Ознака природних комплексів, залежно від якої встановлюється режим охорони природно–заповідної території називається созологічним (природоохоронним) пріоритетом

Природно-заповідний фонд – це комплекс природних природоохоронних територій та штучних природоохоронних об’єктів, що знаходяться під особливою охороною держави і складають національне багатство України.

За законом «Про природно-заповідний фонд України» (1992 р.) виділені 7 категорій природного походження природно-заповідних територій та об’єктів та 4 категорії штучно створених об’єктів. Ці природно-заповідні території та об’єкти формують природно-заповідний фонд (ПЗФ) і утворюють природно-заповідну територіальну мережу певної території в системах адміністративного або природного районування.

Природно-заповідний фонд – насамперед, це наукові полігони, які по праву називають науковими лабораторіями. Саме природно-заповідні об’єкти повинні слугувати встановленню напрямків змін довкілля під впливом антропогенної діяльності, прогнозуванню таких змін надалі, розробці шляхів оптимізації збереження, відновлення та використання природних багатств нашої держави.

До складу ПЗФ України входить більш як 7 тисяч територій та об’єктів загальною площею близько 2,8 млн. га, що становить 4,65 % від території України (Стеценко, 2007).

Але це значно менше, ніж в країнах Європи, де середній відсоток заповідності складає 15,3%.

Категорії територій та об'єктів природно-заповідного фонду:

За законом «Про природно-заповідний фонд України» в 1992 р. в Україні було введено дві нові категорії природно-заповідних територій: біосферний заповідник і регіональний ландшафтний парк.

За екологічною і науковою значущістю об'єктам природно-заповідного фонду надається статус (ранг) загальнодержавного або місцевого значення.

Такі категорії як заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, зоологічні парки можуть мати статус як загальнодержавного, так і місцевого значення. Природні та біосферні заповідники, національні природні парки є об’єктами загальнодержавного значення, а регіональні ландшафтні парки і заповідні урочища - місцевого значення (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Категорії та статус (ранг) природно–заповідних територій та об’єктів України

За статтею 7 Закону "Про природно-заповідний фонд України" землі територій та об'єктів природно-заповідного фонду належать до земель природоохоронного та історико-культурного призначення. На цих землях забороняється будь-яка діяльність, що негативно впливає або може вплинути на стан природних комплексів та історико-природних об'єктів, а також діяльність, яка перешкоджає використан­ню їх за цільовим призначенням.

Для забезпечення режиму охорони заповідни­ків, національних, зоологічних і дендрологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, ботанічних садів, заказників, заповідних урочищ, пам'яток природи встановлюють охоронні зони із забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на забезпечення режиму земель природоохоронного призначення (ст. 39-40 Закону "Про природно-заповідний фонд України").

Природно–заповідні об’єкти можуть виконувати покладені на них функції збереження біологічного та ландшафтного різноманіття лише за умови здійснення спеціального режиму охорони.

Ознака природних комплексів, залежно від якої встановлюється режим охорони природно–заповідної території називається созологічним (природоохоронним) пріоритетом.

Созологічний пріоритет для кожної ПЗТ визначають у два етапи:

- формування задачі созологічного пріоритету на основі наукових, статистичних, геологічних, грунтових і інших матеріалів про дану територію;