Поняття персоналу, його класифікація

В економічній науці розрізняють поняття "трудові ресурси" і "персонал підприємства".

Під трудовими ресурсами спід розуміти частину населення працездатного віку, що має необхідні фізичні можливості, володіє знаннями і практичним досвідом для здійснення визначеної роботи в народному господарстві. До трудових ресурсів відносять як фактично зайнятих, так і потенційних працівників.

Персонал підприємства (кадри, трудовий колектив) - це сукупність працівників, що входять до його облікового складу.

Усіх працівників підприємства поділяють на дві групи:

- промислово-виробничий персонал, зайнятий виробництвом і його обслуговуванням;

- непромисловий персонал, зайнятий в основному в соціальній сфері діяльності підприємства.

За характером виконуваних функцій промислово-виробничий персонал (далі -ПВП) підрозділяється на шість категорій:

- робітники;

- керівники;

- фахівці;

- службовці;

- молодший обслуговуючий персонал;

- стажери (учні).

Робітники - це працівники, безпосередньо зайняті виробництвом продукції (наданням послуг), ремонтом, переміщенням вантажів, наглядом за роботою промислових агрегатів, налагодженням та обслуговуванням устаткування.

У залежності від характеру участі у виробничому процесі робітники, у свою чергу, поділяються на основних (виробляючих продукцію) і допоміжних (обслуговуючих технологічний процес). Окремо виділяють черговий та ремонтний персонал.

Керівники - особи з високою професійною підготовкою, безпосередньо зайняті управлінням виробничими процесами та підлеглими працівниками. Вони обіймають керівні посади на підприємств і в межах функціональних служб.

Фахівці - інженерно-технічні працівники, що виконують рядові функції управління, здійснюють технічне, організаційне, економічне керівництво виробничими процесами, а також організують діяльність промислово-виробничого персоналу. До цієї категорії відносяться інженери; економісти, бухгалтери, соціологи, юрисконсульти, нормувальники, технологи тощо.

Службовці — працівники, що здійснюють підготовку й оформлення документів, виконують адміністративно-господарську, фінансову, статистичну, обліково-бухгалтерську, інші функції обслуговування. До цієї категорії відносять діловодів, секретарів, друкарів, табельників, креслярів, копіювальників, архіваріусів, агентів тощо.

До категорії молодшого обслуговуючого персоналу відносять осіб, зайнятих обслуговуванням основного парку обладнання та устаткування, а також зайнятих обслуговуванням основних, допоміжних, чергових і ремонтних виробничих працівників. До цієї категорії відносять також прибиральників, двірників, гардеробників, охоронців, пожежно-вартову службу.

До категорії стажерів (учнів) зазвичай відносять осіб, які набувають практичних навичок оволодіння професією на конкретному підприємстві.

Одним із важливих елементів організації виробництва є оплата праці, яка виражає головний і безпосередній інтерес найманих працівників, роботодавців і держави. Пошук взаємовигідного механізму реалізації та збереження інтересів вказаного тристороннього партнерства є однією із основних умов розвитку економіки і є предметом функції управління працею та оплатою, узгодження номінальної заробітної плати з реальною.

Зарплата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм або результатів, обчислена, як правило, в грошовому виразі. Визначенню поняття «зарплата» приділяють велику увагу як законодавці, так і вчені, про що свідчать наведені дані (табл.).

Як свідчать дані, різні економічні джерела по-своєму правильно трактують визначення терміну «заробітна плата», але найбільш точним та чітким є визначення згідно з Законом України «Про оплату праці» (ст. 1).

Отже, заробітна плата — це економічна категорія, що відображає відносини між власником підприємства і найманим працівником з приводу розміру доходу. Заробітна плата — це елемент ринку, що виступає як ціна, за якою найманий працівник продає свою робочу силу, тобто вона виражає ринкову вартість використання робочої сили.

Для найманого працівника заробітна плата є трудовим доходом, який він отримує в результаті реалізації своїх здібностей до праці, а для підприємства заробітна плата — це елемент витрат на виробництво, що включається до собівартості продукції, послуг і водночас є головним чинником забезпечення матеріальної зацікавленості працівників у досягненні високих кінцевих результатів у праці.

Заробітна плата за своїм складом неоднорідна. Вона містить різні за функціональним значенням складові частини — основну та додаткову оплату (табл.).

