кримінальних справ

Судовий розгляд кримінальної справи — це встановлена законом система процесуальних дій суду та учасників судового розгляду, послідовне проведення яких спрямоване на всебічне, повне та об’єктивне дослідження матеріалів справи, встановлення в ній істини і винесення на цій основі законного, обґрунтованого і справедливого вироку.

У межах кримінально-процесуального закону діє кілька струк­турних елементів, які об’єднують процесуальні дії з чітко окресленим змістом: підготовча частина судового засідання; судове слідство; судові дебати; останнє слово підсудного; ухвалення та проголошення вироку.

Завдання підготовчої частини суду полягає в створенні необхідних умов для повного, всебічного та об’єктивного проведення судового слідства, належного дослідження та оцінки доказів і в остаточному підсумку — винесення законного й обґрунтованого вироку. Згідно з чинним кримінально-процесуальним законом підготовча частина судового засідання здійснюється у такому порядку: 1) від­криття судового засідання; 2) перевірка явки учасників судового розгляду; 3) роз’яснення перекладачеві його обов’язків; 4) встанов­лення особи підсудного і часу вручення йому копії обвинувального висновку; 5) оголошення складу суду і роз’яснення права відводу; 6) вирішення питання про можливість розгляду справи у разі неявки кого-небудь з учасників судового розгляду або інших викликаних у судове засідання осіб; 7) видалення свідків із залу суду; 8) роз’яс­нення прав і обов’язків учасників судового розгляду; 9) заявлення і розв’язання клопотань учасників судового розгляду.

Суд може з власної ініціативи винести ухвалу (постанову) про виклик у судове засідання нових свідків, затребування документів та інших доказів, про призначення експертів.

Після закінчення підготовчих дій суд переходить до наступної частини судового розгляду — судового слідства, про що оголошує головуючий суду.

Судове слідство — центральна частина судового розгляду, в якій суд та інші учасники процесу всебічно вивчають усі обставини вчиненого злочину, досліджують докази, зібрані на поперед­ньому слідстві, надані учасниками процесу або отримані судом самостійно, з метою встановлення об’єктивної істини та забезпечення правильного застосування закону.

Встановлення об’єктивної істини — органічна частина правосуддя.

Об’єктивна істина — це відповідність висновків суду про всі суттєві та юридично значущі обставини події злочину тому, що мало місце в дійсності. Істина встановлюється шляхом доказування та за допомогою доказів. При цьому висновки суду відповідатимуть істині, якщо в її основу покладені достовірні факти — докази. Суд повинен використовувати як докази тільки такі фактичні дані, які відповідають вимогам причетності до справи, допустимості та достовірності. Причетність означає здатність фактичних даних прояснити ті або інші обставини, які входять до предмета доказування.

Допустимість доказу — це об’єктивний стан гносеологічних якостей та процесуальної форми доказу, за якого: доказ отримано уповноваженим на те об’єктом; джерело фактичних даних відоме, перевірене та законом дозволене; фактичні дані отримані в установленому законом порядку; фактичні дані та процес їх отримання закріплені в процесуальних документах та інших процесуальних носіях інформації і належним чином засвідчені; сукупність зібраних доказів дозволяє визначити достовірність фактичних даних, які утворюють зміст доказу.

Достовірність доказів означає відповідність їх об’єктивним фактам, здатність дати правдиву інформацію у справі. Достовірність передбачає перевірку, а перевірка — знання джерел і способів отримання фактичних даних.

Судове слідство — це діяльність з доказування, в якій обов’яз­ково присутні чотири елементи: предмет доказування; суб’єкт доказування; засоби доказування — докази; процес доказування.

Усі ці елементи залишаються стабільними при здійсненні доказування на всіх стадіях кримінального процесу, за винятком того, що в суді не беруть участі як суб’єкти доказування слідчий та орган дізнання, а також умов, за яких здійснюється доказування: а) на слідстві — при додержанні таємниці слідства та конкрет­ної процедури провадження слідчої дії; б) в суді — в умовах гласності, усності та безпосередності процесу, змагальності сторін та за активної участі доказування потерпілого, підсудного, захисника та інших учасників процесу. Відповідно до вимог ст. 257 Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України суд першої інстанції при розгляді справи зобов’язаний безпосередньо дослідити докази у справі: допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи.

