Види складів та основних механізмів

Оскільки склади використовують у різних сферах логістики (заготівельній, виробничій, розподільчій), вони мають своє призначення та спеціалізацію. Склади заготівельної логістики спеціалізуються на збереженні сировини, матеріалів, комплектуючих виробів та іншої продукції виробничого призначення. Ці склади виконують функцію забезпечення виробничих підприємств. Враховуючи орієнтацію на особливості переробки вантажопотоків, господарську приналежність (постачальника-виробника, посередника, виробника-споживача) вони можуть бути умовно розподілені на такі групи:

склади сировинних матеріалів. Для них характерна переробка однорідних вантажів, котрі постачаються великими партіями, інтенсивними вантажопотоками за ритмічним графіком постачання споживачу; відносно постійна обертаність дає змогу вести автоматизовану складську переробку вантажів;

склади продукції виробничого призначення влаштовують, як правило, з тарними вантажами з відносно однорідною номенклатурою.

Великі обсяги переробки дають змогу використовувати механізацію і автоматизацію складських робіт на вищому рівні. Склади виробничої логістики входять до складу організаційної системи виробництва і призначені для забезпечення технологічних процесів. На цих складах зберігаються залишки незавершеного виробництва, прибори, інструменти, запасні частини та ін. Робота пов’язана з відносно постійною номенклатурою вантажу, який постачають з визначеною періодичністю і невеликим терміном збереження, що і дає змогу автоматизувати обробку вантажу або більше механізувати виконувані операції.

Склади розподільчої логістики призначені для підтримання безперервності руху товарів зі сфери виробництва у сферу споживання. Основне їх призначення — безперервне забезпечення споживачів, у тому числі роздрібної мережі. Вони можуть належати як виробникам (склади торговельної продукції, розподільчі склади виробників), так і підприємствам торгівлі.

Склади готової продукції і розподільчі склади виробників у різних регіонах збуту (центральні і регіональні склади) обробляють тарні та штучні вантажі відносно однорідної продукції у межах асортиментного переліку одного виробника із швидким обігом реалізації великими партіями. Це дає можливість здійснювати автоматизовану і високомеханізовану переробку вантажу.

Склади оптової торгівлі товарами народного споживання в основному забезпечують дрібних споживачів і роздрібну мережу. Відповідно до свого призначення такі склади концентрують залишки вантажу широкої номенклатури і нерівномірним обігом (іноді сезонного попиту) товару, що реалізується різними партіями. Це робить недоцільною автоматизовану обробку вантажів на цих складах і надає перевагу високомеханізованій і механізованій обробці.

Склади роздрібної торгівлі забезпечують роздрібні торговельні мережі, об’єднані зі складом в організаційно-господарську одиницю. Як і на оптових складах, там зберігається товар з дуже великим асортиментом партій, щоб постійно підтримувати в магазинах широкий асортимент товару. Реалізація зі складу здійснюється дрібними партіями з частим постачанням. Такі склади, як правило, невеликі, тому на них раціональніше використовувати як механізовану, так і ручну обробку вантажів.

Склади транспортних організацій створюються для тимчасового складування. Це склади залізничних станцій, вантажні термінали автотранспорту, морських і річкових портів, термінали повітряного транспорту. За характером виконуваних операцій вантажопереробки їх відносять до транзитно-перевалювальних. Термін зберігання вантажів зведений до мінімуму, адже цей склад призначений для ефективного і своєчасного забезпечення клієнтів шляхом заміни одного виду доставки (або транспортного засобу) на інший. Вантажі постачаються і відправляються великими партіями, при цьому вантажна одиниця, що постачається (піддон або контейнер), на складі не розформовується. На таких складах доцільний високий рівень механізації. Група цих складів може перебувати як у межах заготівельної, так і розподільчої логістики.

Для вивчення складського господарства, аналізу стану його розвитку необхідна класифікація складів. Це дає змогу охарактеризувати мережу складів, окремі їх види, дає уявлення про те, як створюються ці види, яка їхня роль у процесі товароруху. Склад є спеціальним стаціонарним чи пересувним приміщенням або іншим місцем зосередження матеріальних цінностей. Він забезпечує необхідний ступінь їх збереження, як правило, обладнаний власними чи обслуговується залученими засобами механізації (автоматизації) робіт. Складську мережу класифікують за різними ознаками. Основні класифікаційні ознаки та відповідні види товарних складів подані у табл. 3.

Таблиця 3

Однією з основних ознак класифікації складів є характер виконуваних ними функцій. Залежно від цього склади поділяються на сортувально-розподільчі, транзитно-перевалочні, накопичувальні. Найпоширенішим видом складів є сортувально-розподільчі, які мають значну питому вагу у складському товарообороті. На таких складах здійснюється приймання товарів від місцевих та позамісцевих постачальників, а також їх сортування, комплектування партій товарів відповідно до замовлень роздрібних торговельних організацій. На сортувально-розподільчих складах, як правило, зосереджуються поточні товарні запаси, які зберігаються відносно недовгий час. Тому функція зберігання товарів для цих складів не є характерною.

Транзитно-перевалочні склади в основному призначені для переправлення товарів з районів виробництва до пунктів споживання різними видами транспорту. Ці склади виконують роль перевалочних пунктів, забезпечуючи вивантаження товарів, що прибули на одному з видів транспорту, приймання їх за масою та кількістю місць, сортування згідно з місцем призначення та навантаження на інший вид транспорту.

Накопичувальні склади існують для сезонного та тривалого зберігання товарів. Оскільки вони забезпечують накопичення та відносно тривале зберігання товарів, великого значення набуває також контроль за якістю зберігання товарів. Накопичувальні склади зосереджені здебільшого в оптовій ланці. Разом з основними функціями накопичення та зберігання товарів ці склади виконують допоміжні технологічні операції, пов’язані з прийманням та відпуском товарів оптовим покупцям. Ідеться про їх перепакування, сортування тощо. Залежно від товарної специфікації, обумовленої асортиментом товарів, які підлягають зберіганню, розрізняють універсальні, спеціалізовані, вузькоспеціалізовані, комбіновані, неспеціалізовані склади та склади змішаного зберігання.

Універсальні склади використовуються для зберігання й складської обробки однієї з груп товарів.

Вузькоспеціалізовані склади використовують для зберігання товарів одного виду, як правило, простого асортименту, але таких, які вимагають особливого режиму зберігання на комбінованих складах.

Неспеціалізовані склади на відміну від попередніх видів призначені для зберігання й проведення різних технологічних операцій з кількома групами товарів, не пов’язаних між собою єдністю споживчого призначення (склади гастрономічних, м’ясних, рибних та інших товарів).

На складах змішаного зберігання складські операції виконують з основними видами продовольчих та непродовольчих товарів.

Важливою ознакою класифікації складів є їх технічна побудова, що визначає режим зберігання товарів. За цією ознакою склади поділяються на загальнотоварні та спеціальні.

Загальнотоварні склади призначені для зберігання й складської обробки товарів, які не потребують дотримання спеціальних умов зберігання.

Спеціальні склади призначені для зберігання товарів, фізико-хімічні особливості яких потребують створення спеціальних конструкцій будівель чи технологічних пристроїв. Як правило, спеціалізовані склади поділяються на такі основні типи: немеханізовані, механізовані, комплексно-механізовані, автоматизовані, автоматичні.

Немеханізованими є склади з ручною вантажопереробкою, механізовані ж є складами, що мають дільниці з локально механізованими технологічними операціями за умов ручного укладання та комплектування продукції.

Комплексно-механізованими є склади з механізованою вантажопереробкою, що відбувається протягом усього технологічного циклу.

Автоматизованими є комплексно-механізовані склади чи їх дільниці, що мають автоматизовану систему пошуку та розміщення вантажів (АСПРВ), програмно-керований працетехнічний чи автооперативний комплекс (ПКРАК), експлуатований у максимальному режимі, чи комплекс устаткування з локальними системами автоматизованого управління, оснащений електронною автоматикою.

Автоматичні склади є програмно керованими автоматизованими складами, що експлуатуються в автоматизованій системі управління технологічним процесом (АСУПТ) за допомогою ЕОМ без безпосередньої участі людини, тобто склади-автомати з технологією, що не потребує участі людини.

