Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Класифікація видів державного регулювання





Класифікація регулювання можлива також залежно від того, чи впливає воно на окрему галузь економіки або на економіку в цілому, тобто має вузько галузеве або загальноекономічне спрямування. Деякі види впливу можуть здійснюватися стосовно окремих галузей, в той час як більшість типів регулювання впливають на економіку в цілому.

Державне регулювання економіки також можна поділити на два типи залежно від того, спрямоване воно на заміну конкуренції чи є доповненням до ринкових механізмів і призначене для досягнення інших специфічних цілей.

Класичним прикладом першого типу регулювання є природна монополія. Вона існує в галузях (ринках), пов'язаних зі значним обсягом продукції, де в силу технологічних особливостей виробництва найефективніше задоволення попиту за відсутності конкуренції, функціонуванні одного суб'єкта підприємництва. Найбільший суб'єкт підприємницької діяльності в такій галузі е і найефективнішим, оскільки його витрати на одиницю продукції мінімальні. Такий суб'єкт здатний витісняти конкурентів з ринку, і менші за розмірами суб'єкти підприємництва не можуть конкурувати з ним. За відсутності регулювання в такій галузі монополія здатна встановити більш високі ціни, ніж це зумовлено витратами виробництва.

Державна політика щодо природної монополії полягає в дозволі одному великому суб'єкту функціонувати на ринку, використовуючи при цьому регулювання його діяльності для запобігання монопольних цін. Отже, регулювання природної монополії дає змогу державі використовувати переваги галузей економіки з об'ємною продукцією без перекладання на споживачів тягаря монополістичних цін і без затрат на перетворення монополістів на малі і середні підприємства та їх об'єднання, що вироблятимуть таку саму або меншу кількість продукції, але за вищими цінами.

Надання комунальних послуг — типовий приклад такої монополії, а регулювання доступу на ринок, цін і доходів суб'єктів підприємництва — це приклади державного регулювання. Підставою для державного регулювання є те, що паралельні й конкуруючі суб'єкти, які надають комунальні послуги (електро-, газо-, водо- та інше постачання) дублюватимуть один одного і спричинятимуть збільшення витрат споживачів. Конкуренція в таких галузях нестабільна і неефективна, однак відсутність регулювання суб'єктів природних монополій може призвести до підвищення цін і, отже, необґрунтованого збагачення виробників за рахунок споживачів. Державне регулювання в такому випадку означає регулювання цін суб'єктів природних монополій і обмеження або усунення доступу конкурентів на ринок. Таким чином, розглянутий тип регулювання економіки охоплює випадки необхідності регулювання, зважаючи на те, що конкуренція не може працювати в теорії або практиці, бо може існувати тільки один суб'єкт підприємницької діяльності і, як наслідок, немає конкурента, що змагається з ним. Таке регулювання можливе в ситуації з природною монополією, як альтернатива конкуренції для запобігання зловживань монопольною владою. Мета регулювання в цій ситуації — зберігати затрати і ціни низькими, а обслуговування і якість — високими. Економічне регулювання здійснюється для досягнення тих самих ринкових цілей, що й конкуренція.

Другий тил регулювання відрізняється від першого тим, що він не замінює конкуренцію, а є доповненням до ринку і призначений для досягнення специфічних цілей. Він діє в тих ситуаціях, коли нерегульований ринок не забезпечує певні суспільні інтереси, наприклад, при недостатності інформації про товар на ринку. Багато суб'єктів підприємницької діяльності дуже незначною мірою зацікавлені або зовсім не зацікавлені в забезпеченні споживачів достатньою інформацією про якість і характеристики товару. Більш того, багато підприємців вважають, що забезпечення споживачів неповною або неточною інформацією більшою мірою відповідає їх інтересам.

Метою регулювання у таких випадках є захист прав споживачів, їх здоров'я і безпеки шляхом інформування споживачів про товари, що створюються та реалізуються на ринку. Регулювання у цій сфері може набирати форм встановлення державних вимог та стандартів щодо маркування і сертифікації товарів.

Держава для регулювання економіки використовує як економічні (непрямі), так і адміністративні (прямі) методи впливу на підприємницьку діяльність й економіку країни. Основними серед економічних важелів є податки, перерозподіл прибутків і ресурсів, ціноутворення, державна підприємницька діяльність, кредитно-фінансові механізми тощо. Адміністративні методи, тобто заходи прямого впливу, використовуються державою в тому випадку, коли економічні методи неприйнятні або недостатньо ефективні для вирішення певного завдання. Вони використовуються в таких галузях: природна державна монополія; охорона навколишнього середовища і використання ресурсів; сертифікація, стандартизація, метрологія. Для створення нормальних умов для підприємницької діяльності держава має проводити відповідну економічну політику, що складається з фіскальної, науково-технічної, інвестиційної, цінової, амортизаційної, кредитно-грошової та інших, при реалізації яких вона в комплексі використовує як економічні, так і адміністративні методи.

Держава може бути: 1) гальмом розвитку підприємництва, коли воно створює вкрай несприятливі умови для розвитку підприємництва або навіть забороняє його; 2) стороннім спостерігачем, коли держава прямо не протидіє розвиткові підприємництва, але водночас і не сприяє його розвитку; 3) прискорювачем підприємницького процесу, коли держава веде постійний і активний пошук заходів для залучення до підприємницького процесу нових економічних агентів. Основними функціями держави як прискорювача підприємницького процесу є: а) держава бере на себе освітні функції, тобто функції з професійної підготовки та виховання підприємницьких кадрів; б) держава підтримує у фінансовому відношенні підприємців, які щойно вступили або вступають у сферу ділової активності; в) держава бере на себе функції створення для підприємців необхідної підприємницької інфраструктури.

Іноді затверджується, що термін "державне регулювання" не відбиває всіх проблем, які треба вирішувати державі у процесі формування ринкової економіки, на сучасному етапі питання має ставитися ширше — про державну систему підтримки підприємництва, що складається із трьох основних аспектів — теоретичного, правового й організаційного.

Не заперечуючи значимості державної підтримки підприємництва, не можна не відзначити, що державна підтримка підприємництва не може замінити державне регулювання, як і навпаки, оскільки це дві різні форми державного впливу на економіку, кожна з яких вирізняється значною своєрідністю і виконує певну роль у розвитку економіки в цілому, і підприємницької діяльності зокрема.

Підприємництво користується державною підтримкою у всіх промислове розвинутих країнах, суть якої зводиться до розробки конкретних заходів за трьома напрямками: консультаційний супровід процесу створення і функціонування вперше створюваних фірм на початковому етапі; надання певної фінансової підтримки вперше створюваній структурі або надання такій структурі певних пільг (зазвичай у сфері оподаткування); надання технічної, науково-технічної або технологічної допомоги малопотужним у фінансовому відношенні підприємницьким структурам.

Держава використовує безліч форм і механізмів для безпосереднього або опосередкованого впливу на суб'єктів підприємницької діяльності, в яких проявляються різноманітні аспекти, що включають сприяння підприємництву, планування, регулювання. Крім того, держава у взаємовідносинах із підприємцями може виступати покупцем, власником, менеджером економіки.

Так, свою функцію підтримки підприємництва держава виконує шляхом субсидій та інших форм фінансової допомоги, що призначені для сприяння окремим галузям промисловості, регіонам країни, а інколи — окремим підприємцям. Деякі з цих форм підтримки такі ж різноманітні, як і їхня кількість, і спрямовані на стабілізацію економіки, підтримку її збалансованості, стимулювання інновацій. Державні субсидії, що надаються окремим галузям економіки, підтримують підприємництво шляхом надання фінансових коштів або послуг. Крім прямих субсидій, держава також бере на себе значні затрати на науково-дослідні роботи в окремих галузях, що вважаються важливими для забезпечення національного добробуту і володіють комплексною технологією.

Держава може бути своєрідним гарантом окремих суб'єктів підприємництва, не допускаючи їх банкрутства, якщо це може призвести до несприятливих наслідків для всієї економіки. Вона виступає як покупець, закуповуючи товар і послуги підприємців для державних потреб.

Держава здійснює функції власника стосовно державної власності, а також бере участь у підприємствах, заснованих на поєднанні приватної та державної власності. Виступаючи в ролі менеджера економіки, держава широко використовує фінансову, монетарну політику та політику планування.

Вона також впливає шляхом моніторингу суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема, стосовно вимоги надання певних видів інформації, наприклад, фінансовими інститутами та іноземними інвесторами.

