК України. Зміст кредитного договору повинен відповідати вимогам закону, і відсутність в змісті оспорюваного кредитного договору умови про відповідальність кредитора таким вимогам не відповідає. Згідно ст. 236 ЦК України договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його здійснення.

Відносно необхідності при поверненні сторін в початковий стан застосувати розрахунок курсу іноземної валюти, який діяв на момент отримання кредиту.

Отже, істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору, відносно виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. З підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно виросла, яку позичальнику необхідно платити, в зв'язку з чим значно погіршав фінансовий стан позивача. В договорі не визначена сторона, яка несе ризик у разі знецінення тієї або іншої валюти.

Внаслідок збільшення розміру відповідальності за кредитом та зростання вартості самого кредиту у відповідності з курсом НБУ на дату чергового погашення заборгованості, суттєво погіршилось матеріальне становище позичальника, оскільки ОСОБА_3 і ОСОБА_2 отримали кредитні кошти у розмірі 114 000, 00 доларів США.., змушені повертати фактично на 60% більше, а відповідач отримає більший прибуток.

ОСОБА_3 і ОСОБА_2 посилаються на те, що ні з кредитного договору, ні з іпотечного договору, не випливає, що ризик зміни обставин несе зацікавлена сторона - це позивач.

Суд визначаючи спірні договори недійсними, повертає сторони в початковий стан.

Крім того, якщо відповідальність відповідно до основного договору за своїм обсягом збільшується, то порука припиняється ст. 559 ЦК України, на підставі чого необхідно визнати договори поруки між ПАТ «Платину Банк» і поручителями ОСОБА_3 і ОСОБА_2 Відповідач, у разі істотної зміни курсу валюти не зробив переоцінку вартості іпотечного майна, тобто вартість іпотеки залишилась незміною, що також порушує права ОСОБА_3 і ОСОБА_2, як споживачів за кредитним договором, оскільки на сьогоднішній час вартість іпотечного нерухомого майна значно збільшилась. Через обставини, які збільшили вартість споживчого кредиту, збільшився обсяг відповідальності поручителів, що є підставою вважати іпотечний договір та договори поруки недійсними.

З урахуванням встановленого, суд приходить до висновку, що чинним на момент укладання спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. 192, 533 ЦК України, п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету.

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВГСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюванним.

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

Отже, оспорюванні кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Стаття 216 ЦК України встановлює, що кожна із сторін за кредитним договором зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору.

Згідно ст. 236 ЦК України договір, визнаний судом недійсним з моменту його здійснення.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 648 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання.

За таких обставин, приймаючи до уваги доведеність вимог позивача щодо недійсності договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 від 26.06.2007, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ПАТ «Платинум Банк» раніше ЗАТ «Агробанк», іпотечний договір № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007 року зареєстрований в реєстрі № 2891, укладений між ЗАТ «Агробанк» та ОСОБА_3 і ОСОБА_2, предметом договору є квартира АДРЕСА_1 підлягає визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з розділу "Застосування правових наслідків недійсності правочину" Листа Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11. 2008. "Згідно зі статтями 215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови, про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про встановлення нечемності правочину і застосування наслідків його недійсності. Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли, сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину,зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо.

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч.1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.

Отже, з метою надання повного правового захисту правам та інтересам позивача, виходячи з зацікавленості позивача, щодо застосування наслідків недійсності договору іпотеки, за яким позивач заставив належне йому нерухоме майно, вбачається за можливе в порядку застосування реституції за недійсним договором іпотеки виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відповідний запис.

Керуючись ст.ст. 3. 4,10, 11, 14, 57-64,77, 169, 212-215, 218, 294 ЦПК України, ст. ст. 192, 203,215, 216, 227, 227, 533, 546 ЦК України, суд,-

Вирішив:

Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного Акціонерного Товариства «Платинум Банк», третьої особи приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про надання кредитної лінії - задовольнити частково.

Визнати договір про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Платинум Банк» раніше ЗАТ «Агробанк» - недійсним.

Визнати іпотечний договір № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007 укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Платинум Банк» раніше ЗАТ «Агробанк» - недійсним.

Визнати договір поруки № 23.840.07.29.2.М між ПАТ «Платінум банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_2 про солідарну відповідальність - недійсним.

Зупинити ПАТ «Платинум Банк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007 з моменту останньої оплати за квитанціями.

Виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007, а саме житлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов'язати ОСОБА_2 повернути до ПАТ «Платинум Банк» у натурі, все що було ним отримано на виконання угод: за договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, іпотечним договором № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007.

Зобов'язати ПАТ «Платинум Банк» повернути ОСОБА_2 у натурі все, що було ним отримано на виконання угод: за договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, іпотечним договором № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, а саме рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя-