Сторона захисту

1. Підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.2. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу. Підозрюваний, обвинувачений має право:1) знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують;2) бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені цим Кодексом, а також отримати їх роз’яснення;3) на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту - мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв’язку з відсутністю коштів на її оплату;4) не говорити нічого з приводу підозри проти нього, обвинувачення або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання;5) давати пояснення, показання з приводу підозри, обвинувачення чи в будь-який момент відмовитися їх давати;6) вимагати перевірки обґрунтованості затримання;7) у разі затримання або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - на негайне повідомлення членів сім’ї, близьких родичів чи інших осіб про затримання і місце свого перебування згідно з положеннями статті 213 цього Кодексу;8) збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази;9) брати участь у проведенні процесуальних дій;) заявляти клопотання про проведення процесуальних дій, про забезпечення безпеки щодо себе, членів своєї сім’ї, близьких родичів, майна, житла тощо;13) заявляти відводи; ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування в порядку, передбаченомустаттею 221 цього Кодексу, та вимагати відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу; 15) одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення;16) оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді в порядку, передбаченому цим Кодексом; Підозрюваний, обвинувачений зобов’язаний: 1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це зазначених осіб;2) виконувати обов’язки, покладені на нього рішенням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження;3) підкорятися законним вимогам та розпорядженням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду.Підозрюваному, обвинуваченому вручається пам’ятка про його процесуальні права та обов’язки одночасно з їх повідомленням особою, яка здійснює таке повідомлення.

22.Потерпілий та його представник у кримінальному процесі.Їх процесуальний статус.

Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральну, фізичну або майнову шкоду, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнову шкоду.Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.Потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства. За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у КПК, слідчий або прокурор виносить мотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи, права потерпілого поширюються на близьких родичів чи членів сім'ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім'ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька осіб.Після того, як особа, яка перебувала у стані, що унеможливлював подання нею відповідної заяви, набуде здатності користуватися процесуальними правами, вона може подати заяву про залучення її до провадження як потерпілого.Якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, то слідчий, прокурор, суд мас право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до кримінального провадження як свідок. У кримінальному провадженні потерпілого може представляти представник - особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником.Представником юридичної особи, яка є потерпілим, може бути її керівник, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником в кримінальному провадженні.Повноваження представника потерпілого підтверджуються: - документами, передбаченими КПК, - якщо представником потерпілого є особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні; - копією установчих документів юридичної особи - якщо представником потерпілого є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа; - довіреністю - якщо представником потерпілого є працівник юридичної особи, яка є потерпілою.

23.Інші учасники кримінального провадження.

Заявник,свідок,перекладач,експерт,спеціаліст,секретар судового засідання,судовий розпорядник. Заявник – це фізична або юридична особа,яка звернулася з заявою або повідемленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади,уповноваженого до початку досудового розслідування,і не є потерпілим. Заявник має право:1) отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;2) подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи;3) отримати інформацію про закінчення досудового розслідування. Свідком – це фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань. Не можуть бути допитані як свідки:1) захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, законний представник потерпілого, цивільного позивача у кримінальному провадженні - про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням функцій представника чи захисника;2) адвокати - про відомості, які становлять адвокатську таємницю;3) нотаріуси - про відомості, які становлять нотаріальну таємницю; священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих; Свідок має право:1) знати, у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується; давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача; заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом; заявляти відвід перекладачу. Перекладач. У разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача).2. Перекладач має право:

1) ставити запитання з метою уточнень для правильного перекладу;2) знайомитися з протоколами процесуальних дій, в яких він брав участь, і подавати до них зауваження;3) одержати винагороду за виконаний переклад та відшкодування витрат, пов’язаних із його залученням до кримінального провадження;4) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом. Експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України "Про судову експертизу" на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об’єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань. Експерт має право: 1) знайомитися з матеріалами кримінального провадження, що стосуються предмета дослідження;2) заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов’язаних із проведенням експертизи;3) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предметів та об’єктів дослідження;4) викладати у висновку експертизи виявлені в ході її проведення відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких йому не були поставлені запитання;5) ставити запитання, що стосуються предмета та об’єктів дослідження, особам, які беруть участь у кримінальному провадженні;6) одержати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат, пов’язаних із проведенням експертизи і викликом для надання пояснень чи показань, у разі, якщо проведення експертизи не є службовим обов’язком особи, яка залучена як експерт;7) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;8) користуватися іншими правами, передбаченими Законом України "Про судову експертизу".4. Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи. Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов’язків. Заява про відмову має бути вмотивованою. Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи. Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов’язків. Заява про відмову має бути вмотивованою. Спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. пеціаліст має право:1) ставити запитання учасникам процесуальної дії з дозволу сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду;2) користуватися технічними засобами, приладами та спеціальним обладнанням;3) звертати увагу сторони кримінального провадження, яка його залучила, або суду на характерні обставини чи особливості речей і документів;4) знайомитися з протоколами процесуальних дій, в яких він брав участь, і подавати до них зауваження;5) одержувати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат, пов’язаних із його залученням до кримінального провадження;6) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом. Секретар судового засідання:1) здійснює судові виклики і повідомлення;2) перевіряє наявність та з’ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому;3) забезпечує контроль за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами;4) веде журнал судового засідання;5) оформляє матеріали кримінального провадження в суді;6) виконує інші доручення головуючого в судовому засіданні. Судовий розпорядник: 1) забезпечує належний стан зали судового засідання і запрошує до неї учасників кримінального провадження;2) оголошує про вхід суду до зали судового засідання і вихід суду із неї;3) стежить за дотриманням порядку особами, присутніми у залі судового засідання;4) приймає від учасників кримінального провадження та передає документи і матеріали суду під час судового засідання;5) виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги свідка, експерта;6) виконує інші розпорядження головуючого, пов’язані із забезпеченням умов, необхідних для здійснення судового провадження.

24.Відводи суб’єктів кримінального провадження.

Слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні:якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім'ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, слідчий, прокурор, У складі суду, що здійснює судове провадження, не можуть бути особи, які є родичами між собою. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій,. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах апеляційної і касаційної інстанцій. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді касаційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і апеляційної інстанцій, Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні при перегляді судових рішень Верховним Судом України, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій. Прокурор, слідчий не має права брати участь у кримінальному провадженні:якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, членом сім'ї або близьким родичем сторони, заявника, потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;якщо він брав участь у цьому ж провадженні як слідчий суддя, суддя, захисник або представник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач;якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім'ї заінтересовані в результатах кримінального провадження або існують інші обставини, які викликають обґрунтовані сумніви в його неупередженості.

25 Поняття,сутність та значення кримінально-процесуального доказування.

Кримінально-процесуальне доказування - це практична діяльність уповноважених законом суб´єктів, що відбувається в особливій процесуальній формі, шляхом збирання, перевірки та оцінки доказів. Доказування є важливою складовою частиною кримінально-процесуальної діяльності, тому доказове право органічно поєднується із системою норм кримінально-процесуального права. Доказування являє собою сплав практичних дій і мислення, фізичної і розумової діяльності відповідних суб´єктів кримінального провадження. Процес доказування в кримінальній справі - це підтвердженні відповідними доказами адекватного та правильного відтворення її відображення дійсних обставин події злочину. Його елементами є: - збирання доказів; - перевірка доказів; - оцінка доказів. Збирання доказів - це врегульована кримінально-процесуальним законом діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду щодо виявлення і фіксації в процесуальних документах і додатках до них матеріальних та ідеальні); слідів злочину або іншої події як доказової інформації. Перевірка доказів - це діяльність, спрямована на підтвердження (заперечення) інформації, що міститься в них.

26.Предмет і суб’єкти кримінально-процесуального доказування.

Залежно від їх кількості розрізняють: 1) об'єктивну реальність; 2) об'єкт; 3) предмет пізнання. Увстановленні об'єктивної істини, як і в теорії доказів, можна виділити декілька елементів: 1) предмет доказування — коло обставин, що підлягають встановленню; 2) суб'єкти доказування - особи, на яких покладається обов'язок по встановленню об'єктивної істини; 3) процес доказування - діяльність по збиранню, дослідженню, перевірці, оцінці і використанню доказів. В кримінальному процесі предмет судового дослідження авданням яких є встановити істину по конкретній справі, складають такі події, вчинки людей, відносно яких існує припущення, що вони суспільно небезпечні, злочинні. Специфічний характер, перш за все, виявляється в обмеженості предмету судового дослідження тими фактами, які мають істотне значення для справи, тобто предметом доказування. Сукупність обставин, установлення яких необхідно для вирішення кримінальної справи в цілому, передбачена КПК України, де говориться, що при провадженні попереднього слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню:1) подія злочину (час, місце, спосіб вчинення злочину та інші обставиш! вчинення злочину);2) винуватість особи і мотиви його скоєння;3) обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, а також інші обставини, що характеризують особу обвинуваченого;4) встановлюють розмір і характер шкоди, а також розмір затрат лікувальної установи на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння. Суб'єктами доказування є ті учасники кримінального процесу, на яких покладено обов'язок по встановленню об'єктивної істини.

27.Процес доказування у кримінальному судочинстві.

В загальному, доказами у кримінальному судочинстві тепер вважаються фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (стаття 84 КПК).

Належними є лише ті докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (стаття 85 КПК). При цьому, доказ визнається допустимим, лише якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК, а недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (стаття 86 КПК).Крім того, статтею 87 визначено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. При цьому, суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння:1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження;3) порушення права особи на захист;4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; 5) порушення права на перехресний допит (цілком нове!);6) отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні, тобто такі покази вже не будуть будь яким доказом в справі.

28.Докази у кримінальному процесі,їх ознаки та класифікація.

Згідно ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.Поняття доказів структуровано і як елементи включає в себе будь-які фактичні дані, що мають значення у кримінальному провадженні (зміст); процесуальну форму їх закріплення (спосіб існування у матеріалах кримінального провадження) та носій відомостей (зовнішній вираз). Усі зазначені елементи перебувають у взаємозв’язку та у своїй єдності утворюють поняття доказів. Під «фактичними даними» слід розуміти не самі факти, а відомості про них. Факти — це події, явища дійсності, які не можна приєднати до справи. Через те при доказуванні по кримінальному провадженні слідчий, прокурор, слідчий суддя суд та інші особи, які беруть участь у процесі, оперують відомостями про події та явища дійсності, що утворюють зміст показань допитаних осіб, документів та інших видів доказів. Докази поділяються на обвинувальні та виправдувальні щодо того обвинувачення До виправдувальних доказів належать ті докази, що спростовують або пом’якшують обвинувачення, — заперечують наявність події кримінального правопорушення та винуватість обвинуваченого, а також встановлюють обставини, що пом’якшують його відповідальність. Процедура формування кожного окремого доказу дозволяє класифікувати їх на показання свідка, показання потерпілого, показання підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, документи..

29.Процесуальні джерела доказів та їх види.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Показання – це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення мають право давати показання під час досудового розслідування та судового розгляду.Свідок, експерт, потерпілий зобов’язані давати показання слідчому, прокурору, слідчому суді, суду в установленому КПК порядку. Стаття 98. Речові докази 1. Речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.2. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті. Стаття 99. Документи 1. Документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Стаття 101. Висновок експерта 1. Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

30.Поняття та види шкоди,яка підлягає відшкодуванню у кримінальному провадженні.

Так, у статях 127 та 130 визначено два види шкоди, які підлягають відшкодуванню, а саме: відшкодування шкоди потерпілому та відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю правоохоронних органів або суду. Перш ніж розглянути види шкоди, які підлягають відшкодуванню, їх забезпечення, порядок відновлення прав потерпілого порушених внаслідок вчинення кримінального правопорушення, слід з’ясувати зміст поняття шкоди, яке не має єдиного визначення в законодавстві. Так, за кримінальним кодексом переважна більшість злочинів завдає різноманітної за характером та розміром шкоди різним суб’єктам: державним підприємствам, установам, організаціям, комерційним структурам, окремим громадянам. Метою ж кримінального судочинства, серед іншого, має бути захист того, хто потерпів від злочину або від незаконних рішень, дій чи бездіяльності правоохоронних органів чи суду. У кримінальному процесі наслідком кримінального порушення прав, свобод і законних інтересів об’єкта, формою негативних змін у його суспільних відносинах, що охороняються законом, є завдання шкоди – моральної, фізичної або майнової, що є підставою для визнання особи потерпілим (ч. 1 ст. 55 КПК). Отже, шкода – це об’єктивна категорія, що заснована на праві і моралі та представляє собою ті зміни, які настали у майновому, фізичному, психічному, моральному стані особи внаслідок вчинення злочину. Шкода, завдана кримінальним правопорушенням, і шкода, що є підставою для визнання особи потерпілим, має об’єктивний характер і тому вона відноситься до об’єктивної сторони складу злочину. Її об’єктивний характер проявляється і в тому, що шкода, будучи заподіяна певній особі, існує незалежно від чиєїсь думки, в тому числі і думки цієї особи.