Отже, основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу згідно зі встановленими нормами праці.

Додаткова заробітна плата, на думку різних вчених, доповнює основну і є не що інше, як винагорода за працю понад встановлені норми. Трактування даного поняття різними авторами наведено в таблиці.

Отже, додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлену норму, за трудові успіхи, особливі умови праці.

Формами винагороди за таку праця є: оплата працівників, що працюють за відрядною системою, за перевиконання норм виробітку; доплати за сумісництво професій (посад), розширення зон обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт. Крім того, встановлюються надбавки робітникам за професійну майстерність, інженерно-технічним працівникам — за високі досягнення у праці.

Додаткова частина заробітної плати враховує колективні результати праці. Вона виступає переважно у вигляді премій та інших видів винагороди з фонду матеріального заохочення.

Премія — це не звичайна надбавка до заробітної плати, а особлива форма винагороди за творчі успіхи в роботі, за виконання завдань особливого значення. І, нарешті, є інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні сплати, які не передбачені зазначеними актами норми (схема 1).

Наведені формулювання з різними модифікаціями визначення питань, основної і додаткової заробітної плати мають право на існування. Хоча кожен підхід має як позитивні, так і негативні сторони.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконання робіт, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Основна частина заробітної плати враховує суспільно-необхідну міру праці, яка формується під впливом об'єктивних умов виробництва та інтенсивності праці, стійкі відмінності у кваліфікації працівників, складність і відповідальність їхньої роботи. Основна заробітна плата встановлюється у вигляді тарифних ставок і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Оплата праці повинна забезпечити:

оптимальне життєве функціонування й розвиток людських ресурсів. При цьому вона спрямована на стимулювання трудової діяльності працівників всіх посадових рівнів і кваліфікацій;

інтенсивний тип розвитку економіки;

оптимальне поєднання інтересів трудових колективів із загальнонародними.

Оплата праці є основною умовою мотивації до праці, вона є мотивом і стимулом праці.

Існує три моделі оплати:

ринкова — на основі договору між організацією і найманим працівником;

колективна —на основі договору між адміністрацією і профспілкою.

державна - на основі визначення Урядом мінімального рівня та інших параметрів заробітної праці.

Категорія «заробітна плата» є багатоаспектною за своїм економічним змістом і виконує ряд функцій (різні автори зазначають їх від двох до десяти).

У навчальному посібнику «Економіка праці» Г.Завіновська визначає чотири функції заробітної плати — відтворювальну, стимулюючу, регулюючу та соціальну. Російський фахівець у сфері управління та праці С.Осіпов виокремлює дві групи функції заробітної плати.

А. Економічні: функція залучення працівників до праці; відтворювання робочої сили; стимулювання; підвищення матеріального добробуту; засобу забезпечення рівності працівників стосовно результатів виробництва продукту; обліку; формування платоспроможного попиту.

Б. Соціальні: поєднання суспільних і особистих інтересів; виховання інтересу до праці; виховання і розвиток творчих здібностей; розвиток почуття колективізму; стимулювання гармонічного розвитку особистості; розвиток морально-престижних настанов.

Багатофункціональність заробітної плати випливає з її природи, багатовекторності функціонального призначення. Правомірною с наявність різних підходів до класифікації функцій заробітної плати залежно від мети і глибини дослідження.

Проте, будь-яка класифікація має обов'язково включати ті основні функції, які випливають з її внутрішньої природи, розкривають призначення та роль цієї складної економічної категорії. Доктор економічних наук А. Колот до основних функцій заробітної плати відносить: відтворювальну, мотиваційну, регулюючу, соціальну та оптимізаційну. Механізм реалізації функції заробітної плати відображено на схемі 2.

Першорядне значення з-поміж основних фундаментальних функцій заробітної плати має відтворювальна. Послуги робочої сили — це особливий товар, який потребує постійного відновлення фізичної і розумової енергії, підтримки організму людини у стані нормальної життєдіяльності. Заробітна плата виступає основним джерелом коштів на відтворювання робочої сили, а отже, її параметри мають формуватись, виходячи з вартісної концепції оцінки послуг робочої сили.

У заробітній платі, як формі доходів найманих працівників, закладено значний мотиваційний потенціал. Л юдина хоче покращити свій добробут, задовольнити різні потреби, що спонукає її до активної трудової діяльності, підвищення якості робочої сили, повної реалізації свого трудового потенціалу, більш результативної праці. За таких умов заробітна плата виконує мотиваційну функцію.

Заробітна плата як важлива складова ринку праці, виконує і регулюючу функцію. Суть цієї функції полягає в регулюванні заробітної плати, співвідношенні між попитом і пропозицією, формуванні персоналу підприємств, рівня його використання, а також диференціації заробітної плати. Ця функція займає проміжне місце між відтворювальною і мотиваційною, виконуючи щодо них інтегруючу роль з метою досягнення балансу інтересів найманих працівників і роботодавців.

Визначаючи індивідуальну заробітну плату, важливо реалізувати принцип однакової винагороди за однакову працю, забезпечити соціальну справедливість. Вирішення цих завдань пов'язано з реалізацією на практиці соціальної функції заробітної плати. В умовах проголошення курсу на становлення соціально орієнтованої ринкової економіки ця функція набуває важливого значення. Неповноцінне виконання заробітною платою соціальної функції гальмує забезпечення справедливості у сфері розподільних відносин.

Чільне місце займає і оптимізаційна функція, сутність якої полягає ось у чому. Заробітна плата як складова собівартості продукції є чинником мотивації власника до вдосконалення технічної бази виробництва, його раціоналізації, підвищення продуктивності праці. Реалізація цієї функції на практиці пов'язана із запровадженням прогресивних форм і систем заробітної плати, вдосконаленням всіх елементів оплати праці. Власник щоразу вирішує, що для нього вигідніше: скоротити персонал, а решті підняти заробітну плату, замінити частину персоналу машинами чи перенести виробництво до іншого району, де дешеві послуги робочої сили, тощо.

Кожна функція заробітної плати має власних суб'єктів, які найбільше заінтересовані в її реалізації. Так, у реалізації відтворювальної та мотиваційної функцій заробітної плати найбільше заінтересовані наймані працівники. До регулюючої функції заробітної плати найбільш «схильні» державні органи, заінтересовані в повноцінному функціонуванні ринку праці. В реалізації соціальної функції заробітної плати заінтересовані наймані працівники, а також держава, як гарант прав і свобод працюючих, соціальної справедливості в суспільстві.

У реалізації оптимізаційної функції заробітної плати найбільш зацікавлений роботодавець, оскільки саме він хоче одержати певний виробничий результат від використання найманих працівників, і це дає йому змогу одержати прибуток.

Отже, всі функції заробітної плати потрібно враховувати й керуватися ними при організації й управлінні заробітної плати, оптимізувати номінальну й реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата — не сума, яку працівник одержує за годину, місяць згідно з виконаною роботою чи досягнутими результатами. Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів і послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату.

Номінальна і реальна заробітна плата не обов'язково змінюються однаково. Наприклад, номінальна заробітна плата може підвищитися, а реальна — знизитися, якщо ціни на товари і послуги зростали швидше, ніж номінальна заробітна плата.

В умовах ринкової економіки існують вільні ціни. У ряді випадків вони зростають швидше, ніж номінальна зарплата. Це призводить до падіння реальної заробітної плати. Для збільшення номінальної заробітної плати в таких умовах застосовують індексацію та компенсацію.

Економічний аналіз відіграє важливу роль в економічному розвитку. Він виступає провідною з'єднувальною ланкою між бухгалтерським обліком і прийняттям управлінських рішень. Завдяки цьому створюються умови для забезпечення безкризової ефективної діяльності суб'єктів господарювання.

Економічний аналіз виконує важливі і різноманітні функції. Основними з них є такі:

– науково-дослідницька – виявлення закономірностей і тенденцій економічних явищ та процесів на основі глибокого вивчення дії та впливу економічних законів;

– інформаційно-аналітична – збирання та обробка необхідних даних, оцінка їх достовірності, зведення, групування та виконання інших розрахунків, необхідних для оцінки і прийняття управлінських рішень;

– оцінююча – характеристика, узагальнення результатів господарювання та формулювання висновків про їх досягнутий рівень;

– планова – обґрунтування поточних і стратегічних планів економічного розвитку;

– контролююча – контроль за виконанням планів і управлінських рішень, реалізацією заходів з раціонального використання ресурсів, поліпшення економічних результатів тощо;