Судове слідство починається оголошенням обвинувального висновку. Тим самим учасники повідомляються про те, в чому обвинувачується підсудний та які докази його вини були отримані на попередньому слідстві. У справах досудової підготовки матеріалів судове слідство починається з оголошення постанови суд­ді про віддання до суду, а у справах приватного обвинувачен­ня — з оголошення заяви потерпілого.

Слідом за цим суд роз’яснює підсудному сутність обвинувачення та запитує, чи зрозуміле обвинувачення та чи визнає обвинувачений себе винним, а також чи бажає давати показання.

Якщо у справі заявлено цивільний позов, у підсудного з’ясо­вують також, чи визнає він позивну вимогу позивача.

Потім суд визначає порядок дослідження доказів, який має бути найдоцільнішим у даній ситуації та забезпечувати найсприятливіші умови для встановлення об’єктивної істини. Судове слідство провадиться шляхом: допиту потерпілого, підсудного, свідків, експертів, оголошення показань, що наведені цими особами на досудових стадіях процесу, пред’являються для впізнання, огляду предмети, документи та місця події, провадження експертизи. Проте судове слідство має й свої особливості, які визначаються дієвістю всіх демократичних принципів правосуддя та участю в доказуванні всіх заінтересованих осіб. Так, закон не передбачає можливості провадження в суді огляду. Суд не проводить огляд трупа, оскільки до часу судового засідання має бути проведена експертиза. Суд не проводить обшуку та особистого обшуку. Якщо необхідно вилучити якісь предмети або документи, він може їх затребувати. Якщо треба вжити заходів до забезпечення цивільного позову, суд має право дати органам дізнання доручення про накладення арешту на майно (ст. 247 КПК України).

Судове слідство починається з допиту потерпілого. Про це прямо говориться в ст. 308 КПК: «Потерпілий допитується за правилами допиту свідків. Допит потерпілого проводиться перед допитом свідків». Як і допит свідка, допит потерпілого складається з двох частин: а) вільної розповіді на пропозицію головую­чого про все, що йому особисто відомо про обставини, які підлягають з’ясуванню у даній справі: б) відповідей на запитання ін­ших учасників судового розгляду і суддів. Поширюючи загальні правила допиту свідка на допит потерпілого, закон не виключає існування і певних особливостей, котрі належить враховувати суду та судді, який одноособово розглядає справу, при одержанні і досліджені показань потерпілого, а також при їх оцінці: а) по­терпілий не попереджається перед допитом про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань; б) як учасник процесу потерпілий до початку допиту його в суді вже двічі мав змогу ознайомитися з усіма матеріалами кримінальної справи (див. ст. 217, 255 КПК); в) як учасник процесу він не видаляється із залу судового засідання, як це робиться щодо свідків (ст. 293 КПК), і присутній при оголошенні процесуальних документів, що містять обвинувачення і докази, на яких воно ґрунтується (ст. 297 КПК), бере участь у дослідженні показань підсудного та інших доказів. Тому суду важливо заслухати і дослідити тільки те, що відомо потерпілому безпосередньо як особі, яка постраждала від злочину.

Положення закону про те, що допит потерпілого проводиться перед допитом свідків покликане усунути вплив показань свідків на показання потерпілого. Одночасно воно запобігає впливу показань потерпілого на показання свідків, оскільки при такому порядку ті під час допиту потерпілого відсутні в залі судового засідання і викликаються туди для допиту вже після того, як потерпілий дав показання.

