Журнал «Стратегічні пріоритети»/Національний інститут стратегічних досліджень. К:- 2013, с. 196

Вступ

інфляція фінансовий ціна

Інфляція є одним із найтяжчих проявів макроекономічної нестабільності. У світі немає країни, яка б у другій половині XX ст. тією чи іншою мірою не зазнала б утрат від інфляції. Дуже гостра нині проблема інфляції і для України.

За своїм змiстом робота роздiлена на такi частини: в першому розділі розкривається теоретична основа інфляції ії суть, види, причини виникнення, та наслiдки як у соцiальнiй, так i в економiчнiй сферах; другий розділ плану зосереджений на аналізах інфляції за останні чотири роки в Україні, в останньому - третьому розділі розглядаються методи стримування інфляції, а також характеристика реалiзацiї антиiнфляцiйної полiтики уряду в Українi.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СУТНОСТІ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ ІНФЛЯЦІЇ.

1.1 Сутність, форми та причини інфляції.

Від чого ж залежить кількість грошей, необхідна для забезпечення товарного обігу? Передусім від суми цін товарів, що підлягають реалізації протягом певного періоду, скажімо року. Що більше товарів, тим більше потрібно грошових одиниць для їх реалізації.

Кількість грошей в обігу залежить далі від швидкості обігу кожної грошової одиниці. Це пов’язане із тим, що одна і та ж сума грошей може обслугувати більше чи менше число актів купівлi-продажу.

Перевищення кількості грошових одиниць, що знаходяться в обігу, над сумою товарних цін і поява внаслідок цього грошей, не забезпечених товарами, означає інфляцію. Вона призводить до зростання цін на товари (явному чи прихованому). Тому індекс цін - це один із головних і найбільш наочних показників наявності чи відсутності інфляції, її глибини. Інфляція може бути викликана різними чинниками. Це і випуск зайвої кількості грошових одиниць, і відставання виробництва товарів від зростання платіжездатного попиту, і надходження на ринок товарів, що не користуються попитом [2, c. 139].

Інфляція - це переповнення фінансових каналів паперовими грошима, що призводить до їх знецінювання. Інфляція - це грошове явище, але вона не обмежується знецінюванням грошей. Вона проникає у всі сфери економічного життя і починає руйнувати ці сфери. Від неї страждає держава, виробництво, фінансовий ринок, але більше за все страждають люди. Під час інфляції має місце:

· Знецінювання грошей по відношенню до золота.

· Знецінювання грошей по відношенню до товару.

· Знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.

Ще одне визначення інфляції ми можемо прочитати в сучасних американських підручниках:

«Інфляція - це підвищення загального рівня цін. Це, зрозуміло, не означає, що підвищуються обов’язково всі ціни. Навіть в періоди досить швидкого зростання інфляції деякі ціни можуть залишатися відносно стабільними, а інші падати. Одне із головних хворих місць - це те, що ціни мають тенденцію підійматися дуже нерівномірно. Перші підстрибують, другі підіймаються понад помірними темпами, а треті зовсім не підіймаються.»

Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін. Зростання індексу цiн визначає рiвень iнфляцii, а зменшення його - рiвень дефляцii [1, c. 147].

Існує також так зване «правило величини 70», що дозволяє кількісно виміряти інфляцію (показати кількість років, що необхідна для подвоєння цін):

Т = 70 / темп щорічного збільшення рівня цін (%) (1.1)

Темп iнфляцii є темпом змiни загального рiвня цiн i показує ступiнь знецiнення грошей. Процес зменшення темпiв iнфляцii отримав назву дезiнфляцiя. Протилежним до iнфляцii поняттям є дефляцiя, яка має мiсце тодi, коли загальний рiвень цiн падає. Дефляцiя траплялася вкрай рiдко. Пiдтримувана дефляція, коли цiни постiйно падають протягом декількох рокiв, як правило, асоціюється з періодами глибокої депресii.

Інфляція-це зростання загального рівня цін у країні продовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці. Іншими словами, зростають ціни на продукти харчування, одяг, підвищується квартирна плата тощо. Зростання цін свідчить, про те що гроші знецінюються: за грошову одиницю можна купити дедалі меншу кількість товарів.

Однак не всяке зростання цін є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися внаслідок поліпшення якості продукції чи погіршення умов видобутку паливно-сировиних ресурсів. У цьому разі це буде не інфляційне зростання цін [5, c.156].

Зростання загального рівня цін, або інфляцію, вимірюють за допомогою індексів ціню Той чи інший індекс цін характеризує рівень інфляції, який показує, як змінилися ціни в національній економіці за певний період. Цей рівень позначають літерою . Економісти обчислюють також темп інфляції, який показує, прискорилась чи уповільнилась інфляція за певний період. Його визначають за формулою:

Темп інфляції

(1.1.1) [5, c.157]

Де Р_t - рівень цін у поточному періоді;

P_t-1 - рівень цін у попередньому періоді.

В аналітичній економії існують різні класифікації інфляції. Залежно від рівня розрізняють три види інфляції: помірну, галопуючу, гіперінфляцію.

Помірна інфляція спостерігається тоді, коли ціни зростають повільно-до 10% за рік. За такої інфляції ціни відносно стабільні, люди охоче заощаджують гроші, бо їхня вартість мало знецінюється. Помірну інфляцію, за якої ціни зростають до 5% за рік, називають повзучою.

Галопуючою є інфляція, коли ціни зростають на 20,50,100 або й більше відсотків за рік. Гроші втрачають свою вартість дуже швидко, тому населення майже не заощаджує їх у вигляді готівки. Люди прагнуть купити за свої гроші товари. В економіці виникають глибокі спотворення: ринки капіталів звужуються, люди вкладають свої кошти за кордоном, а внутрішні інвестиції скорочуються. Галопуючу інфляцію національна економіка може витримувати роками чи десятиліттями. Вона здебільшого характерна для країн, що розвиваються [4, c. 96].

