Лекція №6 порушення кримінальної справи

1. ПОНЯТТЯ І ЗАВДАННЯ СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ
2. ПРИВОДИ І ПІДСТАВИ ДЛЯ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ.
^ 3. ОРГАНИ ТА ОСОБИ, ЯКІ МАЮТЬ ПРАВО ПОРУШИТИ КРИМІНАЛЬНУ СПРАВУ
4. ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ПОРУШЕНННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ.
5.ПОРЯДОК ПОРУШЕННЯ АБО ВІДМОВИ В ПОРУШЕННІ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ

^ 1. ПОНЯТТЯ І ЗАВДАННЯ СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ
Порушення кримінальної справи є першою, початковою стадією кримінального процесу. Суть її полягає в тому, що компетентні органи повинні встановити наявність чи відсутність передбачених законом приводів і підстав для того, щоб прийняти рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи. У цій стадії також по можливості встановлюється наявність чи відсутність обставин, що виключають провадження в кримінальній справі, а також інших обставин, які є підставою для відмови в порушенні кримінальної справи.
Своєчасне та обгрунтоване порушення кримінальної справи є необхідною передумовою для швидкого й повного розкриття злочинів, викриття й покарання винних, запобігання злочинам і виконання завдань кримінального судочинства. Слідчі дії можна провадити лише після порушення кримінальної справи (ст. 113 КПК). Як виняток до її порушення у невідкладних випадках дозволяється провести огляд місця_події, причому за наявності для цього підстав кримінальна справа порушується негайно після огляду (ч. 2 ст. 190 КПК).
Стадія порушення кримінальної справи не зводиться тільки до відповідного процесуального акта — постанови або ухвали про її порушення чи відмову в цьому. Вона включає в себе систему процесуальних дій і правовідносин, зокрема прийняття, розгляд і перевірку заяв і повідомлень про злочин, вжиття заходів щодо відвернення і припинення злочинів, прийняття рішень про порушення кримінальної справи або про її відмову, прокурорський нагляд за законністю та обґрунтованістю вказаних дій, перевірку судом за скаргами заінтересованих осіб законності та обґрунтованості постанови прокурора, слідчого, органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи.

2. ПРИВОДИ І ПІДСТАВИ ДЛЯ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ.
Необхідною передумовою для порушення кримінальної справи є наявність законних приводів і підстав.
Приводи — це передбачені законом джерела, з яких органи дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд, уповноважені порушити кримінальну справу, одержують відомості про вчинені або підготовлювані злочини.
КПК передбачає такі приводи для порушення кримінальної справи: 1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян; 2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним; 3) явка з повинною; 4) повідомлення, опубліковані в пресі; 5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (ч. 1 ст. 94). Цей перелік є вичерпним.
Закон вимагає, щоб повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб були викладені в письмовій формі (ч. З ст. 95 КПК). Всі інші заяви або повідомлення можуть бути усними або письмовими.
Усні заяви про злочин заносяться до протоколу, який підписують заявник і посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник під розписку попереджується про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос за ст. 177 КК.
Письмова заява повинна бути підписана особою, яка її подає. До порушення справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і взяти у нього відповідну підписку.
Отже, анонімні письмові заяви, а також повідомлення про злочин, зроблені по телефону, навіть якщо той, хто повідомив, назвав себе, не є приводом до порушення кримінальної справи. В разі необхідності вони можуть бути перевірені, однак якщо в ході такої перевірки будуть установлені достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, то приводом до порушення справи буде безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (п. 5 ч. 1 ст. 94 КПК).
Повідомляти про злочини компетентним органам — право кожного громадянина. Проте якщо йому стало достовірно відомо, що хтось готує або вчинив злочин, за недонесення про який передбачено кримінальну відповідальність (ст. 187 КК), він зобов'язаний повідомити про такий злочин органам, які мають право порушувати кримінальні справи.
Керівники підприємств, установ, організацій, посадові особи, представники влади і громадськості повідомляють про підготовлювані або вчинені злочини, які стали їм відомі у ході їх діяльності.
Повідомлення, опубліковані в пресі, які можуть бути приводом для порушення кримінальної справи, — це статті, дописи, листи, фейлетони тощо, поміщені в центральних або місцевих газетах, журналах.
Явка з повинною — це заява особи про вчинений нею або за її участю злочин, зроблена добровільно, з власної ініціативи прокурору, слідчому, органу дізнання, судді чи суду. Особа, яка відбуває покарання в місцях позбавлення волі, може заявити про вчинений нею злочин адміністрації виправно-трудової установи.
У разі явки з повинною встановлюється особа того, хто з'явився, після чого складається протокол, в якому докладно від першої особи викладається зроблена заява. Протокол підписують особа, що з'явилася з повинною, і посадова особа, яка склала протокол (ст. 96 КПК).
За змістом закону не можна вважати явкою з повинною заяву особи, яка вчинила злочин, надіслану по пошті або зроблену по телефону. Однак якщо такий заявник не може з'явитись особисто через тяжку хворобу або інші поважні причини, його заява про злочин повинна бути прийнята і занесена до протоколу за місцем його перебування співробітником органу дізнання, слідчим або прокурором.
За загальним правилом явка з повинною є обставиною, що пом'якшує відповідальність (п. 8 ч. 1 ст. 40 КК). Але у випадках, прямо вказаних у законі (ч. 2 ст. 56, ч. З ст. 170, ч. 2 ст. 222 КК), вона є обставиною, яка виключає кримінальну відповідальність і, отже, порушення кримінальної справи.
Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці органи та особи самі, незалежно від будь-чиїх заяв і повідомлень, передбачених п. 1—4 ч. 1 ст. 94 КПК, виявляють підготовлюваний або вчинений злочин (наприклад, орган дізнання — при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, прокурор — при здійсненні загального нагляду за додержанням законності, слідчий — при розслідуванні справи, суддя — при розгляді адміністративної справи, суд (чи суддя) — при судовому розгляді кримінальної або цивільної справи).
Згідно з ч. 2 ст. 94 КПК підставою для порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину (зокрема, суспільної небезпечності і кримінальної протиправності). Достатніми вважаються такі дані (докази), які свідчать про факт підготов-люваного або вчиненого діяння, передбаченого кримінальним законом. При цьому не обов'язково, щоб вони висвітлювали дане діяння повно і всебічно або викривали конкретну особу у вчиненні злочину. Встановлення цих обставин є завданням наступної стадії кримінального процесу — попереднього розслідування. Порушувати кримінальну справу слід, як правило, за фактом вчинення якогось діяння. Але якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, справу повинно бути порушено щодо цієї особи (ч. 2 ст. 98 КПК), при ньому прокурор (суддя) вправі прийняти рішення про заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення попереднього розслідування чи судового розгляду, про що виносять мотивовану постанову (ст. 98 КПК).

^ 3. ОРГАНИ ТА ОСОБИ, ЯКІ МАЮТЬ ПРАВО ПОРУШИТИ КРИМІНАЛЬНУ СПРАВУ
Право порушити кримінальну справу мають тільки прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя і суд (ст. 4, 97, 98 КПК), при цьому кожний з них діє в межах своєї компетенції.
Прокурор має право порушити кримінальну справу про будь-який злочин. Він також здійснює нагляд за законністю й обгрунтованістю порушення кримінальної справи слідчими та органами дізнання.
Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя (ч. 5 ст. 10 Закону про адвокатуру), а щодо народного депутата України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Першого заступника й заступника Голови, головних контролерів та Секретаря Рахункової палати — лише Генеральним прокурором України (ч. 4 ст. 27 Закону про статус народного депутата України, ч. З ст. 20 Закону про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, ч. 2 ст. 37 Закону про Рахункову палату).
Військовий прокурор порушує кримінальні справи про злочини, підсудні військовим судам.
Слідчі порушують кримінальні справи, керуючися правилами про підслідність (ст. 112 КПК). При цьому слідчі прокуратури можуть порушити будь-яку кримінальну справу, бо вони вправі розслідувати всякий злочин, але слідчі військової прокуратури порушують тільки кримінальні справи про злочини, підсудні військовим судам.
Органи дізнання вправі порушити кримінальну справу у межах їх компетенції, визначеної ст. 101 КПК. При цьому міліція в принципі може порушити справу про будь-який злочин. Каштани морських суден, що перебувають у далекому плаванні, також вправі порушити справу про будь-який злочин, вчинений членами екіпажу і пасажирами під час перебування корабля в такому плаванні.
Податковій міліції надано право порушувати справи про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також справи про приховування валютної виручки.
Органи безпеки можуть порушити кримінальну справу про злочини, віднесені законом до їх відання (ч. 2 ст. 112 КПК).
Командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ вправі порушити кримінальну справу про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також робітниками і службовцями Збройних Сил у зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, установи.
Митні органи вправі порушити кримінальні справи про контрабанду.
Начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових і виховно-трудових профілакторіїв мають право порушити кримінальну справу про
злочини проти встановленого порядку несення служби, а також про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ.
Органи державного пожежного нагляду вправі порушити кримінальну справу про пожежі й порушення протипожежних правил.
Органи прикордонної охорони можуть порушити кримінальну справу про порушення державного кордону.
Суддя порушує кримінальні справи приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27, ст. 251 КПК) про злочини, обставини яких органи дізнання встановлюють у порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів (ст. 425, 430 КПК), або коли виявляє ознаки злочину при розгляді справи про адміністративне правопорушення (наприклад, про дрібне хуліганство).
Суд або суддя при розгляді ним справи одноособово вправі порушити кримінальну справу по новому обвинуваченню (ст. 276 КПК) чи щодо нової особи (ст. 278 КПК), якщо в ході судового розгляду кримінальної справи будуть встановлені підстави для цього або ж при розгляді цивільної справи встановить ознаки злочину.

^ 4. ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ.
Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю:
1)за відсутністю події злочину;
2)за відсутністю в діянні складу злочину;
3)виключено;
4)внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також в зв'язку з помилуванням окремих осіб;
5)щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку;
6)за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2, 4 і 5 статті 27 КПК
7)за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого (частина 3 статті 27 КПК);
8)щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;
9)щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;
10)щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню;
11)якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.
Якщо обставини, зазначені в пунктах 1, 2 і 4, виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і у випадках, передбачених пунктами 1 і 2, постановляє виправдувальний вирок, а у випадках, передбачених пунктом 4, — обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання.
Закриття справи на підставах, зазначених у пункті 4, не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.
У разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому статтею 73 КПК.
Якщо в ході дізнання, досудового чи судового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97КПК, поряд з обставинами, зазначеними у пунктах 1, 2, 4, 6, 7, 9—11, що виключають провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов'язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення.
Кримінальна справа щодо померлого підлягає порушенню тільки в тих випадках, коли провадження у справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за ново виявленими обставинами.
Кримінальну справу не може бути порушено щодо особи, про яку є нескасовані вирок, ухвала чи постанова суду, постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню, постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні справи по тому ж факту, бо ці рішення мають загальнообов'язкову силу (ст. 403, 25, 114 КПК). Виняток передбачено законом тільки для суду. В стадії судового розгляду він має право порушити кримінальну справу по новому обвинуваченню (ст. 276 КПК) або щодо нової особи (ст. 278 КПК), незважаючи на наявність згаданих нескасованих постанов органу дізнання, слідчого, прокурора, бо суд внаслідок принципу незалежності суддів і підкорення їх лише закону (ч. 1 ст. 129 Конституції України) не зв'язаний висновками і позицією цих органів і повинен перевірити їх правильність та обгрунтованість.

^ 5.ПОРЯДОК ПОРУШЕННЯ АБО ВІДМОВИ В ПОРУШЕННІ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ
При наявності приводів і підстав, зазначених у статті 94 цього Кодексу, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані винести постанову про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування.
Якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи.
Справи, зазначені в частині 1 статті 27 цього Кодексу, порушуються народним суддею, а у випадках, передбачених частиною 3 статті 27 цього Кодексу, — прокурором.
Після порушення справи:
1)прокурор направляє справу для провадження досудового слідства або дізнання;
2)слідчий починає досудове слідство, а орган дізнання починає дізнання;
3)суд справу про злочин, зазначений у частині першій статті 27 цього Кодексу, призначає до розгляду.
Закон зобов'язує прокурора, слідчого, орган дізнання і суддю приймати заяви й повідомлення про вчинені або шдготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню (ч. 1 ст. 97 КПК). В останньому випадку вони направляють прийняту заяву або повідомлення за належністю, одночасно вживаючи всіх можливих заходів, щоб запобігти злочинові або припинити його.
Неприйняття або повернення заяви чи повідомлення про злочин з мотиву недостатності в них необхідних даних є неприпустимим. Заявнику може бути лише запропоновано додатково дати пояснення, подати наявні у нього предмети чи документи.
Заява або повідомлення про злочин повинні бути розглянуті не пізніше трьох_діб_з дня їх надходження. Протягом цього строку прокурор, слідчий, орган дізнання чи суддя зобов'язані прийняти рішення про порушення або про відмову в порушенні кримінальної справи чи про направлення заяви або повідомлення за належністю, тобто за підслідністю чи підсудністю (ч. 2 ст. 97 КПК).
Якщо питання про порушення кримінальної справи не може бути вирішено на підставі даних, що є в заяві чи повідомленні, провадиться перевірка цих документів у строк не більше 10 днів. Така перевірка здійснюється в основному шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК). В окремих випадках виникає необхідність звернутися до відповідних організацій чи установ з вимогою провести ревізію (ч. 1 ст. 66 КПК) чи відомчу перевірку. Органи дізнання можуть здійснювати перевірку й оперативним шляхом.
Не можна провадити перевірку заяв і повідомлень про злочини шляхом обшуків, допитів та інших слідчих дій. У невідкладних випадках з метою перевірки до порушення справи може бути проведено лише огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК).
Якщо в заяві або повідомленні містяться дані про злочин, справа про який порушується лише за скаргою потерпілого, необхідно перевірити наявність законного приводу до порушення справи (ч. 1 і 2 ст. 27 КПК).
Порушивши кримінальну справу, прокурор, як правило, направляє її для провадження попереднього слідства або дізнання, але може прийняти й до свого провадження.
Якщо справу порушили слідчий або орган дізнання, вони приймають її до свого провадження і починають відповідно попереднє слідство чи дізнання. Не пізніше доби вони зобов'язані направити прокурору копію своєї постанови (ч. 2 ст. 100 КПК).
Проведення розслідування за матеріалами, виділеними з іншої справи в окреме провадження щодо іншої особи за новим обвинуваченням, без порушення справи є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і завжди тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 р. «Про застосування судами України кримшально-процесуального законодавства, шо регулює повернення справ на додаткове розслідування).
Порушивши кримінальну справу, суддя або суд направляє її прокурору для провадження попереднього слідства або дізнання. Винятком є кримінальні справи про злочини, обставини вчинення яких встановлюються в порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів (ст. 425 КПК), і справи приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК).
Визнавши матеріали про злочини, перелічені в ст. 425 КПК, достатніми для розгляду в судовому засіданні, суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи і віддання правопорушника до суду (ст. 430 КПК).
У справах приватного обвинувачення суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи і віддання обвинуваченого до суду (ч. 1 ст. 251 КПК).
Якщо справа про злочини, перелічені в ч. 1 ст. 27 і ст. 425 КПК, порушується щодо неповнолітнього або особи, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, ця справа згідно з ст. 111 КПК повинна бути направлена прокурору для провадження попереднього слідства.
За відсутності законних приводів і підстав, а також за наявності обставин, які виключають порушення кримінальної справи, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя виносять постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації.
Постанову слідчого та органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її представником відповідному прокурору, а постанову прокурора — вищестоящому прокурору протягом 7 днів з дня одержання її копії. У разі відмови прокурора скасувати постанову скарга на цю постанову подається до місцевого суду за місцерозташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом 7 днів з дня отримання повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови. Якщо постанова про відмову в порушенні справи винесена не районним, міським і прирівняним до них органом дізнання, слідчим, прокурором, а вищестоящим, скарга на неї подається до обласного та прирівняного до нього суду (ч. 2 ст. 99, ст. 236КПК). Скарга розглядається суддею одноособово не пізніше 10 днів з дня її надходження до суду. Суддя витребовує матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні справи, повідомляє прокурора та особу, яка подала скаргу, про час її розгляду. Розглянувши скаргу, суддя: 1) скасовує постанову й повертає матеріали для проведення додаткової перевірки або порушує справу; 2) залишає скаргу без задоволення. Копія постанови судді надсилається особі, яка винесла оскаржену постанову, прокурору та особі, яка подавала скаргу.
Постанова судді про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена в касаційному порядку особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом 7 днів з дня одержання її копії (ч. З ст. 99 і КПК), а прокурор — принести протест (ч. 5 ст. 100 КПК) або внести окреме подання (ч. 1 ст. 354 КПК).
Якщо в результаті перевірки заяви або повідомлення про злочин не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши у порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській організації, товариському суду, службі у справах неповнолітніх, трудовому колективу чи адміністрації підприємства, установи, організації для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування у встановленому порядку заходів адміністративного стягнення (ч. 2 ст. 99 КПК).
^ ЛЕКЦІЯ №7 ДОСУДОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ, ФОРМИ ТА ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. ПОНЯТТЯ І ФОРМИ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ
2. ДІЗНАННЯ: ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ, ПОРЯДОК ПРОВАДЖЕННЯ, СТРОКИ.
^ 3. ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО: ПІДСЛІДНІСТЬ, СТРОКИ, ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
4. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС СЛІДЧОГО

1. ПОНЯТТЯ І ФОРМИ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ
Досудове розслідування — це здійснювана відповідно до вимог кримінально-процесуального закону діяльність слідчого та органу дізнання, спрямована на збирання, дослідження, оцінку, перевірку і використання доказів, попередження, запобігання та розкриття злочинів, встановлення об'єктивної істини, забезпечення правильного застосування закону, охорону прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.
У стадії досудового розслідування слідчий та орган дізнання розв'язують також такі завдання: встановлення і відшкодування збитку; виявлення й усунення причин та умов, які сприяють вчиненню злочинів; виховання громадян у дусі поваги честі та гідності громадянина, прагнення до справедливості й додержання законів.
Юридичною підставою для здійснення досудового розслідування є постанова про порушення кримінальної справи. Досудове розслідування може провадитися тільки за порушеною справою,
Досудове розслідування обов'язково провадиться у всіх справах, за винятком справ про злочини, зазначені у частині 1 статті 27 і статті 425 КПК України (справ приватного обвинувачення та протокольної форми досудової підготовки матеріалів), по яких досудове слідство провадиться у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор чи суд.
Досудове розслідування включає у себе досудове слідство та дізнання,
Досудове слідство — діяльність слідчого за порушеною та прийнятою ним до свого провадження кримінальною справою, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об'єктивної істини, здійсненні юридичних дій з метою забезпечення правильного застосування закону, захисту прав та законних інтересів людини, фізичних та юридичних осіб,створення умов для здійснення правосуддя.
Дізнання — це основана на законі розшукова, доказувальна та правозастосовна діяльність наділених процесуальними повноваженнями органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, спрямована на виявлення, попередження, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства.

^ 2. ДІЗНАННЯ: ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ, ПОРЯДОК ПРОВАДЖЕННЯ, СТРОКИ.
Органи дізнання — це органи оперативно-розшукової та адміністративної юрисдикції, які наділені правом провадження кримінально-процесуальних дій (виконують процесуальну функцію розслідування).
Органами дізнання є:
1)міліція;1-1) податкова 2)органи безпеки 3)командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ
4)митні органи
Форми дізнання: у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини; у справах про злочини, що не є тяжкими чи особливо тяжкими. Строки провадження дізнання:
по справах про тяжкі або особливо тяжкі злочини —10 днів з моменту порушення справи;
по справах про злочини,.що не є тяжкими чи особливо тяжкими, — до встановлення особи, що вчинила злочин(ст. 104 КПК України), та у термін не більше 10 днів, починаючи з моменту встановлення особи, що вчинила злочин (ст. 108 КПК України).
