Живопис

Високого розвитку в ХІУ-ХУ ст. досягло українське малярство. Україн­ські митці поступово відходять від традицій візантійської школи — її ста­тичності та уривчастості. Живопис, крім релігійної тематики, звертається й до світських тем. Художники приділяють більше уваги пейзажам, побутовим та військовим сценам. Набув поширення портретний живопис. Навіть в іконописі за допомогою образів святих передавали тогочасне розуміння краси. Історики бачать у зображеннях святих риси реальних людей (свята Марія — проста українська жінка, жінка-мати та ін.). Не випадково відо­мий мандрівник Павло Алеппський, побачивши український церковний живопис (образ Божої Матері), зазначив: «Багато дечого бачив я на своєму віку, але не бачив рівного образу. Божа Матір так чудово написана, що здається, і може заговорити, а одяг на ній наче міниться, рухається, лице, уста дивують своєю красою. Так і ждем, що скаже: «Мир божий з вами»».

Українські живописці були популярні серед литовських та польських феодалів. Навіть польський король Ягайло запросив їх розмалювати со­бор у Сандомирі, костьоли під Краковом, спальню в королівському палаці та ін. Роботи українців-живописців мали такий великий успіх, що за ма­лювання костьолів у краківських та сандомирських землях українцям надано особливі привілеї.

Однак це не завадило польській владі чинити різноманітні утиски про­ти українців. Поступово малярство переводилося з вільної професії до цехів. А православних у цехи не приймали. Тому в документах тих часів читаємо: «Майстрів русинів [українців. — Авт.] ремесла малярського вигнали з-поміж себе» чи «такого-то (ім'я) русина до цеху не прийняли».

Постійні утиски православ'я не змогли зруйнувати українські мистецькі традиції.

Особливо це знайшло відображення в іконописі. Мистецькі образи, які дійшли до нас, якнайкраще передають середньовічну епоху. Наприклад, Юрій Змієборець, зображений у лицарських латах на коні зі списом, свя­тий Микола — покровитель ремісників та мандрівників, Богоматір з ди­тиною — заступниця знедолених.

Довідка. У цю добу українці називали себе русинами (слово похідне від назви Русь). Так само називалися й білоруси. Росіян у ті часи здебільшого називали московитами.

Освіта

Історики вважають, що українські школи й далі існували при монас­тирях, церквах, маєтках феодалів. Документальних джерел про цю галузь суспільного розвитку досить мало. Учителями, як правило, були дяки, які вчили дітей грамоти, молитов, церковного співу. Окремі мож­новладці одержали можливість учити своїх дітей у школах Польщі, Чехії, Німеччини.

У XIV - на початку XV ст. вищих навчальних закладів в Україні ще не було. І тому українці, вихідці із знатних родів та заможних міщан, здобу­вали освіту в Краківському, Празькому, Падуанському, Болонському уні­верситетах та університетах Німеччини. Історики України наводять факт, що тільки в Краківському університеті серед документів тогочасних сту­дентів знайдено понад ЗО імен українців з м. Дрогобича, понад 70 — із Самбора. При Карловому університеті в Празі існував Литовський коле­гіум, у якому навчалися вихідці з Литви, України, Білорусі. Історія знає прізвища кількох відомих українців, які здо­були європейське визнання. Серед них Юрій Котермак (Дрогобич) — професор медици­ни Болонського й Краківського університе­тів, упродовж певного періоду був ректо­ром Болонського університету. У науковому світі широко відома його праця «Прогнос­тична оцінка поточного 1483 року», яка вийшла в Римі й містила відомості з астро­логії, філософії, географії, економіки.

Магістром Краківського університету був поет Павло Русин, якого вважають одним з носіїв європейського літературного стилю. Значний вплив на розвиток ук­раїнської культури мав Франциск Скорина, білоруський учений, який певний час жив в Україні і був носієм гуманістичних традицій Відродження.

Персоналії. Юрій Дрогобич (Котермак) (1450-1494)

Український учений, доктор філософії і медицини. Народився в Дрогобичі. Навчався в Краківському університеті (з 1468 р.), де йому присвоєно ступінь бакалавра, а 1473 р. — магістра. Викладав медицину, філософію та астрономію в Болонському університеті. Протягом 1481 — 1482 рр. був ректором цього навчального закладу. У 1487 (1488) р. — професор Краківського університету. (За «Довідником з історії України»)