Суд повинен слідкувати за тим, щоб при допиті не ставилися навідні запитання або запитання, які принижують честь і гідність потерпілого, обмежують його права та ображають його або його близьких. У разі відмови потерпілого від давання показань суд може оголосити його показання, що були дані на попередньому слідстві. Вирок суду має базуватися тільки на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. При цьому показання потерпілого, підсудного або іншого учасника процесу, дані на попередньому слідстві, не тільки можуть, але й повинні бути оголошені. Адже в силу ст. 257 КПК України суд повинен без­посередньо досліджувати в залі суду всі докази, оголосити всі протоколи та інші документи. Однак за законом усі оголошення раніше даних показань досліджуються тільки після допиту учасника процесу в залі суду. Суд, оголошуючи показання, повинен вжити заходів для з’ясування та усунення протиріч, які є.

Допит підсудного починається з пропозиції головуючого дати в справі показання, після чого підсудного допитують прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, захисник, громадський захисник. Після цього підсудному можуть бути поставлені запитання іншими учасниками. Потім підсудного допитують суддя та народні засідателі. Суд має право протягом усього допиту підсудного учасниками судового розгляду ставити йому запитання для уточнення і доповнення його відповідей.

У судовому засіданні підсудний має право користуватись нотатками (ст. 300 КПК).

Допит підсудного, таким чином, є одночасно процесуальним засобом безпосереднього з’ясування судом разом з учасниками судового розгляду обставин справи і забезпечення права підсудного давати показання з приводу висунутого обвинувачення і доказів, на яких воно ґрунтується.

Підсудний не зобов’язаний давати показання. Відмова підсудного давати показання, як мотивована, так і немотивована, не є підставою ні для видалення його з залу судового засідання, ні для позбавлення чи обмеження його можливостей в реалізації під час судового засідання інших своїх процесуальних прав: ставити запитання іншим підсудним, потерпілому, свідкам, експерту, спеціалісту, цивільному позивачу і цивільному відповідачу або їх представникам; давати пояснення по суті справи в кожний момент судового слідства тощо (див. ст. 263 КПК). Недотримання цього положення є істотним порушенням кримінально-проце­суального закону (ст. 370 КПК).

Якщо підсудний, який раніше відмовився давати показання, змінить своє попереднє рішення і заявить про бажання дати показання, суд чи суддя, який одноособово розглядає справу, зобов’язаний допитати його, вносячи своїм рішенням зміни до встановленого ним порядку судового слідства.

Встановлений законом порядок допиту підсудного передбачає: 1) надання підсудному можливості висловитися з приводу висунутого йому обвинувачення та доказів, на яких воно ґрунтується, підтверджуючи чи спростовуючи це обвинувачення повністю або частково; 2) постановку запитань з боку учасників судового розгляду і суддів про обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Допит підсудного є не тільки процесуальним способом перевірки правдивості показань, що він давав на попередньому слідстві, а й самостійною процесуальною дією в центральній стадії кримінального процесу, у ході якої можуть бути одержані показання, що відрізняються від попередніх. Тому головуючий не може звертатися до підсудного на початку допиту із запитанням, чи підтверджує він показання, які дав на попередньому слідстві.

Порядок допиту підсудного, встановлений ст. 300 КПК, забезпечує змагальність судового розгляду та активність суду в дослідженні цього виду доказів. Спочатку запитання підсудному ставлять учасники судового розгляду, які виконують функцію обвинувачення (прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, їх представники), потім учасники, котрі виконують функцію захисту (цивільний відповідач або його представник, захисник, громадський захисник), інші підсудні. Законний представник потерпілого і законний представник підсудного можуть поставити запитання підсудному відповідно перед представником потерпілого і перед захисником підсудного.

З метою забезпечення об’єктивності суддів і народних засідателів законодавець надав їм право допитувати підсудного про ті обставини, які залишились ще недостатньо з’ясованими, що не позбавляє їх права ставити йому запитання для уточнення і доповнення відповідей протягом усього допиту підсудного учасниками судового розгляду.

Відсутність прокурора, особливо у справах про злочини, спрямовані не проти прав і законних інтересів особи, змушує суд ставити запитання першим. Тому з метою усунення обвинувального ухилу у своїй діяльності суд повинен забезпечити участь прокурора у судовому засіданні в якомога більшій кількості справ.

