Поняття та ознаки конституції

У матеріальному розумінні конституція це — писаний акт (закон), або сукупність актів або навіть конституційних звичаїв, які мають вищу юридичну силу стосовно інших нормативних актів.

Згідно з формальним підходом можна сформулювати визначення конституції, перелічивши основні характерні складові.

Конституція -це спеціальний нормативний акт що:

- визначає основи суспільного ладу

- визначає форму правління й територіального устрою

- визначає основи організації центральних і місцевих органів влади, їх компетенцію і взаємовідносини

- визначає державну символіку та столицю

- проголошуює і гарантуює права й свободи людини та громадянина тощо

Інші визначення:

Конституція – вищій нормативний акт держави, що закріплює форму правління й державний лад, порядок утворення, принципи діяльності і компетенцію центральних і місцевих державних органів, виборчу систему, права і обов’язки громадян, організацію та принципи правосуддя тощо.

Конституція - це кодекс юридичних принципів, необхідних і достатніх для оптимальної організації і здійснення політичного життя, їх ухвалення й дотримання дає змогу якомога повніше втілювати інтереси людей.

Конституція - основний закон держави, який визначає основи політичної, економічної і правової системи країни.

Термін “конституція” має латинське походження і походить від слова constitutio – “устрій”, “установлення”. У Стародавньому Римі конституціями називалися акти, що їх видавав імператор.

Окремі елементи конституції були сформульовані у працях давньогрецьких філософів, зокрема Платона і Арістотеля, указах імператорів Стародавнього Риму, які мали силу джерел права, пізніше в актах конституційного типу, що почали зявлятись одночасно з зародженням перших форм державності - — хартіях, білях, правдах, статутах та інших документах.

За свідченням істориків і правників, сама ідея створення конституції виникла в Англії. У XVII ст. там було прийнято такі важливі конституційні акти, як "Форма правління державою Англії, Шотландії, Ірландії та володіннями, які їм належать. Знаряддя управління" (1653 р.), Хабеас Корпус акт (1679 р.), Білль про права (1688 p.).

В подальшому історичне значення і наповнення даного терміну багато разів змінювалося, і в кінці кінців ми прийшли до того розуміння, яке є переважаючим сьогодні.

Вважається, що для позначення нормативно-правового акта з юридичними властивостями основного закону термін "конституція" уперше був вжитий 1780 року в північноамериканському штаті Масачусетс. Для відповідних цілей цей термін було використано пізніше, 1787 року і в новоутвореній федеративній державі США. Згодом він був прийнятий у Франції (1791 р.) і поширився в усьому світі.

Термін "основний закон" для позначення конституційного акта вперше був використаний 1809 року в тексті документа "Форми правління у Швеції". У 1814 р. основним законом було названо чинну й нині конституцію Норвегії, а також прийняту того ж року конституцію Нідерландів.

Це не просто закон країни, а основний її закон. К. Маркс у ХІХ ст.. назвав К «закон законів». Саме тому поряд з терміном "конституція" вживається термін "основний закон". З цієї точки зору Конституція — особливий інститут правової системи держави, що має правове верховенство стосовно всіх інших її актів, оформляє національну систему права, об'єднує чинне законодавство, визначає основи законності й правопорядку у країні.

Перші конституційні зразки:

Конституціоналізм веде початок від старогрецьких конституцій, що діяли за декілька сторіч до нашої ери, про яких відомо лише з праць Аристотеля. У період принципата Стародавнього Рима з’являються разом з актами римського сенату (senatus consultus) імператорські приписи різних видів, які отримали найменування конституцій (constitutio ediktum, mandatum, decretum, rescriptum). Їх зміст та місце у розвитку правової системи Рима має інтерес перш за все як екскурс в етимологію поняття.

Ближче до сучасного уявлення про конституційні акти Велика Хартія Вольностей (Англія, 1215 рік), «Форма правління держави Англії, Шотландії, Ірландії і володіннями, які до них відносяться. Знаряддя управління» (1653 рік), Білль про права (Англія, 1689 рік), Декларації прав людини і громадянина (1789 р.).

Всі ці документи ґрунтувались на певних політико-правових ідеях та поглядах, що формувались історично протягом багатьох століть.

В давньогрецькій та давньоримській політико-правовій думці та правових інститутах, що виникли в ті часи, зароджувалися такі теоретичні і практичні аспекти конституціоналізму як:

- ідея верховенства права (Платон)

- місце і роль закону в полісному житті, значення законодавчої регламентації державного устрою,

- ідея демократії (народного правління) – Аристотель. Більшість сучасних дослідників конституціоналізму визнають думку, вис­ловлену ще Аристотелем, про те, що головним призначенням конституції є обмеження політичної влади, встановлення неухильних принципів її діяль­ності.

- компетенція державних органів і взаємовідносини держави і громадянина,

- взаємозв’язок права і держави,

- закріплення в законі прав і свобод громадян і т.п.

Саме ці моменти державно-правової проблематики є досить вагомими в плані дослідження передісторії конституціоналізму і процесу генези його елементів.

У середні віки реальним джерелом конституціоналізму стали ідеї та практика середньовічного республіканізму у сфері відстоювання феодальних «вольностей», місцевої адміністративної автономії, конкретних привілеїв. Так зародилися наприклад, Велика хартія вольностей 1215 р., Магдебурзьке право тощо). Так зародилася сама ідея місцевого самоврядування

В ті часи правові норми не могли виступати знаряддям обмеження держави громадянським суспіль­ством. Вони були лише сукупніс­тю норм вищого рангу, що регулюють устрій держави, принципи її організації, форму й структуру. Тому ранні передконституційні документи – такі як Велика хартія вольностей, Руська Правда, Литовський статут можна кваліфікувати лише як пакти або ще гірше — ультиматуми, які пе­реможна влада висуває тим, хто їй програв.

Дещо інша ситуація спостерігається в Новий час.

У правових документах цього періоду інші ідеї, на яких тримається сучасний конституціоналізм:

- державний і народний суверенітет,

- ідея розподілу влади

- парламентаризм

- незалежний суд

Всі ці концепції в той чи інший час виникли у головах мислителів Гуго Гроція, Лейбніца, Христіана Вольфа, Гольбаха, Джона Локка, Шарля Монтеск’є, і стали фактором реального життя, оскільки були втілені в політиці.

Ще одною важливою ідеєю, що до цього дня вважається чи не головною в конституціоналізмі – ідея про «природність, невідчужуваність і святенність» прав людини, висловлена Жаном-Жаком Руссо та інші).

Як що ми будемо досліджувати ці ідеї історично, тобто будемо прослідковувати їх реальні витоки (чому вони з’явилися в головах теоретиків, а потім були втілені у практику життя), то з’ясуємо, що: більшість з них зародилася в Новий час в обставинах боротьби проти королівського абсолютизму і всесилля церкви за утвердження конституційної монархії або демократичної республіки. П. Гольбах називав конституцію «вуздечкою для керманичів і наро­дів». При цьому, в кожній з держав, де зародились найперші зразки конституцій, ці процеси були про стимульовані своїми, специфічними обставинами.

Нідерландська революція ХVІ ст. Яскраво виражений релігійний характер - визвольна боротьба іспанських колоній в Європі під прапором кальвінізму проти феодально-монархічного деспотизму іспанських католиків-завойовників.

У Франції конституціоналізм зародився як заперечення феодального абсолютизму, як програма буржуазної революції. Тут історична та ідейна межа між абсолютизмом і конституціоналізмом були окреслені дуже і дуже чітко. Своєрідним “лакмусовим папірцем” початку епохи реального втілення в життя конституційних ідей у вигляді прийняття перших конституцій держави як таких стала поява положення, закріпленого в п.16 французької Декларації прав людини і громадянина 1789 року: “/.../Суспільство, в якому не забезпечено гарантії прав (людини – Н.С.) і не проведено розподіл влади, не має конституції”.

У багатьох країнах Європи також, подібно до Франції, ідеї і практика конституціоналізму виникли на противагу феодально-монархічному ладу, що відкинув середньовічні елементи представництва і станові звичаї, не запропонувавши взамін нічого іншого. Згадаємо наприклад, ідеї декабристів в Росії, які, щоправда, так і не були втілені в життя.

В Англії розвиток державних інституцій протікав дещо за іншою схемою. Англія не знала яскраво вираженого періоду абсолютизму. Парламент, що виник тут в епоху феодалізму, не припиняв свого існування, як у Франції чи Іспанії. Намагання утвердити необмежену владу монархів сприймалися в Англії як порушення історичних традицій, як посягання на права парламенту і народу. Крім того, конституціонування правових положень тут було розтягнуте у часі. Першою цеглиною вважається ще підписана Іоанном Безземельним Велика хартія вільностей (Magna Charta) - 1215 p. Так, важливими складовими англійської конституції стали Habeas Corpus Act (Акт для кращого забезпечення свободи підданих і для попередження ув'язнення за морями - 1679 p.), Білль про права -1689 p., Акт про престолонаслідування - 1701 р. тощо. Поява неписаної британської Конституції являла собою політичний компроміс між старою земельною аристократією, короною, новим дворянством і народжуваною буржуазією. Ідея конституційної монархії в Англії обґрунтовувалась її теоретиками посиланнями на позитивний досвід античних міст-держав.

Америка. Тут в 80-х р. ХVІІІ ст. в результаті буржуазної революції виникла класична, як сьогодні вважається, республіканська форма конституціоналізму з визнанням писаної конституції як вищого закону, якому не можуть протидіяти звичайні закони, з досконалою системою розподілу влад, «стримувань та противаг», «білей про права» і т.д. Американський конституціоналізм вперше в історії відійшов від класичної теорії і практики «змішаного правління», відмінив станові привілеї, в найбільшій мірі для того часу реалізував принцип політичної рівності і демократичного представництва.

Росія і Україна. До цього ж періоду розвитку конституціоналізму відноситься перший конституційний акт в Україні – «Правовий устрій і Конституції прав і вольностей Війська Запорізького», відомий як Конституція П. Орлика (1710 р.), який, однак, справжньою конституцією не вважається.

Перші конституції держав виступили, до певної міри, своєрідним узагальненням вищезгаданих політико-правових ідей та поглядів. Вони виникали на етапі зміни феодального ладу більш демократичною системою суспільних відносин, в епоху буржуазних революцій що обумовлювалось низкою причин економічного, соціального, культурного та політико-правового характеру.

Першими такими конституціями вважаються конституції штатів Північної Америки: Декларація прав Віргінії (1776 p.), Білль про права Пенсільванії (1776 p.), конституція Північної Кароліни (1776 p.), конституція Меріленда (1776 p.), конституційні акти інших штатів.

У 1787 р. установчими зборами була розроблена і згодом конституційними конвентами штатів ратифікована конституція США, що вважається першою загальновизнаною у світі, та такою, яка має найбільш тривалу історію існування.

Молода демократична держава, яку утворили європейські колоністи в Північній Америці, одразу зафіксувала в законодавчому порядку принципи поділу влади, народного суверенітету, забезпечення природніх прав людини. Правам людини було присвячено прийнятий в 1791 р. Білль про права, який увійшов до Конституції США.

До перших належать також конституції Франції й Польщі 1791 року. Під час революції у Франції на зміну абсолютної монархії прийшла конституційна, а в 1791 році - республіка. З 1791 по 1799 роки у Франції було послідовно прийнято чотири конституції.

У 1867 році було видано конституцію Північнонімецького союзу, який об'єднав більшість тодішніх німецьких держав. У 1871 році окремі німецькі монархії об'єдналися в Німецькій імперії, конституція якої надала всім німцям загальне виборче право, на засадах якого обирався рейстаг - загальнонімецький парламент.

Протягом першої половини XIX ст. конституції були прийняті майже в усіх країнах Західної та Центральної Європи, а у другій його половині — у країнах Латинської Америки, Канаді й Новій Зеландії.