Ризик-менеджмент

РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТ

65.018(094.5)

Л 24

УДК 65.018(094.5)

Лапа М.В.

Л 24

Ризик-менеджмент:

Методичні вказівки розраховані на студентів заочної форми навчання з урахуванням програми та особливостей самостійної роботи. Викладено оцінку ризиків фінансово-господарської діяльності підприємств на етапі прийняття управлінських рішень, якісна та кількісна оцінка ризиків. Розглянута класифікація ризиків та особливості керування ризиками підприємства.

Рецензенти: професор кафедри менеджменту, декан ф-ту №9 Національного аерокосмічного університету „ХАІ” ім. М.Є. Жуковського Сафронов Я.В.

.... ЗМІСТ

1.. Ризик-менеджмент. 4

1.1 Поняття ризик-менеджменту. 4

1.2 Контроль за ризиком. 5

1.3 Фінансування ризику. 10

1.4 Аналіз економічної ефективності страхування і самострахування. 12

1.5 Особливості керування ризиками фірми. 16

1.6 Завдання для самостійної роботи. 20

2.. Оцінка ризиків фінансово-господарської діяльності підприємств на етапі прийняття управлінського рішення. 21

2.1 Коротке визначення ризиків. 22

2.2 Здобуття і обробка інформації 24

Методичні вказівки для виконання контрольної роботи...................... 35

Література. 38

Ризик-менеджмент

1.1 Поняття ризик-менеджменту

Методи і дії, що знижують ризик несприятливих результатів, називають системою керування ризиком, або ризик-менеджментом. Наявність ризику неминуча в ринкових умовах господарювання, причому чим вищий ризик, тим більший можливий прибуток. Нині як світовий, так і локальний ринки стають усе не стабільнішими. У цих умовах менеджер, що уникає ризикованих рішень, стає невигідним і навіть небезпечним для підприємства, прирікає його на застій і втрату конкурентоспроможності. З розширенням зони ризикованих ситуацій ризик-менеджмент стає об'єктивно необхідним і дуже значущим елементом керування.

Процес керування ризиком можна подати у вигляді етапів, показаних на рис. 1.1.

Рис1.1. Схема ризик-менеджменту

Етап визначення мети являє собою формулювання мети, керуючись якою визначають ступінь прийнятності ризику.

Для людини ця мета може включати турботу про своє здоров'я, підтримку певного матеріального рівня сім'ї, побудову кар'єри і т.п. Для підприємницької структури головною метою є забезпечення стійкого існування фірми в невизначених обставинах.

Етап розпізнання ризику виражається в усвідомленні можливих ризикових ситуацій підприємцем чи індивідом.

Етап оцінки ризику полягає у визначенні ступеня його серйозності і небезпеки.

Розрізняють два види оцінок ризику – якісну і кількісну.

На етапі вибору методів керування ризиком самі методи поділяються на дві категорії – контроль за ризиком і фінансування ризику.

Рішення про те, який з методів керування ризиком вибрати, приймає особа, відповідальна за прийняття рішень. Іноді виявляється, що найкращим рішенням може бути поєднання одразу кількох методів.

Етап застосування обраного методу (або методів) – рішення про те, який з методів керування ризиками слід застосовувати. Часто виявляється, що дієвою є сукупність різних методів.

Етап оцінки результатів - це підбиття підсумків за певний період діяльності в умовах ризику.

1.2 Контроль за ризиком

Контроль за ризиком інакше називається методом мінімізації збитків [1] і може здійснюватися такими способами:

· За допомогою диверсифікації. Диверсифікацією називається інвестування у більш ніж один вид активів. Диверсифікація у підприємництві полягає у розподілі зусиль і капіталовкладень між різними видами діяльності.

У теорії ймовірності легко доводиться, що ймовірність одночасного настання відразу всіх чи кількох несприятливих подій значно менша, ніж кожної з них окремо. Саме на основі цього висновку і будується диверсифікація. Наприклад, створення портфеля цінних паперів, що мінімізує ризик вкладення грошей, виробництво диверсифікованого набору товарів. Вкладаючи гроші у кілька банків, керуються тим, що ймовірність їх одночасного розорення набагато нижча, ніж кожного з них.

По своїй суті диверсифікованість – це „розпорошення” ризику за принципом: „не клади яйця в один кошик” чи „не тримай гроші в одній кишені”.

Диверсифікація може здійснюватися в часі й у просторі.
У часі вона означає докладання зусиль не одночасно до всіх можливих напрямів, а послідовно. Скажімо, запланувати освоєння випуску кількох видів товарів, але розосередити досягнення цього на певному відрізку часу, і не всі відразу. У просторі вона означає розосередження зусиль на значній території. Наприклад, створення підрозділів підприємств, банків, страхових компаній і т. п. у різних населених пунктах можна віднести до просторової диверсифікації.

Розрізняють також концентричну і горизонтальну диверсифікації. Концентрична диверсифікація належить до вже освоєних видів діяльності, горизонтальна - до нових. Так, поповнення асортименту виробами, подібними до товарів, які вже виробляються підприємством, є концентричною диверсифікацією. Освоєння ж випуску виробів, несхожих на товари, які підприємство вже виробляє, є горизонтальною диверсифікацією.

До будь-якого методу керування ризиком варто підходити творчо і виважено, у тому числі й до диверсифікації. Застосовуючи диверсифікацію, слід враховувати:

- Диверсифікація може не тільки зменшити, а й збільшити ризик. Це може спостерігатися в тому випадку, якщо нові сфери діяльності невідомі для особи, приймаючої рішення (ОПР) чи в яких її професійні знання обмежені.

- Не кожний ризик можна зменшити за допомогою диверсифікації. Такі ризики, як ризики, пов'язані з очікуванням кризи чи піднесення економіки; ризики, пов'язані з рухом банківського відсотка; політичний ризик і ряд інших не піддаються диверсифікації.

· Способом ухиляння від ризику, тобто відмови від справи, пов'язаної з ризиком. Наприклад, відмова від поїздки, пов'язаної з ризиком, відмова від підприємницької діяльності, пов'язаної з великою імовірністю втрат, небажання мати справу з партнером, якому не довіряєш.

Це найбільш простий і радикальний спосіб зниження ризику. Він дає змогу цілком уникнути можливих втрат, але не залишає надій на одержання бажаного результату. До ухиляння від ризику слід вдаватися виважено, оскільки можливий обсяг прибутку від певної діяльності може значно перевищувати можливі втрати у разі здійснення ризику в ній. Кожного разу слід враховувати такі моменти:

- уникнути деяких ризиків просто неможливо, зокрема, це сто­сується ризиків цивільної відповідальності;

- ухиляння від одних ризиків може призвести до виникнення інших, можливо більш значущих ризиків, наприклад, відмова від польоту на літаку ставить проблему вибору іншого виду транспорту, теж ризикованого.

· Запобіганням збиткам, тобто шляхом проведення заходів, що дозволяють звести до мінімуму ймовірність деяких збитків. Наприклад, організація дієвої охорони виробництва, інвестування коштів у безризикові цінні папери - державні облігації. Однак треба наголосити, що, з погляду теорії ймовірностей, імовірність повного запобігання збиткам дорівнює нулю. Навіть свої облігації, що вважаються безризиковими, держава за певних умов у принципі може відмовитися погасити. Такі приклади відомі.

· Мінімізацією втрат, тобто вжиттям заходів, що дають можливість знизити ймовірність настання несприятливого випадку чи величину збитку до мінімально можливої. Найчастіше мінімізація ризику досягається за допомогою різних запобіжних заходів, під якими розуміються протипожежні заходи, методи поси­лення безпеки будинків і споруд, встановлення систем контролю й оповіщення, навчання персоналу способам поведінки в екстремальних ситуаціях, дотримання всіх технологічних правил при виробництві товарів, організація необхідних запасів сировини і т. п. Іноді диверсифікацію не виділяють в окремий метод керування ризиком, а розглядають як один з методів мінімізації втрат.

Існує один досить часто застосовуваний метод мінімізації втрат шляхом поділу (сегрегації) чи об'єднання (комбінації) ризиків. Поділ ризиків здійснюється, як правило, за рахунок поділу активів фірми. Суть поділу - скорочення максимально можливих втрат за одну подію, але збільшення кількості ризикованих подій. Активи можна розділити двома шляхами:

- фізичний поділ самих активів;

- поділ власності.

Приклад першого поділу активів - зберігання їх у різних банках, тобто диверсифікація. Прикладом другого способу може слугувати використання особливих фінансових і правових моментів. Наприклад, власність записується на різних членів сім'ї чи на ім'я корпорації і трастових фірм, створених з цією метою.

Під об'єднанням ризику розуміється метод зниження ризиків, за якого можливий ризик поділяється між суб'єктами економіки. Об'єднання, або комбінація, ризиків, як і поділ, теж робить втрати більш передбачуваними, тому що зростає число одиниць, піддаваних ризику. Комбінація ризику може відбуватися і шляхом злиття кількох фірм, створення спільних підприємств. Нова підприємницька одиниця буде мати більше активів, ніж початкові, і тим самим зможе поглинути могутніші ризики.

· Передачею контролю за ризиком (трансфером) - відмова від участі в ризикованому заході (але не від самого заходу) за рахунок залучення іншої сторони. Наприклад, найняти субпідрядника, передати ризик за схоронність вантажу перевізнику.

Можна виділити три причини, за якими передача ризику вигідна як для сторони, що передає (трансфера), так і для приймаючої (трансфері):

- втрати, що великі для трансфера, можуть бути незначні для

трансфері;

- трансфері може знати дієвіші способи і мати кращі можливості для скорочення можливих втрат;

- трансфері може перебувати в кращій позиції для скорочення втрат або контролю за ризиком.

Основний спосіб передачі підприємницького ризику здійснюється шляхом укладання контракту. При цьому використовуються такі види контрактів: будівельні контракти, оренда, контракти на перевезення і зберігання вантажу, контракти продажу, обслуговування, постачання, контракт-поручительство, договір факторингу, біржові угоди (придбання опціонів, ф'ючерсних контрактів).

Трансфер ризику - не обов'язково найбільш безпечний і ефективний спосіб мінімізації ризику. Трансфері може не тільки не мати достатніх коштів для покриття можливих втрат, а також, як правило, він не має ефективних важелів для зниження рівня ризику, оскільки, зокрема, бере відповідальність за майно, яке йому не належить. Тому, передаючи ризик, фірма має враховувати такі моменти:

- розподіл ризику між сторонами має бути чітким і недвозначним,

- рішення про трансфер ризику має прийматися на базі критерію ефективності у порівнянні з аналогічними за надійністю методами мінімізації ризику,

- трансфері повинен мати можливість оперативно виконати прийняті на себе зобов'язання,

- трансфері повинен мати значні повноваження для скорочення збитків і контролю за ризиком і якнайкраще використовувати ці повноваження,

- ризик має передаватися за ціною, що влаштовує обидві сторони.

1.3 Фінансування ризику

До фінансування вдаються у тому випадку, коли безумовно мають у своєму розпорядженні певні гроші. Фінансування ризику означає відшкодування можливих збитків і може здійснюватися двома способами:

· Прийняття ризику. Це принципова згода на відшкодування збитків за рахунок власних коштів. При цьому деякі ризики приймаються тому, що вони неминучі, інші тому, що несуть у собі потенціал можливого прибутку. Приймаючи підприємницький ризик, слід брати до уваги такий момент: втрати, які легко передбача­ти і прорахувати (поломка устаткування, дрібні крадіжки, помилки персоналу), потрібно враховувати як оперативні витрати, а не як збиток у результаті дії ризику.

Прийняття ризику може бути двох видів: заплановане і незаплановане.

У запланованому випадку прийняття ризику втрати покриваються з поточного доходу, якщо в цілому вони невеликі. У цьому випадку часто вдаються до так званого самострахування, тобто створення власних резервних фондів (фондів самострахування або фондів ризику) для покриття можливих збитків шляхом нагромад­ження коштів. Самострахування доцільне тоді, коли:

- вартість майна, що залишається на свій ризик, невелика, як порівняти з майновими і фінансовими критеріями всього біз­несу,

- ймовірність збитків дуже мала.

За кордоном при визначенні розмірів страхових резервних фондів фірма виходить із середньозважених компонентів: ресурсів, поточних активів, основного капіталу. Одні компанії формують фонди самострахування в розмірі 1% від вартості активів, інші - у розмірі 1-5% від обсягу продажу, треті - у розмірі 3-5% від річного фонду виплат акціонерам.

Для діючих підприємств можна рекомендувати такий спосіб розрахунку оптимальної величини резервів: середню суму втрат за минулі три роки слід розділити на середньорічні суми доходів, скоригувавши їх на середньорічні темпи інфляції. Ця сума береться за основу і переглядається у разі потреби.

При незапланованому випадку прийняття ризику фірмі доводиться покривати втрати з усіх ресурсів, що залишилися. Якщо втрати великі, можливе скорочення розміру фірми і навіть припинення її діяльності. Прийняття ризику не завжди означає відмову від будь-яких дій, спрямованих на скорочення збитків. До заходів, уживаних при збереженні ризику, можуть також належати: одержання кредитів і державних дотацій, випуск акцій і інші заходи, необхідні для компенсації збитків.

· Передача ризику. Це передача відповідальності за ризик третім особам за збереження існуючого рівня ризику. Для цього призначене страхування. Мета страхування - у забезпеченні відшкодування усіх чи частини збитків за рахунок грошових фондів, що спеціально формуються. Його слід застосовувати для запобігання одиничним небезпекам, що не залежать від діяльності підприємницької структури чи конкретної особи, таких як стихійні лиха, пожежі, аварії, акти вандалізму, викрадення автотранспорту, розбійні напади тощо.

У принципі, страхування належить до методу передачі ризику за допомогою укладання контракту. У ролі трансфері виступає страхова компанія. З усіх форм передачі ризику страхування найбільше відповідає ідеальним умовам, які висуваються до трансфері, а саме: страхова компанія є спеціалізованою фірмою, а тому має можливість оперативно виконати взяті на себе зобов'язання; страхова компанія наділена значними повноваженнями для скорочення збитків і контролю за ризиком і може якнайкраще використовувати ці повноваження; страхова компанія має можливість приймати ризик за виправданою, добре вирахуваною ціною. Реальні випадки, і вони непоодинокі, коли страхова компанія, що має достатні страхові резерви, може прийняти ризик на страхування за зниженою ціною (для постійних партнерів, з метою залучення клієнтів), на що не піде жоден інший партнер. У страхування є й обмеження:

- ціна страхування може не влаштовувати клієнта страхової компанії,

- застрахувати можна далеко не всі ризики.

1.4 Аналіз економічної ефективності страхування і самострахування

Фінансування ризику, оскільки воно передбачає вкладення коштів, вимагає оцінки ефективності його застосування. Розглянемо спосіб порівняльної оцінки ефективності страхування і самострахування,який одержав назву методу Хаустона [1].

Цей метод відповідає на дуже цікаве для ОПР запитання: при якій ціні за страхування варто погодитися застрахувати свій ризик, а в якому випадку краще покластися на власні страхові фон­ди. Може, вони вже достатні для того, щоб прийняти рішення про відмову від страхування.

Сутність методу Хаустона полягає в оцінці впливу різних способів керування ризиком на «вартість підприємства» (value of organization).

Вартість підприємства можна визначити через вартість його вільних активів. Вільні (або чисті) активи підприємства - це різниця між величиною всіх його активів і зобов'язань. Рішення щодо страхування чи самострахування ризику змінюють вартість підприємства, оскільки витрати на ці заходи зменшують кошти чи активи, що організація могла б скерувати на інвестиції і дістати прибуток. У розглянутій моделі враховується також виникнення збитків у майбутньому від розглянутих ризиків.

Передбачається також, що обидва фінансових механізми однаковою мірою покривають розглянутий ризик, тобто забезпечують однаковий рівень компенсації майбутніх збитків.

При страхуванні підприємство сплачує на початку фінансового періоду страхову премію і гарантує собі компенсацію збитків у майбутньому. Вартість підприємства наприкінці фінансового періоду при здійсненні страхування виразимо такою формулою:

, (1.1)

де S₁ - вартість підприємства у кінці фінансового періоду при страхуванні;

S - вартість підприємства на початку фінансового періоду;

P - розмір страхової премії;

r - середня рентабельність працюючих активів.

Величина збитків не впливає на вартість підприємства, оскільки вони, як передбачається, цілком компенсуються за рахунок виплачуваних страхових відшкодувань.

При самострахуванні підприємство цілком зберігає власний ризик і формує спеціальний резервний фонд - фонд ризику. Вплив на величину власних активів повністю збереженого ризику можна оцінити такою формулою:

, (1.2)

де S_R - вартість підприємства в кінці фінансового періоду при цілком збереженому ризику;

L - очікувані втрати від розглянутих ризиків;

F - величина резервного фонду ризику;

i - середня рентабельність активів фонду ризику.

При самострахуванні підприємство зазнає два види збитків - прямі і непрямі. Прямі збитки виражаються як очікувані річні втрати L. Крім очікуваних втрат L, певні кошти повинні бути спрямовані в резервний фонд F, щоб забезпечити компенсацію очікуваних втрат, причому з деяким запасом. Передбачається, що активи зберігаються в резервному фонді в більш ліквідній формі, ніж акти­ви, інвестовані у виробництво, тому вони приносять менший доход. Порівняння значень S₁, і S_R дає змогу судити про порівняльну економічну ефективність страхування і самострахування.

Слід зазначити, що для більшої точності розрахунків необхідно враховувати дисконтування грошових потоків, тобто приведення їхньої вартості до дійсного моменту на підставі обраної процентної ставки, внаслідок розподілу збитків у часі, затримок у виплаті страхового відшкодування, пов'язаних з оформленням і висуненням претензій, і наявності інфляції.

Отже, визначимо умову ефективності використання страхування на підприємстві для захисту від ризиків. Оскільки вартість підприємства в кінці фінансового періоду при страхуванні має бути вищою, дану умову можна записати так:

, (1.3)

Підставляючи в нерівність (1.3) вирази (1.1) і (1.2) і зробивши деякі перетворення, одержимо вираз:

, (1.4)

де Р - страхова премія;

L_{середн.} приведені середні очікувані збитки;

F - розмір фонду ризику у випадку здійснення самострахування;

r - середня прибутковість на працюючі активи;

і - середня прибутковість на активи фонду ризику.

З нерівності (1.4) вже можна визначити максимально припустимі страхової премії, якщо зробити певні припущення про величини, які у нього входять.

Два ключових параметри, від яких залежить дотримання вказаної нерівності, - це середні очікувані збитки L_{середн.} і розмір резервного фонду ризику F. Розглянемо основні за­кономірності, характерні для цих величин.

З метою коректності розрахунку у формулі (1.4) необхідно використовувати значення очікуваних збитків L_середн приведене до початку фінансового періоду. Реальні збитки розподілені по періоду спостереження, і ті з них, які відбулися раніше за часом, сильніше впливають на зміну вартості підприємства. У даному ви­падку для коригування величини L_середн можна знову ж використо­вувати стандартні процедури дисконтування фінансових потоків.

Потрібний розмір фонду ризику F, що має бути сформований підприємством при самострахуванні, можна оцінити виходячи з та­ких міркувань. Кошти фонду ризику, як вже згадувалося, також ви­користовуються підприємством для отримання прибутку, оскільки вони є «тимчасово вільними» доти, доки не знадобляться для компенсації збитків. Якби ефективність використання фонду ризику дорівнювала ефективності використання виробничих активів, тобто r = і, то умови ефективності страхування, заданої нерівністю (1.4), ніколи б не дотримувалися, оскільки страхова премія F завжди більша за середні очікувані збитки:

, (1.5)

Ця обставина випливає зі структури страхового тарифу, оскільки крім величини середніх збитків у ній закладено витрати на ведення справи, прибутки страхової компанії, превентивні заходи і ряд інших витратних статей. Страхування завжди було б менш еко­номічно вигідне, ніж самострахування. Однак, як правило, r > і, оскільки активи у фонді ризику повинні зберігатися в більш ліквідній, а отже, менш доходній формі. Тому існує область значень тих змінних, за яких страхування буде більш економічно вигідним механізмом, що виразиться у збільшенні вартості підприємства.

Розмір фонду ризику визначається відповідно до суб'єктив­ного сприйняття ризику ОПР. Для оцінки даного фактора в моделі використовується вже згадуване раніше поняття максимально прийнятного рівня збитку L_середн Логічно було б встановити розмір фонду ризику рівним величині максимально прийнятного збитку:

, (1.6)

Звідси можна знайти остаточний варіант умови економічної ефективності використання страхування для покриття ризиків підприємства, тобто відповідь на запитання: якою має бути ціна страхування, щоб страхування було вигідніше, ніж самострахуван­ня. Ця умова виражається такою нерівністю:

, (1.7)

Важливо відзначити, що нерівність (1.7) визначає максимально прийнятний для страхувальника розмір страхової премії виходячи з внутрішніх властивостей страхових ризиків, що описуються в моделі параметрами L_мах. і L_середн Ці параметри можуть бути визначені на основі статистичних даних. У разі їх відсутності як наближені значення L_мах. і L_середн можна використовувати доступні дані щодо інших підприємств аналогічного профілю, або взяти значення максимального і середнього річного збитку від розглянутих ризиків за досить тривалий період часу (у приведених до рівня розрахункового року сумах), скориговані на коефіцієнт, визначений експертним шляхом.

На основі аналізу нерівності (1.7) можна зробити такі, власне кажучи, очевидні, висновки про вплив різних умов на використання страхування на підприємстві:

1. Чим більший розмір фонду ризику, що формується підприємством, тим менш ефективним є самострахування.

2. Ефективність самострахування падає зі збільшенням прибутковості діяльності підприємства і зростає зі збільшенням прибутковості надійних високоліквідних інвестицій. Це положення має очевидний економічний зміст: зі збільшенням прибутковості своєї діяльності підприємству вигідніше вкладати кошти у виробництво, ніж використовувати їх на створення фонду ризику. З іншого боку, зростання прибутковості цінних паперів підвищує привабливість вкладення в них тимчасово вільних коштів фонду.

1.5 Особливості керування ризиками фірми

Роботу з ризик-менеджменту на фірмі рекомендується здійснювати за допомогою спеціально розробленої програми керування ризиками. Для розробки такої програми і контролю за її виконанням в ідеалі має бути створений спеціальний підрозділ, очолюваний ризик-менджером. У віданні ризик-менеджера мають бути всі питання щодо реалізації програми керування ризиками і розробки положення про керування ризиками підприємства. Положення виражає філософію компанії щодо керування ризиками, у ньому має бути окреслене розмежування повноважень між різними структурними одиницями.

Аналізуючи ризикову діяльність фірми, рекомендується використовувати схему, наведену на рис. 1.2.

Рис. 1.2 Схема визначення схильності до втрати ризику

Одним з варіантів програми, що допомагає вчасно приймати рішення в ситуації ризику, є спеціально розроблений ситуаційний план. У ситуаційному плані містяться настанови про те, що робити в кожній конкретній ситуації, коли практично немає часу на обмірковування. Ситуаційні плани застосовуються часто в дуже ризиковому виробництві, наприклад, у роботі гірничорятувальних частин, підрозділів міністерства з надзвичайних ситуацій, аеро­портів, атомних електростанцій і т. п.

Усі заходи щодо керування ризиком можна поділити на доподійні і післяподійні. Перші здійснюються завчасно - до них на­лежать заходи, передбачені програмою керування ризиками на підприємстві. Других вживають після того, як ризик здійснився. Це різні дії з метою усунення результатів несприятливих подій, вишу­кування необхідних коштів, врегулювання правових питань і питань, пов'язаних із взаєминами з партнерами й іншими організаціями.

Вище були розглянуті методи зниження зовнішніх стосовно фірми ризиків, на які підприємець не може справити безпосереднього впливу і змушений використовувати спеціальні методи компенсації негативних наслідків ризику.

У випадку ж впливу на діяльність фірми внутрішніх ризиків найбільш ефективною можливістю уникнути їхніх негативних наслідків чи знизити їх рівень є прямі управлінські впливи на керовані фактори ризику. Справді, перш ніж звертатися по допомогу в інші організації, фірма має використовувати всі можливі внутрішні джерела зниження ризику:

- перевірити передбачуваних партнерів по бізнесу,

- грамотно скласти контракт угоди,

- скласти прогноз і план майбутньої діяльності,

- ретельно підбирати кадри фірми.

Особливу роль у ситуації ризику грає особистість ОПР. Най­частіше це керівник фірми або керівник проекту. Він бере на себе відповідальність за всі рішення і їх наслідки. На ньому лежить не тільки адміністративна і навіть кримінальна відповідальність, а й, що іноді найтяжче, моральна.

У ризик-менеджменті готових рецептів немає і бути не може. Але, знаючи його методи, можна домогтися відчутного успіху. Особливу роль у розв'язанні ризикових задач відіграє інтуїція й інсайт.

Інтуїція - це здатність людини безпосередньо, без логічного обмірковування знаходити вирішення проблеми. Це неодмінний компонент будь-якої творчості.

Інсайт - усвідомлення розв'язання проблеми, раптове осяяння. У момент інсайту рішення усвідомлюється ясно, однак ця виразність часто короткочасна. Тому необхідна свідома фіксація рішення. Як синонім до терміна «інсайт» може використовуватися слово «просвітлення».

У випадках, коли вирахувати ризик неможливо, прийняття ризикових рішень відбувається за допомогою евристики. Ризик-менеджмент має свою систему евристичних правил, вироблених багаторічною практикою геніїв бізнесу. На сьогодні видано значну кількість книг, у яких пропонуються системи поведінки в умовах ри­зику. Незалежно від конкретної системи усі вони на перше місце став­лять виняткову порядність у веденні справ і повсякденному житті. Наведемо основні правила ризик-менеджменту для підприємця:

· Не можна ризикувати більше, ніж може дозволити власний капітал.

· Треба завжди думати про наслідки ризику.

· Позитивне рішення приймається легше у разі відсутності сумнівів.

· Не можна ризикувати значним заради малого.

· За наявності сумнівів приймається негативне рішення.

· Не можна думати, що існує тільки одне рішення проблеми, можливо, є й інші варіанти.

Таким чином, менеджмент ризику - одна з найважливіших сфер сучасного керування. Цілі, які ставить особа чи суб'єкт підприємництва, так чи так входять у суперечність з можливими ризиками, що будуть супроводжувати його у повсякденній діяльності. Розв'язати цю суперечність можна тільки за умови професійного керування ризиком.

1.6 Завдання для самостійної роботи

1. Дайте визначення ризик-менеджменту.

2. Сформулюйте основні етапи керування ризиком.

3. Визначте сутність і склад етапу контролю за ризиком.

4. Визначте сутність і склад етапу фінансування ризику.

5. Чому диверсифікація вважається методом контролю за ризиком? Наведіть приклади диверсифікації грошових і матеріаль­них ресурсів.

6. Згадайте найбільш ризиковану справу у вашому житті, що призвела до неприємних для вас наслідків. Подумайте над тим, якими рішеннями можна було знизити її ризик.

2 Оцінка ризиків фінансово-господарської діяльності підприємств на етапі прийняття управлінського рішення

В умовах ринкових відносин проблема оцінки ризиків фінансово-господарської діяльності підприємств набуває самостійного теоретичного і прикладного значення як важлива| складова частина теорії і практики управління.

Даний розділ присвячений застосуванню на практиці комплексного методу оцінки ризику на етапі прийняття управлінського рішення.

Підприємствам слід не уникати ризику, а вміти управляти ним. Одне з головних правил фінансово-господарської діяльності свідчить: “Не уникати ризику, а передбачати його, прагнучи знизити до найнижчого рівня”.

Під ризиком слід розуміти наслідок дії або бездіяльності, внаслідок якої існує реальна можливість отримання невизначених результатів різного характеру, як позитивних, так і таких, що негативно впливають на фінансово-господарську діяльність підприємства.

Перш за все при аналізі діяльності компанії важлива класифікація ризиків. Вимоги до класифікації ризиків можуть бути зведені до наступного.

По-перше, в даній класифікації не повинно бути видів і підвидів ризику, тобто не можна групувати ризики в певні групи. Це може бути тільки “віртуальним” об'єднанням. Інакше може відбутися “розмивання” ризику, тобто зменшення його значущості, і, як наслідок, неправильне дослідження і оцінка.

По-друге, кожен ризик повинен визначатися і оцінюватися окремо, і чим точніше визначається ризик, тим легше його оцінити.

По-третє, пропонована класифікація не є жорсткою. Кожен керівник при здійсненні фінансово-господарської діяльності може сам доповнювати приведений перелік ризиків.

Пропонована класифікація ризиків представлена на мал. 2.1.

Рис.2.1. Пропонована класифікація ризиків

2.1 Коротке визначення ризиків

Регіональний — характеризує особливості регіону, в якому планується або вже здійснюється фінансово-господарська діяльність підприємства.

Природно-натуральний — обумовлений негативним впливом стихійних сил природи.

Політичний — характеризує можливість зміни суспільно-політичного клімату в країні і регіоні, а також перспективи розвитку.

Законодавчий — обумовлений можливістю різкої зміни різних законодавчих актів, що впливають на фінансово-господарську діяльність підприємства.

Транспортний — характеризує ймовірність втрати активів (майна, устаткування і т.п.) при перевезенні або транспортуванні.

Організаційний — обумовлений внутрішніми факторами, що діють усередині компанії. Такими факторами можуть бути стратегія фірми, принципи діяльності, ресурси і їх використання, якість і рівень використання менеджменту і маркетингу.

Майновий — характеризує ступінь ймовірності втрати майна внаслідок крадіжки, диверсії, халатності і т.п.

Особовий — виникає у тому випадку, коли від конкретної людини, його ділових і моральних якостей залежать кінцеві результати фінансово-господарської діяльності. Особливо актуальний даний вид ризику при ухваленні серйозних рішень, при укладенні контрактів, виконанні спеціальних завдань, при підборі керівника і формуванні робочих груп.

Маркетинговий — характеризує умови ринку (попит, пропозиція, ціни), в якому здійснюється фінансово-господарська діяльність підприємства.

Виробничий — обумовлений освоєнням нової техніки, технології і здійсненням виробничої діяльності.

Розрахунковий — характеризує ймовірність фінансових втрат в результаті неправильно вибраного моменту, форми і терміну платежу.

Інвестиційний — обумовлений вибором вкладення капіталу з метою отримання економічної вигоди протягом деякого проміжку часу.

Валютний — характеризує вплив зміни курсу валют на фінансово-господарську діяльність підприємства.

Кредитовий — характеризує узагальнене поняття всіх ризиків, пов'язаних з процесом оцінки позичальника.

Фінансовий — характеризує аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства на основі даних бухгалтерської звітності.

Основним завданням пропонованої методики оцінки ризиків є їх систематизація і розробка комплексного підходу до визначення ступеня ризику, що впливає на фінансово-господарську діяльність підприємства. Пропонується такий алгоритм оцінки ризиків, який приведений на рис.2.2.

Рис.2.2. Блок-схема комплексної оцінки ризиків

2.2 Здобуття і обробка інформації

Інформація — це сукупність нових відомостей про навколишній світ.
Всі дослідники ризиків не приділяють належної уваги оцінці якості інформації, за допомогою якої вони оцінюють ризик.

Вимоги, що пред'являються до якості інформації, на наш погляд, повинні бути наступними:

· достовірність (коректність) інформації — міра наближеності інформації до першоджерела або точність передачі інформації;

· об'єктивність інформації — міра відображення інформацією реальності; однозначність;

· порядок інформації — кількість передавальних ланок між першоджерелом і кінцевим користувачем;

· повнота інформації — відображення вичерпного характеру відповідності отриманих відомостей цілям збору;

· релевантність — ступінь наближення інформації до суті питання або ступінь відповідності інформації поставленому завданню;

· актуальність інформації (значущість) — важливість інформації для оцінки ризику; вартість інформації.

Пропонується встановити взаємозв'язок між ризиком і якістю інформації, по якій йде його (ризику) оцінка. Висловлюється припущення, що ймовірність ризику прийняття неякісного (збиткового) рішення залежить від якості і об'єму використовуваної інформації. Це припущення узяте з неокласичної теорії ризику. Згідно даної теорії, за наявності декількох варіантів прийняття рішення (при рівній прибутковості) вибирається таке рішення, при якому вірогідність ризику (коливання) найменша. Можна припустити, що також за наявності декількох варіантів з однаковим прибутком вибирається таке рішення, яке засноване на якіснішій інформації, тобто існує зв'язок між ризиком і інформацією.

На рис. 2.3. показана передбачувана залежність ймовірність ризику прийняття неякісного (збиткового) рішення і об'єму /якості інформації.

Рис.2.3. Залежність ризику і інформації

Велика ймовірність виникнення ризику відповідає мінімуму якісної інформації.

Для оцінки якості інформації пропонується використовувати табл. 2.1

Таблиця 2.1.

Оцінка використовуваної інформації

Дана таблиця дозволяє проаналізувати будь-яку інформацію і наочно переконатися в її якості. Номери 1—10 зверху таблиці позначають якість інформації: чим інформація якісніша, тим вище їй привласнюється номер. Результатом аналізу може служити підсумкове значення якості інформації, яке знаходиться як середньоарифметичне значення.

Джерелами і методами здобуття інформації є наступні:

· документована інформація — найбільш цінний вид отримання інформації;

· преса і друкарські видання — традиційно найбільш ємний і широко використовуваний метод отримання інформації; дані операторів партнерів;

· використання непрямих ознак (метод суміжних процесів). Жоден процес не протікає у вакуумі, у відриві від оточення. Це призводить до того, що завжди його супроводжуватимуть деякі самостійні процеси, прояви яких можна виявити;

· агентурні методи — платне систематичне виконання людиною завдань у ваших інтересах.

2.2.1 Фіксація ризиків

При оцінці фінансово-господарської діяльності пропонується провести фіксацію ризиків, тобто обмежити кількість існуючих ризиків, використовуючи принцип “розумної достатності”. Цей принцип ґрунтується на обліку найбільш значущих і найбільш поширених ризиків для оцінки фінансово-господарської діяльності підприємства. Рекомендується використовувати наступні види ризиків: регіональний, природно-натуральний, політичний, законодавчий, транспортний, майновий, організаційний, особовий, маркетинговий, виробничий, розрахунковий, інвестиційний, валютний, кредитовий, фінансовий.

2.2.2 Складання алгоритму рішення

Даний етап в оцінці ризиків фінансово-господарської діяльності призначений для поетапного поділу рішення, яке планується, на певну кількість дрібніших і простіших рішень. Така дія називається складанням алгоритму рішення.

2.2.3 Якісна оцінка ризиків

Якісна оцінка ризиків охоплює: виявлення ризиків, властивих реалізації передбачуваного рішення; визначення кількісної структури ризиків; виявлення найбільш ризиконебезпечних областей в розробленому алгоритмі рішення, яке ухвалюється

Для здійснення даної процедури пропонується використовувати таблицю якісного аналізу. У даній таблиці по рядках представлений алгоритм дій при прийнятті рішення, а по стовпцях — фіксовані раніше ризики. Так, при рішенні на розміщення нового обладнання на одному з підприємств оцінка ризиків може виглядати таким чином (див. табл. 1.2.).

Таблиця 1.2.

Якісна оцінка ризиків

Після складання даної таблиці проводиться якісний аналіз ризиків, властивих реалізації даного рішення.

Основна мета даного етапу оцінки — виявити основні види ризиків, що впливають на фінансово-господарську діяльність. Перевага такого підходу полягає в тому, що вже на початковому етапі аналізу керівник підприємства може наочно оцінити ступінь ризикованості по кількісному складу ризиків і вже на цьому етапі відмовитися від втілення в життя певного рішення.

2.2.4 Кількісна оцінка ризиків

У основу кількісної оцінки ризиків пропонується покласти методику, вживану при проведенні аудиторських перевірок, а саме: оцінку ризиків по контрольних точках фінансово-господарської діяльності [6]. Використання даного методу, а також результати якісного аналізу дозволяють проводити комплексну оцінку ризиків фінансово-господарської діяльності підприємств.

Кількісна оцінка ризиків проводиться на основі даних, одержаних при якісній їх оцінці, тобто оцінюватися будуть тільки ті ризики, які присутні при здійсненні конкретної операції алгоритму прийняття рішення.

Для кожного зафіксованого ризику складається таблиця оцінки ризику на основі даних, отриманих із статистичних, наукових, періодичних джерел, а також на основі особистого досвіду керівників. Дані таблиці оцінки ризику складені так, щоб якнайповніше визначити складові фактори ризику. При використанні цього підходу досягається висока оперативність якісної оцінки фінансово-господарської діяльності підприємства. Проблема суб'єктивності при оцінці може бути усунена застосуванням методу Дельфі.

У складених таблицях вибираються значення, найближче відповідні поставленим питанням. У ряді випадків пропонується самостійно визначати значення ризику за десятибальною шкалою. Після вибору значення ризику при його рівні, що перевищує 0.8, у відповідній графі чиниться довільна мітка (+). Завершальним етапом заповнення граф таблиці є проставляння значення якості інформації, на основі якої ухвалювалося рішення. В кінці таблиці підводиться підсумкова кількісна оцінка як середньоарифметичне значення всіх показників складових ризику. Як ілюстрація пропонується частина таблиці оцінки організаційного ризику, заповненої в реальній ситуації (табл.2.3).

Таблиця 2.3.

Зведена таблиця оцінки організаційного ризику (фрагмент)

2.2.5 Прийняття рішення

Прийняття рішення є завершальною і найвідповідальнішою процедурою в оцінці ризиків фінансово-господарської діяльності.

При виробленні стратегії поведінки і в процесі прийняття конкретного рішення доцільно розрізняти і виділяти певні області (зони ризику) залежно від рівня можливих (очікуваних) втрат у фінансово-господарській діяльності”.

Так, на підставі узагальнення результатів досліджень багатьох авторів з проблеми кількісної оцінки ризиків фінансово-господарської діяльності підприємств розроблена і пропонується емпірична шкала ризику, яку можна застосовувати при його кількісній оцінці (табл.2.4).

Таблиця 2.4.

Емпірична шкала ризику

Прийняття рішення складається з трьох етапів:

1 етап — попереднє прийняття рішення

Попереднє прийняття рішення проводиться на основі середньоарифметичного значення окремого виду ризику і якості інформації, роздільно по кожній операції алгоритму прийняття рішення.

2 етап — аналіз критичних значень

На цьому етапі оцінки проводиться аналіз тих складових ризику, значення яких перевищують критичну величину (у нашому випадку дана величина дорівнює 0.8). Необхідність даної дії полягає у виявленні і виділенні тих складових, ймовірність ризику для яких дуже велика, що може привести до втрати всіх вкладених коштів і банкрутства підприємства.

Як приклад прийняття рішення на 1 і 2 етапі пропонується фрагмент таблиці, яка складена на підставі планованого рішення підприємства зв'язку на розміщення нового устаткування в одному з районів міста Х (див. табл. 2.5).

Таблиця 2.5.

Оцінка ризиків при ухваленні рішення (фрагмент)

3 етап — прийняття остаточного рішення

Прийняття остаточного рішення проводиться на основі результатів попереднього рішення і аналізу критичних значень.

Як вже сказано раніше, при прийнятті рішення в умовах невизначеності окрема увага повинна відводитися якості інформації. У зв'язку з цим пропонується використовувати ризико-інформаційну таблицю прийняття рішення (табл.2.6). Дана таблиця складена на підставі підсумкових результатів, отриманих при апробації пропонованого методу на одному з підприємств зв'язку. З метою забезпечення конфіденційності точна назва підприємства не вказується.

Таблиця 2.6.

Ризико-інформаційна таблиця прийняття рішення

Де

Висновки за оцінкою ризику прийняття рішення керівництвом підприємства зв'язку на розміщення і використання нового устаткування для надання послуг зв'язку в одному з районів міста Х:

1. Найбільш висока оцінка ризику у транспортного (0.5) і фінансового (0.83) ризиків.

2. Найбільш ризиконебезпечною по якісному складу ризиків є операція по залученню оборотних коштів для реалізації проекту.

3. Найвищий ступінь ризику втрати (псування) активів підприємства виникає при здійсненні операції по транспортуванню (0.5).

4. Найнижчий ступінь ризику при здійсненні операції по організації угоди і купівля устаткування (0.39).

При аналізі ризико-інформаційної таблиці видно, що велика частина ризиків розташовується в одній області, що говорить про ретельне планування і опрацьовування рішення, яке ухвалюється. В той же час хочеться звернути увагу на нестачу інформації при розгляді регіонального, виробничого, кредитного і інвестиційного ризиків. При використанні якіснішої інформації дані види ризиків могли із області з високим ризиком перейти в область з середнім ризиком.

Загальна оцінка ризику рішення складає 0.44, що відповідає в пропонованій шкалі градацій ризику показнику “високий”. Реально існує обмежена кількість факторів, що негативно впливають на фінансово-господарську діяльність підприємства. Значна вірогідність настання негативних наслідків може бути усунена після детального аналізу по мінімізації і нейтралізації негативних факторів або із застосуванням інших методів по управлінню ризиками.

Загальна оцінка якості інформації при прийнятті рішення складає 0.73, що відповідає в пропонованій шкалі градацій ризику показнику “середній”. При оцінці ризику використовується інформація хорошої якості, що говорить про відповідальний підхід керівництва підприємства до ухвалення рішень.

Виходячи з пунктів 6 і 7, пропонується зробити висновок, що загальний ризик по рішенню визначатиметься як “високий / середній”.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДЛЯ ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ З ДИСЦИПЛІНИ «РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТ»

1 Ціль: придбання уміння у визначенні ризиків при прийнятті управлінських рішень, їх аналізі та оцінюванні.

2 Завдання: на підставі інформації про якість в умовах адміністративного приміщення певної організації або підрозділу, де працює студент, виконати класифікацію ризиків для підприємства. Для вирішення актуальної проблеми, що була виявлена в результаті аудиту, скласти алгоритм прийняття рішення та провести якісну та кількісну оцінку ризиків. При виконання завдання врахувати якість наявної для прийняття рішення інформації.

3 Зміст

Результати виконання контрольної роботи оформляються у вигляді пояснювальної записки за індивідуальним завданням. Пояснювальна записка повинна містити наступні елементи:

1 Титульний лист

2 Зміст

3 Вступ

4 Опис організації або підприємства

5 Визначення проблеми

6 Класифікація ризиків

7 Розробка алгоритму прийняття рішення

8 Проведення якісної та кількісної оцінки ризиків з урахуванням якості інформації

9 Висновки

10 Бібліографія

4 Вимоги до тексту розділів пояснювальної записки

Розділ “Зміст” містить порядкові номери та найменування розділів, додатків з указівкою їхнього позначення, заголовка та номера сторінки, на якій вони розміщенні.

У розділі “Вступ” варто визначити ціль домашнього завдання, та написати постановку задачі.

У розділі «Опис організації або підприємства» навести коротку інформацію про підприємство, що розглядається, види його діяльності.

У розділі “Визначення проблеми” варто, на підставі результатів аудиту системи управління якістю підприємства, де працює слухач, визначити проблему.

У розділі «Класифікація ризиків» виявити основні види ризиків, що впливають на фінансово-господарську діяльність підприємства.

У розділі «Розробка алгоритму прийняття рішення» провести поетапний поділ рішення, яке планується, на певну кількість дрібніших і простіших рішень.

У розділі «Проведення якісної та кількісної оцінки ризиків з урахуванням якості інформації» заповнити таблицю якісного аналізу. У даній таблиці по рядках представлений алгоритм дій при прийнятті рішення, а по стовпцях — фіксовані раніше ризики. Скласти ризико-інформаційну таблицю прийняття рішення.

У розділі “Висновки” необхідно зробити висновки про виконану роботу, описати отримані р