Система стадій кримінального процесу, їх загальна характеристика, завдання та особливості

1) досудове розслідування; це початкова стадія кримінального процесу, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності

2) повідомлення особі про підозру;

3) підготовче провадження; це стадія кримінального процесу, в якій суддя одноособово за участю прокурора та інших учасників кримінального провадження (обвинуваченого, захисника, потерпілого, його представника та законного представника, цивільного позивача, його представника та законного представника, цивільного відповідача та його представника) здійснює процесуальну діяльність спрямовану на перевірку повноти і правильності проведеного досудового розслідування і вирішує питання про можливість розгляду матеріалів кримінального провадження по суті у судовому засіданні.

4) судовий розгляд; центральна стадія кримінального процесу, в якій суд колегіально або суддя одноособово за участю сторін судового провадження розглядає і вирішує матеріали кримінального провадження по суті

5) провадження в суді апеляційної інстанції (апеляційне провадження); це стадія кримінального процесу, в якій суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили у зв’язку з поданою на них апеляційною скаргою.

6) виконання судових рішень; це стадія кримінального процесу, в якій суд, що постановив рішення, вирішує усі питання, що виникають у зв’язку зі зверненням цього рішення до виконання, його фактичним виконанням, а у деяких випадках і після його виконання

7) провадження в суді касаційної інстанції (касаційне провадження); це стадія кримінального процесу, в якій суд касаційної інстанції переглядає судові рішення суду першої та апеляційної інстанції у зв’язку з поданою на них касаційною скаргою.

8) провадження у Верховному Суді України; це стадія кримінального процесу, в якій Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах

9) провадження за нововиявленими обставинами. це стадія кримінального процесу, в якій судове рішення, що набрало законної сили, переглядається у зв’язку з нововиявленими обставинами.Такими обставинами, зокрема, визнаються штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого.

7.Кримінально-процесуальні функції, їх види і значення. Функції кримінального процесу – це визначені законом основні напрями кримінально-процесуальної діяльності. виділяють такі три основні функції:

1) функція обвинувачення;

2) функція захисту;

3) функція вирішення кримінального провадження по суті (правосуддя).

Серед інших функцій у юридичній літературі виділяють функції: 1) розслідування; 2) нагляду за додержанням законності; 3) кримінального переслідування; 4) судового контролю; 5) профілактичну.

Вказані кримінально-процесуальні функції здійснюються не ізольовано одна від одної, вони тісно пов’язані між собою, перебувають у певному співвідношенні й у сукупності забезпечують виконання завдань кримінального судочинства. Коли ж йдеться про функції обвинувачення, захисту і правосуддя, то вони суворо розрізняються, і тому суб’єкти, що здійснюють обвинувачення (так само як і захист), не можуть здійснювати правосуддя; той, хто обвинувачує, не може бути суддею.

8.Поняття, структура і особливості кримінально-процесуальних правовідносин. Кримінально-процесуальні правовідносини – це врегульовані кримінальним процесуальним законом суспільні відносини, що виникають і розвиваються у зв’язку зі здійсненням кримінального провадження.

Елементами кримінально-процесуальних правовідносин є:

— суб’єкти (усі державні органи, їх посадові особи, що здійснюють кримінальне судочинство, а також інші громадяни, посадові та юридичні особи, що залучаються у сферу кримінального процесу);

— об’єкт (те, з приводу чого виникли і розвиваються правовідносин);

— процесуальні права і процесуальні обов’язки суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності.

Специфічною особливістю кримінально-процесуальних правовідносин є участь у них представника держави, наділеного владними повноваженнями. Без владного начала в кримінально-процесуальних правовідносинах неможливий розвиток кримінального судочинства, виконання завдань, що стоять перед ним.

9.Кримінально-процесуальна форма. Кримінальна процесуальна форма – це визначений законом порядок кримінального провадження загалом, порядок виконання окремих процесуальних дій та порядок прийняття процесуальних рішень. Значення кримінально-процесуальної форми полягає в такому:

- вона забезпечує дотримання режиму законності в кримінальному процесі;

- створює необхідні умови для швидкого, повного та неупередженого кримінального провадження;

- забезпечує захист прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні;

- сприяє забезпеченню виховного впливу кримінального процесу;

- забезпечує єдиний порядок кримінального провадження.