– пошукова – виявлення резервів підвищення ефективності господарювання;

– мобілізуюча (конструктивна) – розробка заходів щодо використання виявлених резервів;

– інноваційна – сприяння впровадженню передових досягнень науково-технічного прогресу, сучасних технологій, інформаційно-комп'ютерних систем тощо;

– пропагандистська – обнародування та розповсюдження інформації про передовий досвід господарювання, нові методики аналізу, сучасні технології та інновації тощ

кономічний аналіз як самостійна наука у процесі свого розвитку розділився на окремі види. Вони розрізняються за видом діяльності, об'єктом, предметом, часом, методикою, програмою дослідження тощо і класифікуються за такими ознаками:

– галузь, вид економічної діяльності;

– спрямованість у часі дослідження;

– строк прогнозування, особливості господарської діяльності;

– просторова ознака;

– користувачі аналізу;

– ступінь охоплення об'єктів дослідження;

– зміст програми аналізу;

– сфера застосування;

– зміст аналізу;

– предмет аналізу;

– методика вивчення об'єктів (табл. 3.1).

За видом економічної діяльності виокремлюють аналіз:

– сільського господарства, мисливства та лісового господарства;

– рибного господарства;

– промисловості;

– будівництва;

– оптової й роздрібної торгівлі, торгівлі транспортними засобами;

– готелів і ресторанів;

– транспорту і зв'язку;

– фінансової діяльності;

– операцій з нерухомості, здавання в оренду, аналіз послуг юридичним особам;

– державного управління;

– освіти;

– охорони здоров'я та соціальної допомоги;

– колективних, громадських та особистих послуг.

Крім цього, аналіз може бути глибшим, детальнішим у разі

вивчення окремих складових економічної діяльності або більш загальним і охоплювати декілька видів діяльності. Наприклад, аналіз можна здійснювати не тільки в цілому по промисловості, а й за її галузями: добувна промисловість (видобування енергетичних, неенергетичних матеріалів), обробна (харчова, легка промисловість, виробництво деревини та виробів з дерева, хімічна та нафтохімічна промисловість, машинобудування тощо). Іноді виникає потреба у вивченні сукупності видів діяльності, що дає змогу вивчати їх у взаємозв'язку та єдності. Серед таких, зокрема, можна назвати паливно-енергетичний, агропромисловий, військово-промисловий комплекси. Проте у будь-якому разі при проведенні аналітичних процедур керуються спеціальними методиками, методами, програмами дослідження, які враховують специфіку виробництва, реалізації продукції, робіт, послуг вказаних вище галузей економічної діяльності.

Залежно від спрямованості у часі дослідження аналіз буває ретроспективний (наступний, історичний) і перспективний (попередній, прогнозний). Ретроспективний аналіз пов'язаний із вивченням господарських процесів діяльності, що вже відбулися, тобто він спрямований у минуле і вивчає факти й результати за операціями, процесами, які вже здійснилися. Для ретроспективного аналізу використовуються традиційні, добре розроблені методики, які вимагають від працівників аналітичної служби більше уваги, ніж професіоналізму і вміння передбачати ситуацію та інтуїції.

На відміну від ретроспективного перспективний аналіз виходить із потреби планування чи прогнозування господарських операцій у майбутньому. Звичайно, він проводиться ще до здійснення вказаних операцій.

Кожен з названих видів аналізу має свої переваги і недоліки. Так, ретроспективний аналіз точніший, оскільки ґрунтується на даних господарських операцій, що дійсно мали місце на практиці і знайшли відповідне відображення у бухгалтерських документах і звітах. Проте можливості вказаного аналізу, попри його точність (спирається на фактичні, документально зафіксовані дані), обмежені. Так, значимість аналітичних результатів у поточній діяльності недостатня, а трудомісткість проведення досить висока, оскільки потребує залучення великої кількості фахівців та використання значного обсягу інформації.

Крім того, ретроспективний аналіз можна проводити тільки після завершення певного звітного періоду. Це обмежує його дієвість внаслідок відсутності можливості оперативного втручання у діяльність суб'єкта господарювання, а також за-діяння невикористаних резервів, що не сприяє зміні ситуації на краще ще до закінчення звітного періоду.