Регулювання застосовується у відповідь на необхідність захисту суспільних інтересів від зловживань і порушень з боку суб'єктів підприємницької діяльності та їх об’єднань і для захисту суб'єктів підприємництва та їх об'єднань від порушень їх прав іншими підприємцями. Не можна заперечувати, що є суб'єкти підприємницької діяльності та їх об’єднання, які для досягнення мети одержання прибутку не обтяжені етичними або правовими проблемами, ними керує лише бажання швидко отримати прибуток. У цих ситуаціях державне регулювання є засобом коригування певних шкідливих результатів підприємницької діяльності.

Державне регулювання економіки необхідне в перехідний період до ринкової економіки. Тому невиправданим є заперечення та критика всіх форм державного впливу на економіку і підприємницьку діяльність або всіх засобів їх державного регулювання. Однак не можна стверджувати і зворотне — що будь-яке державне регулювання і вплив на економіку та підприємницьку діяльність є ефективним у досягненні його мети. Для визначення позитивних і негативних аспектів державного регулювання підприємництва важливе значення має характер правил, що встановлюються, ступінь їх деталізації процедура здійснення тощо.

Хоча державне регулювання підприємницької діяльності ґрунтується на законодавстві, однак не вичерпується ним, оскільки це складний процес, що охоплює комплекс різноманітних організаційно - правових заходів. Організаційний аспект державного регулювання виявляється в створенні певних державних органів і наділенні їх відповідними повноваженнями для цілеспрямованого впливу на економічні відносини та підприємницьку діяльність.

Самі по собі правові засоби, закріплені у чинному законодавстві, не можуть забезпечити підприємницьку діяльність без відповідного і високоякісного організаційного механізму щодо їх застосування у практиці, що включає наявність певної організаційної структури, повноважень відповідних органів, підготування його кадрів тощо. Для досягнення організованості правових засобів недостатньо лише нормативної регламентації, а необхідне належне їх застосування, що неможливо без організаційного аспекту, тобто належного функціонування державних органів, які застосовують правові засоби. Регулювання підприємницької діяльності не може зводитися лише до організаційних засобів, але і не повинно бути абстраговане від питань організації регулювання цієї діяльності.

Значний масив законодавства про підприємництво, складність управлінських рішень, що закріплюються правом, спричинює неможливість регулювання підприємницької діяльності без організаційного впливу відповідних державних органів. Організаційні заходи становлять право організуючу функцію діяльності, розробка і фактичне здійснення яких спрямовані на забезпечення реалізації правових норм. Результативність правових засобів у досягненні поставленої мети залежить не тільки від їх фіксації в законодавстві, але й значно більшою мірою — від належної організації їх застосування, що включає визначення компетенції відповідних органів, наділених такими повноваженнями, оптимальний вибір правового засобу, додержання вимоги процесуального (процедурного) законодавства, забезпечення виконання рішень, що приймаються компетентними органами, тощо.

Державне регулювання в цілому і його окремі засоби та сфери зокрема підлягають аналітичній оцінці з метою з'ясування можливостей його вдосконалення. Для визначення того, чи є регулювання економіки, підприємницької діяльності в конкретній ситуації виправданим, вважаємо необхідним попередній аналіз таких аспектів:

* визначення мети регулювання і ступеня його впливу на обмеження ринку, тобто визначення необхідності й наслідків впливу. Це включає такі питання: яка саме проблема потребує вирішення; що викликає необхідність державного регулювання;

* визначення засобу впливу регулювання на ринок, а саме, чи буде регулювання посилювати конкуренцію шляхом усунення обмежень доступу на ринок, вдосконалення інформування або усунення обмежень цінового механізму або іншим засобом; яким саме чином державне регулювання здатне вдосконалити функціонування ринку чи іншим чином відповідати його меті; чи дасть регулювання кращий результат, ніж його відсутність;

• дослідження впливу регулювання економіки на досягнення інших економічних цілей, наприклад, вдосконалення технології, економічний розвиток, зменшення рівня інфляції, підвищення зайнятості населення тощо;

• вплив регулювання на міжнародну конкурентоспроможність; ° визначення можливих побічних і вторинних результатів регулювання;