При цьому, у разі обрання до підозрюваного одного з передбачених в законі запобіжних заходів у порядку, передбаченому статтею 165-2 КПК України, дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.
Передбачені законом строки провадження дізнання є остаточними і продовженню не підлягають.
Форми закінчення дізнання: передача справи слідчому; закриття справи.
На органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили.
Про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора.
Порядок провадження дізнання у кримінальних справах
За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання, додержуючи строків, передбачених частиною 1 статті 108 цього Кодексу, складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження.
У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строків, передбачених частиною 2 статті 108 цього Кодексу.
Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки.
Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій.
Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав:
1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;
2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;
3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.
При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.(ст.106)
Орган дізнання вправі допитати підозрюваного у вчиненні злочину(ст.134-136, 145, 146)
Строки провадження дізнання
У справі про злочин, що не є тяжким, або особливо тяжким, дізнання провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила. Якщо таку особу не встановлено, дізнання зупиняється з додержанням вимог, передбачених статтею 209 цього Кодексу.
У справі про тяжкий, або особливо тяжкий злочин дізнання провадиться у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи.
У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу у порядку, передбаченому статтею 165-2 цього Кодексу, дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.
Закінчення дізнання
Дізнання у справах закінчується складанням постанови про направлення справи для провадження досудового слідства, яка затверджується прокурором.
За наявності обставин, передбачених статтею 6 цього Кодексу, орган дізнання закриває справу мотивованою постановою, копію якої в добовий строк надсилає прокуророві
Оскарження дій і постанов органів дізнання
Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскаржені прокуророві.
В разі надходження скарги прокурор зобов'язаний розглянути її протягом десяти днів і рішення по скарзі повідомити скаржникові.
Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскаржені до суду.
Скарги на дії і постанови органів дізнання розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

^ 3.ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО: ПІДСЛІДНІСТЬ, СТРОКИ, ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Досудове слідство - кримінально-процесуальна діяльність слідчого за порушеною та прийнятою ним до свого провадження кримінальною справою, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об'єктивної істини, провадженні слідчих і інших процесуальних дій та самостійному застосуванні норм права з метою захисту прав та законних інтересів людини, фізичних та юридичних осіб, створення умов для здійснення справедливого правосудця.
Органами досудового слідства є слідчі прокуратури, слідчі рганш внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів служби безпеки України, досудове слідство покликане вирішити або створити умови для подальшого вирішення судом найважливішого завдання — забезпечення справедливості та всіх інших завдань кримінального процесу.
Підслідність — це сукупність встановлених законом ознак кримінальних справ, відповідно до яких встановлюється конкретний слідчий орган, компетентний проваджувати досудове слідство.
Розрізняють предметну (родову), персональну, альтернативну, територіальну підслідність та підслідність за зв'язком справ.
Досудове слідство провадиться у всіх справах, за винятком справ про злочини, зазначені у частині 1 статті 27 і статті 425 цього Кодексу, по яких досудове слідство провадиться у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор чи суд.
Початок провадження досудового слідства
Досудове слідство провадиться лише після порушення кримінальної справи і в порядку, встановленому цим Кодексом.
Слідчий зобов'язаний негайно приступити до провадження слідства в порушеній ним чи переданій йому справі. Коли справа порушена слідчим і прийнята ним до свого провадження, то складається єдина постанова про порушення справи і прийняття її до свого провадження. В разі прийняття до свого провадження раніше порушеної справи слідчий виносить окрему постанову про прийняття справи до свого провадження.
Копію постанови про прийняття справи до свого провадження слідчий протягом доби надсилає прокуророві.
Місце провадження досудового слідства
Досудове слідство провадиться в тому районі, де вчинено злочин. Коли місце вчинення злочину невідоме, а також з метою найбільш швидкого і повного розслідування його, слідство може провадитися за місцем виявлення злочину або за місцем перебування підозрюваного, обвинуваченого, або за місцем перебування більшості свідків чи за визначенням прокурора.