10.Уніфікація і диференціація процесуальної форми, сучасні проблеми удосконалення кримінально-процесуальної форми Кримінальна процесуальна форма створює визначений, детально врегульований і обов’язковий режим кримінального провадження. Цей порядок є єдиним (уніфікованим) для усіх кримінальних проваджень, що є гарантією дотримання прав суб’єктів кримінального процесу. Проте у деяких випадках законодавець встановлює особливі порядки провадження – диференційовані форми (залежно від суб’єкта суспільно небезпечного діяння або характеристик кримінального провадження).

Особливу (диференційовану) форму (порядок) кримінального провадження становлять:

- кримінальне провадження на підставі угод

- кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення

- кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб

- кримінальне провадження щодо неповнолітніх

- кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру

- кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю

- кримінальне провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України.

11.Гарантії у кримінальному судочинстві, їх характеристика. Кримінально-процесуальні гарантії — це передбачені кримінальним процесуальним законом засоби забезпечення ефективного здійснення кримінального судочинства, виконання його завдань. Систему процесуальних гарантій становлять: 1) процесуальна форма; 2) принципи кримінального процесу; 3) процесуальний статус учасників процесу; 4) можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 5) прокурорський нагляд; 6) судовий контроль; 7) відомчий контроль; 8) інститут оскарження дій, рішень і бездіяльності органів і посадових осіб, що здійснюють провадження; 9) юридична відповідальність учасників процесу.

Державним органам і посадовим особам процесуальні гарантії забезпечують можливість виконання своїх обов’язків та використання своїх прав для виконання завдань кримінального судочинства, а іншим учасникам – реально використовувати надані їм процесуальні засоби для охорони прав і законних інтересів.

12.Кримінально-процесуальні акти, їх види і значення. Складовою частиною кримінально-процесуальної форми є кримінально-процесуальні акти. Всі процесуальні документи можна розділити на дві групи: протоколи та рішення. Протоколи засвідчують факт виробництва, зміст і результати слідчих і судових дій. Протоколи можна розділити на кілька видів:

1) протоколи слідчих і судових дій, які засвідчують обставини, що мають значення для справи,

2)протоколи процесуальних дій органів попереднього розслідування щодо забезпечення прав учасників процесу

3) протоколи, що відображають факт порушення будь-ким з учасників процесу своїх обов'язків.

Рішення - це процесуальні документи, що містять відповіді на правові питання, що виникають при провадженні у справі. Ознаки: а) виносяться тільки державними органами або посадовими особами, які здійснюють кримінально-процесуальну діяльність в межах їх компетенції; б) висловлюють владні повноваження який виніс їх посадової особи і забезпечуються примусовою силою держави; в) породжують, змінюють або припиняють кримінально-процесуальні правовідносини; г) приймаються в установленому законом порядку і виражаються в певній, встановленій законом формі. За своєю формою рішення, як правило, складаються з вступної, описової та резолютивної частин. Можна виділити наступні групи рішень: 1. постанови - одноосібні (як правило) рішення дізнавача, слідчого, прокурора, судді;

2. визначення - колегіальні рішення, винесені судом першої інстанції і вищестоящими судовими інстанціями; 3. вирок - рішення суду першої чи апеляційної інстанції, винесене з питань про винність або невинність підсудного і про призначення або звільнення його від покарання;

4. вердикт - рішення колегії присяжних про винність або невинність підсудного;

5. подання прокурора - акт його реагування на судове рішення;

6. санкція прокурора - його дозвіл (згода) на виробництво органами попереднього розслідування певних процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень.

13.Джерела кримінального процесуального права України. Кримінально-процесуальний закон, Конституція України, закони України «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру України», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про адвокатуру», «Про судову експертизу», «Про банки і банківську діяльність», «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», «Про міліцію», «Про Службу безпеки України» та ін. рішення Конституційного Суду України.

14.Поняття кримінального процесуального закону та його значення.

