Зів'яле листя - фальсифікація чи сповідь душі Івана Франка

Збірка «Зів’яле листя» поділена Іваном Франком на три цикли – три жмутки. Це – три періоди любові, кожен з яких починається якимсь фактом, якоюсь подією, і закінчується теж якимсь фактом чи подією. Зустріч, знайомство, любов ліричного героя, і «не надійся нічого» з уст героїні, - зміст «Першого жмутка». «Другий жмуток» – смуток за втраченим, оплакування. «Третій жмуток» - відчай за втраченим назавжди, коли вже нічого чекати. Коли ж була затіяна суперечка про те, кому ж все-таки, тобто якій «чарівній незнайомці», має належати збірка, то виявились справді дивні речі. Багато віршів Франко написав і особисто подарував іншим жінкам. Правда, тут не потрібно забувати однієї дуже суттєвої деталі: Франко розглядав свою лірику як літературну фікцію з правами громадянства, а тому, наприклад, вірші, написані для Юзефи Дзвонковської, він з цих же міркуваннь посилав Уляні Кравченко. До честі Уляни Кравченко, вона не приписувала собі цих віршів.

Розподіл збірки на три жмутки трактують по-різному. Є припущення, що вірші «Третього жмутку» були написані внаслідок переживань Франка з приводу шлюбу коханої з іншим. Целіна Журовська брала шлюб зі Здіславом Зигмунтовським 15 лютого 1896 року. Після цієї дати шлюбу починаються вірші, що ввійшли до «Третього жмутку» збірки. Що це? Випадковість? Про всі або майже про всі свої збірки Франко залишив якісь спогади, залишилось якесь листування, з котрого можна судити, як визрівав задум написати ту чи іншу річ. А про «Зів’яле листя», якщо не рахувати листа до Кримського 1898 року – ні слова... А може, прийнявши до уваги останній факт, шлюб Целіни у 1896 році,- можна й по-іншому трактувати три жмутки «Зів’ялого листя»? «Перший жмуток» – знайомство з героїнею, її відмова та байдужо-вбивче: «Не надійся нічого». Бідний герой, як сказав би Франко, отримавши гарбуза, вирішує, що його шанси марні, а тому поступається з дороги. В автобіографічному плані це звучало б так: Франко одружується, тобто герой виходить із гри. Але знову «сумні рефлексії» [1, c 15]. Рана від попереднього не загоїлась. Мучить туга. Це – «Другий жмуток». «Третій» – героїня втрачена назавжди. Виходить заміж. Все зникає. Франко залишається Франком, а герой гине. Сам обрав собі таку дорогу. Так хотів – і так сталось. Для чого жити, коли таке життя...» [27, 159].

Мотиви збірки поезій «Зів’яле листя» органічно зумовлені життєвою драмою самого Івана Франка, передусім нездійсненим коханням до Целіни Зиґмунтовської, котре тривало, за свідченням самого письменника, більше десяти років. Окремі дослідники також простежують вплив на зміст ліричної драми образів інших жінок: О.Рошкевич, Ю.Дзвонковської. Цим можна пояснити неоднорідність структури образу жінки в «Зів’ялому листі».

Франко в першій передмові до збірки пояснює джерело поетичних мотивів, образів збірки і свій поетичний задум: з ліричних окликів зітхань, проклять щоденника самогубці він видобув фактичну основу, місця «повні сили і виразу безпосереднього чуття...» [21, c 233]. Відчувши настрій щоденника, поет системазував ліричні мотиви і уклав їх у три жмутки.

У передмові Франко характеризує самогубця неоднозначно: негативне ставлення до його непристосованості у суспільному житті, прихована іронія по відношенню до факту самогубства через нещасливе кохання, співчуття до трагедії людини і митця. Ставлення до героя підпорядковане меті автора – відокремитися від суб’єкта переживання збірки. Франко, таким чином, маскує себе у передмові. М.Марковський тлумачить це як створення літературної фікції, «не бажаючи, мабуть, щоб критика копалась в його душі...» [11, c 57].

Доведено, що щоденник, згаданий у передмові все-таки існував («Щоденник Супруна»). Між ним і збіркою «Зів’яле листя» текстуальних збігів майже немає. Схожість відчувається лише на рівні концепції книги (діалектика буття і смерті, їх взаємопереходи), на рівні жанрово-композиційної структури («Зів’яле листя» можна назвати теж лірико-трагічним щоденником). Відбувалася також певна трансформація образів і мотивів щоденника (стеження за таємницею обличчя коханої, благання єдиного слівця надії, розгорнуте порівняння безнадійно закоханого з жебраком, почуття вини самогубця перед матір’ю тощо). Із 61 твору збірки «Зів’яле листя» 34 поезії якоюсь мірою перегукуються з мотивами та образами щоденника Супруна.

Функцію збереження образу автора у збірці виконували авторські передмови і коментарі.

У «Передньому слові до другого видання» І.Франко аналізує типи реакції читачів на появу «Зів’ялого листя»: 1) засудження песимізму поета; 2) співпереживання суб’єктові лірики; 3) тлумачення поетичних мотивів через біографію поета. Образ героя-самогубці в попередній передмові і був створений з метою уникнути реакції третього типу. Але критики все одно тлумачили поезії, виходячи з його біорграфії, тому він мусив застерегти вдруге: «...Мені здається, що й без автобіографічного ключа вони [поезії] мають самостійне літературне значення»[11, c 103].

Деякі франкознавці при аналізі «Зів’ялого листя» частково або й зовсім обходять біогріфічні матеріали, які послужили для його створення. Багато з них важають, що марна справа відстежувати корені, з яких виростає літературний твір. Але сам Франко в листі до А.Кримськоко (26.08.1898) писав: «Ще в гімназії я влюбився був у дочку одного руського попа Ольгу Рошкевич... Наша любов тяглася десять літ, батьки зразу були прихильні мені, надіючися, що я зроблю блискучу кар’єру, але по моїм процесі 1878-1879 р. заборонили мені бувати в своїм домі, а в 1880 р. присилували панну вийти заміж за іншого... Се був для мене важкий удар і сліди його знайдете в «На дні» і в віршах «Картка любові». Пізніше я познайомився з двома руськими поетесами, Юлією Шнайдер і Климентією Попович, але жодна з них не мала на мене тривкого впливу. Більше враження зробила на мене знайомість з одною полькою, Йосифою Дзвонковською. Я хотів женитися з нею, та вона, чуючи в собі початки сухіт, відправила мене і в кілька рік пізніше вмерла як народна вчителька... Фатальне для мене було те, що, вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалека пізнав одну панночку польку і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальших 10 літ; її вплив були мої писання «Маніпулянтка», «Зів’яле листя», дві п’єски в «Ізмарагді»... Після сього вам буде зрозуміла п’єска «Тричі мені являлася любов» в «Зів’ялім листю» [18, c 99 - 100].

Біографи встановили, що та панночка – Целіна Журовська. Одначе було б невірно вважати тільки її прообразом героїні «Зів’ялого листя». Сам Франко підказує, що смерть коханої, описана в збірці, не вигадка (його друге кохання – Юзя Дзвонковська – справді померла). До того ж в ліричній драмі є згадка про «лілею білу» - Ольгу Рошкевич. Отже, Франко в «Зів’ялому листі» створює узагальнений і досить абстрактний жіночий образ. Він «дбає» про цілісний єдиний монументальний портрет коханої, до якої постійно звертається його трагічне «я» [10, c 395].

Портретні риси коханої, її краса передаються у віршах «Зів’ялого листя» досить узагальнено, не індивідуалізуються і це глибоко продуманий хід, адже ж ліричний герой не мав змоги придивлятися до ідеалу свого серця, образ коханої був більше витвором його уяви, мрій, ніж реальною постаттю» «По моїй думці, лірична поезія тілько тоді може мати для нас інтерес, коли поза нею рисується в нашім умі і в нашім серці справді інтересна нещоденна особистість її автора» [21, c 18]. Ці Франкові слова дають змогу зрозуміти героя «Зів’ялого листя». За масштабами мислення в ньому можна впізнати франківську особистість, і хоча поставити знак рівності між героєм і автором не вдається, відчувається, що то і є Франко з його не тільки любовними, а й громадянськими «боліннями».

Отже, автор передмови не бажає ототожнювати себе із ліричним героєм, показує себе лише упорядником, не привласнюючи собі цілком «ліричну драму». Ліричний суб’єкт збірки «Зів’яле листя», як застережено автором, є самовбивцею, котрий заподіяв собі смерть через нещасливе кохання. Щодо автора передмови він виступає ліричним персонажем, максимально віддаленим, відстороненим у силу своєї індивідуальної долі. Але щодо читача суб’єкт переживань постає безпосередньо через ліричне «я», котре страждає, мучиться і зводить рахунки з життям. Це вже не герой біографії Івана Франка, але повноцінний володар власної долі, який реалізується формально через потік свідомості ліричного героя.

3. Жанрова система збірки Івана Франка "Зів'яле листя"

3. 1. Особливості жанрової системи збірки Івана Франка "Зів'яле листя"

Назвавши "Зів'яле листя" ліричною драмою, І. Франко таким чином визначив його жанрову домінанту. Безсумнівна композиційна цілісність збірки, її "щоденниковий" формат, внутрішня єдність дії з драматичними ситуаціями, нероздільність поетичного переживання давали підстави дослідникам вважати цей мистецький шедевр "лірико-драматичною поемою" або навіть "драмою" і "трагедією". "Головною ниткою, що пов'язує та об'єднує всі три жмутки "Зів'ялого листя" та їх окремі п'єси в один суцільний твір, - підкреслював Я. Ярема, - є єдина драматична дія, що зароджується в душі розчарованого героя і з психологічною послідовності направляється в своєму розвитку в кінцеву катастрофу" [27, c 75].

Загалом "Зів'яле листя" важко піддається жанровій диференціації. Уже перший вірш "По довгім, важкім отупінню...", що виконує роль заспіву, не вкладається у просторове ложе жодної відомої змістовної форми. Його важко назвати віршем-роздумом, куди традиційно зараховують значну частину творів любовної тематики. Він має монологічну конфігурацію, однак ця ознака властива багатьом ліричним творам і не може служити основним жанротворчим принципом, а тому викликає сумніви спроба вирізнення осібного жанру вірша-монологу. Правда, сам автор ніби натякає на винятково пісенний характер своїх "жмутків" - "хвиля пісень", але лірика рідко коли функціонує у чистих жанрах, тому контамінація їх неминуча. Тут, на наш погляд, найвиразніше проявляється форма ліричного зізнання або ліричної сповіді Адже“по довгім, важкім отупінню”, після тривалої, безбарвної життєвої паузи герой віднаходить нове кохання і виносить свій“грішний огень” у широкий світ. Давнє чуття з“днів юності”, “днів щастя і любови” відроджуєть-ся, і хоча внутрішній голос підказує поетові згасити ту“іскру живу”, він уже невладний втамувати нестримну силу шаленої пристрасті. До жанрових“інгредієнтів” цього вірша належить передусім відверте зізнання ліричного героя про свій новий емоційно-психологічний стан, а також сповідальний характер любовного переживання, яскраво виражена рефлексія, інтимна тональність, піднесений по-ривчастий настрій тощо. Аналогічну“зізнавальну” структуру має заблокована російською цензурою у1909 р. поезія“Не боюсь я ні Бога, ні біса…”. Правда, крім власне любовних одкровень, автор подає ще й замішане на ідеології послання“Товаришам із тюрми”: “Не боюсь я ні Бога, ні біса…”, “Не боюсь я царів-держилюдів…”, "Не боюсь я людських пересудів " У багатьох“зів’ялихлистках” поруч із сповідальними інтонаціями проступають жанрові ознаки вірша-розміркування, якому на відміну від вірша-роздуму притаманна послідовна логічна завершеність художнього висловлювання(“Не знаю, що мене до тебе тягне…”, “За що, красавице, я так тебе люблю…”, “Так, ти одна моя правдивая любов…”, “Неперехідним муром поміж нами…” та ін.).

Незважаючи на монологічну будову, такі твори у збірці майже завжди звернені до суб’єкта ліричного переживання, який зримо присутній у поетичному тексті. В тій уявній“співбесіді” визріває“молода любов”, пробуджене лібідо, що викликає подив, збентеження незрозумілою, неусвідомленою силою еротичного почування: “Не знаю, що мене до тебе тягне, Чим вчарувала ти мене…”, “За що, красавице, я так тебе люблю...”. Ліричний герой ніби фізично зазнає несподіваної, химерної метаморфози: серце прагне чогось, і “в груді щось метушиться”. Він неначе споглядає власне“я” відсторонено і бачить самого себе у новій, точніше, давній, призабутій якості: “Себе я чую сильним і свобідним…”, “веселим, щирим і лагідним…”. Та випадкова зустріч з коханою приносить йому спочатку тривожне хвилювання, а потім чергове розчарування від невимовленого слова надії.

"Для Франкового вірша-розміркування характерний насамперед аналіз ліричної ситуації, припущення та категоричний песимістичний висновок" [9, c 157] Але інколи після стверджувального зізнання любовні почуття нагнітаються за допомогою позитивної(“Так, ти одна моя правдивая любов…”) або негативної поетичної градації(“Я нелюд! Часто, щоб зглушить…”). Якщо у першому випадку переважає яскрава патетика, то у другому– екзальтований вияв“скаженого дуру”, безумної люті від власного безсилля перед нестерпним сердечним болем.

Загострюючи увагу на надмірних стражданнях нещасливо залюбленого чоловіка, І.Франко ускладнює жанрову форму поезії, наповнює її медитативністю, філо-софськими варіаціями інтимного переживання. У медитації“Не надійся нічого!”, що увібрала в себе ще й елементи портрета і заклику, ліричний герой, мов заклинання, повторює“слова страшні” коханої, які врешті-решт приведуть його до життєвої катастрофи. Та поки що він намагається подолати стан абсолютної безнадії, повернути віру не тільки собі, але й своїй Беатріче, душі насправді не жорстокій, а“добрій, щирій”, яку“лиш бурі світу, розчаровань муки заволокли” туманом злуди. Після важкої внутрішньої боротьби, бурхливих емфатичних риторик поет знаходить у своїм серці силу, щоб“теплотою чуття і жаром думки” скасувати безжальний вирок: “Надійсь і кріпись в борбі”.

Вірш-роздум“Я не надіюсь нічого…” продовжує мотив безперспективнихвзаємин обох протагоністів, але попереднє вибухове чуття зникає. Герой, здається, змирився зі своєю любовною поразкою. Він, як і раніше, не може вирвати з серця образ милої і знову освідчується їй у коханні, тільки цього разу просто, без мета-форичних прикрас, та не менш розпачливо і гірко: “І люблю тебе! Куди ж те Серце діти?” [17, т.2, с.129]. Тихо й сумно виражає автор меланхолійний настрій закоханого, який, проте, ще не наблизився до крайньої межі, що відділяє життя від смерті:

Жиймо! Кожде своїм шляхом

Йдім, куди судьба провадить!

Здиблемось колись– то добре,

А як ні– кому се вадить? [26, т.2, с.129].

Отже, збірка Івана Франка "Зів'яле листя" важко піддається жанровій диференціації. Дослідники назвали цей твір "лірико-драматичною поемою, посилаючись на поєднання поетових переживань, щоденниковий формат і

віршовану будову збірки.