Підсудний має право бути присутнім при всіх процесуальних діях, пов’язаних з дослідженням доказів, в т. ч. і при допиті інших підсудних, співучасників у вчиненні злочину.

Допит підсудного у відсутності іншого підсудногояквиняток можливий і доцільний тоді, коли інший підсудниймаєвплив на допитуваного, про що свідчать, зокрема, обставини вчинення злочину у співучасті; поведінка іншого підсудного в залі судового засідання (жести, репліки і погрози на адресу підсудного); коли підсудні узгодили свої показання; для з’ясування причин самообмови тощо. Такого «іншого підсудного», зокрема органі­затора злочинної групи, який не визнає себе винним у пред’яв­леному обвинуваченні, доцільно допитати після допиту підсудних, які зізналися у вчиненні злочину чи злочинів.

Рішення про допит підсудного у відсутності іншого підсудного і про видалення його із залу судового засідання суд чи суддя, який одноособово розглядає справу, виносить як за клопотанням учасників судового розгляду, так і з власної ініціативи. Ухвала суду чи постанова судді про це виноситься на місці із занесенням до протоколу судового засідання або в нарадчій кімнаті у вигляді окремого документа. Обґрунтовуючи необхідність допиту одного підсудного у відсутності іншого, суд чи суддя, який одноособово розглядає справу, повинен уникати мотивів, які свідчили б про упередженість суддів, вирішення наперед питання про ступінь винності підсудних тощо.

Для забезпечення підсудному, котрого було видалено із залу судового засідання, права на захист закон покладає на головуючого обов’язок оголосити йому після повернення до залу судового засідання показання іншого підсудного, які були дані за його відсутності, і надати можливість поставити допитаному підсудному запитання і дати свої пояснення з приводу його показань.

Хоча закон і не містить окремих положень про додатковий допит підсудного, суд чи суддя, який одноособово розглядає справу, може допитати підсудного додатково у зв’язку з новими обставинами, які з’ясувалися у ході дослідження інших доказів, що випливає і з права підсудного давати пояснення по суті справи в будь-який момент судового слідства.

Якщо дані про наявність нових обставин з’явилися вже під час судових дебатів, останнього слова підсудного чи наради суддів, перед додатковим допитом підсудного, суддя, який одноособово розглядає справу, постановою відновлює судове слідство.

Допит свідків у суді провадиться за такими правилами:

1. Свідки допитуються по одному у відсутності інших, ще недопитаних свідків.

2. Кожному свідкові перед його допитом по суті ставляться за питання, щоб з’ясувати його стосунки з підсудним і потерпілим, і пропонується розповісти все те, що йому відомо в справі.

3. Після того, як свідок розповів усе, що йому відомо в справі, його допитують прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, громадський захисник, підсудний, суддя та народні засідателі.

4. Якщо свідка викликано в судове засідання за клопотанням прокурора або іншого учасника судового розгляду, запитання цьому свідкові ставить спочатку той учасник судового розгляду, за клопотанням якого свідка викликано. Свідок, викликаний з ініціативи суду, допитується в загальному порядку.

5. Суд протягом усього допиту свідка учасниками судового розгляду має право ставити йому запитання для уточнення і доповнення відповідей.

6. Допитані свідки залишаються в залі судового засідання і не можуть залишити його до закінчення судового розгляду без дозволу головуючого.

7. Запитання до свідка повинні бути коректними, чіткими, зрозумілими і конкретними, враховувати інтелектуальний рівень допитуваного. Навідні запитання не допускаються.

Головуючий має право зняти будь-яке запитання до свідка, якщо воно сформульоване таким чином, щоб принизити гідність свідка, або не пов’язане із з’ясуванням обставин справи, що розглядається, чи стосунків свідка з підсудним та потерпілим, або якщо запитання спрямоване на викриття самого свідка у вчиненні якогось злочину, оскільки свідок не зобов’язаний свідчити проти себе. На зняті запитання свідок не повинен відповідати, однак до протоколу судового засідання вони мають бути занесені.