Важливим елементом класифікації складів є їх поверхневість та висота приміщень. Відповідно до цього розрізняють одноповерхові низьковисотні склади (їх робоча висота сягає 7,2 м), середньовисотні (їх висота становить від 7,2 до 12,6 м), висотні (їх висота — понад 12,6 м) та багатоповерхові склади. Залежно від транспортних умов, зокрема, враховуючи розміщення поблизу залізничних чи водних шляхів, склади відповідно називають прирейковими (розташовані біля магістральних залізничних шляхів або мають під’їзні шляхи), склади при пристанях (розташовані на річкових пристанях, які мають причали), портові (розташовані у морських портах), неприрейкові (внутрішньоміські) склади (безпосередньо не зв’язані з транспортними шляхами).

Залежно від конструктивних особливостей складські будівлі бувають закритими, напівзакритими, відкритими. Закриті склади є основним видом складських будівель. Вони, як правило, розподіляються у певній послідовності на окремі приміщення, призначені для виконання різних видів робіт (приймання, зберігання, фасування, комплектування партій товару тощо).

Закриті склади розрізняють за утепленістю, кількістю поверхів, матеріалів стін, за ступенем вогнестійкості (неспалимі, важкоспалимі, спалимі).

До напівзакритих належать різного типу навіси. За конструкцією вони можуть бути або зовсім без стін, або мати одну, дві, три стіни. Висота їх досягає 4—6 м. Довжина може бути різною, але не більше 180 м. Фундаменти навісів асфальтують чи бетонують.

Відкриті склади є рівними майданчиками з незначним схилом до країв для стоку дощової та талої води. На них зберігаються матеріальні цінності, яким не загрожує температурний чи атмосферний вплив.

Залежно від температурного режиму чи утепленості закриті склади поділяються на неутеплені (неопалювані), утеплені (опалювані) та склади-холодильники.

Неутеплені (неопалювані) склади використовують в основному для зберігання товарів у скляній, м’якій чи іншій тарі. Ці склади будують без горищного покриття, утепленої підлоги та дверних тамбурів.

Утеплені (опалювані) склади мають горище чи з’єднані з утепленим дахом, а також мають дверні тамбури, утеплені підлоги. На таких складах створюються умови для захисту товарів від зовнішньотемпературних перепадів та вологості повітря.

Склади-холодильники обладнані пристроями для підтримання від’ємного рівня температури у камерах зберігання швидкопсувних товарів.

Залежно від форми використання розрізняють склади індивідуального, спільного та загального користування.

Склад індивідуального користування є власністю однієї торговельної організації чи підприємства, які використовують його площу для обладнання за власним розсудом, однак він може бути й орендованим приміщенням.

Серед складів спільного користування виділяють два різновиди: кооперативні та об’єднані.

Кооперативні склади належать торговельним організаціям, які об’єднали капітал для будівництва великого складського комплексу й користуються ним спільно.

Об’єднані склади належать одній торговельній організації, але використовують їх декілька установ чи підприємств.

До складів загального користування належать спеціально споруджені складські будівлі, приміщення яких здаються у тимчасову експлуатацію будь-якій торговельній організації, яка потребує складської площі. Такі склади перебувають у власності транспортно-експедиційних та контейнерних служб залізничного транспорту, а також автотранспортних підприємств.

Важливою ознакою класифікації складів є форма власності, яка в Україні визначається Законом «Про власність» від 7.02.1991. Згідно з цим Законом склади можуть бути державними, колективними, приватними та спільними. Зараз склади в основному є державною та колективною власністю підприємств та організацій. Основу оптової торгівлі у перспективі становитимуть склади, що є власністю трудового колективу. Певну їх частку мають становити приватні складські підприємства, що є невеликими складами, викупленими здебільшого зі складського фонду роздрібної торгівлі чи збудовані на власні кошти приватних осіб. Набули розвитку і спільні складські підприємства, основою яких є змішана форма власності — державна, колективна, приватна юридичних і фізичних осіб України та інших держав. Поступово, з втіленням Програми приватизації у життя, питома вага державної складської мережі буде зменшуватися.

Кількісне та якісне зберігання має убезпечувати матеріали від механічних ушкоджень, забруднення, зміни фізико-хімічних властивостей, шкідливого впливу один на одного. Все це потребує відповідних умов та техніки збереження.

