ударами й вогнем

У сучасних умовах маневр силами та засобами став одним із найважливіших елементів бою. Практичне застосування цього принципу дозволяє захоплювати та утримувати ініціативу в діях, зривати замисли противника, створювати та утримувати перевагу над ним на головних напрямах, успішно вести бій в обстановці, що змінилася, досягати мети бою в найкоротші строки і з найменшими втратами, знищувати своїми військами переважаючі сили противника.

Маневр підрозділами та частинами здійснюють з метою охоплення чи обходу противника, нанесення рішучих і раптових ударів по його флангах і тилу з різних напрямів, а також виведення своїх військ з-під ударів противника.

Основою маневру повинне бути своєчасне і найбільш повне використання результатів ударів і вогневого ураження противника.

Видами маневру частинами і підрозділами є охоплення, обхід, їхнє поєднання і відхід.

Охоплення – маневр, який проводять з метою переміщення (проникнення) частин, підрозділів на територію противника і здійснення удару у фланг (фланги) його угруповання. Охоплення здійснює в бойових або передбойових порядках частина сил чи головні сили у взаємодії з військами, які діють з фронту, авіацією та аеромобільними частинами і підрозділами. Новим різновидом охоплення є вертикальне охоплення, яке проводять у загальновійськовому бою повітряні десанти та армійська авіація у тактичній взаємодії з підрозділами і частинами, що наступають з фронту або виконують обхід.

Обхід – маневр, який проводять з метою глибокого проникнення військ на територію противника і нанесення удару по ньому з тилу. Його здійснюють за наявності відкритого флангу або проміжків у бойових порядках противника у взаємодії з військами, які діють з фронту. Обхід застосовують для оточення і знищення угруповань противника, порушення управління військами, захоплення важливих об’єктів (рубежів) на шляхах його відходу. Для здійснення обходу створюють сильніші, ніж для охоплення, угруповання військ, які здатні самостійно виконувати завдання щодо розгромлення противника без підтримки військ, що ведуть наступ з фронту.

Відхід – маневр, який застосовують у тих випадках, коли лише шляхом тимчасової втрати частини території можна змінити несприятливу обстановку, що склалася, вивести свої війська з-під удару противника, виграти час і зайняти вигідні рубежі. Його можна проводити тільки з дозволу старшого командира.

Маневр ударами і вогнем полягає в зосередженні ударів і вогню по найважливіших угрупованнях, об’єктах і цілях противника; в розподілі ударів і вогню для одночасного чи послідовного ураження (знищення) декількох угруповань, об’єктів, цілей; у перенаціленні ударів і вогню на нові об’єкти й цілі.

Маневр частинами і підрозділами повинен бути простим за замислом і виконуватися швидко, приховано і неочікувано для противника. Це досягається стрімким просуванням, подоланням з ходу різних перешкод, використанням вертольотів і транспортних літаків для перекидання військ, бойової техніки, озброєння, боєприпасів та інших матеріальних засобів у короткі строки.

Всебічне врахування і повне використання морального та психологічного факторів для виконання поставленого завдання. Ці фактори істотно впливають на всі сторони діяльності особового складу військ, рішення командирів, хід і результат виконання частинами і підрозділами бойового завдання.

У сучасному бою на особовий склад будуть покладатися великі психологічні та фізичні навантаження. Тому морально-психологічну підготовку під час занять і навчань необхідно спрямувати на розвиток у воїнів твердої волі, стійкості психіки, витримки, наполегливості та активності.

Застосування в сучасному бою значної кількості колективної зброї (танки, гармати, ПТРК, гранатомети і т. ін.) і бойової техніки (БМП, БТР, РЛС, радіостанції тощо) вимагає сьогодні вмілих і злагоджених колективних дій та взаємозаміни. Тому морально-психологічна підготовка у військах повинна бути спрямована на створення в екіпажах, підрозділах і частинах військових колективів, де панували б дружба, взаємоповага, взаємовиручка, військова дисципліна та старанність.

