Поняття нормотворчого провадження

По суті, такий вид адміністративного провадження регламентує порядок підготовки і прийняття підзаконних нормативно-правових актів різного рівня.

Залежно від цього рівня, а точніше – від сфери організуючого впливу розроблюваних нормативних актів, прийнято виділяти такі нормотворчі провадження:

- провадження з прийняття постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів

України;

- провадження з видання наказів, інструкцій та інших актів міністерств,

державних комітетів та інших центральних органів спеціальної компетенції;

- провадження з видання рішень місцевих державних адміністрацій; провадження з видання локальних актів (наказів, положень, правил) керівниками державних підприємств, установ та організацій;

- провадження з видання нормативних актів органами місцевого самоврядування.

23.Стадії нормотворчого провадження.

а) підготовка проекту нормативного акта;

б) розгляд проекту й прийняття нормативного акта;

в) державна реєстрація нормативного акта;

г) опублікування нормативного акта та набрання ним чинності.

24.Охарактеризуйте стадію нормотворчого провадження - «Підготовка нормативного акта».

Процедура підготовки нормативних документів, які характеризуються різноманітністю і відрізняються один від одного як рівнем управлінського впливу, так і об'єктами регулювання, юридичними властивостями, цільовим призначенням та іншими ознаками, будуть неоднаковими і щодо організаційно-технічних прийомів їхньої підготовки. А проте процесуальна сторона в цій сфері діяльності на рівні МВС, УМВС, УМВСТ має багато спільного, і п етапи (або стадії) можуть бути подані у вигляді деякого алгоритму:

постановка питання про необхідність видання нормативного документа (виникнення ініціатора);

розв'язання питання про розробку проекту документа;

підготовка до роботи над проектом документа;

додаткова проробка матеріалу з питаннь плану, систематизації матеріалу, конкретизації проблематики;

підготовка проекту документа;

опереднє обговорення проекту документа з зацікавленими службами та підрозділами, візування документа;

обговорення проекту документа у керівника (на колегії, оперативній нараді) МВС, УМВС.УМВСТ;

прийняття та затвердження документа;

у разі потреби державна реєстрація нормативного акта в органах Міністерства юстиції;

публікація (розмноження) документа і доведення його до виконавців та заінтересованих відомств, служб, посадових осіб.Досить складна процедура підготовки й прийняття нормативних документів має на меті максимально попереджати виникнення суперечливих, безперспективних або навіть дискредитуючих систему актів. На етапі обговорення, погодження і візування проектів необхідно прискіпливо виявляти практичну необхідність видання нормативного акта, відповідність ного чинному законодавству, правильність відсилок до інших нормативних або методичних матеріалів, наявність раніш виданих нормативних документів з регульованої проблематики, правильність обраної форми документа і дотримання необхідних реквізитів, передбачливість відміни або змінення діючих нормативних актів (у разі потреби).

25.Повноваження робочої групи при підготовці проекту нормативного акту

1.Порядок організації діяльності з підготовки і подання до Кабінету Міністрів України проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, їх супроводження при розгляді у Кабінеті Міністрів України та у Верховній Раді України у Міністерстві з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок), розроблено відповідно до Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. № 950, постанови Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. № 1143 “Про затвердження Типового регламенту центрального органу виконавчої влади” та має на меті регламентувати роботу урядових органів державного управління, департаментів та інших структурних підрозділів Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи щодо підготовки і подання до Кабінету Міністрів України проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, їх супроводження при розгляді у Кабінеті Міністрів України та у Верховній Раді України.

Організація діяльності з підготовки проектів нормативно-правових актів у системі МНС здійснюється за такими етапами:

планування роботи з підготовки нормативно-правових актів;
підготовка законопроектів та інших нормативно-правових актів;
подання законодавчих актів та інших нормативно-правових актів до Кабінету Міністрів України;
супровід законодавчих та інших нормативно-правових актів у Кабінеті Міністрів України та у Верховній Раді України;
контроль за підготовкою проектів нормативно - правових актів.

26.Охарактеризуйте стадію нормотворчого провадження - «Прийняття нормативного акта».

Нормати́вно-правови́й а́кт — офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

Іншими словами, нормативно-правовий акт — це документ, прийнятий у визначеному порядку компетентним державним органом, у якому містяться норми права.

У нашій правовій системі нормативно-правовий акт є основним джерелом права.

