Витоки та становлення слов’янської культури

-Слов'янам VI ст. були притаманні всі типові чесноти і вади варварів. Прокопій Кесарійський та інші автори зображували слов'ян як витривалих, загартованих, хоробрих, волелюбних, невибагливих людей. Згадувалися їхня незлобивість, непідступність, надзвичайна чесність і доброзичливе ставлення до чужинців. Відзначалася вражаюча цнотливість слов'янських жінок, більшість із них сприймали смерть свого чоловіка як власну, часто виявляючи готовність добровільно піти з життя.

Давні автори змальовували слов'ян як таких, що не бажали служити або підкорятися будь-кому.
-Тогочасні автори змальовують давніх слов'ян веселим, життєрадісним, темпераментним народом. Вони любили музику, співи, танці, підігріваючи себе "медом сиченим", до якого завжди мали охоту.

-Спираючись на подібні свідчення, можна стверджувати, що давні слов'яни брали участь у культурно-просвітницьких процесах, інтегруючись у них як складова загальноєвропейської культури.

-Початок слов'янського книжного просвітництва пов'язаний з місією Константина (Кирила) та Мефодія до Великої Моравії у другій половині IX ст. їхня діяльність сприяла розвиткові слов'янського культурно-просвітницького процесу, який поширився на сусідні терени.

-У західних слов'ян на основі місцевих діалектів витворюється культурна мова, яка лунала в піснях, прислів'ях, казках, обрядах тощо
-Вже на першому етапі поширення книжної писемності слов'яни вбачали в залученні їх до християнства й зокрема в поширенні християнських творів спроби поставити їх у певну культурно-політичну залежність
-Головне завдання Кирила і Мефодія полягало в тому, щоб західнослов'янські племена, спираючись на підтримку Візантії, в церковному та політичному відношеннях могли протистояти натискові Франкської імперії та папської курії.

-На перших порах слов'янська словесність мала досить пасивний характер - цією мовою перекладалися релігійні твори. Саме такі переклади з грецької та латини сформували самостійну слов'янську мовну традицію, зрозумілу для всіх християн слов'янських земель. Перетворившись на мову літургії, старослов'янська мова сягнула рівня грецької та латини.

-Виникнення церковнослов'янської мови і основ писемності сприяло розвою літературно-культурної діяльності, зміцненню зв'язків між західними, південними та східними слов'янами. Відтепер старослов'янською мовою створювали як релігійну, так і юридичну, історичну, географічну, медичну, природознавчу, художню літературу, видавали педагогічні настанови, накази, різноманітні грамоти і документи.

-Велике значення слов'янської писемності полягало ще й у тому, що старослов'янська мова, практично зрозуміла для всіх слов'ян, сприяла захистові слов'янського світу від зовнішньої небезпеки. Згодом вона стала одним із головних чинників у розвитку національних мов і культур слов'янських народів.