Під умовами зберігання матеріалів розуміють зовнішнє середовище (температура, вологість та освітлення). Під технікою зберігання — порядок і способи розміщення матеріалів на складі.

Дуже важливе значення в організації складських процесів має розміщення та збереження матеріальних ресурсів. При розміщенні матеріалів враховують їх розміри, сорти, місця зберігання, рівномірність оберненості кожного виду матеріалу, забезпечення поточного переміщення. Чіткий порядок розміщення дає можливість швидко знаходити необхідні матеріали при відпуску їх споживачам або вільне місце для розміщення знову отриманих партій. Він покращує їх облік, сприяє втіленню автоматизації управління складським процесом, спрощує складську переробку вантажів.

Розрізняють декілька способів розміщення матеріалів у складському приміщенні. Частіше використовують сортовий (номенклатурний) порядок розміщення матеріальних ресурсів на місцях зберігання. При такому розміщенні кожному найменуванню, марці, сорту, розміру товару відводиться певне місце збереження. Потрібно, щоб кожне місце збереження було забезпечене спеціальним паспортом (ярликом), в якому вказувалось би найменування товару, марка, сорт, розмір. На складах з великим асортиментом матеріалів місця збереження маркірують привласненням номера або літери. Індекси, котрими позначені місця зберігання, привласнюють розміщеним на цих місцях матеріалам і вказують їх у картках складського обліку. За ознаками виробничого виготовлення або споживання розміщують згідно з партійністю і комплектністю.

При партійному розміщенні вантажі зберігаються окремо партіями, що постачаються, з окремим оформленням кожної партії, котра складається з матеріалів з індивідуальними відмінностями якості (метали різних плавок, цемент різних марок та ін.).

При комплектному способі зберігання зберігаються в одному місці або в суміжних осередках вантажі різних найменувань, розмірів, сортів, що складають комплект одночасно споживуваних у виробництві матеріалів.

За характером заповнення складського об’єму розрізняють підлоговий, підвісний та комбінований спосіб зберігання.

Вибір того чи іншого способу розміщення вантажів при зберіганні здійснюється з урахуванням окремих факторів, найважливішими з котрих є фізико-хімічні параметри, ступінь масовості вантажів і механізованої її переробки, вимоги до техніки безпеки.

Штабельне зберігання здійснюється, коли потрібно зберігати затарені або штучні товари. При цьому формують штабель з урахуванням тиску, котре створюють верхні матеріали. Цей спосіб оптимальний при зберіганні вантажів великих кількостей і невеликої номенклатури. Перевага штабельного зберігання в максимальному використанні площ та об’ємів. Крім цього, цей вид зберігання спрощує облік матеріалів та контроль за їх рухом.

Недолік у тому, що він може використовуватись тільки при обмеженні номенклатури вантажів, а також у незручності виймання їх зі штабеля і неможливості автоматизації складських процесів. Стелажне зберігання — найбільш часто використовуваний спосіб для багатономенклатурних вантажів. Він забезпечує механізацію та автоматизацію складських процесів. Його недоліком можна вважати недостатнє використання складських площ та об’ємів складу, потреба у стелажах та в більш складному підйомно-транспортному обладнанні.

Рис. 48. Схема класифікації обладнання для зберігання матеріалів

Як видно з рис. 48, у складських приміщеннях широко використовується обладнання, що дає змогу зберігати різні матеріали (товари) за видами, типами, призначенням. Таке обладнання підвищує ефективність використання площі та об’єму сховища, сприяє найбільш раціональному використанню вантажно-розвантажувальних та транспортних засобів. Обладнання для зберігання різних матеріальних цінностей залежно від їх фізико-хімічних властивостей можна розподілити на три основні групи: обладнання для зберігання штучних та затарених матеріалів (металу, інструменту, різних виробів), обладнання для зберігання сипких матеріалів (цементу, вугілля, алебастру), обладнання для зберігання нафтопродуктів та інших рідин (бензину, керосину, дизельного палива). Обладнання для зберігання штучних й затарених матеріалів та виробів включає різні типи універсальних і спеціалізованих стелажів.

Стелажі являють собою металоконструкцію із сортового прокату чи гнучких профілів різного перетину, що створюють осередки для зберігання вантажу. Стелажі можуть виготовлятися з дерева, з великорозмірних, схожих на літери Г та Т, залізобетонних елементів. Залежно від конструкції опірних поверхонь для вантажу розрізняють стелажі поличні та безполичні, каркасні, консольні, пірамідальні, стоякові.

На поличних стелажах вантаж зберігається у пакетованому вигляді, як правило, на пласких стандартних піддонах.

Безполичні та каркасні стелажі експлуатуються у комплекті зі спеціальною складською ящиковою тарою, в яку спочатку вкладається продукція, що надійшла до складу. Ці види стелажів використовуються для зберігання широкої номенклатури продукції виробничо-технічного призначення.

Стоякові стелажі використовуються для зберігання сортового металу, труб одного таромаркорозміру, круглого лісу. Для зберігання металопрокату та труб використовуються також консольні стелажі (однобічні та двобічні), на яких продукція укладається в спеціальних металевих піддонах (касетах) довжиною до 6 м.

Для зберігання продукції спеціального виду, наприклад, барабанів з кабелем, використовуються пірамідальні стелажі.

Значного поширення набули автоматизовані елеваторні стелажі, призначені для зберігання та зручності комплектування дрібноштучних вантажів широкої номенклатури.

На складах використовуються вантажні піддони різних конструкцій (розбірні та нерозбірні).

Залежно від будови піддони поділяються на три групи: пласкі — без надбудов над верхньою площиною настилу, стоякові — з постійними чи зйомними стояками, ящикові — з постійними, зйомними чи відкидними стояками. Виготовляються піддони з дерева, металу, пластмаси, пресованого паперу. Існують також комбіновані піддони (дерев’яно-металеві).

Для зберігання різних сипких матеріалів використовують бункери, засіки, траншеї, естакади.

Бункери — ємкості різної форми: круглі, прямокутні, конічні, які зверху мають завантажувальний, а знизу розвантажувальний отвори з механічним затвором. Затвор може бути зв’язаний з автоматичним дозатвором та ваговим пристроєм, що дає змогу відпускати споживачеві ту чи іншу порцію металу. Бункери можуть бути металевими, залізобетонними та вироблятися з інших матеріалів (дерев’яні з металевим каркасом), а за видом установки — надземні, підземні та напівзаземлені.

Для зберігання нафтопродуктів на складах використовуються резервуари та дрібна тара (бочки, бідони тощо).

Резервуари бувають металеві та неметалеві (залізобетонні, бетонні, цегляні). За формою металеві резервуари бувають циліндричними (вертикальними та горизонтальними), квадратними, прямокутними, краплевидними, сферичними та ін. За способом встановлення резервуари поділяються на наземні, напівпідземні та підземні.

Обладнання, котре використовують у складських комплексах, поділяється на окремі категорії і види, поєднується в групи за продуктивністю, напрямом і характером переміщення вантажів, видом рухомої сили і типом конструкції (рис. 49).

Обираючи підйомно-транспортне обладнання, слід враховувати такі умови:

усе обладнання має бути надійним, необхідної міцності та стійкості, великого кпд, бути безпечним для обслуговуючого персоналу, а також мати незначну вагу;

виробнича потужність машин і пристроїв має відповідати умовам і обсягам робіт, сприяти скороченню простою рухомого складу на вантажних операціях;

машини для вантажно-розвантажувальних і складських робіт за змогою мають бути однотипні, щоб у разі необхідності була можливість замінювати одна одну і забезпечувати комплексну механізацію робіт;

обладнання для виконання складських робіт має забезпечувати якісне і кількісне збереження перероблюваних матеріалів;

при обранні машин, необхідно, щоб їх привод відповідав місцевим енергоресурсам;

тип підйомно-транспортних машин обирається, виходячи з виду габаритних розмірів та ваги перероблюваних матеріалів;

машини та пристрої мають бути економічними.

Згідно зі схемою, підйомно-транспортні машини поділяються на машини періодичної і безперервної дії. Крім, того існують ще і спеціальні допоміжні пристрої і машини, котрі використовують тільки для виробництва вантажних або розвантажувальних робіт.

Машини періодичної дії використовують при переміщенні різних видів матеріалів, як правило, окремими порціями. Для них характерна циклічність процесу. Крім того, за характером роботи, машини періодичної і безперервної дії поділяються також залежно від напрямків переміщення по спеціальних допоміжних пристроях, які використовуються при вантажно-розвантажувальних роботах, слід віднести розвантажувальні склади, напівбункери і бункерні пристрої, вагоноперекидачі та ін.

Рис. 49. Класифікації підйомно-транспортного обладнання

Для горизонтального і ледь нахиленого переміщення різних матеріалів і виробів на складах використовують ручні та механічні візки, різні конвеєри та ін.

Ручні візки можуть бути різних типів. Їх застосовують для переміщення різних матеріалів. Так, одноколісні і двоколісні візки використовують для перевезення матеріалів малої ваги. Їх найбільш раціонально використовувати на складах невеликих розмірів при переміщенні між стелажами і штабелями. Недоліком є те, що значна частина навантаження припадає на руки робітників. Три- чи чотириколісні візки більш зручні при перевезенні матеріалів на великих відстанях в середині складу. На практиці найчастіше використовують багажні візки, причіпні візки, вагонетки та ін.

Для переміщення матеріалів на складі застосовують спеціальний вантажний візок, котрий складається з вантажної рами, вісі, двох колес. Його вантажопідйомність — 250 кг, власна вага — 30 кг. Зручні для використання на складах вантажні візки з вилочним захватом, котрі виробляють разом з піддоном або іншою виробничою тарою. Захвати скорочують час вантажно-розвантажувальних робіт і знижують їх трудомісткість.

Для вантажно-розвантажувальних і транспортних робіт на складах і базах можуть бути застосовані візки з краковим обладнанням. Переміщення цього візка може здійснюватись як вручну, так і за допомогою тягача з буксирним пристроєм. Вантажопідйомність візка-крана — 500—1000 кг, власна вага — 170—250 кг.

Крім перелічених видів візків, увагу привертають самохідні візки. Існує два їх типи: електровізки та автовізки.

Вирізняють електровізки чотирьох груп: а) з підйомною платформою або з підйомними вилами; б) з підйомною платформою або вилами, котрими управляють з візка; в) з підйомною платформою; г) великовантажні спеціальні.

Електровізки з підйомною платформою або вилами використовують при транспортуванні вантажів на піддонах або в контейнерах, а з непідйомною платформою — тільки для транспортування вантажу. Вони зручні в експлуатації, придатні для використання у приміщенні і на відкритому просторі, мають хорошу прохідність, невеликі габарити. Недоліком їх є невеликий радіус дії. Вантажопідйомність складає від 0,75 т.

Автовізки можна використовувати без обмеження часу, вони мають велику прохідність, невеликі габарити. Недолік: забруднює приміщення газом, тому в закритих складах їх не використовують. Вантажопідйомність візка — 1—5 т.

Окрім візків, на складах широко використовують різні види конвеєрів.

Стрічкові конвеєри призначені для переміщення сипких та штучних матеріалів по горизонтальних та нахилених площинах. Серед них вирізняють стаціонарні і рухомі.

Пластинчасті конвеєри використовуються для переміщення сипких і штучних матеріалів за умови, що вони великих розмірів і мають значну вагу, а також гострогранних матеріалів і різних гарячих виробів (відливок, паковок та ін.). Найчастіше ці конвеєри проходять крізь сушильні камери і печі, де вироби на ходу відповідно обробляють. Рухомі пластинчасті конвеєри широко використовують на складах для переміщення штучних і затарених матеріалів.

Гвинтові конвеєри призначені для горизонтального та нахиленого переміщення різних сипких матеріалів. Вони мають невеликі розміри, безпечні в обслуговуванні. Їх недолік — можливе дрібнення переміщуваних матеріалів та великі витрати електроенергії.

Ланцюжкові конвеєри використовують при горизонтальних та нахилених переміщеннях в основному для довгомірних лісоматеріалів, а також при штабелюванні.

Для вертикального переміщення матеріалів на складі застосовують штабелеукладальники, котрі дають змогу механізувати й автоматизувати роботи з переміщення матеріалів, а також різні види підйомників.

Електроштабелери — машини наземного транспорту, які служать в основному для укладання або виїмки тарно-штучних вантажів з штабелів та стелажів у складах з невеликими проходами та проїздами. Незначна вага штабелерів дає можливість використовувати їх на роботах у багатоповерхових складах.

Вантажні підйомники-ліфти призначені для вертикального переміщення вантажів у багатоповерхових складах. Ковшові підйомники — це вантажопідйомні машини для переміщення сипких матеріалів та грудками по вертикальному і нахиленому напрямах у спеціальному саморозвантажуючому ковші, котрий називається «скип».

Вони можуть бути стаціонарними і рухомими. Широко використовуються на складах вугілля, різних будівельних матеріалів та ін. Їх можна рекомендувати при під’ємі грудкових і сипких матеріалів на велику висоту, при необхідності одночасного піднімання двох (і більше) різних сортів матеріалів у визначених пропорціях, при підніманні грудкових та сипких матеріалів з підвищеною температурою. Для верpтикального і різко нахиленого переміщення різного виду сипких, штучних та затарених матеріалів використовують ковшові, поличні та люлечні елеватори. Вони можуть бути стаціонарними та рухомими.

До машин та пристроїв, призначених для змішаного переміщення палива і різного роду матеріалів та виробів, відносять лебідки, різного виду електро- та автонавантажувачі, крани та підвісні дороги.

Лебідки призначені для піднімання, опускання та переміщення різних вантажів. Вони можуть бути ручні та механічні, а також закріплені на фундаменті, переносні, закріплені на стіні і рухомі пристрої.

Для підйомно-транспортних машин розрізняють технічну норму продуктивності, виробничу норму вироблення і фактичне вироблення. Технічна норма вказує на проектну (транспортну) продуктивність машини при її повному завантаженні і правильній організації робіт. З удосконаленням техніки і методів організації робіт технічна норма перевіряється та підвищується.

Виробнича норма характеризує продуктивність механізму в даних конкретних виробничих умовах роботи з урахуванням часу його використання та завантаження упродовж виробничої зміни з перероблення визначених видів матеріалів. Виходячи з виробничої норми, встановлюється виробниче завдання на запланований період часу. Фактичним виробітком машини називають кількість матеріалів (т, м3, шт.), перероблюваних у середньому за годину або зміну роботи протягом установленого періоду часу.

Продуктивність машини Q (T/г) періодичної дії визначається за формулою:

Q = qв • n • а = p • n,

де qв — вантажопідйомність машини Т;

а — коефіцієнт використання машини по вантажопідйомності;

n — кількість зроблених за годину циклів;

р — кількість вантажу, перероблюваного машиною за один цикл (Т).

Під повним циклом слід розуміти операції, котрі машині необхідно виконати при переміщенні матеріалу з одного місця на інше. Коли всі операції виконуються послідовно, час повного циклу визначається за формулою:

Т = tн + tp + Eдоп.,

де Т —повний цикл (г);

tн — час, потрібний для навантаження матеріалів;

tp — час, необхідний для розвантажування матеріалів;

Eдоп. — час, необхідний для виконання допоміжних робіт.

Для деяких машин, зайнятих на вантажно-розвантажувальних роботах (різних видів кранів та ін.), необхідно передбачити можливе сполучення руху роботи машин. Тоді повний цикл розраховується як: Т = Т •? (? — коефіцієнт сполучення руху або операцій, котрі приймаються для мостових кранів — 0,8 для рухомих стрілкових — 0,7).

Продуктивність підйомно-транспортних машин (Т/г) безперервної дії визначається за формулою:

Q = 3,6 • q • v,

де q — середнє навантаження, припадає на 1 поч. м — довжини завантаженої частини машини, Т;

v — швидкість, м/с.

При переміщенні сипких матеріалів потоком на будь-якому конвеєрі інтенсивність навантаження буде:

q1 = 1000F • ÿ,

де F — площа поперечного січення матеріалу, м2;

ÿ — насипна вага, т/м3.

Таким чином:

Q = 3,6 • 1000F • ÿ • v.

Кількість одиниць підйомно-транспортного обладнання можна визначити за формулою:

де N — кількість одиниць обладнання;

Р — кількість перероблюваного вантажу;

Kн — коефіцієнт нерівномірності вантажу, що постачається;

Q — продуктивність машин та механізмів.

Date: 2015-07-27; view: 860; Нарушение авторских прав