Нормативно-правові акти поділяють на закони та підзаконні нормативно-правові акти. Порядок, терміни та умови оприлюднення і набрання чинності нормативно-правових-актів регулюються відповідним законом України. ^[1]Там вказано, що закони, інші акти Верховної Ради, Президента, Кабміну мають бути опубліковані в офіційних друкованих виданнях не пізніше, ніж через 15 днів після їх прийняття. До офіційних видань належать: Офіційний вісник України, Урядовий кур’єр, Голос України,Відомості Верховної Ради України, Офіційний вісник Президента України. В інших ЗМІ акти можуть бути надруковані лише після офіційного їх оприлюднення у вказаних вище виданнях. За загальним правилом, закони набирають чинності через 10 днів з моменту опублікування, якщо інше не передбачено в тексті самого акту. Наприклад, якщо прийняття нового закону в певній сфері діяльності тягне за собою численні зміни в багатьох підзаконних актах, які діяли в цій сфері до прийняття нового закону, то в ньому може бути вказано: «Набуває чинності через 3 місяці з моменту офіційного оприлюднення» тощо. За вказаний час мусять бути зроблені правки відповідно до нового закону у всі акти, з якими він перетинається. Є акти, що призначенні для внутрішнього користування певних органів та установ. Їх дозволено не оприлюднювати в офіційних виданнях. Чинності вони набирають з моменту надсилання їх тим посадовим особам чи керівникам установ, підрозділів тощо, яких вони стосуються.

27.Охарактеризуйте стадію нормотворчого провадження – «Реєстрація нормативного акта».

Державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, здійснюється відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" таПоложення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731.

Порядок подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію здійснюється відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 № 34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661.

Які органи здійснюють державну реєстрацію нормативно-правових актів

Державну реєстрацію здійснюють:

нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади - Мін’юст;

нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим та територіальних органів центральних органів виконавчої влади в Автономній Республіці Крим - Головне управління юстиції Мін’юсту в Автономній Республіці Крим;

нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, територіальних органів центральних органів виконавчої влади - головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі;

нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів - районні, районні у містах Києві та Севастополі, міськрайонні (у разі утворення) управління юстиції.

Терміни подачі нормативно-правових актів та терміни їх реєстрації

Нормативно-правовий акт подається на державну реєстрацію у п’ятиденний строк після його прийняття у трьох примірниках: оригінал та дві завірені в установленому законодавством порядку копії розпорядчого документа (наказу, розпорядження, рішення, постанови тощо), а також затвердженого ним положення (інструкції, порядку тощо) і додатків до них.

Державна реєстрація нормативно-правового акта проводиться протягом 15 робочих днів з дня, наступного після надходження його до органу державної реєстрації.

У разі потреби (необхідність проведення аналізу нормативно-правового акту із залученням експертів, вивчення значної кількості актів чинного законодавства тощо) ці терміни можуть бути продовжені керівником органу державної реєстрації, але не більш як на 10 робочих днів, про що повідомляється орган, який надіслав нормативно-правовий акт на державну реєстрацію.

28.Охарактеризуйте стадію нормотворчого провадження - «Набрання чинності нормативним актом».

Порядок, терміни та умови оприлюднення і набрання чинності нормативно-правових-актів регулюються відповідним законом України. Там вказано, що закони, інші акти Верховної Ради, Президента, Кабміну мають бути опубліковані в офіційних друкованих виданнях не пізніше, ніж через 15 днів після їх прийняття. До офіційних видань належать: Офіційний вісник України, Урядовий кур’єр, Голос України,Відомості Верховної Ради України, Офіційний вісник Президента України. В інших ЗМІ акти можуть бути надруковані лише після офіційного їх оприлюднення у вказаних вище виданнях.

За загальним правилом, закони набирають чинності через 10 днів з моменту опублікування, якщо інше не передбачено в тексті самого акту. Наприклад, якщо прийняття нового закону в певній сфері діяльності тягне за собою численні зміни в багатьох підзаконних актах, які діяли в цій сфері до прийняття нового закону, то в ньому може бути вказано: «Набуває чинності через 3 місяці з моменту офіційного оприлюднення» тощо. За вказаний час мусять бути зроблені правки відповідно до нового закону у всі акти, з якими він перетинається.

Є акти, що призначенні для внутрішнього користування певних органів та установ. Їх дозволено не оприлюднювати в офіційних виданнях. Чинності вони набирають з моменту надсилання їх тим посадовим особам чи керівникам установ, підрозділів тощо, яких вони стосуються.

Зворотна дія — це така дія акту на відносини, що існували до його прийняття, за якої припускається, що новий нормативний акт існував на момент їх виникнення. Загальне правило таке: «Норма права зворотної сили не має». Але бувають винятки, скажімо, у кримінальному, адміністративному законодавстві. Так, якщо нормативний акт, прийнятий після вчинення правопорушення, пом'якшує чи звільняє від юридичної відповідальності, то такий акт має зворотну силу, а якщо встановлює чи обтяжує відповідальність — то не має.

29. Охарактеризуйте стадію нормотворчого провадження - «Оскарження або опротестування».

Право на оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення є однією з гарантій захисту прав особи, забезпечення законності притягнення до адміністративної відповідальності. Відповідно до ст.287 КпАП України постанову може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Крім цих осіб, від їх імені скаргу можуть подати законні представники або адвокат. Виняток із зазначеного правила становлять постанови районного (міського) суду (судді) про накладення адміністративних стягнень, які є остаточними і оскарженню в порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення не підлягають. Однак ці постанови може бути скасовано або змінено в порядку нагляду, тобто за протестом прокурора самим суддею, а також незалежно від наявності протесту – головою вищого суду. Скарги від осіб, які не мають права на оскарження, а також скарги на постанови, які не підлягають оскарженню, має бути повернено скаржникові. Порядок оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення встановлено ст.288 КпАП. Постанову може бути оскаржено або в адміністративному, або в судовому порядку. Чинний КпАП передбачає три варіанти оскарження – альтернативний, коли постанову може бути оскаржено у вищий орган (вищій посадовій особі) або в суд, послідовний, при якому скарга спочатку повинна бути подана у вищий орган (вищій посадовій особі), після чого, якщо його рішення не задовольняє скаржника, – в районний (міський) суд, і винятковий, який передбачає подання скарги тільки у вищий орган (вищій посадовій особі). Цей порядок в наш час не відповідає вимогам Конституції України, яка гарантує кожному право на судове оскарження будь-яких дій і рішень державних органів та посадових осіб, і тому потребує перегляду. Крім цього, слід переглянути, на нашу думку, положення про остаточність постанови районного (міського) суду (судді).

Відповідно до ст.289 КпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення останньої. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин (хвороба, тривале відрядження тощо) допускається його поновлення органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу. Заява особи, щодо якої було винесено постанову, про поновлення строку оскарження подається у письмовій формі, в ній має бути зазначено причини пропуску встановленого строку. Із змісту ст.289 КпАП випливає, що якщо строк оскарження пропущено без поважних причин, то він не поновлюється.

Скарга подається в орган (посадовій особі), який виніс постанову, якщо інше не встановлено законодавством. Протягом трьох діб скарга разом із справою надсилається органу (посадовій особі), правомочному її розглядати. Особа, яка оскаржила постанову по справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Будь-яку постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути опротестовано прокурором. Законодавством не встановлено строк, протягом якого прокурор може принести протест на постанову.

30. Поняття дозвільного провадження.

Поняття дозвільного провадження можна визначити як регламентовану адміністративно-процесуальними норами діяльність органів публічної адміністрації, в ході якої вирішуються питання про забезпечення реалізації прав фізичних та юридичних осіб на виконання певних дій або зайняття певними видами діяльності шляхом надання їм відповідного дозволу.

31.Види дозвільних проваджень.

Серед дозвільних проваджень доцільно виділити провадження щодо видачі дозволів (у тому числі узгодження) на заняття певною діяльністю. До них, зокрема, належать:

- видача свідчень про право на заняття нотаріальною діяльністю;

- дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

- дозвіл на вивіз з території України документів Національного архівного фонду з метою тимчасового їхнього експонування або реставрації;

- дозвіл на виконання міжнародних польотів цивільних повітряних суден в аеропорти України або з аеропортів України;

- дозвіл на проведення підривних робіт і виготовлення непромислових вибухових речовин на місцях;

- дозвіл на право управління транспортними засобами і видача свідоцтв про право управління цими засобами;

- дозвіл на діяльність інвестиційних фондів та інвестиційних компаній;

- дозвіл на діяльність з випуску й обороту цінних паперів;

- узгодження проектів конструкцій транспортних засобів у частині дотримання вимог забезпечення безпеки дорожнього руху;

- узгодження технічних умов щодо розробки нової автомобільної техніки, а також технічних засобів, що використовуються для обслуговування і ремонту автотранспортних засобів;

- узгодження лімітів на використання природних ресурсів загальнодержавного значення;

- затвердження технічних умов, технологічних інструкцій і рецептур виробництва спирту етилового, горілки, лікеро-горілчаних виробів, що є обов'язковими для підприємств усіх форм власності, які виготовляють зазначену продукцію;

- дозвіл щодо надання в користування мисливських угідь;

- організація промислового видобутку риби, інших водних живих ресурсів, а також аматорського і спортивного рибальства.

