у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу

1. Тимчасове вилучення майна діє до вирішення питання або про арешт цього майна (у порядку, передбаченому главою 17 КПК) або до його повернення.

2. Рішення про повернення майна може бути прийнято: прокурором шляхом винесення постанови (у разі визнання ним безпідставності вилучення майна); слідчим суддею у стадії досудового розслідування винесенням ухвали (у разі відмови в задоволенні клопотання про арешт цього майна); судом у судовому провадженні шляхом винесення ухвали (у разі відмови у задоволенні клопотання про арешт цього майна).

3. Незважаючи на те, що ч. 1 ст. 167 КПК указує, що тимчасове вилучення майна може бути застосовано щодо підозрюваного, у випадках, передбачених ст. 333 КПК, цей захід може бути застосовано і щодо обвинуваченого. Це можливо в ситуаціях, коли суд дає доручення органу досудового розслідування провести обшук або огляд (крім огляду на місці), і при проведенні цих дій тимчасово вилучається майно, щодо якого надалі подається клопотання про арешт.

4. Крім того, тимчасово вилучене майно має бути повернено у випадку, коли клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна не подане у строк не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна (ч. б ст. 171 КПК). У цьому випадку рішення про повернення майна має приймати прокурор (оскільки коментована стаття не вказує слідчого серед суб'єктів, що мають повноваження щодо повернення тимчасово вилученого майна).

5. Частина 6 ст. 173 КПК передбачає, що ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя, суд постановляє не пізніше сімдесяти двох годин із дня надходження до суду клопотання, інакше таке майно повертається особі, у якої його було вилучено. У цьому випадку рішення про повернення майна має приймати слідчий суддя, суд шляхом постановлення ухвали.

4. Стаття 170. Підстави для арешту майна

1. Арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

2. Слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно у вигляді речей, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу. Крім того, у випадку задоволення цивільного позову суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про накладення арешту на майно для забезпечення цивільного позову до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

3. Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, i перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.

4. Заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

5. Заборона використання житлового приміщення, в якому на законних підставах проживають будь-які особи, не допускається.

Стаття 171. Клопотання про арешт майна

1. З клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

2. У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:

1) підстави, у зв’язку з якими потрібно здійснити арешт майна;

2) перелік і види майна, що належить арештувати;

3) документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

3. У клопотанні цивільного позивача, слідчого, прокурора про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, іншої особи для забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено:

1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

4. Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

5. Клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

Стаття 172. Розгляд клопотання про арешт майна

1. Клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

2. Клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

3. Слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.

4. Під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя має право за клопотанням учасників розгляду або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про арешт майна.

Стаття 173. Вирішення питання про арешт майна

1. Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.

2. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення;

3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову;

4) наслідки арешту майна для інших осіб;

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

3. Відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.

4. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов’язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

5. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає:

1) перелік майна, яке підлягає арешту;

2) підстави застосування арешту майна;

3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі;

4) заборону розпоряджатися або користуватися майном у разі її передбачення та вказівку на таке майно;

5) порядок виконання ухвали.

6. Ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя, суд постановляє не пізніше сімдесяти двох годин із дня находження до суду клопотання, інакше таке майно повертається особі, у якої його було вилучено.

7. Копія ухвали надсилається слідчому, прокурору, підозрюваному, обвинуваченому, іншим заінтересованим особам не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.

Стаття 174. Скасування арешту майна

1. Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

2. Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.

3. Прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна.

4. Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Стаття 175. Виконання ухвали про арешт майна

1. Ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.

5. Система запобіжних заходів, підстави та порядок їх застосування регулюються главою 18 розділу II КПК.

Запобіжні заходи - це сукупність превентивних заходів забезпечення кримінального провадження, які спрямовані на забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, засудженого через певне обмеження їхніх особистих прав.

Запобіжні заходи є найбільш суворим видом кримінально-процесуального примусу і застосовуються для забезпечення успішного здійснення досудового провадження та судового розгляду кримінальних правопорушень.

Запобіжні заходи також є різновидом превентивних заходів кримінально-процесуального примусу, що полягають у позбавленні волі або обмеженні свободи підозрюваного, обвинуваченого на певний період часу. Запобіжні заходи призначені для врегулювання правовідносин, що виникають у сфері кримінального судочинства у всіх випадках, коли необхідно виключити для підозрюваного, обвинуваченого можливість переховуватися від органів досудового розслідування або суду чи іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.

За своєю юридичною природою запобіжні заходи застосовуються тоді, коли особа ще не визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, тобто згідно із презумпцією невинуватості вона є невинуватою. Тому застосування запобіжних заходів ні в якому разі не повинно розцінюватися як покарання, а є лише певними обмеженнями особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення.

Крім ознак, притаманних усім заходам забезпечення кримінального провадження, запобіжні заходи мають ще й такі:

- їх може бути застосовано тільки щодо підозрюваного, обвинуваченого, засудженого. Інші заходи забезпечення кримінального провадження можуть застосовуватися й щодо свідка, потерпілого, особи, у володінні якої знаходяться речі і документи щодо яких винесено рішення про тимчасовий доступ;

- мають особистий (персональний) характер, так як обмежують особисті права цих суб'єктів кримінального провадження;

- характеризуються специфічними підставами та метою застосування, визначеними в ст. 177 КПК;

- мають більший, порівняно з іншими заходами забезпечення кримінального провадження, ступінь примусу, так як пов'язані з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність.

Система запобіжних заходів визначена в ч. 1 ст. 176 КПК, а саме:

1) особисте зобов'язання (ст. 179 КПК);

2) особиста порука (ст. 180 КПК);

3) застава (ст. 182 КПК);

4) домашній арешт (ст. 181 КПК);

5) тримання під вартою (ст. 183 КПК).

6) затримання - тимчасовий запобіжний захід (ст.ст. 187-191, ст.ст. 207-213 КПК).

У нормах КПК, які визначають особливі порядки кримінального провадження (розділ VI КПК), визначені також інші види запобіжних заходів. Так, до неповнолітніх підозрюваних, обвинувачених може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи (ч. 1 ст. 493 КПК). До особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть застосовуватися: передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім'ї з обов'язковим лікарським наглядом чи поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку (ч. 1 ст. 508 КПК).

Крім того, у розділі IX КПК, який визначає порядок міжнародного співробітництва під час кримінального провадження, регулюється порядок здійснення екстрадиційного арешту – запобіжного захід у вигляді тримання особи під вартою з метою забезпечення її видачі (екстрадиції) - п. 9 ч. 1 ст. 541 КПК.

Наявність системи запобіжних заходів забезпечує можливість ситуативного підходу до їх застосування та дозволяє враховувати як інтереси правосуддя, так і недопущення невиправданих обмежень прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого. Так, одні запобіжні заходи обмежують свободу підозрюваного, обвинуваченого створюючи лише психологічні перешкоди ухилення від обов'язків (особисте зобов'язання, особиста порука), інші - частково або повністю позбавляють підозрюваного, обвинуваченого фізичної можливості ухилитися від слідства та суду (тримання під вартою, домашній арешт).

На відміну від КПК 1960 року, де не було жодної вказівки на суворість запобіжних заходів, КПК 2012 року в ч. 3 ст. 176 законодавчо визначено, що найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою. Іншими словами, за мірою зростання суворості запобіжні заходи розташовуються таким чином:

особисте зобов'язання -> особиста порука -> застава -> домашній арешт -> тримання під вартою.

Законодавче закріплення зростання суворості має важливе значення при обранні конкретного запобіжного заходу чи його заміні на менш суворий і навпаки. Зокрема, в ч. 1 ст. 183 КПК визначено, що тримання під вартою застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим в ст. 177 КПК.

До підозрюваного, обвинуваченого може застосовуватися лише один із передбачених законом запобіжних заходів.

При обранні того чи іншого запобіжного заходу має враховуватися одночасно його мета (ч. 1 ст. 177 КПК), підстави (ч. 2 ст. 177 КПК) та інші визначені законом обставини (ст. 178 КПК).

Метою застосування запобіжних заходів у кримінальному процесі є:

1) забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, передбачених ч. 7 ст. 42 та іншими нормами КПК;

2) запобігання спробам (звідси - запобіжні заходи):

- переховуватися від органів досудового розслідування і/або суду;

- знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

- незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Таким чином, метою застосування запобіжних заходів є забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого. Неприпустимо застосовувати запобіжні заходи з будь-якою іншою метою, зокрема, для покарання особи за вчинене кримінальне правопорушення або з метою добитися показань причетності до кримінального правопорушення.

Підстави застосування запобіжних заходів сформульовані законодавцем уніфіковано стосовно всіх їх видів у ч. 2 ст. 177 КПК. Ці підстави поділяються на загальну та особливу складові.

Так, запобіжні заходи можуть застосовуватися лише за наявності таких підстав:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення (загальна складова). Обґрунтованість підозри має підтверджуватися зібраними доказами, що вказують на наявність ознак кримінального правопорушення та формулюється у повідомленні про підозру у вчиненні конкретного кримінального правопорушення;

2) наявність ризиків (особлива складова), які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії визначені у ч. 1 ст. 177 КПК, а саме:

- буде ухилятися від виконання покладених на нього процесуальних обов'язків;

- буде переховуватися від органів досудового розслідування чи суду;

- буде перешкоджати кримінальному провадженню шляхом знищення, приховування, спотворення будь-якої речі чи документа, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення або шляхом незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

- буде продовжувати протиправну діяльність шляхом вчинення інших кримінальних правопорушень чи продовжувати здійснення кримінального правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується;

- іншим чином перешкоджатиме кримінальному провадженню.

Труднощі практичного характеру при обранні запобіжного заходу полягають у тому, що доказування ризиків, за яких запобіжні заходи необхідно застосовувати, мають прогностичний характер, тобто спрямовані у майбутнє. При цьому необхідно спиратися на конкретні фактичні дані, що свідчать про обґрунтованість прийнятого рішення. ЄСПЛ неодноразово наголошував на необхідності обґрунтування підстав обрання запобіжного заходу. Зокрема, у рішенні "Ткачов проти України" від 13 грудня 2007 р. вказано, що повторювання формальних підстав для взяття під варту, без будь-якої спроби продемонструвати яким чином вони застосовуються відносно справи заявника, не може бути розцінено як "відповідні" та "достатні" підстави застосування запобіжного заходу.

Так, про намір переховуватися від органів досудового розслідування чи суду можуть свідчити дані про придбання проїзних документів, зняття з різного роду реєстраційних обліків, раптове звільнення з роботи чи оформлення закордонного паспорту, розпродаж майна, висловлювання намірів виїхати. Про можливість вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити те, у вчиненні якого особа підозрюється, може свідчити інформація про підготовку до вчинення кримінального правопорушення, придбання певних предметів, наявність попередніх судимостей та зв'язків з антигромадськими елементами.

Вказані вище дані мають бути підтверджені матеріалами кримінального провадження, зокрема - показаннями свідків, потерпілих, речовими доказами.

Закон не зобов'язує обирати запобіжний захід кожному підозрюваному, обвинуваченому. Якщо немає достатніх підстав для застосування запобіжного заходу, то слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу (ч. 2 ст. 177 КПК).

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд повинен також врахувати обставини, зазначені в ст. 178 КПК, а саме:

- вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення. Втім, висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального провадження (ст. 198 КПК);

- тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

- вік і стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого. Необхідно брати до уваги те, що особа є неповнолітньою чи похилого віку, наявність тяжких хвороб, інвалідності чи нездатність самостійно пересуватися;

- міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини й утриманців. Слід враховувати сімейний стан цієї особи, стан здоров'я членів сім'ї, кількість та вік дітей, строк фактичного проживання у цій місцевості;

- наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

- репутацію підозрюваного, обвинуваченого. Необхідно брати до уваги надані характеристики підозрюваному, обвинуваченому з місця роботи, навчання, проживання, дані, що свідчать про перебування підозрюваного, обвинуваченого на обліку у наркологічному, психоневрологічному диспансері;

- майновий стан підозрюваного, обвинуваченого. Дана обставина має важливе значення при обранні запобіжного заходу у вигляді застави. Тому, доцільно враховувати наявність належних цій особі грошових банківських вкладів, їх розмір чи наявність нерухомого майна, транспортних засобів тощо;

- наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

- дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше. Слід врахувати дані про застосування інших запобіжних заходів як у цьому кримінальному провадженні, так і в інших;

- наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

- розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Наведений вище перелік обставин не є вичерпним. Зокрема, слідчий суддя, суд може врахувати те, що особа сприяла розкриттю кримінального правопорушення, добровільно відшкодувала завдану потерпілому шкоду. Вказані обставини повинні ретельно аналізуватися в їх сукупності.

Запобіжні заходи як різновид заходів забезпечення кримінального провадження класифікуються за такими критеріями:

1) залежно від форми досудового розслідування:

- ті, що застосовуються під час досудового розслідування злочинів (всі запобіжні заходи);

- ті, що застосовуються під час досудового розслідування кримінальних проступків (особисте зобов'язання, особиста порука);

2) залежно від поширеності дії на тих суб'єктів, щодо яких може бути застосовано запобіжні заходи, вони поділяються на:

- загальні - ті, що застосовуються до всіх підозрюваних, обвинувачених (особисте зобов'язання, застава, домашній арешт тощо);

- спеціальні - ті, що застосовуються до спеціальних суб'єктів - неповнолітніх, обмежено осудних осіб (передання під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають небезпечну поведінку обмежено осудних осіб);

3) за режимом обмеження прав і свобод:

- ізоляційні - заходи, що пов'язані з ізоляцією особи (тримання під вартою, домашній арешт, затримання особи). Ці заходи фізично обмежують особисту свободу підозрюваного, обвинуваченого ізолюючи його від суспільства. Характер правообмежень у даному випадку обумовлює необхідність чіткого встановлення строку дії цих заходів. Тому, в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту слідчий суддя, суд зобов'язані визначити дату закінчення її дії (ч. 4 ст. 196 КПК);

- неізоляційні - заходи, які не пов'язані з ізоляцією особи (особисте зобов'язання, особиста порука, застава). Ці запобіжні заходи пов'язані із застосуванням психологічного впливу, що полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого певних обов'язків, пов'язаних із забезпеченням їх належної поведінки, та можливості застосування більш суворих запобіжних заходів у випадку їх невиконання.

6. Стаття 178. Обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу

1. При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

1. Під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд поряд з підставами, зазначеними у ст. 177 КПК, зобов'язаний врахувати і деякі інші обставини.

Перш за все встановити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення. Для цього слід врахувати обтяжуючі та пом'якшуючі обставини (статті 66,67 КК), ступінь суспільної небезпечності кримінального правопорушення в конкретних умовах місця і часу його вчинення.

По-друге, необхідно оцінити суворість покарання, що загрожує відповідній особі у разі доведення та визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому варто керуватись ст. 12 КК, а також брати до уваги обставини, які відповідно до чинного законодавства впливають на кримінальну відповідальність особи, а саме:

- кримінальна відповідальність за незакінчений злочин (ст. 16 КК);

- добровільна відмова при незакінченому злочині (ст. 17 КК);

- відповідальність співучасників (ст. 29 КК);

- відповідальність організаторів та учасників та учасників організованої групи чи злочинної організації (ст. 30 КК);

- добровільна відмова співучасників (ст. 31 КК);

- правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву (ст. 35 КК);

- необхідна оборона (ст. 36 КК);

- уявна оборона (ст. 37 КК);

- затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК);

- крайня необхідність (ст. 39 КК);

- фізичний або психічний примус (ст. 40 КК);

- виконання наказу або розпорядження (ст. 41 КК);

- діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42 КК);

- виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43 КК).

Слід також звернути увагу на обставини, що характеризують особу підозрюваного (обвинуваченого), минулу його діяльність, тяжкість інкримінованого злочину чи кримінального проступку.

Вік, здоров'я, сімейний стан підозрюваного, обвинуваченого також можуть суттєво вплинути на обрання конкретного запобіжного заходу. До неповнолітніх, осіб похилого віку, тяжко хворих, вагітних жінок, що утримують грудних дітей, одиноких матерів, багатодітних батьків взяття під варту, як правило, не застосовується.

Важливе значення мають відомості, що характеризують підозрюваного, обвинуваченого як члена суспільства:

- міцність соціальних зв'язків у місці постійного проживання, у тому числі наявність у підозрюваного, обвинуваченого родини й утриманців;

- зв'язки з антигромадськими елементами;

- спосіб життя - зловживання алкогольними напоями або наркотичними засобами тощо.

Позитивну оцінку може справити наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання, певного роду занять тощо.

Факторами, які формують репутацію підозрюваного, обвинуваченого і впливають на обрання запобіжного заходу, є: події з його біографії, наприклад, участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, участь у бойових діях при виконанні інтернаціонального обов'язку або в складі миротворчих сил ООН, наявність поранень при виконанні службового або громадського обов'язку, державних нагород, почесних звань тощо.

Підлягає врахуванню також і майновий стан підозрюваного, обвинуваченого з метою подальшого вирішення питання про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, можливості обрання запобіжного заходу у вигляді застави тощо.

Про можливість виправлення та належної майбутньої соціалізації особи свідчить наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого, строк відбування покарання в місцях позбавлення волі, час перебування на волі після звільнення (судимості, погашені у встановленому порядку, враховуються при характеристиці репутації підозрюваного, обвинуваченого).

