Загальні положення. Загальні положення досудового розслідування- це встановлені законом (гл

Загальні положення досудового розслідування - це встановлені законом (гл. 19 КПК) і обумовлені засадами кримінальною провадження правила, що виражають характерні особливості досудовою розслідування як стадії процесу і визначають найбільш суттєві вимоги, що ставляться до порядку провадження слідчих (розшукових) дій і прийняття процесуальних рішень.

Згідно з чинним кримінальним процесуальним законом до їх числа належать такі.

7.4.1. Початок

Початок досудового розслідування регламентований у ст. 214 КПК. Зміст цього положення полягає в такому.

Орган досудового розслідування і прокурор зобов'язані приймати і реєструвати джерела інформації про злочини, у тому числі у провадженнях, що не належать до їхньої підслідності, незалежно від повноти відображення у заяві чи повідомленні відомостей про діяння, давності його вчинення тощо.

Матеріали, що свідчать про наявність кримінального правопорушення, можуть бути передані слідчому, прокуророві органами (посадовими особами), які здійснюють провадження у інших юридичних процесах. Так, якщо при розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) дійде висновку, що в

порушенні є ознаки кримінального правопорушення, він передає матеріали прокурору або органу досудового розслідування (ст. 253 КпАП).

Якщо орган досудового розслідування прийняв і вніс до ЄРДР інформацію про кримінальне правопорушення, провадження про яке належить до відання іншого органу розслідування, то він повинен ініціювати перед прокурором питання про визначення підслідності і здійснювати розслідування до прийняття прокурором відповідного рішення.

Внесенню до Реєстру підлягають усі джерела інформації про кримінальні правопорушення. Для внесення відомостей до ЄРДР не має значення спосіб, яким джерело інформації про кримінальне правопорушення надійшло до органу досудового розслідування чи до прокурора.

Джерелами інформації про кримінальні правопорушення, які підлягають внесенню до ЄРДР, можуть бути: заяви фізичних і юридичних осіб, посадових і службових осіб, громадськості тощо, у тому числі тих, які затримали підозрювану особу на місці вчинення кримінального правопорушення; з'явлення із зізнанням; самостійне виявлення слідчим, прокурором обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; повідомлення в ЗМІ.

Повідомлення в ЗМІ про кримінальні правопорушення підлягають прийняттю і внесенню до ЄРДР. Суб'єктом здійснення цих дій має бути прокурор, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться ЗМІ, оскільки саме на прокурора покладається завдання нагляду за додержанням законів, у тому числі закону про кримінальну відповідальність (ст. 4 Закону від 5 листопада 1991 року "Про прокуратуру). Чітке визначення суб'єкта зазначених дій здатне усунути паралелізм у діяльності органів досудового розслідування і прокуратури, що може полягати у розпочинанні кримінальних проваджень багатьма органами за одним і тим самим повідомленням ЗМІ.

Якщо повідомлення про кримінальне правопорушення.надійшло до правоохоронного органу телефоном, CMC- чи ММС - повідомленням, електронною поштою, тобто без з'явлення автора повідомлення до слідчого, прокурора, то до встановлення особи його автора відомості про правопорушення не можуть бути внесені до ЄРДР. У цьому разі до внесення відомостей до ЄРДР слід вчинити дії із внесення відомостей про діяння до "внутрішнього" реєстраційного документу (журнал, картотека тощо) органу, до якого вони надійшли, встановлення особи автора повідомлення, попередження його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення за ст. 383 КК.

Якщо встановити особу автора не вдалося, то повідомлення має бути перевірене засобами, передбаченими Законом від 18 лютого 1992 року "Про оперативно- розшукову діяльність" (ст. 8). У разі встановлення обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, відомості про це можуть бути внесені до ЄРДР як такі, що самостійно виявлені.

Не підписані або підписані вигаданим ім'ям (анонімні) заяви і повідомлення не можна вносити до ЄРДР без попередньої перевірки непроцесуальними засобами.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону від 2 жовтня 1996 року "Про звернення громадян" письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає. Однак дія зазначеного Закону не поширюється на порядок розгляду заяв, встановлений кримінальним процесуальним законодавством. Порядок реагування на анонімні заяви про кримінальні правопорушення кримінальним процесуальним законом не визначений. Зважаючи на суспільну небезпечність діянь, про які йдеться в анонімних джерелах інформації, правоохоронні органи вправі на них реагувати без застосування норм кримінального процесуального права. Якщо у результаті перевірки анонімного джерела засобами оперативно-розшукової діяльності будуть встановлені ознаки кримінального правопорушення, то до ЄРДР вносять відомості про нього як про самостійно виявлене (ч. 1 ст. 214 КПК).

У нормативно-правових актах МВС у різні періоди часу питання щодо прийняття і реєстрації анонімних заяв про злочини регулювалося по-різному.

Так, Інструкцією про порядок прийому, реєстрації, обліку та розгляду в органах, підрозділах і установах внутрішніх справ України заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і пригоди, встановлювалося, що анонімні заяви не реєструються, не перевіряються, а направляються у відповідні служби для можливого їх використання. Ця Інструкція узгоджувалася із положеннями Указу Президії Верховної Ради СРСР від 2 лютого 1988 року "Про внесення доповнень до Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про порядок розгляду пропозицій, заяв і скарг громадян", де було вказано, що письмове звернення громадянина має бути ним підписане із зазначенням прізвища, ім'я, по батькові і містити, крім викладення суті пропозиції, заяви чи скарги, також дані про місце його проживання, роботи чи навчання. Звернення, яке не містить цих відомостей, визнається анонімним і розгляду не підлягає.

В Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, затв. наказом МВС від 14 квітня 2004 року № 400, було встановлено, що анонімні листи, які містять відомості про злочин, котрий вчинений або готується, реєструються лише в режимно-секретних підрозділах і передаються до відповідних служб для використання при розкритті злочинів або запобіганні їм (абз. 2 п. 3.2).

Треба очікувати, що з набранням чинності КПК 2012 року у МВС та інших правоохоронних органах будуть затверджені нові НПА, якими буде конкретизовано порядок прийняття і реєстрації джерел інформації про кримінальні правопорушення.

Досудове розслідування розпочинається лише після внесення до ЄРДР первинних відомостей про кримінальне правопорушення. Відповідні відомості повинні бути внесені до ЄРДР протягом 24 годин.

Законодавець передбачив можливість проведення слідчим, прокурором до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР лише огляду місця події (ч. 3 ст. 214 КПК). Однак системне тлумачення ст.ст. 207, 208, 214, 223, 236 КПК дає підстави для висновку про допустимість провадження до внесення відомостей до ЄРДР також інших процесуальних дій. Так, ст. 207 і ст. 208 КПК передбачають законне затримання особи і затримання уповноваженою особою при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення, а також безпосередньо після його вчинення. Слідчий, прокурор або інша уповноважена особа вправі здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 КПК. Проведення усіх цих дій, як правило, передує внесенню до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким затримано особу.

У особи, затриманої в порядку ст. 208 КПК, слідчий, прокурор вправі тимчасово вилучити документи, які посвідчують користування спеціальним правом. Про можливість тимчасового обмеження особи у користуванні спеціальним правом до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР свідчить мета вилучення відповідних документів, якою згідно з ч. 1 ст. 148 КПК є припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого.

Невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Реєстру тягне дисциплінарну відповідальність: для слідчих та керівників органів досудового розслідування органів внутрішніх справ згідно зі ст.ст. 2, 8, 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України; для слідчих та керівників органів досудового розслідування органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, -ч. 1 ст. 25 Закону від 4 грудня 1990 року "Про державну податкову службу в Україні", яка відсилає до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ; слідчих і керівників органів досудового розслідування органів безпеки - розділом 3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України; прокурорсько-слідчих працівників - розділом 3 Дисциплінарного статуту прокуратури України.

Невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Реєстру може тягнути і кримінальну відповідальність. Це може мати місце у випадках, коли у діях слідчого, прокурора як службових осіб є склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365 "Перевищення влади або службових повноважень" КК, і ними заподіяна істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб. Істотною є шкода, котра полягає у приховуванні злочинів (кримінальних правопорушень) (п. 6 ППВС від 26 грудня 2003 року № 15 "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень").

Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до ЄРДР або без такого внесення може мати наслідком кримінальну відповідальність слідчого, прокурора за ст. 365 КК, оскільки вони є службовими особами. Перевищення службових повноважень слідчого, прокурора, який здійснює досудове розслідування до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР або без такого внесення, полягає у вчиненні дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках (п.п. "б" абз. 2

п. 5 ППВС "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень"), тобто тільки після внесення відомостей до ЄРДР.

Відповідальність за цією статтею КК може наставати лише тоді, коли внаслідок дій слідчого, прокурора з досудового розслідування заподіяна істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб.

Згідно з п. 3 примітки до ст. 364 КК шкода, якщо вона полягає в спричиненні матеріальних збитків, визнається істотною за умови, що вона в 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Така шкода може бути завдана, наприклад, у результаті пошкодження майна громадян у результаті обшуку, проведеного до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

Якщо шкода полягає у заподіянні суспільно небезпечних наслідків нематеріального характеру, питання про її істотність вирішується з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, здійснюваного до внесення відомостей до ЄРДР. Зокрема, істотною шкодою можуть визнаватися порушення охоронюваних Конституцією чи іншими законами прав та свобод людини і громадянина. Наприклад, право на свободу і особисту недоторканність та недоторканність житла, підрив авторитету та престижу органів досудового розслідування, прокуратури і суду, створення обстановки і умов, що ускладнюють виконання підприємством, установою, організацією своїх функцій.

Невнесення відомостей про злочин до ЄРДР може бути оскарженим під час досудового розслідування заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна (гл. 26 КПК).

Слідчий зобов'язаний негайно розпочати розслідування за джерелом інформації, зареєстрованим органом досудового розслідування чи прокурором.

Особливості початку досудового розслідування у разі виявлення ознак кримінального правопорушення на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, викладені в п. 18.3 підручника.

Повідомлення слідчим прокурора про початок досудового розслідування вважається здійсненим у письмовій формі, якщо воно спрямоване прокуророві виконаним "від руки" на папері чорнилами або у роздрукованому вигляді. Для забезпечення оперативності інформування прокурора повідомлення може бути направлене йому за допомогою факсимільного, електронного, телетайпного чи іншого технічного засобу зв'язку. Повідомлення має бути засвідчене підписом слідчого.

З моменту початку досудового розслідування слідчий, прокурор несе повну відповідальність за законне і вчасне прийняття рішень про спрямування досудового розслідування і провадження слідчих (розшукових) дій та проведення останніх.

Досудове розслідування у формі приватного обвинувачення (гл. 36 КПК) розпочинається лише у разі надходження до органу досудового розслідування, прокурора відомостей від особи, якій кримінальним правопорушенням заподіяно шкоду. Розпочинати досудове розслідування у формі приватного обвинувачення за повідомленнями інших осіб чи з власної ініціативи слідчий, прокурор не вправі.

7.4.2. Форми

Досудове розслідування здійснюється у 2 формах (ст. 215 КПК):

1) досудове слідство - для розслідування злочинів;

2) дізнання - для розслідування кримінальних проступків.

Це правове положення покликане орієнтувати працівників органів досудового розслідування і прокурорів на правильний вибір форми досудового розслідування залежно від того, є діяння, відомості про яке внесені до ЄРДР, злочином чи кримінальним проступком.

Правовою основою регламентації дізнання і досудового слідства у кримінальному процесуальному законі є Конституція, у ч. 1 ст. 92 якої встановлено, що виключно законами визначається діяльність органів дізнання і слідства, а згідно зі ст. 121 нагляд за додержанням законів органами, які проводять дізнання, досудове слідство, здійснює прокуратура.

7.4.3. Дод ержання правил про під слід ність

Підслідність - це сукупність встановлених законом ознак кримінального провадження, згідно з якими воно належить до відання того чи іншого органу досудового розслідування.

Правила про підслідність встановлюють межі компетенції, а точніше - предмету відання слідчих - щодо досудового розслідування.

Провадження досудового розслідування не тим органом, до підслідності якого належить кримінальне правопорушення, тягне юридичну нікчемність результатів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій.

Статтею 216 КПК передбачені такі різновиди підслідності:

1) Предметна (родова) підслідність. Відповідно до правил предметної (родової) підслідності орган досудового розслідування (слідчий органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань), який повинен розслідувати справу, визначається характеристиками (кваліфікацією) вчиненого кримінального правопорушення.

2) Персональна (спеціальна, суб'єктна) підслідність визначається характеристиками суб'єкта кримінального правопорушення. Так, всі кримінальні провадження про кримінальні правопорушення, вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, суддями та працівниками правоохоронних органів, розслідують слідчі органів державного бюро розслідувань.

3) Підслідність за зв'язком проваджень. Суть цього різновиду підслідності полягає у тому, що належність кримінального провадження певному органу досудового розслідування визначається тим, що одне кримінальне правопорушення є тісно пов'язаним з іншим (одне обумовило інше чи інше стало результатом першого). "Розірвання" такого зв'язку могло б зашкодити повноті і всебічності дослідження обставин кримінальних правопорушень. Тому досудове розслідування здійснюється одним органом досудового розслідування. Але якби ці кримінальні правопорушення не були пов'язані між собою, вони розслідувалися б різними органами досудового розслідування.

4) Територіальна підслідність. Згідно з нею визначається питання про те, слідчий якого саме адміністративного району (області) повинен розслідувати кримінальне правопорушення. Тобто провадження розподіляються між однойменними ланцюгами органів розслідування з урахуванням їхньої територіальної юрисдикції.

5) Виключна (імперативна) підслідність. Згідно з правилами цієї підслідності, якщо під час досудового розслідування буде встановлено інші злочини, вчинені особою, щодо якої ведеться досудове розслідування, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться досудове розслідування, і які не підслідні тому органу, який здійснює у кримінальному провадженні досудове розслідування, то у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження прокурор, який здійснює нагляд за досудовим розслідуванням, своєю постановою визначає підслідність всіх цих злочинів.

У будь-якому разі, коли під час досудового розслідування буде встановлено, що особою (особами) вчинено 2 і більше злочинів, що є підслідними різним органам розслідування, слідчий повинен розглянути можливість виділення матеріалів про непідслідні йому злочини у окреме провадження. Лише після цього він вправі ініціювати перед прокурором питання про визначення останнім підслідності усіх злочинів.

7.4.4. Об'єд нання і вид ілення матеріалів

Об'єднання матеріалів досудового розслідування є правом, а не обов'язком слідчою. Об'єднання матеріалів у одне провадження допускається з 3 підстав:

- щодо кількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення;

- щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень;

- матеріали досудових розслідувань, у яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами). Під "достатніми підставами" слід розуміти такі дані, що переконують слідчою, прокурора у тому, що кримінальні правопорушення вчинила одна і та сама особа, об'єднання матеріалів розслідування сприятиме повному і всебічному дослідженню обставин вчинення правопорушень і встановленню осіб, які їх вчинили. Про це, зокрема, можуть свідчити дані, що потерпілі займаються діяльністю одного виду, правопорушник (у кримінально-правовому розумінні) використовує для вчинення діяння одні й ті самі способи, знаряддя тощо.

Нормою, викладеною у ч. 1 ст. 217 КПК, охоплюються випадки об'єднання матеріалів досудових розслідувань у провадженнях про заздалегідь не обіцяні переховування злочинця і приховання злочину, а також недонесення про злочин. Можливим є об'єднання матеріалів досудових розслідувань і про службову недбалість (ст. 367 КК) та про кримінальне правопорушення, вчиненню якого вона сприяла.

Визначення підслідності об'єднаних досудових розслідувань, що не є підслідними одному органу досудового розслідування, здійснюється за загальними правилами.

Прийняття рішення про об'єднання і про виділення матеріалів досудового розслідування є винятковою компетенцією прокурора, що обумовлене дією у кримінальному провадженні принципу процесуального керівництва досудовим розслідуванням (ч. 2 ст. 36 КПК).

Процесуальним законом не передбачене право на оскарження рішення прокурора про об'єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування, оскільки цим рішенням не може бути завдано суттєвої шкоди правам і законним інтересам учасників досудового розслідування, а оскарження його здатне сприяти зловживанню учасниками своїм правом і затягувати досудове розслідування, яке має бути здійснене у стислі строки.

Матеріали досудових розслідувань щодо кримінального проступку та щодо злочину не можуть бути об'єднані у одному провадженні через суттєві відмінності у їхній процесуальній формі.

Виділення матеріалів досудовою розслідування допускається тільки у випадках, які викликаються необхідністю, коли це не може негативно відбитися на всебічності, повноті і об'єктивності дослідження обставин кримінального правопорушення.

Підставами до виділення матеріалів розслідування є:

1) достатні дані, які свідчать про те, що якесь кримінальне правопорушення або особа не мають зв'язку з кримінальним провадженням;

2) встановлення інших кримінальних правопорушень, вчинених особою, щодо якої ведеться досудове розслідування, або іншою особою, які не підслідні тому органу, який здійснює у кримінальному провадженні досудове розслідування (ч. 5 ст. 216 КПК);

3) зупинення досудового розслідування стосується не усіх підозрюваних (ч. 3 ст. 280 КПК);

4) укладення угоди не з усіма підозрюваними чи не з усіма потерпілими від різних кримінальних правопорушень. У цьому разі виділяються матеріали досудового розслідування щодо осіб, з якими укладено угоду;

5) участь неповнолітнього у вчиненні кримінального правопорушення разом з дорослим (ст. 494 КПК).

Кримінальне провадження, яке здійснюється у загальному порядку, і кримінальне провадження щодо застосування ПЗМХ можуть бути об'єднані в одне або виділені в окремі кримінальні провадження за наявності зазначених вище підстав.

7.4.5. Місце проведення

Це загальне положення (ст. 218 КПК) спрямоване на розмежування територіальної компетенції (предмету відання, підслідності) органів досудового розслідування одного рівня.

Юрисдикція органів досудового розслідування органів внутрішніх справ, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів безпеки може не співпадати за територією.

Так, територіальна юрисдикція органів досудового розслідування в системі МВС окреслена межами адміністративно-територіальних одиниць (ст. 1 Закону від 10 січня 2002 року "Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України", п. 1.2 Положення про органи досудового слідства Міністерства внутрішніх справ України).

Територіальна юрисдикція органів досудового слідства органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, визначена за такою самою схемою, за винятком того, що у їхній структурі, крім районних та міських, існують міжрайонні, спеціалізовані та об'єднані державні податкові інспекції (ст. 20 Закону від 4 грудня 1990 року "Про державну податкову службу в Україні").

Розміщення і територіальна компетенція (юрисдикція) регіональних органів СБУ (обласні управління, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи) можуть не збігатися з адміністративно-територіальним поділом України (ст. 11 Закону від 25 березня 1992 року "Про Службу безпеки України").

Місце проведення досудового розслідування визначається місцем вчинення кримінального правопорушення.

Слідчий вправі здійснювати досудове розслідування і тоді, коли місце вчинення кримінального правопорушення розташоване поза межами юрисдикції органу

розслідування, у якому він перебуває на посаді. Не може мати місце у 2 випадках: 1) якщо до органу досудового розслідування надійшла заява про вчинення кримінального правопорушення поза межами його юрисдикції; 2) якщо слідчий, розслідуючи кримінальне правопорушення, вчинене у межах юрисдикції органу, де він працює, виявить ознаки іншого правопорушення, вчиненого поза межами його територіальної юрисдикції. І в першому, і в другому випадках рішення про визначення підслідності приймає прокурор. До прийняття такого рішення прокурором слідчий вправі (і зобов'язаний) здійснювати досудове розслідування, а після прийняття рішення - передати усі матеріали розслідування до органу, визначеного прокурором.

Для того, щоб прокурор вчасно прийняв рішення про визначення підслідності кримінального правопорушення, вчиненого поза межами юрисдикції органу розслідування, слідчий повинен повідомити прокурора про наявність відповідного розслідування одразу після встановлення місця вчинення правопорушення.

У деяких випадках встановлення місця вчинення кримінального правопорушення сприяє правильній його кваліфікації. Так, ст. 237 КК встановлює кримінальну відповідальність за ухилення від проведення або неналежне проведення на території, що зазнала забруднення небезпечними речовинами або випромінюванням, дезактиваційних чи інших відновлювальних заходів щодо ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення.

У разі надходження до органу досудового розслідування заяви про вчинення однією особою кількох кримінальних правопорушень у місцях, що перебувають під юрисдикцією різних органів розслідування, прокурор може прийняти рішення про об'єднання досудових розслідувань в окремих правопорушеннях і визначити орган розслідування для здійснення провадження у об'єднаному досудовому розслідуванні.

Правила визначення місця вчинення кримінального правопорушення визначаються законом про кримінальну відповідальність.

Заява про кримінальне правопорушення, із якої не можна встановити місце вчинення злочину, має бути прийнята і зареєстрована тим органом досудового розслідування, до якого вона надійшла.

Норма, у якій викладено обов'язок слідчого перевірити наявність вже розпочатих досудових розслідувань щодо того самого кримінального правопорушення (ч. 4 ст. 218 КПК), покликана виключити ситуації, у яких за одним і тим самим злочином чи проступком здійснювалися б паралельно 2 і більше кримінальних проваджень. Цей обов'язок слідчий повинен виконати відразу після внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення. Передавання матеріалів іншому слідчому до внесення відомостей до Реєстру не допускається, оскільки слідчий зобов'язаний прийняти і зареєструвати кожну заяву чи повідомлення (ч. 4 ст. 214 КПК).

До направлення матеріалів до іншого слідчого слідчий, виходячи із змісту принципу процесуального керівництва прокурором досудовим розслідуванням, має отримати на це згоду прокурора. Запитати згоду прокурора слідчий вправі, повідомляючи його про

початок досудового розслідування або особисто з'явившись з матеріалами досудового розслідування, чи у інший спосіб. Згода прокурора має бути викладена ним у письмовій формі у вигляді резолюції на матеріалах або підпису на відповідному супроводжувальному листі.

Спір про підслідність між слідчими різних районів АРК, області вирішує прокурор АРК, прокурор області, міст Києва та Севастополя або їхні заступники, між слідчими різних районів міста - прокурор міста або його заступник. Якщо справу порушено в кількох районах або містах різних областей, спір про підслідність вирішує Генеральний прокурор України або його заступник.

Слідчий, прокурор у кримінальному провадженні, що належить їм згідно з правилами територіальної компетенції (підслідності), мають право провадити слідчі (розшукові) слідчі дії та негласні (розшукові) слідчі дії на території, що перебуває під юрисдикцією іншого органу досудового розслідування.

Якщо слідчий, прокурор доручають провадження слідчих дій іншому органу досудового розслідування, то у постанові вони мають зазначити термін, протягом якого доручення має бути виконане. Матеріали виконання доручення мають бути направлені його виконавцем слідчому, прокуророві вчасно, щоб тривале виконання доручення не стало причиною порушення визначених законом строків досудового розслідування.

7.4.6. Дод ержання строків

Досудове розслідування повинно бути закінчено: протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку і протягом 2 місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину (ст. 219 КПК).

Строк досудового розслідування може бути продовжений відповідним прокурором у порядку, передбаченому § 4 гл. 24 КПК, до:

1) 2 місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінальною проступку, якщо розслідування неможливо закінчити внаслідок складності провадження;

2) 3 місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, якщо розслідування неможливо закінчити внаслідок складності провадження;

3) 6 місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, якщо розслідування неможливо закінчити внаслідок особливої складності провадження;

4) 12 місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкою або особливо тяжкою злочину, якщо розслідування неможливо закінчити внаслідок виняткової складності провадження.

Строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до дня її скасування слідчим суддею або винесення постанови про відновлення кримінального провадження не включається у строки досудового розслідування.

До строку досудового розслідування зараховується час з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до моменту спливу зазначених вище строків або звернення прокурора до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування ПЗМХ чи ПЗВХ, або з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності. Якщо перебіг строків досудового розслідування закінчився, а прокурор не виконав жодної з цих дій, то слідчий вправі оскаржити бездіяльність прокурора до прокурора вищого рівня в порядку, встановленому ст. 312 КПК. Протягом часу вирішення скарги слідчому заборонено здійснювати слідчі (розшукові) дії(ч. 8 ст. 223 КПК).

Якщо строк тримання особи під вартою (ст. 197 КПК) перевищує строк досудового розслідування, то дія ухвали слідчого судді про взяття під варту чи продовження строку тримання під вартою закінчується у момент спливу граничного строку досудового розслідування, якщо його матеріали не передані до суду в порядку ст.ст. 287, 291, 292 КПК, або кримінальне провадження не закрите з підстав, передбачених ч. 1 ст. 284 КПК.

Результати слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, здійснених поза межами строків досудового розслідування, за загальним правилом є юридично нікчемними.

Кримінальне провадження зупиняється у випадках, передбачених ст. 280 КПК. Прийняття рішень за надуманими підставами з метою зупинення перебігу строків досудового розслідування є недопустимим і тягне для слідчого, прокурора дисциплінарну відповідальність.

7.4.7. Р озг ляд клопотань

Клопотання - це виражене у письмовій чи в усній формі звернення заінтересованого учасника досудового розслідування до посадової особи, яка його веде, з метою домогтися виконання певних процесуальних дій.

Клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов'язані розглянути в строк не більше 3 днів з моменту подання (ст. 220 КПК).

Це загальне положення спрямоване на врегулювання відносин між стороною захисту, потерпілим і його представником чи законним представником, з одного боку, і стороною обвинувачення - з іншого, що виникають з приводу заявлення першими клопотань про провадження будь-яких процесуальних дій - слідчих (розшукових) (гл. 20 КПК), негласних слідчих (розшукових) (гл. 21 КПК), повідомлення про підозру і про зміну цього повідомлення (ст.ст. 276-279 КПК) тощо.

На слідчого, прокурора покладений обов'язок задовольнити клопотання за наявності відповідних підстав. Цей обов'язок випливає із вимог засади публічності (ст. 25 КПК).

Про результати розгляду клопотання необхідно повідомити учасника досудового розслідування, який його заявив. Спосіб повідомлення слідчим, прокурором особи, яка заявила клопотання, про результати його виконання обирають слідчий, прокурор. Останні можуть зробити це при особистому спілкуванні, телефоном, електронною поштою, за допомогою програми "скайп" тощо. Слідчий, прокурор, повідомляючи особу, яка заявила клопотання, можуть застосовувати положення гл. 6 "Повідомлення" КПК.

Закон (ч. 1 ст. 220 КПК) встановлює для слідчого, прокурора лише строк розгляду клопотання. Конкретний строк, протягом якого вони мають повідомити особу про результати розгляду клопотання, законом не визначений. Тому слідчий, прокурор повинні керуватися правилом про розумні строки провадження (ст. 28 КПК). Цим самим правилом вони мають керуватися і під час вирішення питання про час вручення постанови про повну чи часткову відмову у задоволенні клопотання.

Постанова за результатами розгляду клопотання складається лише у разі відмови (повної чи часткової) у його задоволенні. У разі задоволення клопотання постанова про це не складається. Про такий результат розгляду клопотання учасник, який його заявив, повідомляється у будь-який прийнятний для нього спосіб. Повідомлення про часткове задоволення клопотання може бути здійснене при врученні відповідному учаснику копії постанови про часткову відмову у його задоволенні.

Повідомляючи особу, яка заявила клопотання, про результати його розгляду, слідчий, прокурор повинні роз'яснити особі, у якій частині клопотання задоволено, а у якій - ні і причини незадоволення клопотання.

7.4.8. Ознайомлення з матеріалами д о завершення розслід ування

Слідчий, прокурор зобов'язаний за клопотанням сторони захисту, потерпілого надати їм матеріали досудового розслідування для ознайомлення, за винятком матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити посадовому розслідуванню.

Клопотання сторони захисту, потерпілого про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення має бути подане у письмовій формі.

Сторона захисту, потерпілий вправі клопотати про надання або окремих матеріалів досудового розслідування, або усіх, які є на момент подання клопотання.

У клопотанні про ознайомлення з матеріалами розслідування до його завершення підозрюваний повинен зазначити, чи бажає взяти участь в ознайомленні його захисник, а потерпілий - представник.

Під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування особа, що його здійснює, має право робити необхідні виписки та копії.

Під матеріалами, ознайомлення з якими може зашкодити досудовому розслідуванню, розуміють матеріали кримінального провадження: у яких містяться дані, що можуть бути підставою для провадження негласних слідчих (розшукових) дій; ознайомлення з якими може стати причиною втрати предметів і документів, що мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; які містять державну та іншу охоронювану законом таємницю тощо. Висновок про те, чи може ознайомлення з матеріалами досудового розслідування завдати йому шкоди, роблять слідчий, прокурор.

Відмова у наданні для ознайомлення загальнодоступного документа, оригінал якого знаходиться в матеріалах досудового розслідування, не допускається. Під загальнодоступним документом розуміють документ, який не має грифу секретності, не містить відомостей про особисте і інтимне життя особи, є відкритим для багатьох людей.

Вирішуючи питання про строк надання стороні захисту, потерпілому матеріалів розслідування, слідчий, прокурор повинні керуватися правилом про розумні строки (ст. 28 КПК). Але у будь-якому разі цей строк не може перевищувати 3 діб (ч. 1 ст. 220 КПК). Стороні, потерпілому надається достатній час для ознайомлення з наданими матеріалами. У разі зволікання з ознайомленням вживаються заходи, передбачені ч. 10 ст. 290 КПК (встановлення слідчим суддею певного строку, по закінченні якого учасник вважається ознайомленим із матеріалами).

Кримінальний процесуальний закон не містить обмежень щодо кількості звернень із клопотаннями про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування. Однак подання одним і тим самим учасником надто великої кількості клопотань в одному кримінальному провадженні може бути розцінене як зловживання правом.

Відмова слідчого, прокурора у задоволенні клопотання сторони захисту, потерпілого про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування може бути оскаржена в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 303 КПК.

Слідчий, прокурор до завершення досудового розслідування не вправі вимагати від сторони захисту будь-які матеріали.

Факт ознайомлення із матеріалами досудового розслідування має бути письмово підтверджений стороною захисту, потерпілим у розписці. Протокол про ознайомлення з матеріалами не складається, оскільки ч. 1 ст. 104 КПК передбачено фіксування процесуальних дій у протоколі лише у випадках, встановлених КПК. А ст. 221 КПК цього не передбачає.

Крім ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення за клопотанням сторони захисту, потерпілого, КПК передбачає обов'язкове ознайомлення цих учасників з окремими матеріалами досудового розслідування без

заявлення ними відповідного клопотання: сторони захисту, потерпілого - з протоколом процесуальної дії перед його підписанням (частини 4 і 5 ст. 104 КПК) та усіма матеріалами досудового розслідування (ст. 290 КПК); потерпілого - з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності перед направленням його до суду (ч. 3 ст. 286 КПК).

7.4.9. Нед опустим ість розг олошення від омостей

Недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування - це заборона учасникам досудового розслідування піддавати розголосу без дозволу слідчого чи прокурора дані, що стали їм відомі у зв'язку з провадженням, або розголошувати ці дані в більшому обсязі, ніж це було дозволено слідчим (прокурором).

Відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Це загальне положення покликане захистити відомості, що містяться в матеріалах досудового розслідування, від розголошення їх особами, які брали у ньому участь, з метою забезпечення нормального ходу досудового розслідування, виключення незаконного впливу на його учасників і результати.

Законом не передбачено обов'язкове надання слідчим, прокурором дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування в кожному випадку, коли це не може завдати шкоди розслідуванню і правам та законним інтересам його учасників. Коли існує загроза завдання такої шкоди внаслідок розголошення, слідчий, прокурор зобов'язані попередити осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, про їх обов'язок не розголошувати такі відомості без його дозволу.