Всебічне забезпечення бою. Суть цього принципу полягає в організації та проведенні заходів, спрямованих на підтримання високої бойової готовності військ, збереження їхньої боєздатності та створення сприятливих умов для успішного і своєчасного виконання поставлених завдань.

Всебічне забезпечення бою проводять безперервно, як у ході підготовки, так і під час його ведення. Його організовують на основі рішення командира і здійснюють усі роди військ, а найскладніші заходи, які потребують спеціальної підготовки особового складу й застосування спеціальної техніки, проводять частини та підрозділи спеціальних військ і тилу.

Всебічне забезпечення бою підрозділів і частин складається з: бойового, морально-психологічного, матеріально-технічного і медичного забезпечення.

Бойове забезпечення полягає в організації та проведенні заходів, спрямованих на недопущення раптового нападу противника, зменшення ефективності його ударів, створення своїм військам сприятливих умов для організованого і своєчасного вступу в бій та успішного його ведення.

Матеріально-технічне забезпечення полягає в організації та проведенні заходів, спрямованих на утримання (зберігання) бойової й іншої техніки, боєприпасів усіх видів, військово-технічного майна в постійній готовності до бойового застосування, а також на ремонт техніки при пошкодженнях, а також його організовують і здійснюють з метою підтримання військ у боєздатному стані, їхнього забезпечення відповідними видами матеріальних засобів і створення умов для виконання поставлених завдань.

Організація всебічного забезпечення бою є одним з основних обов’язків командирів, штабів, начальників родів військ, спеціальних військ і служб. Заходи, які вони проводять, повинні відповідати замислу бою і передбачати зосередження основних зусиль сил і засобів забезпечення на вирішальному напрямку (в районі), а також можливості гнучкого маневрування ними залежно від обстановки, що склалася. Більш детально питання всебічного забезпечення бою будуть розглянуті в дванадцятому розділі цього підручника.

Підтримання і своєчасне відновлення боєздатності військ застосування в бою ЗМУ, авіації, систем високо-точної зброї і залпового вогню, боєприпасів об’ємного вибуху та з індивідуальним наведенням, розвідувальних ударних комплексів створюють передумови для нанесення бойовим підрозділам великих втрат за невеликий проміжок часу, а також для порушення систем управління та забезпечення.

Тому боєздатність підрозділів і частин повинна підтримуватись і швидко відновлюватися до такого рівня, при якому буде забезпечуватись успішне виконання бойових завдань.

Підтримання і своєчасність відновлення боєздатності військ полягають в організації та проведенні ряду заходів щодо забезпечення їхньої життєдіяльності, здатності протистояти ударам засобів масового ураження противника і швидко відновлювати боєздатність підрозділів і частин.

Такими заходами є: виявлення і негайне знищення засобів ядерного та хімічного нападу противника, а також об’єктів систем ВТЗ; виконання завдань із найменшими втратами особового складу, зброї та військової техніки; надійне прикриття частин і підрозділів від ударів противника з повітря; швидке відновлення техніки та озброєння, які тимчасово вийшли з ладу в результаті ударів противника.

Відновлення боєздатності військ – найважливіше завдання командирів і штабів. Воно полягає у проведенні великого комплексу заходів, основними з яких є: відновлення порушеного управління; уточнення бойових завдань підрозділам, які зберегли боєздатність; виведення підрозділів, що потрапили під ядерні та вогневі удари, в райони відновлення їхньої боєздатності; поповнення підрозділів (частин), які відновлюють боєздатність, особовим складом, озброєнням, технікою, матеріальними засобами: зміцнення морально-психологічного стану особового складу.

Відновлення боєздатності військ здійснюється, як правило, в попередній організаційній структурі, але можливе також створення зведених формувань. Його проводять у терміни, які забезпечують випередження противника під час переходу до активних дій. Спочатку відновлюють частини (підрозділи), які мають найменші втрати і призначені для дій на головному напрямі.

2. Охоплення як вид маневру

Оточення - військовий стратегічний (тактичний) прийом, що полягає в ізоляції певної угруповання військ (сил) противника від інших сил та їхніх союзників в цілях знищення або полонення. У військовому жаргоні нерідко використовуються такі слова для оточення, як котел, мішок, кільце.