• дослідження альтернативних підходів. До цього аналізу має ввійти аналіз конкретним відомством, що має намір здійснювати регулювання, альтернативних підходів для вирішення проблеми, а також обґрунтування переваг запропонованого заходу державного регулювання переважно перед альтернативними варіантами. Зокрема, такий аналіз включає дослідження перспектив незастосування регулювання (чи можуть існуючі або потенційні ринки чи правовий механізм вирішити проблему, що виникла), основні альтернативні варіанти в межах законодавства і без його використання, включаючи альтернативні рівні й заходи досягнення мети регулювання, альтернативні ринкове орієнтовані шляхи регулювання; ° аналіз затрат на державне регулювання і його результатів — встановлення сприятливих результатів запропонованого методу регулювання, детальний і, де це можливо, точний підрахунок усіх потенційних сприятливих результатів, обґрунтування механізму, шляхом якого можливе досягнення цих результатів, а також застосування подібного аналізу стосовно оцінки витрат.

Державне регулювання економіки і підприємницької діяльності має здійснюватися тільки у випадку, коли доведено перевищення потенційних результатів над його потенційними витратами. Мета регулювання і засоби досягнення цієї мети мають обиратися стосовно ступеня їх відповідності суспільним інтересам. Регулювання цін і продуктивності на конкурентних ринках слід скорочувати до мінімуму. Доступ на ринок слід регулювати тільки там, де це необхідно для забезпечення здоров'я і безпеки населення або управління національними ресурсами.

Регулювання не є кінцевим саме по собі. У будь-якому випадку регулювання веде до державного втручання в ринок. Нерідко в країнах, що перебувають у процесі трансформації до ринку, держава втручається в економіку частіше, ніж де необхідно, на шкоду економіці в цілому. Таке втручання набуває форми законодавчих або адміністративних заходів або навіть державної участі в діяльності, яку повинні здійснювати суб'єкти підприємницької діяльності. Навіть за наявності підстав для регулювання держава часто діє таким чином, що не відповідає ринковому механізму, наприклад, підпорядковуючись протекціоністській політиці або субсидіюванню великих і неефективних підприємств. Слід уникати надмірного регулювання економіки і підприємницької діяльності.

Основним регулятором економіки повинен виступати конкурентний ринок, що підтримується конкурентним законодавством. Там, де державний вплив на економіку необхідний, перевага має надаватися його способам, що базуються передусім на стимулах, а не командним і контрольним способам.

При здійсненні державного впливу на економіку для запобігання неадекватності методу регулювання, що використовується, його меті необхідно зважати на таке. У структурно конкурентних галузях перевага має надаватися саморегулюванню ринку, а не його державному регулюванню. Для досягнень мети впливу необхідно використовувати не один, а систему заходів і методів, включаючи стимули. Державі слід здійснювати і продовжувати економічне регулювання у тих сферах, де складається ефективна конкуренція. Є багато сфер економіки, де альтернативи регулювання можуть працювати більш ефективно, ніж регулювання для досягнення тієї самої мети.

Державне регулювання допускає можливість використання примусового механізму до суб'єктів підприємницької діяльності, що не дотримуються встановлених законодавством правил. Альтернативою цьому е використання опосередкованих методів державного впливу у формі сприяння та заохочення підприємництва. Ринковий підхід для досягнення мети державного впливу на економіку допускає більшою мірою використання стимулів, а не примусу. Бажана з позиції суспільних інтересів поведінка підприємців може бути досягнута не тільки за допомогою державного регулювання, а й стимулюванням, що спонукає їх діяти відповідно до власних інтересів.

Держава може забезпечити такі стимули, зокрема, податковою політикою. Постачання споживачів більш точною інформацією стосовно потенційних ризиків, пов'язаних з тією або іншою продукцією окремих підприємців, може бути більш ефективним засобом забезпечення безпеки товарів, ніж заборона випуску окремих товарів або встановлення державних стандартів їх якості. Інформаційний підхід як альтернативний державному регулюванню, в тому числі поширення інформації про небажані наслідки, пов'язані з використанням певної продукції, може дієвим стимулом виробництва підприємцями безпечніших товарів.

В останньому підсумку державне регулювання підприємництва спрямоване на створення підприємницького середовища, сприятливого для розвитку підприємництва. У цьому корисним є визначення поняття підприємницького середовища як суспільної економічної ситуації, що включає ступінь економічної свободи, наявність (або можливість появи) підприємницького корпусу, домінування ринкового типу економічних зв'язків, можливість формування підприємницького капіталу і використання необхідних ресурсів.