Можна також виділити значне число проваджень, пов'язаних з видачею ліцензій на певний вид діяльності. Це, наприклад, ліцензії на:

- пошук (розвідку) і експлуатацію родовищ корисних копалин;

- провадження, ремонт і реалізацію спортивної, мисливської вогнепальної зброї і боєприпасів до неї, а також холодної зброї, пневматичної зброї калібру більше 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/сек; створення і утримання стрілецьких тирів, стрільбищ, мисливських стендів;

- виготовлення й оптову реалізацію лікарських коштів;

- виготовлення і реалізацію особливо небезпечних хімічних засобів відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України;

- видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів;

- оптову та роздрібну торгівлю спиртом етиловим, алкогольними напоями і тютюновими виробами;

- ветеринарну практику;

- медичну практику;

- юридичну практику;

- судово-експертну діяльність;

- страхову діяльність.

32.Охарактеризуйте Положення «Про дозвільну систему», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 576.

1. Дозвільна система - це особливий порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку і використання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій з метою охорони інтересів держави та безпеки громадян.

2. До предметів, матеріалів і речовин, підприємств, майстерень і лабораторій, на які поширюється дозвільна система, належать: вогнепальна зброя (нарізна воєнних зразків, несучасна стрілецька, спортивна, навчальна, охолощена, мисливська нарізна і гладкоствольна), бойові припаси до неї, холодна зброя (арбалети, мисливські ножі тощо), пневматична зброя калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду, пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначені патрони, вибухові матеріали, протиградні установки, наркотичні засоби, радіоактивні, сильнодіючі отруйні речовини I - II класу безпечності, збудники інфекційних захворювань I - II групи патогенності і токсини, сховища, склади і бази, де вони зберігаються, стрілецькі тири і стрільбища, мисливсько-спортивні стенди, постійні місця поховання радіоактивних відходів (спеціальні комбінати), а також підприємства і майстерні по виготовленню і ремонту вогнепальної та холодної зброї, піротехнічні майстерні, магазини, в яких здійснюється продаж зброї та бойових припасів до неї, штемпельно-граверні майстерні, печатки і штампи, організації, що займаються збутом наркотичних засобів, радіоактивних і сильнодіючих отруйних речовин, і лабораторії, що проводять аналізи цих засобів і речовин, працюють із збудниками інфекційних захворювань I - II групи патогенності і токсинами.

33. Поняття дозвільної системи, види дозвільних документів.

Дозвільна система – це особливий порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку і використання об’єктів матеріального світу; доступу до інформацій, користування нею та її поширення; в’їзду в Україну виїзду з неї та пересування по її території; організації і функціонування окремих підприємств та закладів, а також здійснення будь-якої діяльності, що передбачає обов’язкову наявність дозволу з боку уповноважених органів.

Дозвільна система передбачає отримання наступних дозвільних документів:
Спеціальний дозвіл – це документ державного зразка, який надає право на виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку і
використання об’єктів матеріального світу; доступу до інформації, користування нею та її поширення; в’їзду в Україну, виїзду з неї та пересування її територією; організації і функціонування окремих підприємств та закладів, а також здійснення будь-якої іншої діяльності.

Ліцензія – це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.
Сертифікат – це свідоцтво, що засвідчує якість фактично поставленого товару і його відповідність умовам контракту.

34. Стадії дозвільного провадження.

Аналіз чинного законодавства, що стосується повноважень органів, які здійснюють дозвільну систем, дає змогу виділити основні стадії дозвільного провадження:

1) порушення дозвільного провадження (підставами порушення є подання заяви зацікавленою в одержанні дозволу особою);

2) безпосереднє вивчення компетентним органом публічної адміністрації поданих документів або обстеження приміщень, речей до відповідності їх вимогам дозвільної системи;

3) прийняття рішення;

4) оскарження та опротестування прийнятих рішень;

5) виконання прийнятого рішення (видача дозволу).

Розглянемо їх детальніше.

Стадія порушення дозвільного провадження починається з подання до відповідного органу публічної адміністрації заяви зацікавленої в одержанні відповідного дозволу особи чи органу.

До заяви додаються копії засвідчених у встановленому порядку копії засновницьких документів, а також документи, що засвідчують спроможність займатися відповідною діяльністю.

Порядок та розмір справляння плати за здійснення дозвільних процедур встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства.

Перелік, а також вимоги щодо форми та змісту поданих документів встановлюються відповідним компетентним органом державного регулювання.

Заява про видачу дозвільного документа залишається без розгляду,
якщо:

- заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень;

- документи оформлені з порушенням вимог, передбачених нормативно-правовими актами України.

Про залишення заяви про видачу дозвільного документу без розгляду заявник повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу такого документа без розгляду у строки, у строки, передбачені для цієї видачі.

Після усунення причин, що були підставою для винесення рішення про залишення заяви без розгляду, заявник може повторно подати заяву про видачу дозвільного документа.

Наступна стадія дозвільного провадження – це безпосереднє вивчення компетентним органом публічної адміністрації поданих документів або обстеження приміщень, речей щодо відповідності їх вимогам дозвільної системи.

У деяких випадках необхідно підтвердження про проходження
попередніх експертиз.

Про результати попереднього розгляду заяви компетентний орган державного регулювання повідомляє заявника протягом 30 днів з моменту її отримання.

Строк перевірки повноти та вірогідності поданих документів та їхньої
оцінки не повинен перевищувати три місяці з дня отримання повного комплекту документів. Водночас у деяких випадках цей термін може бути подовжено, але не більше ніж шість місяців.

Наступною є стадія прийняття рішення про видачу дозволу на
відповідну діяльність.

Рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії приймається
компетентним органом публічної адміністрації протягом місяця після отримання висновків державних експертиз поданих документів та актів
інспекційного обстеження.

Не пізніше ніж у 10-денний строк після прийняття рішення компетентний орган публічної адміністрації видає заявникові дозвільний документ або направляє письмове повідомлення про відмову у видачі такого із зазначенням причин відмови та умов повторного розгляду заяви.

Повідомлення про прийняття рішення про видачу дозвільного документа або про відмову у його видачі надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення.

Четвертою стадією такого провадження є оскарження та опротестування прийнятого рішення.

Дії та рішення посадових осіб компетентних органів публічної адміністрації дозвільної системи, пов’язані з відмовою у видачі дозвільного документа, його анулюванням та вилученням підконтрольних речовин, предметів та матеріалів, закриттям підприємств, майстерень і лабораторій, виконанням інших функцій щодо здійснення дозвільної системи, може бути оскаржено у порядку, встановленому для оскарження неправомірних дій органів публічної адміністрації та їхніх посадових осіб, які ущемляють права громадян.

П’ятою стадією є виконання рішення.

Заявник отримує дозвільні документи на право займатися відповідною
діяльністю та використовувати відповідні предмети.

Протягом строку дії дозвільних документів компетентний орган публічної адміністрації може вносити до неї зміни. Підставами для внесення
змін до дозвільних документів можуть бути:

- подання експлуатуючою організацією заяви з проханням поширити дію дозвільних документів;

- набрання чинності новими нормативно-правовими актами з регулювання дозвільної системи;

- виявлення в процесі експлуатації або під час здійснення державного нагляду за виконанням умов дозвільних документів обставин, що потребують перегляду і зміни умов дозвільних документів.

Розгляд заяви експлуатуючої організації (оператора) про внесення змін до дозвільних документів та її переоформлення здійснюються у тому самому порядку, що й видача відповідних дозвільних документів.

35. Поняття реєстраційного провадження.

Реєстраційне провадження – це регламентована адміністративно- процесуальними нормами діяльність уповноважених органів публічної адміністрації, в ході якої вирішуються питання про офіційне визнання законності правових актів; законності дій юридичних та фізичних осіб; наділення суб’єктів права відповідними правами або обов’язками, а також про облік або фіксацію юридичних фактів шляхом закріплення їх у реєстраційних документах.

36. Об’єкти державної реєстрації.

На підставі вивчення чинного законодавства виділяють наступні групи

об'єктів державної реєстрації (за О. Кузьменко):

1. Події (народження, смерть та ін..)

2. Цивільні стани (укладення та розірвання шлюбу, зміна прізвища,

імені, та по-батькові)

3. Фізичні та юридичні особи як носії юридичних прав та обов'язків

4. Учасники виборчих процесів (кандидати на виборну посаду та їх представники, члени виборчих комісій)

5. Об'єкти, пов'язані із здійсненням економічної діяльності (правочини, ліцензії, нотаріальна діяльність, фінансові операції, брокерська діяльність, угоди, іпотека, випуск цінних паперів та сертифікатів, банківські рахунки, засоби масової інформації тощо).

6. Нерухомість (споруди, земельні ділянки тощо)

7. Матеріальні об'єкти (цінні папери, транспортні засоби, зброя та боєприпаси, поліграфія, медичні препарати та обладнання, результати науково- дослідної та творчої діяльності, реєстратори розрахункових операцій та товари та послуги, товарно-касові книги, символіка, логотипи, товарні знаки та багато ін.)

8. Документи, їх проекти та реквізити (нормативно-правові акти та їх

проекти, індивідуальні акти державного управління, статути, регламенти, державні акти на право власності, довідки, свідоцтва, посвідчення, довіреності, заповіти, технічні умови на продукцію тощо)

9. Проекти та програми (інвестиційні, інноваційні проекти, науково-

технічні програми тощо)

10. Географічні об'єкти (маршрути, лінії закордонного плавання,

кваліфіковані зазначення проходження товару).

37. Стадії реєстраційного провадження.

У структурі кожного окремого провадження можна відокремити стадії відносно відмежовані, виділені в часі і логічно пов’язані сукупності процесуальних дій (процедур), які відрізняються колом суб’єктів і закріплюються відповідними процесуальними актами.

Реєстраційні провадження так само мають визначену структуру, яка представлена окремими стадіями, а саме:

1. Порушення та розгляд справи.

2. Прийняття рішення щодо реєстрації або відмова у реєстрації.

3. Оскарження та опротестування прийнятого рішення.

4. Виконання прийнятого рішення.

38. Охарактеризуйте стадію реєстраційного провадження- Порушення та розгляд справи.

Стадія порушення та розгляду справи починається з подання заяви та документів зацікавленою фізичною або юридичною особою до компетентного органу публічної адміністрації.

Документи, що подаються (надсилаються рекомендованим листом) в органи публічної адміністрації відповідної компетенції повинні бути викладені державною мовою.

За проведення державної реєстрації справляється реєстраційний збір.

Після отримання відповідних документів компетентний орган державної реєстрації здійснює:

- перевірку комплектності документів та повноти відомостей, що

зазначені в реєстраційній картці або представлених документах;

- перевірку документів, які подаються до компетентного органу публічної адміністрації, на відсутність підстав для відмови у внесенні до Державного реєстру.

39. Охарактеризуйте стадію реєстраційного провадження- Прийняття рішення щодо реєстрації або відмова у реєстрації.

Наступною стадією є стадія прийняття рішення щодо реєстрації або

відмова у реєстрації об’єкта державної реєстрації.

У процесі реалізації цієї стадії компетентна посадова особа заносить

відомості про реєстрацію до Державного реєстру, а також формує реєстраційну справу.

Державний реєстр створюється і ведеться спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації, який є його розпорядником та адміністратором. Державний реєстр містить чітко визначені нормативно- правовими актами відомості про об’єкт реєстрації, але для кожного об’єкта вони мають відповідний перелік.

Підставами для відмови у проведенні державної реєстрації є:

- невідповідність відомостей, які зазначені в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації, відомостям, які зазначені в документах, що

подані для проведення державної реєстрації;

- реєстраційна картка підписана особою, яка не має на це право;

- невідповідність установчих документів вимогам нормативно-правових актів, які регламентують реєстрацію відповідних об’єктів;

- інші причини, передбачені нормативно-правовими актами України

відповідно до виду об’єкта державної реєстрації.

За наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації посадова особа зобов’язана не пізніше ніж за три робочі дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації видати зацікавленим особам повідомлення про відмову

До реєстрацій у проведенні державної реєстрації із зазначенням підстав для такої відмови та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації, відповідно до опису.

Після усунення причин, що були підставою для відмови у проведенні державної реєстрації відповідного об’єкта, зацікавлені особи або уповноважена ними особа можуть повторно подати документи для проведення державної реєстрації.

40. Охарактеризуйте стадію реєстраційного провадження- Оскарження та опротестування прийнятого рішення.

Стадія оскарження та опротестування рішення по справі.

Відмову в проведенні державної реєстрації може бути оскаржено в

суді.

Порушення строків видачі зацікавленій особі свідоцтва про державну реєстрацію, повідомлення про відмову у проведенні державної реєстрації або повідомлення про залишення документів без розгляду вважається відмовою у проведенні державної реєстрації і може бути оскаржено в суді.

41. Охарактеризуйте стадію реєстраційного провадження- Виконання прийнятого рішення.

Стадія виконання винесеного рішення передбачає, що у разіприйняття компетентним органом зі здійснення державної реєстрації позитивного рішення щодо внесення до Державного реєстру, то компетентний орган видає свідоцтво або посвідчення встановленого зразка, і вносить інформацію до Державного реєстру не пізніш ніж за п’ять робочих днів з дня прийняття позитивного рішення.

42. Які існують підстави для відмови у проведенні державної реєстрації.

Пунктом 13 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 № 731 (із змінами) (далі - Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади) передбачено підстави відмови в державній реєстрації поданого до Міністерства юстиції України нормативно-правового акта, якщо він:

а) не відповідає Конституції України;

б) виданий з порушенням чинного законодавства;

в) не узгоджений із заінтересованими органами;

г) викладений з порушенням правил правопису;

д) не узгоджується з дорученням, даним органу, що видав акт.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 13 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади є нормативно-правовий акт, у державній реєстрації якого відмовлено, підлягає скасуванню органом, що його видав, у 5-денний термін з дня отримання рішення про відмову в державній реєстрації акта.

43. Поняття атестаційної системи та атестаційного провадження.