Якщо мова йде про оточення ворожого об'єкту шляхом припинення його зовнішніх зв'язків, то говорять про військову блокаді.

Попадання в оточення вкрай небезпечно для оточуючих військ. На тактичному рівні війська, що знаходяться в оточенні, схильні до атак фактично з усіх боків і змушені перейти до кругової оборони. На стратегічному рівні оточення призводить до ізоляції військ від ліній постачання і забезпечення, позбавляє їх можливості підходу військових підкріплень і резервів. Подібна ситуація ставить командування оточеними військами в ситуацію дуже обмеженого вибору - або битва на смерть, або капітуляція. Важко досяжними альтернативами можуть служити самостійний прорив з'єднань з оточення на територію, підконтрольну союзним силам, або ж наполеглива оборона в очікуванні зняття оточення ззовні іншими силами, дружніми для оточених військ. Необхідно також враховувати, що оточення в більшості випадків вкрай негативно позначається на бойовому дусі оточених, що може призвести до зниження бойової ефективності підрозділів, випадкам дезертирства, самовільної здачі в полон і т.п.

У боях давнину і середньовіччя оперативно-тактичний підхід до оточення нерідко припускав, що оточеному в битві противнику слід залишати невеликий шлях для відступу. Таким чином заохочувалося можливе бажання супротивника до втечі, всупереч стоянию на смерть в ситуації очевидною безвиході, яка могла б змусити оточених битися з відчаєм приречених і привести до великих втрат серед атакуючих. В той же час, тікає в паніці ворога було набагато легше знищити або полонити. В умовах сучасних бойових дій, що характеризуються високою мобільністю і підвищеної залежністю від ліній постачання (зокрема, від запасів пального і боєприпасів), переважає підхід до повного оточення супротивника. У цьому випадку оточені війська, позбавлені можливості маневрувати і залишилися без підтримки і постачання, швидко втрачають боєздатність і змушені капітулювати.

Як правило, необхідним чинником успішного оточення є перевага над противником в чисельності та технічному оснащенні військ. Оточені війська блокуються з повітря, а на приморських напрямках - і з моря. Основний спосіб оточення - «подвійні кліщі» - досягається за допомогою атаки флангів противника відповідними епосі мобільними силами (легка кавалерія, танки тощо), які, завдяки високій швидкості просування, замикають «кільце» в тилу противника. Крім вищеописаного флангового маневру мобільних сил, війська противника також зв'язуються пробними атаками з лобового напрямки, що перешкоджають оперативної реакції ворога на оточення з флангів. Оточення 6-ї німецької армії у Сталінградській битві в 1942 році є класичним прикладом.

До оточення супротивника прагнули багато воєначальники у війнах різних епох. Класичним прикладом оточення є битва при Каннах в 216 г до нашої ери [1], майстерно здійснене карфагенським воєначальником Ганнібалом. У Середні століття тактика оточення широко використовувалася у війнах і походах. Основними прикладами з історії Русі є Лиственской битва, Льодове побоїще і Куликовська битва. Оточення і знищення великих мас супротивника в наступних війнах, зокрема в Першій світовій війні 1914-1918, - поодиноке явище.

Мистецтво оточення отримало великий розвиток і широко застосовувалося у Другій світовій війні, в тому числі в операціях радянських військ у Великій Вітчизняній війні. Радянські війська успішно провели ряд великих операцій, в ході яких було оточено і розгромлено понад двісті з'єднань противника. Багато з них стали класичними зразками операцій на оточення, в них проявився високий рівень радянського військового мистецтва.

