З9. Загальне поняття та ознаки юридичної відповідальності

З точки зору права правопорушення є проявом сваволі, нехтуванням тими правилами, які схвалені й встановлені державою для підтримання соціального порядку та забезпечення прав, свобод та законних інтересів громадян. Із соціальної точки зору правопорушення завжди є вчинком, який завдає шкоди інтересам окремих громадян чи юридичних осіб, а нерідко — й інтересам усього суспільства. Тому держава повинна не тільки здійснювати роботу щодо усунення причин та умов правопорушень, а й протидіяти правопорушенням, переслідувати порушників, притягувати їх до відповідальності.

Одним із основних засобів забезпечення правомірної поведінки та боротьби з правопорушеннями є юридична відповідальність.

Юридична відповідальність — це визначені правом несприятливі наслідки, що настають для конкретної особи у зв’язку з вчиненням нею правопорушення.

Юридична відповідальність — це передбачені законом вид і міра державно-владного (примусового) зазнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення.

До основних ознак юридичної відповідальності належать такі:

1) юридична відповідальність передбачає державний примус;

Державний примус — це державно-владний вплив відповідних державних органів і службових осіб на поведінку людей. Кримінальне і адміністративне законодавства передбачають державний примус, який завжди реалізується через діяльність спеціальних державних органів, а цивільне законодавство — можливість добровільного виконання обов'язків (відшкодування заподіяної шкоди).

Держав­ний примус характеризується конкретною діяльністю компетен­тних органів чи службових осіб, яка включає в себе:

а) нагляд за правомірністю поведінки учасників суспільних відносин;

б) дос­лідження обставин діянь, в яких виявлені ознаки правопору­шень;

в) розгляд справ про конкретні правопорушення;

г) зас­тосування юридичних санкцій до винних осіб;

д) виконання актів застосування норм права.

Юридичну відповідальність не можна зводити до державного примусу, як і державний примус — до юридичної відповідальності. Державний примус може здійснюватися у різні способи, не пов'язані з юридичною відповідальністю (наприклад, примусове лікування осіб, що вчинили небезпечні для суспільства дії в стані неосудності, митний огляд багажу, примусове стягнення аліментів на утримання дітей та ін.).

Разом з тим держава покликана вживати певних заходів примусу до суб'єктів (фізичних або юридичних осіб), які вчинили правопорушення. Ці примусові заходи мають правовий характер і є мірами легального державного примусу: вони здійснюються лише компетентними органами у визначених законом формах.

Державний примус містить кількісний показник, який встановлюється відповідно до міри порушення чи покарання.

2) юридична відповідальність, що пов’язана з правопорушенням, настає після нього і спрямована на правопорушника;

Настає лише за вчинені або вчинювані правопорушення у разі встановлення складу правопорушення. Ця вимога є обов'язковою при покладанні кримінальної або адміністративної відповідальності. Суб'єктом юридичної відповідальності може бути лише особа (фізична або юридична), винна в порушенні правових розпоряджень.

3) юридична відповідальність спричинює негативні наслідки для правопорушника;

Виражається в обов'язку особи зазнавати певних втрат — позбавлення конкретних благ особистого (позбавлення волі, посади та ін.), організаційного і майнового характеру (конфіскація майна, штраф) за свою вину, тобто нести кару, яка є новим, додатковим, юридичним обов'язком, що не існував до правопорушення.

4) характер і обсяг юридичної відповідальності встановлюються в санкції юридичної норми;

Здійснюється компетентним органом у суворій відповідності з законом, а саме — з санкціями норм права, якими встановлюються вид і міра втрат. Юридична відповідальність є реалізацією санкції правової норми в конкретному випадку стосовно конкретної особи.

5) державно-примусові заходи застосовуються виключно компетентними державними органами в суворо визначених законом порядку і формах.

Здійснюється в ході правозастосовної діяльності за дотримання певного процедурно-процесуального порядку і форм, встановлених законом (цивільним процесуальним, кримінально-процесуальним кодексами та кодексом про адміністративні правопорушення). Поза процесуальною формою юридична відповідальність є неможливою.

Завдання юридичної відповідальності — регулювати й охороняти існуючий лад і суспільний порядок.

Підставами настання юридичної відповідальності є такі обставини:

1) факт здійснення соціально шкідливої чи суспільно небезпечної поведінки (правопорушення) — фактична підстава;

2) наявність норми права, яка забороняє таку поведінку і встановлює відповідні санкції (за її допомогою відбувається визначення складу правопорушення) — нормативна підстава. Наприклад, у диспозиціях багатьох статей КК факт вчинення злочину організованою групою розцінюється як кваліфікуюча ознака, яка істотно обтяжує відповідальність за вчинене;

3) відсутність підстав для звільнення від відповідальності. Можливість звільнення від відповідальності зафіксована нормами права (наприклад, передача неповнолітнього під нагляд батьків). У законах можуть міститися вказівки на обставини, які виключають відповідальність (стан крайньої необхідності, необхідної оборони або перебування в стані неосудності);

4) наявність правозастосовного акта — рішення компетентного органу, яким покладається юридична відповідальність, визначаються її вид і засіб (наказ адміністрації, вирок суду та ін.) — процесуальна підстава.

Стадії юридичної відповідальності:

— виникнення відповідальності (з моменту вчи­нення правопорушення як юридичного факту, що спричинює відповідне правопорушення);

— встановлення компетентними державними органами суб'єкта (та інших елементів) правопорушення;

— визначення виду і міри відповідаль­ності (в акті застосування санкції відповідної пра­вової норми);

— реалізація конкретних заходів юридичної від­повідальності, визначених відповідним правозастосовним актом.

Функції юридичної відповідальності — головні напрями юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб, з метою захисту правопорядку і виховання суб’єктів права, які вчинили чи можуть вчинити правопорушення.:

1. Штрафна (каральна) функція. Це реакція суспільства в уособленні держави на шкоду, заподіяну правопорушником, полягає в обов’язковому покаранні правопорушника. Покарання — це засіб самозахисту суспільства, що може виявлятись у вживанні до злочинця моральних, особистих, матеріальних санкцій. Покарання реалізується шляхом зміни юридичного статусу правопорушника, накладання на нього певних обов’язків.

2. Попереджувальна (превентивна) функція полягає в попередженні здійснення правопорушень, у дії на свідомість правопорушника в напрямі усвідомлення ним невідворотності покарання в разі нових правопорушень. Попереджувальне діяння впливає не тільки на правопорушника, а й на оточуючих.

3. Виховна функція. Ефективна боротьба з правопорушеннями, своєчасне і обов’язкове покарання винних створюють у громадян уявлення про твердість існуючого правопорядку, зміцнюють віру у справедливість і міць державної влади, впевненість у захисті їх законних прав та інтересів. Це, у свою чергу, сприяє підвищенню рівня політичної та правової культури, відповідальності та дисципліні громадян і, з рештою, укріпленню законності та правопорядку.

4. Компенсаційна (правовідновлювальна) функція. Найчастіше заходи юридичної відповідальності спрямовані не на формальне покарання винного, а на відновлення порушеного інтересу суспільства, особи. Найактивніше ця функція застосовується в цивільному праві, де передбачається така санкція, як відшкодування збитків.

5. Організаційна або регулятивна функція. Власне факт існування і обов’язковості покарання є організаційною засадою діяльності суспільства.

Date: 2015-07-27; view: 589; Нарушение авторских прав