Допит неповнолітнього свідка віком до 14 років, а за розсудом суду — до 16 років, проводиться в суді в присутності педагога, а у разі необхідності — лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього. По закінченні допиту неповнолітній свідок видаляється із залу суду, крім випадків, коли суд з власної ініціативи або за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду визнає присутність цього свідка в залі суду необхідною.

Експертиза в суді призначається у випадках, коли для з’ясування певних питань необхідні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Експертом може бути будь-яка незаінтересована в справі особа, яка має необхідні спеціальні знання в певній галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла.

Експертиза в суді — це самостійне дослідження із застосуванням спеціальних знань наданих на експертизу об’єктів, що провадиться експертом на вимогу суду. За результатами експертизи експерт дає письмовий висновок, в якому вказує хід досліджень, фактичні дані та висновки з питань, які досліджуються. Експерт несе кримінальну відповідальність за заздалегідь неправдивий висновок. Суд приймає рішення про провадження експертизи в залі суду.

Виходячи зі змісту ст. 310 і 311 КПК, можна виокремити кілька етапів проведення експертизи в суді: 1) подання учасниками судового розгляду суду чи судді, який одноособово розглядає справу, на його пропозицію, письмових запитань, які вони бажають поставити на вирішення експерта; 2) оголошення головуючим поданих запитань; 3) заслуховування думки учасників судового розгляду (з дозволу суду чи судді, який одноособово розглядає справу, — і експерта) з приводу запитань, поданих учасниками судового розгляду і додатково запропонованих судом чи суддею, котрий одноособово розглядає справу; 4) остаточне визначення судом чи суддею, котрий одноособово розглядає справу, кола запитань, на які повинен відповісти експерт, з усуненням запитань, що не стосуються справи або виходять за межі компетенції експерта; 5) винесення у нарадчій кімнаті судом чи суддею, який одноособово розглядає справу, ухвали чи постанови про призначення експертизи та оголошення її в судовому засіданні; 6) передача судом чи суддею, який одноособово розглядає справу, експерту ухвали чи постанови про призначення експертизи, а також інших матеріалів, необхідних експерту для надання висновку, передусім матеріалів справи, речових доказів, зразків для порівняльного дослідження; 7) проведення експертного дослідження і складання експертом висновку; 8) оголошення експертом висновку в судовому засіданні і приєднання його судом до справи; 9) допит експерта для роз’яснення і доповнення його висновку (див. ст. 311 КПК).

Зазначений порядок проведення експертизимає певні особливості, коли експертизу проводить у суді особа, яка дала висновок на попередньому слідстві. Якщо експерт проводив експертизу і на попередньому слідстві, то він має право брати участь у дослідженні доказів з початку судового слідства, а новий експерт — лише після винесення судом ухвали чи суддею, який одноособово розглядає справу, постанови про призначення експертизи. Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що рішення про призначення експертизи виноситься у випадках, коли в стадії попереднього розслідування вона не проводилась або коли для її проведення у судове засідання викликано експерта, який не був таким під час дізнання та попереднього слідства, а також у разі необхідності проведення додаткової чи повторної експертизи.

На особу, яка проводить експертизу в суді, поширюються права судового експерта, передбачені ст. 13 Закону «Про судову експертизу»: 1) ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета судової експертизи, і подавати клопотання про надання додаткових матеріалів; 2) вказувати в акті судової експер­тизи на виявлені в ході її проведення факти, що мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені запитання; 3) з дозволу суду або судді, який одноособово розглядає справу, бути присутнім під час проведення судових дій і заявляти клопотання, що стосуються предмета судової експертизи, та ін.

По закінченні судового слідства суд переходить до судових дебатів.

Судові дебати — це дебати учасників процесу, які складаються з промов прокурора, громадського обвинувача, захисника, цивільного захисника, позивачів та їх представників.

На цьому етапі правосуддя повністю реалізується принцип змагальності сторін, де учасники процесу, які відстоюють свої інтереси або інтереси осіб, яких вони захищають, обґрунтовують рішення того або іншого питання на свою користь, викладають обставини, що виправдовують або обвинувачують, пом’якшують або обтяжують відповідальність підсудного, аргументують позовні вимоги.

Перед початком судових дебатів головуючий повинен роз’яс­нити учасникам судового розгляду, які не є юристами, суть і призначення судових дебатів, в яких вони будуть виступати.

Промови прокурора, адвоката-захисника і адвоката-представ­ника потерпілого, цивільного позивача чи цивільного відповідача мають бути підготовлені і виголошені на високому професійному рівні, спокійно, тактовно, з глибоким аналізом фактичних обставин справи, матеріального і процесуального закону, який підлягає застосуванню, і доказів, досліджених у судовому засіданні.

У промові прокурор як державний обвинувач привертає увагу суду до таких основних питань: суспільна небезпечність вчиненого злочину, фактичні обставини справи, аналіз і оцінка зібраних і досліджених у справі доказів, кваліфікація діяння підсудного за статтями Загальної та Особливої частин Кримінального кодексу; обставини, які обтяжують та пом’якшують відповідальність підсудного; характеристика особи підсудного і потерпілого; причини та умови, які сприяли вчиненню злочину. На цій основі він пропонує суду визнати підсудного винним (або невинним — у разі відмови від обвинувачення, яке під час судового слідства, на його думку, не підтвердилось) у вчиненні конкретного злочину чи злочинів із зазначенням кваліфікації злочину, виду і міри покарання; висловлює свою думку з приводу відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином, а також з інших питань, які суд повинен вирішити при винесенні вироку (ст. 324 КПК).

Оскільки у справах приватного обвинувачення, а також у справах публічного обвинувачення, де немає державного чи громадського обвинувача, обвинувачення мають право підтримувати потерпілий і його представник, у зміст їх промов включаються в основному ті ж питання, що й у промову прокурора, з урахуванням тієї особливості, що вони захищають інтереси лише потерпілого.

Зміст промови захисника визначається його загальним обов’яз­ком з’ясування обставин, які виправдовують підсудного або пом’якшують його відповідальність (ч. 1 ст. 48 КПК). У ній захисник висловлює суду свою думку з приводу зазначеного в обвинуваченні діяння його підзахисного, критично аналізує фактичні обставини справи і досліджені в судовому засіданні докази, кваліфікацію діяння, ступінь винності підзахисного у вчиненні злочину і заподіяних ним матеріальних збитках, спростовує обставини, що викривають підсудного у вчиненні злочину, обтяжують його відповідальність, обґрунтовує наявність обставин, які його виправдовують або пом’якшують його відповідальність, виключають провадження у справі (ст. 6 КПК), наводить дані про особу потерпілого, а також дані про особу підсудного, які, на його думку, належить урахувати при визначенні судом виду та міри покарання (похилий вік, участь у Великій Вітчизняній війні, у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС тощо).

На основі оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні, захисник пропонує одне з таких рішень: 1) винести виправдовувальний вирок, якщо доказами не встановлено події злочину, наявності в діянні підсудного складу злочину або не доведена участь підсудного у вчиненні злочину (ч. 4 ст. 327 КПК); 2) виправдати підсудного за одними епізодами обвинувачення і врахувати пом’якшуючі обставини при засудженні за іншими; 3) при повному доведенні всіх епізодів злочинної діяльності підсудного врахувати при призначенні йому покарання обставини, що пом’якшують кримінальну відповідальність; 4) закрити справу щодо підсудного за наявності підстав, передбачених ст. 282 КПК; 5) винести обвинувальний вирок без призначення покарання або із звільненням від покарання (ч. 3 ст. 327 КПК). Разом з тим, якщо підсудний не визнав себе винним у пред’явленому обвинуваченні, то захисник не може в судових дебатах зайняти протилежну позицію.