Перспективний аналіз набагато важливіший для забезпечення успішної господарської діяльності підприємства у майбутньому. Це пояснюється тим, що він передує її здійсненню і базується на прогнозних, очікуваних результатах з урахуванням впливу факторів, які будуть діяти як у середині підприємства, так і зовні. При цьому вихідною інформаційною базою для складання прогнозів слугують дані ретроспективного аналізу, від об'єктивності яких залежить обґрунтованість, точність і результативність перспективного аналізу.

Цінність перспективного аналізу полягає у тому, що він дає інформаційну базу для дослідження можливих варіантів розвитку підприємства, відпрацювання методів досягнення найбільш бажаних результатів, планування майбутньої діяльності, визначення завдань і своєчасного прийняття управлінських рішень, спрямованих на попередження негативних наслідків, а не на їх усунення й ліквідацію, як це, здебільшого, має місце при ретроспективному аналізі. У ході перспективного аналізу виявляються фактори, які суттєво впливатимуть на діяльність підприємства та її фінансові результати у майбутньому, а також ступінь цього впливу.

Не зважаючи на те, що висновки, зроблені за результатами перспективного аналізу, мають імовірнісний характер, без такого прогнозування неможливо здійснити ні оперативне, ні тактичне, ні стратегічне планування діяльності підприємства. Завдяки цим позитивним характеристикам перспективний аналіз широко використовується у розвинених зарубіжних країнах, де розроблено сучасне науково-методичне, кадрове, інформаційне, матеріально-технічне забезпечення досліджень.

На жаль, в Україні цей вид аналізу, незважаючи на його значимість, ще не набув достатнього визнання і поширення. Основними причинами цього є нестабільність соціально-економічного і політичного стану, законодавчої бази, нестача необхідних наукових методик, кваліфікованих кадрів аналітиків достовірної інформації та технічних засобів її зведення, оброб ки. Все це утруднює складання обґрунтованих прогнозів і проведення аналітичних досліджень діяльності суб'єктів господарювання.

За строком прогнозування, особливостями господарської діяльності та управління економічний аналіз поділяється на оперативний, тактичний і стратегічний. Оперативний аналіз – аналіз поточної діяльності підприємства, в рамках якого відбувається контроль цієї діяльності. Цей вид аналізу здійснюється повсякденно і не потребує застосування складних методів дослідження. Основною вимогою до нього є оперативність, оскільки щоденна виробнича ситуація достатньо передбачувана.

Тактичний аналіз – це аналіз господарської діяльності підприємства на короткострокову перспективу. Він менш детальний, ніж оперативний. Тактичний аналіз підпорядкований конкретизації поставлених завдань через систему планів та їх ресурсного забезпечення за різними напрямами: затрати часу, матеріально-технічних, трудових, інформаційних ресурсів тощо.

Стратегічний аналіз – аналіз господарської діяльності підприємства на довгострокову перспективу. Він проводиться в умовах високого рівня невизначеності щодо кількісних і якісних характеристик майбутньої діяльності підприємства і потребує урахування великої кількості ризиків, які можуть виникнути на його шляху. Виходячи з цього, слід зазначити, що аналіз можливих стратегій розвитку підприємства досить складний, здійснюється за допомогою математичних, статистичних методів і не містить такої деталізації, як оперативний чи тактичний аналізи.

Основне завдання стратегічного аналізу полягає в наданні таких результатів дослідження, на базі яких здійснюється вибір стратегії та обґрунтування політики залучення й ефективного розміщення ресурсів підприємства.

Просторова ознака слугує основою для розподілу аналізу на внутрішньогосподарський і міжгосподарський. Внутрішньогосподарський аналіз здійснюється на рівні підприємства і його структурних одиниць – виробничих підрозділів, а саме відділень, цехів, бригад. Міжгосподарський аналіз охоплює декілька підприємств. Це дає змогу визначити середні дані, зробити узагальнення, порівняння, групування показників господарської діяльності підприємств, організацій на територіальному рівні (район, область, країна) та за видами економічної діяльності. Крім цього, за допомогою міжгосподарського аналізу можна вивчити наявні проблеми, а також перейняти передовий досвід інших підприємств, що допоможе знайти додаткові резерви для підвищення ефективності виробництва власного підприємства.

За користувачами результатів аналізу може бути внутрішній і зовнішній аналіз. Внутрішній аналіз здійснюється за ініціативою і на матеріалах самого підприємства з метою використання його результатів у плануванні, складанні виробничої програми, розробці стратегії господарської діяльності та в управлінні. Зовнішній аналіз може проводитися безпосередньо зовнішніми користувачами або на їх замовлення. У ролі останніх можуть виступати представники вищестоящої організації, фінансових, податкових органів, громадських організацій, незалежні аудитори, акціонери, потенційні інвестори. Основними інформаційними джерелами при цьому є дані фінансової і статистичної звітності.

Ступінь охоплення об'єктів дослідження – ознака, що дає змогу виділити суцільний і вибірковий (несуцільний) аналіз. Суцільним аналізом називається аналіз, при якому дослідженням охоплюються всі без винятку об'єкти, в результаті чого визначаються резерви, формулюються висновки, робляться пропозиції щодо підвищення ефективності господарювання.

Вибірковий аналіз ґрунтується на вивченні не всіх, а лише певної частини об'єктів, відібраних у випадковому порядку. Випадковість відбору гарантує незалежність вибірки від суб'єктивізму, упереджує умисність, тенденційність виконавців.

Завданням такого аналізу є одержання достовірних і надійних узагальнюючих характеристик всієї сукупності об'єктів на основі певної їх частини. Так, вибірковий аналіз використовується у різних видах економічної діяльності. У промисловості його застосовують при вивченні і контролі якості виробленої продукції, використання обладнання та устаткування; у сільському господарстві – при аналізі врожайності і втрат врожаю; в торгівлі – при дослідженні попиту населення, цін на ринку тощо.

Відбір об'єктів при несуцільному аналізі може здійснюватися різними способами. Одним із найпоширеніших є спосіб основного масиву. Він полягає у відборі найбільших об'єктів дослідження, що мають аналогічні з іншими, але, можливо, більш яскраво виражені характеристики.

Перевагою вибіркового аналізу порівняно з суцільним є те, що він потребує менше затрат коштів і часу. Це дає змогу використовувати детальнішу програму та оперативніше отримувати результати аналітичного дослідження. У деяких випадках (масове великомасштабне виробництво, заготівля, реалізація продукції) вибірковий аналіз єдино можливий, наприклад при вивченні якості продуктів, виробів, сировини (молоко, зерно, деталі, бавовна тощо).

Завдяки такій ознаці, як зміст програми аналіз буває комплексний і тематичний. Комплексний аналіз (загальний) – аналіз, мета якого полягає у всебічному, комплексному вивченні господарської діяльності підприємства як єдиного комплексу. Наприклад, аналіз фінансового стану підприємства має комплексний характер, тому що він включає дослідження ліквідності, платоспроможності, рентабельності та стану підприємства на ринку цінних паперів.

Тематичний аналіз охоплює тільки окремі напрями діяльності підприємства або рішення спеціальних завдань, здебільшого, ті, які найбільш проблемні і важливі в конкретний період часу, наприклад аналіз розміщення та функціонування збутової мережі або аналіз грошових та інших розрахунків підприємства. Актуальними питаннями, які потребують детального вивчення, є також використання паливно-енергетичних ресурсів, вторинних матеріальних ресурсів, формування витрат і собівартість житлово-комунальних послуг, продуктивність праці та рентабельність виробництва.

Залежно від сфери застосування аналіз поділяється на виробничий, фінансовий і стратегічний.

Виробничий аналіз охоплює сферу виробництва, реалізації продукції, робіт, послуг і призначений для пошуку невикористаних резервів підвищення їх ефективності.

Фінансовий аналіз вивчає фінансову діяльність, тобто операції, процеси, пов'язані зі зміною розміру і складу капіталу господарських структур, для зміцнення їх фінансового стану.

Стратегічний аналіз допомагає визначити мету, завдання, обсяги і структуру виробництва, асортимент продукції, робіт, послуг на перспективу, розробити відповідні прогнози і скласти науково обґрунтовані плани. В результаті цього аналізу отримують необхідні дані для прийняття зважених управлінських рішень.

За змістом економічний аналіз поділяється на загальноекономічний (фінансово-економічний, статистико-економічний, соціально-економічний, економіко-екологічний, маркетинговий, інвестиційний) і техніко-економічний.

Загальноекономічний аналіз спрямований на вивчення узагальнюючих вартісних показників господарської діяльності і здійснюється за даними періодичної звітності. Вплив технічних, технологічних факторів, якості продукції на вказані показники в економічному аналізі розглядається, але детально не розкривається.