15.Структура Кримінального процесуального кодексу України. Кримінальний процесуальний кодекс складається з 11 розділів, які мають глави. 1 розділ – це загальні положення про крим.-процес законодавство, 2 розділ – заходи забезпечення крим. провадження, 3 розділ – досудове розслідування, розділ 4 – це судове провадження у першій інстанції, 5 розділ – судове провадження з перегляду суд. рішень, 6 розділ – особливі порядки кри-провадження, 7 розділ – відновлення втрачених матеріалів крим. провадження, 8 розділ – виконання судових рішень, 9 розділ – міжнар. співробітництво під час крим. провадження, 10 – прикінцеві положення, а 11 – містить перехідні положення.

16.Поняття, структура і види кримінальних процесуальних норм. Кримінально-процесуальні норми — це встановлені державою загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, виконання яких забезпечується, в основному, добровільними діями учасників процесу, а у необхідних випадках — засобами державного примусу і загрозою юридичної відповідальності. Як і всі правові норми, кримінально-процесуальні норми мають визначену структуру, вони складаються з гіпотези, диспозиції і санкції.

Гіпотеза правової норми вказує на те, коли і при яких умовах (обставинах) необхідно керуватися даною правовою нормою (визначає умову при наявності якої дана норма повинна застосовуватись).

Диспозиція визначає, хто є учасником конкретних відносин, які регулюються даною правовою нормою, і яка поведінка передбачається або дозволяється даною правовою нормою (містить сам припис правило поведінки).

Санкція вказує на те, які негативні наслідки тягне за собою невиконання передумов (умов) даної правової норми (передбачає несприятливі для суб’єкта наслідки, які наступають при невиконанні норм). Норми кримінально-процесуального права поділяються на окремі види:

- норми, що уповноважують, наділяють суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності певними процесуальними правами,

норми, що зобов'язують - які передбачають у визначених умовах конкретний вид поведінки і диктують діяти відповідним чином

норми, що забороняють - зобов'язують учасників кримінального процесу утримуватися від вчинення певних дій

17.Чинність кримінального процесуального закону у просторі, часі і щодо осіб. дії кримінально-процесуального закону у просторі,відповідно до якого кримінальне провадження на території України здійснюються за нормами КПК незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення. Державною територією є земна поверхня, територіальні й внут­рішні води та повітряний простір над ними, які перебувають під су­веренітетом певної держави і на яких здійснюється державна влада. Чинність кримінально-процесуального закону в часі полягає в тому, що органи досудового розслідування, прокурор, слідчий суддя і суддя (суд) застосовують процесуальні норми, що діють на момент кримінального провадження. Норми кримінально-процесуального закону діють до їхнього скасування чи заміни новими нормами, а якщо норму було прийнято на певний строк — до закінчення такого строку. Дія кримінально-процесуального закону щодо осіб означає, що під час кримінального провадження на території України норми КПК застосовуються у справах про злочини:

1) громадян України;

2) осіб без громадянства;

3) іноземців, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичним імунітетом.

Особи, які користуються правом дипломатичної недоторканності, не можуть бути затриманими або заарештованими. не можуть без їхньої згоди бути допитані як свідки.

18.Значення рішень Конституційного Суду України, роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відомчих нормативних актів МВС і Генеральної прокуратури України для кримінального судочинства.

19.Умови застосування кримінального процесуального закону за аналогією. Аналогія у кримінальному процесі – це спосіб врегулювання кримінально-процесуальних відносин, які виникли у процесі кримінально-процесуальної діяльності, але не передбачені кримінально-процесуальним законодавством, на підставі застосування норм, що регулюють подібні відносини, за умови дотримання всіх прав учасників кримінального судочинства та його принципів. Потреба в цьому інституті з’являється тоді, коли дане процесуальне відношення зовсім не передбачено законом. Наприклад, кримінально-процесуальний закон встановлює поважні причини неявки обвинуваченого до слідчого. Однак він не вказує на такі причини щодо неявки свідка, підозрюваного, потерпілого. Очевидно, що у такому випадку поважні причини неявки, встановлені для обвинуваченого, за аналогією поширюватимуться і на зазначених учасників процесу