Цивільний позивач чи цивільний відповідач або його представ­ник у своїй промові висловлює свої міркування з приводу заявленого у справі цивільного позову, а також інших питань, якщо вони стосуються підстав і розміру задоволення цивільного позову або відмови в його задоволенні (наявності події злочину, винності підсудного у його вчиненні і заподіянні матеріальної шкоди, осіб, які несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями підсудного тощо).

Суд повинен стежити за дотриманням норм судової етики учасниками судових дебатів і сам дотримуватись їх. Неприпустимим є надання підсудному слова для одночасного виступу в судових дебатах і виголошенні останнього слова, навіть якщо інших учасників судових дебатів немає. Судові дебати і останнє слово підсудного є окремими самостійними частинами судового розгляду, де підсудний має різні процесуальні права. Передбачена ст. 318 КПК послідовність виступів учасників судових дебатів забезпечує змагальність дебатів, а також умови для здійснення підсудним і його захисником захисту від обвинувачення.

Захисник або підсудний, у разі відсутності захисника, після виступів представників обвинувачення може заявити суду клопотання про перерву в судових дебатах для врахування у своєму наступному виступі доводів обвинувачення. Таке клопотання підлягає задоволенню судом або суддею, який одноособово розглядає справу. Якщо у справі беруть участь кілька державних обвинувачів, громадських обвинувачів, захисників, громадських захисників, потерпілих чи інших учасників, то послідовність своїх виступів вони погоджують між собою, а в разі недосягнення такої згоди послідовність виступів встановлюється судом.

Межі судових дебатів визначаються обставинами, які мають значення для правильного вирішення справи, і доказами, які були досліджені під час судового слідства. Тому, якщо учасники судових дебатів у своїх промовах виходять за ці межі, головуючий має право і зобов’язаний зупинити виступ такого учасника.

Якщо виникла потреба в дослідженні нових обставин даної справи чи поданні нових доказів, суд своєю ухвалою, а суддя, який одноособово розглядає справу, постановою відновлює судове слідство з цією метою, а потім знову відкриває судові дебати тільки з приводу додатково досліджених обставин і доказів.

Репліка являє собою короткий виступ учасника судових дебатів, який заперечує іншій стороні з питань, які та виклала у своїй промові або репліці, і може стосуватися, наприклад, конкретних фактичних обставин справи, кваліфікації злочину, особи потерпілого чи підсудного, коли одним учасником були викривлені факти, перекручена позиція іншого учасника. Кожний з учасників судових дебатів має право виступити з реплікою один раз. Головуючий після закінчення промов повинен опитати учасників судових дебатів, чи мають вони бажання виступити з реплікою. Учасник дебатів може з власної ініціативи заявити суду про бажання виступити з реплікою. Як і дебати, репліка не обмежена часом, але обмежена обставинами справи і вже дослідженими доказами. У тому разі, коли учасник судових дебатів у репліці виходить за ці межі, головуючий його зупиняє і пропонує вести мову лише про обставини, які мають значення для вирішення справи. Неприпустимим є використання репліки для нетактовних випадів на адресу іншого учасника судового розгляду, суперечок з питань, які не мають принципового значення для справи.

Виголошення підсудним останнього слова є самостійною обов’язковою частиною судового розгляду кримінальної справи. Воно не провадиться тільки в тому разі, коли справа як виняток розглядається у відсутності підсудного (ч. 2 ст. 262 КПК) або коли за порушення порядку в судовому засіданні підсудного видалено із залу судового засідання за ухвалою суду чи постановою судді, який одноособово розглядає справу, до кінця судового розгляду (ч. 1 ст. 272 КПК).

Для підсудного останнє слово є останньою можливістю звернутися до суду з проханнями, заявами до того, як почнеться засідання у нарадчій кімнаті для ухвалення вироку. Тепер він має право висловити своє ставлення до обвинувачення, за яким його віддано до суду, вже після дослідження всіх доказів і висловлень учасниками судових дебатів думок щодо вирішення справи, переоцінити свою позицію, висловлену під час допиту чи в судових дебатах, якщо він брав у них участь, і просити суд про виправдання або призначення покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, про вжиття судом заходів піклування про неповнолітніх дітей та з охорони майна, яке залишиться без догляду у разі засудження його до позбавлення волі, тощо. Разом з тим практиці відомий випадок, коли підсудний, який обвинувачувався в умис­ному вбивстві при обтяжуючих обставинах, в останньому слові просив суд призначити йому виключну міру покарання.