Слідчий, встановивши, що дана справа йому не підслідна, зобов'язаний провести всі невідкладні дії, після чого передає справу прокуророві для направлення її за підслідністю
Слідчий має право провадити слідчі дії в інших слідчих районах і вправі доручити провадження цих дій відповідному слідчому або органу дізнання, які зобов'язані це доручення виконати в десятиденний строк.
У межах міста або району, хоч і поділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий зобов'язаний особисто провадити всі слідчі дії.
Провадження слідства в справі декількома слідчими
Якщо розслідування особливо складної справи доручається декільком слідчим, то про це зазначається в постанові про порушення справи або виноситься окрема постанова. Один з цих слідчих призначається старшим, він приймає справу до свого провадження і безпосередньо керує діями інших слідчих.
Постанова про призначення в справі декількох слідчих оголошується обвинуваченому.
Строки досудового слідства
Досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. В цей строк включається час з моменту порушення справи до направлення її прокуророві з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження в справі. Цей строк може бути продовжено районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором у разі неможливості закінчити розслідування — до трьох місяців.
В особливо складних справах строк досудового слідства, встановлений частиною 1 цієї статті, може бути продовжено прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округу, флоту і прирівняним до них прокурором або їх заступниками на підставі мотивованої постанови слідчого — до шести місяців.
Далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники.
При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а також відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, в межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Дальше продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах.
Дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсягу, в якому вони визнають можливим.
У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних досудового слідства. Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть кримінальну відповідальність за статтею 387 Кримінального кодексу України.
Стаття 122. Роз'яснення прав потерпілому
Стаття 123. Визнання цивільним позивачем
Стаття 124. Притягнення як цивільного відповідача
Стаття 127. Залучення понятих
Стаття 128. Залучення перекладача
Стаття 128-1. Участь спеціаліста при проведенні слідчих дій
Стаття 129. Розгляд клопотань слідчим
Про рішення, прийняті слідчим або прокурором під час провадження досудового слідства у випадках, зазначених у цьому Кодексі, а також у випадках, коли це визнає за необхідне слідчий або прокурор, складається мотивована постанова.
У постанові зазначається місце і час її складання, посада особи, що виносить постанову, її прізвище, справа, в якій провадиться слідство, і обгрунтування прийнятого рішення, а також стаття цього Кодексу, на підставі якої прийнято рішення.

4.ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС СЛІДЧОГО
Слідчий — учасник кримінального процесу, який прийняв відповідно до закону кримінальну справу до свого провадження та вирішує завдання кримінального процесу шляхом здійснення функції розслідування.
Слідчий процесуально самостійний і в своїй діяльності ерується законом.
Повноваження слідчого.При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.
В разі незгоди слідчого з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. В цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.
Слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукних та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.
В справах, в яких досудове слідство є обов'язковим, слідчий вправі в будь-який момент приступити до провадження досудового слідства, не чекаючи виконання органами дізнання дій, передбачених статтею 104 цього Кодексу.
Постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами і громадянами.
При проведенні різних слідчих дій слідчий вправі використовувати машинопис, звукозапис, стенографування, кінозйомку і відеозапис
Повноваження начальника слідчого відділу
Начальник слідчого відділу здійснює контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вживає заходів до найбільш повного, всебічного і об'єктивного провадження досудового слідства в кримінальних справах.
Начальник слідчого відділу має право перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій, передавати справу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
Вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі даються слідчому у письмовій формі і є обов'язковими для виконання.
Оскарження цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 114 цього Кодексу.
Вказівки прокурора в кримінальних справах, які дані відповідно до правил, встановлених цим Кодексом, обов'язкові для начальника слідчого відділу. Оскарження цих вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання.
Слідчий зобов'язаний вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, вирішення завдань кримінального судочинства, виявити як викриваючі, так і виправдовуючі обвинуваченого, а також пом'якшуючі та обтяжуючі його відповідальність обставини. Слідчий не має права перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. Забороняється домагатися показань шляхом насильства, погроз або інших незаконних заходів.