Слідчий, прокурор самостійно визначають, кого саме із учасників досудового розслідування слід письмово чи усно попередити про недопустимість розголошення відомостей розслідування, і чи варто взагалі їх про це попереджати, а також у якому обсязі може бути дозволене розголошення таких відомостей.

У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних досудового слідства.

Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть кримінальну відповідальність за ст. 387 КК. Оскільки обов'язковою умовою кримінальної відповідальності за цією статтею КК є наявність спеціального попередження про обов'язок не розголошувати відомості досудового розслідування, яке висловлюється особі офіційно, то слідчий, прокурор повинні зафіксувати факт такого попередження або письмово у вигляді розписки, або на відповідному електронному носії інформації.

Якщо учасника, щодо якого застосовано захід забезпечення безпеки у вигляді зміни анкетних даних, під час слідчої (розшукової) дії бачать інші учасники досудового

розслідування, то слідчий обов'язково має отримати від останніх письмові зобов'язання щодо нерозголошення відомостей розслідування.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд з метою нерозголошення відомостей, що містять таємницю, мають право заборонити підозрюваному (обвинуваченому), потерпілому застосовувати технічні засоби під час провадження процесуальних дій.

На керівників та працівників операторів телекомунікаційного зв'язку покладається обов'язок нерозголошення факту зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ч. 4 ст. 263 КПК).

Відомості про зміст матеріалів кримінального судочинства, що становлять державну таємницю, визначені Зводом відомостей, що становлять державну таємницю (ст.ст. 4.11.16-4.12.3). Особливості кримінального провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, врегульовані у гл. 40 КПК.

7.4.10. Оскарження рішень, д ій чи безд іяльності

Відносини, що виникають у зв'язку із оскарженням рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування врегульовані не у гл. 19 "Загальні положення досудового розслідування" КПК, а у гл. 26 Кодексу. Оскільки правила оскарження діють протягом всього часу досудового розслідування, вони є його загальними положеннями.

Оскаржувати під час досудового розслідування можна рішення, дії чи бездіяльність сторони обвинувачення і рішення (ухвали) слідчого судді.

7.4.10.1. Оскарженн я ріше н ь, ді й чи безд іяль н ості сторон и обвинувачен н я

У межах цього оскарження скарги можуть бути подані: а) учасниками кримінального провадження на рішення, дії чи бездіяльність слідчого і прокурора; б) слідчим на рішення, дії чи бездіяльність прокурора.

А. Право подавати скарги надане заінтересованим учасникам кримінального провадження (заявник, потерпілий, підозрюваний, представник, захисник тощо), а також особам, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, в тому числі тим особам, які не є учасниками провадження, - члени сім'ї, близькі родичі учасників.

Законодавець визначив перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора, скарги на які подають і розглядають під час досудового розслідування (див. ч. 1 ст. 303 КПК). Рішення, дії" чи бездіяльність, які не увійшли до цього переліку, можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді ("пізнє" оскарження).

Строки та правові наслідки подання скарг, порядок їх розгляду, рішення слідчого судді за результатами розгляду скарг регламентовані § 1 гл. 26 КПК.

Б. Попри те, що прокурор є процесуальним керівником слідчого, останньому надане право оскаржувати будь-які рішення, дії чи бездіяльність прокурора. Наявність у

слідчого такого права дозволяє йому обстоювати (у певних межах) власну позицію у кримінальному провадженні.

Порядок оскарження слідчим рішень, дій чи бездіяльності прокурора та порядок вирішення скарг регламентований § 3 гл. 26 КПК.

7.4.10.2. Оскаржен н я ухвал с лідчого судді

Законодавець передбачив оскарження лише ухвал (рішень) слідчого судді. Дії і бездіяльність слідчого судді під час досудового розслідування не підлягають оскарженню. Оскарження здійснюється в апеляційному порядку (див. тему 13).

Перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений у ч. 1 та ч. 2 ст. 309 КПК. Скарги на інші його ухвали (наприклад, про проведення негласних слідчих (розшукових) дій) оскарженню під час розслідування не підлягають. На них можуть бути подані лише заперечення під час підготовчого провадження в суді першої інстанції. Гарантія дотримання прав учасників кримінального провадження у формі заперечення, а не оскарження, обрана законодавцем у зв'язку з тим, що приймати і розглядати скарги вправі вищестояща судова інстанція. А слідчі судді, які працюють у місцевому або у апеляційному суді, є рівними або вищими за "судовою ієрархією" від суддів, що розглядають кримінальну справу у суді першої інстанції (місцевий суд). Останні можуть врахувати заперечення на ухвали слідчого судді під час ухвалення рішень суду.