Техніко-економічний аналіз поглиблює загальноекономічний, допомагаючи детально вивчати та оцінювати технічний рівень підприємства та його вплив на економічні показники. До проведення цього аналізу залучаються, крім працівників економічної служби, представники технічного підрозділу служби підприємства (інженери, технологи та ін.).

Отже, загальноекономічний і техніко-економічний аналіз – це два взаємозв'язаних напрями.

Фінансово-економічний аналіз призначений для вивчення фінансових результатів діяльності, фінансового стану суб'єктів господарювання з метою пошуку резервів їх покращання. Цей аналіз виконує фінансова служба підприємства, фінансово-кредитні організації.

Статистико-економічний аналіз здійснюється статистичними органами для дослідження масових суспільних економічних явищ і процесів на різних рівнях: підприємство – район – область – країна; або: підприємство – вид економічної діяльності – сектор економіки.

Соціально-економічний аналіз полягає у вивченні взаємозв'язку і взаємозалежності соціальних та економічних явищ і процесів, у визначенні впливу соціальних факторів на результати господарювання. Цей аналіз можуть робити фахівці економічної та соціологічної служб, статистичних органів.

Економіко-екологічний аналіз ставить завдання вивчити взаємозв'язки і взаємозалежності між економічними та екологічними явищами і процесами з метою пошуку резервів, а також розробки заходів щодо покращання навколишнього середовища, раціонального використання ресурсів на це. Здійснюється економічною службою підприємств, органами охорони навколишнього середовища.

Маркетинговий аналіз спрямований на дослідження ринків збуту продукції, зокрема на кон'юнктуру ринку продукції, сировини і матеріалів, на вивчення попиту, пропозиції, рівня конкурентоспроможності виробленої продукції, можливостей її збуту, комерційного ризику тощо. Цей аналіз здійснює служба маркетингу (на великих підприємствах) або окремі працівники (на малих підприємствах).

Інвестиційний аналіз вивчає операції із вкладення майнових, інтелектуальних цінностей в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або соціального ефекту, виявляє можливості залучення капіталу, інвестиційну привабливість підприємств, видів економічної діяльності, регіонів, а також інвестиційний клімат, розробляє та оцінює інвестиційні програми підприємства. Аналіз здійснюється експертами-аналітиками економічної служби.

За методикою вивчення об'єктів аналіз поділяється на порівняльний, факторний, маржинальний, функціонально-вартісний та ін.

Порівняльний аналіз полягає у зіставленні узагальнених, а також часткових економічних і техніко-виробничих показників видів економічної діяльності, підприємств, організацій та їх внутрішніх підрозділів з метою виявлення найкращих результатів і розповсюдження передового досвіду. При порівняльному аналізі зіставляються фактичні показники з плановими, з показниками відповідних періодів минулих років, інших підприємств, з нормативними даними. В результаті виявляються відхилення цих показників і встановлюються їх причини.

Трендовий аналіз – аналіз спрямування зміни економічних показників, яка визначається шляхом обробки звітних і статистичних даних, з метою визначення на основі цього стійких тенденцій економічного зростання чи спаду.

Факторний аналіз є розділом математичної статистики, який використовується в багатовимірному аналізі з метою виявлення впливу різноманітних факторів на зміну показника, який вивчається. При цьому кількісно оцінюється сила та достовірність цього впливу.

Маржинальний аналіз – це метод фінансового аналізу, який досліджує взаємозв'язок витрат виробництва (з розподілом їх на постійні і змінні) та прибутку. Він призначений для обґрунтування і прийняття зважених управлінських рішень щодо обсягу виробництва, реалізації окремих видів продукції, робіт, послуг, їх собівартості та ціни.

Функціонально-вартісний аналіз ставить за мету вибрати оптимальний варіант, що забезпечує повноцінне виконання об'єктом, який аналізується (виробом, технологічним процесом, формою управління чи організації виробництва тощо), своїх основних функцій при мінімальних витратах.

Ситуаційний аналіз становить оцінку можливих змін у діяльності підприємства з урахуванням пливу діючих зовнішніх факторів, тобто таких, на які підприємство вплинути практично не може. Мета ситуаційного аналізу – виявлення проблем і можливостей, які можуть виникнути у майбутній діяльності підприємства.