Стаття 2

Що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів

ДАТА ПІДПИСАННЯ: 05.10.61 р.

ДАТА ПРИЄДНАННЯ УКРАЇНИ: 10.01.2002 р.

ДАТА НАБУТТЯ ЧИННОСТІ ДЛЯ УКРАЇНИ: 22.12.2003 р.

Додатково див.

Статус Конвенції станом

на 1 жовтня 2001 року,

лист Державного комітету України з питань

регуляторної політики та підприємництва

від 1 лютого 2005 року N 596,

Перелік країн, які приєдналися до Гаазької Конвенції,

станом на 1 травня 2005 року,

лист Міністерства юстиції України

від 18 травня 2005 року N 26-28-205,

Статус Конвенції станом

на 1 листопада 2007 року,

Статус Конвенції станом

на 15 травня 2008 року

Держави, які підписали цю Конвенцію,

бажаючи скасувати вимогу дипломатичної або консульської легалізації іноземних офіційних документів,

вирішили укласти з цією метою Конвенцію та домовилися про нижченаведені положення:

Стаття 1

Ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.

Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються:

a) документи, які виходять від органу або посадової особи, і що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця;

b) адміністративні документи;

c) нотаріальні акти;

d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами, у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

Однак ця Конвенція не поширюється:

a) на документи, складені дипломатичними або консульськими аґентами;

b) на адміністративні документи, що мають пряме відношення до комерційних або митних операцій.

Стаття 2

Кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими аґентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.