Атестаційна система- це нормативно регламентований порядок встановлення фактичних даних про певні об’єкти, що має на меті їх ідентифікацію, інвентаризацію або виявлення ступеня відповідності оціночним критеріям, необхідним для подальшого функціонування у певній сфері.

Атестаційні провадження - це регламентована адміністративно- процесуальними нормами діяльність уповноважених органів, в ході якої вирішуються питання про ідентифікацію, інвентаризацію або встановлення відповідальності об’єктів атестаційної системи оцінювальним критеріям, необхідним для подальшого функціонування у визначеній сфері.

44. Підготовка справи про атестацію.

Підготовка справи про атестацію є початковою стадією атестаційного провадження.

Саме на цій стадії здійснюється збирання, вивчення, аналіз та узагальнення інформації про фізичних та юридичних осіб, живих та неживих об’єктів, предметів неорганічного походження (торгові партії природного каміння, дорогоцінне та напівдорогоцінне каміння та ін.),племінних тварин, робочих місць, які атестуються.

45. Атестація науково- дослідних (науково-технічних) установ.

Державна атестація науково-дослідних (науково-технічних) установ (далі - атестація) проводиться з метою оцінки ефективності діяльності установ, відповідності одержаних ними результатів державним пріоритетним напрямам розвитку науки і техніки та інноваційної діяльності.

Атестації підлягають науково-дослідні (науково-технічні) установи всіх форм власності, що внесені або претендують на внесення до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави.

Предметом атестації є визначення ефективності наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності науково-дослідних (науково-технічних) установ за напрямами:

кадровий, науковий і науково-технічний потенціал;

фінансування фундаментальних, прикладних наукових досліджень та науково-технічних (експериментальних) розробок;

результативність наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності.

Державна атестація науково-дослідних (науково-технічних) установ, яким надається державна підтримка, проводиться не менш як один раз на п'ять років відповідно до цього Положення.

Атестація включає:

анкетування науково-дослідних (науково-технічних) установ;

галузеву експертизу зазначених установ з перевіркою в разі потреби анкетних відомостей;

міжгалузеву експертизу та визначення рейтингу науково-дослідних (науково-технічних) установ.

46. Атестація робочих місць за умовами праці.

Атестація робочих місць за умовами працi проводиться на підприємствах i в організаціях незалежно від форми власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, установки, прилади та апарати, сировина та матеріали є потенційними шкідливими та небезпечними виробничими факторами, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також їхніх нащадків як зараз, так i в майбутньому.

Основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або повно важенним органом i працюючим у сфері реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення,пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Атестацiя робочих мiсць передбачає:

- виявлення шкідливих та небезпечних факторів i причин формування несприятливих умов працi;

- санітарно-гігієнічне дослідження факторiв виробничого ередовища, важкості й напруженостi трудового процесу на робочому місці;

- комплексну оцінку факторiв виробничого середовища i характеру працi на відповідність їх характеристик стандартам безпеки працi, будівельним та санітарним нормам i правилам;

- визначення ступеню шкідливості і небезпечності працi та її характеру за гігієнічною класифікацією;

- обгрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкiдливими), важкими (особливо важкими) умовами праці;

- визначення права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах;

- визначення i реалізацію технічних i організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію умов та характеру працi.

Період переатестації визначається самим підприємством у колективному договорі,але не повинен перебільшувати 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на власника підприємства.

47. Атестація фізичних осіб.

Таким чином, атестація фізичних осіб – це діючий юридичний засіб перевірки ділових якостей працівників. Вона активно впливає на раціональний підбір, розміщення й використання кадрів, підвищення рівня організаторської роботи, стимулює ріст професійної майстерності й морального розвитку особистості. Сучасний керівник повинен глибоко розбиратися у сфері своєї діяльності, в її організації, володіти методами боротьби за високу продуктивність праці, умінням працювати з людьми. Для нього важливими є такі якості, як діловитість, здатність бачити перспективу, енергія і наполегливість, а також підприємливість.

За допомогою проведення атестації фізичних осіб підвищується ефективність праці в усіх сферах суспільної та виробничої діяльності. Крім того, у державі збільшується кількість спеціалістів високої кваліфікації, які досконало володіють сучасними методами управління, почуттям нового, бачать перспективу розвитку і знаходять найбільш ефективні шляхи вирішення проблем, що виникають.

48. Атестація юридичних осіб.

Серед атестації юридичних осіб можна виділити:

1. Державну атестацію науково-дослідних (науково-технічних) установ.

Державна атестація науково-дослідних (науково-технічних) установ — це комплекс заходів, спрямованих на оцінку рівня розвитку науково-технічного потенціалу установ, результатів їх наукової діяльності.

Атестації підлягають науково-дослідні (науково-технічні) установи всіх форм власності, що внесені або претендують на внесення до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави.

Організаційно-методичне забезпечення державної атестації науково-дослідних (науково-технічних) установ покладається на Державний комітет з питань науки та інтелектуальної власності, а науково-дослідних (науково-технічних) установ Національної академії наук та галузевих академій наук — на їх президії.

2.Атестацію навчальних закладів.

Відповідно до Порядку державної атестації загальноосвітніх, дошкільних та позашкільних навчальних закладів, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 24 липня 2001 року № 553, атестація навчальних закладів є основною формою контролю за їх діяльністю незалежно від форм власності і проводиться з метою забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти.

Основними завданнями атестації навчальних закладів є оцінка:

реального стану організації та здійснення навчально-виховного процесу, позаурочної виховної, корекційно-відновної, реабілітаційної та лікувальної роботи з урахуванням заявленого статусу та специфіки навчального закладу;

відповідності навчально-виховних досягнень учнів (вихованців) вимогам навчальних програм, забезпечення їх виховання і розвитку, підготовки до продовження навчання або наступної трудової діяльності;

умов роботи навчального закладу; матеріально-технічної, науково-методичної, навчально-виробничої, культурно-спортивної, корекційно-відновлюваної, лікувально-оздоровчої бази; санітарно-гігієнічних норм; можливостей здійснення загальної середньої освіти, дошкільної та позашкільної освіти; реалізації навчально-виховних програм закладу і перспектив його розвитку;

забезпечення навчання та використання української мови, задоволення освітніх потреб у вивченні російської та інших мов національних меншин України;

якісного складу та професійної майстерності керівних і педагогічних працівників;

ефективності управління навчальним закладом.

3. Атестацію підприємств, установ, служб.

Серед атестації підприємств та установ можна виділити атестацію спеціалізованого металургійного переробного підприємства, атестацію у державній метрологічній системі, атестацію аварійно-рятувальних служб.

49.Розгляд атестаційної справи та прийняття рішення з атестації.

Керівник органу своїм наказом утворює атестаційну (експертну) комісію, визначаючи її кількісний і персональний склад. Призначається голова атестаційної комісії. Окрім голови, до складу атестаційної комісії входять секретар та члени комісії. Як правило, членами комісії є керівники структурних підрозділів, у яких проходить атестація, а також для окремих видів атестацій представники кадрової та юридичної служб (стосується атестації державних службовців). До роботи в атестаційній комісії можуть залучатися незалежні експерти. Залежно від кількості суб’єктів, щодо яких проводиться атестація, можуть створюватись кілька атестаційних комісій або атестаційна комісія у складі тільки керівника відповідного органу або органу вищого рівня (до п’яти осіб). Склад атестаційної комісії для кожного виду атестації різний. Під час розгляду атестаційної справи атестаційна комісія зобов’язана забезпечити об’єктивний розгляд і професійне оцінювання діяльності суб’єкта, який атестується, зокрема щодо виконання покладених на нього обов’язків, а також принциповий підхід у підготовці рекомендацій для подальшого використання його досвіду і знань у роботі (для фізичних осіб).

50. Охарактеризуйте стадію атестаційного провадження- Оскарження та опротестування прийнятого рішення.

Третьою стадією атестаційного провадження є оскарження та

опротестування прийнятого рішення.

Відповідно до законодавства, рішення атестаційної комісії, прийняте за

результатами атестації, може бути оскаржене суб’єктами, які атестувались. Оскаржити рішення атестаційної комісії можна подавши відповідну заяву до Центральної атестаційної комісії в місячний строк з дня проведення атестації (для лікарів, біологів та ін.). Рішення центральної комісії є остаточним і може

бути оскаржене до адміністративного суду у разі незгоди з ним. Таке рішення може бути оскаржене протягом 10 днів з дня його прийняття без урахування терміну тимчасової непрацездатності.

51. Охарактеризуйте стадію атестаційного провадження- Виконання прийнятого рішення за проведеною атестацією.

Заключною (четвертою) стадією атестаційного провадження є стадія виконання прийнятого рішення за проведеною атестацією. Матеріали атестації передаються керівнику підприємства, організації для прийняття рішення. Керівник з урахуванням рекомендацій атестаційної комісії в установленому порядку має право заохотити працівника, перевести а іншу роботу або розірвати трудовий договір. Прийняття рішення за результатами атестації – право керівника, яким він може скористатися в строк не більше ніж два місяці після атестації.

Рішення атестаційної комісії має рекомендований характер. Водночас воно має визначальне самостійне значення.

Щодо заохочення, то існують такі його види: подяка, виплата премії, нагорода цінним подарунком, почесною грамотою, медаллю а сумлінну працю та ін.