Бібліографічний список. Тема 5. Грошові системи Мета: засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про грошові системи

: [8; 11; 13; 16; 17; 18; 20; 21; 22; 23; 24; 26; 27; 28; 31; 32; 33]

Тема 5. Грошові системи

План вивчення теми

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Перше питання присвячено створенню в Україні власної грошової системи в другій половині 90-х років минулого століття. Особливістю цього процесу є те, що українська національна грошова система була створена в ході грошової реформи 1996р., запровадженню її передував перехідний період з тимчасовою грошовою одиницею – спочатку так званим купоном, а згодом українським карбованцем.

Розглядаючи друге питання необхідно зрозуміти, що державі немає потреби безпосередньо втручатися в поведінку окремих економічних суб'єктів, а свій вплив на економіку вона повинна звести до гарантування їм сприятливих умов діяльності, тобто опосередковано.

Для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику. Зблизились позиції і щодо цілей цієї політики. Ними визнаються:

забезпечення певного рівня економічного зростання;

забезпечення максимальної зайнятості;

контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабілізації цін;

урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.

Для досягнення вказаних цілей економічна політика передбачає широкий спектр заходів, які впливатимуть на економічне життя суспільства. Умовно їх можна розділити на чотири групи:

структурна політика;

політика конкуренції;

соціальна політика;

кон'юнктурна політика.

Перші три групи заходів передбачають вирішення відносно вузьких, локальних завдань.

Структурна політика передбачає надання субсидій чи інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих регіонів (регіональна політика) чи певних галузей, секторів виробництва (секторіальна політика)

Політика конкуренції передбачає заходи антимонопольного характеру, вільного ціноутворення, доступу на ринки всім підприємцям, встановлення особливих правил взаємовідносин там, де вільна конкуренція ускладнена - в енергетиці, сільському господарстві тощо.

Соціальна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення соціальної рівності та забезпеченості всіх членів суспільства шляхом часткового перерозподілу доходів.

Особливе місце в економічній політиці займають заходи, що належать до кон'юнктурної політики, яка реалізується через регулятивний вплив держави на ринкову кон'юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і використання національного доходу, кон'юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту, про що детальніше розглядається в третьому питанні.

Через регулювання окремих грошових потоків, маси грошей, рівня процента, швидкості обігу грошей держава має можливість впливати не тільки на зміну попиту, а й на зміну пропозиції на товарних ринках. Наприклад, при збільшенні пропозиції грошей знижується рівень процента, що стимулює зростання інвестицій і розширення виробництва. А переорієнтація коштів завдяки зниженню рівня оподаткування з потоків чистих податків і державних закупівель у потоки інвестицій скорочує шлях надходження їх у сферу реальної економіки і теж сприяє розширенню виробництва. Подібними регулятивними заходами в грошовому обороті держава має можливість активно впливати на всі процеси в економіці - на виробництво, розподіл, обмін і споживання, що робить кон'юнктурну політику універсальним, глобальним способом досягнення цілей загальноекономічної політики.

За способом та характером впливу на поведінку економічних суб'єктів усі заходи кон'юнктурної політики, що спирається на регулювання грошового обороту, можна розділити на три групи:

· заходи фіскальної політики;

· заходи грошово-кредитної (монетарної) політики;

· заходи прямого впливу.

Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб'єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвестицій, розширення виробництва, що пригнічує сукупну пропозицію та економічну активність. Якщо ж зростають витрати на фінансування державного споживання, то це веде до збільшення номінального національного доходу та сукупного платоспроможного попиту на ринках, що активізує їх кон'юнктуру і певною мірою сприяє розвитку виробництва. Проте якщо державне споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виробники не встигають відреагувати збільшенням товарної пропозиції, що провокує зростання цін та інфляцію.

Заходи фіскальної політики базуються на прямих, безеквівалентних вилученнях фінансових коштів у економічних суб'єктів чи таких же безеквівалентних вливаннях їм фінансових коштів. Тому стимулюючий вплив цих заходів на поведінку економічних суб'єктів низький, що вимагає досить обережного, добре виваженого їх застосування.

Грошово-кредитна політика зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценти) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон'юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва.

Залежно від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики:

експансійна;

рестрикційна.

При експансійній політиці допускається неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, через що гроші стрімко "дешевіють". Наслідком такої політики неминуче стає інфляція, темпи якої швидко зростають, у зв'язку з чим її ще називають політикою інфляції. Такий результат експансійної політики має негативний вплив на економіку, і тому уряди за нормальних обставин намагаються уникати такої грошово-кредитної політики. Більш доцільною і широко застосовуваною є політика повільного, контрольованого зростання грошової маси і м'якого зниження процента, завдяки чому інфляція підтримується на заданому рівні, стає контрольованою і перетворюється у дійовий стимулятор економічного зростання, збільшення зайнятості. Цю політику, на відміну від політики інфляції, називають політикою дезінфляції.

При політиці грошово-кредитної рестрикції допускається різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко "дорожчають", сукупний попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і різке падіння економічної активності. Цю політику називають політикою дефляції. Зважаючи на її негативні наслідки, уряди стараються уникати відвертої політики дефляції, а допускають лише повільне і незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процента, що м'яко гальмує економічну активність, без глибокого спаду виробництва. Така політика дістала назву політики рефляції.

Пряме втручання держави в економічне життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскальної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату чи він настане із запізненням. До таких заходів можна віднести обмеження (заморожування) цін і доходів з метою гальмування високої інфляції; раціонування споживання, коли товари та послуги розподіляються не за платоспроможністю покупців, а за встановленими державою нормами тощо. Заходи прямого втручання суперечать закономірностям ринкового господарювання і тому застосовуються не часто, як виняток. Наприклад, в умовах перехідної економіки України держава тривалий час обмежувала ціни на житлово-комунальні послуги, плату за газ та електроенергію тощо.

Головним завданням кон'юнктурної політики є згладжування коливань ринкових процесів з метою підтримання загального стану ринкової кон'юнктури на рівні, що забезпечував би досягнення визначених цілей економічної політики. Таке регулювання ринкової кон'юнктури може забезпечуватися заходами як грошово-кредитної політики, так і фіскальної, або ж заходами обох політик одночасно.

Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти розглядаються в третьому питанні. Грошово-кредитна політика – це сукупність заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, які проводить держава. Розробкою і реалізацією грошово-кредитної політики займається центральний банк (ЦБ).

Слід визначити інструменти грошово-кредитної політики, що використовується ЦБ з метою грошово-кредитного регулювання. Це:

Ø здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються державні цінні папери;

Ø регулювання резервної норми комерційних банків;

Ø зміна норми банківського процента.

Вивчаючи операції на відкритому ринку, слід зауважити, що вони зводяться до здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави її цінних паперів.

Коли ЦБ купує цінні папери, що перебувають у володінні комерційних банків, він здійснює додаткову грошову емісію. У цьому разі у зв'язку із зростанням резервів збільшується кредитний потенціал комерційних банків.

Продаж цінних паперів держави комерційним банкам дає інший результат. У разі купівлі на відкритому ринку цінних паперів резерви, комерційного банку і, відповідно, кредитоспроможність падають. Як наслідок, загальна маса грошей, що перебувають в обігу, а також ліквідність фізичних та юридичних осіб знижується.

Далі слід звернути увагу на управління обов’язковими резервами. Обов'язкові резерви є частиною (нормою в процентах) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка, згідно з чинним законодавством або встановленими нормативними актами, має зберігатись у формі касової комерційних банків та їхніх депозитів у центральному банку.

ЦБ багатьох країн Заходу здійснюється диференційоване визначення норми резерву за поточними і терміновими вкладами. Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що встановлення норм обов'язкових резервів комерційних банків є компетенцією НБУ.

Мета нормативного визначення обов'язкових резервів — забезпечення захисту інтересів клієнтів і надійності комерційних банків, підтримання ліквідності останніх.

Студенти повинні знати, що змінюючи норму обов'язкового резерву, ЦБ безпосередньо впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов'язкових резервів, комерційні банки мають можливість збільшити ліквідність своїх активів і вдатися через кредитування до емісії нових грошей. Коли норма резерву підвищується, ці можливості звужуються.

Розгляд питання слід завершити характеристикою облікової політики ЦБ. Облікова ставка процента формується на базі надання центральними банками позик комерційним банкам. Такий кредит надається банкам, що зіткнулися з тимчасовими фінансовими труднощами, як правило, на короткий строк і під заставу державних цінних паперів.

Коли комерційний банк бере позику у ЦБ, він збільшує на таку суму вільні резерви і кредитний потенціал. Це надає банкові-позичальнику можливість видавати додаткові кредити населенню та юридичним особам.

Облікова ставка відіграє опосередковану функцію — визначає комерційним банкам вартість кредитів ЦБ. Якщо облікова ставка процента знижується, то у комерційного банку виникає зацікавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно, через зміну облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція кредитних ресурсів. З урахуванням змін у позиції надлишкового резерву ця динаміка реалізується через механізм кредитного мультиплікатора.

Вивчаючи це питання, зверніть увагу на поняття «сеньйораж». Це - дохід, який отримує уряд внаслідок монопольного права друкувати гроші.

Необхідно підкреслити, що купівля ЦБ державних боргових зобов'язань називається монетизацією бюджетного дефіциту. Це в свою чергу призводить до інфляції.

Студенти повинні знати, що населення в країнах з високим рівнем інфляції, як правило, не купує нових державних зобов’язань, валютні резерви ЦБ вичерпані, тому держава фінансує бюджетний дефіцит шляхом емісії.

Питання для самоконтролю

1. У чому суть грошової системи?

2. Яке місце займає грошова система в економічній системі країни?

3. Які існують основні типи грошових систем?

4. Як визначається тип грошової системи?

5. Які, на Вашу думку, основні вимоги, що пред’являються до грошової системи?

6. Які труднощі випробовує Україна на шляху до утворення грошової системи ринкового типу?

7. Які особливості процесу запровадження національної валюти України?

8. Який метод державного регулювання грошової сфери є найбільш ефективним?

9. Місце і роль Центрального банку в державному регулюванні грошової сфери?

10. У чому полягає зміст операцій на відкритому ринку?

11. Як здійснюється регулювання грошової сфери за допомогою зміни обов’язкових резервів?

12. Як впливає облікова політика на грошову сферу?

13. У чому полягають особливості фіскально-бюджетної і грошово-кредитної політики в системі державного регулювання ринкової економіки?

14. Які основні типи фіскально-бюджетної політики?

15. Які основні джерела покриття дефіциту державного бюджету?

16. “Сеньйораж” і монетизація дефіциту державного бюджету?

Date: 2015-07-23; view: 354; Нарушение авторских прав