Якщо особа раніше вже притягувалась до кримінальної відповідальності, то на вибір запобіжного заходу впливає й дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, які застосовувалися раніше. Зокрема, важливе значення при обранні запобіжного заходу мають дані про недотримання обов'язків, покладених на підозрюваного, обвинуваченого, зміна запобіжного заходу на більш жорсткий тощо.

Не менш важливою обставиною, яка підлягає врахуванню під час обрання запобіжного заходу, є наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, що само собою виключає можливість обрання більш м'яких запобіжних заходів з метою забезпечення реалізації завдань кримінального провадження.

Обставиною, яка оцінюється при обранні запобіжного заходу, є розмір майнової шкоди у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також достатність наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини. Такий розмір оцінюється з урахуванням показань потерпілого, заявленого цивільного позову тощо.

Згідно з новим КПК коло зазначених обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу, значно розширено порівняно з КПК 1960 р. Вони повинні ретельно аналізуватися під час вирішення питання, наприклад, про тримання особи під вартою, а також при застосуванні запобіжних заходів щодо неповнолітніх, осіб похилого віку, тяжко хворих, вагітних жінок або самотніх матерів, багатодітних батьків тощо.

7. Стаття 184. Клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжних заходів

1. Клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подасться до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, і повинно містити:

1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа;

2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;

4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу;

5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;

6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів;

7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу.

2. Копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

3. До клопотання додаються:

1) копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання;

2) перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допитати під час судового розгляду щодо запобіжного заходу;

3) підтвердження того, що підозрюваному, обвинуваченому надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.

4. Застосування запобіжного заходу до кожної особи потребує внесення окремого клопотання.

1. Рішення про застосування запобіжного заходу приймається у вигляді ухвали слідчого судді, суду на підставі статей 110, 196 КПК за результатами розпишу поданого клопотання прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів під час досудового розслідування у формі процесуального керівництва.

Законодавцем встановлюється вимога подання клопотання про обрання запобіжного заходу - до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.

У пунктах 1-7 ч. 1 цієї статті передбачено вимоги до змісту клопотання про застосування запобіжного заходу. Зокрема, у ньому повинно бути відображено короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у якому підозрюється або обвинувачується особа, встановлених досудовим розслідуванням на момент внесення клопотання, правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Обов'язково у клопотанні з посиланням на матеріали кримінального провадження викладаються обставини, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, а також на один або кілька ризиків, які свідчать про те, що підозрюваний, обвинувачений переховуватиметься від органів досудового розслідування та/або суду; знищить, сховає або спотворить будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливатиме на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджатиме кримінальному провадженню іншим чином; вчинить інше кримінальне правопорушення чи продовжить кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

При цьому клопотання слідчого, прокурора повинно містити чітке обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, а також обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов'язків, передбачених ч.5сх 194 КПК.

Слідчий, прокурор повинні разом із клопотанням надати суду матеріали кримінального провадження, якими обґрунтовується необхідність застосування певного запобіжного заходу. Копії клопотання та цих матеріалів повинні бути надані і підозрюваному, обвинуваченому.

2. У частині 2 коментованої статті встановлений строк надання копій клопотання та матеріалів кримінального провадження - не пізніше трьох годин до початку розгляду клопотання. При цьому слідчий, прокурор не зобов'язаний надати матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також ті матеріали, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження можуть зашкодити досудовому розслідуванню.

Ураховуючи положення ст. 186 КПК, де зазначається про невідкладність розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, слідчим, прокурором повинно бути завчасно передбачено можливість вручення копій названих документів з метою недопущення порушення встановлених кримінальним процесуальним законодавством прав підозрюваного, обвинуваченого.

3. Окрім матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання, також до суду надаються:

- перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допитати під час судового розгляду щодо запобіжного заходу;

- будь-яке підтвердження того, що підозрюваному, обвинуваченому надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.

Підтвердженням вручення копій зазначених документів є розпис особи про їх отримання, надання розписки, відеозапис вручення, а також будь-які інші дані, які підтверджують факт одержання підозрюваним, обвинуваченим копій клопотання про обрання запобіжного заходу та матеріалів, які обґрунтовують його застосування.

4. Положення ч. 4 коментованої статті встановлюють вимогу про те, що у кримінальному провадженні щодо декількох осіб внесення клопотання про обрання запобіжного заходу здійснюється стосовно кожного з підозрюваних, обвинувачених окремо. Це, фактично, і забезпечує демократичність та гуманістичний характер засобів кримінальної процесуальної діяльності, про що неодноразово зазначалось у висновках експертів щодо КПК України 2012 р.