Виникнення християнства

В міру наростання загальної кризи Римської імперії настає і криза традиційної релігії. Внаслідок складного синтезу східних релігій і культів, передусім юдаїзму, платонівської і елліністичної філософії (зокрема стоїцизму) та соціальних утопій виникає нова релігія —християнство. З юдаїзму — монотеїстичної національної релігії єврейського народу — в християнство прийшла та частина Біблії, яка називається Старим Заповітом — збірник давніх священних текстів. Він складався протягом І тисячоліття до н. е. і містить виклад міфологічних систем і сюжетів, історичні перекази, релігійну публіцистику і притчі, філософсько-моралістичні твори і любовну лірику, зразки релігійної містики.

Що становить зміст нової релігії — християнства? Якщо намагатися сказати стисло, то це віра в те, що дві тисячі років тому Ісус народився від Діви Марії та Святого Духа, був сином божим, проповідував, страждав і помер на хресті для прощення людських гріхів. Священою книгою християн стала Біблія, до якої увійшли Старий Заповіт та Новий Заповіт. Новий Заповіт містить: 4 євангеліє (в перекладі з грецького «євангеліє» — блага, добра звістка) — від Матвія, від Марка, від Луки і від Івана, в яких описане земне життя Ісуса Христа; Діяння святих Апостолів (учнів Христа); Соборні послання святих Апостолів; Послання Апостола Павла і Откровення Івана Богослова, або Апокаліпсис. Досвід, втілений і зафіксований у Біблії, збагатив народну мудрість, вплинув на розвиток літератури, образотворчого мистецтва,філософської думки.

Сучасна історична наука виходить з того, що євангельські розповіді про Ісуса мають під собою безперечне історичне підґрунтя. Більшість істориків погоджуються на думці, що Ісус (який народився в 4 р. до н. е.) був реальним подвижником і проповідником, який жив в Юдеї і героїчно прийняв мученицьку смерть за віру й істину. Історичними (тобто такими, що реально існували) особистостями вважається і більшість апостолів — найближчих учнів Христа (Петро, Андрій, Іван, Павло і інш.). Наслідуючи приклад свого Вчителя, апостоли не повинні були володіти майном, їм не можна було залишатися на одному місці довше одного-двох днів і брати з собою в дорогу що-небудь, крім хліба.

Христос проповідував дві «найбільші заповіді в законі», в яких зосереджений весь дух і значення істинної віри. Перша з них: «…возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм…», друга ж: «возлюби ближнього твого як самого себе; на цих двох заповідях затверджується весь закон…» (Євангеліє від Матфея. 22.37; 39-40).

Провідна у ранньому християнстві ідея рівності людей перед Богом була своєрідною формою протесту завойованих і пригноблених. Нова релігія, яка спочатку поширилася серед нижчих верств суспільства у східних провінціях, зазнавала суворого переслідування. Перші згадки про християн у римських джерелах належать до часу правління імператора Нерона (I ст. н. е.), коли їх звинуватили в підпалі Риму і влаштували масову страту. Поступово християнство завойовує все більше прихильників, а верхівка церковнослужителів вступає в союз з владою. Імператор Константин I на початку IV століття н. е. визнав християнство рівноправною релігією, а в кінці IV ст. імператор Феодосій I заборонив всі язичницькі обряди, тобто християнство перетворилося на державну релігію.

Date: 2015-07-24; view: 356; Нарушение авторских прав