Мета, підстави та умови застосування запобіжних заходів

Запобіжні заходи, як різновид попереджувальних заходів кримінально- процесуального примусу, спрямовані на обмеження кон­ституційних прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого, підсудно­го, засудженого з метою: 1) запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду; 2) не допустити, щоб вказані особи перешкоджали встановленню істини в кримінальній справі або продовжували займа­тися злочинною діяльністю; 3) забезпечити можливість виконання процесуальних рішень, в тому числі і вироку суду (ч. 1 ст. 148 КПК).

Запобіжні заходи застосовуються тільки щодо перерахованих вище осіб. На стадії досудового розслідування запобіжні заходи, на

відміну від інших заходів процесуального примусу, застосовуються, як правило, до осіб, щодо яких винесена постанова про притягнення як обвинуваченого. Запобіжний захід може бути застосовано і по від­ношенню до підозрюваного, але в цьому випадку обвинувачення по­винно бути пред'явлено йому не пізніше десяти діб з моменту засто­сування запобіжного заходу. В протилежному випадку запобіжний захід скасовується (ч. 4 ст. 148 КПК). Запобіжний захід недопустимо пов'язувати з досягненням другої мети (наприклад, з метою охорони вказаних суб'єктів від фізичної розправи з боку зацікавлених осіб, або щоб отримати від підозрюваного певні показання відносно його при­четності до злочину чи викрити в скоєнні злочинів інших осіб, чи як покарання за злочин, в скоєнні якого підозрюється особа т. ід.).

Застосування запобіжних заходів до осіб, щодо яких є заяви, скар­ги, повідомлення або оперативно-розшукові дані про скоєння ними злочинів, якщо вони у відповідності зі статтями 43 або 43^і КПК не є підозрюваними, обвинуваченими, як і до інших учасників криміналь­ного судочинства (свідкам, потерпілим) недопустимо.

Підставами застосування запобіжних заходів є:

1) наявність доказів скоєння особою, відносно якої вони застосову­ються, кримінального діяння;

2) наявність достатніх даних вважати, що ця особа може ухилити­ся від дізнання, слідства або суду, чи буде перешкоджати встановлен­ню істини в кримінальній справі або може скоїти інший злочин, або не буде виконувати процесуальні рішення (ч. 2 ст. 148 КПК).

Вирішуючи питання про наявність доказів скоєння особою, щодо якої застосовується запобіжний захід, кримінального діяння, орган дізнання, слідчий, суддя повинні впевнитися, що підозра у вчиненні особою злочину або обвинувачення є обґрунтованою, тобто, що у спра­ві маються достатні дані, які здобуті у визначеному в законі порядку, що вказують на наявність ознак злочину (такими даними можуть бути заяви і повідомлення про злочин, явка з повинною, документи, скла­дені за результатами оперативно-розшукової діяльності, протоколи слідчих дій, висновки судових експертиз т. ін.).

Під достатніми підставами розуміється наявність доказів, які є в кримінальній справі, про те, що вказані особи можуть спробувати ухилитися від слідства і суду або ухилитися від виконання процесу­альних рішень, перешкоджати встановленню істини в справі, а також продовжувати злочинну діяльність. Питання про наявність підстав для застосування запобіжних заходів вирішується в кожному кон­кретному випадку органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом. Наприклад, про намір ухилитися від слідства і суду, схо­ватися від них можуть свідчити такі дані, як придбання проїзних до­кументів, зняття з різного роду реєстраційних обліків, раптове звіль­нення з роботи, розпродаж майна. Про можливість перешкоджання встановленню істини в справі — погрози, підкуп, умовляння свідків і потерпілих, схилення їх додачі неправдивих показань; спроби викра­дення, знищення, фальсифікація речових доказів і документів; вплив на спеціалістів і експертів. Про намір зайнятися злочинною діяльніс- тю — придбання, пошук зброї та інших знарядь і засобів для скоєння злочинів, наявність злочинних зв'язків т. ін.

Необґрунтоване застосування запобіжних заходів, неправильний їх вибір, відмова скасувати їх, коли в цьому відпала потреба — все це повинно розцінюватися як несправедливість по відношенню до обви­нуваченого. Заперечення обвинуваченим своєї вини, відмова дати по­казання, надати докази, а також дача суперечливих доказів тим, що маються в справі можуть розглядатися слідством як спроба обвину­ваченого перешкоджати всебічному і повному дослідженню обставин справи. Однак самі по собі вони, як і інші засоби захисту, не є підста­вою для застосування до обвинуваченого запобіжних заходів. Непри­пустимо застосовувати до обвинуваченого (підозрюваного) запобіжні заходи чи погрожувати їх застосуванням за відмову дати показання або надати які-небудь докази, примушувати його до інших дій, що не входять в коло його процесуальних обов'язків. Використання обви­нуваченим своїх процесуальних прав не повинно йти йому на шкоду. Спроби компенсувати недоліки і упущення слідчого шляхом застосу­вання більш жорсткого запобіжного заходу ні в якому разі не можуть бути виправдані.

Відзначалося, що закон не зобов'язує обирати запобіжний захід кожному обвинуваченому (підозрюваному). Якщо відсутні підстави, то він не застосовується, а у обвинуваченого відбирається письмове зобов'язання про явку за викликом особи, яка здійснює дізнання, слідчого, прокурора чи суду (ч. З ст. 148 КПК). Якщо запобіжний захід не обрано, то обвинувачений (підозрюваний) може зберігати звичний уклад життя, виїжджати за межі району проживання, міняти місце помешкання, однак він повинен про це доводити до відома органу до­судового слідства, прокурора, суду і негайно з'являтися за їх викли­ком. Якщо обвинувачений (підозрюваний) не з'являється без поваж­них причин за викликом названих органів або посадових осіб, то до нього можуть бути застосовані привід або певний запобіжний захід.

Коли йде мова про підстави, які враховуються для прийняття пра­вильного рішення щодо обрання запобіжного заходу, то необхідно підкреслити, що окрім них додатково слід приймати до уваги й інші обставини та умови, які стосуються обвинуваченого, тобто, поряд з підставами, що названі в ст. 148 КПК, до уваги треба брати обставини, що перераховані в ст. 150 КПК. Це:

1) тяжкість злочину, в якому підозрюється чи обвинувачується осо­ба. При оцінці тяжкості скоєного злочину необхідно керуватися ст. 12 КК, а також приймати до уваги обставини, які відповідно до чинного законодавства впливають на кримінальну відповідальність (ст.ст. 16, 17. 29, 30, 31, 35-43, 66, 67 КК);

2) вік (наприклад, неповнолітній або літнього віку);

3) стан здоров'я, наявність інвалідності, вагітність, що підтвер­дженні відповідними медичними документами або висновками;

4) сімейний стан;

А) матеріальний стан;

6) вид діяльності, наявність місця проживання та інші обставини, що Його характеризують.

Перелік обставин, які враховуються при обранні запобіжного за­ходу» не є вичерпним. До інших обставин відносяться: дані щодо пра­цездатності; наявність місця роботи і житла за місцем провадження досудового слідства і судового розгляду; наявність поранень, отрима­них при виконанні службового чи суспільного обов'язку, державних нагород, почесних звань, наявність або відсутність судимості, строк відбування покарання в місцях позбавлення волі, скільки часу після звільнення знаходиться на волі; відомості, які характеризують його як члена суспільства (за місцем проживання, роботи); епізоди його біографії (наприклад, участь у бойових діях при виконанні інтерна­ціонального обов'язку або в складі миротворчих сил ООН), соціальні зв'язки (наприклад, зв'язки з антигромадськими елементами), спосіб життя (наприклад, зловживання алкогольними напоями або нарко­тичними речовинами) т. ін.

Обставини, що перераховані в ст. 150 КПК, повинні особливо ре­тельно аналізуватися при вирішенні питання про взяття під варту, а також при застосуванні запобіжних заходів щодо неповнолітніх, осіб похилого віку, тяжкохворих, вагітних жінок, матерів, які годують дитину, одиноких матерів, багатодітних батьків.

Пленум Верховного Суду України застеріг суди, що застава, замість утримання під вартою осіб, які обвинувачуються в скоєнні тяжких на­сильницьких злочинів, або рецидивістів, членів організованих злочин­них угруповань, а також відносно осіб, які раніше робили спробу ухи­литися від правосуддя, може застосовуватися лише у виняткових ви­падках (Постанова Пленуму ВС України № 6 від 26 березня 1999 року «Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу").