Актуальні проблеми та шляхи покращення аграрного страхування

Сільськогосподарське виробництво - одне з найбільш ризикованих напрямів господарської діяльності. Непередбачуваність природних умов та мінливість обсягів збору врожаїв, зміна заходів державної політики щодо регулювання аграрних ринків, коливання цін на сільськогосподарську продукцію є основними факторами, що впливають на зміни в доходах сільськогосподарських товаровиробників.

Україна знаходиться в зоні ризикового землекористування, коли постійно існують ризики небезпечних природних явищ та несприятливих погодних умов. Вплив цих ризиків на результати сільськогосподарського виробництва призводить до значних втрат врожайності, що загрожує стабільності сільськогосподарського виробництва та сталому розвитку аграрного сектора економіки.

Потребує істотного удосконалення механізм аграрного страхування. Проблеми страхового механізму, з погляду страховика, полягають ось у чому:

1. Страхова компанія, яка отримала ліцензію на обов'язкове страхування, зобов'язана страхувати всі господарства, навіть якщо наперед відомо, що вони збиткові.

2. Страховий ринок недостатньо капіталізований. В аграро-виробників, незважаючи на позитивні тенденції розвитку АПК, грошей немає. Отже, виплата страхових платежів не стає необхідністю, а буде нерівномірною. 3. Проблематичним є надання страхувальником об'єктивної інформації про урожайність за минулі роки. Якщо страховик не може об'єктивно оцінювати ризик, то він не може надати адекватного страхування.

4. У системі страхового бізнесу не вистачає кваліфікованих фахівців, які могли би виявити причину страхової події і кваліфіковано оцінити величину збитків.

5. Страховик повинен мати збалансований „страховий портфель". Це означає, що страхуванням повинні бути охоплені не лише кліматичне нестабільні райони, а й регіони із достатньо стабільними кліматичними умовами. Наприклад, засуха у Вінницькій області трапляються раз на п'ять років, а у Криму із п'яти років засушливими є чотири. Тому для кожного регіону розробляються свої страхові тарифи. На Закарпатті та в Криму вони вищі, а у Центральних областях України нижчі.

6. Дискусійним є питання стосовно участі у сільськогосподарському страхуванні дрібних фірм. Зарубіжна практика засвідчує, що на ринку страхування повинні працювати лише потужні компанії, які мають філіали і можуть страхувати в усій Україні. Невеликі страхові компанії будуть нерентабельними, якщо їх операції зі страхування ризиків будуть здійснюватися у регіонах, де ймовірність виникнення страхової події дуже висока. Однак з метою забез-печення конкуренції на страховому ринку сільгоспвиробник має право альтернативного вибору страховика, в тому числі й зарубіжного.

7. Необхідно створити надійну систему перестрахування. Проблема полягає в тому, щоби для перестрахування ризику критерії його оцінки збігалися як у страховика, так і перестраховика. Для зарубіжних перестраховиків повинна бути зрозумілою методика перестрахування. Дуже часто критерії західних страхових компаній не збігаються з українськими. Це, зокрема, стосується величини страхового тарифу. В усьому світі сільськогосподарські ризики найскладніші і тарифи на них високі [6]

Існують проблеми і в страхувальників. Важливою є дія психологічного чинника. Аграрні виробники ще не знають досконало своїх прав і обов'язків як страхувальники. Тому навіть незначні суперечності у діючому страховому механізмі викликають у них підозру і недовіра. Необхідно підвищувати страхову грамотність селян.

На думку представників найбільшої страхової компанії в Україні „Оранта", інтерес в аграріїв до обов'язкового страхування можна визвати через бюджетну компенсацію частини страхових внесків. Це означає, що у сільгоспстрахуванні обов'язково повинна брати участь держава. Роль її повинна зводитися до забезпечення таких заходів:

1. Субсидування сільгоспстрахування в обсязі не менше 50%.

2. Участь у врегулюванні катастрофічних збитків. Держава повинна перестрахувати ризики, які страховики не мають змоги покрити.

3. Надання довгострокових кредитів дрібним і середнім фермерам.

4. Встановлення прямих санкцій за несплату страхових внесків.

5. Тісна співпраця державних органів із міжнародними фінансовими організаціями [4]

Очевидно, що економічну вигоду від страхування аграрови-робники відчують тоді, коли вони матимуть змогу виконати свої зобов'язання, а держава передбачить у бюджеті кошти для компенсації страхових платежів.

Таким чином, сучасний стан розвитку системи аграрного страхування диктує потребу у формуванні системного підходу до його розбудови. Системний підхід передбачає визначення та законодавче оформлення форм взаємодії трьох головних учасників аграрного страхування - сільськогосподарських виробників, страхових компаній та уряду. Виходячи з інтересів та можливостей учасників системи, центральна роль у ній має належати уряду, який, реалізуючи державну політику підтримки аграрного страхування, забезпечує узгодження інтересів інших учасників системи та консолідацію їх зусиль, спрямовуючи їх на досягнення основної мети розвитку системи. Економічні розрахунки та позитивний міжнародний досвід доводять, що найкращою формою надання підтримки аграрному страхуванню є здешевлення для сільгоспвиробників вартості страхових премій через надання субсидії та забезпечення при цьому державного перестрахування ризиків. Таким чином уряд забезпечить взаємну зацікавленість в страхуванні як в страховиків так і в страхових компаніях.

Отже, в ситуації, що склалась, потрібно знайти оптимальне рішення щодо подальшого стимулювання страхування сільськогосподарського виробництва найефективнішим способом. Щоб страхування надавало суттєву фінансову допомогу сільгоспвиробникам при відновленні нормальної виробничої діяльності, порушеної в разі настання страхових випадків, необхідно вжити ряд конструктивних заходів.[17]

По-перше, сформулювати і законодавчо закріпити чітку стратегію розвитку української моделі сільськогосподарського страхування, яка б визначила форми його проведення.

По-друге, оптимізувати розміри страхових тарифів не лише у напрямі зниження надзвичайно високих, але і шляхом їх глибокої диференціації. Крім того, можна піти шляхом їх розробки як за рівнями зниження врожайності, так і за групами однорідних за своїм фінансово-економічним становищем сільськогосподарських організацій, а також за їхніми видами.

По-третє, перспективним є впровадження групового страхування врожаю на основі об'єднання зусиль страхувальників у межах сільськогосподарського адміністративного району. Завдяки цьому можна досягти певного зниження страхового тарифу в інтересах сільськогосподарських організацій або використання в договорі пільг і різноманітних знижок.

По-четверте, необхідно вдосконалити нормативно-правові акти стосовно страхування агроризиків, сформувати банк достовірної офіційної інформації та забезпечити її доступність.

Підводячи підсумки вищесказаного можна говорити про те, що в сучасних реаліях при страхуванні сільськогосподарських ризиків варто надавати перевагу ринковим механізмам здійснення цього виду страхування, при цьому не відкидати вплив держави, який зводиться не лише до нормативного регулювання, а й до створення спеціальних консультативних органів та кооперативів взаємного страхування і здійснення, надання субсидій страхувальникам та перестрахування страхових ризиків [11]