Гіперінфляція настає тоді, коли ціни починають зростати на тисячі, десятки тисяч, навіть мільйони відсотків за рік. Усі прагнуть запастися речами і позбутися грошей: підприємства купують інвестиційні товари, а населення використовує заощадження і поточні доходи для придбання споживчих благ, поки гроші остаточно не знецінилися. Виникає «інфляційний психоз», що посилює тиск на ціни. Інфляція починає сама себе «підгодовувати». Оскільки вартість життя зростає, наймані працівники вимагають вищої номінальної заробітної плати, що спричинює нове підвищення цін. Виникає інфляційна спіраль «зарплата-ціни», коли обидва підсилюють зростання одне одного. Зростання ціни веде до підвищення зарплати, а останнє у свою чергу викликає подальше зростання цін. Гіперінфляція призводить до того, що зусилля індивідів спрямовуються не на виробничу, а на спекулятивну діяльність. Замість вкладати капітал в інвестиційні товари, виробники й окремі особи, аби захиститись від інфляції, купують непродуктивні матеріальні цінності-ювелірні вироби, золото та інші дорогоцінні метали, нерухоме майно тощо. Підприємствам вигідно нагромаджувати сировину і готову продукцію до майбутнього підвищення цін. Невідповідність між готовою продукцією і попитом на неї дедалі більше посилює інфляцію. Постійні стрибки цін підривають нормальні економічні відносини.

Гіперінфляція означає економічний і соціальний хаос, фінансовий крах та суспільно-політичне безладдя. На щастя, гiперiнфляцiя трапляється досить рiдко. Вона мас мiсце переважно пiд час вiйн чи в перiоди, що йдуть за вiйнами i революцiями. Гiперiнфляцiя сучасного перiоду характерна для краiн, що здiйснювали революцiйний перехiд вiд соцiалiзму до ринковоi економіки [4, c. 97].

Економісти поділяють інфляцію, з одного боку, на передбачену й непередбачену, а з іншого-на збалансовану і незбалансовану.

Передбачена-це інфляція, яку учасники ринкового процесу очікували і захистилися від її згубних впливів.

Непередбачена інфляція є несподіваною для економічних суб`єктів. Збалансованою є інфляція, в процесі якої відносні ціни не змінюються. І навпаки, незбалансована інфляція супроводжується зміною відносних цін товарів, послуг та ресурсів.

Залежно від причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат, або інфляцію пропозиції.

Інфляція попиту простежується тоді, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни підвищуються, щоб зрівноважити попит та пропозицію. Якщо причини дисбалансу знаходяться на стороні сукупного попиту, така інфляція називається інфляцією попиту. Інфляцію попиту можна представити графічно (мал. 1.1.1).

(1.1.1) [19].

На графіку ми бачимо, що крива сукупного попиту зміщується в право на проміжній і вертикальній ділянках, спостерігається зростання загального рівня цін, який, на проміжному відрізку супроводиться зростанням реального об'єму виробництва, тобто інфляція попиту може бути позитивним явищем, якщо тільки тоді коли темпи зростання цін співпадають з темпами зростання виробництва. На вертикальній ділянці спостерігається інфляція без збільшення реального об’єму виробництва.

Отже суть інфляції попиту полягає в тому, «що надто багато грошей полює на надто малу кількість товарів»

Якщо причини дисбалансу знаходяться на стороні сукупної пропозиції, то така інфляція називається інфляцією пропозиції.

Інфляцію, що виникає в наслідок зростання витрат у періоди високого рівня безробіття і неповного використання виробничих ресурсів, називають інфляцією витрат, або інфляцією пропозиції. Збільшення витрат виробництва на одиницю продукції зменшує прибутки та обсяг виробництва, який фірми готові запропонувати за наявного рівня цін. У результаті спадає пропозиція товарів і послуг, що підвищує рівень цін. У цьому випадку ціни роздувають витрати, а не попит, як то відбувається за інфляції попиту. Важливими джерелами такої інфляції є збільшення номінальної заробітної плати і зростання цін на сировину та енергію.

Інфляцію пропозиції також можна представити графічно мал.(1.1.2)

(1.1.2) [19].

На графіку видно, що крива сукупної пропозиції зміщується вліво, і це зміщення викликає зростання цін при скороченні реального об'єму виробництва, тобто інфляція пропозиції — явище суто негативне.

Інфляцію пропозиції викликають ті причини, які сприяли зміщенню кривої сукупної пропозиції вліво.

Слід зазначити, що при інфляції пропозиції зростання цін наступає раніше зростання грошової маси, що відрізняє її від інфляції попиту. Зростає вартість операцій, внаслідок чого збільшується попит на гроші, а отже, держава збільшує об’єм грошової маси. На практиці обидва типи інфляції тісно пов’язано один з одним, і в економіці одночасно присутні причини, що викликають і інфляцію попиту, і інфляцію пропозиції.

Економісти також вирізняють інерційну інфляцію, під якою розуміють зростання загального рівня ціні із року в рік приблизно однаковими темпами.

Інфляцію також поділяють на класичну та сучасну.

Класична інфляція спостерігається в минулому від часу ії виникнення із запровадженням грошей аж до середини 30-х років ХХ-го ст. Характерною рисою класичної інфляції було те, що вона була епізоотичною - тривала кілька років і переходила у дефляцію-зниження загального рівня цін. Нерідко класична інфляція розвивалась у формі гіперінфляції

Сучасна інфляція-це інфляція другої половини ХХ- початку ХХІ ст.. Характерною рисою такої інфляції є ії хронічний характер. В останні часи практично не було дефляції, а загальний рівень цін щорічно зростав в усіх без винятку країнах.

Економісти давно намагаються з’ясувати причини інфляції, щоб запропонувати ефективні методи боротьби з нею та її негативними соціально-економічними наслідками. У світовій економічній науці існує низка напрямів і шкіл, які неоднаково пояснюють причини інфляції. Складність та багатогранність інфляційних процесів поки що заважають дослідникам дійти до спільного погляду щодо причини інфляції, а звідси й різні підходи до проблеми антиінфляційних заходів [9, c. 412].

Економісти XVIII-XIXст. тлумачили інфляцію виключно як грошове явище. Однією з найстаріших концепцій інфляції є кількісна теорія грошей, основним постулатом якої є відоме твердження англійського філософа Д. Г’юма про те, що будь-яка кількість грошей в обігу веде до пропорційної зміни абсолютного рівня цін товарів і послуг. Інакше кажучи, кількісна теорія грошей стверджує, що рівень інфляції в країні залежить від кількості грошей, яка перебуває в обігу. Прихильники цієї теорії нині наголошують, що центральний банк, який визначає пропозицію грошей, повністю контролює темп інфляції.

Взагалі інфляція це багатофакторний процес, тобто причини інфляції різноманітні. Серед головних причин інфляції виділяють такі: зростання грошової маси вищими темпами порівняно зі зростанням національного продукту; дефіцит державного бюджету; мілітаризація економіки; монополії та необґрунтовані привілеї; особливості структури національної економіки та ін. [3, c. 27].

Однією із функцій центрального банку є постачання національної економіки потрібною кількістю грошей. Крім неї, центральний банк виконує низку інших функцій, що нерідко потребує збільшення обсягу грошової маси. Наприклад, щоб відвернути економічний спад, центральний банк проводить політику «дешевих грошей», що збільшує кількість грошей в обігу і веде до інфляції. Інколи бувають випадки, коли центральний банк, намагаючись прискорити розвиток національної економіки або маючи якусь мету, невиправдано підвищує темпи зростання грошової маси, які перевищують зростання національного продукту. В результаті ціни починають швидко зростати і розвивається інфляція [20].

До найважливіших інфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:

1.Диспропорційність - незбалансованість державних видатків і прибутку - дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання "друкарського верстату", що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок - інфляція.

2.Iнфляційно небезпечні інвестиції - здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до утворення додаткового платіжездатного попиту, а як наслідок - збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

3.Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок в чималій мірі огополiстичний. Оскільки огополiст зацікавлений в скорочуванні виробництва і пропозиції товарів створюється дефіцит використовуваний їм для підтримки чи підняття ціни на товар.

4.Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритості економіки і утягнення її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить такi обмежені. Засіб ревальвації власної валюти, що інколи застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно ускладнюючи експорт.

5.Iнфляційні очікування - виникнення в інфляції самопідтримуючого характеру. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які водночас закладають в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі і розгойдують цим маховик інфляції. Живий приклад таких інфляційних очікувань ми можемо спостерігати у своєму повсякденному житті [20].

· Причину інфляції треба також шукати в трьох видах монополій:

· Державна монополія на емісію грошей.

· Профспілкова монополія.

· Монополія великих фірм на визначення ціни і власних витрат.

Ці три види монополій пов’язані між собою і кожна з них може порушувати баланс попиту і пропозиції. Причини інфляції можуть знаходитись і поза держави, тоді їх треба шукати в світовій торгівлі.

Слід також зазначити, що два найважливіших джерела інфляції, зумовленої зростанням витрат - це збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію. А також скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі, від’ємне сальдо платіжного балансу країни також спричиняють інфляцію. Отже, в сучасній економіці інфляцію індукує ціла низька чинників [20].

1.2 Економічні і соціальні наслідки інфляції

Маючи успіхи у боротьбі з інфляцією, повинні пам’ятати, що це не самоціль. Інфляція – це наслідок негативних процесів в економіці, особливо надмірної кількості грошей до їх товарного забезпечення Отже, кількість грошей може бути великою або малою лише відносно кількості товарів. Ця відносність і проявляється у зростанні цін. Тому ліквідувати інфляційні фактори і українській економіці лише методами обмеження попиту споживчого ринку і кредитних ресурсів неможливо. Адже за умов подальшого зниження пропозиції “інфляційний розрив залишиться”.

Інфляція, а особливо галопуюча та гіперінфляція, негативно позначаються на всіх аспектах життя країни. Основними соціально-економічними наслідками інфляції є перерозподіл майна і доходів між різними групами населення, падіння рівня життя народу та зниження ефективності функціонування національної економіки.

Перерозподільні впливи інфляції залежать передовсім від того якою вона є – передбаченою чи непередбаченою, збалансованою чи незбалансованою – та який ії рівень – помірний, галопуючий або ж це гіперінфляція. За передбаченої інфляції отримувачі доходів можуть ужити заходів, щоб перешкодити або зменшити негативні наслідки інфляції, які неминуче відіб’ються на їхніх реальних доходах.

Однак у реальній дійсності переважають різні види непередбаченої незбалансованої інфляції. Непередбачена інфляція перерозподілу. Доходи від тих, хто отримує фіксовані номінальні доходи (пенсії, допомогу з безробіття, службові оклади тощо), до інших груп населення. Уряд може згладжувати несприятливі впливи інфляції на фіксовані доходи, запроваджуючи індексацію таких доходів. Під індексацією розуміють підвищення рівня номінальної заробітної плати та інших виплат населенню відповідно до рівня інфляції [6, c. 20].

Інфляція, викликана підвищенням зарплати, є різновидом інфляції, зумовленої зростанням витрат. За певних обставин джерелом інфляції можуть стати профспілки. Це пояснюється тим, що вони якоюсь мірою здійснюють контроль над номінальною зарплатою шляхом колективних договорів. Припустимо, що великі профспілки вимагають і домагаються великого підвищення зарплати, тоді цим підвищенням вони встановлять новий стандарт зарплати робітників, що не є членами профспілки. Якщо підвищення зарплати в масштабі всієї країни не урівноважується якимись протидіючими чинниками, такими, як збільшення обсягу продукції, що випускається за одну годину, то збільшаться витрати на одиницю продукції. Виробники дадуть відповідь на це скорочуванням виробництва товарів і послуг, що викидаються на ринок. При незмінному попиті це зменшення пропозиції приведе до підвищення рівня цін. Цей тип інфляції називається інфляцією, викликаною підвищенням заробітної плати.

Інфляція, викликана порушенням механізму пропозиції. Вона є наслідком збільшення витрат виробництва, а отже і цін, що пов’язане з раптовим, непередбаченим збільшенням вартості сировини чи витрат на енергію [16, 175].

Інфляція - це грошове явище, але вона не обмежується знецінюванням грошей. Вона проникає у всі сфери економічного життя і починає руйнувати ці сфери. Від неї страждає держава, виробництво, фінансовий ринок, але більше за все страждають люди. Під час інфляції має місце:

· Знецінювання грошей по відношенню до золота.

· Знецінювання грошей по відношенню до товару.

· Знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.

Сам факт інфляції - це зниження покупної спроможності грошової одиниці, тобто зменшення кількості товарів і послуг, що можна придбати за цю грошову одиницю, - не обов’язково призводить до зниження особового реального прибутку чи рівня життя. Інфляція знижує покупну спроможності грошової одиниці, проте ваш реальний прибуток чи рівень життя знизиться тільки в отому випадку, якщо номiнальний прибуток буде відставати від інфляції.

Інфляція також погіршить положення землевласників, що отримують фіксовану ренту, тому що з плином часу вони одержуватимуть грошові одиниці, які матимуть меншу вартість. Меншою мірою жертвами інфляції опиняться деякі «білі комірці», частина службовців державного сектору, прибуток яких визначаються фіксованою тарифною сіткою, а також ті що живуть на фіксований прибуток по соціальному забезпеченню та інші трансфертні прибутки сім’ї.

З іншого боку, від інфляції страждають і деякі наймані робітники. Ті, хто працює в нерентабельних галузях промисловості і позбавлені підтримки сильних, бойових профспілок, спромагаються опинитися в такій ситуації, коли зростання рівня цін випередить зростання їх грошового прибутку [6, c. 23].

Інфляція може також розчарувати власників заощаджень. Зі зростанням цін реальна вартість чи покупна спроможність заощаджень, відкладених на чорний день, зменшується. Під час інфляції зменшується реальна вартість термінових вкладів в банці страхових полiсів, щорічної ренти і інших паперових активів з фіксованою вартістю, яких колись вистачало, щоб упоратись з важкими непередбаченими обставинами чи забезпечити спокійний вихід на пенсію. Найменших збитків від інфляції зазнають ті, хто вкладає заощадження у нерухоме майно, а також у золото, дорогоцінності тощо.

Виграш від інфляції можуть одержати керуючі фірм, інші одержувачі прибутку. Якщо ціни на готову продукцію фірм зростатимуть вищим темпом, ніж витрати, тобто їхні прибутки збільшуватимуться. Інфляція перерозподіляє доходи між боржниками та кредиторами. Зокрема непередбачена інфляція приносить вигоду позичальникам коштом кредиторів. Річ у тім, що позичальники повертають борги знеціненими грішми. Уряд, який нагромадив значний державний борг, також виграє від інфляції. Інфляція дає йому можливість оплачувати державні борги грошима, які мають меншу купівельну спроможність, ніж узяті в позику. Водночас зі зростанням у періоди інфляції номінального національного доходу зростають і податкові надходження, що дає змогу уряду усувати дефіцити державного бюджету. Отже, інфляція, яка є своєрідним неявним податком, полегшує урядові реальний тягар державного боргу [16, c. 178].

Отже, з першого розділу можна сказати, що інфляція - процес знецінення грошей унаслідок надмірної емісії та переповнення каналів обігу грошовою масою. Інфляція призводить до стихійного перерозподілу доходів та багатства між соціальними групами населення, зниження матеріального стимулювання праці, до спаду виробництва, скорочення інвестицій, гальмування науково-технічного прогресу, послаблення зовнішньоекономічних позицій країни, зменшення конкурентних можливостей на світовому ринку.

Інфляція негативно впливає на якість активів. Вона принципово змінює розподіл доходів і майна. Ті, хто має тверді заробітки, відчувають зменшення їхньої купівельної спроможності. Ті, хто має заощадження, також відчувають вплив інфляції - їхні заощадження постійно знецінюються.

Інфляція «роз’їдає» реальну вартість активів, бо знецінюються не тільки гроші, а й цінні папери, страхові поліси, депозити тощо. За інфляції відбувається перерозподіл доходів між кредиторами і дебіторами. Програють кредитори, а виграють позичальники (дебітори) передовсім держава, оскільки інфляція значно зменшує реальну величину державного боргу. Усе це дестабілізує суспільство, знижуючи реальні доходи широких верств населення. Інфляція також звужує внутрішній ринок, спотворює структуру попиту, посилює спекуляцію, породжує «тіньовий бізнес».

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ГРОШОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

2.1. Аналітична оцінка показників інфляції

Базова інфляція в Україні у жовтні 2013 року знаходилася на низькому рівні (0.1%), що стримувало розвиток інфляційних процесів у країні. Низькі темпи зростання базового ІСЦ у звітному місяці були обумовлені як ефектом від здешевлення сирих продуктів харчування, так і зниженням інфляційного тиску в країнах - основних торговельних партнерах України, що зменшило імпортовану інфляцію. У річному обчисленні базовий ІСЦ продовжив своє зниження і становив у жовтні 1.1%(Додаток А) [19].

Економічна активність у жовтні 2013 року підтримувалася високим внутрішнім споживчим попитом. Зростання реальної заробітної плати населення високими темпами(на 14.8% у січні - жовтні 2013 року до відповідного періоду минулого року) мало позитивний вплив на зростання обсягів роздрібної торгівлі, оборот якої у січні - жовтні 2013 року збільшився на 15.7% порівняно з відповідним періодом попереднього року.

Найкращі показники серед видів промислової діяльності у жовтні демонстрували галузі, орієнтовані на забезпечення внутрішнього ринку. Покращилася динаміка целюлозно - паперового виробництва; видавничої діяльності, де було зафіксоване зростання обсягів виробництва на 12.4% у річному обчисленні. Сезонне підвищення попиту аграріїв на мінеральні добрива визначило збільшення у жовтні 2013 року обсягів виробництва хімічної промисловості на 7.4% порівняно з відповідним місяцем минулого року. Крім того, нарощення обсягів виробництва у річному обчисленні відбувалося у харчовій промисловості (на 2.2%), обробленні деревини (на 1.6%) та легкій промисловості (на 1.4%). Водночас галузі вітчизняної економіки, орієнтовані на експорт продукції, знизили обсяги виробництва у жовтні - у металургії на 9.4%, а у машинобудуванні на 10.0%. Це зумовило зменшення загального обсягу промислового виробництва на 4.2% у річному обчисленні.

Висока база порівняння минулого року мала негативний вплив на показники будівництва та сільського господарства. На фоні рекордного врожаю зернових в 2012році, обсяги сільськогосподарського виробництва у січні - жовтні 2013 року знизилися на 5.1% порівняно з відповідним періодом минулого року. На ринку праці спостерігалося подальше зниження чисельності безробітних, а рівень зареєстрованого безробіття у жовтні був найнижчим у поточному році (1.4%). Водночас спостерігалося скорочення заборгованості з виплати зарплати до 896.9 млн. грн., що на 3.3% менше, ніж в попередньому місяці та на 23.0% менше, ніж на 1 листопада 2012 року (Додаток А) [19].

На стан інфляціїї також впливають індекси споживчих цін, індекс цін виробників промислової продукції та безробіття (табл. 2.1.1)(Додаток Б).

\

Таблиця 2.1.1.

Індекс споживчих цін, індекс цін виробників промислової продукції, безробіття [18].

З даної таблиці можна зробити висновок, що найвищий індекс споживчих цін, індекс цін виробників промислової продукції та безробіття був у 2008 році і поступово знижувався до 2012 року, потім в 2013 році збільшився і збільшується до сьогодення.

Грошові агрегати - зобов’язання депозитних корпорацій перед іншими секторами економіки, крім сектору загального державного управління та інших депозитних корпорацій. Складовими грошових агрегатів є фінансові активи у формі готівкових коштів у національній валюті, переказних депозитів, інших депозитів, коштів за цінними паперами, крім акцій, що емітовані депозитними корпораціями та належать на правах власності іншим фінансовим корпораціям, нефінансовим корпораціям, домашнім господарствам та некомерційним організаціям, що обслуговують домашнім господарства. Залежно від зниження ступеня ліквідності фінансові активи групують у різні грошові агрегати М0, М1, М2 та М3.

Грошовий агрегат М0 включає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями.

Грошовий агрегат М1 - грошовий агрегат М0 та переказні депозити в національній валюті.

Грошовий агрегат М2 - грошовий агрегат М1 і переказні депозити в іноземній валюті та інші депозити.

Грошовий агрегат М3 (грошова маса) - грошовий агрегат М2 та цінні папери, крім акцій (табл. 2.1.2).

Таблиця 2.1.2

Грошові агрегати у 2013 році [19].

Залишки за грошовим агрегатом М3 на кінець жовтня 2013 року становили 729.7 млрд. грн. За місяць грошова маса зменшилася на 2.1 млрд. грн., або на 0.3 % (у вересні спостерігалось її зростання на 0.9%,). Така динаміка грошового агрегату М3 була обумовлена в основному скороченням готівкових коштів в обігу поза депозитними корпораціями. Сезонно скоригований грошовий агрегат М3 зріс за місяць на 0.5%. У річному обчисленні темпи приросту грошової маси уповільнилися до 9.5% порівняно з 10.5% у вересні 2013 року.

У жовтні прискорилося скорочення готівкових коштів в обігу поза депозитними корпораціями (М0). За місяць залишки за ними зменшилися на 2.4% (у вересні - на 0.5%), або на 4.8 млрд. грн. - до 195.0 млрд. грн. Сезонно скоригований грошовий агрегат М0 за жовтень скоротився на 1.0%. У загальному обсязі грошової маси частка грошового агрегату М0 скоротилася за місяць на 0.6 процентного пункту - до 26.7%. У річному обчисленні темпи приросту готівки поза банками у жовтні становили 3.5% порівняно з 5.2% у вересні (Додаток В).

Зменшення грошового агрегату М1 за жовтень поточного року на 2.6%, або на 8.3 млрд. грн., відбулося як за рахунок зміни грошового агрегату М0, так і через скорочення на відміну від попереднього місяця, переказних депозитів у національній валюті на 2.9%, або на 3.5 млрд. грн. У річному обчисленні темпи приросту зазначеного агрегату уповільнилися до 2.8% порівняно з 5.4% у вересні 2013 року.

Грошовий агрегат М2 зменшився за жовтень на 0.3% порівняно зі зростанням на 0.9% у попередньому місяці. Його динаміка переважно була зумовлена скороченням грошового агрегату М1. Залишки за переказнимидепозитами в іноземній валюті та іншими коштами на депозитних рахунках резидентів збільшилися за жовтень на 2.9 та 1.3% відповідно. У річному обчисленні темпи приросту коштів за грошовим агрегатом М1 уповільнилися до 9.6% порівняно з 10.7% у вересні.

2.2 Аналіз динаміки показників інфляції в Україні

Індекс інфляції, або індекс споживчих цін – це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари та послуги, які використовує населення не для промислового споживання. Індекс інфляції в Україні на квітень 2014 року складає 103,3 % (див. табл. 2.2.1).

Таблиця 2.2.1.

Вільна таблиця індексів інфляції на 2008 – 2013 роки [18].

Індекс споживчих цін відображає зміни вартості споживчого кошику товарів і послуг в базовому періоді відносно попереднього. Споживчий кошик товарів і послуг – це набір найбільш важливих і необхідних для споживання господарств товарів і послуг. Встановлюються централізовано і є єдиним для всіх регіонів України.

Індекс цін виробників (ІЦВ)- є показником зміни цін у часі у сфері промислового виробництва. ІЦВ дозволяє відслідковувати та визначати тенденції змін цін як за видами економічної діяльності, так і виробництві конкретної продукції. Він використовується при створенні інформаційної бази для прогнозування і управління процесами ціноутворення у промисловості, перерахунку показників системи національних рахунків у постійні ціни та забезпечує можливість проведення міжнародних співставлень (табл. 2.2.2).

Таблиця 2.2.2.

Індекс цін виробників промислової продукції [19].

В Україні індекс цін виробників промислової продукції зріс у вересні 2013 р. по відношенню до серпня 2013 р. на 0,2%, і за січень-вересень 2013 р. виріс на 2,1%. Про це повідомляє Державна служба статистики України.

Ціни на продукцію добувної промисловості і розроблення кар’єрів у вересні зросли на 0,4%. При цьому у добуванні залізних руд продукція подорожчала на 2,6%, каменю, піску та глини - на 0,3%. Водночас у добуванні сирої нафти продукція подешевшала на 1,1%, кам'яного вугілля - на 0,9%", - йдеться у повідомленні Держстату.

У переробній промисловості ціни підвищилися на 0,1%, у т.ч. у виробництві основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратів - на 1,1%, металургійному виробництві - на 1,0%, продуктів нафтоперероблення, електричного устатковання - на 0,3%. Разом з цим у виробництві коксу та коксопродуктів відбулося зниження цін на 4,1%, авто-транспортних засобів, причепів і напівпричепів та інших транспортних засобів - на 0,3%.

У виробництві харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів ціни знизилися на 0,2%. Зокрема у виробництві продуктів борошномельно-круп'яної промисловості відбулося зниження цін на 4,4%, олії та тваринних жирів - на 2,8%, готових кормів для тварин - на 1,2%, хліба, хлібобулочних і борошняних виробів - на 0,2%, напоїв, м’яса та м’ясних продуктів - на 0,1%. Водночас у виробництві тютюнових виробів, молочних продуктів, цукру, какао, шоколаду та цукрових кондитерських виробів продукція подорожчала на 2,8-0,2%, - повідомив Держстат.

У постачанні електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря відбулося підвищення тарифів на 0,2% за рахунок подорожчання електроенергії [9, ст. 76].

Індекс споживчих цін відображає зміна вартості фіксованого споживчого набору товарів і послуг у поточному періоді щодо попереднього. Споживчий набір товарів і послуг — це набір найбільш представницьких і важливих для споживання домогосподарств товарів і послуг. Установлюється централізовано і є єдиним для всіх регіонів України (див. табл. 2.2.3).

Таблиця 2.2.3

Індекс інфляції по категоріях товарів та послуг [19].

Продовження табл. 2.2.3

Економістами України був розроблений, так званий індекс «інфляційності», на основі цього індексу можливо розрахувати досить цікавий показник. Починаючи з 2000 року і до нашого часу для всіх прем’єр- міністрів України, які займали посаду в цьому періоді (табл. 2.2.4).

Таблиця 2.2.4.

Таблиця «інфляційності» прем’єр-міністрів України [17].

Я розумію, що ці дані визначаються не тільки діловими і професійними якостями того чи іншого діяча, але ще й багатьма іншими факторами, але все ж таки представляють визначений (хоча б спортивний) інтерес.

Індекс інфляції по території України в листопаді місяці 2013 року складає 100,2% про це свідчать наступні дані з таблиці. Найменший індекс інфляції 2013 року був зафіксований у серпні місяці і становив 99,3 %. В свою чергу, найбільший показник виявився у жовтні 2013 року – 100,4%, що є високим в порівнянні з іншими місяцями.

Починаючи з січня 2013 року Держстат України представляє індекси цін виробників промислової продукції відповідно до класифікації видів економічної діяльності [19].

Отже проаналізувавши офіційні статистичні дані ми дійшли до висновку що інфляційні процеси в Україні були викликані декількома факторами, а саме:; різким зростанням попиту на сировинні матеріали; а також здорожченням нафти на світовому ринку. Так як Україна є надзвичайно енерго- і матеріалозеложною країною, то фактор здороження нафти і зростання попиту на сировину не міг позитивно позначитись на економічних показниках нашої країни.

Хоча зростання цін на продовольчі товари з високим ступенем оброблення, що є найбільш вагомою складовою базової інфляції, знизилося до 2.3% у річному вимірі. Основним фактором цього залишалося падіння цін на сирі продукти (на 3.8% за останні 12 місяців). Сукупний попит залишається нижчим, ніж потенційний. Це продовжує стримуючим чином впливати на базову інфляцію.

Базова інфляція в річному вимірі уповільнюється вже 14 місяців поспіль (до 1.1% у жовтні), а річна зміна небазового ІСЦ протягом останніх трьох кварталів становить від’ємне значення (-1.2% за станом на кінець жовтня).

Все це і навіть той факт, що рівень інфляції в Україні був найнижчим серед усіх країн СНД, все ж не дозволяє нам говорити про остаточне одужання нашої економіки. Не слід забувати про те, що даний результат перш за все був досягнутий через фінансову допомогу МВФ, що, в свою чергу, призвело до збільшення державного боргу.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ ІНФЛЯЦІЇ В УКРАЇНІ

3.1 Використання світового досвіду щодо усунення інфляції

Свiтовий досвiд виробив двi головнi концепцiї антиiнфляцiйних заходiв, що спираються на кредитно-грошову i фiскальну полiтику (використовує державний бюджет, податки і урядові видатки). Це заходи або безкомпромiсної боротьби з iнфляцiєю, або адаптацiї, пристосування до життя в умовах iнфляцiйної нестабiльностi. Перший метод реалiзується шляхом змiн у системi оподаткування (як правило пiдвищення податкiв) та введенням жорсткого державного контролю цiн та зарплати. Другий -це iндексацiя доходiв, застосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцiї. До того ж необхiдною є повна адаптацiя усiх економiчних iнституцiй до функцiонування в умовах iнфляцiї. Адаптацiйна полiтика має свої недолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцii.

Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiєю цi методи використовуються комплексно, що дає бiльш виражений ефект, i дозволяє пом’якшити труднощi, припадаючi на долю економiки країни [7, c. 201].

а) Методи антиiнфляцiйного оподаткування

В процесi стримування iнфляцiї податки вiдiграють двоїсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачiв, високi податки носять антиiнфляцiйний характер. Однак, податки можуть також збiльшувати витрати виробництва, пiдвищуючи через це рiвень цiн на товари.

Негативний вплив iнфляцii на податкову систему, змусив багато країн "iндексувати"(індексація - це механізм, який забезпечує регулювання заробітної плати і платежів відповідно до рівня інфляції) податковi закони, щоб запобiгти збiльшенню податкiв, яке спричинясться iнфляцiєю. Так було проiндексовано у 80-х роках частину податкового кодексу США. Однак, індексацію не можна розглядати як метод боротьби з інфляцією. За допомогою індексації можна лише послабити або уникнути окремих негативних наслідків інфляції, але не можна знизити її темпи.

Використання «стримуючої» податково-бюджетної полiтики є одним iз шляхiв усунення загрози iнфляцii. Державний бюджет на наступний рiк може бути складений таким чином, щоб скорочення обсягу державних закупок й замовлень поєднувалося iз збiльшенням чистих податкiв, компенсуючи очiкуване пожвавлення сукупного попиту у приватному секторi економiки.

Таке корегування цiн державою за допомогою податковоi системи вiдноситься до непрямих методiв контролю за цiнами [8, c. 83].

б) Регулювання цiн в умовах iнфляцiйноi нестабiльностi

Надзвичайно важливу роль грає державний контроль над цiнами, особливо в умовах кризису економiки i виходу з нього.

Пiд контролем над цiнами розумiють будь-яку послiдовнiсть цiлого ряду заходiв - вiд помiрних обмежень до примусового встановлення верхнiх границь зростання цiн, що проводяться у рамках економiчної полiтики.

Одним з пiдходiв є перевiрений у свiтовiй практицi метод тимчасового заморожування цiн й надалi їх часткового перегляду. Вiн полягає у забороненнi пiдвищувати цiни вище визначеного рiвня, без спецiального на те дозволу. За граничний рiвень цiн може бути прийнятий той, що iснував на протязi базового перiоду перед «заморожуванням». При цьому пiдвищення цiн вважається допустимим, якщо, наприклад, воно було пов’язано з ростом цiн на iмпортнi вироби (тобто коли збiльшення витрат неможливо контролювати); недопустимим - якщо його причиною стало невиправдане пiдвищення зарплати, що стимулювало пiдприємцiв самим обмежувати зростання заробітної плати.

Заморожування цiн дозволяс долати iнфляцiйнi очiкування населення, господарюючих суб’єктів, кредитної cистеми, внести деяке заспокоєння в економiку.

Коли інфляція досягає велетенських масштабів і купівельна спроможність грошової одиниці практично дорівнює нулю, неминучою стає нуліфікація грошей - різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними. Прикладом може бути СРСР під час проведення грошової реформи у 1922-1924рр., коли один новий карбованець обмінювали на 50 млрд. старих; Німечинна під час грошової реформи 1924р., коли одну нову марку обмінювали на 1трлн. старих. У 80-ті роки чимало країн, у тому числі США, Велика Британія та інші, здійснювали політику дезінфляції (стримувальна макроекономічна політика). Суть цієї політики полягає в тому, що для зниження рівня інфляції уряд штучно організовує спад в економіці. Економісти часто обчислюють коефіцієнт дезінфляційних утрат, який показує відсоток річного реального ВВП, котрий потрібно принести в жертву задля зниження інфляції на 1%. Численні дослідження свідчать, що затрати на зменшення рівня інфляції різняться в окремих країнах. У США, наприклад, щоб зменшити інфляцію на 1%, треба скоротити ВВП приблизно на 4%, тобто приблизно на 220млрд. у цінах 1990року. У 1996-1998рр. в Україні вдалося різко знизити рівень інфляції завдяки суворому контролю за кількістю грошей в економіці та зменшенню дефіциту державного бюджету [10, c. 273].

Отже розвинуті країни світу нагромадили значний досвід проведення антиінфляційної політики. Основними заходами у боротьбі з інфляцією, передусім з галопуючою і гіперінфляцією, є:

1. регулювання попиту і пропозиції;

2. індексація доходів;

3. впорядкування державних фінансів (контроль за цінами та заробітною платою, скорочення бюджетного дефіциту);

Крім цих заходів, слід проводити активну амортизаційну політику, збільшувати обсяг капіталовкладень у державному секторі.

Якщо пропозиція вища від платоспроможного попиту, а виробництво ВНП перевищує оптимальну величину, держава повинна домагатися зниження сукупного попиту. Для цього їй необхідно збільшити податки на прибуток, скоротити державні витрати, збільшити плату за надання кредитів і, отже, зменшити грошову масу.

Особливе місце в антиінфляційній стратегії займає раціоналізіція зовнішньоекономічних зв’язків країни. Зовнішньоекономічна політика має спрямовуватися на досягнення рівноваги у торгівлі товарами і послугами шляхом підтримання експортних галузей та захисту національного виробника. Водночас уряд і центральний повинні проводити валютну політику, яка б підтримувала стабільний курс національної валюти і не стимулювала зростання імпорту [13, c. 57].

3.2 Антиінфляційна політика в Україні

На сучасному етапі свого розвитку економіка України характеризується значним рівнем інфляційних процесів. Інфляція – це знецінення грошей, падіння їх купівельної спроможності, викликане підвищенням цін, товарним дефіцитом і зниженням якості товарів і послуг. Ставлення науковців до інфляції було суперечливим.
Метою дослідження є вивчення існуючих напрямів антиінфляційної політики і перспективи їх впровадження у вітчизняній економіці.
Методи впливу на інфляцію пройшли певний еволюційний розвиток починаючи від категоричного сприйняття її як негативного явища до регулювання інфляції в кейнсіанській школі і до проведення антиінфляційної політики. Ідея регульованої інфляції практикувалась в 50 – 60х роках ХХ століття в більшості країн ринкової економіки. Проте накопичений інфляційний потенціал і швидке зростання цін на початку 70-х років вже не піддавались регулюванню. Тому більш надійною виявилась чітко виражена антиінфляційна політика. Інституційний напрям став ідеальною підставою монетаристського підходу до інфляції як наявності в обігу надлишкової маси грошей. Монетаристи пропонують інфляцію долати шляхом підвищення ставки дисконтного відсотка, збільшення обов’язкових резервів, здійснення операцій з цінними паперами на фондовому ринку.
Загалом, антиінфляційна політика більшості країн з розвинутою ринковою економікою має два аспекти – дефляційна політика та політика доходів [12, c. 121].
Дефляційна політика включає методи обмеження платоспроможного попиту через фінансовий і кредитно-грошовий механізми. Вона проводиться за умов, коли інфляція спричиняється (переважно) тиском зайвих грошей у каналах обігу. Щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються втрати державного бюджету, передусім на субсидії підприємствам, соціальні потреби, інфраструктуру, на потреби військово-промислового комплексу. Для вилучення з обігу зайвих грошей, які надійшли туди раніше, широко використовується посилення податкового тиску на доходи. Проте мобілізовані в бюджет через податки кошти можуть знову надходити в обіг у вигляді державних витрат. Щоб цього не трапилося, необхідно реально зменшувати бюджетні витрати, насамперед, невиробничого призначення. З метою вилучення частини зайвих грошей часто випускаються державні позики. Політика дефляції за послідовного і жорсткого її проведення може дати бажаний антиінфляційний ефект, проте реалізація її пов'язана з великими труднощами, оскільки посилює соціальне напруження в суспільстві, загрожує економічною кризою, банкрутством підприємств, зменшенням зайнятості. Тому урядам нерідко доводиться маневрувати, майстерно комбінуючи дефляційні та інфляційні методи [12, c.122].
Другий напрям антиінфляційної політики – політика доходів передбачає державний контроль за заробітною платою й цінами. Такий контроль може полягати у фіксації зарплати і цін па певному рівні («заморожування»), або встановленні темпів їх зростання в певних межах, найчастіше в межах темпів приросту продуктивності праці.

Антиінфляційна політика є важливим компонентом усього комплексу методів державного регулювання економіки країн ринкового господарства. Важливу роль у ній відіграє регулювання державних витрат і надходжень у державний бюджет. Так, якщо інфляція починає розвиватися високими темпами або має місце значний інфляційний розрив, то держава вдається до заходів, спрямованих на зменшення розмірів реальних доходів, чим досягається обмеження споживання, а отже, й попиту. Зменшення розмірів доходів здійснюється завдяки додатковому оподаткуванню. Через це скорочується попит не лише на предмети споживання, а й на широке коло товарів виробничого призначення, адже підприємці, щоб не допустити різкого зниження цін, скорочують виробництво, що призводить до меншення попиту на сировину, паливо, матеріали. В результаті підприємці згортають свою інвестиційну діяльність, зменшується зайнятість населення.

Антиінфляційні заходи урядів щодо бюджетних надходжень, з одного боку, сприяють акумулюванню додаткових фінансових ресурсів у державній скарбниці, а з другого – призводять до погіршення господарської кон`юнктури та зростання безробіття [13, c. 57].

Концепція оберненої залежності інфляції й зайнятості (безробіття) найповніше розроблена в працях англійського економіста А. Філіпса. На основі ретельного статистичного аналізу з широким застосуванням економіко-математичних методів А. Філіпс встановив жорстоку обернену залежність між величинами зайнятості робочої сили та динамікою заробітної плати в межах економічних циклів. Ця залежність легко переноситься на співвідношення між інфляцією та безробіттям. “Крива Філіпса” (рис. 3.2.1), як вважають західні економісти, стала найбільш обгрунтованим “законом”, який розкриває причини та механізм розвитку інфляції і таким чином вказує на засоби боротьби з нею.

Рис.3.2.1. «Крива Філіпса».

“Крива Філіпса” яскраво показує, що, чим вищий рівень безробіття, тим нижчий рівень інфляції і, навпаки, чим нижчий рівень безробіття, тим вищі темпи розвитку інфляції.

В усіх випадках регулювання інфляції зводиться до вибору альтернативних варіантів: або менша зайнятість без інфляції, тим вища зайнятість в умовах інфляції. Інфляція вважається ціною, яку мають сплачувати ті, хто продає на ринку свою робочу силу [ 7, с.68 ].

Головне місце у фінансово-кредитному макроекономічному регулюванні в умовах ринкової економіки займає механізм оподаткування. Сьогодні важливим його атрибутом є “крива Лаффера”, яка вказує на якісний та кількісний взаємозв`язок між сумою податкових надходжень до державного бюджету Т та податковими ставками t (Рис. 3.2.2). Вона знайшла відображення в макроекономічному регулюванні багатьох країн ринкового господарства.

Рис. 3.2.2 «Крива Лаффера»

При зростанні податкової ставки податкові надходження спочатку зростають, а потім знижуються. Це визначається тим, що після певної величини податкової ставки tопт починає діяти така закономірність: чим більша ставка податку, тим менші податкові надходження до бюджету Т. Це

пояснюється тим, що зростання податкової ставки пригнічує ділову активність, веде до скорочення капіталовкладень, прибутків, а отже, і податкових надходжень. Якщо податкові надходження досягнуть максимуму (точка М) і починається зниження їх (точка L), є сенс знизити ставки податку [ 11, с.150].

Важливим антиінфляційним заходом є регулювання кредиту і грошової маси, яке здійснюється центральними емісійно-кредитними установами через операції з цінними паперами на відкритому ринку, регулювання дисконтної ставки, зміну резервних норм, передбачених для кредитних установ.

Прибічники теорії “нової інфляції”, згідно з якою основною причиною розвитку сучасного інфляційного процесу є надмірне зростання заробітної плати та інших доходів, пропонують відповідні методи боротьби з інфляцією. Вони вважають, що оскільки “інфляція витрат” є результатом зростання витрат виробництва і заробітної плати, то необхідно здійснювати “політику доходів”, яка передбачає контроль над цінами та заробітною платою, централізоване та обов`язкове обмеження зростання як доходів громадян, так і прибутків корпорацій, а також контроль за цінами. За їх рекомендаціями корпорації не повинні підвищувати ціни, а профспілкам слід відмовитися від боротьби зо підвищення заробітної плати [ 8, с. 63].

Розглядаючи досить скрутне становище, що його спричиняє несумісність між високою зайнятістю і стабільними цінами, ми повинні спочатку проаналізувати можливу політику щодо ринків праці. Це висуває важливе питання: чи є природний рівень безробіття оптимальним? Якщо ні, то що можна зробити, щоб зменшити його до бажаного рівня?

По-перше, ми помічаємо, що термін “природний рівень” вводить в оману. Природний рівень в будь-якому разі не є природним, на нього впливають демографічні зміни, різні потрясіння в економіці, урядова політика на ринку праці, і, можливо, навіть історія самого безробіття. Ряд економістів віддає перевагу більш нейтральним термінам, таким як “інфляційно безпечний рівень безробіття”, або “рівень безробіття, який не прискорює інфляцію”.

До того ж, природний рівень не є обов`язково оптимальним для виробництва. Оптимальний рівень безробіття в економіці буде тоді, коли чистий економічний добробут максимізується. Ті, хто вивчав взаємозв`язок безробіття та економічного добробуту, вважають, що оптимальний рівень безробіття нижчий за природний. Вони відзначають, що існує чимало зовнішніх обставин, зовнішніх впливів на ринку праці. Наприклад, працівники, які тимчасово звільнені зазнають різноманітних соціальних й економічних незгод. Проте роботодавці не оплачують затрат по безробіттю; більшість цих затрат (допомога по безробіттю, витрати на лікування, збільшення доходу сімей тощо) виступають як зовнішні витрати і перекладаються на самих безробітних або на уряд. Тією мірою, якою безробіття несе зовнішні затрати, природний рівень безробіття; напевно, є вищим за оптимальний [ 17, с. 95].

Природний рівень безробіття, ймовірно, вищий за оптимальний, тобто за той рівень безробіття, за якого чистий економічний добробут максимальний. Якщо природний рівень безробіття є ані природним, ані оптимальним, то чому б не прагнути до нижчого рівня безробіття? Причина в тому, що такий крок призведе до зростаючої і неприйнятної інфляції. Величезний суспільний дивіденд, тобто винагороду, матиме суспільство, яке відкриває, як істотно зменшити природний рівень безробіття.

Які заходи можуть зменшити природний рівень безробіття? Розглянемо деякі з них. Удосконалення служб ринків праці. Певна частка безробіття існує внаслідок того, що вільні робочі місця невідомі безробітним. Через поліпшення інформації, зокрема, завдяки комп`ютеризованим спискам робочих місць, розмір фрикційного і структурного безробіття можна зменшити.

Підтримка урядових програм перекваліфікації. Дехто вважає, що урядові програми перекваліфікації зможуть допомогти безробітним перекваліфікуватися для кращих робочих місць у сектори економіки, що розвиваються. Якщо такі програми успішні, то забезпечуть подвійну вигоду