 

2.1 Організаційно-правові методи державного впливу на розвиток господарських відносин та методи їх реалізації

Розглядаючи дане питання, передусім слід зазначити, що держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, відповідно до П.1 ст. 8 Господарського кодексу України, не є суб'єктами господарювання.

Рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування з фінансових питань, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також з адміністративних та інших відносин управління, крім організаційно-господарських, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в межах його владних повноважень.

Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Важливою формою державної політики у сфері регулювання економіки є державне замовлення. Відповідно до статті 13 Господарського кодексу, Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.

Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини.

Поставки продукції для державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього, в порядку, визначеному законом.

У випадках, передбачених Господарським кодексом та іншими законами, Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади можуть встановлювати державні завдання, що є обов'язковими для суб'єктів господарювання.

Засади та загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для задоволення державних потреб визначаються законом.

Особливості відносин, що виникають у зв'язку з поставками (закупівлею) для державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння та військової техніки, а також інших спеціально визначених (специфічних) товарів, регулюються відповідно до закону.

Одним із завдань держави у сфері регулювання економіки є контроль за діяльністю суб’єктів підприємницької діяльності, основні засади якого обумовлені статтею 19 Господарського кодексу. Визначається, що суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до умов Господарського Кодексу та закону.

Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:

- збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

- фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових

відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

- цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання

державних цін на продукцію і послуги;

-.. монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольно -

конкурентного законодавства;

- земельних відносин - за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

-.. виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням

законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

- споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг;

- зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологічної, економічної,

екологічної та соціальної безпеки.

В сучасних умовах розвитку суспільства та його економічної складової винятково важливою видається антимонопольна та конкурентна політика держави. Загальні засади державної політики обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції регламентовані у статтях 25-7 Господарського кодексу.

В цілому, держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.

Уповноважені органи державної влади і органи місцевого самоврядування повинні здійснювати аналіз стану ринку і рівня конкуренції на ньому і вживати передбачених законом заходів щодо упорядкування конкуренції суб'єктів господарювання.

При цьому, монопольним, виходячи з умов п. 1 ст. 27 Господарського кодексу, визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг).

Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом.

Монопольним може бути визнано також становище суб'єктів господарювання на ринку товару за наявності інших умов, визначених законом.

У разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи державної влади здійснюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій.

Органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання-монополістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.

Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання, створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, а також інші дії, що кваліфікуються відповідно до частини першої статті 32 Господарського кодексу.

Недобросовісна конкуренція тягне за собою юридичну відповідальність осіб, якщо їх дії мають негативний вплив на конкуренцію на території України, незалежно від того, де вчинено такі дії.

2.2 Організаційно-правові форми підтримки підприємництва в Україні

Основні форми та способи підтримки підприємництва в Україні визначаються статтею 16 Господарського кодексу України, у якому визначено, зокрема, що держава може надавати дотації суб'єктам господарювання: на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування, на виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів, на імпортні закупівлі окремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення, а також суб'єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для підтримання їх діяльності, на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект, а також в інших випадках, передбачених законом.

Крім того, держава може здійснювати компенсації або доплати сільськогосподарським товаровиробникам за сільськогосподарську продукцію, що реалізується ними державі. Підстави та порядок застосування засобів державної підтримки суб'єктів господарювання визначаються законом.

Гаранти прав суб'єктів підприємницької діяльності поділяються на загальні та майнові. Загальні гарантії полягають у тому, що держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Забезпечення матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється тільки за умови виконання підприємцем робіт і поставок для державних потреб.

У передбачених законом випадках підприємець або громадянин, який працює у підприємця за наймом, може бути залучений до виконання в робочий час державних обов'язків. Орган, що приймає таке рішення, відшкодовує підприємцю відповідні збитки.

Гарантії майнових прав підприємця полягають у тому, що держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця. Вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.

Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом, відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.

Державна підтримка підприємництва є важливим чинником його активізації в умовах побудови ринкової економіки. З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та нежитлові приміщення, законсервовані й недобудовані об'єкти та споруди, невикористовуване устаткування), необхідні для здійснення підприємницької діяльності. За допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) держава стимулює модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг. Вона надає підприємцям цільові кредити та подає їм інші види допомоги.

 

Date: 2015-07-24; view: 360; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.009 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию