Дослідження та оцінка доказів у адміністративному процесі

Дослідження доказів є важливою частиною адміністративних проваджень і здійснюється судом, органом владних повноважень під час розгляду адміністративної справи. Суттєвою складовою дослідження доказів є визначення предмета доказування, який конкретизується з урахуванням кожної адміністративної справи.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення позивача і відповідача, доводи і міркування суб’єкта звернення і уповноваженої особи, установлення наявності правопорушення компетентним органом або установлення обставин, які мають інше значення для вирішення справи.

Особливість адміністративних проваджень і полягає в тому, що кожне провадження має відповідні властивості, які відмежовують один вид проваджень від іншого.

У провадженнях у сфері управління доказуванню підлягають:

1) чи підвідомча справа суб’єкта звернення розгляду даним суб’єктом владних повноважень;

2) чи порушені права та інтереси суб’єкта звернення або заінтересованої особи;

3) чи правомірні вимоги суб’єкта звернення;

4) чи правомірні адміністративні акти, процедурні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, які оскаржуються;

5) чи підлягають задоволенню вимоги суб’єкта звернення або заінтересованої особи;

6) чи заподіяно майнову шкоду порушенням прав і законних інтересів суб’єкта звернення.

У провадженнях із адміністративного судочинства доказуванню підлягають наступні загальні факти:

1) факти протиправних рішень, дій чи бездіяльності органу владних повноважень, що порушують права, свободи чи інтереси фізичних і юридичних осіб.

2) факти наявності чи відсутності адміністративно-правового спору або спору про право;

3) факти наявності інтересів третіх осіб;

4) факти неможливості відмови позивача від адміністративного позову повністю або частково, а відповідача — визнати

адміністративний позов повністю або частково;доказів;

6) факти щодо невідкладного розгляду і вирішення справи;

7) факти про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі;

8) факти залишення позовної заяви без розгляду;

9) факти зупинення та поновлення провадження у справі;

10) факти закриття провадження у справі;

11) чи підлягає позов задоволенню;

12) чи заподіяно рішенням, дією чи бездіяльністю органу владних повноважень майнову моральну шкоду;

13) чи є підстави допустити негайне виконання постанови.

Iнші факти включаються до предмета доказування залежно від конкретних обставин справи. Наприклад, неможливості виконання делегованих повноважень чи виконання адміністративного договору, правомірності проведення підрахунку голо-

сів на виборах чи референдумі тощо.

В адміністративно-деліктних провадженнях доказуванню підлягають:

1) чи було вчинено адміністративне правопорушення;

2) чи винна дана особа в його вчиненні;

3) чи підлягає вона адміністративній відповідальності;

4) чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність;

5) чи заподіяно майнову шкоду;

6) чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясування інших обставин.

Не підлягають доказуванню преюдиційні факти та загальновідомі обставини (ст. 72 КАС України, ст. 280 КУпАП).

Преюдиційні факти: 1) це факти, що встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, які не доказуються при розгляді інших справ, у котрих беруть участь ті самі особи або особа, щодо яких (якої) встановлено ці обставини (ч. 1 ст. 72 КАС України). Це положення ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення, за якими особи, які брали участь у справі, не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти в такій справі; 2) вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок чи постанова суду (ч. 4 ст. 72 КАС України). Це положення застосовується лише в двох питаннях: чи мало місце діяння; чи вчинене воно цією особою. Наприклад, при відшкодуванні позивачеві шкоди, заподіяної корупційними діями за ознаками ст. 8 Закону України «Про боротьбу з корупцією», адміністративний суд не може обговорювати вину відповідача чи встановлювати особу відповідача, оскільки ці питання з’ясовані при

розгляді справи про адміністративне правопорушення. Але правові наслідки корупційних дій, розмір шкоди, завданої позивачеві, підлягають дослідженню.

Загальновідомі обставини, які визнані судом, не потребують доказування. Одні автори вважають, що це — обставини, які відомі широкому колу осіб, у тому числі й складу суду, тому не потребують доказування, а об’єктивність їх існування очевидна. Це в основному не дії, а події: землетрус, повінь, пожежа, інші стихійні лиха

Iнші автори стверджують, що загальновідомість факту обумовлена обмеженістю в часі, просторі й за колом осіб. Що з часом людська пам’ять здатна забувати події, їх деталі і хронологію, що окремі обставини можуть мати не тільки регіональну, а й світову відомість, що окремими особам можуть бути відомі певні факти. Саме тому ці обставини мають бути визнані судом як загальновідомі

Отже, обидві точки зору мають право на існування, однак у всіх випадках такі обставини повинні бути визнані судом загальновідомими.

Визнані факти — це обставини, які визнаються сторонами.

Ці обставини можуть не доказуватися, якщо проти цього: по-перше, не заперечують сторони; по-друге, у суду не виникає

сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відповідно до законодавства суд, орган владних повноважень (посадова особа) оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням (ст. 86 КАСУ, ст. 252 КУпАП), що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. При цьому варто звернути увагу, що оцінка доказів здійснюється судом (суддею), органом владних повноважень (посадовою особою) після з’ясування всіх обставин у

справі та перевірки їх доказами, заслуховування додаткових пояснень, свідчень, дослідження додаткових доказів, якщо вони є, і передує прийняттю рішення у справі.

Об’єктом оцінки виступають як докази, так і процесуальні джерела, що їх містять. Оцінка доказів безпосередньо пов’язана з дотриманням законності їх зібрання і перевірки, складання процесуальних документів, урахуванням якісних (допустимості, достовірності доказів) та кількісних (достатності доказів) ознак. В оцінці доказів певним чином беруть участь і особи, які є учасниками адміністративної справи, котрі шляхом клопотань, заперечень, пояснень висувають додаткові питання і роблять власні висновки щодо оцінки доказів.

Усі докази мають однакову силу і не мають для суду, органу, уповноваженої особи наперед встановленої сили. Оцінка доказів здійснюється на підставі принципів: верховенства права; законності, рівності всіх учасників адміністративного процесу перед законом; змагальності сторін; диспозитивності та офіційного з’ясування всіх обставин у справі.

Date: 2015-07-22; view: 1233; Нарушение авторских прав