Лекція № 3 Принципи та джерела трудового права

1. Поняття та класифікація принципів трудового права:

- принцип обмеження сфери регулювання відносинами найманої праці

- оптимальне поєднання централізованого та локального правового регулювання;

- соціальне партнерство та договірне встановлення умов праці;

- забезпечення єдності та диференціації правового регулювання;

- визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників у трудових правовідносинах порівняно з умовами, встановленими в нормативно-правових актах.

1. Загальна характеристика джерел трудового права. Класифікація джерел трудового права.

- закони України як джерела трудового права;

- підзаконні нормативно – правові акти як джерела трудового права;

- колективні договори та угоди як джерела трудового права;

- локальні нормативно-правові акти як джерела трудового права.

1. Значення рішень Верховного Суду України та керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України.

1.Принципи права – керівні засади, ідеї, які зумовлені об’єктивними закономірностями існування, рівнем розвитку суспільства і визначають зміст та спрямованість правового регулювання.

Принципи права юридично відображені в нормативно-правових актах у вигляді окремих положень – норм-принципів, норм-декларацій, норм-концепцій, або існують у прихованому вигляді в інших юридичних норма, у їх сукупності, й становлять собою керівні ідеї, положення на яких базується юридичне право.

Принципами трудового права є такі вихідні засади, ідеї, які визначають сферу його дії, порядок встановлення прав та обов’язків суб’єктів, гарантії захисту їх прав та законних інтересів.

За сферою дії принципи права поділяють на

- загально-правові (рівність, демократизм, законність, верховенство права, верховенство закону стосовно підзаконних нормативно-правових актів тощо);

- міжгалузеві, що притаманні двом і більше галузям права;

- галузеві, що характеризують специфіку правового регулювання конкретної галузі права. Власне останні нас і цікавитимуть детально.

За джерелом закріплення:

- конституційні (зокрема принцип свободи праці та заборони примусової праці)

- закріплені в інших законах, що регулюють трудові правовідносини (принцип визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників у трудових правовідносинах порівняно з умовами, встановленими в нормативно-правових актах).

Крім того у юридичній літературі існує ряд інших класифікацій принципів трудового права, зокрема і за їх змістом (О. В. Смирнов)

- ті, що виражають політику держави в галузі правового регулювання ринку праці й ефективної зайнятості;

- ті, що містять керівні засади в галузі встановлення умов праці працівників;

- ті, що визначають правове регулювання застосування праці працівників;

- ті, що відображають головні напрямки правової політики в галузі охорони здоровя та захисту трудових прав працівників.

Виходячи із відомої класифікації трудових правовідносин на індивідуальні та колективні розрізняють також принципи індивідуального та колективного трудового права. До перших, наприклад належать: принцип вільної праці, гідної винагороди за працю, принцип охорони життя та здоровя працівників тощо. До принципів колективного права відносять наприклад: принцип соціального партнерства і договірного встановлення умов праці.

Принцип обмеження сфери регулювання відносинами найманої праці є визначальним для всієї галузі трудового права, оскільки цей принцип визначив потребу виникнення трудового права як галузі, спрямованої на захист прав та законних інтересів найманих працівників. З усього розмаїття трудової діяльності людей, цей принцип виділяє лише відносини найманої праці, яка характеризується певними ознаками:

- праця юридично несамостійна, а така, що протікає у рамках визначеного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи);

- не на основі власних коштів виробництва, а за рахунок коштів (капіталу) власника;

- не на свій страх і підприємницький ризик, а шляхом виконання у роботі вказівок та розпоряджень власника або уповноваженого ним органу і під гарантовану оплату;

- виконання роботи певного виду (трудової функції);

- трудовий договір, як правило, укладається на невизначений строк і лише у випадках, передбачених законодавчими актами, - на визначений строк;

- здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, у колективі працівників (трудовому колективі);

- виконання протягом встановленого робочого часу певної міри праці (норм праці);

- отримання від роботодавця у встановлені терміни винагороди за роботу, що виконується;

- забезпечення роботодавцем гарантій у встановлених випадках; участь роботодавця у фінансуванні соціального страхування працівника.

- 2) Принцип оптимального поєднання централізованого та локального правового регулювання визначає порядок і умови встановлення прав та обов’язків суб’єктів трудових і пов’язаних із ними правовідносин. Його зміст зводиться до того, що основні гарантії захисту прав учасників трудових правовідносин (державні гарантії та стандарти) встановлюються законами та підзаконними НПА, а значна частина норм, що регулюють трудові правовідносини сторони встановлюють між собою, або в порядку передбаченому централізованими нормами, самостійно. Дуже важливо підкреслити, що цей принцип тісно пов'язаний із принципом визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників у трудових правовідносинах порівняно з умовами, встановленими в нормативно-правових актах. Акти локальної нормотворчості мають визнаватися незаконними у тій частині, яка містить норми, що погіршують становище працівників порівняно із нормами, встановленими законодавством України. (Акти локальної нормотворчості – зокрема Правила внутрішнього трудового розпорядку).

3) Принцип соціального партнерства та договірного встановлення умов праці виявляється у тому, що до сфери правового регулювання трудових відносин широко залучаються недержавні структури (об'єднання роботодавців, об'єднання найманих працівників, які разом з органами виконавчої влади (або без їхньої участі), на підставі укладення колективних договорів та угод, шляхом співробітництва, пошуку компромісів і прийняття узгоджених рішень встановлюють обов’язкові для суб’єктів трудових правовідносин правила регулювання праці. Поняття соціального партнерства та його сторін визначено у ст.1 Закону «Про організації роботодавців»:

соціальне партнерство — система колективних відносин між найманими працівниками, роботодавцями, виконавчою владою, які виступають сторонами соціального партнерства у ході реалізації їх соціально-економічних прав та інтересів. Сторонами соціального партнерства є професійні спілки та їх об’єднання, інші організації найманих працівників, утворені ними відповідно до чинного законодавства; роботодавці, їх організації та об’єднання; держава в особі виконавчих органів влади і органів місцевого самоврядування. Порядок укладення та сфера дії, умови колективних договорів та угод визначається Законом «Про колективні договори та угоди» (1993).

Соціальне партнерство і колективно-договірне регулювання тісно пов’язані, оскільки мають єдину мету: забезпечення суспільної рівноваги через компроміс економічних інтересів власників-роботодавців та соціально-економічних прав працівників та ефективне регулювання колективних трудових відносин.

4) Принцип забезпечення єдності та диференціації правового регулювання трудових відносин передбачає подвійну мету: встановлення єдиних однакових умов праці для всіх найманих працівників і водночас диференціацію умов праці для певних категорій працівників за певних працівників за певних обставин. Професор О. В. Смирнов виділяє три критерії диференціації умов праці: 1) характер та особливості виробництва (галузева диференціація); 2) статево-вікові, кваліфікаційні та інші особливості працівників (суб’єктна диференціація); місцезнаходження підприємства, установи, організації, де застосовується наймана праця (територіальна диференціація).

5) Принцип визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників у трудових правовідносинах порівняно з умовами, встановленими в нормативно-правових актах полягає у тому що ці норми – гарантії, державні стандарти в галузі регулювання трудових, які визначені на рівні держави, за жодних обставин не повинні погіршуватись і при встановленні умов праці на галузевому, регіональному і локальному рівнях.

Термін «договори про працю» слід розглядати у широкому розумінні цього слова. Договори (трудовий, колективний, про повну матеріальну відповідальність) так і угоди, які стосуються умов праці (про іспитовий строк, про переведення та переміщення працівника на іншу посаду, встановлення неповного робочого часу тощо).

1. Загальна характеристика джерел трудового права. Класифікація джерел трудового права.

Джерела права – це способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм, надання їм юридичного, загальнообов’язкового значення.

Особливості джерел трудового права:

1) до джерел трудового права належить значна кількість підзаконних НПА. Серед них Укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні накази центральних органів виконавчої влади.

2) Особливе місце тут відводиться актам прийнятим Міністерством праці та соціальної політики. Правила, положення та інструкції Міністерства сприяють правильному та однаковому застосуванню трудового законодавства та спрямовані на реалізацію законів та постанов Кабінету Міністрів України

3) У трудовому праві, крім актів, виданих на державному (централізованому) рівні, широко застосовуються локально-правові акти, які розробляються і ухвалюються безпосередньо на підприємствах. Такі акти забезпечують ефективне правове регулювання, оскільки дають можливість врахувати всі особливості конкретного виробництва.

4) Для джерел трудового права характерна наявність нормативних актів, які мають так званий конструктивний характер. Ці акти самостійно не виконують регулятивну функцію, а лише передбачають прийняття локальних актів, які її здійснюють. Наприклад, є Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ та організацій, затверджено постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 липня 1984 р. №213, що містять відповідні норми, але безпосередньо внутрішній трудовий розпорядок регулюється не ними, а Правилами прийнятими на конкретному підприємстві.

5) В Україні, як джерела права продовжують застосовуватись окремі положення, що містяться в актах колишнього СРСР, зокрема Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах», та «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» від 24.09.1974р., актах про працю надомників тощо.

6) Складовою частиною трудового права є міжнародно-правові акти (пакти, конвенції МОП), ратифіковані Україною (самостійно або у складі СРСР).

7) Трудове право має значний ступінь диференціації у правовому регулюванні праці залежно від умов виробництва, кліматичних умов, суб’єктних ознак і соціальних груп працівників.

8) Крім НПА джерелами трудового права є інші відомі світовій юридичні й практиці форми права, серед них – нормативно-правовий договір. Не всіма вченими підтримується думка, що джерелами трудового права можна визнати судову практику, зокрема постанови Верховного Суду України. Джерелами трудового права є рішення Конституційного Суду.

Класифікація джерел трудового права.

1) За юридичною силою (тільки НПА):

- Конституція України;

- Закони України;

- підзаконні НПА.

2) За способом прийняття:

- державно-правові;

- договірно-правові.

3) За територіальною направленістю

- внутрішньодержавні

- міжнародні (міждержавні)

4) за сферою дії

- централізовані НПА

- локальні НПА.