Та фактори впливу

Якщо ділова людина хоче переконати слухача (читача) в правдивості запропонованої теми, їй варто подбати, щоб слово її було зрозумілим, тема була переконливо обґрунтована. Слід навчитися контролювати свої емоції та інтонації, які диктують міміку і жести.

Справедливо відзначив І. Лафатер: "Хочеш бути розумним — навчись розумно питати, уважно слухати, спокійно відповідати й переставати говорити, коли нема чого більше сказати".

Ділове спілкування регулює офіційні стосунки комунікантів у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах.

Ділове спілкування існує в двох формах: усній і писемній (таблиця 3).

Усне ділове мовлення — це спілкування людей під час виконання ними службових обов'язків (під час бесід, нарад, у години приймання відвідувачів тощо). Це може бути мовлення однієї службової особи перед іншою або перед колективом чи зібранням.

Писемне спілкування є вторинним щодо усного мовлення. Воно й виникло пізніше. Писемне мовлення офіційно-ділового стилю є монологічним.

Усне мовлення ділової людини має бути:

- виразним (потрібно з чіткою дикцією вимовляти кожне слово);

- точним і недвозначним (використовувати слова з прямим значенням);

- логічним (продумувати кожну фразу, викладати думки послідовно, логічно);

- відповідним ситуації мовлення (кожен службовець повинен пам'ятати: що – кому – коли – де – як говорить і відповідно добирати мовні засоби);

- нестандартним;

- доречним;

- змістовним;

- стислим (у народі кажуть, що багато говорити не завжди означає багато сказати).

Таблиця 3 – Форми ділового спілкування