Характерними особливостями операцій на оточення в роки Великої Вітчизняної війни були: великий розмах - розгорталися на фронті 380-540 км і в глибину до 160-270 км, розвивалися з середнім темпом настання 15 - 20 км на добу для стрілецьких і 20-50 км для рухомих сполук; глибоке оперативне побудова фронтів і армії; наявність у складі ударних угруповань фронтів з'єднань рухливих військ (танкових і механізованих), які створювали внутрішній фронт оточення, а потім перенацілює для активних дій на зовнішньому фронті; участь в операціях на оточення значних сил авіації, які здійснювали повітряну блокаду, наносили удари по противнику на зовнішньому і внутрішньому фронтах оточення. Різноманітними були умови і способи оточення. Воно досягалося: проривом оборони противника на двох або декількох напрямках з подальшим розвитком настання по одному напрямі (Сталінградська битва 1942 - 1943, Яссько-Кишинівська операція 1944); переслідуванням відходить угруповання і нанесенням ударів в глибину з виходом на фланги і тили противника (оточення мінської, Бродський і берлінської угруповань противника); шляхом обходу великих населених пунктів і міст в ході переслідування відходить угруповання противника в оперативній глибині (Мінська операція 1944); в результаті нанесення охоплює удару в цілях відтискування ворожого угруповання до моря (Східно-Прусська операція 1945); шляхом обходу великих населених пунктів і міст і блокади в них гарнізонів противника (Бреслау, Познань та ін.).

Бойові дії на оточення не втратили свого значення в сучасній військовій науці. Залежно від складу навколишнього військ і залучаються для досягнення цієї мети сил і засобів, оточення може здійснюватися як в оперативному, так і в тактичному масштабі. В операціях без застосування ядерної зброї оточення і знищення великого угруповання противника може зажадати зусиль кількох фронтів, а на приморських напрямках, крім того, і сил флоту. Воно може проводитися також силами одного фронту чи армії. Тактичне оточення здійснюється силами з'єднань і частин.

Умовою успішного оточення є створення внутрішнього фронту і активно діючого зовнішнього фронту при одночасному блокуванні оточеного противника з повітря і з моря. Охоплення противника і створення внутрішнього фронту здійснюються військами, що діють на флангах оточеною угруповання. Для цього наступаючі частини і з'єднання в першу чергу повинні захоплювати вузли доріг, переправи на шляхах відходу противника і підходу його резервів. Тому на початку оточення внутрішній фронт не завжди є суцільним. Війська, що діють на зовнішньому фронті, перехоплюють найбільш важливі напрямки, відкидають супротивника якомога далі від внутрішнього фронту. Іноді вони можуть виконувати свої завдання і обороною на вигідних рубежах, не допускаючи прориву противника до оточеної угрупованню. З досвіду Великої Вітчизняної війни на внутрішній фронт оточення, як правило, виходила приблизно половина наступаючих військ. Угруповання сил створюється завчасно, в період планування операції, або в ході бойових дій в міру виникнення умов для оточення. Зазвичай угрупування, що здійснює оточення, повинна мати перевагу над супротивником в силах і засобах, і насамперед на ділянках прориву його оборони, а також при нанесенні розсікають удару оточуючим противнику. Оточення не виключено і при рівності в силах. Важливе значення при оточенні мають дії авіації і застосування повітряних і морських десантів. Успішне ведення бойових дій на оточення багато в чому буде залежати від умілого вибору напрямку головного удару. В операціях Великої Вітчизняної війни він наносився по такому місцю і на тих напрямках, які найкоротшим шляхом виводили наступаючі війська в тил оточеною угруповання і забезпечували відсікання її від інших військ противника і від припливу резервів. Оточення і ліквідацію угруповання противника здійснюють одночасно. Для цього по ній негайно наносяться потужні вогневі удари, на можливі шляхи її відходу висилаються сильні передові загони, висаджуються повітряні десанти. За головним силам оточеною угруповання наносяться розсікають удари в цілях знищення її по частинах. В умовах застосування ядерної зброї, оточення угруповань противника, найімовірніше, буде здійснюватися в ході наступу і досягатися перехопленням основних шляхів його відходу і блокадою оточених угруповань з повітря і з моря без створення суцільного фронту оточення - оточення з'явиться проміжної завданням на шляху до кінцевої мети операції.

Напрямок для настання рекомендується вибирати з таким розрахунком, щоб воно сприяло оточенню противника, а потім його розчленування з метою знищення. Вважається, що в ході наступу можуть виникнути умови для оточення на декількох напрямках. При нестачі сил і засобів, в першу чергу, передбачається знищення головного угруповання, а також допускається можливість оточення противника меншими силами.

3. Відхід та обхід як вид маневру

Відхід – маневр, який здійснюється підрозділами з метою виходу з-під ударів сил противника, що переважають, виграшу часу та зайняття більш вигідного рубежу (району). Відхід проводиться тільки з дозволу або за наказом старшого командира.

Маневр підрозділами (охоплення, обхід, відхід) здійснюється стрімким їх просуванням у глибину бойового порядку противника, у тому числі й десантуванням (повітрям), а також відведенням підрозділів на нові позиції та рубежі (в райони), розташовані в глибині своїх військ. Маневр повинен бути простий за замислом, проводитися швидко, приховано і раптово для противника. Для його здійснення використовуються результати вогневого ураження противника, відкриті фланги, проміжки, складки місцевості, приховані підступи, аерозолі (дими), а в обороні, крім того, траншеї і ходи сполучення.

З отриманням наказу на відхід підрозділ здійснює вихід з бою. Перед відходом або під час його здійснення підрозділ може контратакувати противника резервом і боійовими одинацями, щонайперше танковими, які зняті з позицій, що не атакуються, з метою зупинити його просування на найбільш загрозливих напрямках.

Відхід проводиться тільки за наказом старшого командира з метою виведення підрозділів з-під ударів сил противника, що переважають, і зайняття більш вигідного положення. Він може бути вимушеним або навмисним.

Вимушений відхід застосовується за умов, коли немає можливості наявними силами і засобами утримати зайнятий район оборони (опорний пункт) і створюється реальна загроза оточення та знищення підрозділів, які обороняються.

Навмисний відхід організовується з метою створення сприятливих умов для подальших дій. Відхід повинен проводитися організовано і планомірно, щоб не перетворитися на втечу і не відкрити фланги сусідніх підрозділів, виведених з-під удару противника. Відхід повинен бути ретельно підготовлений і здійснений організовано і приховано, зі своєчасним виходом батальйону (роти) в боєздатному стані в установлений район або з зайняттям зазначеного району оборони (опорного пункту). Це потребує від командирів підрозділів передбачливості, самовладання і твердості в діях, а від особового складу – великої стійкості та організованості під час виконання поставлених завдань.

Батальйон (рота) здійснює відхід у складі бригади (полку) відразу на кінцевий рубіж (у визначений район) у похідному порядку або може бути призначений в ар’єргард із завданням затримати противника, який наступає, на час, необхідний для відходу головних сил бригади (полку). Для забезпечення виходу батальйону (роти) з бою виділяються підрозділи прикриття. У цьому випадку до складу бойової охорони можуть бути призначені танкова або механізована рота (взвод) із засобами підсилення.

Під час організації виходу з бою і відходу, командир батальйону (роти) крім звичайних питань визначає: кінцевий рубіж (район) відходу і час його зайняття; склад підрозділів прикриття, які забезпечують вихід з бою і бойову охорону; порядок виходу з бою головних сил; район збору; напрямок або маршрути відходу; порядок евакуації поранених і хворих, а також пошкодженого (несправного) озброєння і техніки.

Під час постановки завдань командир батальйону (роти) у бойовому наказі вказує:

· підрозділам головних сил – мету

відходу, завдання, порядок виходу з бою, напрямок або маршрути відходу, район збору батальйону і час виходу до нього, рубежі – вихідний і регулювання та час їх проходження, а також кінцевий рубіж (призначений район) відходу і до яких дій бути готовими;

· підрозділам прикриття, які

забезпечують вихід з бою, – склад, завдання, час, до якого вони повинні утримувати позиції, які займають, порядок їх подальших дій;

· артилерійським, гранатометному підрозділам і підрозділам ППО,

іншим вогневим засобам, які залишаються в безпосередньому підпорядкуванні командира, – завдання і порядок відходу;

· підрозділам бойової охорони – склад

і завдання.

Під час організації взаємодії командир указує порядок виходу з бою та відходу підрозділів, вивезення (винесення) поранених і хворих, евакуації несправного озброєння і техніки; узгоджує дії підрозділів прикриття і бойової охорони, порядок їх відходу, зруйнування важливих об’єктів, улаштування загороджень, а також порядок підтримки їх вогнем артилерії.

Відхід проводиться вночі або в інших умовах обмеженої видимості, але може здійснюватися і вдень. При цьому особлива увага повинна приділятися ППО та боротьбі з танками противника.

З початком виходу батальйону (роти) з бою підрозділи прикриття залишаються на позиціях, які займають, до вказаного їм часу або сигналу і ведуть такі самі дії, які передували виходу з бою. Управління цими підрозділами здійснюється одним з командирів рот (взводів), який підпорядкований безпосередньо командиру батальйону (роти) і підтримує з ним зв’язок.

Підрозділи прикриття відходять за наказом (сигналом) командира батальйону (роти) раптово і всі одночасно. Якщо противник виявить їх відхід і почне переслідування, підрозділи прикриття, стримуючи його просування, відходять перекатами послідовно з рубежу на рубіж, руйнують мости (переправи) і ділянки доріг, а також влаштовують мінно-вибухові та інші загородження на напрямках руху противника.

Під час виходу з бою в умовах активних дій противника батальйон (рота) вогнем усіх засобів завдає йому ураження, а за потреби може частиною сил або у повному складі раптово контратакувати з метою зупинити противника, а потім під прикриттям виділених підрозділів, вогню артилерії, гранатометів, загороджень і аерозолів (димів) швидко вийти з бою.

Прикриття батальйону від ударів з повітря здійснюється з поетапним послідовним переходом підрозділів ППО на визначені рубежі.

У районі збору командир батальйону (роти) уточнює ротам (взводам) і засобам підсилення завдання на відхід, організовує розвідку та охорону.

Бойова охорона батальйону (роти) під час відходу здійснюється силами і засобами, що виділяються, які вогнем та діями затримують просування противника до вказаного командиром батальйону часу. Ці сили і засоби за наказом командира батальйону можуть також застосовуватися для руйнування мостів (переправ), ділянок доріг, влаштування мінно-вибухових та інших загороджень.

Батальйон, який призначений в ар’єргард, завчасно займає оборону на вказаному рубежі та утримує його до встановленого часу або до наказу на відхід. Ар’єргард повинен за будь-яких умов забезпечити відрив головних сил бригади (полку) від противника та організований їх відхід.

Відхід ар’єргарду здійснюється за дозволом командира бригади (полку) послідовно з рубежу на рубіж або перекатами, коли частина підрозділів відходить на наступний рубіж, займає на ньому позиції на широкому фронті і забезпечує відхід інших підрозділів батальйону. Під час відходу широко застосовуються вогневі засади, загородження і зруйнування. Після виконання завдання ар’єргард діє за вказівкою командира бригади (полку).

Підрозділи технічного забезпечення та тилу батальйону, які не задіяні в безпосередньому забезпеченні виходу з бою, завчасно виводяться в призначений район. Пошкоджене (несправне) ОВТ, поранені та хворі евакуюються заздалегідь.

Підрозділи прикриття забезпечуються додатковим запасом ракет, боєприпасів і санітарним транспортом.

Обхі́д — у військовій справі — вид глибокого маневру у фланг і тил противника. Він здійснюється у взаємодії з підрозділами та частинами, що наступають з фронту, за відсутності вогневого зв'язку з ними. Для здійснення обходу створюються угруповання військ, які здатні самостійно вирішувати завдання. Обхід, як правило, проводиться за наявністю відкритих флангів та проміжків у обороні супротивника, а також за умови пророблення проломів вогнем різного виду зброї. За відсутністю відкритих флангів і проміжків в оборонних позиціях ворога, обхід здійснюється після прориву суцільного фронту оборони.

Найбільшого успіху можливо досягнути у разі охоплення або обходу обох флангів і виходу (висадки десантів) у тилпротивника. При веденні бойових дій у високогірних районах обхід провадиться спеціально підготовленими та відповідно спорядженими підрозділами.