Третьою ознакою для правоохоронної діяльності є те, що вона реалізується у встановленому законом порядку з дотриманням встановлених певних процедур

Міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ ДДУВС

Кафедра кримінально-правових дисциплін

Лекція

з дисципліни “СУДОВІ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ УКРАЇНИ”

ТЕМА №1 ПРЕДМЕТ, СИСТЕМА І ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ КУРСУ

«СУДОВІ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ УКРАЇНИ»

(2 години)

Для студентів та слухачів

юридичного факультету

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Сутність правоохоронної діяльності держави: її поняття, ознаки, завдання та напрямки.

2. Предмет і система курсу “Судові та правоохоронні органи України”, його місце і значення для вивчення інших юридичних дисциплін.

3. Законодавчі джерела дисципліни “Судові та правоохоронні органи України”.

МЕТА ЛЕКЦІЇ:

Метою лекції є розкриття сутності правоохоронної діяльності держави, визначення її поняття, ознак, завдань та напрямків; визначення предмету і системи навчальної дисципліни “Судові та правоохоронні органи України” з ціллю окреслення її місця і значення в системі інших юридичних дисциплін.

ВСТУП

У всіх юридичних вузах України вивчається Дисципліна “Судові та правоохоронні органи України” вивчається у всіх юридичних ВУЗах, яка дає студентам-юристам першого курсу вихідні дані про суди, прокуратуру, міністерство внутрішніх справ, органи юстиції, органи розслідування справ про злочини, про адвокатуру і деякі інші установи і організації, які пов’язані із здійсненням законності та правопорядку, охороною прав і законних інтересів державних і недержавних організацій, окремих осіб.

Кожен юрист зобов’язаний знати, як побудовані і діють органи, які реалізують правові приписи. Такі знання потрібні не тільки для майбутньої професійної практики після отримання юридичної освіти. Вони потрібні також для успішного вивчення студентами-правознавцями інших більш складних юридичних дисциплін на наступних курсах юридичного вузу.

В рамках навчальної дисципліни “Судові та правоохоронні органи України” вивчаються деякі загальні дані про правоохоронну діяльність тих державних та недержавних установ, які покликані здійснювати цю діяльність. До таких установ прийнято відносити суди, прокуратуру, органи юстиції і внутрішніх справ, адвокатуру. Одночасно з ними у виконанні деяких правоохоронних функцій беруть участь й інші установи, наприклад, ті, що сприяють виявленню та розкриттю злочинів. До них відносяться органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність чи дізнання.

Мета вивчення даної дисципліни — дати майбутнім юристам чітке уявлення про те, як побудовані і функціонують ці установи, на яких принципах здійснюється їх діяльність, як вони взаємодіють між собою і іншими державними органами, яке їх соціальне призначення.

Таким чином, дисципліна “Судові та правоохоронні органи України” дає мінімум знань про основні установи, які покликані забезпечувати реалізацію правових приписів, а також знання про механізм правозастосування.

1. Поняття правоохоронної діяльності її взнаки і завдання та напрямки правоохоронної діяльності держави

Діяльність держави і її органів охоплює багато сфер держав­ного та суспільного життя. Вирішення проблем, пов’язаних з забез­печенням нормального функціонування економіки в цілому, ї галу­зей і конкретних господарських організацій, проведення зовнішньої політики, створення умов для розвитку культури, науки і освіти, підтримання обороноздатності, правопорядку, охорона безпеки дер­жави, а також інші функції — такий зміст цієї різноманітної діяльності.

Одне з центральних місць в ній займає виконання завдань по забезпеченню правопорядку і законності, захисту прав і свобод лю­дини, охороні прав та законних інтересів державних і недержавних органів, трудових колективів, боротьбі з правопорушеннями та зло­чинними проявами. Ці завдання — предмет турботи в першу чергу держави та її органів.

Для більшості державних органів діапазон їх діяльності не замикається на рішенні названих вище завдань — завдань безпосе­редньої охорони законності та правопорядку, захисту прав і сво­бод людини, боротьби зі злочинами та іншими правопорушеннями. У них на першому плані інші завдання — вирішення поточних та пер­спективних питань господарського будівництва, культури, науки і освіти, обороноздатності та державної безпеки, зовнішньої політи­ки тощо. Деякі функції з охорони правопорядку та законності вони виконують ніби додатково, поряд зі здійсненням своїх основних завдань.