При провадженні слідчих та інших процесуальних дій слідчий зобов'язаний роз'яснити учасникам їх права та обов'язки, а також порядок їх реалізації, суворо додержуватись закону та забезпечувати права й законні інтереси учасників процесу та інших громадян.
У взаємовідносинах з обвинуваченим слідчий виходить з конституційного принципу презумпції невинності, згідно з яким обвинувачений не вважається винним, доки його провина не буде доведена та встановлена вироком, який набув законної сили; всі сумніви у справі, якщо вичерпані можливості їх усунути, повинні тлумачитися та вирішуватися на користь обвинуваченого.
Слідчому забороняється:
-Проваджувати дії, не передбачені законом чи в такому порядку, який не відповідає вимогам чинного законодавства.
-Без наявності передбачених у законі підстав і умов крайньої необхідності обмежувати конституційні та інші права і свободи людини.
-Проваджувати розслідування за наявності підстав для самовідводу.
-Перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. Домагатися показань та здобуття інших доказів шляхом насильства, погроз або інших незаконних заходів.
-Використовувати самому та залучати до справи недостовірні фактичні дані, дані, джерело і засіб отримання яких невідомі, чи дані, здобуті незаконним шляхом, повідомляти суду явно не-ймовірн) або недостовірну інформацію.
-Розголошувати дані про обставини особистого життя людини, кі стали йому відомі у зв'язку з виконанням його обов'язків, якщо такі дані не є доказами вчинення злочину.
-Використовувати свої повноваження на шкоду інтересам правосуддя.
Забороняється будь-яке втручання в процесуальну діяльність слідчого. При провадженні розслідування слідчий самостійно обирає тактику і методику розслідування, проваджує слідчі дії та приймає рішення по справі.
Ніхто, окрім прокурора чи начальника слідчого підрозділу та їхніх заступників, у межах повноважень, визначених Кримінально-процесуальним кодексом і функціональними обов'язками, не може витребувати кримінальну справу для перевірки чи матеріали, на підставі яких слідчим відмовлено у порушенні кримінальної справи.
Забороняється без дозволу слідчого, в провадженні якого знаходиться кримінальна справа, видача будь-кому (за винятком прокурора, який здійснює нагляд) затриманих або заарештованих підозрюваних чи обвинувачених по такій справі для допитів або інших слідчих дій чи непроцесуальних форм спілкування.
Дані досудового слідства можуть бути оголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають за можливе. Матеріали кримінальної справи не можуть бути розголошені до закінчення досудового слідства без дозволу слідчого, у провадженні якого знаходиться справа. У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, потерпшого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, фахівця, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних досудового слідства. Винні в їх розголошенні несуть кримінальну відповідальність.
Ніхто не вправі давати будь-які вказівки слідчому щодо провадження в кримінальній справі.
Слідчий недоторканний. Притягнення до кримінальної відповідальності слідчого можливе тільки з дозволу Верховної Ради України за поданням Генерального прокурора України.
Слідчий може бути допитаний як свідок тільки з його згоди дозволу начальника слідчого підрозділу.
Дисциплінарні стягнення на слідчого за порушення норм кримінально-процесуального законодавства наюіадаються тільки на підставі висновків начальника слідчого управління.
Забороняється притягнення слідчого до виконання функцій, не пов'язаних з розкриттям та розслідуванням злочинів.
Помічник слідчого. Посада помічника слідчого передбачається Наказом МВС України № 745 від 25 листопада 1992 року "Про невідкладні заходи з удосконалення структури та організації діяльності органів досудового слідства в системі" МВС України".
Помічник слідчого є співробітником органу досуцового слідства, в обов"язки якого входить надання допомоги слідчому і иконання його доручень, пов'язаних із розслідуванням кримінальних справ.
Відповідно статусу він:
-викликає для проведення слідчих дій свідків, що потерпілі(підозрюваних), спеціалістів, експертів, цивільних позивачів і
-відповідачів та інших учасників процесу;
-залучає понятих для участі в проведенні процесуальних дій-
-здійснює застосування звуко- та відеотехніки для технічного
-документування слідчих дій;
-упаковує вилучені в справі речові докази;
-доставляє до місця призначення необхідні документи, предмети, речові докази.