Звертатися до суду з останнім словом є правом, а не обов’яз­ком підсудного. Він може відмовитись від останнього слова із зазначенням або без зазначення причини відмови. Факт відмови підсудного від виголошення останнього слова фіксується в протоколі судового засідання.

Ненадання підсудному останнього слова або обмеження цього права, зокрема, певним часом, є порушенням права підсудного на захист, яке є безумовною підставою для скасування судового вироку (п. 9 ч. 2 ст. 370 КПК).

Після останнього слова підсудного суд негайно прямує до нарадчої кімнати для винесення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання.

Вирок підбиває підсумок усієї процесуальної діяльності органів попереднього слідства, прокуратури і суду, визначає межі перегляду справи в касаційному та наглядному провадженнях, а також діяльності органів, які відають виконанням вироку. Суд упов­новажено державою її іменем дати у вироку суспільно-політичну та правову оцінку діянню обвинуваченого, відданого до суду. За судовим вироком підсудного може бути не тільки засуджено, а й виправдано і поновлено в порушених правах.

Ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання: 1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; 2) чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений; 3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину; 4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин; 5) чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують відповідальність підсудного, і які саме; 6) чи слід у випадках, передбачених ст. 26 Кримінального кодексу України, визнати підсуд­ного особливо небезпечним рецидивістом; 7) яка саме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати; 8) в якому виді виправно-трудової чи виховно-трудової колонії або тюрми повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі; 9) чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров’я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявленим; 10) що зробити з майном, описаним для забезпечення і цивільного позову, і можливої конфіскації майна; 11) що зробити з речовими доказами, зокрема грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом; 12) на кого повинні бути покладені судові витрати і в якому розмірі; 13) який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного.

Вирок підписують усі судді чи один суддя, коли справа розглядалась ним одноособово. Суддя, який залишився в меншості, має право викласти письмово свою окрему думку, яка приєднується до справи, але оголошенню не підлягає. Після підписання вироку судді повертаються до залу засідання, де головуючий або один з суддів проголошує вирок.

Проголошенням вироку до відома учасників судового розгляду та інших громадян, присутніх у залі судового засідання, доводяться оцінка від імені держави діяння підсудного, ті наслідки, які воно спричинило, та остаточне рішення у справі. Вирок проголошується негайно після його винесення, а якщо суд у великій за обсягом справі оголосив перед видаленням до нарадчої кімнати про час його проголошення, то в точно призначений час.

Проголошення вироку має важливі правові наслідки. З цього моменту, по-перше, для учасників процесу, в т. ч. для засудженого, який не перебуває в попередньому ув’язненні, починається строк на касаційне оскарження, а для прокурора — строк внесення на вирок касаційного подання (ч. 1 ст. 350 КПК); по-друге, суд не має права вносити в нього зміни і доповнення, крім як у порядку вирішення питань, пов’язаних з виконанням вироку, що набрав законної сили (ст. 309, 311 КПК); по-третє, підсудний, який був виправданий або засуджений до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, або звільнений від відбування покарання, негайно звільняється з-під варти в залі судового засідання (ст. 342 КПК); по-четверте, вирок Верховного Суду України набирає чинності; по-п’яте, розпочинається триденний строк, протягом якого засудженому чи виправданому належить вручити копію вироку (ст. 344 КПК), по-шосте, розпочинається триденний строк, протягом якого має бути складено і підписано головуючим і секретарем протокол судового засідання (ч. 2 ст. 87 КПК).

Після проголошення вироку і роз’яснення учасникам судового розгляду його змісту, строків і порядку оскарження, головуючий оголошує судове засідання у кримінальній справі закритим.

Date: 2015-07-27; view: 288; Нарушение авторских прав