Забезпеченням безпосередньо законності та правопорядку зай­мається значно менше органів, які існують головним чином для виконання такої ролі. Їх називають правоохоронними органами.

Щоб зрозуміти сутність критеріїв, якими слід керуватися при віднесенні тих чи інших державних органів до правоохоронних, необхідно усвідомити ознаки правоохоронної діяльності.

Правоохоронна діяльність, як вид державної діяльності має наступні істотні ознаки:

Перша ознака проявляється в тім, що така діяльність може здійснюватися не будь-яким способом, а лише з допомогою застосу­вання юридичних заходів впливу. До них прийнято відносити заходи державного примусу та стягнення, регламентовані законом. Наприклад:

— якщо скоєно злочин, то може бути призначено покарання, встановлене кримінальним законодавством, чи інші заходи впливу, які дозволяються законом;

— якщо майну завдано шкоду, що не тягне кримінальної відповідальності, то може бути покладено обов’язок відшкодування цієї шкоди;

— якщо за укладеною угодою не виконано обов’язки, то можливе застосування майнових санкцій якщо, хтось керував автомобілем в нетверезому стані, то його можна позбавити посвідчення водія тощо.

Серед заходів юридичного впливу важливе місце відводиться також заходам попередження протиправних дій, їх профілактиці, яка допускається у встановлених межах.

Другою істотною ознакою правоохоронної діяльності, є те, що здійснювані в процесі її виконання юридичні заходи впливу повинні суворо відповідати припису закону чи іншого правового акту. Тільки вони можуть бути основою застосування конкретного заходу впливу і чітко визначати його зміст. Орган, який застосував та­кий вплив, зобов’язаний пунктуально виконувати відповідне розпо­рядження.

[Примус існує в будь-якому людському суспільстві і є одним з необхідних методів підтримки в нім організованості і порядку. Суть примусу зводиться до такої дії, в результаті якої людина поводиться всупереч своїй волі, але в інтересах суспільства і держави. Примушується член суспільства до виконання обов'язків, до дотримання заборон. Протягом століть право і насильство ототожнювались, особливо - в буденній свідомості, з правом завжди зв'язувалася готовність його відстоювати. І не випадково богиня правосуддя Феміда тримає в одній руці ваги, на яких зважується право, а в іншій - меч, як символ його захисту, сили. По образному вираженню Р. Иеринга, " меч без вагів є голе насильство, ваги без меча - безсилля права ".]А.Ф.

Третьою ознакою для правоохоронної діяльності є те, що вона реалізується у встановленому законом порядку з дотриманням встановлених певних процедур.

Наприклад, вирок суду, який призначив кримінальне покарання чи звільнив від нього, чи виправдав підсудного може бути встанов­лений тільки після проведення судового розгляду і всебічного об­говорення судом всіх питань, які конкретно означені проце­суальним законом. Таке обговорення повинно проходити в нарадчій кімнаті, з забезпеченням таємниці наради і дотриманням інших про­цедурних правил. Для прийняття рішення з застосування чи незастосування юридичних заходів впливу передбачуються встановлені зако­ном конкретні правила, які обов’язкові для виконання, їх порушен­ня може потягти за собою визнання рішення незаконним і не дійсним.

Четвертою істотною ознакою правоохоронної діяльності є те, що її реалізація покладається перш за все на спеціально уповнова­жені державні органи, які комплектуються відповідним чином підго­товленими службовцями — в більшості своїй юристами, а також фахівцями, які володіють знаннями з інших галузей. В їх розпорядження надаються необхідні матеріальні та технічні засоби. Організація та діяльність таких органів детально та всебічно рег­ламентується в законодавчому порядку, в тому числі шляхом встановлення особливих процедурних (процесуальних) правил для вирішення найбільш відповідальних питань. Все це в сукупності направлене на забезпечення оперативності, обґрунтованості, закон­ності та справедливості прийняття названими органами рішень по застосуванню юридичних заходів впливу, направлених на охорону права від вже допущених чи передбачуваних порушень.

Виходячи з названих ознак та їх короткої характеристики, можна визначити поняття правоохоронної діяльності.

Правоохоронна діяльність — це така державна діяльність спеціально-уповноважених державних та недержавних органів, яка здійснюється з метою забезпечення дотримання прав та свобод фізичних і юридичних осіб, а також законності та правопорядку шляхом застосування юридичних заходів впливу, в суворій відповідності з законом і при неухильному дотриманні встановлено­го ним порядку.

Питання про завдання правоохоронної діяльності в законодав­чому порядку державою спеціально не вирішено. Але виходячи з по­ложень ряду законодавчих актів, в яких в тій чи іншій мірі вирішується питання організації і основи діяльності різних пра­воохоронних органів, основними об’єктами, які повинні захищатися системою державних органів є:

— особистість — її права і свободи;

— суспільство — його матеріальні і духовні цінності

— держава її конституційний лад, суверенітет і територіальна цільність.

Ці по­ложення і слід вважати основними орієнтирами і завданнями правоохоронної діяльності.

Згідно з Конституцією України охорона названих вище ціннос­тей покладена на всі державні органи, в тому числі і на правоохо­ронні органи. Це відповідає змісту завдань правоохоронних органів.

По своєму змісту правоохоронна діяльність різноманітна. Кожний її напрямок має свої специфічні завдання і реалізується також влас­тивими тільки йому методами. До головних напрямків правоохоронної діяльності держави відносяться:

— конституційний контроль,

— правосуддя,

— прокурорський нагляд,

— охорона громадського порядку,

— розслідування злочинів,

— захист прав та інтересів громадян та організацій,

— правова робота в народному господарстві,

— громадська правоохоронна діяльність

Розглянемо докладніше кожен з цих видів.

Конституційний контроль — здійснюється Конституційним Судом України. Він відноситься до ефективних засобів забезпечення верховен­ства конституційних приписів, які є головним атрибутом демократич­ної держави. Основне призначення конституційного контролю полягає перш за все в забезпечені відповідності законів і інших нормативних актів органів законодавчої і виконавчої влади Конституції України, охороні конституційних прав і свобод особистості, офіційного тлума­чення Конституції України і законів. Конституційний Суд України є гарантом реального виконання Конституції України всіма державними органами, посадовими особами та громадянами.

Правосуддя — найважливіший напрямок правоохоронної діяльності держави тому, що його здійснює тільки суд в особливому процесуальному порядку з правом застосування до правопорушника державного примусу, в тому числі й у формі кримінального покарання. Ні один інший держав­ний орган або громадська організація не має таких повноважень як суд. Тільки суд при скільки-небудь серйозних правопорушеннях вправі розглядати такі справи і виправдовувати або застосовувати покарання від імені держави. Суд є головним інструментом дотримання правопоряд­ку в країні і вінчає всю піраміду правоохоронних органів.

Прокурорський нагляд — здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами країни і спрямований на опротестування та скасування актів державного управління, громадських організацій, які протирічять закону, а також попередження незаконних дій посадових осіб та громадян.

Охорона громадського порядку покладена на органи Міністерства внутрішніх справ України, і перш за все на міліцію, з метою поперед­ження, припинення та розкриття порушень законності та правопорядку.

Розслідування злочинів — це діяльність особливих посадових осіб —слідчих та дізнавачів, здійснювана з метою розкриття і розслідування злочинів і встановлення осіб, які вчинили ці злочини, для віддання їх до суду або реабілітації невинних: слідчі готують матеріали кримі­нальної справи для її розгляду судом.

Захист прав та інтересів громадян та організацій здійснюється перш за все адвокатурою в формі надання консультацій з правових пи­тань, складання різного роду ділових паперів, виступів адвокатів в суді захисниками з кримінальних справ та представниками з цивільних справ: адвокатура є громадською організацією.

Правова робота в народному господарстві, як вид правоохоронної діяльності, покладена на господарський суд та юридичну службу організа­цій, підприємств та спрямована на забезпечення законності в цивільно­му обігу, особливо в сфері договірних відносин підприємств і органі­зацій. Юрисконсульти сприяють правопорядку в організаціях шляхом складання угод, візування наказів, консультування співробітників та в інших формах. Господарські суди розглядають господарські суперечки організацій, пов’язані з укладанням та виконанням різних угод.

Громадська правоохоронна діяльність – здійснюється добровільними громадськими обєднаннями шляхом надання допомоги правоохоронним органам у виконанні окремих завдань, повязаних із забезпеченням охорони громадського порядку, та інших функцій, спрямованих на забезпечення дотримання прав і свобод юридичних та фізичних осіб, а також підтримання законності та правопорядку в державі.

З цієї короткої характеристики різновидів правоохоронної дія­льності держави витікає висновок про різноманітність напрямків, форм та методів цієї діяльності органі.

Кожний з цих напрямків має за мету досягнення конкретних результатів, а саме:

1. усунення порушень норм Конституції України;

2. справедливий розгляд цивільних і кримінальних справ, справ про адмі­ністративні правопорушення, господарських справ;

3. виявлення і усунення порушень закону засобами прокурорського реа­гування;

4. розкриття злочинів і викриття осіб, винних в їх вчиненні;

5. підготовка матеріалів для розгляду конкретних справ у суді;

6. надання всім, кому це необхідно, кваліфікованої юридичної допомоги,
особливо тим особам, що притягаються до кримінальної відповідальності, а також надання інших юридичних послуг;

7. створення умов для нормальної діяльності судів та інших органів.

Досягнення цих результатів у кінцевому результаті забезпечує виконання завдань правоохоронної діяльності, незважаючи на своєрідність і спе­цифічність методів, що використовується в процесі реалізації конкретних її функцій.

Істотним є й те, що всі названі напрямки правоохоронної діяльності держави взаємозалежні і доповнюють одна одну.

Необхідно особливо відзначити, що серед функцій держави, пов’язаних з правоохоронною діяльністю, важливе місце посідає правосуддя як форма реалізації судової влади. Незалежна судова влада має стати невід’ємним атрибутом правової держави, до якої прагне Україна. Проте правова держава неможлива без ефективного і справедливого правосуддя, до якого всі грома­дяни повинні ставитися з повагою.

Правосуддя — це така функція правоохоронної діяльності, що прямо стосується захисту найбільш значущих прав і законних інтересів людини і громадянина. Виконанню завдань правосуддя так чи інакше підпорядкована реалізація всіх інших правоохоронних функцій. Наприклад, правосуддя по кримінальній справі не може бути здійснене законно, обґрунтовано і справедливо, якщо ця справа не була попередньо всебічно і повно розслідувана компетен­тними органами. Реалізація правосуддя — це насамперед забезпечення консти­туційних розпоряджень, у тому числі тих, що прямо пов’язані з належним відправленням правосуддя, гарантіями його законності, обґрунтованості та справедливості. Тому про правосуддя, ніякою мірою не зменшуючи значення інших правоохоронних функцій, можна говорити як про генеральну функцію в цій системі.

В діяльності судових та правоохоронних органів першочергове значення і важливе місце займають законність і правопорядок. Забезпе­чення законності та правопорядку складає одну з головних функцій (головних напрямків) діяльності держави, серед її інших внутрішніх і зовнішніх Функцій. Законність і правопорядок — важливі складові частини всієї політичної системи нашого суспільства.

Законність — це принцип державного устрою, який полягає у вимозі точного та неухильного дотримання законів усіма організаціями, поса­довими особами та громадянами.

Зміст принципу законності складає наявність сучасного законодав­ства, обов’язковим забезпеченням верховенства закону та безумовне виконання всіма органами держави, громадськими організаціями, поса­довими особами та громадянами приписів законів. Принцип законності в реальному суспільному житті знаходить втілення в правопорядку.

Правопорядок — це система суспільних відносин, які регулюються правом та базуються на законності.

Найважливішим гарантом правопорядку та законності є правоохоронна діяльність держави, яка здійснюється через систему державних орга­нів та громадських організацій. Робота всіх державних органів здій­снюється в рамках закону і сприяє затвердженню основ законності та укріпленню правопорядку. Але є цілий ряд державних установ та гро­мадських організацій які займаються виключно виконанням правоохорон­ної функції держави. Ці органи держави іменуються правоохоронними органами.

Для правоохоронних органів та організацій характерні наступні ознаки:

— ці органи створюються на принципах демократії та діють в умовах
максимальної гласності;

— вони в силу прямої вказівки в законі та специфічного положення
в механізмі держави призначені саме для забезпечення законності
та правопорядку, захисту прав та інтересів громадян, трудових
колективів, суспільства та держави;

— вони наділені відповідними правами та володіють специфічною компетенцією з попередження, припинення правопорушень та розгляду правових питань та справ, пов’язаних з правопорушеннями та захис­том прав;

— в залежності від характеру правових питань ці органи і організації наділені правом застосовувати відповідні заходи державного та громадського-впливу з метою відновлення та укріплення закон­ності та правопорядку аж до кримінального покарання, яке застосо­вується виключно судом.

Таким чином, правоохоронні органи — це такі державні установи та недержавні організації, які всією своєю діяльністю на основі закону і у від­повідних формах покликані забезпечувати законність та правопорядок, захист прав та інтересів громадян, трудових колективів, суспільства і держави і наділені правом у відповідних випадках застосовувати державний примус стосовно осіб, які порушили законність та правопоря­док.

В законі “Про державний захист працівників суду і правоохорон­них органів” від 23 грудня 1993 року в ст.2 наданий перелік правоохоронних органів України. Це органи прокуратури, внутрішніх справ, суди, Служба безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи дер­жавної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи які здійснюють правозастосовчі та правоохоронні функції. Але цей перелік не повний, оскільки не враховані державні органи і громадські організації, які в тій чи іншій мірі здійснюють правоохоронні функції.

До них слід віднести: органи та установи юстиції Міністерство юстиції (нотаріат, відділи РАГС), Координаційний комітет по бороть­бі з корупцією і організованою злочинністю, Раду національної безпеки та оборони України.

Виходячи з вищевикладеного слід зазначити, що місце правоохо­ронних органів в державному апараті визначається тим, що вони спеціа­льно створені для виконання правоохоронної функції держави і це скла­дає головний і основний зміст їх роботи. Цим самим діяльність право­охоронних органів відмежовується від функцій інших органів держав­ної влади та управління.

На правоохоронні органи державою покладені наступні завдання:

1. відновлення порушених (особистих, майнових) прав

2. покарання право­порушників в тих випадках, коли право не можна відновити,

3. або відновлення порушеного права і покарання одночасно.

Виконуючи вказані завдання правоохоронні органи охороняють і захи­щають життя і здоров’я громадян, власність громадян, державних і не державних органів, навколишнє середовище, тваринний світ.

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

Таким чином, правоохоронна діяльність — це така державна діяльність, яка здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими ор­ганами шляхом застосування юридичних заходів впливу, в суворій відповідності з законом і при неухильному дотриманні встановлено­го ним порядку. До основних напрямків правоохоронної діяльності держави відносяться: конституційний контроль, правосуддя, прокурорський нагляд, охорона громадського порядку, розслідування злочинів, захист прав та інтересів громадян та організацій, правова робота в народному господарстві, громадська правоохоронна діяльність.

2. Поняття предмету, місце курсу в системі правових дисциплін і його значення для вивчення інших юридичних дисциплін

Навчальний курс “Судові та правоохоронні органи України” визначає завдання, принципи організації та діяльності правоохоронних органів, їх повноваження та побудову.

Правоохоронні органи виконують особливі функції для всебічного зміц­нення законності та правопорядку, запобігання злочинів та інших право­порушень і тим самим сприяють охороні суспільного ладу, його політичної та економічної системи, власності, прав і свобод громадян.

Предмет будь-якої навчальної дисципліни перш за все визначається колом тих питань і проблем, які вивчаються в її рамках. До цих питань і проблем відносяться: характеристика правоохоронної діяльності, відомості про органи, що здійснюють правоохоронну діяльність, їх структуру і пов­новаження, а також статус посадових осіб, що працюють в цих органах.

Таким чином, предметом дисципліни “Судові та правоохоронні органи України” є положення про основи організації, систему, завдання, повнова­ження і принципи діяльності судових та правоохоронних органів, а також статус посадових осіб, що працюють у цих органах.

Систему навчальної дисципліни складає перелік тем, що вивчаються в ній. До системи дисципліни “Судові та правоохоронні органи України” включаються теми, в яких розглядаються загальні питання, пов’язані з поняттям правоохоронної діяльності, характеристикою органів, що здійснюють цю діяльність, аналізом принципів, що лежать в основі їх побудови і діяльності.

Дисципліна “Судові та правоохоронні органи України” — є одним з по­чаткових курсів, що дає вихідні знання про правоохоронну діяльність і органи що її здійснюють. Ці знання перебувають у тісному зв’язку і взає­мозалежності з відомостями, що надаються студентам юридичних вузів при вивченні деяких суміжних навчальних дисциплін.

В нормах конституційного права закріплено суспільний та громадський устрій, будова механізму всієї нашої держави, а також і таких важливих правоохоронних органів як суд і прокуратура, які в державному апараті займають специфічне положення. В силу своєрідності їх призначення вони об’єдналися в підгалузі — судоустрій та прокурорський нагляд.

Норми судоустрою регулюють тільки будову судів, а їх діяльність із здійснення правосуддя детально регламентована самостійними галузями пра­ва, які вивчаються у відповідних курсах дисциплін, в даному ж курсі даю­ться лише загальні положення правосуддя.

Норми прокурорського нагляду регулюють не тільки організацію, але і діяльність прокуратурі, у зв’язку з чим в даному курсі висвітлюється лише її будова, а порядок діяльності прокуратури вивчається детально в окремій дисципліні.

Курс неподільно пов’язаний з загальною теорією держави та права, яка є теоретичною базою для всіх інших правових наук, оскільки вивчає походження та сутність держави та права, поняття та зміст законності та правопорядку, методи їх забезпечення, в тому числі й через систему право­охоронних органів. В даному курсі на основі знань загальної теорії держави та права вивчаються вже конкретні правоохоронні органи та їх місце в ме­ханізмі всієї держави.

Курс “Судові та правоохоронні органи України” пов’язаний також з дисципліною “Адміністративне право”, особливо з питань організаційного забезпечення діяльності судів та їх устрою, а також діяльності Міністерства внутрішніх справ України. В курсі “Адміністративне право” організаційне керівництво судами вивчається серед інших галузей державного управління, а в даному курсі воно висвітлюється як специфіка керівництва Міністерства юстиції такими своєрідними органами як суди. Міністерство внутрішніх справ України в даному курсі вивчається в плані організаційного устрою, тобто його внутрішньої організації, а в дисципліні “Адміністративне пра­во” вивчається його діяльність серед інших галузей державного управління.

Деякі питання організації правоохоронних органів вирішуються в нор­мах таких галузей права як кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, фінансове і інших галузей права. Якщо в даному курсі вивчається організаційний устрій правоохоронних органів, то в названих дисциплінах зас­воюється, з урахуванням отриманих знань, вже сам порядок діяльності суду з розгляду цивільних та кримінальних справ та прокуратури по здійсненню нагляду за законністю.

Місце курсу “Судові та правоохоронні органи України” в системі ін­ших юридичних дисциплін визначається його предметом. Неможливо глибоко і всебічно засвоїти діяльність правоохоронних органів з реалізації відповідних галузей права не усвідомивши їх побудову, організаційну структуру. Будова їх, принципи організації, питання співвідношення з іншими юридич­ними дисциплінами на інших курсах не вивчається.

Значення курсу для вивчення інших юридичних дисциплін визначається по-перше тим, що він є дисципліною правового характеру, оскільки в ній вивчаються юридичні установи держави, організовані на основі права. Галу­зі і норми, що визначають будову правоохоронних органів, знаходяться у взаємозв’язку з іншими галузями права і цим створюють основу для взаємо­зв’язку правових наук, а отже і юридичних дисциплін. Місце курсу та його значення для вивчення інших юридичних дисциплін визначається також тим, що він є одночасно суспільною наукою та юридичною наукою, яка вивчає право. Значення дисципліни для вивчення інших юридичних дисциплін визначається ще й тим, що ця дисципліна має характер вступного курсу, який передує вивченню інших юридичних дисциплін. Перш ніж вивчати ті чи інші галузі права та їх реалізацію в діяльності різних, в тому числі й правоохоронних органів, треба вивчити й зрозуміти устрій самих цих органів. Зрозумівши устрій судових та правоохоронних органів, можна глибоко та правильно засвоїти їх роботу з застосування права, забезпечення законності та правопорядку.

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО ПИТАННЯ:

Отже, предметом дисципліни “Судові та правоохоронні органи України” є положення про основи організації, систему, завдання, повнова­ження і принципи діяльності судових та правоохоронних органів, а також статус посадових осіб, що працюють у цих органах.

Систему навчальної дисципліни складає перелік тем, що вивчаються в ній. До системи дисципліни “Судові та правоохоронні органи України” включаються теми, в яких розглядаються загальні питання, пов’язані з поняттям правоохоронної діяльності, характеристикою органів, що здійснюють цю діяльність, аналізом принципів, що лежать в основі їх побудови і діяльності.

3. Законодавчі джерела дисципліни “Судові та правоохоронні органи України”

В рамках дисципліни “Судові та правоохоронні органи України” вивчається сукупність законодавчих актів, в яких регламентуються основи організації та діяльності суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, арбітражного суду, Конституційного Суду, а та­кож адвокатури та інших громадських організацій, завданням яких є перш за все сприяння правоохоронній діяльності.

Всі нормативні акти діляться на закони та підзаконні акти, останні видаються на основі та у відповідності з законами держав­ними органами. Закони приймаються вищим представницьким органом влади Верховною Радою України і мають вищу юридичну силу — верхо­венство, займаючи, таким чином, ведуче положення в системі норма­тивних актів держави. Закони діляться на конституційні (основні) та звичайні, останні видаються в порядку чинного законодавства.

Конституція України (Основний закон) країни займає ведуче місце в системі всіх законів та підзаконних актів держави. Вона є юридичною базою розвитку всього законодавства з усіх галузей пра­ва. На її основі приймається та оновлюється законодавство. Кон­ституція України — це акт, в якому вирішені найбільш принципові питання державного та громадського життя:

— зафіксовані основи гро­мадського устрою та політичної системи,

— вихідні основи взаємовідносин держави та особи,

— її основні права, свободи, обов’язки,

— державний устрій,

— структура та порядок утворення ор­ганів державної влади та управління, їх основні завдання та ряд інших питань.

Для дисципліни “Судові та правоохоронні органи України” особливе значення мають конституційні положення, які містяться, в розділах: VII — стосується прокуратури, VIII — стосується право­суддя, XII — стосується Конституційного Суду України.

Для загальної характеристики законодавчих джерел дисципліни “Судові та правоохоронні органи України” важливо знати, що з пи­тань правоохоронних органів є наступні основні акти:

— Закон “Про прокуратуру”, прийнятий 5 листопада 1991 року;

— Закон “Про міліцію”, прийнятий 20 грудня 1990 року;

— Закон “Про Конституційний Суд”, прийнятий 16 жовтня 1996
року;

— Закон “Про оперативно-розшукову діяльність”, прийнятий 18
лютого 1992 року;

— Закон “Про адвокатуру”, прийнятий 19 грудня 1992 року;

— Закон “Про державну податкову службу”, прийнятий 5 лютого 1998;

— Закон “Про арбітражний суд”, прийнятий 4 червня 1991 року;

— Закон “Про службу безпеки”, прийнятий 25 березня 1992 року.

При характеристиці джерел, які мають безпосереднє відношен­ня до дисципліни “Судові та правоохоронні органи України” слід мати на увазі, що багато положень, які закріплені в законодавчих актах, нерідко уточнюються та розвиваються в приписах наказів, інструкцій, вказівок. Вони можуть видаватися керівниками правоо­хоронних міністерств та відомств, але тільки на основі закону та в суворій відповідності з ним.

Велику роль відіграють також керівні роз’яснення, які дає Пле­нум Верховного Суду України. Ці роз’яснення оформляються у виг­ляді постанов Пленумів та звичайно містять приписи з питань відповідного застосування законодавства, а також, які регламен­тують організацію та діяльність правоохоронних органів. Поста­нови Пленуму Верховного Суду України, які містять керівні роз’яс­нення, обов’язкові не тільки для нижчестоящих судів, але і для інших органів та посадових осіб, які застосовують закон, з якого дано роз’яснення.

Отже, всю систему нормативних актів, які регулюють будову правоохоронних органів, можна підрозділяти на закони та підзаконні акти, а за їх значущістю та силою, в залежності від характе­ру органа держави, який видає той чи інший акт, можна розбити на шість груп:

Перше місце серед нормативних актів займає Конституція України. У багатьох її статтях вирішуються питання організації та діяльності різних правоохоронних органів, закріплюються конституційні принципи організації та діяльності судів, прокуратури, Конституційного суду тощо. Як вже відмічалося вище, Конституція України є юридичною базою для розвитку всього законодавства, всіх його галузей, у тому числі і тих, на основі яких організуються та працюють правоохоронні органи.

Друга група нормативних актів, які посідають важливе місце в регулюванні правоохоронної діяльності, особливо у зв’язку з активною інтеграцією України до Європейського Співтовариства, займають міжнародно-правові акти та міждержавні угоди, учасницею яких є Україна. Серед них особливо виділяються: Загальна декларація прав людини, схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, Європейська Конвенція з прав людини 1959 року, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, схвалений Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року. Вони ратифіковані і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Третя група нормативних актів – це Закони, що приймаються Верховною Радою України. Закони, які регулюють діяльність судових, правоохоронних і правозахисних органів, можна умовно розділити на декілька груп:

— Закони, які визначають загальні засади діяльності суду та окремих правоохоронних і правозахисних органів (“Про судоустрій України”, “Про прокуратуру”, “Про Службу безпеки України”, “Про міліцію”, “Про адвокатуру” тощо);

— Закони, які регулюють окремі напрямки діяльності суду, правоохоронних і правозахисних органів (“Про боротьбу з корупцією”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про оперативно-розшукову діяльність” тощо);

— Закони, які містять гарантії правового та соціального захисту суб’єктів судової, правоохоронної та правозахисної діяльності (“Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, “Про статус суддів” тощо).

Четверта група нормативних актів – це Постанови Верховної Ради України та Укази Президента України, які стосуються організації діяльності судових, правоохоронних і правозахисних органів (Указ Президента України "Про Державну судову адміністрацію України", "Про Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю", "Про Положення про Міністерство юстиції України", Постанова Верховної Ради України "Про затвердження Положення про класні чини працівників прокуратури України", "Про затвердження дисциплінарного статуту прокуратури України" тощо).

П’ята група нормативних актів – це Постанови Кабінету Міністрів України, які стосуються організації діяльності судових, правоохоронних і правозахисних органів ("Про застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР", "Про Державну судову адміністрацію України", "Про систему органів юстиції" тощо.)

Шоста група нормативних актів – це нормативні акти галузевих органів державної влади і управління, якими є постанови, накази, інструкції Міністерств, відомств. Наприклад, Міністра юстиції, Міністра внутрішніх справ, Генерального прокурора України, Верховного Суду України (Постанова Пленуму Верховного Суду "Про незалежність судової влади ", Наказ Міністерства юстиції України "Про порядок видачі свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю" та інші.)

Така система викладення нормативних актів, які вивчаються з дисципліни, в залежності від їх значимості, від характеру органа держави, який видав той чи інший нормативний акт, дозволяє правильно зрозуміти характер діяльності і будову судових, правоохоронних і правозахисних органів та підготуватися до вивчення інших юридичних дисциплін.

ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ:

Отже, всю систему нормативних актів, які регулюють будову правоохоронних органів, можна підрозділяти на закони та підзаконні акти, а за їх значущістю та силою, в залежності від характе­ру органа держави, який видає той чи інший акт, можна розбити на п’ять груп: Перша група нормативних актів — Конституція України. Друга група нормативних актів — це Закони, що приймаються Верховною Радою України, які стосуються організації та діяльності правоохоронних органів. Третя група нормативних актів — це Постанови Верховної Ради України та Укази Президента України, які стосуються правоохоронних органів. Четверта група нормативних актів — це Постанови Кабінету Міністрів України, які стосуються правоохоронних органів. П’ята група нормативних актів — це нормативні акти галузевих органів державної влади і управління, якими є постанови, накази, інструкції Міністерств, відомств.

ВИСНОВКИ ДО ТЕМИ:

Таким чином, дисципліна “Судові та правоохоронні органи України” дає мінімум знань про основні установи, які покликані забезпечувати реалізацію правових приписів, а також знання про механізм правозастосування.

Діяльність держави і її органів охоплює багато сфер держав­ного та суспільного життя. Вирішення проблем, пов’язаних з забез­печенням нормального функціонування економіки в цілому, ї галу­зей і конкретних господарських організацій, проведення зовнішньої політики, створення умов для розвитку культури, науки і освіти, підтримання обороноздатності, правопорядку, охорона безпеки дер­жави, а також інші функції — такий зміст цієї різноманітної діяльності.