31.Поняття,значення предмет та підстави цивільного позову про відшкодування майнової шкоди,завданої кримінальним правопорушенням.

Встановлена законом можливість розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні зумовлює наявність єдиного юридичного факту, – притягнення особи до кримінальної та цивільно-правової відповідальності у випадках, коли вчиненим нею кримінальним правопорушенням завдано майнової чи моральної шкоди. Позов про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути пред’явлений також і в порядку цивільного судочинства, проте одночасний розгляд судом кримінального провадження й цивільного позову має низку суттєвих гарантій, спрямованих на посилення захисту прав громадян та законних інтересів юридичних осіб, що зазнали шкоди від кримінального правопорушення, й більш швидке та повне її відшкодування. Зокрема: більш повно і всебічно розглядаються обставини справи, адже згідно зі ст. 91 КПК вид та розмір завданої кримінальним правопорушенням шкоди є однією з обставин, що підлягає доказуванню в кримінальному провадженні; Ознаки: матеріально-правову сторону позову, процесуальну сторону позову, осіб, які вправі пред’явити позов,відповідачів за позовом, кому може бути заявлено позов, ким і в якому порядку розглядається і вирішується позов. Цивільний позов у кримінальному провадженні має два елементи: предмет та підстави. предметом цивільного позову в кримінальному процесі слід визнати матеріально-правову вимогу позивача до підозрюваного, обвинуваченого чи фізичної або юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння про відшкодування майнової та/або моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням. підставами позову є юридичні факти, з яких позивач виводить свої вимоги і з наявністю яких закон пов’язує виникнення правовідносин між позивачем і підозрюваним, обвинуваченим (відповідачем). Отже, ці два елементи і складають зміст цивільного позову. Саме ці два елементи зумовлюють межі і направлення провадження за цивільним позовом у кримінальному процесі. Юридичними фактами, на підставі яких пред’являються позови, є: а) скоєння кримінального правопорушення (або іншого суспільно-небезпечного діяння); б) наявність майнової або моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням (або іншим суспільно небезпечним діянням); в) наявність причинного зв’язку між кримінальним правопорушенням і завданою шкодою.

32. Відшкодування майнової шкоди,завданої незаконними рішеннями,діями чи бездіяльністю правоохороних органів та суду.

Стаття 1166 ЦК. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду 1.Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. 2. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. 3. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. 4. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом. Стаття 1176. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. 1. Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. 2. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. 3. Якщо кримінальне провадження закрито на підставі закону про амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає. 4. Фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди. 5. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. 6. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. 7. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

33.Поняття процесуальних строків та їх значення у кримінальному процесі.

Стаття 113. 1. Процесуальні строки - це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. процесуальні строки в кримінальному процесі є різновидом правових засобів, спрямованих на забезпечення правильного здійснення у кожній кримінальній справі завдань судочинства. Цей висновок має принципове значення для правильного розуміння і застосування кожної норми закону, яка містить вимогу про додержання визначеного строку. У кримінальному процесі не всі процесуальні дії регламентовані за допомогою строків. Надмірне регулювання процесу строками перешкоджатиме здійсненню органами дізнання, досудового слідства, прокуратури та судом своїх функцій. Ці міркування обумовили правового засобу, яким є процесуальний строк. Закон не обмежує тривалість часу провадження більшості слідчих дій (допиту, обшуку, виїмки тощо), в деяких випадний передбачають альтернативні строки (три - і десятидобовий для вирішення питання про порушення кримінальної справи) та строки умовні, тобто ті, які не є категоричними та можуть бути продовжені при визначених умовах у встановленому законом порядку. Залежно від функціонального призначення процесуальний строки поділяють на три групи: 1) строки як гарантії швидкості судочинства; 2) строки як гарантії прав та законних інтересів суб´єкті кримінального провадження; 3) строки як гарантії здійснення прокурорського нагляду додержанням законів при провадженні розслідування. До першого виду процесуальних строків, тобто гарантій швидкості здійснення завдань кримінального судочинства, слід віднести строки вирішення питання про порушення криміналь – ної справи, виконання окремого доручення, вибору обвинуваченим провадження дізнання та досудового слідства, розгляд прокурором справи, яка надійшла йому з обвинувальним висновком вирішення питання про віддання обвинуваченого до суду при попередньому розгляді справи суддею, оскарження вироків. До другого виду процесуальних строків належать строки залишання і допиту підозрюваного, застосування до підозрюваного примусових засобів до пред´явлення обвинувачення і допиту обвинуваченого, тримання обвинуваченого під вартою, розгляд скарг, заяв про відводи, вручення обвинуваченому копії обвинувального висновку. До третього виду процесуальних строків можна віднести строки повідомлення прокурора про виявлений злочин та початок дізнання і досудового слідства, направлення йому копій постанов про порушення кримінальної справи, прийняття слідчим справи до свого провадження, повідомлення прокурора про затримання особи. Як різновид юридичних фактів строки бувають правовстановлювальні, що викликають виникнення правовідносин, правозмінювальні строки, правообмежувальні.

34.Класифікація строків у кримінальному процесі.

-залежно від того, ким встановлюються ті чи інші строки; -за належністю до регулювання провадження на окремих стадіях кримінального провадження; -залежно від способу виконання завдань кримінального судочинства (діловодні та процесуальні); -в залежності від функціонального призначення строків у кримінальному процесі; -в залежності від того, кому адресовані строки; - за цілями, для яких встановлені строки; за характером їх дій і правовими наслідками, які настають у зв`язку із закінченням того чи іншого строку; -за визначеністю строків; -за юридичним значенням; -за правовими наслідками закінчення строків у кримінальному провадженні; -відповідно до загальноприйнятого в теорії права поділу строків за юридичними наслідками.

35.Порядок обчислення процесуальних строків.

Стаття 115. Обчислення процесуальних строків 1. Строки, встановлені цим Кодексом, обчислюються годинами, днями і місяцями. Строки можуть визначатися вказівкою на подію. 2. При обчисленні строку годинами строк закінчується в останню хвилину останньої години. 3. При обчисленні строку днями строк закінчується о двадцять четвертій годині останнього дня строку. 4. При обчисленні строків місяцями строк закінчується у відповідне число останнього місяця. Якщо закінчення строку, який обчислюється місяцями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця. 5. При обчисленні строків днями та місяцями не береться до уваги той день, від якого починається строк, за винятком строків тримання під вартою, проведення стаціонарної психіатричної експертизи, до яких зараховується неробочий час та які обчислюються з моменту фактичного затримання, взяття під варту чи поміщення до відповідного медичного закладу. 6. Якщо відповідну дію належить вчинити в суді або в органах досудового розслідування, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах. 7. При обчисленні процесуального строку в нього включаються вихідні і святкові дні, а при обчисленні строку годинами - і неробочий час. Якщо закінчення строку, який обчислюється днями або місяцями, припадає на неробочий день, останнім днем цього строку вважається наступний за ним робочий день, за винятком обчислення строків тримання під вартою та перебування в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи.

36.Поняття і види процесуальних витрат. Пiд процесуальними витратами розумiють витрати на забезпечення кримінального провадження, відшкодування яких покладається на певних його учасників та на державу. Процесуальні витрати – це юридичне поняття, межi якого встановлюються кримiнально-процесуальним правом. Вiднесення до них витрат, пов’язаних з кримінальним провадженням, але не передбачених статтями 118-123 КПК, недопустимо. Стаття 118. Види процесуальних витрат 1. Процесуальні витрати складаються із: 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов’язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов’язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.

Стаття 120. Витрати на правову допомогу. 1. Витрати, пов’язані з оплатою допомоги захисника, несе підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. 2. Витрати, пов’язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач. Стаття 121. Витрати, пов’язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження 1. Витрати, пов’язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження, - це витрати обвинуваченого, підозрюваного, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, його захисника, представника потерпілого, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту, найманням житла, виплатою добових (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також втрачений заробіток чи витрати у зв’язку із відривом від звичайних занять.

37.Поняття та класифікація заходів забезпечення кримінального провадження.Загальні правила їх застосування.

38.Запобіжні заходи: поняття,види,мета і підстави їх застосування.

39.Загальний порядок застосування,зміни та скасування запобіжних заходів.

40.Порядок застосування окремих видів запобіжних заходів.

41.Інші заходи забезпечення кримінального провадження.

42.Поняття стадії досудового розслідування.

43.Форми досудового розслідування:дізнання та досудове слідство.

44.Поняття та характеристика загальних положень досудового розлідування.

45.Поняття і значення слідчих дій,умови та підстави їх проведення.

46.Класифікація слідчих дій та їх види.