Кримінально-процесуальні норми

Крнмінально-процесуальні норми — це встановлені державою загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів кримінального про­цесу, виконання яких забезпечується заходами державного примусу.

Як і всі правові норми, кримінально-процесуальні норми склада­ються з гіпотези, диспозиції та санкції. Гіпотеза вказує на те, коли та за яких фактичних обставин та умов потрібно керуватися цією нор­мою. Диспозиція визначає, хто є учасником конкретних правовідно­син, що регулюються нормою, та яка поведінка дозволяється, припи­сується або забороняється цією нормою з визначенням прав однієї сто­рони та обов'язків іншої. Санкція вказує на те, які правові наслідки тягне за собою невиконання умов цієї правової норми.

Гіпотези кримінально-процесуальних норм мають певну специфі­ку, яка, по-перше, полягає в тому, що вони як загальну умову мають матеріально-правові (кримінально-правові) відносини, по-друге, за рівнем точності викладення умов, обставин виконання процесуаль­ної норми можуть бути абсолютно-визначеними (ч. 2 ст. 327 КПК), відносно-визначеними (наявність або відсутність певних умов пови­нен визначити сам правозастосовний орган — ст. 203 КПК), невизначені (гіпотеза не передбачає прямо конкретних умов, при яких про­цесуальна норма має застосовуватися — ч. 2 ст. 26 КПК); по-третє, гіпотези кримінально-процесуальних норм можуть бути за обсягом викладення класифіковані на прості та складні (Ю.І. Мельник).

' Хоча слід визнати, що в дореволюційний період зустрічалися спроби пояснити судову практику як особливий вид правового звичаю, санкціо­нованого судовим рішенням.

У кримінальному судочинстві можуть застосовуватися різні за правовою природою заходи державного примусу: процесуальні (на­приклад, застосування приводу: видалення із зали судового засідан­ня; скасування постанови органу розслідування чи вироку суду); ад­міністративні (наприклад, накладення штрафу в адміністративному порядку за злісне ухилення від явки за викликом); кримінально - правові (наприклад, встановлення кримінальної відповідальності по­терпілого за дачу завідомо неправдивих показань), однак не усі з них відповідно містяться в санкціях кримінально-процесуальних норм. Для відокремлення кримінально-процесуальних санкцій необхідно враховувати три обставини: а) до якої галузі відноситься норма пра­ва; б) що є юридичною підставою її застосування; в) чому завдається шкода порушенням норми. Кримінально-процесуальна санкція не є обов'язковою частиною норми кримінально-процесуального за­кону, оскільки в одній статті може міститися санкція за порушення декількох норм кримінально-процесуального закону. Кримінально- процесуальні санкції можна класифікувати на два види: провідновлювальні — пов'язані з усуненням допущених порушень закону та поновлення законності шляхом скасування незаконного процесуаль­ного рішення; та каральні — пов'язані з настанням для конкретного суб'єкта кримінального процесу певних негативних наслідків.

Кримінально-процесуальні норми за характером правових припи­сів можуть бути поділені на такі види: 1) уповноважуючі — це норми, що наділяють суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності певни­ми процесуальними правами, надають їм певні повноваження, тобто мають дозвільний характер (ст. 66 КПК України); 2) зобов'язальні — це норми, що передбачають за певних умов конкретний вид поведінки суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності та зобов'язують дія­ти саме таким чином (ст. 4 КПК України); 3) заборонні — це норми, що зобов'язують суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності утри­муватися від вчинення конкретних дій (ч. З ст. 22 КПК України).